История Полтавы

Бида не по деревьяхъ ходыть,
И хтожъ ѣи не скуштовавъ?
Бида биду, говорять, родытъ,
Бида для насъ, — судьбы уставъ!
Эней въ биди, якъ птычка въ клитци;
Запутався, мовъ рыбка въ ситци;
Терявся въ думахъ молодець.
Ввесь свитъ, здавалось, зговорывся,
Ввесь мыръ на його напустывся,
Щобъ розорыть його въ кинець.

Біда не по дерев'ях ходить — нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. — С. 37) (С.).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Здається, здавалося, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження непевності в чому-небудь, припущення чогось (СУМ-20).

Напускатися, напуститися — нападати на кого-, що-небудь (СУМ-20).

Dad luck does not abide in trees,
And who didn't taste its ill effect?
They say it tends to grow like some disease
It's destiny's strange order, we suspect.
The sad Aeneas was beset
By it like fish caught in a net.
He spent much time in sad deliberations,
The world, it seemed, was after him,
His situation looked so grim,
Against him were so many nations.

Няшчасце не па дрэвах ходзіць.
І хто бяды не каштаваў?
Бяда бяду, як кажуць, плодзіць,
Бяду нам лёс наканаваў!
Эней у ёй, як птушка ў клетцы;
Заблытаўся, як рыбка ў сетцы;
Губляўся ў думах маладзец.
Супроць Энея апалчыўся,
Здалося, свет і згаварыўся,
Каб выракчы яму канец.

Не ходи злото по гората,
кому ли то не навреди?
Сама не идва и бедата,
животът ни е низ беди.
Еней се мята — страшна гледка, —
прилича той на птица в клетка,
на риба в мрежа... няма мир!
Светът направо се опълчи
и срещу него се опълчи —
ще го погубят най-подир.

Man sagt, das Leid wachst nicht auf Bäumen,
Wer kostete dies nicht schon aus?
Man sagt, ein Leid erzeugt ein neues,
Für uns ist Leiden ein Gesetz!
Dem Spatz im Käfig gleicht Aeneas,
Er zappelt wie ein Fisch im Netz, -
Er war betrübt, versank ins Grübeln,
Die ganze Welt schien gegen ihn,
Als hätten alle sich verschworen,
Daß er sein Ende bald erblickt.

Ech, bieda nie po lesie chodzi,
Kto z ludzi jej nie zakosztował?
Jak mówią, bieda biedę rodzi,
Los biedę dla nas przygotował!
Eneasz jak ptak w klatce siedział;
W nieszczęściu tkwił jak rybka w sieci;
W domysłach gubił się trapiących.
Świat cały jakby się pozmawiał,
Na niego cały się wyprawił,
Ażeby zniszczyć go do końca.

Беда не за горами ходит,
Кто прожил, горе миновав?
Беда беду всечасно родит,
Для нас беда — судьбы устав!
Эней в беде, как птичка в клетке;
Эней в беде, как рыбка в сетке;
Терялся в думах молодец.
Весь мир, казалось, сговорился
И на Энея напустился,
Чтоб загубить его вконец.

Беда не по деревьям ходит.
Ее отведает любой.
Беда беду с собой приводит.
Она — устав судьбы Людской.
Эней в беде — как птичка в клетке;
Запутался, как рыбка в сетке,
Теряясь в мыслях, молодец.
Как будто целый свет сплотился,
На горемыку напустился,
Чтоб сокрушить его вконец.

Беда не в темном лесе бродит,
Кто прожил век, ее не знав?
Беда беду, как молвят, родит;
Для нас беда — судьбы устав!
Эней в беде, как птичка в клетке,
Запутался, как рыбка в сетке,
Терялся в думах молодец.
Весь свет, казалось, сговорился,
Весь мир как будто ополчился,
Чтоб загубить его вконец.

Беда не за морями бродит,
Кто прожил, горя не узнав?
Беда беду, известно, родит.
Для нас беда — судьбы устав.
Эней в беде, как птичка в клетке,
Запутался, как рыбка в сетке,
Терялся в думах молодец;
Казалось, мир весь сговорился,
Против троянцев ополчился,
Чтоб уничтожить их вконец.

Neštěstí po lidech jen chodí
a kdopak by je nezkusil?
Říká se, bída bídu plodí,
každému dal z ní osud díl.
Aeneas jako ptáče v kleci,
chycen byl jako ryba v léči,
v myšlenky zabrán, moloděc.
Všechno se spiklo proti němu,
celý svět, zdá se, ubohému
zničení chystá nakonec.

Эней ту бачывъ страшну тучу,
Що на його війна несла;
Въ ній бачывь гыбель немынучу,
И мучывсь страшно, безъ чысла.
Якъ хвыля хвылю проганяла,
Такъ думка думку пошыбала;
Къ Олымпськымъ рукы протягавъ.
Надеждою хоть пидкреплявся,
Но перемины винъ боявся
И духъ його изнемогавъ.

Aeneas saw the horrid hurricane,
The war, approaching fast.
So many people would be slain,
He thought aghast.
Just like the sea waves chasing one another,
So were his thoughts, but rather
Irresolute. He feared the change.
Olympus was his only hope,
In that direction he would grope.
His spirit's weakness was so strange.

Эней прыкмеціў тыя хмары,
Што на яго нясла вайна;
Вайна яго знішчала мары,
Яго ўстрывожыла яна.
Як хваля хвалю ўперад гнала,
Так думка думку падганяла;
Прасцёр к Алімпу рукі ён;
Эней надзеяй мацаваўся,
Але ягоны дух баяўся
Бязрадасных наступных дзён.

Еней видя да го връхлита
войната с облак страховит;
видя той смърт, войска разбита
и страдаше от скръб убит.
Вълна вълната както стига —
след мисъл мисъл се надига;
протегна към Олимп ръце:
надежда само му остана,
но се боеше от промяна —
пак сви се бедното сърце.

Entsetzen sieht er auf sich kommen
Durch diesen fürchterlichen Krieg;
Er sah sein eigenes Verderben
Und fühlte ungemeine Qual.
Wie Wellen, die einander jagen,
Schwirrten Gedanken ihm im Kopf, -
Er hob gegen Olymp die Hände
Und schöpfte aus der Hoffnung Kraft,
Doch ängstigte ihn seine Zukunft
Und sein Geist wurde darum schwach.

Eneasz widział straszną chmurę
Przez wojnę groźnie nań niesioną;
W niej widział śmierć swą i ponury
Wciąż cierpiał męki niezliczone.
Jak fala falę przeganiała,
Tak myśl za myślą przemijała;
Olimpu bogów rzewnie błagał,
Choć był nadzieją pokrzepiany,
To wszelkiej bał się już przemiany
I stracił całą swą odwagę.

Эней, бедняга, видя тучу,
Что на него война гнала,
Сробел пред лихом неминучим,
И мукам не было числа.
Как за волной волна из дали,
За думкой думки набегали,
К богам он руки простирал,
И хоть надеждой утешался,
Но перемен весьма боялся,
И дух его изнемогал.

Неслась война зловещей тучей
На стан троянцев, и Эней
Грозы страшился неминучей,
Свою погибель видя в ней.
И как волна волну сменяла,
Так дума думу прогоняла.
Он духом был изнеможен,
Его надежды были бренны,
И, опасаясь перемены,
К Олимпу обращался он.

Он видел, как угрюмой тучей
Война надвинулась на них,
Погибели ждал неминучей
И мучился от дум своих.
Как на волну волна бежала,
Так дума думу догоняла,
К Олимпу руки простирал,
Хотя надеждой подкреплялся,
Но перемены он боялся,
И дух его изнемогал.

Он видел тучу грозовую,
Какую им война несла,
Он видел гибель роковую,
И мукам не было числа;
Как за волной волна бежала,
Так дума думу догоняла,
К богам он руки простирал.
Хотя надеждой подкреплялся,
Но перемены так боялся,
Что дух его изнемогал.

Aeneas viděl strašné mraky,
jež válka nad ním kupila,
v nich spatřil zánik neodvratný,
zlá beznaděj ho mučila.
Jak vlna honí vlnu dravou,
tak myšlenky mu táhly hlavou;
k Olympským ruce pozvedal,
v naději hledal posilnění,
však obával se hrozné změny
a duch v něm klesal stále dál.

Ни ничъ його не вгамовала,
Винъ о війни все сумовавъ;
И вся колы ватага спала,
То винъ по берегу гулявъ,
Хоть зъ горя сыльно изнемигся;
Мовъ простый, на писку улигся,
Та думка спаты не дала.
Скажитъ! тогди чи дуже спытся,
Якъ доля противъ насъ ярытся
И якъ для насъ фортуна зла?

The night did not bring any consolation,
He constantly was thinking of the war,
And while all slept, he, for tranquilization,
Went to the beach, his counselor.
Exhausted and discouraged on that strand,
He, like a soldier, lay down on the sand,
But still he could not fall asleep.
Tell me, is sleep close-by
When fate would not comply,
When wounds of destiny are deep?

Ні ноч яго не ўтаймавала,
Ні сон, гаротнага, не браў;
І, калі ўсё Траянства спала,
Эней па беразе гуляў,
Пакуль нарэшце не знямогся.
Хоць спаць ён на пяску улёгся,
Ды думкі гналі прэч спакой.
Скажы, хіба тады нам спіцца,
Калі нас ліха не баицца
І пагражае нам бядой?

Пак мислите го налетяха,
пощада няма ни за ден;
и щом троянците заспаха,
макар отпаднал, изнурен
самичък тръгна край реката;
накрая легна на земята,
но сън не иде, не и не!
И как да спи човек, кажете,
щом го намразят боговете,
съдбата щом го прокълне?

Des Nachts, da fand er keine Ruhe
Und dachte ständig an den Krieg;
Als die Gefährten alle schliefen,
Spazierte er am Meer entlang,
Bis ihn Erschöpfung übermannte
Und er vor Kummer niedersank.
Er lag im Sand, konnte nicht schlafen,
Sagt doch! Kann ein Mensch ruhig sein,
Wenn gegen ihn das Schicksal wütet,
Sich alles gegen ihn verschwört?

I noc go nie pohamowała,
Wciąż smucił się z powodu wojny;
I gdy wataha jego spała,
Po brzegu chodził niespokojny,
Choć biedą zmęczył się niezgorzej;
Jak chłop na piasku się położył,
Lecz nie pozwolił spać frasunek.
Powiedzcie, czy też śpi się dobrze,
Gdy los przeciwko nam wciąż dąży
I niełaskawa jest fortuna.

И ночью он не знал покою,
И белый свет ему не мил.
Все спали; он, укрытый мглою,
Один по берегу бродил,
Пока вконец не истомился
Да на песок не повалился,
И то уснуть не мог никак.
Скажите сами, как вам спится,
Когда на вас судьба ярится,
Когда Фортуна вам злой враг.

Спала беспечным сном ватага,
Эней лишь потерял покой.
Всё думал о войне бедняга,
Бродя по берегу с тоской.
Сердешный обессилел с горя,
Улегся на песке у моря,
Но долго не смыкал он глаз.
И впрямь, — легко ли сном забыться,
Когда теснит судьбы десница,
Когда фортуна против нас?

И ночь покоя не послала,
Все о войне он горевал.
Давно ватагу сном сковало,
А он по берегу гулял,
Хоть с горя сильно изнемогся
И на песке спроста улегся,
Уснуть все ж дума не дала.
Скажите, разве крепко спится,
Коль доля против нас ярится,
Когда на нас фортуна зла?

Покоя ночи не давали,
Войны приход его страшил;
Когда троянцы ночью спали,
Эней по берегу ходил;
Он так от горя истомился,
Что, как простой, в песок свалился,
Но спать забота не дала.
Скажите, крепко ли вам спится,
Когда на вас судьба ярится,
Когда на вас фортуна зла?

Ni noc mu klidu nedopřála,
té války plnou hlavu měl,
a když už celá četa spala,
on po břehu se procházel
a za ním hoře stále v patách.
Jak voják do písku se natáh,
však starost spát mu nedala.
Řekněte, komu dobře spí se,
když osud na nás rozzuří se
a Fortuna je na nás zlá?

О сонъ! зъ тобою забуваемъ
Все горе и свою напасть;
Чрезъ тебе сылы набираемъ;
Безъ тебежъ мусилыбъ пропасть.
Ты ослабившыхъ укрипляешъ;
Въ тюрми невынныхъ утишаешъ,
Злодіивъ сныщамы страшышъ;
Влюбленныхъ ты до купы зводышъ,
Зли замыслы къ добру прыводышъ,
Пропавъ! — одъ кого ты бижышъ.

rOh, sleep! With you, we all forget
Our sorrow and all perturbation;
In sleep we always get
Our strength and vigour restoration.
You strengthen those, who're frail,
Console the innocents in jail;
To thieves, you are a true nightmare,
You bring together lovers, who're apart,
You give to shoddy plans a better start,
All those, whom you disown, are in despair.

О сон! З табою набіраем
Мы сілы ў лютай барацьбе,
Напасць і гора забываем;
Загінуць можам — без цябе.
Ты слабым моцы здабываеш,
Нявінных вязняў суцяшаеш,
Зладзеяў страшным сном гняцеш:;
Ты зло дабром перамагаеш,
А закаханых ты яднаеш,
Той гіне — ад каго ўцячэш.

О, сън! Ти правиш да забравим
и горести, и дял нелек,
и силни пак да се възправим!
Без теб загубен е човек.
Тешиш ти всички бедни хора,
крепиш невинните в затвора,
събираш влюбени завчас,
злодеите с кошмари стряскаш
и злото към добро го тласкаш,
без тебе — свършено е с нас.

Oh, Schlaf, nur du läßt uns vergessen
Die Schicksalsschläge und das Leid,
Nur du verleihst uns neue Kräfte,
Ohne dich bliebe uns der Tod.
Du stärkst die Kraftlosen und Schwachen,
Gefangenen verleihst du Trost,
Durch Alpträume erschreckst du Diebe,
Die Liebenden vereinst du sanft,
Das Böse wendest du zum Guten, -
Verloren ist, vor dem du fliehst.

Ach, z tobą, śnie, zapominamy
Swe utrapienia, wszelką biedę;
Przez ciebie sił też nabieramy,
Bez ciebie wcale żyć się nie da.
Osłabłym niesiesz pokrzepienie,
Niewinnych cieszysz po więzieniach,
Zwidami straszysz nikczemników;
I zakochanych razem zwodzisz,
Ku dobru zamiar zły przywodzisz,
Ten przepadł, kogo już unikasz.

О сон! С тобою забываем
Мы всякую свою напасть;
С тобой мы силу обновляем,
А без тебя — нам всем пропасть.
Ты ослабевших укрепляешь,
В тюрьме невинных утешаешь,
Злодеев снами ты страшишь;
Влюбленных ты друг с другом сводишь,
Злой замысел к добру приводишь, —
Беда, коль ты от нас бежишь.

О сон, мы у тебя во власти.
Усталым придаешь ты сил,
Ты прогоняешь прочь напасти,
Нам без тебя и свет не мил.
Приносишь слабым подкрепленье,
В тюрьме невинным утешенье,
Злодеев муками страшишь,
Влюбленных сводишь ночью поздней,
К добру приводишь злые козни.
Тот жалок, от кого бежишь!

О сон! С тобою забываем
И горе злое, и напасть.
В тебе мы силы набираем,
А без тебя могли б пропасть.
Ты ослабевших укрепляешь,
В тюрьме невинных утешаешь,
Злодеев снищами страшишь,
Влюбленных воедино сводишь,
Злой помысел к добру приводишь.
Пропал тот, от кого бежишь.

О сон! с тобой мы забываем
Несчастье, горе и напасть,
С тобой мы силы набираем,
А без тебя легко пропасть;
Ты ослабевших укрепляешь,
Невинных в тюрьмах утешаешь,
Злодеев пытками страшишь,
Влюбленных ты друг с другом сводишь,
Порою зло к добру приводишь,
Пропал тот, от кого бежишь.

O spánku, příteli náš milý,
ty před hořem nás umíš skrýt,
jen v tobě nabíráme síly,
bez tebe není možno žít.
Zesláblé lidi posiluješ,
nevinné vězně utěšuješ,
zlodějům přízraky se mstíš,
milence připoutáváš k sobě,
zlé úmysly obracíš v dobré,
je ztracen — koho opustíš.

Энея мысли турбовалы,
Но сонъ такы свое бере;
Тилесни сылы въ кимъ охлялы,
Въ тимъ духъ не швыдко, та замре.
Эней заснувъ и бачытъ сныще:
Предъ нымъ стоить старый дидыще,
Обшытый ввесь очеретомъ;
Винъ бувъ соби ковтуноватый,
Сидый, въ космахъ и пелехатый,
Зигнувсь, пидпершыся ципкомъ.

Дух — за релігійними уявленнями — безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя і відрізняє від тварини; душа (СУМ-11).: ч. V, 5.

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Ковтун — жмут збитого, склеєного, забрудненого волосся, вовни, шерсті і т. ін. (СУМ-20). Зваляне в боруб'яхи волосся на голові. Франко це слово пояснює так: «Ковтун. Мова про довге волосся, що нечесане збивається в ковтун» (Франко. Приповідки. — Т. 3. — С. 459) (С.).

Мисль — те саме, що думка (СУМ-11).

Охлясть — охляти/охлянути, а також хлянути/хляти — дуже ослабнути, схуднути від недоїдання; знесиліти, виснажитися (СУМ-11).

Очерет — багаторічна водяна або болотна трав’яниста рослина родини злакових з високим стеблом і розлогою пірамідальною волоттю, а також її стебла (СУМ-11).

Пелехатий — із довгим, густим, скуйовдженим волоссям (про людину) (СУМ-11).

Снище — те саме, що сон — те, що сниться; сновидіння (СУМ-11).

Сон бере — засинати (СУМ-11).

Тибр — Тіберін (римск. миф.) — бог річки Тібру, за переказами був царем Альби і загинув під час переправи через річку, яка і отримала назву в його честь (А.).

Турбувати — викликати неспокій, хвилювання; непокоїти (СУМ-11).

Пред ним стоїть старий дідище.
Бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог (С.).

Although Aeneas' thoughts were troublesome,
The sleep still got the upper hand;
Although the body might become
Infirm, the spirit would commamd.
He fell asleep and dreamed
About a man, who seemed
To be extremely old.
His clothes from reeds were thick,
He leaned upon a stick
And said: "Behold,

Эней змарыўся; адляцелі
Цяжкія думкі на спакой:
Хто сіл не зберагае ў целе,
Не будзе духам моцны той.
Эней заснуў, як прытаміўся,
І дзед сівы яму прысніўся,
Увесь ахутаны трысцём;
Меў выгляд ён каўтунаваты,
Увесь кудлаты і калматы,
Падпёрся, як жабрак, кійком.

Сломен от мислите унили,
обори го Еней съняг;
дорде телесните ни сили
са с нас — дотам е и духът.
Еней заспа и сън сънува:
между тръстиките изплува,
изскочи старец белобрад;
той беше чорлав и навъсен,
раздърпан и космат, и мръсен,
подпрял се бе на кол чепат.

Schwer in Gedanken war Aeneas,
Jedoch der Schlaf nahm überhand -
Verliert man langsam seine Kräfte,
Stirbt auch der Geist allmählich ab.
Kaum eingeschlafen, träumt' Aeneas:
Vor ihm erscheint ein alter Mann
Mit Schilfrohr rundum überladen,
Mit Weichselzöpfen voll besät
Und seine Haare grau und struppig.
Er steht, gebückt an einem Stock.

Choć się Eneasz w myślach trapił,
Lecz sen do niego się dobiera;
Gdy czyjeś ciało słabość złapie,
W tym duch choć z wolna, lecz zamiera.
Eneasz zasnął, widzi śnisko:
Skądś przed nim zjawił się dziadzisko,
Zaszyty w trzcinę aż po szyję;
A łeb miał całkiem skołtuniały,
Kosmaty, siwy i omszały,
Stał zgięty, wsparłszy się na kiju.

Хоть думы парня одолели,
Но все же сон свое берет;
В ком силы тела ослабели,
В том дух не скоро, но замрет.
Объял Энея сон зыбучий,
Во сне предстал старик дремучий,
До пят обшитый камышом;
Косматый, с белой головою,
С изогнутой в дугу спиною —
Он подпирался батожком.

Энея мысли одолели,
Но сон таки свое берет!
Когда иссякнут силы в теле,
В нем непременно дух замрет.
Энею снится старичище,
В колтун свалялись волосища,
Обшито тело тростником.
Седой, взлохмаченный, кудлатый,
С косматой бородой, горбатый,
Он подпирался посошком.

Энея думы одолели,
Но все же сон свое берет.
В ком силы тела ослабели,
В том дух не скоро, но замрет.
Уснул Эней и видит снище:
Стоит пред ним седой дедище,
Лохматый, с белой бородой,
Кругом весь камышом обшитый,
Седыми космами покрытый,
Согнулся, подпершись клюкой.

Энея думы одолели,
Но и над ним сон власть берет,
В ком силы тела ослабели,
В том дух не скоро, но заснет.
Эней заснул, и сон приснился:
К нему какой-то дед явился,
Весь в струпьях, в тине, нагишом,
Косматым чудищем казался,
Согнувшись, на кол опирался
И прикрывался камышом.

Ač Aeneas měl těžkou chvíli,
sen udělal tu přece své;
když někdo ztratil všechny síly,
v tom zhasne duch, však neusne.
Aeneas usnul: ve snu, běda,
tu před ním stojí starý děda
obšitý celý rákosem;
shrbený, vetchý, oprýskaný,
kosmatý, šedý, rozčechraný,
o klacek opřen, belhá sem.

«Венерынъ сыну! не жахайся,
Дидъ очеретяный сказавъ:
«И въ смутокъ дуже не вдавайся,
«Ты гиршіи биды выдавъ;
«Війны кривавой не страшыся,
«А на Олымпськыхъ положыся,
«Воны все злее отдалятъ.
«А що мои слова до дила,
«Лежытъ свыня пидъ дубомъ била
«И трыдцять билыхъ поросятъ.

Oh, son of Venus, have no fear",
The old man, dressed in reeds,
Addressed Aeneas: "Don't be drear,
You've had more dreadful needs.
Don't be afraid of bloody wars,
Trust your Olympian true guarantors.
They'll keep away from you all harm;
That I don't lie, there lies right now
Beside the oak a young white sow
And thirty piglets from a farm.

«Венерын сын! Ты не жахайся, —
Энею дзед рачны сказаў, —
І ў смутак надта не ўдавайся,
Ты горшыя няшчасці знаў;
Вайны крывавай не пужайся,
Багоў з Алімпа не цурайся,
На лёс свой спадзявайся, брат.
Дальбог, праўдзівы я з табою:
Ляжыць свіння пад дубам, з ёю
Аж трыццаць белых парасят.

— Венерино нещастно чадо!
Не се плаши от тоя хал —
поде прогизналия дядо, —
къде по-лошо си видял;
не бягай ти от боевете,
осланяй се на боговете,
върви, от нищо се не бой.
Ще видиш сянка дъб да стели
и там свиня с прасенца бели —
и точно тридесет на брой.

"Erschrecke nicht, du Sohn der Venus, -
So sprach zu ihm der Schilfrohrmann, -
Ergib dich nicht zu sehr dem Kummer,
Du hast schon Schlimmeres erlebt;
Fürchte dich nicht vor diesem Kriege,
Vertrau den Göttern im Olymp,
Sie werden dich vor Leid bewahren.
Wisse, daß meine Worte wahr:
Ein weißes Schwein liegt an der Eiche
Mit dreißig weißen Frischlingen.

"O synu Wenus! Nic się nie bój, —
Trzciniasty dziadek doń powiedział, —
I w smutku siebie nie zagrzebuj,
Bywałeś w jeszcze gorszej biedzie;
Więc krwawej wojny się nie lękaj,
Olimpu bogom ufaj — lekko
Od ciebie zło oddalą całe.
Że mówię to do rzeczy, wierzaj,
Pod dębem świnia biała leży
I trzydzieścioro prosiąt białych.

"Венерин сын! Не устрашайся, —
Так камышовый дед сказал, —
Смятенью ты не предавайся,
Чай, не впервой беду узнал.
Войны не бойся ты кровавой,
Олимпскую моли ораву,
Они всё злое отдалят.
Найдешь ты, помни мое слово,
Свинью у дуба векового
И тридцать белых поросят.

«Не ужасайся, сын Венеры, —
Промолвил камышовый дед. —
Не огорчайся свыше меры!
Ты натерпелся горших бед.
Войны не бойся, жди подмоги:
С тобою — олимпийцы-боги.
Они опасность отвратят.
Моим словам поверку сделай:
Ищи свиньи под дубом белой,
С ней — тридцать белых поросят.

«Сынок Венеры! Не пугайся, —
Так камышовый дед сказал: —
В унынье сильно не вдавайся,
Ты беды хуже испытал.
Не трусь войны — кровавой доли,
Доверься олимпийцев воле,
Они все злое отвратят.
А в знак, что мне вранье не любо,
Увидишь ты свинью под дубом
И тридцать белых поросят.

«Венерин сын! не ужасайся, —
Дед камышовый проворчал, —
Печали злой не поддавайся,
Ты беды худшие знавал;
Войны кровавой не страшися,
На олимпийцев положися,
Они все беды отвратят.
Что я не вру, — где дуб согнутый,
Увидишь белую свинью ты,
С ней тридцать белых поросят.

„Venušin synu! Nelekej se,“
děd rákosový jemu dí,
„a smutku příliš nevzdávej se,
zažils už horší neštěstí.
Jdi do krvavé války s chutí,
na Olympské je spolehnutí,
ti na vše najdou správný lék.
"Ten neprohloupí, kdo mi věří:
pod dubem bílá svině leží
a třicet malých prasátek.

«На тимъ-то берлози свыноты
«Іулъ построить Албу градъ,
«Якъ трыдесять промчатся годы,
«Зъ Юноною якъ зробытъ ладъ.
«Еднаковожъ самъ не плошайся,
«Зъ Аркадянамы побратайся,
«Воны Латынцямъ ворогы;
«Трояньцивъ зъ нымы якъ зъеднаешъ,
«Тогди и Турна осидлаешъ,
«Все військо выбьешъ до ногы.

Альба-град — згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга — попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби («Як тридесят промчаться годи») заснували місто Рим (С.).

Аркадяни — грецьке плем'я, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти (С.).

Берлог — те саме, що берег.

Брататися — близько здружуватися, виявляти до кого-небудь братні почуття (СУМ-20).

Військо — збройні сили держави або повстанського руху; армія (СУМ-20).

Враг (ворог) — той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник (СУМ-11).

Єднаково — те саме, що однаково — все одно, все-таки (СУМ-11).

З'єднати — збирати в один колектив, гурт і т. ін.; об'єднувати, згуртовувати (СУМ-20).

Зробити — у сполуч. з деякими іменниками означає виконання, здійснення того, що називають ці іменники (СУМ-20).

Іул (Асканій) — син Енея, легендарний начальник роду римських імператорів Юліїв, засновник міста Альба-Лонгі (А.).

Лад — згода, злагода в стосунках, взаєминах і т. ін. (СУМ-20).

Латинці, латиняни, латинське плем'я — жителі Лаціуму.

Побрататися — поклястися одне одному у взаємній дружбі, назватися братами (СУМ-11).

Тридесять — тридцять (СУМ-11).

Турн — у Вергілія — цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн — небіж цариці Амати, дружини Латина (С.); син німфи Венілії, суперник Енея, вбитий ним (А.).

Юнона — в римській (Гера — в грецькій) міфології (С.) — сестра і дружина Зевса, разом з ним керує хмарами і бурями, блискавками і громом, посилає врожай; вона є також богинею-покровителькою жінок, шлюбу, богинею родючості (А.). За міфом, — тримала сторону греків під час греко-троянської війни і переслідувала троянців. Звідси її ненависть до Енея (Ш.).

On that historic lair of swine
The Alba-City will be founded.
For thirty years it'll thrive and shine
Till Juno will successfully be hounded.
But you yourself do not begin
A conflict, for you would not win.
Arcadians are your allies,
The Latins are their foes,
Together with them you'll enclose
The Latins and it'll be their ultimate demise.

На месцы тым з багамі ў згодзе
Іул збудуе Альбу-град,
Мінецца тры дзесяцігоддзі,
З Юнонай пойдзе ўсё на лад.
Аднак і сам ты не здавайся
І з Аркадзянамі братайся,
Лацінцам ворагі яны;
Як з імі сілы паяднаеш,
Тады і Турна асядлаеш,
Не выйграць ворагу вайны.

Ще минат тридесет години,
ще спрат с Юнона спор, вражди,
на мястото на тия свини
град Алба Юл ще съгради.
Недей се на скръбта предава,
аркадците недей забравя —
латинеца е техен враг:
ти гледай с тях съюз да сториш
и Турн тогава ще пришпориш,
ще ги изтребите до крак.

Wo heute dieses Schweinelager,
Baut Julus Alba, eine Stadt,
Wenn dreißig Jahre sind verflossen
Und er mit Juno Ordnung schafft.
Du sollst allein nichts unternehmen,
Schließ Freundschaft mit Arkadiern, -
Sie sind die Feinde der Latiner.
Sind mit Trojanern sie im Bund,
Dann wirst du Turnus auch besiegen
Und wirst vernichten dessen Heer.

Na tym barłogu świńskim piękne
Zbuduje Julus Albę — miasto,
Gdy trzy dziesiątki latek przemkną,
Z Junoną będzie ład narastał.
Lecz zawrzyj, nie zgap się czasami,
Braterstwo z Arkadyjczykami,
To lud Latynom bardzo wrogi;
Gdy złączysz z nimi Trojan, susem
Osiodłasz wtedy i Turnusa,
Wybijesz wojsko mu do nogi.

Когда пройдет лет тридцать с гаком,
С Юноной заживете в лад,
На месте том свином из мрака
Восстанет Альба — дивный град.
Однако ты не зазнавайся,
К аркадянам скорей сбирайся —
Врагов Латина в них найдешь;
Троянцев с ними побратаешь,
Тогда и Турна оседлаешь
И войско все его побьешь.

Промчится тридцать лет отныне,
И заведешь с Юноной лад.
На месте, где ютятся свиньи,
Иул построит Альбу-град;
Но ты и сам не просчитайся.
С аркадянами побратайся!
У них с латинцами вражда.
На помощь призовешь аркадян —
И Турн пропал, будь он неладен!
Всё войско перебьешь тогда.

«Где грязь из-под свиньи сочится,
Иул построит Альбу-град,
Когда же тридцать лет промчится,
Тогда с Юноной будет лад.
Но все ж и сам не зазевайся,
С аркадянами побратайся:
Латинцы с ними на ножах.
Коль дружбу им пообещаешь,
Тогда и Турна оседлаешь,
Все войско изничтожишь в прах.

На месте, где свиная лужа,
Иул построит Альбу-град,
А через тридцать лет к тому же
У них с Юноной будет лад.
Ты не плошать теперь старайся,
С аркадийцами побратайся,
Они с латинцами враги;
Коль с их царем сойтись сумеешь,
Тогда и Турна одолеешь,
Его согнешь ты в три дуги.

Tam, kde je nyní brloh svině,
Jul město Albu zařídí,
až celých třicet roků mine
a s Junonou to vyřídí.
Pusť brouky z hlavy, k čertu s nimi,
a pobratři se s Arkadskými,
Latiny nenávidí též;
a Trojany když s nimi spojíš,
se sedla Turna lehko shodíš
a vojáky mu vybiješ.

«Вставай Энею! годи спаты,
«Вставай и Богу помолысь,
«Мене ты мусишъ также знаты:
«Я Тыбръ старый! — ось прыдывысь.
«Я тутъ водою управляю,
«Тоби я вирно помагаю,
«Я не прочвара, не упырь.
«Тутъ будетъ градъ надъ городамы,
«Поставлено такъ мижъ богамы....»
Сказавшы се, дидъ въ воду нырь.

Wake up, Aeneas! Up! Awake!
Get up and pray to god!
Know that I am not a fake,
I am old Tiber - true and odd.
I manage water here
And want to help you, dear.
There'll be a lot of slaughter,
And storms, and hail
Upon these towns, a gale..."
He said and vanished under water.

Устань, Эней! Валяцца годзе,
Мяне ты мусіш знаць — зірні:
Я Цібр стары, а не страхоцце,
Я гэтай рэчкай дзень пры дні
Кірую і табе спрыяю
І кожны дзень дапамагаю
Траянцам, я — не вадзянік.
Тут гораду над гарадамі
Быць, як наказана багамі...»
Сказаўшы так, у рэчцы знік.

Стани, Еней! Не чакай, сине,
метан на бога направи,
чуй, мойто име Тиберин е,
па ако искаш, се диви.
Тук аз съм бога на водите
и ти помагам днес в бедите,
не съм ни урод, ни вампир.
Ще бъде град на градовете,
това го искат боговете...
И пак се гмурна в своя вир.

Steh auf, Aeneas! Schlaf nicht länger!
Steh auf und sprich erst ein Gebet!
Doch sollst du über mich erfahren:
Ich bin der alte Tiberstrom,
Bin Herrscher über dieses Wasser,
Ich will dir treu ein Helfer sein,
Bin kein Vampir, kein Ungeheuer.
Hier steht einmal der Städte Stadt,
Geliebt von Menschen und von Göttern."
Sprach's und versank sogleich im Fluß.

Wstań, Eneaszu! Dosyć spania,
Już wstawaj, pomódl się gorliwie,
Mnie znać też musisz, moim zdaniem,
Jam Tyber stary! — spójrz wnikliwie,
I wszelką wodą tu kieruję,
Wiernie ci pomoc okazuję
I jam nie upiór, nie poczwara,
Tu będzie miasto nad miastami,
Bogowie tak orzekli sami..."
To rzekłszy, dziad dał nura zaraz.

Теперь вставай, не будь разиней
И помолись скорей богам.
Меня ты должен знать отныне:
Я старый Тибр — опора вам.
Я тут водою управляю,
Тебе надежно помогаю:
Я не упырь, не злобный дух;
Здесь будет град над городами —
То установлено богами!" —
Так дед сказал — и в воду бух!

Настало время пробужденья.
Вставай с молитвой й не трусь!
Меня ты знаешь, без сомненья:
Я Тибром издавна зовусь.
Я водами от века правлю.
Тебя в несчастье не оставлю!
Я не упырь, не черный дух.
Здесь будет град над городами!
Так предначертано богами!» —
Промолвил дед и в реку — плюх!

«Вставай, Эней! Пора настала,
Вставай и богу помолись,
Ты обо мне слыхал немало:
Я старый Тибр! Ты присмотрись.
Я тут водою управляю,
Тебе я верно помогаю,
Я не виденье, не упырь.
Тут будет град над городами,
Так решено промеж богами».
Дед кончил речь — и в воду нырь!

Сейчас же ты, Эней, проснися,
Вставай и богу помолись,
Меня узнай и подружися,
Я старый Тибр, вот присмотрись.
Я здесь водою управляю,
Тебе я верно помогаю,
Не пугало я, не упырь;
Здесь будет град над городами,
Так решено уже богами», —
Промолвил дед и в воду — нырь.

Vstaň, Aenee, už nespi, hochu,
a do modlení se hned dej!
A mne bys taky měl znát trochu:
jsem starý Tiber — podívej,
já tady vládnu nad tou vodou,
chráním tě věrně před nehodou,
a nejsem z rodu upírů.
Zde bude město měst všech státi
a mezi bohy kralovati.“
"To řka, děd zmizel ve víru.

Эней пробуркався, схопывся
И духомъ моторнійшый ставъ;
Водою Тыбрською умывся,
Богамъ молытвы прочытавъ.
Веливъ два човны знаряжаты
И сухарямы запасаты,
И воинивъ туда сажать.
Якъ млость пишла по всьому тилу:
Свыню уздривъ пидъ дубомъ билу
И трыдцять билыхъ поросятъ.

Біг (бог, боги) — у релігійних віруваннях — уявна надприродна істота, що нібито створила світ і керує ним та вчинками людей (СУМ-11); Творець і володар Всесвіту, усього сущого, який керує світом (СУМ-20).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Знаряжатись — знаряджати — те саме, що споряджати — забезпечувати усім необхідним, готувати для відправлення куди-небудь; збирати, виряджати когось куди-небудь (СУМ-20).

Млость — млість — відчуття розслабленості, знемоги (СУМ-20).

Моторний — проворний, спритний (СУМ-20).

Пробуркуватися — те саме, що пробуджуватися у значенні: опам'ятовуватися, приходити в себе (СУМ-11).

Стати моторнійшим духом — надихнутися, запалитися, підбадьоритися (СУМ-11).

Човен — невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Свиню уздрів під дубом білу і далі.
У віщуванні бога річки Тібра — Тіберіна (аналогія в українському фольклорі — «очеретяний дід», водяний) особливе, ритуальне значення має двічі побачена Енеєм (у сні і наяву) — біла свиня з поросятами. У стародавніх греків і римлян принесена в жертву біла тварина найбільш бажана богам.
Три, тридцять — магічне число. Тут Котляревський іде за Вергілієм (Вергілій. — Кн. 8. — Ряд. 43 — 45):

Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
Біла сама, й поросята у неї при вимені білі

Aeneas woke up unafraid,
His spirit was invigorated.
He washed his face and prayed
Just as it was in his dream intimated.
He gave the order to prepare
Two boats with soldiers and their fare.
They were to leave next day or night.
He almost swooned, oh, holy cow!
Beside the oak tree was the sow
And thirty piglets; all were white.

Эней адразу прахапіўся
І духам весялейшы стаў;
Ён цібрскаю вадой умыўся,
Багам малітву прачытаў.
Спускаў два чоўны з дзецюкамі
І запасаўся сухарамі,
Салдат без хлеба — не салдат.
Нарэшце ўбачыў за гарою:
Ляжыць свіння пад дубам, з ёю
Аж трыццаць белых парасят.

Еней за малко да изписка —
сънят направо го втрещи;
с вода от Тибър се наплиска,
молитва почна да шепти,
в два чълна нареди сухари
да сложат, хора натовари
и тръгна по реката той.
Но спряха като онемели —
пред тях свиня с прасенца бели,
и точно тридесет на брой.

Darauf erwachte auch Aeneas,
Nun war viel wohler ihm ums Herz;
Er ging zum Tiber, sich zu waschen,
Schickte den Göttern ein Gebet
Und ließ zwei Boote voll beladen
Mit Lebensmitteln, Trockenobst,
Danach ließ er die Mannschaft kommen, -
Plötzlich bekam er Gänsehaut:
Ein weißes Schwein saß an der Eiche
Mit dreißig weißen Frischlingen.

Eneasz zbudził się i zerwał,
Ruchliwym stal się, przegnał trwogę;
Tybrową wodą mył się z werwą,
Pomodlił się też wraz do bogów.
Rozkazał czółna dwa szykować,
Jak też suchary zafasować,
Powsadzać w nie żołnierzy sporo.
Gdy słabość zdjęła całe ciało,
Pod dębem ujrzał świnię białą
I białych prosiąt trzydzieścioro.

Эней немедля пробудился,
Продрал глаза, душой воспрял,
Водою тибрскою умылся,
Богам молитвы прочитал;
Потом, чтоб зря не пустословить,
Два челнока велел готовить,
Храбрейших в них сажать ребят;
Под дубом в заповедном месте
Нашел свинью, а с нею вместе
И тридцать белых поросят.

Эней проснулся, встрепенулся.
Он после ночи стал бодрей.
Водою тибрской всполоснулся,
Прочел молитву поскорей.
«Челны, — сказал он, — снаряжайте
И сухарями нагружайте!»
К подножью дуба бросил взгляд,
И дрожь по телу пробежала:
Там белая свинья лежала,
С ней — тридцать белых поросят!

Эней очнулся, пробудился
И духом пободрее стал,
Водою тибрскою умылся,
Богам молитвы прочитал.
Велел, чтоб хлеба запасали
И пару челнов снаряжали,
Чтоб воинов туда сажать.
Как вдруг!.. И дрожь прошла по телу:
Свинья под дубом забелела
И тридцать белых поросят.

Эней проснулся, подивился
И в миг единый бодрым стал,
Водою тибрскою умылся,
Богам молитву прочитал.
Велел двум лодкам снаряжаться,
Да сухарями запасаться,
И смелых выделил солдат.
Но сразу дрожь прошла по телу:
Пред ним свинья в щетине белой
И тридцать белых поросят.

Aeneas procit, hned se vzchopil,
duch bujarý v něm rázně vstal:
z Tibery vodou tváře zkropil,
modlitbou bohům poctu vzdal.
Dva čluny kázal obsaditi,
suchary řádně zásobiti
a spustit na řeku všech řek.
Vtom mráz jím proběh ... co to vidí?
"Tam pod dubem zří bílou sviní
a třicet malých prasátek.

Звеливъ ихъ заразъ поколоты
И дать Юнони на обидъ;
Щобъ сею жертвою свыноты,
Себе избавыты одъ бидъ.
Потимъ въ човны метнувсь хутенько,
Поплывъ по Тыбру внызъ гарненько.
Къ Эвандру помочи просыть;
Лисы, вода, пискы зъумылысь,
Яки се два човны пустылысь
Съ одвагою по Тыбру плыть.

Эвандръ, царь Аркадскій.

Гарно — у значенні добре — протилежне погано (СУМ-11).

Евандр — син аркадської німфи і Гермеса (Меркурія). За переказами, заснував на місці нинішнього Риму за 60 років до Троянської війни колонію аркадян - Паллантей (А.). За поемою Вергілія, Евандр — союзник Енея у війні з латинцями та рутулами (Ш.).

Дати на обід — тут у значенні: принести жертву (Т.Б.).

Зумитись — зумітися — дуже дивуватися; бути враженим чим-небудь (СУМ-20).

Тибр — ріка в середній Італії, випливає з Апенинів і пливе до Тирґенського моря (Л.). Тібр — головна річка Лаціума, на березі якої знаходиться Рим. За міфологією — назва пішла від імені албанського царя Тіберіна (Ш.).

Хутко — швидко, скоро (СУМ-11).

Човен — невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Юнона — в римській (Гера — в грецькій) міфології (С.) — сестра і дружина Зевса, разом з ним керує хмарами і бурями, блискавками і громом, посилає врожай; вона є також богинею-покровителькою жінок, шлюбу, богинею родючості (А.). За міфом, — тримала сторону греків під час греко-троянської війни і переслідувала троянців. Звідси її ненависть до Енея (Ш.).

To be protected well and safe
From any harmful deal,
And not to suffer an unneeded chafe,
Aeneas gave the pigs to Juno for a meal.
And then, without the slightest quiver,
He sailed serenely down the river
To see the King about the strategem
And help. The water and the sand,
On seeing boats, couldn't understand
How come, the Tiber did not frighten them.

Іх загадаў забіць, няйначай,
І даць Юноне на абед,
Каб той ахвяраю свінячай
Уратаваць сябе ад бед.
Пасля Эней за дапамогай
Плыў да Эвандра той дарогай
Рачной, а хвалі і палі,
Пяскі і пучшы векавыя
Здзіўляліся, як чоўны тыя
Па Цібру смела ўніз плылі.

Курбан веднага на Юнона
реши да се направи с тях,
дано да стане благосклонна,
така го бе от нея страх.
А после не един меандър
по Тибър минаха — Евандър
да търсят, да се съюзят;
води, дървета онемяха —
без страх троянците гребяха,
а Тибър е опасен път.

Er gab Befehl diese zu schlachten,
Für Juno war's, als Mittagsmahl;
Er wollte dieses Opfer bringen,
Damit es ihn vor Unheil schützt.
Dann fuhren sie mit ihren Booten
Zu Evandrus den Fluß entlang,
Um seine Hilfe zu erflehen.
Wald, Wasser, Sand waren erstaunt,
Welche zwei Boote auf dem Tiber
So mutig ihren Weg gemacht.

Rozkazał zabić je tu zaraz,
Na obiad podać wnet Junonie,
Ażeby świńską tą ofiarą
Od nieszczęść siebie już uchronić.
Do czółen rzucił się bez zwłoki,
Popłynął Tybrem w dół z zatoki,
Tak do Ewandra mknął po pomoc;
Las, woda, piaski się zdumiały,
Jak oto po ich Tybrze śmiało
Dwa czółna płyną nieznajome.

Всех тотчас приказал зарезать,
Юноне отдал на обед,
Чтоб этой жертвенной трапезой
Себя от злых избавить бед.
Потом велел садиться в челны,
И Тибра медленные волны
Его к Эвандру понесли;
Леса прибрежные качались,
Как будто диву, дивовались
Челнам, что вниз по Тибру шли.

Их заколоть велел он: свиньи
Пойдут Юноне на обед,
И, жертву принеся богине,
Эней избавится от бед.
На два челна троянство село.
Пустились вниз по Тибру смело
К Эвандру — помощи просить.
Леса, луга, пески и воды
Дивились: что за мореходы?
Отколь у них такая прыть?

Он, заколоть их приказавши,
Послал Юноне на обед,
Чтоб, жертву свиньями воздавши.
Избавиться от новых бед.
В челны уселись торопливо,
По Тибру вниз поплыли живо
К Эвандру помощи просить.
Леса и горы изумились:
Что там за два челна пустились
По Тибру так отважно плыть!

Велел убить свинью с семьею
И дать Юноне на обед.
Чтоб этой жертвою свиною
Избавиться от всяких бед.
Потом в челнах все разместились,
По Тибру быстро устремились
К Эвандру помощи просить.
Песок, вода и лес дивились,
Как это два челна решились
По Тибру так отважно плыть.

Nařídil porazit ty kusy,
tak Juno oběd bude mít —
a za tu svinskou oběť musí
jej všeho zlého uchránit.
Pak zbaven oné svinské zvěře
plul rychle dolů po Tibeře
Evandra žádat o pomoc.
Les, řeka, písky divily se,
jaké dva čluny pustily se
teď po Tibeře, když je noc.

Чи довго плывъ Эней, — не знаю,
А до Эвандра винъ доплывъ;
Эвандръ, по давньому звычаю,
Тогди для празныка курывъ,
Зъ Аркадянамы веселывся,
Надь варенухою трудывся
И хмиль въ ихъ головахъ бродывъ;
И тилько що човны уздрилы,
То вси злякалыся безъ миры,
Одынъ къ Трояньцямъ пидступывъ.

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 11.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 4:

Тогда для празника курив

How long it took the men to reach
The palace of Evander,
I do not know, but when they landed at the beach,
They saw not far away and under
A tree the ruler of his realm,
Relaxing in the umbra of an elm.
His guests, the high officials, ate and drank,
And when they saw Aeneas with his men,
They feared he was a Saracen.
A native asked the visitors point-blank:

Ці доўга плыў Эней — не знаю,
А да Эвандра ён прыплыў;
Эвандр, па даўняму звычаю,
Якраз тады гуляў і піў,
З прычыны свята весяліўся,
Ён з Аркадзянамі напіўся
Так, што ў галовах хмель шумеў;
Траянцаў бачаць Аркадзяне,
Трывожна стала ў іхнім стане,
Да чоўнаў нехта падляцеў.

И колко плаваха — не зная,
но се добраха до целта.
Евандър според обичая
пируваше с лула в уста,
с аркадците се веселеше,
над водката се той потеше,
сънлив, с размътена глава;
но чълновете щом съзряха,
от страх направо пребледняха.
Един пристъпи след това.

Wie lang Aeneas unterwegs war,
Weiß ich nicht, aber er kam an.
Evandrus saß, nach alter Sitte,
Genüßlich rauchend nach dem Fest,
Das mit Arkadiern er gefeiert.
In Köpfen brodelte der Schnaps,
Welchem sie reichlich zugesprochen.
Plötzlich befiel sie großer Schreck,
Als sie die beiden Boote sahen.
Einer stand auf und trat heran.

Czy długo płynął — nie chcę bajać,
Lecz do Ewandra już dopłynął;
A ów Ewander swym zwyczajem
Ćmił fajkę w jakieś święto słynne,
Wśród arkadyjskich swoich ludzi
Nad warenuchą rad się trudził,
Chmiel zaległ w głowach ich pijanych;
Gdy czółna tylko co ujrzeli,
Z przestrachu prawie poglupieli,
Aż jeden podszedł ku Trojanom.

Сколь долго плыл Эней, не знаю,
Но к цели, наконец, приплыл.
Эвандр, для праздника, я чаю,
Горилочку в тот час глушил,
Над варенухою трудился,
С аркадянами веселился,
Хмель в головах у всех бродил.
Но только челны увидали,
Как все от страха задрожали,
И лишь один не отступил.

Как долго плыл Эней — не знаю,
Однако в праздник наш герой
К желанному причалил краю.
Шел у Эвандра пир горой.
В ту пору, будучи под мухой,
Трудился царь над варенухой,
И хмель бродил уж в головах.
Все были в опьяненье сладком,
Но перетрусили порядком,
Троян увидя на челнах.

Сколь долго плыл Эней, не знаю,
Но до Эвандра он доплыл.
Эвандр, обычай соблюдая,
На празднике в ту пору был.
С аркадянами веселился,
Над варенухою трудился,
Хмель в головах у них бродил.
Но только челны показались,
Как все безмерно испугались,
Один к троянцам подступил.

Плыл долго ли Эней — не знаю,
К Эвандру все-таки приплыл.
Эвандр, обычай соблюдая,
Тогда на празднике кутил;
Он с подданными веселился,
Над варенухою трудился,
Уж хмель в их головах бродил.
Но только лодки показались,
Они не в шутку испугались,
Смельчак троянцев вопросил:

Jak dlouho plul — to nikdo neví,
však k Evandrovi dojeli;
po starodávném obyčeji
Evandr kouřil s přáteli,
tam s Arkadskými výskal, hřmotil,
nad medovinou se tam potil —
a chmel jim v hlavách zamíchal;
však sotva čluny uhlídali,
tu nesmírně se polekali
a jeden k Trojským pospíchal.

«Чи по неволи, чи по воли?
Крычытъ Аркадській имъ горлань:
«Родылысь въ неби вы, — чи доли?
«Чи мыръ намъ везете, чи брань?
«Троянець я Эней одважный,
«Латынцивъ ворогъ я прысяжный,
Эней такъ съ човна закрычавъ:
«Иду кь Эвандру погостыты,
«На перепутти одпочыты,
«Эвандрь царь добрый, я чувавъ.»

"Do you come freely here, or out of fear?"
And then went on the crier:
"Where were you born, in heaven or down here?
Do you bring peace? What's your desire?"
"I am Aeneas, the Trojan brave!
The foe of Latium, from birth till grave!"
Aeneas hollered from the boat.
"I want to be your monarch's guest;
I've heard Evander is the best
Of kings. What people say - I quote."

«Да нас якая ў вас патрэба? —
Крычыць гасцям Аркадзец той. —
Хто вас паслаў — зямля ці неба?
Да нас вы з мірам ці з вайной?»
«Траянец я, Эней адважны,
Лацінцаў вораг я прысяжны! —
Эней на гэта адказаў. —
Я да Эвандра еду ў госці,
Каб адпачыць у ягамосці,
Эвандр цар добры, я чуваў».

— От зор ли тъй ли сте поели —
дере аркадецът гръклян, —
и хора ли сте, богове ли?
За мир ли сте или за бран?
— Троянец съм, с войска велика —
Еней от лодката извика, —
на всичките латинци враг.
На гости на Евандър идем,
да си починем, пък ще видим,
Евандър, чухме, бил добряк...

"Kommt ihr im Guten oder Bösen? -
Schrie ihnen der Arkadier zu, -
Stammt ihr von hier oder vom Himmel?
Bringt ihr uns Frieden oder Krieg?"
"Aeneas bin ich, ein Trojaner,
Und der Latiner großer Feind, -
So schrie Aeneas aus dem Boote, -
Ich komme friedlich her, als Gast,
Um bei Evandrus auszuruhen,
Er soll ein guter König sein."

"Czy z woli wy, czy po niewoli? —
Im arkadyjski krzykacz wrzaśnie, —
Zrodzeni w niebie, czy na dole?
Wiedziecie pokój, czy bój właśnie?"
"Trojańczyk jam, Eneasz śmiały
I wróg Latynow zatwardziały! —
Eneasz z czółna tak zawołał. —
A do Ewandra idę w goście,
Odpocząć w drodze chcę z radością,
To dobry król, słyszałem wkoło".

"Неволей к нам иль по охоте? —
Кричит аркадский горлодер. —
С людьми иль в небе вы живете?
К нам мир везете иль раздор?" —
"Троянец я, Эней отважный,
Латинцев недруг я присяжный; —
Эней в ответ с челна кричал,—
Держу к Эвандру нынче путь я,
Передохнуть на перепутье;
Ваш царь приветлив, я слыхал".

«По воле или по неволе?
Из горних или дольних стран?
Вы — с миром или биться в поле?» —
Аркадский крикнул им горлан.
«Троянец я, Эней отважный,
Как вы — латинцам враг присяжный, —
С челна последовал ответ. —
С дружиной издалёка еду
К царю Эвандру на беседу,
О нем наслышан целый свет».

«Вы по неволе аль по воле? —
Кричит аркадский им горлан: —
Родились в небе вы иль в поле?
Везете мир нам или брань?»
«Троянец я, Эней отважный,
Латинцев недруг я присяжный, —
Эней с челна им закричал: —
Иду с Эвандром повидаться,
На перепутье отдышаться;
Эвандр — царь добрый, я слыхал».

«По воле вы иль по неволе, —
Кричал, ко рту приставив длань, —
Вы родились в лесу иль в поле,
Везете мир нам или брань?»
«Троянец я, Эней отважный,
Как вы, — латинцам враг присяжный, —
Эней с челна в ответ кричал, —
Эвандра еду я проведать,
И погостить, и пообедать,
Он добрый царь, как я слыхал».

„Zlo nebo dobro vás sem vede?“
arkadský křikloun hlaholil,
„jdete k nám zdola — nebo z nebe?
Vezete válku — nebo mír?“
„Já Trojan jsem — Aeneas smělý,
Latini jsou mi nepřáteli,“
Aeneas z člunu zavolal:
„Jdu k Evandrovi na hostinu
a trochu si tu odpočinu;
vím, Evandr je dobrý král.“

Эвандра сынъ Паллантъ вродлывый,
Къ Энею заразъ пидступывъ;
Отдавъ поклонъ дружелюбывый,
До батька въ гости попросывъ.
Эней съ Паллантомъ обнимався
И въ його прыязнь засталявся,
Потимъ до лису почвалавъ,
Де гардовавъ Эвандрь съ попамы,
Со старшиною и панамы.
Эней Эвандрови сказавъ:

Гардувати — гуляти — 1) весело проводити час; розважатися; 2) проводити час за випивкою; пиячити (СУМ-11). Ставицький вважає, що «гардувати тут у значенні: скріпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенні якоїсь справи». Але таке тлумачення не узгоджується із змістом попередньої строфи. Та й празник відбувався не з нагоди «завершення якоїсь справи», а на посвяту Іраклові — див. строфу 21 (Т.Б.).

Евандр — син аркадської німфи і Гермеса (Меркурія). За переказами, заснував на місці нинішнього Риму за 60 років до Троянської війни колонію аркадян - Паллантей (А.). За поемою Вергілія, Евандр — союзник Енея у війні з латинцями та рутулами (Ш.).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Засталятися — забезпечуватися, ласки запобігати, підлещуватись (Л.); підлещуватися (СУМ-20); довірятися, здаватися на ласку (С.). На мій погляд слово вжито у значенні виникати — зароджуючись, ставати дійсним, існуючим (СУМ-20). Якщо погодитись з вище наведеними визначеннями, то виходить масло масляне — прихильність, симпатія підлещувалась (Т.Б.).

Паллант — италійський герой, син аркадського царя Евандра.

Піп — служитель релігійного культу, який має звання попа й здійснює богослужіння (СУМ-11).

Почвалати — чвалати — іти повільно, важко ступати, утворюючи шум, шарудіння; брести (СУМ-11).

Приязнь — дружня прихильність до кого-небудь, симпатія (СУМ-11).

Старшина — на Україні і в Росії в XVI—XVIII ст. — керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Взагалі привілейована верхівка (СУМ-11).

Чвалати — тащиться, плестись (Г.). Іти повільно, важко ступати, утворюючи шум, шарудіння; брести (СУМ-11).

Evander's son, the handsome Pallant,
Approached Aeneas right away;
He bowed to him just like a gallant,
As it behooved his father's would be protege.
Aeneas and the prince embraced
And thus their amity was graced.
Aeneas headed for the grove,
Where King Evander and the priests
With aristocracy were celebrating feasts.
He hailed the King: "Praise be to Jove!

Палант, Эвандра сын найясны,
Энея шчыра прывітаў;
Адважыўшы паклон прыязны,
Да бацькі ў госці запрашаў.
Эней з Палантам абдымаўся
І па-братэрску цалаваўся.
Да лесу потым кіраваў,
Дзе баляваў Эвандр з папамі,
Са старшыною і панамі.
Эней Эвандру так сказаў:

Поклон им стори до земята
Палант, Евандровия син,
и при баща си на софрата
той ги покани до един.
Прегърнаха се братски двама,
да видят, че притворство няма,
и седнаха на тоя пир —
Евандър бе събрал другари,
попове, панове, боляри.
Еней захвана, няма мир:

Da ging sein Sohn, der hübsche Pallant,
In Eile zu Aeneas hin,
Begrüßte ihn in aller Freundschaft
Und lud zu seinem Vater ein.
Aeneas nahm ihn in die Arme,
Versicherte ihn seiner Gunst
Und folgte ihm bis zu der Lichtung,
Wo Evandrus mit Priestern trank,
Mit seinen Ältesten und Räten.
Aeneas sprach Evandrus an:

Wtem syn Ewandra, Pallas smukły,
Podstąpił tu do Eneasza;
Złożywszy mu przyjazny ukłon,
Do ojca w goście go zapraszał.
Eneasz objął się z Pallasem,
O jego przyjaźń dbał zawczasu.
Do lasu pobrnął po rozmowie,
Gdzie wciąż Ewander pił z popami
I ze starszyzną, i z panami,
Eneasz tak rzekł Ewandrowi:

Паллант — Эвандра сын смазливый —
К Энею тотчас подступил;
Отвесил всем поклон учтивый
И в гости к батьке пригласил.
С Энеем крепко обнимался,
Ему в своей приязни клялся;
Потом в лесок его позвал,
Где пировал Эвандр с панами,
С придворной челядью, с попами;
И здесь Эней царю сказал:

Паллант, Эвандра сын красивый,
Навстречу гостю поспешал;
Поклон отвесивши учтивый,
К отцу радушно приглашал.
Смышлен царевич был аркадский.
Эней Палланта обнял братски,
С ним общий отыскал язык.
Эвандра увидав с попами,
Со старшиною и панами,
Троянец брякнул напрямик:

Эвандра сын, Паллант красивый,
К Энею сразу подступил,
Поклон отвесивши учтивый,
Он к батьке в гости попросил.
Эней с Паллантом обнимался,
Ему в приязни поверялся.
Потом в тот лес с ним пошагал,
Где был тогда Эвандр с попами,
Со старшиною и панами.
Эней Эвандру так сказал:

Эвандра сын, Паллант красивый,
К Энею быстро подбежал,
Поклон отвесивши учтивый,
К Эвандру в гости приглашал.
Эней с Паллантом обнимался,
Ему в приязни признавался,
Потом с ним к роще пошагал,
Где пировал Эвандр с панами,
С попами и со старшинами;
Эней Эвандру так сказал:

Evandrův syn, sám Pallas hbitý,
hned k Aeneovi dvorně šel;
přiběh se "Trojským pokloniti
a hosty k otci pobízel.
Aeneas objal se s ním vřele
a nabídl se za přítele,
pak odklusal s ním do křoví,
kde s Evandrem a generály
popi a páni vartovali.
Evandra dvorně oslovil:

«Хоть ты и Грекъ, та царь правдывый
«Тоби Латынци ворогы;
«Я твій товарышъ буду щырый,
«Латынци и мини врагы.
«Теперъ тебе я суппликую
«Мою уважыть долю злую
«И постояты за Троянъ.
«Я кошовый Эней Троянець,
«Скытаюсь по мыру, мовъ ланець,
«По всимъ товчуся берегамъ.

Враг (ворог) — той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник (СУМ-11).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Зла доля — хто-небудь нещасливий, безталанний; у кого-небудь нещасливе життя, сповнене тривог, переживань і т. ін. (СУМ-20).

Кошовий — отаман козаків (СУМ-20).

Ланець — гольтіпака [голодранець], обірванець (Л.). Одягнена в лахміття людина; старець — те саме, що жебрак (СУМ-11,20). Гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустрічається в творах Івана Котляревського. Походить від ландміліція (нім. Dіе Lапdmіlіtіа] — ландець — ланець. Ландміліцією були названі сформовані за указом Петра І від 2 лютого 1713 р. війська з розміщених на території України полків регулярної російської армії і спеціально навербованих солдатів для несення охоронної та сторожової служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. — Спб., 1830. — Т. 5. — С. 13). Пізніше кількість ландміліцейських полків була збільшена. В 1722 р. до ландміліції була зарахована деяка частина українського козацтва. В наступні роки ландміліція не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала Мініха була названа Українським міліцейським корпусом і мала в своєму складі двадцять кінних полків. У 1762 р. імператор Петро ІІІ наказав іменувати цей корпус просто Українським, і з того часу назва «ландміліція» офіційно перестала вживатися. В 1770 р. Український корпус був злитий з регулярною російською армією. Особливий податок, який платило населення України на утримання ландміліції, був скасований тільки на початку XІX ст. (С.).

Латинці, латиняни, латинське плем'я — жителі Лаціуму.

Суплікувати — просити кого-небудь про щось (СУМ-11).

Товктися у значенні тинятися — вештатися, блукати по світу, не маючи власної хати й засобів для існування (СУМ-11).

Щирий — справжній, дійсний (СУМ-11).

Хоть ти і грек, та цар правдивий — Евандр — виходець з Греції, а греки зруйнували Трою — батьківщину Енея.

Although a Greek, you are an honest King,
The Latins are your foes from hell;
I want to be your promising
Companion. The Latins are my foes as well.
Your name forever will be blest,
If you consider my request,
And help my countrymen be free.
I am a Trojan chief,
Who roams the world in constant grief.
Please, gratify my heartfelt plea.

«Хоць ты і Грэк, ды цар праўдзівы,
Даўно з Лацінцамі ў вайне;
Твой буду я таварыш шчыры,
Лацінцы ворагі і мне.
Уваж, адно цябе прашу я,
Ты долю нашую ліхую
І не пакінь нас у бядзе.
Я, кашавы Эней Траянец,
Бадзяюся, як галадранец,
Няма прытулку мне нідзе.

— Макар и грък, те виждам свестен,
и на латинците си враг;
приятел ще ти бъда честен,
и аз не съм им доста драг.
Сега едно ще те помоля,
да видиш моята неволя,
да ни помогнеш като брат.
Аз съм Еней, казак-троянец,
и скитам като окаянец
от бряг на бряг по тоя свят...

"Du bist ein Grieche, ganz ein König,
Latiner sind die Feinde dir;
Sei meiner Freundschaft stets versichert,
Da sie auch meine Feinde sind.
Ich komme zu dir mit der Bitte,
Daß du zu den Trojanern hältst
Und stehst uns in der Not zur Seite.
Ich bin Aeneas und ihr Fürst,
Irrte umher zu allen Ufern
Und rastlos, wie ein Vagabund.

"Tyś chociaż Grek, lecz król prawdziwy,
Latyni twymi są wrogami;
Ja będę druhem ci uczciwym,
Latyni wrodzy mi ciż sami.
A teraz ciebie suplikuję,
Byś zważył, że los zło mi knuje,
Za Trojanami byś się wstawił.
Eneasz jam, koszowy z Troi,
Jak nędzarz błądzę z tłumem swoich,
U wszystkich brzegów się pojawiam.

"Хоть ты и грек, но царь примерный,
Латинцам оба мы враги;
Тебе товарищ буду верный,
Лишь в драке ты мне помоги.
К тебе в нужде я прибегаю,
Тебя помочь мне заклинаю,
Врагов я не осилю сам,
Я кошевой Эней, троянец,
И, как бродяга-голодранец,
По всем таскаюсь берегам.

«Мол, так и так, ты справедливый,
Достойный царь, хотя и грек!
Тебе я друг, пока мы живы,
Латинцам недруг я навек.
Просить хочу твою особу,
Не дашь ли войска мне в подсобу,
Чтоб нашим насолить врагам?
Я — кошевой Эней Троянец,
Как бесприютный оборванец,
По всем скитаюсь берегам.

«Хоть ты и грек, но царь правдивый,
Латинцы недруги твои;
Я друг твой верный, не трусливый,
Враги латинцы и мои.
Теперь же об одном прошу я,
Войди в мою ты участь злую
И окажи подмогу нам.
Я кошевой Эней-троянец,
Шатаюсь в мире, как скиталец,
По всем таскаюсь берегам.

«Хоть ты и грек, но царь неложный,
Латинцы нам с тобой враги,
Тебе я буду друг надежный,
Ты мне сражаться помоги.
Своею жизнью я рискую,
Смягчи мою недолю злую
И на защиту стань троян.
Я кошевой, Эней-троянец,
Живу на свете, как скиталец,
Избороздивший океан.

„Ač Řek, jsi spravedlivý vládce,
Latiny nepřáteli zveš;
já přátelstvím ti budu splácet,
mám na Latiny svrchu též.
Teď supliku ti k nohám skládám,
zlý osud do tvých rukou vkládám,
bys Trojanům svou pomoc dal.
Já, trojský ataman, o kletě!
jak vandrák bloudil po všem světě
a po březích se potloukal.

«Прыйшовъ до тебе на одвагу,
«Не думавши якъ прыймешъ ты;
«Чи буду пыты медъ, чи брагу?
«Чи будемъ мы соби браты?
«Скажы, и руку на — въ завдатокъ,
«Котора, бачъ, не трусыть схватокъ
«И самыхъ злийшыхъ намъ врагивъ.
«Я маю храбрую дружыну,
«Терпившыхъ гирькую годыну,
Одъ злыхъ людей и одъ богивъ.

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 15.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 9:

Терпівших горькую годину

I dared to come to you
Not knowing what to bargain for;
Will I drink mead, or some bad brew.
Will we become close brethren, or?
Reply and give your hand,
That we will stand
Together, fighting our foes.
I have a gallant host,
Who suffered most
Appalling blows.

Прыйсці сюды я меў адвагу,
Не думаў, як сустрэнеш ты;
Ці буду піць я мёд, ці брагу?
Ці будзем мы з табой браты?
Скажы, і дам руку табе я,
Зазнала шмат рука Энея
Крывавых стычак і баёў.
Я маю храбрую дружыну,
Што знала горкую часіну
Ад злых людзей і ад багоў.

Не знаех как ще те открия,
ни как ще ме посрещнеш ти;
е, меди брага ще ли пия,
е, братство ли ще ни сплоти?
Кажи — и ето ми ръката,
която тръшва на земята
и най-опасни врагове.
Аз имам хубава дружина,
търпяхме не една година
от хора зли и богове.

Ich wage es zu dir zu kommen,
Ohne zu wissen, wie dein Sinn:
Ob du mir Met gibst, oder Braha,
Ob du mich brüderlich empfängst?
Gib mir die Antwort, und als Vorschuß
Reiche ich brüderlich die Hand,
Die sich erhebt nur gegen Feinde.
Meine Gefährten sind erprobt
In manchem Unglück, das die Menschen
Und Götter über uns geschickt.

Przyszedłem tutaj już bez strachu,
Nie myśląc, co ty ze mną zrobisz;
Czy będę spijał miód czy brahę?
Czy też będziemy braćmi sobie?
Więc mów i masz w zadatek rękę,
Co żadnej walki się nie lęka
I najzawziętszych naszych wrogów.
Posiadam też drużynę śmiałą,
Co ciężkie męki wycierpiała
Od podłych ludzi i od bogów.

Бывал во всяких передрягах.
Что здесь найду? Ты друг иль враг?
Что будем пить мы — мед ли, брагу?
Брататься будем или как?
Скажи — и руку на в задаток,
Которая средь славных схваток
Лупила самых злых врагов.
За мной стоят мои дружины,
Что знали горькие годины —
И злость людей и гнев богов.

К тебе пришел не без отваги:
Не знал, какой найду привет?
Отведаю медку иль браги?
Брататься будем или нет?
Я руку дам тебе в задаток.
Она, поверь, не трусит схваток
И злейших не щадит врагов.
Со мной геройская дружина.
Ей довелось терпеть безвинно
Людские козни, месть богов.

«Прийти к тебе имел отвагу,
Не думая, как встретишь нас.
Мед буду пить с тобой иль брагу,
Иль побратаемся тотчас?
Скажи — и руку на в задаток,
Которая не трусит схваток
И наших самых злых врагов.
Имею храбрую дружину,
Что знала горькую годину
От злых людей и от богов.

К тебе пришел я на отвагу,
Не зная, ждет прием какой,
Пить будем вместе мед иль брагу
Иль станем братьями с тобой?
Скажи, и руку на в задаток,
Что не страшилась бурь и схваток
И поражала всех врагов.
Имею храбрую дружину,
Терпевших горькую судьбину
От злых людей и от богов.

Já směle odhodlal se k činu
a přináším ti poselství:
Což — budem píti medovinu
na naše věrné přátelství ?
Na — stiskni moji chrabrou ruku,
tu podávám ti na záruku,
ta neleká se šarvátek.
V mé družině jsou lidé zralí,
už dost si na nich vylévali
bozi i lidé zlí svůj vztek.

«Мини найбилше дойидае
«Рутульскій Турнъ, собачій сынъ;
«И лышъ гляды, то и влучае,
«Щобъ згамкаты мене якъ блынъ.
«Такъ лучше въ саживци втоплюся,
«И лучше очкуромъ вдавлюся,
«Нижъ Турнови я покорюсь.
«Фортуна не въ його кишени;
«Турнъ побува у мене въ жмени;
«Дай помичъ! — я зъ нымъ потягнусь.»

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 16.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 5:

Так лучше в сажавці втоплюся

рядок 10:

Дай помощ — я з ним потягнусь

Блин — те саме, що млинець — тонкий коржик з рідкого тіста, спечений на сковороді (СУМ-20).

Гамкати — те саме, що гамати — їсти, ковтати. Згамкати — з'їсти, проковтнути (СУМ-20).

Глядіти — те саме, що дивитися (СУМ-20).

Доїдати — досаждати, докучати (СУМ-20).

Жменя — долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін. (СУМ-11,20).

Очкур — пояс або шнур, яким стягують штани або шаровари для підтримання їх (СУМ-11).

Рутули — італійське плем'я, що мешкало в Лаціумі і згодом було підкорене римлянами. Столичне місто — Ардея.

Турн — у Вергілія — цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн — небіж цариці Амати, дружини Латина (С.); син німфи Венілії, суперник Енея, вбитий ним (А.).

Так лучше в сажівці втоплюся — сажівка, сажавка — копанка, криниця на низу, де близько до поверхні підходять грунтові води. В сажівці до води можна рукою дістати. Також ще — невелика викопана водойма біля берега річки, озера, в якій тримають живу рибу.

The most annoying is
Turn of Rutulia, son of a bitch;
He thinks that he's a whiz
To push me fast into a ditch.
I'd rather perish from a dope,
Or choke myself with some hemp rope,
Than bow to that disgusting Turn.
Good luck is not yet in his pocket,
Whatever he does, I can block it,
And with your help, I will give him a spurn."

Мяне найболей заядае
Ратулец Турн, сабачы сын;
Хвіліны зручнай ён чакае,
Каб праглынуць мяне, як блін.
Ды лепш мне ў сажалцы ўтапіцца
Альбо пятлёю задушыцца,
Чым быць слугой яго сляпым.
Не на яго баку фартуна;
Скручу я ў рог барані Турна!
Дапамажы мне скончыць з ім».

От Турн, рутулеца, народа
ми страда; кучия му син
все гледа, вечно търси сгода
да ме налапа като млин.
Готов съм да се ръгна с ножа
и сам въжето да си сложа,
но не и да се покоря.
Фортуната е изменчива!
В ръцете ми ще се извива,
помагай — ще го уморя!...

Am meisten sitzt mir in den Nieren
Rutuler Turnus, dieser Hund;
Er trachtet mir nach meinem Leben,
Will mich verschlingen, wie den Schmarrn.
Eher will ich im Teich ertrinken,
Ersticken an dem Hosenband,
Bevor ich mich vor Turnus beuge.
Das Glück liegt nicht in seiner Hand,
Falls ich ihn mal zu fassen kriege.
Hilf mir! - dann nehm ich's mit ihm auf."

Lecz do żywego mi dojada
Rutulski Turnus, pieski synek,
I tylko patrz, jak się podkrada,
By połknąć mnie już niczym blinek.
A niech w sadzawce się utopię,
Czy się powieszę, niż się stropię,
Niż Turnusowi ja ulegnę.
Fortuny nie ma on w kieszeni;
Do rąk mych trafi bez wątpienia!
Więc pomóż! — na bój z nim pobiegnę".

Сильнее всех мне досаждает
Рутулец Турн — собачий сын,
Он только лишь того и чает,
Чтоб проглотить меня, как блин.
Уж лучше в бочке утопиться
Иль опояской удавиться,
Чем Турну уступить в войне.
Фортуна не в его кармане;
Быть злой скотинке на аркане,
Коль ты поможешь, малость мне".

Меня ужасно допекает
Рутульский Турн, собачий сын:
Латина к битве подстрекает,
Грозит сожрать меня, как блин.
Я затяну очкур на шее
Иль утоплюсь в пруду скорее,
Чем пану Турну покорюсь.
Не у него в горсти фортуна!
Еще в кулак зажму я Турна!
Дай рать! — с постылым поборюсь».

«Меня всех больше допекает
Рутульский Турн, собачий сын.
Уже давно он помышляет,
Чтоб проглотить меня, как блин.
Решусь в пруду я утопиться,
Своим очкуром удавиться,
Чем Турну в драке покорюсь.
Фортуну он не сгреб руками,
Был под моими кулаками.
Дай помощь, я с ним поборюсь!»

Но мне ужасно досаждает
Рутулец Турн, собачий сын.
Он только об одном мечтает,
Чтоб проглотить меня, как блин.
Но я скорее утоплюся,
Удавкой лучше затянуся,
Но Турну я не покорюсь.
Фортуна не в его кармане,
Ему сидеть в моем капкане,
Дай помощь мне, я с ним сочтусь».

Mne nejvíce ze všeho žere
rutulský "Turnus, synek psí;
jen mrknu, už se na mne dere
a číhá — inu, toť se ví,
jak lívanec mě slupnout touží.
To utopím se raděj v louži,
oběsím šňůrou od gatí,
než "Turnovi se vzdát tak hladce,
Fortunu přece nemá v kapse;
pomoz mi, já ho vyplatím.“

Эвандръ мовчавъ и прыслухався,
Слова Энеевы ковтавъ;
То усъ крутывъ, то осьмихався,
Энееви отвитъ сей давъ:
«Эней Анхызовычъ, сидайте,
«Турбаціи не зажывайте,
«Богъ мылостывъ для гришныхъ всихъ;
«Дамо вамъ війська въ пидпомогу,
«И провіанту на дорогу,
«И грошынятокъ зъ якыйсь михъ.

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 17.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 8:

Дамо вам віська в підпомогу

Біг (бог, боги) — у релігійних віруваннях — уявна надприродна істота, що нібито створила світ і керує ним та вчинками людей (СУМ-11); Творець і володар Всесвіту, усього сущого, який керує світом (СУМ-20).

Військо — збройні сили держави або повстанського руху; армія (СУМ-20).

Грішник, грішний — той, хто має гріхи, грішить (СУМ-20).

Евандр — син аркадської німфи і Гермеса (Меркурія). За переказами, заснував на місці нинішнього Риму за 60 років до Троянської війни колонію аркадян - Паллантей (А.). За поемою Вергілія, Евандр — союзник Енея у війні з латинцями та рутулами (Ш.).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Крутити — підкручувати, підгинати (волосся, вуса) (СУМ-20).

Міх — те саме, що мішок (СУМ-20).

Одвіт — відвіт — відповідь (СУМ-20).

Турбація — турбота, клопіт (СУМ-11). Турбації не заживайте — не турбуйтеся.

Evander being wise and mild,
Was listening to his high guest,
He twisted his mustache and smiled,
And then replied to his request:
"Sit down, oh, son of famed Anchises,
Don't be perturbed by this bad crisis,
God is compassionate to all of us.
Some of our troops will go with you,
As well, supplies that you'll need, too,
Besides, a bag of cash; we will be generous.

Эвандр маўчаў ды прыглядаўся,
Энея слухаў увесь час;
То вус круціў, то пасміхаўся,
Пасля Энею даў адказ:
«Эней Анхізавіч, сядайце,
Турбацыяй не злоўжывайце,
Бог бачыць і даруе грэх;
Я войска дам вам на падмогу
І правіянту на дарогу,
І грошай тых насыплю мех.

Евандър млъкна, като чу, че
Еней го бива за слова;
усмихва се, мустака суче,
па после рече му това:
— Еней Анхизович, седнете,
излишен труд не си правете,
към всички милостив е бог;
ще ви помогнем както можем,
с войска, с провизии, пък божем
и джоба още е дълбок.

Evandrus schwieg und lauschte ruhig
Den Worten, die Aeneas sprach;
Er lächelte, strich seinen Schnurrbart,
Dann sagte folgendes zu ihm:
"Anchisowitsch Aeneas, setzt euch!
Beunruhigt euch nicht zu sehr,
Gott ist doch allen Sündern gnädig;
Wir helfen euch mit der Armee,
Geben euch auf den Weg zu essen
Und auch noch einen Sack voll Geld.

Ewander długo milczał, słuchał
Połykał słowo tu po słowie;
Podkręcał wąsa wolnym ruchem,
Odpowiedź dał Eneaszowi:
"Siadajcie, panie Eneaszu,
Turbację już przepędźcie waszą,
Bóg łaskaw bowiem dla grzeszników;
Bo zaraz wojskiem wam pomogę
Prowiantu także dam na drogę,
I wór pieniędzy dla skarbnika.

Эвандр не сразу отозвался,
Все что-то про себя ворчал;
То ус крутил, то усмехался
И гостю, наконец, сказал:
"Эней Анхизович, садитесь,
Прошу покорно, не чинитесь,
Вам, так сказать, я крайне рад;
Дадим вам войско на подмогу,
И провианту на дорогу,
И сколько надобно деньжат.

Эвандр Энею молчаливо
Внимал и ус крутил, добряк.
С усмешкой, доглядев пытливо,
Троянцу отвечал он так:
«Эней Анхизович, присядьте!
Здоровья попусту не тратьте.
Господь наш милостью богат!
Вам войско снаряжу в подмогу,
Дам провианту на дорогу,
Отсыплю и мешок деньжат!

Эвандр молчал, не отзывался,
Слова Энеевы глотал,
То ус крутил, то усмехался
И под конец ему сказал:
«Эней Анхизович, садитесь,
В тревоге зря не горячитесь,
Бог будет милостив и к нам!
Вам войско соберу в подмогу
И провианту на дорогу,
К тому ж мешок деньжонок дам.

Эвандр, внимая, вроде мялся.
Но речи он не прерывал,
То ус крутил, то усмехался
И, наконец, в ответ сказал:
«Эней Анхизович, садитесь,
С делами вы не торопитесь,
Бог милостив для грешных нас.
Я дам вам войско на подмогу
И провианта на дорогу,
Дам и деньжонок про запас.

Evandr mlčky pozoruje
a slova přímo polyká,
teď chechtá se, knír nakrucuje
a Aeneovi povídá:
„Ó Aenee Anchisoviči,
ten nepokoj vás marně ničí,
Bůh ujímá se hříšníků;
dost vojska na pomoc vám dáme,
též proviant zde pro vás máme
i mnohý měšec grošíků.

«Не поцурайтесь хліба-солы,
«Борщу скоштуйте, галушокъ;
«Годуйтесь, кушайте доволи,
«А тамъ съ труда до подушокъ.
«А завтра, якъ начне свитаты,
«Готово військо выступаты,
«Куды вы скажете, въ походъ;
«За мной не буде остановкы;
«Я зъ вамы не роблю умовкы;
«Люблю я дуже вашъ народъ.»

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 18.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 6:

Готово вісько виступати,

рядок 7:

Куда ви скажете, в поход

Do not reject my bread and salt,
Try our borshch and dumplings, too,
Eat to satiety, and when you halt,
Then go to bed, as I will do.
Tomorrow at daybreak,
High water or earthquake,
The army will be there. No snags, or such.
We don't need any written terms,
We're not the pachyderms,
I like your people very much."

Вас запрашаю хлеба-солі
Пакаштаваць як мае быць —
У нас віна і страў даволі,
А там — з дарогі адпачыць.
А заўтра, толькі сонца ўзыдзе,
Я дам загад, і войска выйдзе,
Каб з вамі рушыць у паход.
І гэтыя я спраўджу словы
Без усялякай там умовы,
Люблю я вельмі ваш народ».

Трапезата ми почетете,
елате да се подкрепим,
угаждайте си, борш сръбнете,
ще идем след това да спим;
а утре пукне ли зората,
готова ще ви е войската,
на бой вървете — цял живот
готов съм аз да ви помагам,
условия не ви предлагам —
обикнах вашия народ...

Ihr dürft nicht Brot und Salz verschmähen,
Probiert die Knödeln und den Borschtsch;
Esset genug, macht's euch gemütlich,
Dann ab ins Bett und ruht euch aus.
Und morgen gleich in aller Frühe
Steht auch schon unser Heer bereit,
Damit ihr es zum Kampfe führet;
Ich bin euch sicher nicht im Weg
Und stelle auch keine Bedingung, -
Wahrlich, ich liebe euer Volk."

Lecz nie pogardźcie chlebem, solą,
Skosztujcie barszczu i gałuszek;
I jedzcie, karmcie się do woli,
A potem z pracy do poduszek.
A jutro, kiedy zacznie świtać,
Wyruszy wojsko znakomite,
Gdzie rozkażecie, na wyprawę,
Nie będzie za mną zatrzymania;
Uczynię to bez namawiania,
Bo kocham już wasz naród żwawy".

Прошу отведать хлеба-соли!
Вот борщ, галушки, вот кисель,
Поешьте, отдохните вволю,
А там, пожалуй, и в постель.
А завтра, чуть заря займется,
По знаку войско соберется,
И — шагом марш, айда в поход;
Я не чураюсь потасовки,
За мной не будет остановки,
Страсть как люблю я ваш народ".

Не погнушайтесь хлебом-солью,
Галушки кушайте, борщок!
Не церемоньтесь, ешьте вволю
И — на подушки, на бочок.
За мной не будет остановки:
Мы на заре, без жеребьевки,
Полки сколотим — и в поход!
Даю — на дружеской основе,
Не ставя никаких условий.
Люблю я крепко ваш народ!»

«Не погнушайтесь хлебом-солью,
Борща, галушек поедим,
Насытьтесь, угоститесь вволю,
А там с трудов — в постель, поспим.
С зарею повелю собраться
Войскам, чтоб сразу отправляться,
Куда вы скажете, в поход.
Не стану медлить я: без спора,
Мы сладим все без уговора,
Люблю я очень ваш народ».

Пока отведайте хлеб-соли,
Вот борщ, галушки, хлеб святой,
Питайтесь, кушайте все вволю,
А там в подушку головой.
А завтра, лишь рассвет настанет,
Все войско под знамена станет
Уже готовое в поход.
За мной не станет дело, чаю,
Я договор не заключаю,
Люблю сердечно ваш народ».

Zde chléb a sůl je, vzácní hosti,
boršč, mísy dobrých halušek;
jen jezte, pijte do sytosti,
pak hup! do teplých podušek.
A zítra, dřív než začne svítat,
vás moje vojsko bude vítat,
ochotno na pochod se dát;
já pomohu vám okamžitě;
závazky dělat nemusíte,
mám trojské lidi velmi rád.“

Готова страва вся стояла,
Спишылы вси за стилъ сидать;
Хоть де-яка позастывала,
Що мусилы пидогривать.
Просилне зъ ушками, зъ гринкамы,
И юшка съ хлякамы, съ кышкамы,
Телячій лызенъ тутъ лежавъ;
Ягны и до софорку куры,
Печени разнои тры гуры,
Багацько ласыхъ тожъ потравъ.

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 19.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 9:

Печені різної три гури

Багацько — те саме, що багато — у великій кількості; протилежне мало (СУМ-11).

Грінка — змащена жиром і підсмажена скибка хліба (СУМ-11) У переносному значенні — взагалі шмат, кусок чогось пожиточного (С.).

Гура — купа — велика кількість чого-небудь складеного, зсипаного горою в одному місці; гора — велика кількість чого-небудь складеного в купу; багато чогось (СУМ-11). Три ґури — взято польську форму слова «гора» (góra) задля рифми (Л.). Дуже багато (С.).

Ласий — який дає смакову насолоду; дуже смачний (СУМ-20).

Лизень — язик великої рогатої худоби (СУМ-20).

Мусити, мусіти — уживається у знач. повинен, повинна, повинне, повинні (робити, знати і т. ін.) (СУМ-20).

Печеня — м'ясна страва — запечене або смажене м'ясо (СУМ-11).

Потрава — те саме, що страва — те, що їдять, вживають для харчування; їжа, харчі (СУМ-11).

Просільне — просілне — вид пісного борщу (СУМ-11). Страва на зразок російського «рассольника» (Ш.). Розсольник — суп із солоними огірками і огірковим розсолом (СУМ-11).

Софорок, до софорку — соусъ къ вареной курицѣ, приготовленной на томъ бульонѣ, въ которомъ курица варилась (Г.). Софора — традиційна українська підлива — пряжена на смальці цибуля, заправлена сметаною (ВТС).

Страва — приготовлені для їди продукти харчування (СУМ-11).

Ушки — те саме, що вушки — варенички з яловичиною, які варяться в юшці, бульйоні тощо (СУМ-11).

Хляки — найбільша частина шлунка жуйних тварин, а також їжа, приготовлена з цієї частини шлунку (СУМ-11).

Ягни — род кушанья, из Греч. (К.).

Готова страва вся стояла і далі.
Подаються більш вишукані наїдки, ніж ті, які троянці вживали до цього. Дає обід аркадський цар Евандр, зображений великим і щедрим паном. І тут страви названі в тому порядку, в якому їх подавали на стіл (С.).

The food was waiting on the table.
All quickly took their seats, and when
Some meals were cool, the cooks were able
To warm them up again.
They ate: a soup with ushka,
A broth with tripe, called yushka,
A tongue of calf was there;
There was a tasty roast,
Stuffed fowl and most
Of all, a heap of sweet-toothed fare.

Усіх застолле ўжо чакала,
Час баль вясельны пачынаць,
А калі што пазастывала,
Дык мусілі падаграваць.
Расольнік каштавалі, вушкі,
Выдатнай, з трыбухамі, юшкі;
Язык бычыны тут ляжаў,
Яшчэ тут быў і фарш курыны
І горы рознай смажаніны,
Ласункаў, разнастайных страў.

Отдавна всичко бе готово,
насядаха и след това
подгряваха тук-там отново
изстиналите ядива.
Разсол, галушки, курабии,
шкембе-чорба и дреболии,
и телешки език, пастет,
варени, пълнени кокошки
и печено месо, пирожки
и други лакомства — безчет.

Inzwischen brachte man die Speisen
Und alle gingen gleich zu Tisch,
Wenn manches Gericht auch erkaltet,
Es wurde schnellstens aufgewärmt.
Fische mit Maultaschen und Zwieback,
Gekochte Brühe mit Gedärm,
Auch Kalbszunge wurde geboten,
Tunke mit Hühnerfleisch und Lamm,
Drei Berge Braten aufgeschichtet
Und Leckereien jeder Art.

Gotowe całe jadło stało,
Do stołu szybko zasiadano;
Choć czasem coś pozastygało,
Że je podgrzewać znów musiano.
Solanką w uszkach czy z grzankami,
Z flakami juszka i z kiszkami,
Wołowe były też ozory;
Faszerowane były kury,
Pieczeni wszelkiej ze trzy fury
I innych smacznych potraw sporo.

Тут вся ватага поспешила
За стол, чтоб яствам честь отдать,
Хоть кое-что и поостыло,
Так что пришлось подогревать.
Глотали рыбное с гренками,
Похлебку ели с потрохами,
Язык телячий отварной,
Ягнят и кур, горшок окрошки,
Жаркого разного три плошки,
Лежали сладости горой.

Уж для голодного троянства
На всех столах стояла снедь.
Иные поостыли яства,
Пришлось их снова разогреть.
Рассольник подали с гренками,
Рубцы, похлебку с потрохами,
И куры с фаршем были тут,
Еще язык лежал говяжий;
Столешницы ломились даже
От изобилья вкусных блюд.

Еда готовая стояла,
Спешили всех за стол сажать.
Кой-что уже позастывало,
Пришлось скорей подогревать.
Рассольник с ушками, с гренками.
С рубцом похлебка и с кишками.
Язык телячий для гостей,
Барашек, куры заливные,
Три кучи печева большие —
Хватало всяких тут сластей.

Столы дубовые накрыли,
Места все стали занимать,
Иные блюда поостыли —
Носили их подогревать.
Просол, вареники, пампушки
И вкусный пшенный суп, галушки,
Лежал язык телячий тут,
Бульон с курятиной, с лапшою,
Все было: первое, второе
И много всяких сладких блюд.

Na stolech stála jídla vábná,
k nim všechny lákal notný hlad,
ač mnohá z nich už byla chladná,
že museli je ohřívat.
Polévka s praženkou, ne s noky,
jelita, dršťky, tučné boky,
telecí jazyk ležel zde,
jehněčí, kuře na pekáči,
pečení, kolik hrdlo ráčí,
lahůdek různých nesčetně.

Де йистся смачно, тамъ и пьется,
Одъ землякивъ я такъ чувавъ;
На ласее кутокъ найдется,
Эней зъ своимы не дримавъ.
И правда, гости доказалы,
Що жыть воны на свити зналы:
Пылы за жызнь, — за упокой;
Пылы здоровье батька съ сыномъ,
И голь, голь, голь, мовъ клынъ за клыномъ,
Крычать заставывъ на розстрой.

Варіанти і різночитання: ч. V, строфа 20.

Уривок п'ятої частини, надрукований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» за 1822 р. (ч. XVII):

рядок 4:

Еней з своїми не дремав

Where people eat, they drink a lot,
My countrymen have so decreed.
One always finds a niche for what
Tastes good. Aeneas and his men agreed.
Indeed, the guests gave proof
That they didn't stay aloof
From where one heard a gurgling sound.
They drank to health and happy life,
To father, to his son, and to his wife,
The qurqlinq sound was all around.

Дзе ёсць закуска, там і п'ецца,
Я гэта чуў ад землякоў;
Эней з Траянцамі, здаецца,
І тут шчаслівы кут знайшоў.
Яны пілі і не хмялелі,
Давёўшы ўсім, што піць умелі:
Пілі за сэнс жыцця, за смерць,
І за здароўе бацькі з сынам,
За свет, што не сышоўся клінам,
Калі сяброў надзейных мець.

Където хапват — там и пият,
земляците така твърдят;
и нашите, защо да крият,
решиха да се отличат.
Показаха им, че умеят,
и то добре, да си живеят,
за здраве и за упокой,
за царя, за сина му пиха.
И гъл-гъл-гъл — не ги броиха
сред крясъци и дрезгав вой.

Wo man gut ißt, da wird getrunken, -
So sagten Landsleute zu mir.
Für Gutes findet sich ein Plätzchen, -
Aeneas schlief mit Seinen nicht,
Sehr deutlich zeigten es die Gäste,
Daß sie zu leben gut verstehn.
Tranken aufs Diesseits und aufs Jenseits,
Zum Wohl vom Vater und vom Sohn,
So Gluck - Gluck - Gluck, eins nach dem andern,
Und stifteten Verwirrung an.

Gdzie je się smacznie, tam się pije,
Słyszałem tę rzecz od rodaków;
Bo miejsce jest na jadło czyjeś,
Eneasz z swymi nie spał takoż,
I goście wnet udowodnili,
Że żyć na świecie potrafili:
Za żywych pili, za umarłych;
Za zdrowie pili ojca z synem.
I gul — gul — gul jak klin za klinem
Do krzyku zmusił, jak brzuch sparło.

Коль смачно ешь, так славно пьется,
Так я от земляков слыхал;
На сладкий кус едок найдется.
Эней с ватагой не дремал.
Аркадцам гости показали,
Что толк в застольном деле знали;
Горилочка лилась рекой,
Хлестала взапуски дружина,
За батьку пили и за сына,
За здравие, за упокой.

Где смачно естся, там и пьется —
Так слышал я от земляков.
В утробе уголок найдется
Всегда для лакомых кусков.
Эней со свитой не дремали,
Во здравье чары поднимали,
А также и за упокой.
Все гости выпили чин чином
За процветанье батьки с сыном,
«Ура» крича наперебой.

Где естся сытно, там и пьется —
От земляков я так слыхал.
Местечко лакомству найдется;
Эней с друзьями не дремал.
И вправду, гости доказали,
Что толк в житье на свете знали:
За жизнь пилось, за упокой
И за здоровье батьки с сыном,
И «буль-буль-буль», как клин за клином...
Орали все наперебой.

Где вкусно естся, там и пьется,
Я так от земляков слыхал;
Местечко в животе найдется,
Эней с друзьями не дремал.
И правда, гости доказали,
Что жизнь они неплохо знали,
Лилася горькая рекой;
В сплошном чаду, в угаре винном
За счастье пили батьки с сыном,
За здравие и упокой.

Kde dobré jídlo, tam i pití,
jak staří lidé říkají;
Trojané statečně se sytí
a přetrumfnout se nedají.
Všem dokázali zaslouženě,
že umějí si dávat bene:
živým i mrtvým připili,
na zdraví otce, syna s tchánem —
a glo-glo-glo-glo džbán za džbánem,
až důkladně se opili.

Трояньци пьяни розбрехалысь
И чванылыся безъ пуття,
Съ Аркадянкамы женыхалысь,
Хто такъ, — а хто и не шутя.
Эвандръ точывъ гостямъ росказы,
Хвалывъ Иракловы проказы,
Якъ злого Кака винъ убывъ;
Якіи Какь робывъ розбои
И що для радосты такой,
Эвандръ и праздныкъ учредывъ.

Аркадяни — грецьке плем'я, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти (С.).

Геркулес (Іракл; Геракл) — один з найулюбленіших античних героїв, син Зевса і Алкмени, дружини Амфітріона, царя Тирінфського. З ім'ям Геркулеса пов'язано безліч подвигів, за які йому було даровано безсмертя, він був узятий богами на Олімп, де став чоловіком Геби (А.). Звільняючи людей від різних бід і страховищ, здійснив дванадцять легендарних подвигів. Один з них — виведення силоміць з підземного царства страшного триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, нікого не випускаючи звідти. У своїй травестії Котляревський уподібнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, «всіх ортяк порозганяв» і визволив звідти козаків—запорожців. Легенда про Марка Пекельного, — український народний варіант сюжету про великого грішника, а разом з тим і варіант апокрифічного оповідання «Про збурення пекла», — у другій половині XVІІ ст. зазнала віршованої обробки (див.: Українська література 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. — К., 1983. — С. 185 — 192). Охвота — старовинний верхній жіночий одяг (див. також коментар: ІІІ, 93; VІ, 20) (С.).

Евандр — син аркадської німфи і Гермеса (Меркурія). За переказами, заснував на місці нинішнього Риму за 60 років до Троянської війни колонію аркадян - Паллантей (А.). За поемою Вергілія, Евандр — союзник Енея у війні з латинцями та рутулами (Ш.).

Женихатися — виявляти інтерес, велику увагу до кого-небудь, приваблювати до себе приємними розмовами; залицятися (маючи почуття симпатії або кохання, упадати біля кого-небудь, виявляти увагу, зачіпати розмовою, жартами і т. ін.) (СУМ-20).

Збрехати — брехати — говорити неправду (СУМ-20).

Злий — який завдає надзвичайно тяжких страждань, мук, неприємностей; жорстокий (СУМ-20).

Как — син Вулкана, велетень, що вивергав вогонь, жив у печері на Авентинському пагорбі і вбивав усіх, хто проходив повз його житла. Був убитий Гераклом за те, що викрав у нього і сховав у себе в печері частину його стада корів (А.).

Іраклови прокази — Евандр розповідає про один з подвигів Іракла (Геракла, Геркулеса), як той убив розбійника — страховисько Кака, що вкрав у нього кілька корів з череди (див.). Подія ця відбулася неподалеку від столиці Евандра — Паллантей. На місці цього подвигу Евандр поставив жертовник на честь Геркулеса (Ш.).

Пуття — щасливі, сприятливі обставини (СУМ-11).

Розбрехатися — ставати дуже говірким, балакучим (СУМ-11).

Чванитися — виявляти пиху; гордитися своєю перевагою в чомусь, вихвалятися ким-, чим-небудь (СУМ-11).

Евандр точив гостям розкази.
Евандр розповідає про один з подвигів легендарного героя Геракла (Іракла), який був здійснений на італійській землі.
На крайньому заході античного світу серед океану був острів Еріф, яким володів Геріон, потвора з трьома тулубами. Після довгої мадрівки Геракл добрався до цього острова і викрав корів Геріона. На зворотному шляху на тому самому місці, де пізніше був заснований Рим, частину корів Геракла викрав велетень Как. Після жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За звільнення країни від злого Кака місцеві жителі установили в себе культ Геракла («Евандр і празник учредив»). Потім цей культ перейняли римляни. На задвірку хропти уклався — задвірок — частина двору позад будинку, хати (С.).

The tipsy Trojans lied a lot
And bragged about their past.
Lured by the matrimony knot,
Some girls were fooled too fast.
Evander told the guests some tales
So fascinating, in details
About the evil Kaka - cattle thief,
Whom Hercules had killed.
Evander, greatly thrilled,
Was honouring it with relief.

Падпіўшы добра, госці сталі
Расхвальваць свой і спрыт і гарт,
І Аркадзянак выглядалі,
Хто так, а хто і не на жарт.
Эвандр расказваў пра паходы,
Хваліў Іраклавы прыгоды,
Як злога Кака знішчыў той;
З такой прыемнае нагоды,
Каб слаўны быў Іракл заўсёды,
Эвандр і баль прызначыў свой.

Прекрачи всякакви прегради
и тук троянската войска,
задяваха аркадки млади,
кой по-сериозно, кой така.
Евандър пак се бе увлякъл
и щедро хвалеше Херакъл
как той сразил злодея Как“,
че вършел гадост подир гадост
и че Евандър взел от радост
та дал гощавка — няма как.

Trojaner, die schon recht besoffen,
Verstrickten sich in Lügerei,
Bedrängten die Arkadierinnen,
Manche zum Spaß, manche im Ernst.
Evandrus lobte vor den Gästen
Die Leistungen von Herkules,
Der dieses Ungeheuer, Cacus,
Des Raubes wegen umgebracht;
Um ihn zu ehren hat Evandrus
Ein großes Freudenfest gemacht.

Trojanie spici zagadali
I wychwalali się odważnie,
Z Arkadyjkami flirtowali,
Kto żartem, a kto już poważnie.
Ewander wciąż im rozpowiadał,
O Heraklesa czynach gadał,
Jak złego ten Kakusa zgładził;
I jakie Kakus wiódł rozboje,
Że święto z tej radości swojej
Wnet on, Ewander, zaprowadził.

Троянцы спьяну разбрехались
И, о прошедшем не грустя,
С аркадянками женихались,
Кто в шутку, кто и не шутя.
Эвандр рассказывал Энею
Про все Геракловы затеи:
Как злого Кака он убил,
Какие Как вершил разбои
И что, глубоко чтя героя,
Эвандр и праздник учинил.

Троянцы спьяну разбрехались
И, небывальщину плетя,
С аркадянками женихались,
Кто — так, а кто и не шутя.
Эвандр ударился в рассказы
Про Геркулесовы проказы:
Как злого Кака он убил,
Какие Как чинил всем беды
И, в честь Геракловой победы,
Какой устроен праздник был.

Троянцы спьяну разбрехались,
Хвалиться стали, чушь плетя,
С аркадянками женихались,
Кто так, а кто и не шутя.
Эвандр развел гостям рассказы;
Иракла восхвалял проказы;
Как злого Кака тот убил,
Какие Как творил разбои
И что, воздав почет герою,
Эвандр и праздник учредил.

Спьяна троянцы разбрехались,
И каждый ахинею нес,
С аркадянками женихались,
Кто просто так, а кто всерьез.
Эвандр гостям сплетал рассказы,
Хвалил Геракловы проказы,
Как злого Кака он убил.
Какие Как творил разбои,
И вот в знак мира и покоя
Эвандр сей праздник учредил.

Z opičky se pak holedbali
a lhali, až přecházel zrak,
s Arkadskými se namlouvali,
ti vážně, ti zas jenom tak.
Evandr štědře hýřil slovy
a chválil kousky Heraklovy,
když Kaka zkrátil o hlavu;
Kakos byl lupič neurvalý
a za to, že mu napráskali,
Evandr dělá oslavu.

Вси къ ночи такъ перепылыся,
Держалысь ледве на ногахъ;
И на ничъ въ городъ поплелыся,
Яки итты булы въ сылахъ.
Эней въ керею замотався,
На задвирку хропты уклався,
Эвандръ же въ хату рачкы лизъ;
И тамъ пидъ прылавкомъ зигнувшысь,
И цупко въ бурку завернувшысь,
Захрипъ старый во ввесь свій нисъ.

Бурка — повстяний (див. повстка) безрукавний плащ або накидка з козячої вовни (перев. на Кавказі) (СУМ-11, 20).

Евандр — син аркадської німфи і Гермеса (Меркурія). За переказами, заснував на місці нинішнього Риму за 60 років до Троянської війни колонію аркадян - Паллантей (А.). За поемою Вергілія, Евандр — союзник Енея у війні з латинцями та рутулами (Ш.).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Задвірок — частина двору за будинком, хатою; задня частина двору; мн. місце за дворами, позад будинків, хат (СУМ-20).

Керея — старовинний довгий верхній одяг із відлогою; кобеняк (СУМ-20).

Ледве держатися на ногах — від великої втоми або сп’яніння втрачати рівновагу і здатність нормально рухатися.

Прилавок — частина нерухомої лави в українській хаті під стіною від дверей до кутка (СУМ-11).

Рачки лізти — ледве йти (через сп'яніння, погане самопочуття і т. ін.) (СУМ-11).

Хата — сільський одноповерховий житловий будинок, а також внутрішнє житлове приміщення такого буднику (СУМ-11).

Цупко — туго, щільно обтиснувши, обійнявши кого-, що-небудь (СУМ-11).

So, after boozing to excess,
They hardly could remain upright,
And those, who drank a little less,
Could barely trudge to town that night.
Aeneas, in his overcoat,
Sawed wood with his loud throat.
Evander crawled in on all fours
And there beneath a bench
He slept like in a trench
And snored there with full force.

Усе пад вечар упіліся,
Ледзь не валіліся ўжо з ног;
І ноччу ў горад папляліся,
Хто дадыбаць, вядома, мог.
Эней дзяружкай абматаўся
І на падворку спаць уклаўся,
Эвандр жа ў хату ракам поўз;
У крук пад лаўкай ён сагнуўся,
Старанна ў бурку загарнуўся,
Захроп, стары, на ўвесь свой нос.

Към полунощ се Тъй оляха,
че страшна дрямка ги обзе;
и към града се запиляха,
които бяха на нозе.
Еней се строполи веднага
и с япанджак заспа на прага,
Евандър вкъщи припълзя,
до пейка някак дотопурка,
под нея сви се в свойта бурка
и вече дремещ, се прозя.

Unmengen hatten sie getrunken,
Der Aufrechtgang fiel manchem schwer,
So schlenderte, wer es noch konnte,
Zum Übernachten in die Stadt.
Aeneas warf den Mantel über
Und schlief schon auf der Schwelle ein,
Evandrus kroch auf allen Vieren
Ins Haus und unter eine Bank,
Und, eingehüllt in seinen Mantel,
Schnarchte aus jedem Nasenloch.

Do nocy wszyscy tak wgarnęli,
Na nogach ledwo się trzymali;
Do miasta na noc ci pobrnęli,
Co iść sił trochę zachowali.
Eneasz się owinął płaszczem,
W podwórze chrapać się potaszczył,
Ewander zasię wlazł do chaty;
Pod jakąś ławkę tam się zgiąwszy,
Opończą też się owinąwszy,
Zachrapał stary jak z armaty.

Все к ночи вдосталь накачались,
Черт знает спьяну что плели.
Те, что еще кой-как держались,
Под утро в город побрели.
Эней — тот в свитку завернулся
И на задворках спать приткнулся.
Эвандр же в хату влезть успел,
Под лавку тотчас завалился,
Широкой буркою укрылся
И во всю силу захрапел.

Все крепко залили за ворот,
Едва держались на ногах.
Эней побрел с Эвандром в город,
Дорогу щупая впотьмах.
Он спать остался на ступеньках,
А царь пополз на четвереньках
И в хате под прилавком лег.
Там было старику вольготно.
Он в бурку завернулся плотно
И захрапел, как только мог.

А к ночи так все нагрузились,
Что все смешалось в головах,
И на ночь в город потащились
Те, кто держался на ногах.
Эней киреей обмотался
И на задворках спать уклался,
Эвандр же в хату раком вполз
И там, под лавкой изогнувшись
И плотно в бурку завернувшись,
Храпел, старик, во весь свой нос.

Все к ночи так перепилися,
Что хмель с ног каждого валил,
Иные в город поплелися,
Насколько им хватало сил.
Эней в плащ зябко замотался
И на задворки спать подался;
Эвандр же, хмель переборов,
Влез в избу, в бурку завернулся
И под скамьею растянулся,
Так захрапел, что будь здоров.

Do noci všichni tak se zpili,
že sotva stáli na nohou;
do města si to namířili
a pletli pravou přes levou.
Aeneas do pláště se sbalil,
spal na dvorku — tam, kde se svalil;
Evandr lezl po čtyřech,
a jakmile byl ve světnici,
hned zalezl si pod lavici
a už tam chrápal jako měch.

Якъ ничъ покрыла пеленою
Тверезыхъ, пьяныхъ, — всихъ людей;
Якъ хрипъ Эней одъ перепою,
Забувшы о биди своей,
Венера безъ спидныци, боса,
Въ халатыку, простоволоса,
Къ Вулкану пидтюпцемъ ишла;
Вона тайкомъ къ Вулкану кралась,
Ниначе зъ нымъ и не винчалась,
Мовъ жинкой не його була.

Венера (Киприда) — в римській (Афродіта — в грецькій) міфології богиня краси і кохання, дочка Зевса і Діони. Одна з легенд про Венеру — її любовне захоплення троянцем Анхізом, до якого богиня з'явилась на гору Їда у вигляді пастушки і народила від нього сина Енея. Під час війни з греками допомагала троянцям (С.). Серед ранніх творів грецької літератури зустрічаємо т. зв. «Гімни богам», а серед них «Гімн до Афродіти», в якому розповідається про кохання між Афродітою (Венерою) і Анхізом (Ш.).

Вулкан — в римській, Гефест — в грецькій міфології — бог вогню і ковальської майстерності, син Юпітера і Юнони (Зевса і Гери). Античні міфи зображували його кривим і незграбним, закуреним у диму. В «Одіссеї» Гомера дружиною його названа богиня краси Афродіта (Венера). Вслід за Гомером і Вергілій в «Енеїді» представляє Вулкана і Венеру як подружжя (Ш.). На відміну від інших богів, які проводили час в неробстві і бенкетах, Вулкан був богом підземного вогню і працював в підземних кузнях (А.).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Жінка — тут у значенні заміжня особа стосовно до свого чоловіка (СУМ-11,20).

Пелена — суцільний покров (чого-небудь легкого, невагомого), який обволікає що-небудь з усіх боків (СУМ-11).

Підтюпцем — дрібними швидкими кроками (СУМ-11).

Простоволоса — з непокритою головою (СУМ-11).

Спідниця — жіночий одяг, що покриває фігуру від талії донизу (СУМ-11).

And when the darkness covered tight
All people - sober and inebriated,
And while Aeneas snored that night,
And from the drunkenness recuperated,
His mother, barefoot, without skirt,
In gown, bareheaded and without a shirt,
Was on her way to Vulcan on a run.
She wished her visit be unseen,
As if the two have never been
A married couple with a son.

Як ахінула ноч імглою
Цвярозых, ш'яных — абы-дзе,
Як хроп Эней ад перапою,
Забыўшы аб сваёй бядзе,
Венера бегла да Вулкана,
Як быццам з ім і не вянчана,
Ягонай жонкай не была;
Яна ў халаце, без спадніцы,
Хадою грэшніцы-блудніцы
Крадком на цыпачках ішла.

А щом нощта покри за кратко
и трезвен, и пиян с воал,
и наш Еней захърка сладко,
забравил своя тежък хал —
Венера без пола и боса,
с халатче само, буйнокоса
се запрокрадва към Вулкан;
като че ли тя беше друга,
а не самата му съпруга
и с нея той не е венчан.

Als die Nacht fiel über die Menschen, -
Ob nüchtern sie, oder im Suff, -
Und als Aeneas friedlich schnarchte,
Vergessend alle seine Qual, -
Lief Venus ohne Rock und barfuß,
Im Umhang nur, das Haar gelöst,
In großer Eile zu Vulcanus;
Sie schlich sich heimlich zu ihm ein,
Als wäre sie nicht seine Gattin,
Als wäre er nicht ihr Gemahl.

Gdy noc przykryła aż do świtu
Pijanych, trzeźwych — wszystkich ludzi
I gdy Eneasz chrapał spity,
O swych nieszczęściach nie marudził,
To Wenus bez spódnicy, bosa,
W chałacie, nie przykrywszy włosów,
Truchtała szybko do Wulkana;
Do niego tajnie się skradała,
Jak gdyby ślubu z nim nie brała,
Nie była żoną ukochaną.

Лишь ночь покрыла пеленою
И трезвый люд и выпивох,
Лишь захрапели с перепою
Эней с дружиною пройдох,
Венера собралась в дорогу —
Простоволоса, босонога,
С Олимпа в темноте сошла.
Она тишком к Вулкану кралась,
Как будто с ним и не венчалась,
Женой как будто не была.

Окутал сумрак пеленою
Равно и трезвых и хмельных.
Троянцы спали с перепою,
Забыв о горестях своих.
Венера, соскочив с полатей,
Простоволосая, в халате,
К Вулкану кралась босиком,
Как будто с ним и не венчалась,
А скрытно по ночам встречалась
И в кузню бегала тайком.

Когда покрыла пеленою
Ночь трезвых, пьяных — всех людей,
Когда, храпя от перепою,
Беды не вспоминал Эней,
Венера без юбчонки, босой,
В халатике, простоволосой
К Вулкану кинулась рысцой.
Она тайком к Вулкану кралась,
Как будто с ним и не венчалась
И не была его женой.

Лишь ночь покрыла землю тьмою,
Хмельных и трезвых — всех людей,
Когда Эней дрых с перепоя,
Не помня о беде своей,
Венера, чуть ли не нагая,
Простоволосая, босая,
Тихонько, будто смущена,
Тайком к Вулкану пробиралась,
Как-будто с ним и не венчалась,
И не была его жена.

Když noc pak zahalila zemi
a vložila sen do všech čel;
když Aeneas spal natrunčený
a na svou smůlu zapomněl,
Venuše bez sukně a bosa,
jen v župánku a prostovlasá,
se k Vulkánovi plížila,
tak tiše, celá vylekaná,
jako by byla neprovdaná
a jeho ženou nebyla.

А все то хытрость есть жиноча,
Новынкою щобъ пидмануть;
Хоть гарна якъ, а все охоча
Ище гарнійшою щобъ буть.
Венера пазуху порвала,
И такъ себе пидперезала,
Що вся на выставци була;
Косынку нарошно згубыла,
Грудныну такъ соби одкрыла,
Що всякого бъ зъ ума звела.

It's all the female trick:
In order to seduce with something new,
Although she's beautiful and chic,
She could not overdo.
She tore the front part of her shirt
And put around herself a girt
That she would not look corny.
She showed her tits
To make a man forsake his wits
And make him lewd and horny.

А ў гэтым хітрасці жаночай
Сэнс — каб навінкай ашукаць;
Хоць, пекная, а толькі хоча
Яна яшчэ пякнейшай стаць.
Венера пазуху парвала
І так спакусна выглядала,
Раскрытай ледзь не дагала, —
Касынку быццам бы згубіла
І гэтак грудзі агаліла,
Што ў грэх бы кожнага ўвяла.

Хитруват пустите женички,
все гледат да ни метнат те;
уж хубавица, пък пред всички
да е по-кипра и се ще...
Венера с кърпа изтървана
тъй бе препасала колана,
тъй бе разголила гърди,
тъй бе си ризата съдрала,
че просто бе на показ цяла —
направо да те подлуди.

Mit etwas Neuem aufzuwarten
Bleibt ewig eine Weiberlist,
Sie möchte, mag sie noch so schon sein,
Jederzeit doch noch schöner sein.
Venus hat ihr Gewand gerissen
Und sich gegürtet in der Art,
Daß Manches sie zur Schau getragen.
Mit Absicht loste sie den Zopf,
Darauf entblößte sie den Busen,
Verwirrend war's für jeden Mann.

To wszystko chytrość jest kobieca,
Ażeby nowym czymś podkusić;
Choć ładna jest, ją myśl podnieca,
Że być ładniejszą jeszcze musi.
Pazuchę Wenus zdarła całą
I tak już siebie podwiązała,
Że cała była obnażona;
Umyślnie chustkę też zgubiła,
A dekolt sobie tak odkryła,
Że każdy by z miłości płonął.

Таким весь век одна забота,
Чтоб нас вернее подманить;
Хоть и красива, а охота
Еще милей и краше быть.
Венера пазуху порвала
И так шнурочком подвязала,
Чтобы видней краса была;
Косынку будто позабыла
И грудь так ловко приоткрыла,
Что всякого б с ума свела.

На то и женская уловка,
Чтоб нас новинкой приманить:
Куда как хороша плутовка,
А ей охота — краше быть!
Венера устремилась к мужу.
Все прелести у ней наружу.
Косынку сорвала сама,
Обтянут стан донельзя, ворот
Чуть не до пояса распорот.
Кто поглядит — сойдет с ума.

Все это женская забота,
Новинкою чтоб подманить;
Хоть хороша, а все охота
Еще бы лопригожей быть.
Венера пазуху порвала,
А пояс так свой подвязала,
Чтоб напоказ краса была.
Косынку вроде позабыла,
А грудь настолько приоткрыла,
Что каждого б с ума свела.

Ведь женская всё хитрость это,
Новинкой чтобы соблазнить,
Хоть и красива — лучше нету,
А хочется красивей быть.
Венера пазуху порвала
И поясочком так связала,
Что вся на выставке была.
Косынку с шеи обронила
И грудь свою так приоткрыла,
Что всякого б с ума свела.

To všechno jsou jen ženské svody,
jak muže k sobě přivábit;
ač hezká je a podle módy,
chce každá ještě hezčí být.
Svou košili si potrhala
a tak se svůdně přepásala,
by mohla všechno vyložit;
šáteček s hlavy upustila
a prsa celá odhalila,
že každého by fantas chyt.

Вулканъ коваль тогди трудывся,
Зевесу блыскавку ковавъ.
Уздривъ Венеру, затрусывся,
Изъ рукъ и молотокъ упавъ.
Венера заразъ одгадала,
Що въ добрый часъ сюды попала,
Вулкана въ губы заразъ черкъ;
На шыю вскочыла, повысла,
Вся опустылась, мовъ окысла,
Билкы пидъ лобъ, — и свитъ померкъ.

She found old Vulcan very busy,
He forged a lightning flash for Zeus.
On seeing her, the smith got dizzy,
The hammer fell, his mind became diffuse
She thought with great delight,
The moment was just right.
She touched his lips as a prelim
And then embraced his neck,
And hung on him just like a wreck,
His eyes rolled up, the world grew dim.

Вулкан у кузні бліскавіцы
Зевесу ў гэты час каваў.
Венеру ўбачыў без спадніцы,
Затросся, молат з рук упаў.
Венера сэрцайкам адчула,
Што ў зручны момант заглянула,
Вулкана ў губы тут жа цмок;
Рукамі шыю абхапіла,
Бялкі, самлеўшы, закаціла
Пад лоб — і памуціўся зрок.

Вулкан се трудеше тогава —
ковеше мълния за Зевс.
Видя я, стресна се, не шава,
чука си изтърва в несвест.
Венера тутакси отгатна —
нощта ще е благоприятна,
и право по устата — мляс!
И на врата му тя увисна,
отпадна, сякаш се разкисна,
очи подбели — уж от страст.

Vulcanus war damit beschäftigt
Blitze zu Schmieden für Gott Zeus,
Doch als er Venus so erblickte,
Fiel ihm der Hammer aus der Hand.
Und Venus hat sofort begriffen,
Daß sie zur rechten Zeit erschien.
Sie küßte ihn heiß auf die Lippen,
Dann warf sie sich ihm an den Hals
Und blieb dort hangen, unbeweglich,
Die Augen himmelwärts verdreht.

A Wulkan — kowal pracę lubiąc,
Kuł dla Zeusa błyskawicę.
Az zatrząsł się i młotek zgubił,
Gdy Wenus ujrzał wtem w kuźnicy.
A ta się zaraz domyśliła,
Że w dobrą chwile tu trafiła,
Wulkana w mig pocałowała;
Skoczyła mu na szyje, zwisła,
Osłabła całkiem, jakby skisła,
A w oczach wszystko pociemniało.

Кузнец Вулкан в тот час трудился,
Зевесу молнию ковал.
Он на Венеру так воззрился,
Что молоток из рук упал.
Венера сразу угадала,
Что в добрый час сюда попала,
Вулкана смаху в губы чмок;
На шее у него повисла,
Растаяла как воск, раскисла;
Вулкан, бедняга, сразу взмок,

Кузнец Вулкан, суровый с виду,
Ковал для Зевса молний пук,
Но задрожал, узрев Киприду,
И молот выронил из рук.
Венере мигом стало ясно,
Что потрудилась не напрасно.
Она Вулкана в губы — чмок!
На шею кинулась, повисла,
Отяжелела и раскисла.
Глаза уперла в потолок.

Тогда Вулкан трудился в меру,
Для Зевса молнию ковал;
Затрясся, увидав Венеру,
И молоток из рук упал.
Венера сразу отгадала,
Что в добрый час к нему попала;
Вулкана с ходу в губы чмок,
На шею кинулась, повисла,
Обмякла, будто вся, раскисла,
Белки под лоб — и взор поблек.

Вулкан-кузнец тогда трудился,
Он Зевсу молнию ковал,
Узрев Венеру, сил лишился,
И молоток из рук упал...
Венера сразу угадала,
Что в добрый час сюда попала,
Вулкана в губы только черк;
За шею обняла, повисла,
Вдруг обессилела, раскисла;
В глазах Вулкана свет померк.

Pan Vulkán, kovář, právě koval
blesk Diovi, kladivem bil.
Zachvěl se, když ji zpozoroval,
kladivo z rukou upustil.
Tu Venuše hned pochopila,
že v pravý čas se natrefila,
Vulkána na rty líbá hned;
na hruď mu klesla bledá celá
a bělmo vzhůru obracela,
zatměl se před ní celý svět.

Уже Вулканъ розмьякъ, якъ кваша,
Венера те соби на усъ:
За дило ну! — бере, бачъ, наша!
Теперъ пидъ його пидобьюсь:
«Вулкасю мылый, уродлывый!
«Мій друже вирный, справедлывый!
«Чи дуже любышъ ты мене? —
«Люблю, люблю, божусь клищамы,
«Ковадломъ, молотомъ, михамы,
«Все радъ робыты для тебе.»

Now, Vulcan was soft like wet clay.
That's what I, Venus, need.
It's time! And that's the way!
He must go where I lead.
"My sweetheart, handsome and august!
My comrade true and just!
How much do you love me?"
"I do a lot! I swear by these new tongs!
By hammers, anvil and these prongs!
I'll do for you what it might be."

Вулкан размяк, як сыракваша,
Венера ліпне да яго.
За справу, ну! — бярэ, бач, наша!
Цяпер даб'юся я ўсяго:
«Вулкасю любы мой, прыгожы!
Мяне кахаеш ты? Ці, можа,
Больш не кахаеш ты мяне?»
«Люблю, бажуся ў тым кляшчамі,
Кавадлам, молатам, мяхамі,
Зраблю, што хочаш, для цябе».

Вулкан като тесто омекна —
Венера му е на врата.
— Е, хайде — нашата си рекна, —
сега на пръст ще го въртя.
— Вулкане, верни друже мили,
обичаш ли ме с всички сили,
все тъй ли в теб гори любов"...
— Обичам те, кълна се в мяха,
в чука, в клещите — без уплаха
за теб на всичко съм готов!...

So weich wie Brei wurde Vulcanus,
Als Venus sich herangemacht.
Und nun, zur Sache! - meint die Schöne, -
Jetzt krieg ich ihn bestimmt herum:
"Mein Vulcanchen, schöner, geliebter,
Du ehrlicher und treuer Freund!
Sag, liebst du mich auch wirklich?"
"Ich liebe dich so brennend, heiß,
Ich schwör's beim Hammer, Amboß, Zange,
Tu für dich alles, was du willst."

Już Wulkan rozmiękł niczym kasza,
A Wenus sobie to karbuje.
Do dzieła nuże! — dobra nasza!
Na swoje ja go nakieruję:
"Wulkańciu miiy, urodziwy!
Mój druhu wierny, sprawiedliwy!
Czy kochasz mocno mnie, namiętnie?"
"O, kocham, klnę ci się kleszczami,
Kowadłem, młotem i miechami;
Dla ciebie wszystko zrobię chętnie".

А там совсем размяк. Венера
Мотает все себе на ус:
Пора! За дело! Для примера
Теперь я за него возьмусь:
"Вулканчик, милый мой, красивый,
Дружок мой верный, справедливый,
Скажи мне; любишь ли меня?" —
"Люблю, люблю, божусь клещами,
Кувалдой, молотом, мехами —
Все рад я сделать для тебя".

Вулкан и сам размяк, что кваша.
Венера — ну мотать на ус:
Скорей на приступ! Ломит наша!
К нему теперь я подобьюсь.
«Вулканчик, миленький, красивый,
Мой друг надежный, справедливый,
Ты крепко любишь ли меня?»
— «Люблю со всей сердечной страстью,
Клянусь тебе кузнечной снастью!» —
Сказал поспешно бог огня.

Вулкан расплылся, как опара,
Она мотает все на ус:
За дело. Ну! Поддам я жару;
Теперь к нему-то подкачусь!
«Вулканчик, миленький, красивый,
Мой друг вернейший, справедливый!
Ты крепко любишь ли меня?»
«Люблю, люблю, клянусь клещами,
Кувалдой, молотом, мехами.
На все готов я для тебя!»

Вулкан размяк совсем, как кваша,
Венера то себе на ус;
А ну, смелее! берет наша,
Я от него всего добьюсь:
«Вулкасик, милый мой, красивый,
Мой друг надежный, справедливый,
Ты крепко любишь ли меня?»
«Люблю, люблю, клянусь клещами,
Мехами, горном, молотками,
Готов все сделать для тебя».

Už Vulkán změkl jako kaše
a Venuše to dobře ví.
Do toho! — Vítězství je naše!
a hned se k němu lichotí:
„Vulkánku drahý, krásný, milý,
ty mužíčku můj spravedlivý,
pověz mi, máš mě hodně rád ?“
„Mám — přísahám to při kladivu,
za svědka beru kovadlinu,
udělám, co si budeš přát.“

И прылабузнывсь до Кипрыды,
Якъ до просытеля пысець.
Йій корчывъ разни мыли выды,
Що бы достать соби ралець.
Венера зачала благаты
И за Энеечка прохаты,
Вулканъ йому щобъ допомигъ:
Энееви зробывъ бы збрую
Изъ стали, миди, — золотую
Такую, щобъ нихто не змигъ.

Благати — наполегливо, невідступно, ласкаво просити (СУМ-11).

Венера (Киприда) — в римській (Афродіта — в грецькій) міфології богиня краси і кохання, дочка Зевса і Діони. Одна з легенд про Венеру — її любовне захоплення троянцем Анхізом, до якого богиня з'явилась на гору Їда у вигляді пастушки і народила від нього сина Енея. Під час війни з греками допомагала троянцям (С.). Серед ранніх творів грецької літератури зустрічаємо т. зв. «Гімни богам», а серед них «Гімн до Афродіти», в якому розповідається про кохання між Афродітою (Венерою) і Анхізом (Ш.).

Вулкан — в римській, Гефест — в грецькій міфології — бог вогню і ковальської майстерності, син Юпітера і Юнони (Зевса і Гери). Античні міфи зображували його кривим і незграбним, закуреним у диму. В «Одіссеї» Гомера дружиною його названа богиня краси Афродіта (Венера). Вслід за Гомером і Вергілій в «Енеїді» представляє Вулкана і Венеру як подружжя (Ш.). На відміну від інших богів, які проводили час в неробстві і бенкетах, Вулкан був богом підземного вогню і працював в підземних кузнях (А.).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Зачинати, зачати — починати яку-небудь дію; розпочинати (СУМ-20).

Збруя — бойове спорядження воїна (СУМ-20); у кінноті сюди входило також спорядження для коня (С.).

Змогти — мати змогу, бути спроможним що-небудь робити (СУМ-20).

Ралець — подарунок, приношення (СУМ-11).

He praised her, begging for her graces,
Just like a scribe accosts a supplicant -
And made all kinds of faces.
In his pursuit, he was so adamant.
Now Venus begged her lover
To help her boy recover
His lost position. Her dear son,
Aeneas, needed arms beyond compare,
From copper, steel, gold and whate'er
To be unbeatable by anyone.

Вулкан ласкавым быць стараўся,
Нібы з прасіцелем пісец, —
Ад жонкі ласкі дамагаўся
Жаночай майстар-маладзец.
Венера за Энея дужа
Прасіла дарагога мужа,
Каб той у горы дапамог:
Каб зброю выкаваў такую
Са сталі, з медзі, залатую,
Каб сына Турн не перамог.

И се осука о Киприда,
тъй както писар о ищец,
и почна свойто да ожида,
нетърпелив като жребец.
Венера тук го начоголи
и почна за Еней да моли,
да му помогне пан Вулкан:
да му направи тъй нещата
от мед, стомана — и с позлата,-
неуязвим да бъде в бран.

Er schlich heran zur Cytherea
Und schmeichelte ihr wie ein Hund,
Machte ihr viele Komplimente,
Wollte verdienen seinen Lohn.
Venus begann sofort zu betteln
Und flehte seine Hilfe an,
Daß er Aeneas unterstütze
Und solche Waffen für ihn macht,
Aus lauter Stahl, aus Gold und Kupfer,
Daß niemand ihn besiegen kann.

Przykleił się do Wenus swojej,
Jak pisarzyna do petenta.
I do niej słodkie miny stroił,
By nie być w łaskach pominiętym.
Tu Wenus jego zagadnęła,
Za Eneasza błagać jęła,
By Wulkan pomógł mu, biednemu:
Eneaszowi zrobił oto
Ze stali zbroje, z miedzi, złota
I taką, by nikt przebić nie mógł.

Вулкан к Киприде подольщался,
Как бы к просителю писец,
Ей угодить во всем старался,
Вконец размяк хромой кузнец.
Его Венера ублажала
И между делом хлопотала,
Чтобы Энею он помог:
Сковал оружье боевое
Из меди, стали — да такое,
Чтоб сын врагов осилить смог.

Хитрец к Венере с миной сладкой
Прильнул умильно, не дыша —
Так льнет к просителям украдкой
Писец, чернильная душа.
Венера начала мздоимца
Молить за своего любимца:
«Энею моему, Вулкась,
Доспехи скуй из меди, стали, —
Ни меч, ни пуля чтоб не брали, —
И чистым золотом укрась!»

Вулкан, к Киприде подольщаясь
Так, как к просителю писец,
Ей рожи корчил, умиляясь —
На дар надеялся, хитрец.
Его Венера умоляла
И за Энея хлопотала,
Чтоб сам Вулкан ему помог:
Сковал доспехи боевые
Из стали, меди, золотые,
Чтоб лучших бы никто не смог.

И подольщаться стал к Киприде
Он, как к просителю писец,
Старался быть в приятном виде
Перед богинею кузнец.
Его просить Венера стала
И, чуть не плача, умоляла,
Чтоб он в одном лишь ей помог —
Доспехи выковал Энею,
Чтоб был он всех врагов сильнее
И одержать победу мог.

A lichotil se ke své paní
jak ke klientu advokát.
Milostné oči dělal na ni,
by dopřála mu, co má rád.
Venuše sladce žadonila,
za Aeneušku poprosila,
aby mu Vulkán pomáhal;
by ukoval mu zbraně skvělé,
tak, aby všechny nepřátele
vždycky a všude přemáhal.

«Для тебе? — охъ моя ты плитко!
Вулканъ задыхавшысь сказавъ:
«Зроблю не збрую, чудо ридко,
«Нихто якого не выдавъ;
«Палашъ, шышакъ, панцырь со щытомъ,
«Все буде золотомъ покрыто,
«Якъ Тульскіи кабатырькы;
«Насичка съ черню, съ образкамы
«И зъ кунштыкамы и зъ словамы,
«Скризь будуть брязкальця, дзвинкы.»

Брязкальце — зменшене до брязкало — брязкуча прикраса (СУМ-20).

Вулкан — в римській, Гефест — в грецькій міфології — бог вогню і ковальської майстерності, син Юпітера і Юнони (Зевса і Гери). Античні міфи зображували його кривим і незграбним, закуреним у диму. В «Одіссеї» Гомера дружиною його названа богиня краси Афродіта (Венера). Вслід за Гомером і Вергілій в «Енеїді» представляє Вулкана і Венеру як подружжя (Ш.). На відміну від інших богів, які проводили час в неробстві і бенкетах, Вулкан був богом підземного вогню і працював в підземних кузнях (А.).

Збруя — бойове спорядження воїна (СУМ-20); у кінноті сюди входило також спорядження для коня (С.).

Кабатирка — табакерка — коробочка для тютюну, перев. нюхального (СУМ-20).

Кунштик — зменш.-пестл. до куншт — малюнок, картинка (СУМ-20).

Насічка — висічений на металі, камені і т. ін. та оздоблений іншим металом рисунок для прикраси (СУМ-20).

Образок — зменш. до образ — те саме, що ікона (СУМ-11).

Палаш — вид шаблі, з прямим гострим з обох боків клинком, з ефесом, що мав чашечку або гратки для захисту пальців, довший за звичайну шаблю — близько 1 арш. 3 верш. Був запроваджений у XVIII ст. як зброя кавалерійських полків рос. армії — драгунів, кірасир, лейб-гвардійців та ін. (Ш.).

Скрізь — по всіх місцях; по всій території; всюди, повсюди (СУМ-11).

Чернь — сплав з срібла, свинцю, сірки і т. ін., який використовується для художнього оздоблення металевих (перев. срібних) виробів. // Художня обробка металу, при якій гравійований на ньому малюнок заповнюється таким сплавом. // Гравіювання, декоративне оздоблення, візерунки, нанесені таким способом на металеву поверхню виробу (СУМ-11).

Шишак — старовинний військовий металевий шолом з вістрям, на кінці якого була невелика кулька (шишка) (СУМ-11).

Щит — ручний предмет старовинного військового озброєння перев. у вигляді заокругленої чи прямокутної дошки (з дерева, металу, шкіри і т. ін.) для захисту тіла воїна від ударів холодною зброєю (СУМ-11).

Насічка з черню, з образками і далі.
Образки і кунштики — картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення — ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна (С.).

"My little roach, so full of charms!"
He breathed: "For such a customer,
I'll make fine supernatural arms,
Not seen yet anywhere;
Protected from destructive rust,
They'll have a golden crust.
The Tula snuff-box is like that:
With notches and vignettes,
Historic sceneries and silhouettes,
Some will be clinking and the others flat."

«Я ўсё гатоў зрабіць! — шчаслівы
Вулкан-каваль адказваў ёй. —
Не зброю выкую, а дзіва,
Яшчэ не бачыў свет такой;
Зраблю, каб бліскавіцай ззялі
Палаш, клінок з адменнай сталі
І шчыт з адлівам залатым,
І моцны панцыр адмысловы:
Малюнкі розныя і словы
Малітвы высеку на ім».

— За тебе ли? Ох, мила птичко —
Вулкан задъхано поде, —
не броня — чудо! Всичко, всичко,
кой друг това ще му даде?
Тесак и панцир, щит и каска,
от злато всичко по да бляска,
гравирано и с писмена
подобно тулска табакера;
със завъртулки по чембера,
с дрънкулчици — хубавина...

"Für dich? - Ach, du mein süßes Täubchen! -
Versprach Vulcanus atemlos, -
Nicht Waffen, sondern wahre Wunder
Vollbringe ich, die keiner sah.
Ein Schwert, ein Helm, ein Schild und Harnisch,
Alles mit reinem Gold besetzt,
Fein wie der Tüll auf Tabaksdosen,
Graviert mit Silber und verziert
Kunstvoll mit Bildern und mit Worten,
Überall Glöckchen und viel Schmuck."

"Dla ciebie? — och, ty moja rybko! —
Zdyszany Wulkan jej powiedział. —
Wykonam cudo — zbroję szybko,
I jakiej nikt nie widział w świecie;
Wraz pancerz z tarczą, szyszak, pałasz,
Jak tabakierki tulskie, cała
Pokryta złotem zbroja będzie;
Nacięcia z czernią, obrazkami
I z kunsztynkami, napisami,
Dam brzękadełka, dzwonki wszędzie".

"Все для тебя сварганю живо, —
Вулкан, пыхтя, ей отвечал, —
Оружье сделаю на диво,
Никто такого не видал.
Шишак, палаш и щит покрою
И позолотой и резьбою,
Как старой Тулы мастера;
Насечку выбью, украшенья,
Звоночки, хари, изреченья —
Останься только до утра".

«Ох, для тебя, моей утехи, —
Вулкан с одышкой молвил так, —
На диво сделаю доспехи:
Палаш, и панцирь, и шишак.
Щит супротив клинков рутульских,
Не хуже табакерок тульских,
Покрою золотом я сам;
Там будет и насечка с чернью
(Фигурки, притчи, изреченья)
И побрякушка по краям».

«Да для тебя, моя услада! —
Вулкан, запыхавшись, сказал: —
Скую доспехи я, что надо,
Никто таковских не видал.
Палаш, шишак и щит с бронею —
Все чистым золотом покрою,
Как ларчик тульских мастеров;
С насечкой чернью, с образками
И со словами, с завитками,
Кругом навешаю звонков».

«Да для тебя, моей утехи, —
Вулкан, как мех дыша, сказал, —
Я чудо сделаю доспехи,
Каких не видел Марс в глаза.
Меч, панцирь, щит и шлем пернатый
Украшу золотом богато,
Не хуже тульских кузнецов,
Насечку сделаю словами,
С рисунками и образками,
И нацепляю бубенцов».

„Pro tebe? Ach, ty zlato moje!“
pan Vulkán udýchaně děl,
„vyrobím kouzlo místo zbroje,
jaké svět dosud neviděl;
štít, palaš, helma, pancíř — pane,
vše bude zlatem obkládané
jak tulské pouzdro na tabák;
tepání v černí s ptáky, s kvítím,
se slovy, vzory, vzácným rytím,
přecházet bude sluch i zrak.“

А щожъ, не такъ теперъ бувае
Промижъ жинкамы и у насъ?
Колы чого просыты мае,
То добрый одгадае часъ
И къ чоловику прыгниздытся,
Прыщулытся, прыголубытся,
Цилуе, гладытъ, лескотытъ,
И вси суставы розшрубуе,
И мизкомъ такъ завередуе,
Що сей для жинкы все творытъ.

And what about the women here?
She chooses the befitting time,
Without a hint to domineer,
She'll do a pantomime,
And, like a cherubim,
She'll snuggle tenderly to him.
She knows what she requires;
She'll kiss, and tickle, and caress,
And unobtrusively press
Until she gets what she desires.

Хіба не так цяпер бывае
Паміж жанчынамі і ў нас?
Калі патрэбу жонка мае
У чым, дык знойдзе зручны час
Да мужа сэрцам прытуліцца,
Каб цалавацца, галубіцца,
Не шкадаваць пяшчотных слоў,
І так раз'юшыць, так узбудзіць,
І так мазгі закаламуціць,
Што той зрабіць усё гатоў.

Какво, нима така не става
с жените често и у нас!
Щом нещо трябва им — тогава
издебнат ловко сгоден час
и към мъжете се притиснат,
и галят се, и ги разкиснат
с целувки, с ласки, с кръшен смях,
и тъй разкършат ги, горките,
и тъй размътят им главите,
че всичко правят те за тях.

Was soll's, ist es denn nicht viel anders
Unter den Frauen auch bei uns?
Wenn sie etwas erreichen möchte,
Wählt sie den günstigsten Moment,
Um an den Mann sich anzuschleichen,
Ihn zu umarmen, schön zu tun,
Sie küßt ihn, streichelt ihn und schmeichelt,
Bis gänzlich ihn die Kraft verläßt
Und seine Sinne völlig schwinden,
Zu allem ist er dann bereit.

A cóż, czy nie tak często teraz
I u nas bywa z żoneczkami?
Gdy o coś prosić ma, to nieraz
Odgadnie chwilę nad chwilami
I wraz do męża się przytuli,
Przywierci się, przysiądzie czule,
Całuje, głaszcze go, łaskocze
I wszystkie stawy rozśrubuje,
I mózgiem tak już pokieruje,
Że wszystko zrobi jej ochoczo.

Сказать по правде, так бывает
Нередко и теперь у нас:
Коль баба что достать желает,
То, хитро выждав добрый час,
И так и эдак подольстится,
Под самым сердцем притулится,
Целует, гладит — и простак
Во всех суставах разомлеет,
Ума лишится, очумеет
И не откажет ей никак.

Кто станет осуждать Венеру?
Все жены так морочат нас.
Иная, по ее примеру,
Для просьбы выбрав добрый час,
К супругу на колени вскочит,
Целует, ластится, щекочет,
Голубит, гладит, жмется, льнт,
Лепечет: «Родненький, красавчик...»
И, каждый развинтив суставчик,
По-свойски дело повернет.

Не так ли и теперь бывает
Промежду женами у нас?
Коль попросить что пожелает,
То подгадает добрый час
И к муженечку примостится,
Подластится и притулится,
Целует, гладит, лебезит,
Аж все суставы разомлеют,
Так задурить башку сумеет,
Что тот для женки все творит.

А что, не так теперь бывает
Между супругами у нас?
Когда жена что затевает,
То выберет удобный час,
Подсядет к мужу, обнимает,
Целует, гладит и ласкает,
И так его разбередит,
Распарит мужу так суставы,
Любовной в кровь вольет отравы,
Что для нее он все творит.

Nu, není tohleto trik známý
a nezažil jej každý z vás?
Když na nás žena něco mámí,
tak odhadne vždy správný čas
a pak se k muži sladce tulí,
přitiskne, laská, pusu špulí,
mazlí se, hladí, zulíbá
tak, až mu ve všech kloubech praská,
až mozek zamlží mu láska
a on, co chtěla, vše jí dá.