История Полтавы

Эней сподаръ, посумовавшы,
Насылу трохы вгамовавсь;
Поплакавшы и порыдавшы,
Сывушкою почастовавсь;
Но все такы його мутыло
И коло серденька крутыло,
Небижчыкъ часто щось вздыхавъ;
Винъ моря такъ уже боявся,
Що на богивъ не полагався
И батькови не довирявъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 1.

Рядки 8-9:

видання 1798:

Він моря дуже так боявся,
Що й на богів не полагався

         Частина III стр. 1.

Біг (бог, боги) [Бигъ] = Бог (К.).
У релігійних віруваннях — уявна надприродна істота, що нібито створила світ і керує ним та вчинками людей (СУМ-11); Творець і володар Всесвіту, усього сущого, який керує світом (СУМ-20).

Боятися — відчувати страх перед ким-, чим-небудь (СУМ-20).

Вгамоваться [Вгамоваться] = утихнуть, успокоиться (К.).
Угамуватися, вгамуватися — заспокоюватися, переставати тривожитися, хвилюватися і т. ін. (СУМ-11).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Крутити — викликати тривале відчуття болю, який періодично то посилюється, то послаблюється (СУМ-20).

Мутити — мро стан нудоти (СУМ-20).

Небіжчик [Небижнык] = покойник (К.).
У заченні: бідолаха — нещасна людина; бідняга (СУМ-11).

Посумувати — сумувати якийсь час (СУМ-11).

Сивуха — недостатньо очищена хлібна горілка, а також горілка взагалі (СУМ-11). Звичайна, невисокого гатунку горілка, недостатньо очищена (С.).

Сподар [Сподарь] = сударь (К.).
Шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: «господар» і «государ», «цар» (С.).

Тро́хи [Тро́хы] = мало (К.).
До деякої міри; дещо (СУМ-11).

Частовать [Частовать] = подчивать (К.).
Частувати, почастувати — пригощати кого-небудь якоюсь стравою, закускою, напоєм і т. ін. (СУМ-11).

Aeneas, having grieved somewhat,
Enforced himself to stop and think
That after shedding tears a lot,
He certainly deserved a good stiff drink.
But nonetheless, he was disturbed,
His heart was twisted and perturbed,
For his departed father often sighed.
This made Aeneas frightened of the sea,
He would not trust the deity,
Nor his own genitor who might have lied.

Эней аддаў даніну ліху,
Не мог стрымаць пакутных слёз;
Гарэлкай, як суняўся крыху,
Заліў ён свой гаротны лёс;
Ды ўсё ж яго ўвесь час нудзіла,
Пад сэрцам нечага круціла,
Эней пакутліва ўздыхаў;
Ён мора так ужо баяўся,
Што на багоў не спадзяваўся
І бацьку веры не даваў.

Еней, бедняка, потъгува,
скръбта си силом заглуши,
поплака си и покротува,
па се с пърцуца утеши;
но под лъжичката гризе го,
направо няма мир за него,
горкият, ще се умори;
така страха му взе морето,
че ни на богове момчето,
ни на баща се довери.

Nachdem der Gastgeber Aeneas
Die Trauer endlich überwand
Und sich von seinem Leid erholte,
Gönnte er sich noch einen Schnaps.
Doch es half nichts, in seinem Herzen
Fühlte er Bitterkeit und Schmerz,
Der Tote gab ihm keine Ruhe;
Doch ängstigte das Meer ihn so,
Daß er den Göttern jetzt mißtraute,
Auch glaubte er dem Vater nicht.

Eneasz, smutków złych zaznawszy,
Zaledwie ciut się pohamował,
I popłakawszy, poszlochawszy,
Siwuszką sam się poczęstował;
Lecz jednak znów coś w nim mąciło
I koło serca wciąż kręciło,
Niebożę często wzdychał szczerze;
Przed morzem takie miał obawy,
Że już nie ufał bogom nawet
I ojcu także nie dowierzał.

Эней, беды хлебнув немало,
Очухаться насилу смог,
Всплакнул — и словно легче стало,
Хватил горилочки глоток.
Но все-таки его мутило,
Сердечко ёкало, свербило,
Бедняжка морщился, вздыхал;
Он моря так теперь боялся,
Что на богов не полагался,
Да и отцу не доверял.

Эней сначала был не в духе,
Поплакал, малость погрустил,
А там и чарочку сивухи,
Угомонившись, пропустил.
Но всё-таки его мутило,
Под сердцем бесперечь крутило,
Вздыхалось часто молодцу.
Он моря крепко испугался
И на богов не полагался.
Не доверял он и отцу.

Эней, оплакав злую долю,
Насилу малость отошел
И, порыдав в кручине вволю.
Сивухой душеньку отвел.
Но все-таки его мутило,
Под сердцем муторно крутило,
Бедняга горестно вздыхал.
Он моря так теперь боялся,
Что на богов не полагался,
Да и отцу не доверял.

Вновь наш Эней, погоревавши,
Едва себя угомонил,
Поплакавши и порыдавши,
Беду сивушкою залил,
Но все-таки его мутило,
Под сердцем глубоко крутило,
Бедняга тяжело вздыхал,
Он моря до того боялся,
Что на богов не полагался,
Отцу и то не доверял.

Aeneáš hospodář své chasy,
se snažil ovládnouti žal,
poplakal si a zavzlykal si
a čtvrťák žitné spořádal;
však smutku ještě mnoho zbylo
a srdíčko se kormoutilo,
nebožtík v moři často vzdych;
strach z moře na prsa mu lehal,
až ztrácel víru, nespoléhal
na pomoc bohů olympských.

А вихры съ заду все трубылы
Въ потылыцю його човнамъ,
Що мчалыся зо всеи сылы
По чорнымъ пинявымъ водамъ.
Гребци и весла положылы,
Та сыдя люлечкы курылы
И кургыкалы писеньокъ:
Козацькыхъ, гарныхъ Запорожськыхъ,
А яки зналы, то Московськыхь
Выгадовалы бриденьокъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 2.

Рядки 6-7:

видання 1798:

Да сидя люлечки курили
І курникали пісеньки:

2 8-10 Козацьких, гарних, запорозьких,

Рядки 8-10:

видання 1798:

Козацькі, гарни, запорозькі,
А які знали, то й московські
Вигадовали бріденьки

At once the winds began to roar
And, blowing from the back,
They pushed the rowboats off the shore
Which raced across the foaming sea turned black.
Each rower put away the oar,
Enjoyed his pipe and like a troubadour,
Sang softly pleasing songs:
The kozak tunes,
And many other croons,
And even humorous ding-dongs.

Вятры трубілі за спіною,
Паласавалі чоўны даль,
Нібы страла ўслед за стралою,
Ляцелі сярод пенных хваль.
Грабцы і вёслы палажылі
Ды люлькі седзячы курылі,
Спявалі песні — сярод іх
Было нямала Запарожскіх,
Рэкруцкіх песень і Маскоўскіх,
Паходных, родных, баявых.

А ветрите са затръбили
и лодките като преди
напред се носят с пълни сили
по черно-пенните води.
Зарязаха гребла гребците,
седят и смучат си лулите
и тихо песнички редят:
казашки песни, запорожки,
а някои дори московски
опитват се да натъкмяг.

Die Winde bliesen stets von hinten
Schoben die Boote mächtig an,
Die jetzt in vollem Tempo schwammen
Das schwarze Meerwasser entlang.
So ließen sie das Ruder fallen,
Zündeten sich die Pfeifen an,
Sangen schone Kosakenweisen
Noch aus der Zaporoher Zeit,
Und wer es anders haben wollte,
Trällerte russische vergnügt.

A wiatry z tyłu wciąż trąbiły,
Wciąż w potylice jego łodziom,
Co mknęły naprzód z całej siły
Po czarnej i spienionej wodzie.
Wioślarze wiosła położyli
I siуdząc fajki zapalili,
Nucili piosnki odpowiednie:
Kozackie, ładne zaporoskie,
A którzy znali, to beztrosko
Żołnierskie też ciągnęli brednie.

А ветры сзади всё трубили
Как раз в корму его челнам;
Челны, троянские скользили
По черным пенистым волнам.
Гребцы и весла положили
Да сидя трубочки курили
И тешились, мурлыча в нос,
Казацкой песнею лихою,
Кто знал — и русской удалою,
А кто и небылицы нес.

А ветры знай трубили с тыла
В корму разболтанным челнам,
Чтоб им лететь привольно было
По черным пенистым волнам.
Гребцы курили, сложа руки,
Под нос мурлыкали от скуки,
Плывя без цели, наобум.
Московских присказок забавных
И запорожских песен славных
Немало им пришло на ум.

А ветры сзади все трубили
В корму Энеевым челнам
И гнали их что было силы
По черным пенистым волнам.
Гребцы и весла положили
Да сидя люлечки курили,
Мурлыча песенки под нос:
Казачьи, вольные, лихие,
Кто знал — московские, чудные,
О всяких небылицах нес.

А ветры дули и трубили
В затылок всем его челнам,
Что изо всей летели силы
По черным пенистым волнам.
Гребцы и весла положили,
Спокойно трубочки курили,
А кто и песни напевал.
Немало песен запорожских
Да и побасенок московских
Любой из мореходов знал.

A větry vyly, pořád bily
všem jeho člunům do zádí;
ty uháněly ze vší síly,
tma, vlny, nic jim nevadí.
Veslaři vesla odložili,
lulečky klidně zapálili
a různé písně bručeli:
kozácké, hezké, záporožské,
moskevské, slušné, ba i sprosté,
na jaké právě vzpomněli.

Про Сагайдачного спивалы,
Лыбонь спивалы и про Сичь,
Якъ въ пикинеры набиралы,
Якъ мандровавъ козак всю ничь;
Полтавську славылы Шведчыну,
И неня якъ свою дытыну
Зъ двора провадыла въ походъ;
Якъ пидъ Бендерью воювалы,
Безъ галушокь якъ помералы,
Колысь якъ бувъ голодный годъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 3.

Рядки 7-9:

видання 1798:

З двора проводила в поход;
Як під Бендери підступали,
Як без галушок помирали

Рядок 8:

видання 1809:

Як під Бендер'ю войовали

         Частина III стр. 3.

Бендери. Дослідники «Енеїди» згадку про воєнні дії під Бендерами і «голодний год» пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто у Молдові), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини ІІ бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVІІІ — початку XІX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. — С. 37). Не знав автор «Енеїди», коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати «під Бендер'ю» (С.).

Галушки [Галушкы] = клецки (К.).
Традиційна українська страва у вигляді різаних або рваних шматочків прісного тіста, зварених на воді або на молоці (СУМ-11). Давніші способи приготування: «Взяти гречаного борошна, підбити на воді досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, півгодини покип'ятити, покласти олії або масла чи засмажити салом з цибулею і подавати» (М. — С. 152) (С.).

Колись — у якийсь час у минулому (СУМ-20).

Либонь [Лыбонь]ь] = кажется, чуть ли (К.).
1. Виражає деяку непевність, сумнів у вірогідності висловлюваного; ніби, нібито. 2. Те саме, що мабуть (СУМ-20).

Мандровать [Мандровать] = странствовать, бродить (К.).
Мандрувати — іти, їхати куди-небудь // відправлятися, вирушати в дорогу (СУМ-20).

Неня — жінка стосовно до народжених нею дітей; мати.

Пікінери — в первісному значенні цього слова власне солдати, які мали на озброєнні піки (списи). Тут йдеться про так звану Пікінерію: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Україні були сформовані з козаків Полтавського та Миргородського полків чотири військовопоселенські пікінерські полки. В 1776 р. з частини козаків ліквідованої в червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності (С.). Пікінер — поселенець, звичайно військовий, що за наказом царського уряду жив на Україні і брав участь в обороні Новоросійської губернії від нападу кримських татар і турків (СУМ-11).

Сагайдачний Петро (рік народження невідомо — 1622) — гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином (С.).

Шведчина — йдеться про кампанію 1708-1709 років і Полтавську битву (С.).

Про Сагайдачного співалили і далі.
Це — пісенна строфа, одна на всю «Енеїду». Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу — «Гей на горі та женці жнуть».

Гей, на горі там женці жнуть,
А попід горою, яром, долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою козаки йдуть.

Попереду Дорошенко
Веде своє військо, військо Запорозьке
Хорошенько.
Гей, долиною, гей, широкою,
Хорошенько.

А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною, гей, широкою,
Необачний.

«Гей вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн, люльку, необачний.
Гей, долиною, гей,
Широкою, необачний!»

«Мені жінка не годиться,
А тютюн та люлька козаку в дорозі
Знадобиться.
Гей, долиною, гей,
Широкою, знадобиться».

Гей хто в лісі, озовися,
Та викрешем вогню і потягнем люльку,
Не журися.
Гей, долиною, гей,
Широкою, не журися.

Ця пісня в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком — у шостій (строфа 4). Сагайдачний Петро (рік народження невідомо — 1622) — гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні «Гей на горі та женці жнуть» фігурує також інший учасник цієї битви, запорізький кошовий, потім козацький гетьман Дорошенко Михайло (рік народження невідомо — 1628). Він користувався популярністю серед козаків, славився своєю хоробрістю. Загинув у битві під час одного з очолених ним походів на Кримське ханство.

Либонь співали і про Січ — пісень, де фігурує Запорізька Січ і запорожці, багато. Виходячи з тексту «Енеїди», якусь певну пісню назвати неможливо. Тут і в подальших рядках пісенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазі конкретну пісню. Іде перелік історичних подій, яскравіше відображених у піснях, взагалі найпопулярніших пісенних сюжетів. Звичайно, в строфі, як і в усьому масиві українських народних пісень минулого, на першому місці за суспільною вагою та значенням — пісні про козацтво і Запорізьку Січ.

Як в пікінери набирали — шкіпери — в первісному значенні цього слова власне солдати, які мали на озброєнні піки (списи). Тут йдеться про так звану Пікінерію: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Україні були сформовані з козаків Полтавського та Миргородського полків чотири військовопоселенські пікінерські полки. В 1776 р. з частини козаків ліквідованої в червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності. Особливо постраждав від Пікінерії Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пікінерських полків — Дніпровського і Донецького — на півдні Полтавщини (на території нинішніх Кобеляцького та Нехворощанського районів), яке було жорстоко придушене.

Як мандровав козак всю ніч — сюди за змістом найбільше підходить пісня «Добрий вечір тобі, зелена діброво!»:

«Добрий вечір тобі, зелена діброво!
Переночуй хоч ніченьку мене, молодого!»

«Не переночую, бо славоньку чую
А про твою, козаченьку, голову буйную».

«Добрий вечір тобі, ти, темний байраче!
Переночуй хоч ніченьку та волю козачу!»

«Не переночую, бо жаль мені буде,-
Щось у лузі сизий голуб жалібненько гуде.

Вже про тебе, козаче, вороги питають,
Щодня й ночі в темнім лузі все тебе шукають».

Гей, як крикне козаченько до гаю, до гаю:
«Наїжджайте, воріженьки, сам вас накликаю!»

Крім тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського — знову конкретна вказівка на пісню дивовижної поетичної сили і глибини.

Полтавську славили шведчину — теж надто загальна вказівка і якусь певну пісню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанію 1708-1709 років і Полтавську битву.

І неня як свою дитину
3 двора провадила в поход — мотив проводів матір'ю сина дуже поширений в українських народних піснях і на якусь певну пісню вказати важко.

Як під Бендер'ю воювали,
Без галушок як помирали,
Колись як був голодний год — можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазі якусь невідому нам пісню про голодовку в неурожайний рік, нерідке явище в усі давні, та й не такі давні часи. Одначе дослідники «Енеїди» згадку про воєнні дії під Бендерами і «голодний год» пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто у Молдові), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини ІІ бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVІІІ — початку XІX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. — С. 37). Не знав автор «Енеїди», коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати «під Бендер'ю» (С.). Як на мене, то згадка про Бендери і згадка про голодний год, це згадки про абсолютно різні події, які не пов'язані між собою (Т.Б.).

They sang about the iron-fisted
Brave Sahaidachny, the knight,
And how the lancers were enlisted,
About a kozak marching the entire night.
The Swedish war was glorified,
Where at Poltawa many died.
They sang about a mum, who send her son
To Bendery to fight
The ruthless fiendish might,
Where hunger killed them, not the gun.

Пра Сагайдачнага спявалі,
Пра Сеч і пра яе ваяк,
Як пікінераў набіралі,
Як вандраваў праз ноч казак;
Пра слаўны бой Палтаўскай раці,
Як сына выпраўляла маці
З двара свайго ў цяжкі паход;
Як пад Бандэрамі стаялі,
Як без галушак паміралі,
Калі там быў галодны год.

Те пееха за Сагайдака,
за свойта Сеч, за жребий чер,
как скитал цяла нощ казака
и станал после пикинер;
Полтава славеха и Шведа
и клета майка свойто чедо
как изпровожда на война;
как край Бендери в бой летели
и без галушки вкупом мрели,
че били гладни времена.

Sie sangen über Sahajdatschnyj,
Wahrscheinlich auch über die Sitsch,
Wie einstmals ausgemustert wurde,
Über Kosaken auf dem Marsch;
Über die Schweden vor Poltawa,
Und eine Mutter, die ihr Kind
Zu Felde in den Krieg begleitet,
Sowie über den Bender-Krieg
Und als die Menschen ohne Knödel
Hinstarben in der Hungersnot.

O Sahajdacznym tak śpiewali,
Lub też o Siczy starej, nowej,
Jak pikinierów werbowali,
Jak Kozak całą noc wędrował;
Sławili szwedzkie też wypadki
I jak jedyne dziecko matka
Odprowadzała na wyprawę;
Jak pod Benderem wojowano,
Jak bez gałuszek umierano,
Gdy rok był głodny, niełaskawy.

О Сагайдачном напевали,
Про Сечь, про тамошних вояк,
Как в полк казацкий набирали,
Как пировал всю ночь казак;
Как под Полтавой шведов били;
Сынов как с честью проводили
Казачки со двора в поход;
Как под Бендерами стояли;
Как без галушек помирали,
Когда случился недород.

О Сагайдачном распевали,
Про Сечь тянули во всю мочь;
Как в пикинеры вербовали;
Как странствовал казак всю ночь;
И про Полтавскую победу,
Когда урок мы дали шведу;
Как провожала сына мать,
Как мы Бендеры воевали,
Как без галушек помирали,
Но духом не слабела рать.

Про Сагайдачного певали,
Певали и про Сечь, никак,
Как в пикинеры набирали,
Как проблукал всю ночь казак;
Полтавский бой воспели с жаром
И как из дому провожала
Мать дитятко свое в поход;
Как под Бендерами стояли
И без галушек помирали,
Когда настал голодный год.

О Сагайдачном распевали,
Сменявшем жинку на табак,
Как в пикинеры набирали,
Как шел на Сечь всю ночь казак;
Как под Полтавой били шведа,
О том, как сына-непоседу
Благославляла мать в поход;
Как под Бендерью воевали,
Как без галушек помирали,
Давно, еще в голодный год.

O Sahajdačném zazpívali
i o Siči — písniček moc,
jak verbovali pro husary,
jak kozák klusal celou noc;
pak o poltavské bitvě s Švédy,
jak matka syna naposledy
šla vyprovodit do pole;
jak pod Benderami se prali,
jak bez halušek umírali,
když přišel hlad a bylo zle.

Не такъ то діется все хутко,
Якъ швыдко кажуть намъ казокъ,
Эней нашъ плывъ хоть дуже прудко,
Та вжежъ винъ плававъ не деньокъ;
Довгенько по морю щось шлялысь,
И самы о свити не зналысь;
Не знавъ Троянець ни одынъ:
Куды, про що и якъ швендюютъ,
Куды се такъ воны мандруютъ,
Куды ихъ мчытъ Анхызивъ сынъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 4.

Рядок 2:

видання 1798:

Як швидко скочиш у човнок

Рядки 4-6:

видання 1798:

Да вже ж він плавав не деньок;
Довгенько по морю щось шляли,
А сами о світі не знали

Рядки 8-9:

видання 1798:

Куда, про що і як швендують,
Куда се так вони мандрують

         Частина III стр. 4.

Анхиз — батько Енея — племінний вождь дарданов, онук троянського царя Іла; коханий Афродіти (Венери), яка народила від нього Енея (А.). В «Енеїді» Вергілія розповідається, що Еней виніс на плечах старого батька з палаючої Трої, захопленої греками (Ш.). Про це згадує і Котляревський (див. ч. VI, 98).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Казка [Казка] = сказка (К.).
Розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил (СУМ-20).

Мандровать [Мандровать] = странствовать, бродить (К.).
Мандрувати — іти, їхати куди-небудь // відправлятися, вирушати в дорогу (СУМ-20).

Прудко [Прудко] = шибко, скоро (К.).
Прудко (prędko) — скоро (Л.).

Хутко [Хутко] = немедленно, скоро (К.).
Швидко, скоро (СУМ-11).

Well, nothing is achieved as fast
As telling stories of forays.
Although Aeneas' speed made one aghast,
His sailing lasted many days.
They spent a long time at the sea,
Meandering there endlessly,
And none of them exactly knew
Why they were wandering about
And they began to doubt
That their Aeneas had a clue.

Не гэтак робіцца ўсё хутка,
Як хутка казка баіць нам;
Эней, хоць плыў ён неціхутка,
Ды ўсё ж не дзень бадзяўся там;
Даўно ўжо морам вандравалі,
Куды нясуць іх тыя хвалі,
Не знаў з Траянцаў ні адзін,
Не ведалі, што ў іх на мэце,
Чаго бадзяюцца па свеце,
Куды вязе Анхізаў сын.

Но,приказка не е живота,
не се реди като слова;
ей на — Еней със свойта флота
се скита, не от ден и два.
Отдавна по море се шляят,
забравиха света, не знаят,
не знае никой, ни един
къде, защо и как ще стигнат,
къде ги мъкне, без да мигнат —
къде? — Анхизовияг син.

Nichts kann so geschwind geschehen,
Wie man ein Märchen schnell erzählt;
Zwar hielt Aeneas hohes Tempo,
Lang dauerte die Reise doch.
Sie schwammen lange auf dem Meere,
Und niemand kannte sich jetzt aus.
Keiner von den Trojanern wußte
Wohin des Wegs, weshalb und wie,
Wohin die Reise gehen sollte,
Wohin Anchises' Sohn sie führt.

Nie lecą pędem tak godziny,
Jak szybko baśń opowiadają;
Bo choć Eneasz prędko płynął,
To stracił wiele dni pływając;
Po morzu ciągle się szwendali,
O świecie nie wiedzieli wcale,
Nie wiedział nikt z nich i za biesa,
Że dokąd, po co się kierują,
I dokąd oto tak wędrują,
Gna dokąd ich syn Anchizesa.

Не так-то скоро все творится,
Как в сказке сказывают нам;
Эней, хоть мчался словно птица,
Проплавал долго по волнам.
Не день, не два троянцы шлялись;
Где были — сами не дознались;
Не знал троянец ни один,
Куда лежат пути-дороги,
К каким чертям несут их боги,
Куда их мчит Анхизов сын.

Хоть сказка говорится скоро,
Да дело медленно идет.
Хоть плыл Эней проворно, споро,
Не день в морях носило флот.
Троянцы со светом расстались,
Долгонько на челнах мотались
Среди неведомых пучин,
И всех томила неизвестность —
Зачем, куда, в какую местность
Дружину мчит Анхизов сын?

Не так-то все творится скоро,
Как в сказке нам наговорят.
Эней хоть быстро плыл в ту пору,
Да плавал много дней подряд.
Долгонько по морю шныряли
И света белого не знали,
Не знал троянец ни один:
Куда, зачем и как тащились,
Куда они поволочились,
Куда их мчит Анхизов сын.

Не так все делается скоро,
Как это сказки говорят,
Эней, хоть по морю плыл споро,
Проплавал много дней подряд;
Троянцы долго в море шлялись,
Земли ногою не касались,
Не знал троянец ни один,
Куда, зачем они плетутся,
К какому берегу прибьются,
Куда их мчит Анхизов сын.

Nic neděje se tolik rychle,
jak rychle se to vypráví;
ač Aeneas plul velmi rychle,
přece se plavil mnoho dní.
Po moři dlouho projížděli
a o světě nic nevěděli —
i neznal Trojan jediný,
kam, jak a proč se potulují,
kam s Anchisovým synem plují
a co s nimi kde učiní.

Отъ-такъ поплававшы не мало
И поблудывшы по морямъ,
Якъ-ось и землю выдно стало,
Побачылы кинць бидамъ!
До берега якъ разъ прысталы,
На землю съ човнивъ повставалы,
И сталы тута отдыхать.
Ся Кумською земелька звалась,
Вона Трояньцямъ сподобалась,
Далось и йій Трояньцивъ знать.

Рядок 1:

видання 1798:

От так поплававши чимало

Рядки 3-4:

видання 1798:

Як ось і землю видко стало,
Побачили конець бідам

Рядок 6:

видання 1798:

З човнів на землю позбігали

Рядок 8:

видання 1798:

Ся Нумелей земелька звалась

         Частина III стр. 5.

Кумська земелька — в античні часи Куми — місто-держава на південному узбережжі Апеннінського півострова. Найдавніша грецька колонія в Італії (С.).

Сподобаться — відповідаючи чиїм-небудь смакам, бажанням, настроям, задовольнити їх (СУМ-11).

Човен [Човенъ] = лодка (К.).
Невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Як ось [Якъ-ось] = как вот (К.).
Коли раптом; несподівано (СУМ-11).

So, after they had sailed and fought
The elements to find the proper way,
Quite suddenly they saw what they sought,
A land! Thus ended their dismay.
They docked the boats, and each
Of them enjoyed the beach,
Just standing to unwind.
The country - Kumy was its name -
Made all them happy that they came
To it. The natives were extremely kind.

Яны паплавалі нямала
І паблукалі па вадзе,
Зямля ў абдымкі іх прымала,
І надышоў канец бядзе!
Якраз да берага прысталі.
На ім, як з чоўнаў паўставалі,
Знайшлі прытулак і спакой.
Зямельку тую Кумскай звалі,
Яе Траянцы ўпадабалі,
Былі і самі любы ёй.

Как дълго плаваха горките
по бурните моря, но пак
видя се края на бедите —
съзряха най-накрая бряг.
Щом спуснаха се на земята,
натръшкаха се по тревата,
сънят ги мигом налетя.
Да, Кумската земица древна
се на троянците поревна,
а и сама видя ги тя.

Nachdem sie lange so geschwommen
Auf großen Meeren hin und her,
Sahen sie plötzlich ein Stück Erde
Und auch ein Ende ihrer Qual!
Sie ließen ihre Boote ankern,
Verließen sie und stiegen aus,
Um sich nun endlich auszuruhen.
Cumae, so ward der Ort genannt,
Hat den Trojanern sehr gefallen.
Auch wurden sie im Ort bekannt.

Tak popływawszy i niemało,
Po morzu tak się nabłądziwszy,
Gdy ziemia wtem się ukazała,
Ujrzełi kres bied najprawdziwszy!
Do brzegu szybko więc przybyli,
Na ziemię z czółen wyskoczyli,
Zaczęli tutaj odpoczywać.
Kumejską ową ziemię zwano,
Wnet spodobała się Trojanom,
Poznała Trojan zapalczywych.

Вот так, проплававши немало,
По многим проплутав морям,
Ватага землю увидала
И чаяла обжиться там.
Вот к берегу челны пристали,
Троянцы вон повылезали,
Расположились отдыхать.
Земелька Кумской называлась, —
Ей вдосталь от гостей досталось,
Себя троянцы дали знать.

Уже проплавали немало
И проплутали по воде.
Но вот и берег видно стало,
И наступил конец беде.
Троянцы душу облегчили,
С челнов на сушу соскочили
И перестали горевать.
Земельку эту Кумской звали.
Они ее облюбовали,
Себя ей тоже дали знать!

Вот так поплавали немало,
Морями поплутав везде.
Когда вдруг землю видно стало,
Почуяли конец беде;
Скорее к берегу пристали,
Все из челнов повылезали
И порасселись отдыхать.
Земля та Кумской называлась
И по душе им оказалась,
Пришлось и ей троян узнать.

Но вот, проплававши немало
Среди просторов бурных вод,
Ватага землю увидала,
Предел скитаний и невзгод.
Троянцы к берегу пристали,
Сходить с челнов на землю стали,
Сошли и стали отдыхать.
Земля та Кумскою звалася,
Троянцам по сердцу пришлася,
Пришлось и ей гостей узнать.

A když si už dost poplavali
a pobloudili po mořích,
ejhle — tu zemi uhlídali
a s ní i konec chvilek zlých!
Jakmile k břehu přirazili,
hned z člunů na zem vystoupili
a spěchali se pobavit.
"Ta zemička se Kumy zvala
a Trojanům se hezká zdála,
přijala vlídně trojský lid.

Розгардіяшъ наставъ Трояньцямъ,
Опьять забулы горювать;
Бувае щастья скризь поганьцямъ,
А добрый мусить пропадать.
И тутъ воны не шановалысь,
А заразъ вси и потаскалысь,
Чого хотилося шукать:
Якому меду та горилкы,
Якому молодыци, — дивкы,
Оскому щобъ зъ зубивъ зигнать.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 6.

Рядки 2-4:

видання 1798:

Ізнов забули горьовать;
І всюди щастя єсть поганцям.
А добри мусять погибать.

Рядки 2-3:

видання 1809:

Оп'ять забули горьовать;
Буває щастє скрізь поганцям

Рядок 8:

видання 1798:

Якому меду да горілки

видання 1809:

Якому меду да горілки

Рядок 10:

видання 1798:

З зубів оскому щоб зогнать

видання 1809:

Оскому щоб з зубів зогнать

The Trojans had a new delusion:
They soon forgot their thorny year.
While knaves have good luck in profusion,
The decent people's life is drear.
The Trojans didn't behave like decent men,
But right away began again
To look for something to enjoy:
Some looked for mead and booze,
And others for lewd women known as "loose",
Each one was like a hob-ble-de-hoy.

Пашанцавала зноў Траянцам,
Ужо даволі бедаваць:
Бывае шчасце скрозь паганцам,
А добры мусіць прападаць.
Не шанаваўся падарожны
Народ, чаго надумаў кожны,
Таго шукаць сабе пайшоў:
Каторы мёду ды гарэлкі,
Каторы — маладзіцы, дзеўкі,
Аскому каб сагнаць з зубоў.

Пак буйстват нашите троянци,
животът пак е весел, лек;
добруват често и поганци,
а страда и добър човек.
Удариха го през просото —
пак щъкат, търсят кой каквото
му трябва, всеки с интерес:
един — горилка, мед и брага,
друг — след моми и булки бяга,
че зъби точил е до днес.

Voll Übermut war'n die Trojaner
Und sie vergaßen bald ihr Leid;
Sehr häufig haben Glück die Bösen,
Gute werden vom Pech verfolgt.
Keineswegs wollten sie sich schonen,
Sie schlenderten sogleich umher
Und suchten, was das Herz begehrte:
Die einen Honig und den Schnaps,
Andere Frauen oder Mädchen,
Und stillten so den Appetit.

Rozgardiasz wnet u Trojan nastał;
Znów zapomnieli o kłopotach;
Źli mają szczęście wciąż i basta,
A dobry musi ginąć oto.
I tutaj się nie szanowali,
Lecz wszyscy zaraz podreptali,
Kto czego pragnął szukać prędzej:
Kto wódki zatem albo miodu,
Kto panny lub mężatki młodej,
By wnet oskomę z zębów spędzić.

Запраздничали вновь троянцы,
Забыли вовсе горевать;
Бывает — счастливы поганцы,
А добрый должен пропадать.
Они нимало не чинились,
Тотчас во все концы пустились
Искать себе кто что хотел;
Кто мед, горилку или водку,
Кто девку или там молодку, —
Всяк норов свой и вкус имел.

И снова повезло троянцам.
Для них настала благодать,
Лафа бывает сплошь поганцам,
А честному — хоть пропадать!
Они здесь тоже не чинились,
На промысел поволочились,
Искали, что кому под стать:
Кто — водки либо сливовицы,
А кто — молодки иль девицы —
С зубов оскомину согнать.

Раздолье началось троянцам,
Опять забыли горевать;
Повсюду так везет поганцам,
А добрый должен пропадать.
Они нисколько не чинились,
А разом кто куда пустились,
Что в голову взбрело, искать:
Кому медку, кому сивуху,
Другому девку, молодуху —
Оскомину с зубов согнать.

Раздолье началось троянцам,
Опять забыли горевать,
Повсюду счастие поганцам,
А добрый должен погибать,
Они и здесь не удержались
И сразу, с места же помчались,
Чего хотелось им, искать:
Кому хотелось меду, водки,
Иным бы девки и молодки,
С зубов оскомину согнать.

Hned zapomněli na zlé cesty
a nastal zmatek, křik a spěch;
neřádi mají všude štěstí
a dobří lidé samý pech.
Trojané síly nešetřili
a hned se všichni vytratili,
šli shánět, co každý sám chtěl:
ten med, ten kořalku, ten vdolky
a onen mladice a holky,
aby svým choutkám vyhověl.

Булы бурлакы си моторни,
Тутъ познакомылысь той часъ,
Съ діявола швыдки, проворни,
Пидпустять Москаля якъ разъ.
Зо всимы мытью побраталысь,
Посваталысь и покумалысь,
Мовъ зъ роду тутечка жылы;
Хто мавъ къ чому яку кибету,
Такого той шукавъ бенькету,
Вси веремію пиднялы.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 7.

Рядки 1-2:

видання 1798:

Бурлаки сі були моторни,
Тут познайомились зараз

Рядок 8:

видання 1798:

Хто мав к чому яку хибету

         Частина III стр. 7.

Бенькет [Бенькетъ] = пир (К.).
Бенкет — урочистий обід, сніданок або вечеря, що влаштовується на честь кого-небудь або на відзначення якоїсь події. // Взагалі багатолюдна учта, бучне гуляння з частуванням (СУМ-20).

Брататися — близько здружуватися, виявляти до кого-небудь братні почуття (СУМ-20).

Побрататися — близько зійтися, виявити до кого-небудь братні почуття (СУМ-11).

Бурлака [Бурлака] = бездомный (К.).
1. Людина без постійної роботи і постійного місця проживання. 2. Одинокий, неодружений чоловік; парубок (СУМ-11).

Веремія — тут сильний крик, галас з метушнею, безладним рухом (СУМ-20).

Зроду, ізроду — завжди, з давніх-давен (СУМ-20).

Кибета [Кибета] = склонность (К.).
Кебета — здібність, уміння, хист; розум (СУМ-20).

Миттю [Мытью] = вмиг (К.).
В одну мить, дуже швидко (СУМ-20).

Моторний [Моторный] = проворный, удалой (К.).
Проворний, спритний (СУМ-20).

Підпускати (підвозити) москаля — лгать, надувать, обманывать (Г.).

Покуматися — стати кумами (СУМ-11), але, на мою думку, тут вживається у томуж значенні, що і посвата́тися — подружитися, заприятелювати (Т.Б.).

Посвата́тися — подружитися, заприятелювати (СУМ-11).

Проворний — спритний, моторний, жвавий (СУМ-11).

Тутечка [Тутечка] = тут, здесь (К.).
Те саме, що тут (СУМ-11).

Шукати — намагатися знайти, виявити кого-, що-небудь (сховане, загублене, прикрите, невідоме і т. ін.) (СУМ-11).

Зо всіми миттю побратались і далі.
Названі види суспільно-побутових зв'язків, на яких трималася давня громада. Перелік по низхідній, за значенням. Побратимство — вища форма товариського єднання — було поширеним у козацькому середовищі (Низ і Евріал у п'ятій частині «Енеїди», побратими Назар і Гнат у п'єсі «Назар Стодоля» Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тільки рідні нареченого — нареченої, чоловіка — жінки, а всі, хто вступав у якусь обопільну угоду, купівлю-продаж та ін. Куми — хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері, батько дитини по відношенню до хрещеного батька, хрещеної матері.

Those vagrants were so energetic,
They soon made friends and being nice,
Like devils clever and frenetic,
They also knew how to entice.
At once, they fraternized,
They married and were not surprised
That they had found a home to share.
All those with practical abilities
Found for themselves good possibilities
To work. There was an uproar everywhere.

Быў кожны з іх дзяцюк рухавы,
На свет увесь яны маглі
Прынесці славы і няславы
Жанкам, як тыя маскалі.
Перакуміліся з усімі,
Сватамі сталі дарагімі,
Нібы тут цэлы век жылі:
Хто да якой быў справы здатны,
Той меў з яе гешэфт выдатны,
Усе там мітусню ўзнялі.

Като бурлаци неуморни
се запознаваха за час,
подмамваха с лъжи безспорни —
вселил се бе във всеки бяс.
С кого не се побратимиха,
сватосаха или сродиха —
като да са си у дома;
и всеки търсеше причина
банкет да вдигне за мнозина,
настана страшна дунанма.

Sie waren wirklich kecke Burschen,
An allem höchst interessiert,
Grimmige, flinke Teufelskerle,
Den Moskauern nicht unbekannt.
Sie haben sich sogleich verbrüdert
Mit allen, und verschwägert auch,
Als ob sie immer her gehörten.
Sie suchten sich ein Fest heraus,
Wonach sie eben Lust verspürten,
Und stifteten so Wirrwarr an.

Burłacy byli z nich ruchliwi,
Wnet znajomości poczynili,
Jak diabeł szybcy i skwapliwi
Jak żołnierz zwodzić potrafili.
Z wszystkimi migiem się zbratali
I zeswatali się, skumali,
Jak gdyby stale żyli tutaj;
Do czego kto miał pomyślunek,
Po taki leciał poczęstunek,
Podnieśli wszyscy szum, porutę.

Гуляки наши записные
С кумчанами сжились тотчас.
Троянцы — парни разбитные —
Вкруг пальца обведут как раз.
Со всеми быстро подружились,
Посватались и покумились,
Как будто сроду жили здесь;
Кто чем болел, тот тем лечился,
Всяк в должном роде отличился,
Навытворяли тьму чудес.

Бродяги, прыткие, как черти,
Знакомства завели тотчас.
Кто зазевается, поверьте,
Надуют, подкузьмят как раз!
С округой целой побратались,
Как будто сроду здесь шатались,
Нашли кто — кума, кто — куму,
И каждый по нутру, по нраву
Себе придумывал забаву,
Все поднимали кутерьму.

Гуляки были удалые,
Со всеми подружились тут,
Ловки, как дьяволы, лихие,
Вкруг пальца сразу обведут.
Всем в побратимы напросились,
Посватались и покумились,
Как будто сроду жили там.
Что было каждому по нраву,
Такую тот искал забаву —
Творили сущий тарарам.

И здесь троянцы с местным людом
Перезнакомились тотчас,
Быстры, ловки они повсюду,
Вкруг пальца обведут как раз;
Они со всеми породнились,
Посватались и покумились,
Как здесь и жили искони;
И кто из них к чему стремился,
То находил, тем веселился,
Всех взбудоражили они.

Že byli hbití světošlapi,
hned byli s každým ty a ty,
po čertech rychlí, svižní chlapi,
nestačil jim sám rohatý.
Se všemi se hned pobratřili,
zasnoubili se, pokmotřili,
jak doma se tu chovali;
na pobízení nečekali,
čeho se chtělo, to si vzali,
vnesli sem zmatek nemalý.

Де досвиткы, де вечерныци,
Або весилля де було,
Дивчата де и молодыци,
Кому родыны надало,
То тутъ Троянци и вродылысь;
И лышъ гляды, то й заходылысь
Коло жинокъ тамъ ворожыть,
И чоловикивъ пидпоившы,
Жинокъ куды хто знавъ повившы,
Давай по чарци зъ нымы пыть.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 8.

Рядок 1:

видання 1798:

Де досвітки, де вечірниці

Рядки 1-3:

видання 1809:

Где досвітки, где вечерниці
Або весілля где було,
Дівчата где і молодиці

Рядок 7:

видання 1809:

Коло жінощин ворожить

Рядок 9:

видання 1809:

Жінок, куди хто взяв, повівши

         Частина III стр. 8.

Або [Або] = или (К.).
Уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими (СУМ-20).

Весілля [Весилля] = свадьба (К.).
Обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди (СУМ-20).

Вечерниці [Вечерныци] = посиделки (К.).
Вечорниці — вечірні зібрання молоді восени та взимку, на яких у буденні дні поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядіння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Інколи збиралися тільки на вечір, а спати розходилися по домівках, а інколи тут же в обраній і підготовленій для цього хаті дівчата гуртом лягали спати, а на світанні вставали, готували з принесеного сніданок і продовжували свої заняття. Певне, звідси і слова-синоніми: вечорниці-досвітки (С.).

Ворожити (СУМ-20): 1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах, воску і т. ін.; пророкувати що-небудь. 2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких має вплив на людину, природу і т. ін.; чарувати.

Вродитися, уродитися — з'явитися, виникнути (СУМ-11).

Глядіти — те саме, що дивитися (СУМ-20).

Досвітки [Досвиткы] = посиделки (К.).
Старовинні вечірні (що часто тривали до світання, «до світу», — звідки назва) зібрання сільської молоді для спільної праці й розваг в осінній та зимовий час; збиралися, як правило, в складчину, перев. натурою («куряча складка»), рідше грішми; досвітки починалися від свята Кузьми-Дем’яна (Ж.).
Кузьми-Дем’яна день — за церковним календарем, день безсрібників і чудотворців Косми та Даміана 1/14 листопада (СУМ-11).

Жінка [Жинка] = жена, женщина (К.).
1. У значенні особа жіночої статі; протилежне чоловік (СУМ-20).
2. У значенні заміжня особа стосовно до свого чоловіка (СУМ-20).

Заходились, заходитися — докладати всіх зусиль до здійснення, досягнення чого-небудь (СУМ-20).

Молодиця — молода жінка, заміжня або така, що була замужем (СУМ-20).

Родини [Родыны] = роды (К.).
Святкування з нагоди народження дитини (СУМ-11).

Whenever were some parties
Throughout the night,
The Trojan smarties
Took part in them all right,
Attracted by the girls and eager wives
Who had unusual sex drives.
When their men were intoxicated,
The Trojans had with them good time,
They did not think it was a crime
To be in some dark nook accommodated.

Дзе вечарынкі, дзе банкеты
Альбо вяселле ў добры час,
Дзяўчаты дзе альбо кабеты,
Альбо дзе хрэсьбіны якраз,
Дык тут як тут Траянцы-зухі,
Глянь, а яны каля сівухі
Сядзяць альбо каля жанок,
Мужчын падпояць — так бывае, —
Вядуць жанчын, куды хто знае,
І чарку з імі п'юць знарок.

По вечеринки, по седенки,
по пирове и механи,
по прощъпулници, кръщенки
с моми и хубави жени —
там се троянците въртяха;
и странни работи редяха,
та булките да вкарат в грях —
напиваха им те мъжете
и после може ли, кажете,
да не вървят да пият с тях!

Wo Feiern stattfanden und Tänze,
Oder wo eine Hochzeit war,
Wo Mädchen weilten oder Frauen,
Oder Familienzuwachs kam,
Sofort erschienen die Trojaner;
Sie waren voller Tatendrang.
Mit Weibern spielten sie erst Karten,
Dann gaben sie den Männern Schnaps,
Um ihre Frauen zu entführen
Und tranken weiter, jetzt zu zweit.

Gdzie wieczomice lub zabawy,
Lub gdzie wesele jakieś było,
Gdzie panny, czy mężatki żwawe,
Czy gdzie rodzina się darzyła,
Trojanie tam się wnet zjawiali;
Patrz tylko, jak się uwijali,
By coś namotać z kobietami,
I mężów dobrze napoili,
A żony gdzieś uprowadzili,
Pić nuże z nimi kieliszkami.

Где посиделки, вечерницы,
Где дело к свадьбе подошло,
Где девки или молодицы,
Где разом двойню принесло —
Во всё троянцы нос совали,
Везде лихой гульбы искали
Да льнули к бабам молодым.
Мужей горилкой накачали,
А сами с женами гуляли
И подносили чарки им.

Где свадьба или вечерницы,
Где мед или горелку пьют,
Где девки или молодицы —
Пролазы наши тут как тут.
Не унимаются троянцы,
К молодкам липнут окаянцы —
Ну разливаться соловьем!
И, подпоив мужей, бывало,
Уводят жен куда попало —
Распить по чарочке вдвоем.

Где посиделки, вечерницы,
Где свадьбу начали играть,
Где девки или молодицы,
Кто там крестины стал справлять,
Троянцы тут как тут являлись,
И лишь гляди, как принимались
Вокруг бабенок ворожить.
Мужей изрядно подпоивши,
А жен куда кто растащивши,
Давай и с ними чарку пить.

Гулянка где иль посиделки,
Или же свадьба где была,
Где молодицы или девки,
Иль где хозяйка родила,
Везде троянцы появлялись,
А там, глядишь, и принимались
Возле бабенок ворожить,
Мужей до чертиков поили,
А жен с собою уводили,
Вдвоем по чарке с ними пить.

Kde byly bály, tancovačky
a kde se svatba slavila,
kde byly křtiny nebo táčky,
kde děvčata se bavila,
tam Trojané se ihned slétli,
všem ženským dvorně hlavy pletli
a začali jim lichotit;
opili muže do němoty,
odvedli ženy do samoty
a začli s nimi vodku pít.

Якижъ булы до картъ охочи,
То не сидилы дурно тутъ;
Гулялы часто до пивночи
Въ ниска, въ пары, у лавы, въ жгутъ,
У памфыля, въ визка и въ кепа,
Комужъ изъ ныхъ була дотепа,
То въ гроши гралы въ симъ лыстивъ.
Тутъ вси по воли забавлялысь,
Пылы, игралы, женыхалысь,
Ни хто безъ дила не сидивъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 9.

Рядки 2-5:

видання 1798:

То не сиділи даром тут;
І грали часто до півночі
В носка, в пари, у лави, в джгут,
У панхвиля, в візка і в кепа

Рядок 5:

видання 1809:

У памфиля, в возка і в кепа

         Частина III стр. 9.

Візок [Визокъ] = род карточной игры (К.).
Поширена гра в карти, так звані «свої козирі». Назва пішла від того, що тому, хто програв, дістається велика купа карт — «хоч возом вивозь» (див.: К. с. — 1887. — Т. 18. — Кн. 6 — 7. — С. 463 — 471) (С.).

Джгут, а також жгут — різновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долоні. Скажімо, скільки лишилося після закінчення гри на руках карт у дурня, стільки раз його били джгутом по руці. В «джгута» грали і без карт (С.).

Женихаться [Женыхаться] = амуриться (К.).
Женихатися — виявляти інтерес, велику увагу до кого-небудь, приваблювати до себе приємними розмовами; залицятися (маючи почуття симпатії або кохання, упадати біля кого-небудь, виявляти увагу, зачіпати розмовою, жартами і т. ін.) (СУМ-20).

Дотепа [Дотепа] = способность (К.).
Надто тямуща в якій-небудь галузі людина; знавець своєї справи. Вживається у значенні здатний — який може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводити себе певним чином (СУМ-11).

Дурно [Дурно] = напрасно, даром (К.).
Даремно, марно (СУМ-11).

Забавлятися — проводити час у розвагах, забавах; розважатися, веселитися (СУМ-20).

Кеп [Кепъ] = дурак; играть в кепа = играть в дурачки (К.).
Те саме, що дурень. Назва гри в карти; дурень (СУМ-20).

Лава — гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до «Енеїди» так пояснює цю гру: «...У лави грають звичайно ушістьох. Сідають за стіл три проти трьох, здають карту і кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, і кількість таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторін їх більше, ті виграють, а сторона, що виграла, дає тій, що програла, стільки ударів джгутом, наскільки перевищено набрані взятки» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - Л., 1952. - т. 9. - с. 511) (С.).

Носок — гра в карти (Л.). Кількість гравців не обмежена. Здають по три карти. Гравець зліва від того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнерові: «Іду під тебе носа» (С.).

Памфиль [Памфыль] = род карточной игры (К.).
Гра в карти (СУМ-11). Карточна гра, у якій старша карта — жировий валет (С.).

Пари́ [Пари́ ] = род карточной игры (К.).
Парі — гра в карти (Л.). Неясно, яка гра в карти мається на увазі. Може, вдвох, один на один? (С.).

По волі — за власним бажанням, без примусу (СУМ-20).

Сидіти без діла — нічого не робити, гайнувати час (СУМ-11).

Сім листів — карточна гра. У старі часи карти називали ще «листами» (С.). В деньги в семь листов играют без двоек вчетвером и садятся один против другого, как в вист, карты сдаются все; последняя — козырь. Если одна партия возьмет 5 взяток, значит выигрыш. Когда же одну, насчитывает 12 гил (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - Л., 1952. - т. 9. - с. 512).

         Частина I стр. 37.

Джгут — різновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долоні. Скажімо, скільки лишилося після закінчення гри на руках карт у дурня, стільки раз його били джгутом по руці. В "джгута" грали і без карт.

Хлюст — гра в карти. Взагалі хлюстом називається такий момент у грі, коли в одного чи кількох гравців на руках опиниться три карти однієї масті, або три козирі, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший — визначають за старшинством карт, які його утворили. В пари — неясно, яка гра в карти мається на увазі. Може, вдвох, один на один?

Візок — поширена гра в карти, так звані "свої козирі". Назва пішла від того, що тому, хто програв, дістається велика купа карт — "хоч возом вивозь" (див.: К. с. — 1887. — Т. 18. — Кн. 6 — 7. — С. 463 — 471).

For many, playing cards, was great delight,
Nobody had to sit and twirl his thumbs;
They often played cards till midnight
Together with their chums:
Bridge, baccarat, canasta and so on,
They laughed when someone lost, or won.
They ail were entertained
While drinking, playing games
And paying much attention to the dames.
All people were involved and none complained.

Каторыя да карт ахвочы,
Не марнавалі часу тут,
А рэзалі аж да паўночы
У дурня, у дзевятку, жгут;
Было ў іх забавак нямала,
А як якому шанцавала —
Гуляць на грошы спрабаваў.
Чуваць было ажно да ранку
Жарт трапны, песню, заляцанку.
Тут не сядзеў ніхто без спраў.

Картоиграчите заклети
се хванаха за карти пак;
не се разделяха до трети
петли — на блато?, на глупак,
на табланет, на руска група,
а някой и пари натрупа —
играеха на сантасе;
добре се те повеселиха,
мърсуваха, играха, пиха —
на кой какво му понесе.

Was waren dies für Kartenspieler,
Und nie untätig oder schlapp;
Oft spielten sie die Nächte über
In Niska, Para, Lava, Zhgut,
Auch Pamphil, Viska oder Kepa,
Oder ums Geld in "Sieben Blatt",
Wem alles andere nicht reichte.
Ein jeder war nach Herzenslust
Vergnügt mit Spielen oder Flirten,
Niemand saß tatenlos herum.

A którzy byli do kart chętni,
Też nie siedzieli głupio tutaj;
Po nocach grali więc namiętnie
Tu w noska, cetno — lichi, żguta,
W pamfila, woza kpa czeredą.
Kto chciał pieniędzy, grywał tedy
I w siedem listów przezawzięcie.
I wszyscy tam się zabawiali,
Wciąż grali, pili, flirtowali
I nikt nie siedział bez zajęcia.

Которые до карт охочи,
И те не отставали тут,
Играли часто до полночи —
То в свои козыри, то в жгут,
В панфила, в дурачка и в пары,
Кто не хотел коптеть задаром —
На деньги в семь листков играл.
Все, чем хотели, забавлялись,
Сивуху пили, женихались.
Никто минуты не терял.

Которые до карт охочи —
Без дела не сидели тут:
Сражались в «дурни» до полночи
Иль резались в «носки» да в «жгут»,
Играли в «пары» и в «памфила»,
А в ком ума побольше было —
На деньги дулись в «семь листов».
Чем хочешь, тем и утешайся:
Пей, козыряй иль женихайся,
Ходи с червей, с бубен, с крестов...

А те, кто был до карт охочий,
Задаром не сидели тут,
Играли часто до полночи
В носка, в пары, в возок и в жгут,
Иль в лаву, кепа и памфиля,
А тот, кто не был простофиля,
На деньги в семь листков потел;
Тут все вольготно забавлялись:
Играли, пили, женихались —
Никто без дела не сидел.

Какие же до карт охочи,
То даром не сидели тут,
Играли часто до полночи
В панфиля, в дурачка и в жгут,
В носка и ведьму, в пары, в лаву,
Кому ж те игры не по нраву,
На деньги в семь листков играл.
Вольно всем было развлекаться,
Играть, и пить, и забавляться,
Никто со скуки не зевал.

A ten, kdo měl chuť do karbanu,
měl příležitosti až až;
mazali často ještě k ránu
dudáka, filky, mariáš,
gotýska, bulku, cvika, dardu;
a kdo chtěl užít větší švandu,
o prachy ferbla mazat šel.
Všichni se dobře zabavili,
namlouvali si, hráli, pili,
nečinně nikdo neseděl.

Эней одынъ не веселывся,
Йому немыло все було;
Йому Плутонъ, та батько снывся
И пекло въ голову ввійшло.
Оставывшы своихъ гуляты,
Пишовъ скризь по полямъ шукаты,
Щобъ хто дорогу показавъ:
Куды до пекла мандроваты,
Щобъ розизнаты, роспытаты;
Бо вь пекло стежкы винъ не зиавъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 10.

Рядки 3-4:

видання 1798:

Йому Плутон да батько снився
І пекло з голови не шло

Рядок 6:

видання 1798:

Пішов сам по полю шукати

Рядки 8-9:

видання 1798:

Куди у пекло шлях надибать,
Щоб розглядіти і розвідать

Рядок 8:

видання 1809:

Куда до пекла мандровати

Aeneas was the only one who found
No joy on which to dwell.
He dreamt of Father and of Pluto underground,
And he continued to think of Hell.
So, having left his men inside,
He went into the fields to find a guide,
Who'd show him the unerring way
To Hell, for he had not the slightest clue
Which way to go. Without a cue
He certainly would go astray.

Эней адзін не весяліўся,
Яму няміла ўсё было;
Яму Плутон ды бацька сніўся
І пекла з галавы не йшло.
Сваіх Траянцаў пакідае
Эней, па полі ён блукае,
Сустрэць жадаючы людзей
Такіх, каб з ім паразмаўлялі,
Дарогу ў пекла паказалі, —
Шляхоў туды не знаў Эней.

Еней единствен не пирува,
света му беше просто чер;
Плутон и татко си сънува,
в ума му — ада, Луцифер.
И той остави свойта свита,
пое — да види, да разпита,
да го напътят за натам:
отде да мине, що да прави,
за ада няма друми прави,
не можеш се оправи сам.

Allein Aeneas blieb verdrossen,
Denn voller Trauer war sein Herz,
Träumte vom Vater und von Pluton,
Die Hölle spukte ihm im Kopf.
Er ließ die Freunde sich vergnügen
Und selber zog hinaus aufs Feld,
Hielt Ausschau, ob er jemand findet,
Der ihm den Weg zur Hölle zeigt.
Er mußte suchen, mußte fragen,
Den Pfad hinab kannte er nicht.

Eneasz z smutku prawie wił się,
Niemiło jemu wszystko było;
Pluton mu oraz ojciec śnił się,
Do głowy piekło się wtłoczyło.
Zostawił hulać swych do woli,
Wyruszył szukać wszędzie w polu,
By ktoś wiedzący, ktoś z tutejszych
Pokazał drogę mu do piekła,
Chciał znaleźć taką, jak się rzekło,
Sam nie znał ścieżki choć najmniejszej.

Один Эней не веселился,
Хоть были все кругом резвы;
Ему Плутон да батька снился,
И ад не шел из головы.
Своих оставив за столами,
Отправился искать полями —
Кто б рассказал да показал,
Как в пекло поскорей добраться,
Чтобы в пути не заплутаться, —
Сам он туда тропы не знал.

Один Эней не веселился:
О преисподней думал он.
Ему Анхиз, покойник, снился,
В башку втемяшился Плутон.
И от своей троянской голи
Эней ушел украдкой в поле,
Давай искать кого-нибудь,
Чтоб разузнать скорей дорогу
К Плутону самому в берлогу,
Разведать в пекло ближний путь.

Один Эней не веселился,
Стал белый свет ему не мил;
Ему Плутон все с батькой снился,
Ад из ума не выходил.
Своих оставив забавляться,
Пошел полями, чтоб дознаться,
Порасспросить, кто б показал,
Как в преисподнюю спуститься;
Все вызнать, чтоб с пути не сбиться,
Ведь в ад тропинки он не знал.

Эней один не веселился,
Ему свет божий был не мил.
Отец с Плутоном часто снился,
И ад порядочно страшил;
Троянцев он гулять оставил,
А сам стопы свои направил
В поля, искать, кто б показал,
Куда идти, как в ад добраться,
Поразузнать, ведь он, признаться,
Совсем дороги в ад не знал.

Jen Aeneáš jak bludná ovce
se neúčastnil zábavy;
měl v mysli Plutona a otce,
peklo mu vlezlo do hlavy.
Zanechal Trojské, ať si hrají,
a sám se toulal v širém kraji,
hledal a hledal, šel a šel;
doufal, že někdo mu snad poví,
kudy je cesta k Plutonovi,
kudy je cesta do pekel.

Ишовь, ишовъ, ажъ зъ русыхъ кудривъ
Въ тры ряды капавъ питъ на нисъ,
Якъ-ось забачывъ щось и уздривъ,
Густый пройшовшы дуже лисъ.
На нижци курячій стояла
То хатка дуже обветшала
И вся вертилася кругомъ;
Винъ до тіи прыйшовшы хаты,
Хазяина ставъ выклыкаты,
Прыщурывшыся пидъ викномъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 11.

Рядок 1:

видання 1798:

Ішов, ішов, що аж із чуба

3-4 Як ось забачив щось і уздрів,

Рядки 3-4:

видання 1798:

Як ось забачив із-за дуба,
Густий пройшовши уже ліс

Рядок 3:

видання 1809:

Як ось забачив щось і узрів

Рядки 8-10:

Він, до тої прийшовши хати,
Господаря став викликати,
І прищулився під вікном

Рядок 10:

видання 1809:

Прищулившися під вікном

         Частина III стр. 11.

Вертітися — обертатися, крутитися (СУМ-20).

Кликну́ти [Клыкну́ты] = позвать (К.).
Голосом звертатися до когось, чекаючи на відповідь, розраховуючи на те, що адресат обізветься (СУМ-20).

Кругом — рухаючись по колу, описуючи коло (СУМ-20).

Хата [Хата] = изба (К.).
Сільський одноповерховий житловий будинок, а також внутрішнє житлове приміщення такого буднику (СУМ-11).

Як ось [Якъ-ось] = как вот (К.).
Коли раптом; несподівано (СУМ-11).

As he walked on, from his blonde hair
Thick sweat was dripping on his nose.
Crisscrossing a dense wood out there,
He spotted something very close:
A little ancient hut upon
A chicken leg was turning on and on.
As he approached that rickety throughout
Wee hut, and standing near the window,
He thought: should he go in? Oh no!
So he began to call the owner out.

Ішоў, ішоў, аж ручаінай
Каціцца пот з ілба пачаў,
Хаціну на назе курынай
Ён сярод лесу напаткаў.
Яна старэчы выгляд мела,
Як млын, круцілася, рыпела
Хаціна ў гушчары глухім;
Ён, стаўшы пад лясныя шаты,
Гаспадара стаў клікаць з хаты,
Як старац пад акном сляпы.

Вървя, вървя, от руси къдри
тече невиждан пот,до днес;
съзря пред него да се мъдри
непроходим и страшен лес.
Къщурка вехта на кокоши
крака стои и вятър роши
стрехата, схлупена отвред;
и той дойде до тая хата,
извика, тропна на вратата,
след туй — в прозорчето отпред.

Er wanderte, bis von den Locken
Der Schweiß auf seine Nase fiel.
Da, plötzlich sah er in der Feme,
Mitten im dunklen, dunklen Wald,
Auf einem Hühnerbein ein Häuschen,
Recht alt und halb verfallen schon,
Das sich um seine Achse drehte.
Er schlich erwartungsvoll heran,
Duckte sich unter einem Fenster
Und rief nach dem Bewohner aus.

Tak szedł i szedł, aż mu z kędziorów
W trzy rzędy pot na nos zakapał,
Gdy wtem zobaczył, kiedy spory
Gęstawy bardzo las przeczłapał.
Na kurzej oto nóżce stała
Tam chatka bardzo zestarzała
I cała się kręciła wkoło;
Przyszedłszy wnet do owej chaty,
Pod oknem stanął jak na czatach
I gospodarza zaczął wołać.

Шел, шел, пока не взмок от пота,
Что по лицу бежал ручьем.
Вдруг видит — зачернело что-то
В сторонке за густым леском.
То хатка, за кустами прячась,
На курьих ножках раскорячась,
Вертелась перед ним волчком;
Эней к той хатке подобрался,
Хозяев окликать принялся,
В кустах укрывшись под окном.

Шел, шел... Ручьями пот горючий
На переносье лил с кудрей.
Пробился через лес дремучий
И кое-что узрел Эней:
На курьей ножке стоя шатко,
Трухлявая такая хатка
Вертелась медленно кругом.
Троянец пересек лужайку,
И тщетно выкликал хозяйку
Он, притулившись под окном.

Он шел да шел, а ж капли пота
С кудрей ручьем текли на нос,
Как заприметилось вдруг что-то,
Лишь лес густой прошел насквозь.
Там хатка ветхая таилась,
На курьих ножках притулилась,
Повертывалась все кругом.
Когда до хатки он добрался,
Хозяина, чтоб отозвался,
Стал кликать, щурясь под окном.

Шел, шел... Уже стекал ручьями
Со взмокших кудрей пот на нос;
Забрел он в лес и меж кустами,
Какими лес густой зарос,
Увидел он в конце дорожки
Избушку на куриной ножке,
Она вертелася кругом;
Эней к избушке той пробрался,
Хозяев вызывать принялся,
Нагнувшись низко над окном.

Tak šel a šel, až pot mu kanul
v třech proudech z rusých kadeří;
tu náhle v hustém lese stanul —
a co to na pasece zří ?
Chaloupka vetchá tady stála,
na kuří nožce tancovala
a točila se dokola;
i přistoupiv k té barabizně,
nahlédl oknem a pak řízně
na hospodáře zavolal.

Эней стоявъ и дожыдався,
Щобъ выйшовъ съ хаты хто нибудь,
У двери стукавъ, добувався,
Хотивъ бувъ хатку зъ нижкы спхнуть.
Якъ выйшла бабыще старая,
Крыва, горбатая, сухая,
Заплиснявила вся въ шрамахъ;
Сида, ряба, беззуба, коса,
Росхристана, простоволоса
И якъ въ намысти, вся въ жовнахъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 12.

Рядок 2:

Щоб вишов з хати хто-небудь

Рядок 5:

Як вишла бабище старая

Рядки 7-8:

Запліснівівша, вся в шрамах;
Сива, ряба, беззуба, коса

         Частина III стр. 12.

Бабуся [Бабуся] = бабушка, старушка (К.).
Баба (стара баба, бабище, бабка, бабуся) — стара віком жінка (СУМ-20).

Беззубий — який не має всіх або багатьох зубів (СУМ-20).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Жовни [Жовны] = желваки (К.).
Вживається у значенні жовни (одн. жовно) — затверділі пухлини у вигляді ґуль на тілі людей, тварин та на рослинах (СУМ-20).

Косий — про людину, яка має неоднаково спрямовані зіниці (про очі з такою вадою); косоокий, зизий (СУМ-20).

Кривий [Крывый] = хромой (К.).
Який має одну ногу пошкоджену або коротшу від другої; кульгавий (СУМ-20).

Намисто [Намысто] = монисто, ожерелье (К.).
Прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї (СУМ-20).

Простоволоса — з непокритою головою (СУМ-11).

Розхристаний [Розхристаный] = распахнутый (К.).
З оголеними, відкритими грудьми, у розстебнутому одязі (СУМ-11).

Рябый [Рябый] = веснушчатый (К.).
Покритий шрамами від віспи або ластовинням — рудими пігментними цяточками на шкірі, які з'являються у деяких людей переважно навесні (СУМ-11).

Хата [Хата] = изба (К.).
Сільський одноповерховий житловий будинок, а також внутрішнє житлове приміщення такого буднику (СУМ-11).

Шрам [Шрамъ] = знак после раны (К.).
Слід на шкірі від зарубцьованої рани; рубець (СУМ-11).

Aeneas stood and waited
For someone to appear.
He knocked in vain. Infuriated,
He thought: To push it off the leg? Oh, dear!
Right then a crone appeared:
With crooked legs, hunchbacked, besmeared,
In hanging rags, that devil's squaw
Was all disheveled, moldy, marred,
Her face was wrinkled, scarred,
She had no teeth in her big maw.

Эней глядзеў, нібы на дзіва,
На хатку — хто ў ёй можа жыць?
У дзверы грукаў нецярпліва,
Хацеў было перакуліць,
Ды выйшла бабішча сівая,
Крывая, без зубоў, сухая,
На твары шрамы, на руках;
Нос, вушы бросняй зацвіталі,
У жаўлакі, нібы ў каралі,
Прыбраная — аж глянуць жах.

Еней застана и зачака
чий дом е туй да разбере,
заблъска с вик, но двата крака
държаха къщата добре;
накрая се показа баба,
съсухрена, гърбата, слаба,.
с цицини, щърба, с нос дебел,
надупчена от шарка, бледа,
раздърпана и кривогледа,
с брадавици-мъниста, с кел.

Aeneas stand davor, verharrend,
Und hoffte, jemand kommt heraus;
Er hämmerte an seiner Pforte,
Stemmte sich gegen seine Wand, -
Endlich erschien an dessen Schwelle
Ein häßliches, sehr altes Weib,
Schief, bucklig, dürr und ohne Zähne,
Mit welker, narbenreicher Haut,
Die Augen schielend, Haare struppig,
Bedeckt mit Blasen, wie mit Schmuck.

Eneasz stał i wyczekiwał,
By doń ktokolwiek wyszedł z chatki,
I do drzwi stukał, aż się kiwał,
Mógł z nóżki spaść budynek rzadki,
Gdy wyszło babsko stare z chaty,
Skrzywione, suche i garbate,
W szramach oblicze, zapleśniałe;
Bezzębne, w piegach, krzywonose
I rozchełstane, brudnowłose,
I jak w koralach, w strupach całe.

Эней долгонько дожидался,
На двор чтоб вышел кто-нибудь;
Уж он кричал, уж он стучался,
Хотел хатенку с ног спихнуть.
Вдруг вышла бабища из хаты:
Она была крива, горбата,
Заплесневела, вся в рубцах,
Ряба, беззуба, кривоноса,
Растрепана, простоволоса
И как в монистах — в волдырях.

В сердцах ломился долго в двери,
Был хатку с ножки рад спихнуть.
И пусть ее! По крайней мере
Хоть отзовется кто-нибудь!
Вдруг вышла бабища седая,
Заплесневелая, хромая,
Косматая, с клюкой в руках;
Была старуха конопата,
Суха, крива, коса, горбата
И — как в монисте — в желваках.

Стоял Эней и дожидался,
Из хатки кто бы поглядел,
Стучался в двери, домогался,
Хатенку с ног спихнуть хотел.
Вдруг вышла бабища седая,
Горбунья, старая, косая,
Заплесневела, в гнойниках;
Была беззуба, конопата,
Простоволоса и космата,
Вся, как в монистах, в желваках.

Эней стоял и дожидался,
Быть может, выйдет кто-нибудь,
Кричал в окно и в дверь стучался,
Хотел ногой избушку пнуть.
Вдруг вышла бабища седая,
В рубцах, горбатая, сухая,
Вся в плесени и синяках,
Ряба, стара, беззуба, коса,
Вся в волдырях, простоволоса
И, как в монисте, в желваках.

Aeneáš stál a dlouho čekal,
až vyjde, kdo je uvnitř skryt;
dobýval se, na vrátka klepal,
chtěl chajdu s nožky převrátit.
Tu vyšla baba neduživá,
hrbatá, žlutá, suchá, křivá,
plesnivá, v očích zákaly,
bezzubá, šedá, poďobaná,
krhavá, celá rozcuchaná,
s boláky jako korály.

Эней таку уздрившы цяцю,
Не знавъ изъ ляку де стоявъ;
И думавъ, що свою всю працю,
На викы тута потерявъ.
Якъ ось до його пидступыла
Яга ся и заговорыла,
Роззявывшы свои уста:
«Гай, гайже слыхомъ послыхаты,
«Аихызенка у вичь выдаты,
«А якъ забривъ ты въ си миста?

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 13.

Рядок 1:

видання 1798:

Еней таку побачив цяцю

Рядки 1-2:

видання 1809:

Еней, таку узрівши цяцю,
Не знав із ляку, ґде стояв

Рядок 7:

видання 1798:

Роззявивши свій страшний рот

Рядки 9-10:

видання 1798:

Анхизенка в вічі видати,
Який ж тебе приніс к нам чорт

Aeneas, seeing such a beauty,
Became unnerved and did not know
Where he arrived. He thought his work and duty
Were lost forever. What a blow!
The scarecrow came to him
And uttered like a cherubim
While parting her blue lips:
"How are you, dear? Long time no see!
Oh, you, Anchises' progeny!"
And put her hands upon her bony hips.

Эней, як згледзеў, што за цаца
Аблюбавала гэты кут,
Падумаў, што прапала праца
Уся яго навекі тут.
Бліжэй вядзьмарка падступала,
З Энеем гучна размаўляла,
Ды так, хоць вушы затыкай:
«Гай, гай жа, лёс паслаў удачу,
Ці не Анхіза сына бачу,
Як трапіў ты ў гушчарны край?

Съгледал тая гиздосия,
Еней стоеше пребледнял;
„Напразно — рече си — из тия
хендеци време съм пилял.“
Но щом го зърна, и веднага
го заприказва Баба Яга,
раззина щърбава уста:
— Брей, брей, какво дойде да видя —
Анхизовчето; чакай, ида,
че как добра се в тез места?

Als dieses Prachtstück er gewahrte,
Erstarrte er vor lauter Schreck
Und dachte schon, jetzt war verloren
Für immer seine Müh und Plag.
Da trat an ihn heran die Hexe,
Sie öffnete weit ihren Mund
Und sprach ihn an mit solchen Worten:
"Hei, hei, nie hatte ich gedacht
Hier des Anchises Sohn zu sehen!
Wie hast du diesen Ort erreicht?

Eneasz, widząc taką cacę,
Nie wiedział z leku, gdzie on stoi;
I myślał, że już oto prace
Na wieki stracił całą swoją.
Gdy wtem do niego przystąpiła
Ta jaga i tak przemówiła
Przez usta do ust niepodobne:
"Ach, ach, nareszcie usłyszałam
I Anchizenka tu ujrzałam,
A jak tyś do miejsc moich dobrnął?

Эней, увидя цацу эту,
Весь с перепугу задрожал,
Решив, что зря кружил по свету,
Что все теперь он потерял.
Меж тем чертовка подступила
К Энею и заговорила,
Разинув, как ворота, пасть:
"Эге, вот и молодчик кстати,
Анхизов сын — видать по стати.
Что? К нам, брат, не легко попасть?

Эней не знал куда деваться
И слова вымолвить не мог,
Когда к нему такая цаца
Из хатки вышла на порог.
К Энею ближе подступила
Яга и тотчас разлепила
Беззубые свои уста:
«Анхизенко! Слыхали слыхом...
Известно, за каким ты лихом
Забрался в здешние места.

Такую цацу разглядевши,
Эней ни жив ни мертв стоял
И думал: «Столько претерпевши,
Теперь навек все потерял».
Но вот поближе подступила
Яга и с ним заговорила,
Разинув страшные уста:
«Ой! Гляну, знала понаслышке,
В глаза Анхизову сынишке;
Ты как забрел в мои места?

Эней, увидя эту кралю,
Как огорошенный, стоял,
Уж думал, все труды пропали,
Старухи вид не привлекал.
Яга к Энею приступила,
Приветливо заговорила,
Раскрыв запавшие уста:
«Ай, ай! Я рада слышать, видеть
Сынка Анхиза в здравом виде.
Ты в наши как попал места?

Takovou fiflenu když shlédl,
leknutím, chudák, zdřevěněl;
nevěděl, kde je, celý zbledl
a s životem se loučit chtěl.
Když hle, ta ježibaba divá
rozjevila svá ústa křivá
a příšerný hlas zaskuhral:
„A jéje, čuchám člověčinu,
a jsi to ty, Anchisův synu!
A odkudpak ses tady vzal?

«Давно тебе я дожыдаю,
«И думала, що вже пропавъ;
«Я все дывлюсь та вызыраю,
«Ажъ-ось колы ты прычвалавъ.
«Мини вже росказалы зъ неба,
«Чого тоби пылненько треба, —
«Отець твій бувъ у мене туть.
Эней сьому подывовався,
И бабы сучои спытався:
Якъ видьму злую сю зовуть?

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 14.

Рядок 3:

видання 1798:

Я все дивлюсь да виглядаю

Рядок 5:

видання 1798:

Мені уже сказали з неба

Рядок 10:

видання 1798:

Як, нененько, тебе зовуть

"How did you find your way?
I was afraid that you were lost,
I looked for you here every day,
And now you're here, oh, you, sea-tossed!
I've got about you information
From heaven and I know your perturbation,
Your father was here at my place."
Aeneas was surprised to hear the witch
Say that and asked that daughter of a bitch
What was the name of her disgrace.

Даўно цябе я тут чакаю
І думала, што ты прапаў:
Я ўсё гляджу ды выглядаю,
Аж вось калі ты завітаў.
Ужо мне расказалі з неба
Ганцы, чаго Энею трэба.
Быў у мяне тут бацька твой».
Эней, уражаны такою
Неспадзяванай навіною,
Спытаўся прозвішча ў старой.

Отдавна чакам те тъдява,
помислих, че си се затрил;
все гледам кой ли са задава,
дали платна не си свалил.
Разправиха ми мен отгоре
какво ще трябва да се стори —
Анхиз, баща ти, бе при мен...
Еней вдърви му се езикът
и вещицата как и викат
едва попита той втрещен.

Seit langem hab ich dich erwartet
Und fürchtete schon, du wärst tot;
Ich halte dauernd nach dir Ausschau
Und siehe da -jetzt bist du hier!
Vom Himmel gab man mir die Kunde,
Daß du vorbeikommst und weshalb,
Auch war bei mir bereits dein Vater."
Aeneas stand verwundert da,
Anschließend fragte er die Hexe,
Wer sie denn sei und wie sie heißt.

Od dawna ciebie oczekuję,
Myślałam, że już gdzieś przepadłeś;
I patrzę, ciągle wypatruję,
Aż oto kiedy przyczłapałeś.
Opowiedziano mi już z nieba
To, czego ci pilniutko trzeba —
Twój ojciec był tu u mnie z piekła".
Eneasz się wszystkiemu dziwił
I spytał babę tę skwapliwie,
Jak nazywają wiedźmę wściekłą.

Тебя давно я поджидаю,
Уж думала, тебе конец;
Смотрю и на бобах гадаю,
Ан глядь — приплелся молодец.
Мне всё уж передали с неба,
Какая у тебя потреба, —
Твой батька обо всем дал знать".
Эней рассказу подивился
И, выслушав его, решился
Спросить., как злую ведьму звать.

А я уж очи проглядела:
Пропал, должно быть, молодец!
Смотрю в окошко то и дело,
И вот приплелся наконец.
Уже мне рассказали с неба,
Какая у тебя потреба.
Отец твой был недавно тут».
И, осмелев, у бабы сучьей
Спросил Эней на всякий случай,
Как ведьму злобную зовут.

«Давно тебя я поджидаю,
Уж думала, что ты пропал,
Очей, заждавшись, не смыкаю,
Ан вот и ты приковылял;
Мне все порассказали с неба,
В чем у тебя ко мне потреба,
Здесь у меня отец твой был».
Эней рассказу подивился
И к сучьей бабе обратился,
Как злую ведьму звать, спросил.

Давно тебя я ожидаю,
Уж думала, что ты пропал,
Весь день в окно смотрю, гадаю,
Ты сам дорогу отыскал?
Уже мне с неба рассказали,
Какие у тебя печали,
Отец недавно был твой тут».
Эней, то слыша, подивился
И, осмелев, спросить решился,
Как ведьму гадкую зовут.

Už dávno na tě čekám, synu,
a vyhlížím tě okénkem,
už myslela jsem, že jsi zhynul,
a hle, tys přivandroval sem.
Už vzkázali mi s nebe vaši,
kam tolik spěcháš, Aeneáši —
tvůj otec tady u mne byl.“
Aeneas kolotoč měl z hlavy
a zeptal se té fenčí baby,
kdo je a jak zná jeho cíl.

«Я Кумськая зовусь Сывылла,
«Ясного Феба попадя,
«Пры його храми посидила,
«Давно жыву на свити я!
«Пры Шведчыни я дивовала,
«А Татарва якъ набигала,
«То вже я замужемъ була;
«И першу сарану зазнаю;
«Колыжъ бувъ трусъ, якъ изгадаю,
«То вся здрыгнусь, мовъ бы мала.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 15.

Рядки 1-3:

видання 1798:

Я, паночку, зовусь Сивилла,
Ясного Хвеба попадя,
При його храмі посивіла

Рядок 5:

видання 1798:

У шведчину я дівовала

Рядок 8:

видання 1798:

І першу саранчу зазнаю;

Рядки 8-9:

видання 1809:

І перву сарану зазнаю;
Коли ж був трус, як нагадаю

Рядок 10:

видання 1798:

То все здригнусь, як би мала

         Частина III стр. 15.

Ізгадати —  тут у значенні згадати (СУМ-11).

Перший [Першый] = первый (К.).
Який передує всім дальшим, наступним (СУМ-11).

Попадя — у значенні жриця — особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях (СУМ-11).

Сивилла — Сівілла — у стародавніх греків і римлян — ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба). У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум) (С.).

Трус [Трусъ] = землетрясение (К.).
1. Трясіння, здригання. // Землетрус. 2. Метушня, сум'яття; тривога. // Страх, переляк. 3. Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук (СУМ-11). Зміст коментованої строфи підказує, що це слово вжите саме в останньому значенні. Тут йдеться про якусь масштабну акцію, яка залишила по собі дуже недобру пам'ять у народі. Очевидно, автор поеми має на увазі так званий Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 років, проведений тодішнім царським намісником Рум'янцевим-Задунайським з метою підвищення податків і остаточного покріпачення селянства, ліквідації залишків політичної автономії України. І хронологічно слово «трус» – на своєму місці в розповіді Сівілли (С.).

Шведчина — йдеться про кампанію 1708-1709 років і Полтавську битву (С.)

Феб — один з найважливіших богів греко-римської релігії (у римлян — Аполлон); бог сонця, мистецтв (А.). бог-провидець, син Зевса, брат—близнюк богині Артеміди. Культ Аполлона — один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Покровитель мистецтва і муз, бог лікування. Жерці храмів Аполлона були віщунами—провидцями. В ролі такого жерця виступає Сівілла (див.), «ясного Феба попадя» (С.).

Я кумськая зовусь Сивилла і далі (С., Ш.).
Сівілла — у стародавніх греків і римлян — ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в стані екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тоні далі, у 18 — 19-й строфах третьої частини «Енеїди». У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум). У сцені першої зустрічі з Енеєм Сівілла наділена рисами баби-яги, як вона постає в українській народній демонології. Далі — виступає в образі звичайної в ті часи баби-ворожки і шептухи. За віком Сівілла доводиться бабою, а то й прабабою Іванові Котляревському. Дівувала «при шведчині», яка припадає на 1708-1709 роки. Отже, «татарва набігала» пізніше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х років. Сучасний історик О. М. Апанович пише: «Наприкінці XVІІ і в першій половині XVІІІ ст. вглиб української території татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лівобережній Україні в першу чергу терпіли від них Полтавський та Миргородський прикордонні полки, на Слобідській — Бахмут і Тор» (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVІІІ ст. — К., 1969. — С. 127). А. Шамрай у своєму коментарі зазначає, що татари почали наскоки на Україну з 1735 р., коли почалась війна з турками. Але згодом були вигнані до Криму (Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год. Составлена Павлом Бодянским, Полтава, 1865, стор. 50).
«Перша сарана», про яку згадує Сівілла, спустошувала українські степи в 1748 і 1749 рр. На боротьбу з нею виведені були в поле всі козацькі полки разом з військовою старшиною.
Коли ж був трус, як ізгадаю — одинадцятитомним «Словником української мови» слово «трус» зафіксоване як у значенні: «метушня, сум'яття, тривога», так і в значенні: «Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук». Зміст коментованої строфи підказує, що це слово вжите саме в останньому значенні. Тут йдеться про якусь масштабну акцію, яка залишила по собі дуже недобру пам'ять у народі. Очевидно, автор поеми має на увазі так званий Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 років, проведений тодішнім царським намісником Рум'янцевим-Задунайським з метою підвищення податків і остаточного покріпачення селянства, ліквідації залишків політичної автономії України. І хронологічно слово «трус» – на своєму місці в розповіді Сівілли.
Сівілла чи не єдиний з усіх неепізодичних персонажів «Енеїди» — звичайна селянка. Крім самохарактеристики, мови, про це говорить її одяг, поведінка, манери. На ній плахта з дерги (див.). Одержавши від Енея плату, Сівілла сховала «грошики в калитку, піднявши пелену і свитку». М. Сумцов у статті «Побутова старовина в «Енеїді» (1905) зазначав, що селянки «так і тепер місцями зберігають гроші». Це можна сказати і про пізніші часи.

"I'm Kums'kaya, my name - Sivilla,
The wife of famed god Feb, the Grand.
I grew grey hair in his famed temple-villa,
I'm very old, the flower of my native land.
When was the Swedish famed campaign,
I was still young. The Tartar terror reign
Found me a married woman. I recall
The earth quake and the horrible attack
Of locusts which had made the green fields black.
I tremble when I think about it all.

«Мяне Сівілаю Кумскою
Завуць, я Феба пападдзя,
Пры храме Фебавым сівою
Зрабілася даўно ўжо я.
Пры Шведах дзеўкай векавала,
А ў дні Татарскае навалы
Была я замужам якраз;
Я помню саранчы напады,
Як з ёй змагаліся атрады
Казацкія ў ліхі той час.

— Че аз съм Кумската Сибила
и попадия съм на Феб);
на тоя свят съм се родила
отдавна — много преди теб!
При Шведа с дружки и другари
момувах, а кога удари
Татара — вече булка бях;
и първите скакунци зная,
кой е страхлив ще отгадая,
като дете търча без страх.

Sibylle heiße ich, aus Cumae,
Und bin im Tempel von Apoll
Schon seit geraumer Zeit im Dienste,
Ich lebe lange auf der Welt!
Als Schweden herrschten, war ich ledig,
Bei dem Tatarenüberfall
War ich verheiratet und kenne
Heuschreckenplagen und die Not,
Und wenn ich an das Beben denke,
Erschrecke ich auch heute noch.

"Sybillą z Cumae się nazywam,
Febusa jam kapłanka sławna,
Służąc Mu, stałam się już siwa,
Na świecie żyję więc od dawna!
Już panną byłam w czasach Szwedów,
A znów mężatką właśnie wtedy,
Gdy tatarszczyzna najeżdżała;
Szarańczy pierwszej zlot ogromny
Jak też trzęsienie kiedy wspomnę,
To cała zadrżę niczym mała.

"Узнай, я кумская Сивилла
И в храме Феба попадья;
Давно сюда, я угодила,
Давно живу на свете я!
При шведах в девках я сидела,
А татарва как налетела,
Уже я замужем была;
Как саранча впервой напала,
Как все от бед лихих пропало —
Все помню, хоть была мала.

«Я, знаешь, Кумская Сивилла,
При храме Феба — попадья.
Ему изрядно послужила!
Давно живу на свете я:
При шведах, слыщь, была девицей,
А при татарах молодицей;
Видала саранчи налет;
А вспомнится землетрясенье —
Пугаюсь, просто нет спасенья!
Как в малолетстве, страх берет.

«Я Кумская зовусь Сивилла,
Из храма Феба попадья,
Там седина меня покрыла.
Давно живу на свете я!
Я в девках в шведчину сидела,
А татарва как налетела,
Была замужней. Помню год,
Как саранча впервой напала.
А землю трусом как шатало,
Коль вспоминаю, дрожь берет.

«Зовусь я кумская Сивилла,
Я в храме Феба попадья,
Уж седина меня покрыла,
Давно живу на свете я.
При шведах девицей была я,
Когда орда напала злая,
Была замужней. Саранчи
Я помню первой нападенье,
А вспомню лишь землетрясенье,
То, как дитя, дрожу в ночи.

„Jsem žena Foiba, bába slavná,
a zvou mě Kumská Sibyla,
na světě žiju odedávna
a dost jsem toho zkusila!
Za Švédů — to jsem byla panna,
a právě rok jsem byla vdaná,
když "Tataři sem vnikli k nám,
i kobylky jsem zakusila
i zemětřesení tu byla,
dodnes z nich, chlapče, hrůzu mám.

«На свити всячыну я знаю,
«Хоть ни куды и не хожу,
«И людямъ въ нужди помагаю:
«И имъ на звиздахъ ворожу;
«Кому чи трясцю одигнаты,
«Одъ заушныць чи пошентаты,
«Або и волосъ изигнать;
«Шепчу — урокы проганяю,
«Переполохы вылываю,
«Гадюкъ умію замовлять.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 16.

Рядки 3-9:

видання 1798:

А людям в нужді помагаю,
Я їм на звіздах ворожу;
Кому чи трясцю одогнати,
Од заушин чи пошептати,
Або і волос ізогнать;
Шепчу і корі прогоняю,
І перелоги виливаю

Рядок 8:

видання 1809:

Шепчу — уроки прогоняю

         Частина III стр. 16.

Або [Або] = или (К.).
Уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими (СУМ-20).

Волос [Волосъ] = кроме обыкновенного, ногтоеда (К.).
Опух з наривом під нігтем пальця (СУМ-11).

Ворожити (СУМ-20): 1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах, воску і т. ін.; пророкувати що-небудь. 2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких має вплив на людину, природу і т. ін.; чарувати.

Гадюк умію замовлять — окремі знахарі нібито вміли скликати і замовляти змій, могли своїми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змія. На давніх картинках знахаря інколи малювали в оточенні змій (С.).

Замовлять [Замовлять] = заговаривать (К.).
Замовляти — те саме, що заговорювати — заворожувати, зачаровувати магічним словом (СУМ-20).

Заушниця, завушниця — запалення завушних залоз (СУМ-11).

Звізда́, заст. — зірка (СУМ-20).

Переполох [Переполохъ] = болезнь от испугу (К.).
Назва хвороби, викликаної переляком.
Виливати переполох — знахарськими способами лікувати знервовану переляком людину (СУМ-11). Ось один з народних способів виливання переполоху, записаний етнографами сто років тому: «Знахарка наливає в миску небагато води, окремо розтоплює віск і ллє його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: »Господи, поможи мені поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому і найдений і напитаний, подуманий, погаданий, од всякої звірини» (К. с. — 1885. — Кн. 12. — С. 737). Такий спосіб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формі застиглого у воді воску знахарка вгадує, що злякало хворого. Переполох вважається вилитим, певне, разом з водою (С.).

Пошептати — поворожити, почаклувати, промовляючи пошепки певні заклинання (СУМ-11).

Трясця [Трястя] = лихорадка (К.).
Хворобливий стан, при якому людину морозить, кидає то в жар, то в холод; лихоманка. // Малярія (СУМ-11). Трясця, тобто пропасниця (малярія). Та під трясцею розуміли не тільки пропасницю, а й інші хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У відомих народних замовляннях минулого названо близько двох десятків видів трясці (С.).

Уроки проганяю. Уроки — урок або пристріт — неміч від лихого ока, тобто погляду поганого чоловіка, чи взагалі погляду в недобру годину. Віра в магічну силу людських очей відома з давніх-давен, знайшла вираз у біблії, інших письмових пам'ятках минулого (С.).

Шептати, шептуха — чаклуючи, промовляти наговір, приворот (СУМ-11).

І людям в нужді помагаю і далі.
Сівілла, як знахарка і шептуха, перелічує хвороби і напасті, які може відігнати магічною силою відомих їй замовлянь. Тільки «на звіздах» українські ворожки, наскільки відомо, не гадали. Цим займалися віщуни і ворожки у багатьох інших народів, у тому числі стародавніх Греції та Риму.
Першою серед бід, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та під трясцею розуміли не тільки пропасницю, а й інші хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У відомих народних замовляннях минулого названо близько двох десятків видів трясці. Заушниця — нарив за вухом. Волос — нарив на пальці руки. Уроки — урок. або пристріт — неміч від лихого ока, тобто погляду поганого чоловіка, чи взагалі погляду в недобру годину (рос. сглаз). Віра в магічну силу людських очей відома з давніх—давен, знайшла вираз у біблії, інших письмових пам'ятках минулого. Переполохи виливати — тобто знімати психічну травму кимось або чимось переляканої людини. Ось один з народних способів виливання переполоху, записаний етнографами сто років тому: «Знахарка наливає в миску небагато води, окремо розтоплює віск і ллє його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: «Господи, поможи мені поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому і найдений і напитаний, подуманий, погаданий, од всякої звірини» (К. с. — 1885. — Кн. 12. — С. 737). Такий спосіб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формі застиглого у воді воску знахарка вгадує, що злякало хворого. Переполох вважається вилитим, певне, разом з водою. Гадюк умію замовляти — окремі знахарі нібито вміли скликати і замовляти змій, могли своїми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змія. На давніх картинках знахаря інколи малювали в оточенні змій.

Although I don't go out,
I know a lot about catarrhs,
I help the people who have gout,
And make predictions by the stars.
I also can cure fever
And readily deliver
From sickness caused by evil eye.
I whisper-cast with melted lead,
i charm the snakes, heal sickness in the head
I rectify what goes awry.

І лекі розныя я знаю,
І хоць нікуды не хаджу,
Бядзе людской дапамагаю,
На зорах людзям варажу;
Маіх замоў баіцца трасца,
Умею выгнаць волас з пальца,
Лячу і ад сардэчных мук;
Шапчу — урокаў пазбаўляю,
Перапалохі праганяю,
Шаптаць умею ад гадзюк.

Знам доста нещо на земята,
макар все тук да си седя,
не ми забравят добрината,
в беди помагам, не вредя:
врачувам, гледам и гадая,
за треска, за заушки бая,
от уплах, уроки и бяс
знам да церя, смирявам змии,
развалям всякакви магии,
предсказвам по звездите аз.

Ich kenne viel, was sich ereignet,
Obgleich ich stets zu Hause bin,
Lese die Zukunft in den Sternen,
Helfe den Menschen in der Not,
Ich kann den Schüttelfrost verjagen,
Wegflüstern die Ohrengeschwulst,
Kann Wunden und den Eiter heilen,
Ich spreche von Behexung los,
Von Ängsten bringe ich Erlösung
Und weiß auch, wie man Schlangen zähmt.

Przeróżne rzeczy znam na świecie,
Choć nie wychodzę na podwórze,
Lecz dopomagam ludziom przecież
I z gwiazd im bardzo często wróżę:
Czy od gorączki kogoś zbawić,
Czy też od świnki pozamawiać,
Czy spędzić kołtun z włosów czyichś;
Więc szepcę — spędzam złe uroki,
Odwracam lęk, choroby wzroku
I umiem też zamówić żmije.

Про всяку всячину я знаю,
Хоть никуда и не хожу;
В нужде я людям помогаю
И им по звездам ворожу;
Прогнать ли от кого трясуху,
Заговорить ли золотуху
Иль глаз дурной с молодки снять —
На все я наговоры знаю,
Болезнь любую изгоняю,
Гадюк умею заклинать.

Немало всячины я знаю,
Хоть никуда и не хожу.
В нужде я людям помогаю:
На звездах знатно ворожу;
Могу и отшептать ушницу;
Сгонять умею трясавицу
И заговаривать гадюк;
Искусно порчу прогоняю,
Переполохи выливаю,
Свожу и ногтоеды с рук.

«О всякой всячине я знаю,
Хоть никуда и не хожу,
В нужде я людям помогаю:
Я им по звездам ворожу,
Заговорить могу трясучку,
Кому заушницу, падучку,
Могу и волос изгонять;
Шепчу — родимец прогоняю,
Испуг на воске выливаю,
Гадюк умею заклинать.

На свете я о многом знаю,
Хоть никуда и не хожу,
В несчастье людям помогаю,
Я им по звездам ворожу,
Лечу все хвори: без остатку
Изгнать умею лихорадку,
На пальце волос излечить,
Шепчу — и сглаз тем удаляю,
Испуг с молитвой выливаю,
Могу гадюк заговорить.

Ač nevytáhnu paty odsud,
přec leccos na tom světě znám,
z hvězd umím hádat lidský osud
a lidem v nouzi pomáhám;
znám všechny léky na zimnici,
říkání proti příušnicím,
jak vyhnat vlasy, také vím;
ústřely i mze zaříkávám
i na uřknutí léky dávám
i zmije z těla vyháním.

«Теперъ ходимо лышъ въ каплыцю,
«Тамъ Фебови ты поклонись,
«И обищай йому телыцю,
«А посли гарно помолысь.
«Не пожалий лышъ золотого,
«Для Феба свитлого—ясного,
«Та и мини що перекынь;
«То мы тоби такы щось скажемъ,
«А може въ пекло шляхъ покажемъ,
«Иды, утрысь и бильшъ не слынь.»

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 17.

Рядки 1-2:

видання 1798:

Тепер ходімо у каплицю,
Там Хвебові ти поклонись
Для Хвеба світлого, святого,
Да і мені тож перекинь

Рядок 9:

видання 1798:

А може, в пекло й тракт покажем

видання 1809:

А може, в пекло тракт покажем

         Частина III стр. 17.

Гарно — у значенні добре — протилежне погано (СУМ-11).

Золотий [Золотый] = в счете 20 копеек (К.).
Золота монета; червінець. У поемі, можливо, вживається у значенні злот, злотий — на Правобережній Україні в ХІХ – на початку ХХ століття – місцева назва монети вартістю 15 копійок (СУМ-20).

Каплиця [Каплыця] = часовня (К.).
У християн – невелика культова споруда без вівтаря для відправ і молитов (СУМ-20). Каплиця (нім. Kapelle) — мала церковця (Л.). Культова споруда у християн, призначена для відправ і молитов. Становить собою невелику церкву без вівтаря, інколи – простий стовп з іконою. Тут — бурлескне змішування, ототожнення християнської каплиці з язичницьким храмом (С.).

Пекло [Пекло] = ад (К.).
За релігійними уявленнями — місце під землею, куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук (СУМ-11).

Слинить [Слыныть] = плакать (К.).
Слинити — плакати (СУМ-11).

Феб — один з найважливіших богів греко-римської релігії (у римлян — Аполлон); бог сонця, мистецтв (А.). бог-провидець, син Зевса, брат—близнюк богині Артеміди. Культ Аполлона — один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Покровитель мистецтва і муз, бог лікування. Жерці храмів Аполлона були віщунами—провидцями. В ролі такого жерця виступає Сівілла (див.), «ясного Феба попадя» (С.).

Ходити — вирушати куди-небудь, до когось з певною метою (СУМ-11). — вирушати куди-небудь, до когось з певною метою (СУМ-11).

Шлях — напрям руху в який-небудь бік, до якогось відомого або наміченого місця (СУМ-11).

And now lets go into the oratory
To worship Feb and as a prelim
Do promise him a calf, the promisory,
You should then pray to him.
Give him a piece of gold,
Your worship should be manifold,
For me - some little bagatelle.
For that we'll tell you quite a lot,
Don't slaver, wipe your mouth somewhat,
And we will show you how to get to Hell.

Цяпер чакае нас капліца,
Не будзем часу марнаваць,
Ты будзеш Фебу там маліцца
І ўсё што трэба абяцаць.
Для Феба светлага, святога
Не пашкадуй ты залатога
І мне што-небудзь перакінь;
Табе тады такое скажам,
А можа, ў пекла шлях пакажам,
Ідзі і бедаваць пакінь».

Ела в параклиса, десница
вдигни — пред Феб се прекръсти,
след туй му обещай телица.
и зашепни молитви ти.
Недей да жалиш чисто злато
за Феб с лице пресветло, свято,
па гледай, мен ме забрави;
помни каквото ще ти кажем
и пътя виж, че ти покажем,
на — трий, недей се лигави.

Komm, folge mir jetzt in den Tempel,
Huldige erst Gott Apoll,
Verspreche ihm ein Kalb zum Opfer,
Danach verrichte ein Gebet.
Und geize nicht mit einem Goldstück
Für den erlauchten Gott Apoll,
Laß auch für mich noch etwas springen,
Dann teilen wir dir manches mit
Und zeigen dir den Weg zur Hölle.
Geh, trockne dich und gaffe nicht."

A teraz chodźmy do kapliczki
I tam się pokłoń Febusowi,
Obiecaj zaraz mu cieliczkę
I pomódl się też przepisowo.
A nie pożałuj i złotego
Tam dla Febusa przejasnego,
I mnie też podrzuć co w podzięce:
To jednak tobie coś powiemy,
Do piekła, może, szlak wskażemy,
Idź, wytrzyj się i nie śliń więcej".

Теперь пойдем-ка тихомолком
В часовню, Фебу поклонись
И, обещав зарезать телку,
Ему покрепче помолись.
Не пожалей лишь золотого —
Умаслить Феба дорогого,
Да мне рублишко в руку сунь;
Уж мы тебе что надо скажем,
А может, в пекло путь покажем.
Иди, приободрись, не нюнь".

Теперь пойдем со мной в каплицу,
И в жертву Фебу самому
Сейчас же обещай телицу,
Усердно помолись ему.
Не пожалей лишь золотого
Для Феба светлого, святого
И для меня не поскупись:
Ты кое-что услышишь, малый,
Да в пекло сыщешь путь, пожалуй.
Ступай, утрись и не слюнись!»

«Теперь пойдем со мной в каплицу,
Там Фебу низко поклонись,
Пообещай ему телицу,
Потом усердно помолись.
Не пожалей лишь золотого
Для Феба светлого. Немного
И мне деньжонок в руку сунь.
А мы тебе уж что-то скажем,
Поди, и тропку в ад покажем,
Ступай, утрись да впредь не нюнь!»

Идем в часовню, поклониться
Ты должен Фебу. Только знай,
Что, прежде чем начнешь молиться,
Ему телка пообещай,
Не пожалей и золотого
Для Феба ясного, святого
И мне за труд что-либо дай.
Тебе о многом мы расскажем,
Дорогу прямо в ад покажем.
Утрись, слюну не распускай».

Teď pojďme spolu do kapličky,
ve které jasný Foibos dlí,
a slib mu dvě tři jalovičky
a pak se pěkně pomodli:
Nějaký zlaťák vypusť z měšce
pro mého Foiba, boha, světce,
a také pro mne něco dej;
služby ti dobré prokážeme,
do pekla cestu ukážeme...
Jdi, utři se a neslintej!“

Прыйшлы въ каплыцю передъ Феба,
Эней поклоны быты ставъ,
Щобъ изъ блакытного Фебъ неба,
Йому всю ласку показавъ.
Сывыллу тутъ замордовало
И очи на лобъ позганяло,
И дыбомъ волосъ ставъ сидый;
Клубкомъ изъ рота пина былась;
Самажъ вся корчылась, крывылась,
Мовъ духъ вселывся в неи злый.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 18.

Рядок 1:

видання 1798:

Пришли в каплицю перед Хвеба

Рядок 3:

видання 1798:

Щоб із блакитного він неба

         Частина III стр. 18.

Блакитний [Блакытный] = голубой (К.).
Небесно-голубого кольору; голубий (СУМ-20).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Замордуватися — мордуючись, доходити до повної знемоги; замучуватися (СУМ-20). У цій строфі в бурлескно-зниженому стилі зображено віщування Сівілли в стані пророчого екстазу (С.).

Злий — який завдає надзвичайно тяжких страждань, мук, неприємностей; жорстокий (СУМ-20).

Злий дух; Дух сатани — за релігійними уявленнями — надприродна істота, що втілює в собі зло; сатана, чорт (СУМ-11).

Каплиця [Каплыця] = часовня (К.).
У християн – невелика культова споруда без вівтаря для відправ і молитов (СУМ-20). Каплиця (нім. Kapelle) — мала церковця (Л.). Культова споруда у християн, призначена для відправ і молитов. Становить собою невелику церкву без вівтаря, інколи – простий стовп з іконою. Тут — бурлескне змішування, ототожнення християнської каплиці з язичницьким храмом (С.).

Сивилла — Сівілла — у стародавніх греків і римлян — ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба). У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум) (С.). Див. коментар до строфи 15 частини ІІІ.

Феб — один з найважливіших богів греко-римської релігії (у римлян — Аполлон); бог сонця, мистецтв (А.). Бог-провидець, син Зевса, брат—близнюк богині Артеміди. Культ Аполлона — один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Покровитель мистецтва і муз, бог лікування. Жерці храмів Аполлона були віщунами—провидцями. В ролі такого жерця виступає Сівілла (див.), «ясного Феба попадя» (С.).

Inside, Aeneas started
To bow to Feb, who looked so grim.
He begged that blessings be imparted
From heaven down on him.
Sivilla changed: her orbs somehow
Crept out onto her brow,
Her hair stood up on end,
Her mouth was frothing,
Her body wildly tossing,
As if the devil made her bend.

Эней перад вачыма Феба
Маліцца ў той капліцы стаў,
Каб Феб з яснот блакітных неба
Ягонай справе паспрыяў.
Тут біцца пачала Сівіла
У курчах, твар перакрывіла,
І вочы вылезлі на лоб;
Дух злы ў яе ўсяліўся нібы:
На вуснах — пена, волас — дыба,
Трасе пакутніцу азноб.

Отидоха при Феб и чинно
Еней до пода кръст преви —
отгоре, от небето синьо
дано го Феб благослови.
Не щеш ли, Кумската Сибила
очи изцъкли, с всичка сила
извила глас обезумял;
изби и пяна на устата
и се затресе и замята —
зъл дух да бе я обладал!

Nachdem den Tempel sie betreten,
Fiel gleich Aeneas auf die Knie
Und bat Apollo, daß vom Himmel
Er reiche Gnade auf ihn schickt.
Sibylle erlitt einen Anfall,
Die Augen quollen aus dem Kopf,
Das graue Haar stand ihr zu Berge
Und weißer Schaum trat aus dem Mund.
Sie führte sich auf wie besessen,
Sie krümmte und verkrampfte sich.

Przybyli wkrótce do kaplicy,
Eneasz zaczął bić pokłony,
By z nieba Febus jasnolicy
Swą łaskę był okazać skłonny.
Sybillę tutaj opętało
I oczy na łeb pozganiało,
Stanęły dęba włosy siwe;
Kłębami piana z ust waliła;
A sama się kurczyła, wiła,
Jak gdyby zły duch opętywał.

Пришли с каргой в часовню Феба.
Эней поклоны начал бить,
Чтоб Феб им с голубого неба
Не поленился пособить.
Сивилла вдруг заголосила,
Под лоб глазищи закатила,
Аж дыбом волос встал седой;
С губ пена хлопьями летела,
Чертовка корчилась, сопела
Так, словно жил в ней демон злой.

Пришли они в часовню Феба.
Эней давай поклоны бить,
Чтоб тот его услышал с неба
И не замедлил возлюбить.
Вдруг у Сивиллы, как от порчи,
Глаза на лоб, и в теле корчи,
И волос дыбом встал седой.
Сама ж она, как бубен, билась,
И пена изо рта клубилась.
Знать, дух в нее вселился злой!

Они вошли в каплицу Феба,
Эней поклоны низко клал,
Чтоб Феб им с голубого неба
Скорее милость ниспослал.
Сивиллу в корчах тут забило,
Под лоб глазищи закатила,
И дыбом волос встал седой;
Сквозь зубы пена клубом билась;
Сама корежилась, кривилась,
Как будто дух вселился злой.

Вошли они в часовню Феба,
Эней тут бить поклоны стал.
Просил, чтоб с голубого неба
Ему Феб милость оказал.
Сивилла сразу же завыла,
Под лоб глазищи закатила,
И дыбом волос стал седой,
И пена изо рта клубилась,
Она вся корчилась, кривилась,
В Сивиллу дух вселился злой.

Přišli před Foiba přejasného,
Aeneas čelem o zem bil,
aby Foib z nebe blankytného
mu svoji přízeň přislíbil.
Sibylou to zle lomcovalo,
z úst jí to bílou pěnu hnalo,
oči jí z důlků vylezly;
hlava se hrozně rozježila,
baba se celá pokřivila,
vtělil se do ní rarach zlý.

Тряслась, кректала, побывалась,
Якъ бубенъ сыня стала вся;
Упавшы на землю качалась,
У барлози мовъ порося.
И чимъ Эней молывся билше,
То все було Сывылли гирше;
А посли якъ перемолывсь,
Съ Сывыллы тилько питъ котывся;
Эней же на неи дывывся,
Дрыжавъ одъ страху и трусывсь.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 1.

Рядки 1-6:

видання 1798:

Тряслась, кректала, подималась,
Як сопуха, черніла вся;
На землю впала і валялась,
Як у берлозі порося.
І що Еней молився більше,
То все Сивиллі було гірше

Рядок 6:

видання 1809:

То все Сивиллі було гірше

8-10 3 Сивилли тілько піт котився;

Рядки 8-10:

видання 1798:

З Сивилли только піт котився;
Еней на неї все дивився,
Дрожав од страху і трусивсь.

Рядки 9-10:

видання 1809:

Еней же на її дивився.
Дрожав од страху і трусивсь.

She shook, her moaning sound
Was weird. Her face turned blue and then
She fell and rolled upon the ground
Just like a piglet in its pen.
The more Aeneas prayed, implored,
The more Sivilla's sickness soared;
When praying was at end at last,
Sivilla was all drenched in sweat.
He looked at her and was beset
By fear. Her sight made him aghast.

Сівіла трэслася ў знямозе,
Як бубен, пасінела ўся;
Качалася, як у бярлозе
Сваёй свінячай парася.
Чым больш маліўся ён з пакорай,
Тым ёй рабілася ўсё горай:
А як маліцца скончыў ён,
З Сівілы толькі пот каціўся;
Эней глядзеў і калаціўся —
Нібыта страшны сніўся сон.

Подрипва, кряка, обикаля,
подобно тъпан посиня;
и падна и се завъргаля,
досущ — във валога свиня.
И колкото Еней се моли,
тя по се гърчи и джомоли;
а после, щом се укроти,
от нея едра пот валеше,
Еней объркан се дивеше,
едва от страх се освести.

Zitternd und röchelnd schlug sie um sich,
Wurde, wie eine Trommel, blau,
Dann fiel sie um und wie ein Ferkel
Wälzte sie sich im Schlamm herum.
Je mehr Aeneas dort gebetet,
Umso erbärmlicher ging's ihr;
Als schließlich sein Gebet zu Ende,
Befiel Sibylle kalter Schweiß.
Angstvoll blickte zu ihr Aeneas
Und zitterte am ganzen Leib.

I długo trzęsła się, stękała,
Zaczęła też jak bęben sinieć;
Wtem padła, wściekle się tarzała
Tu niczym już w barłogu świnia.
Im więcej się Eneasz modlił,
To tym Sybilli było podlej;
A potem, kiedy modły zmówił,
Z Sybilli pot się tylko toczył;
Eneasz zaś odwrócił oczy,
Ze strachu drżał i zaniemówił.

Тряслась, кряхтела, извивалась,
Как бубен посинела вся,
На землю кинулась, каталась,
Как в грязной луже порося.
И чем Эней молился дольше,
Тем было той Сивилле горше;
А как молиться перестал —
С Сивиллы только пот катился;
Эней, разиня рот, дивился
И с перепугу весь дрожал.

Она тряслась, кряхтела, выла,
Вихлялась, посинела вся.
Каталась по земле Сивилла,
Как в луже смрадной — порося.
И чем Эней молился дольше,
Тем ведьму разбирало больше,
Всё хуже становилось ей.
А уж когда перемолился —
С нее лишь градом пот катился;
Дрожал со страху наш Эней.

Тряслась, кряхтела, сокрушалась,
Синела, как утопший, вся:
На землю падала, валялась,
Как в грязной луже порося.
И чем Эней молился больше,
Тем было все Сивилле горше;
Когда ж молиться перестал,
С Сивиллы только пот катился;
На ведьму глядя, он дивился,
Со страху чуть живой дрожал.

Тряслась, кряхтела, извивалась,
Как бубен, посинела вся,
Упала на землю, каталась,
Как в грязной луже порося.
И чем Эней молился дольше,
Сивилла мучилася больше,
Когда ж молиться перестал,
С Сивиллы только пот катился,
Эней весьма тому дивился,
Хоть с перепугу и дрожал.

Třásla se na celičkém těle,
jak buben celá zmodrala,
začla se válet jako sele
a hrozně při tom hekala.
Čím víc se modlil v jedné tuře,
Sibyle bylo čím dál hůře;
a když modlitby odemlel,
pot proudem tekl ze Sibyly;
tu Aeneáš už ztrácel síly,
strachem se, chudák, celý chvěl.

Сывылла трохы очуняла,
Отерла пину на губахъ;
И до Энея проворчала
Прыказъ одъ Феба, въ сыхъ словахъ:
«Така богивъ Олыпськыхъ рада,
«Що ты, и вся твоя громада
«Не будете по смерть въ Рыму;
«Но що тебе тамъ будуть знаты,
«Твое имення выхваляты; —
«Но ты не радуйся сьому.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 20.

Рядок 2:

видання 1798:

Обтерла піну на губах

Рядки 8-9:

видання 1798:

Но що тебе всі будуть знати.
Ім'я твоє там величати

When she retrieved her sanity a bit,
She wiped the foam from her harelips
And growled Feb's order to remit
Onto Aeneas these important tips:
"It's the Olympians' decision
To let you know their wise prevision;
You won't remain in Rome. However,
You will be known there very well,
Your name will be applauded without parallel,
But you do not rejoice yet and be clever.

Сівіла крыху ачуняла,
З губ пену выперла і ўраз
Энею ўвесь пераказала
Ад Феба яснага наказ:
«Засведчана багамі ўсімі,
Што ўжо табе з людзьмі тваімі
Не давядзецца ўбачыць Рым;
Хоць добра будуць знаць цябе там,
Імя ўслаўляць над цэлым светам,
Ды ты не захапляйся тым.

Изтри от пяната устата
Сибилата и тъй поде
(успя докрай на Феб словата
дословно тя да предаде):
— Това е божията воля,
ни сам, ни с бандата си гола
не ще да стигнеш в Рим, Еней.
Там ще те знаят и прослава
от всички ще ти се въздава,
ала не радвай се, недей!...

Allmählich kam Sibylle zu sich,
Wischte den Schaum vom Mund sich ab,
Dann sprach sie heiser zu Aeneas
Und gab Apollos Willen kund:
"Die Götter vom Olymp beschlossen,
Daß du und alle, die mit dir,
Nicht lebenslang in Rom verweilen,
Daß du einmal berühmt sein wirst
Und man wird deinen Namen preisen, -
Doch freue dich nicht allzu früh.

Sybilla ciut oprzytomniała,
Otarła pianę z ust niezdrowych;
Eneaszowi wywarczała
Febusów rozkaz w takich słowach:
"Olimpu bogów jest ta rada,
Że ty i cała twa gromada
Za życia w Rzymie nie będziecie;
Lecz ciebie znać tam dobrze będą
I sławić imię twe powszędy,
Lecz radość z tego wstrzymaj przecie.

Сивилла на ноги тут встала,
Отерла пену на губах,
Приказ от Феба проворчала,
Наморщив лоб, в таких словах:
"Олимпа повеленья строги;
Вам в Риме, так сулили боги,
Не быть до смерти никому;
Но знать тебя все в Риме будут,
Восхвалят, век не позабудут,
Но ты не радуйся тому.

Очухалась тогда Сивилла,
Полой утерла пену с губ
И волю Феба изъявила.
Анхизов сын молчал, как дуб.
«Тебе и всей громаде строгий
Наказ дают с Олимпа боги.
Вам не попасть вовеки в Рим.
Однако после смерти имя
Твое известно будет в Риме.
Не вздумай утешаться сим.

Сивилле чуть полегче стало,
Отерла пену на губах,
Потом Энею пробурчала
От Феба весть в таких словах:
«Богами суждено самими
Тебе и всем троянцам в Риме
Не быть до смерти никому,
Но знать тебя там все же будут,
Восславив, имя не забудут,
Да ты не радуйся тому.

Сивилла, отдохнув сначала,
Отерла пену на губах,
Приказ небесный проворчала,
Что Феб шепнул, в таких словах:
«Олимпа боги на совете
Решили — ни за что на свете
Не быть вам в Риме никому.
Но прославлять тебя там будут,
Твое восхвалят имя всюду,
Но ты не радуйся тому.

Sibyla přišla trochu k sobě,
pěnu si se rtů utřela,
vzkaz od Foiba jakoby v zlobě
pak Aeneovi bručela:
„Olympští bozi vzkazují mně,
že nebudete pro smrt v Římě,
ty, ani celý průvod tvůj,
však budou tě tam oslavovat,
tvé jméno s úctou vyslovovat —
ty se však z toho neraduj!

«Ище ты выпьешъ добру повну,
«По всихъ усюдахъ будешъ ты;
«И долю гирьку, невгомонну,
«Готовсь свою не разъ клясты,
«Юнона ще не вдоволнылась,
«Ѣи злоба щобъ окошылась,
«Хотябъ на правнукахь твоихъ;
«Но посли будешъ жыть по паньски,
«И люды вси твои Трояньски,
«Забудуть всихъ сыхь бидъ своихъ.»

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 21.

Рядок 4:

видання 1798:

Готов свою не раз клясти

Рядок 6:

видання 1798:

Її щоб злоба окотилась

Рядок 9:

видання 1798:

І люде всі твої троянські

A bitter cup won't pass you by,
You'll travel everywhere. At any rate,
Be ready to profane and to decry
Your turbulent and cruel fate.
The fiendish Juno is not satisfied,
Her enmity will not subside,
It will be felt by your posterity for sure;
But afterwards, you'll live in affluence,
And all your Trojans - in great opulence,
They will forget what they had to endure."

Яшчэ, салёную, да рэшты
Ты вып'еш чашу бед і слёз,
І неаднойчы праклянеш ты
Свой неспакойны горкі лёс.
Не забывайся пра Юнону, —
Хаця б пазбыўся ты праклёну
Яе на праўнуках сваіх;
Пасля ўжо лёс зазнаеш панскі,
І твой няшчасны люд Траянскі
Ад бед пазбавіцца ліхіх».

Ще гълташ още много жаби,
ще скиташ още дълго ти,
ще има доста да те граби
живота и да те върти.
Юнона иска да те смаже,
от злоба внуците ти даже
ще гледа тя да подреди,
но после ще живееш царски
и твойте хора по другарски
ще заживеят — без беди!...

Noch wirst du aus dem Vollen schöpfen
Und überallhin wirst du zieh'n;
Und sei bereit, dein böses Schicksal
Noch zu verfluchen manches mal.
Juno hat sich noch nicht beruhigt,
Der Zorn brennt heiß genug in ihr,
Wird deine Enkel noch verfolgen.
Doch danach lebst du wie ein Herr,
Und deine Freunde, die Trojaner,
Vergessen sehr bald ihre Not."

Wypijesz jeszcze licha z pełna
I będziesz w różnych też krainach;
I gorzki los, co ci się spełni,
Przygotuj się nie raz przeklinać.
Junony nie zadowoliłeś
I żeby złość się jej skończyła
Choć na prawnukach twych nareszcie;
Lecz potem będziesz żyć po pańsku
I cały naród twój trojański
Zapomni już o swych nieszczęściach".

Еще хлебнешь довольно горя,
Немало стран насквозь пройдешь
И, с горькою судьбою споря,
Не раз свой жребий проклянешь:
Юнона злобой вся набухла,
И хорошо б, коль злость потухла
Хотя б при правнуках твоих;
Зато потом, зажив по-пански,
И ты и весь твой люд троянский
Забудут о невзгодах злых".

Еще хлебнешь ты лиха вволю,
Узнаешь всякую напасть.
Еще изменчивую долю
Готовься не однажды клясть.
Еще свирепствует Юнона
(Хватило б у нее разгона
Не дальше правнуков твоих!),
Но знай: ты заживешь по-пански,
И горемычный люд троянский
Избавится от мук своих».

«Еще хлебнешь ты горя вволю,
Повсюду будешь кочевать
И злую, суетную долю
Не раз готовься проклинать.
Еще Юнона не смирилась —
Хотя бы злость угомонилась
Ее на правнуках твоих.
Но после будешь жить по-пански,
И никогда весь люд троянский
Не вспомнит больше бед своих».

Еще хлебнешь сполна кручину,
По всем краям пойдешь блуждать,
Неугомонную судьбину
Не раз ты будешь проклинать.
Юнона мстить не отказалась,
Хотя бы злоба не сказалась
Ее на правнуках твоих.
Но все же будешь жить по-пански,
И ты, и твой народ троянский
Забудете о бедах злых».

Prožiješ ještě život bědný,
budeš se světem sem tam hnát,
a osud hořký, bezohledný
nejednou trpce proklínat.
Juno se ještě nesmířila,
i na pravnucích by se mstila
ta její zloba krutá, zlá;
pak ale budeš žíti pansky,
pak zapomene lid trojánský
na všechny bědy své a zla.“

Эней похнюпывсь, дослухався,
Сывылла що йому верзла,
Стоявъ, за голову узявся,
Не по йому ся ричь була.
«Трохы мене ты не морочишъ,
«Не росчовну, що ты пророчышъ.»
Эней Сывылли говорывъ:
«Діяволъ знае хто зъ васъ бреше,
«Трохыбъ мини було не легше,
«Якъ бы я Феба не просывъ.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 22.

Рядок 5:

видання 1798:

Трохи ти мене не морочиш

Рядок 10:

видання 1798:

Якби я Хвеба не просив

The sad Aeneas listened to
Sivilla's babbling stuff.
He clasped his head, stood there and knew
He was fed up and said: "I've heard enough!
You are annoying me and I
Don't know what you now prophesy'"
He did not like that prattling clod.
'The devil knows who tells the lie,
Perhaps it would not mortify
Me, if I had not begged the god.

Вось так Сівіла гаварыла
Энею змрочнаму майму,
Было і прыкра і няміла
Такі наказ пачуць яму.
«Не разумею, што прарочыш
Ты мне, пі галаву марочыш, —
Эней Сівіле гаварыў. —
Бадай, мой лёс, мая дарога
Былі б лягчэйшымі намнога,
Калі б я Феба не прасіў.

Еней изслуша я до края
и чак го заболя глава;
направо с мъка я изтрая,
не бе му по сърце това.
— Какво ли мътиш ми главата? —
Еней й каза. — Нищо, сватя,
не може да се разбере.
Чрез тебе дявола работи,
на Феб се молих, но какво ти! —
нима съм много по-добре.

Aeneas hörte, tief beklommen,
Was ihm Sibylle prophezeit,
Und faßte sich am Kopf voll Sorge,
Denn dies war nicht nach seinem Sinn.
"Wahrlich, ich kann nur schwer begreifen,
Was du soeben prophezeit,"
Gab er Sibylle jetzt zur Antwort:
"Der Teufel weiß, wer von euch lügt,
Gewiß, es wäre auch nicht leichter,
Hätt' ich Apollo nicht gefleht.

Eneasz zmartwił się, wysłuchał,
Co mu Sybilla wyplatała,
Za głowę wziął się, stał bez ruchu,
Nie tak, jak chciał, to wyglądało.
"Czy nie ogłupiasz, nie czarujesz,
Bo nie rozumiem, co zwiastujesz, —
Eneasz mówił do Sybilli.
I diabeł wie, kto z was tu kłamie,
I gdybym nie szedł też z prośbami
Tu do Febusa, lżej by było.

Эней за голову схватился,
Услышав, что яга плела;
Он весь насупился, озлился,
Ему как нож та речь была.
"Черт знает что ты там пророчишь,
Сдается, ты меня морочишь, —
Сказал Эней карге в сердцах, —
Брехать, известно, всякий может,
Уж лучше б, вижу, не тревожить
Мне пана Феба в небесах.

Повесив нос, Эней уныло
Руками голову сжимал
И слушал, что плела Сивилла,
Но ничего не понимал:
«Меня едва ли не морочишь!
В толк не возьму — что ты пророчишь?
Не по нутру мне речь твоя.
Черт знает, кто из вас тут брешет?
Я думал, Феб меня утешит.
Уж лучше б не молился я!

Эней прислушался, смутившись,
К тому, что бабища плела,
Стоял, за голову схватившись, —
Не по нему та речь была.
«Наверняка меня морочишь,
Не разберу, что ты пророчишь, —
Эней Сивилле говорил, —
Шут знает, кто из вас тут брешет.
Пожалуй, было бы мне легче,
Когда б я Феба не просил.

Эней понурился, скривился,
Услышав, что яга плела,
Стоял, за голову схватился,
Ему, что нож, та речь была.
«Меня, я вижу, ты морочишь,
Не разберу, что ты пророчишь, —
Эней Сивилле говорил, —
Кто брешет — Феб иль ты, Сивилла,
Черт знает вас; мне б легче было,
Когда б я Феба не просил.

Ta slova Aeneáše ťala,
zoufale za hlavu se chyt,
co Sibyla mu nakukala,
to nechtěl vůbec pochopit.
„Pleteš mi hlavu, jedem stříkáš,
jsem z toho jelen, co mi říkáš,“
křik na Sibylu ze všech sil,
„čert ví, kdo z vás je prolhanější !
Zda nebylo by rozumnější,
kdybych byl Foiba neprosil.

«Та вже що буде, те и буде,
«А буде те, що Богъ намъ дасть;
«Не ангелы, — такіижъ люды,
«Колысь намъ треба всимъ пропасть.
«До мене будь лышъ ты ласкава,
«Услужлыва и не лукава,
«Мене до батька поведы;
«Я проходывсябъ рады скукы
«Побачыты пекельни мукы,
«А ну, на звизды погляды.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 23.

Рядок 1:

видання 1798:

Та вже що буде, то і буде

Рядок 3:

видання 1798:

Не духи ми — такіє ж люде

видання 1809:

Не ангели — такіє ж люде

Рядок 6:

видання 1798:

Послушненька і нелукава

It'll be whatever has to be,
We'll have whatever will be tossed
To us. We're not the saints, and we
Will die and will get lost.
You should be gracious
To me, and not voracious.
Please lead me to my dad.
I want to walk to Hell
To see how tortured sinners dwell.
Now check the stars and I'll be glad

Але хай будзе так, як будзе,
А будзе так, як скажа бог;
Бо не анёлы мы, а людзі,
І смерць пільнуе наш парог.
Будзь толькі да мяне ласкавай,
Дапамажы мне шчырай справай,
Да бацькі сцежку пакажы;
Хачу развеяць я дакуку,
Пякельную пабачыць муку,
На зорах мне паваражы.

Каквото ще, това да става,
а става, както бог реши;
да бяхме ангели — тогава
да пастрим своите души.
Сега бъди добра, схватлива
и честна, а и услужлива,
при татко ми ме заведи;
бих се разходил аз от скука,
да видя кой виси на кука;
я виж, разбираш от звезди.

Was eben sein soll, muß geschehen,
Und es wird kommen, was Gott schickt.
Wir sind nicht Engel, sondern Menschen,
Und einmal müssen wir dahin.
Doch heute zeig mir deine Güte,
Sei hilfreich und belüg mich nicht.
Führe mich jetzt zu meinem Vater,
Ich sehne mich zu ihm hinab,
Um seine Höllenqual zu sehen, -
Komm, lies, was in den Sternen steht.

A co już będzie, to niech będzie,
Co Bóg nam ześle, nas nie minie;
Bo nie anioły — ludzie wszędzie,
My wszyscy także kiedyś zginiem,
Jedynie dla mnie bądź łaskawa,
Uczciwa i uczynna, żwawa,
Do ojca wiedź o każdej porze;
Cheę z nudów przejść się i wzgląd miejże
Piekielne męki te obejrzeć,
A nuże, znów na gwiazdy spojrzyj.

А впрочем, ладно, будь что будет,
А будет то, что бог пошлет;
Ведь мы не ангелы, а люди,
И всяк когда-нибудь помрет.
Так двинем же вперед, не труся,
Будь ласкова, моя бабуся,
Меня до батьки доведи.
Прошелся б я взглянуть от скуки,
Какие в пекле терпят муки;
А ну, на звезды погляди.

А впрочем, ладно, будь что будет!
Ведь я не ангел — человек,
И будет то, что бог мне судит;
Положен всякому свой век!
Ты только окажи мне дружбу
И честно сослужи мне службу:
К отцу родному проводи.
Я прогулялся бы от скуки,
Чтоб адские увидеть муки.
А ну на звезды погляди!

«Ну, как случится, так и будет,
А будет то, что бог нам даст;
Мы ведь не ангелы, а люди, —
Когда-то нужно всем пропасть.
А ты будь ласковой со мною,
Услужливою и не злою,
Меня к отцу скорей сведи,
Я прогулялся бы от скуки
Взглянуть, какие в пекле муки,
А ну, на звезды погляди!

Да пусть уж будет то, что будет,
А будет то, что бог пошлет,
Ведь мы не ангелы, а люди,
И я, и каждый пропадет.
Ты, знаю, ласкового нрава,
Услужлива и не лукава,
Прошу, к отцу меня сведи,
Я в ад не прочь пройтись от скуки,
Взглянуть, какие там есть муки,
А ну, на звезды погляди.

A co má přijít, to ať přijde,
co bůh dá, to snad zmůžeme;
andělé nejsme — jsme jen lidé,
a všichni jednou umřeme.
Jenom buď ke mně milostivá
a úslužná, však nebuď lstivá —
a k otci do pekla mě veď;
rád bych šel z nudy na procházku
a uviděl tu čertí chásku —
nuž — co říkají hvězdy teď?

«Не першый я, та й не послидній,
«Иду до пекла на поклонъ,
«Орфей якый уже негидный,
«Та щожъ йому зробывъ Плутонъ;
«А Геркулесъ якъ увалывся,
«То такъ у пекли росходывся,
«Що всихъ чортякъ порозганявъ.
«А ну! черкнимъ — а для охоты,
«Тоби я дамъ на дви охвоты...
«Та нужъ! скажы, щобъ я вже знавъ.»

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 24.

Рядки 1-4:

видання 1798:

Не перший я, да й не послідній
Іду у пекло на поклон;
Орхвей хоть був не дуже гідний,
Да що ж йому зробив Плутон

Рядок 7:

видання 1798:

Що всіх чортів порозганяв

         Частина III стр. 24.

Геркулес (Іракл; Геракл) — один з найулюбленіших античних героїв, син Зевса і Алкмени, дружини Амфітріона, царя Тирінфського. З ім'ям Геркулеса пов'язано безліч подвигів, за які йому було даровано безсмертя, він був узятий богами на Олімп, де став чоловіком Геби (А.). Звільняючи людей від різних бід і страховищ, здійснив дванадцять легендарних подвигів. Один з них — виведення силоміць з підземного царства страшного триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, нікого не випускаючи звідти. У своїй травестії Котляревський уподібнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, «всіх ортяк порозганяв» і визволив звідти козаків—запорожців. Легенда про Марка Пекельного, — український народний варіант сюжету про великого грішника, а разом з тим і варіант апокрифічного оповідання «Про збурення пекла», — у другій половині XVІІ ст. зазнала віршованої обробки (див.: Українська література 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. — К., 1983. — С. 185 — 192). Охвота — старовинний верхній жіночий одяг (див. також коментар: ІІІ, 93; VІ, 20) (С.).

Гідний [Гидный] = годный (К.) — слово відсутнє.
Наразі вжито слово негідний або у значенні: підлий, нікчемний, мерзенний, безчесний (про людину та її поведінку), або у значенні іменника негідний, що відповідає слову негідник — той, хто здійснює ганебні, підлі вчинки; мерзотник (СУМ-11).

Не перший я, та й не послідній — те, що випало на долю кого-небудь, не є чимсь особливим, це саме переживали вже й будуть переживати інші.

Орфей — знаменитий співець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, Орфей спустився у підземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спів і гра на арфі так зачарували владик підземного царства, що вони дозволили Еврідіці повернутися до живих, з тією одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся і втратив Еврідіку навіки.

Охвота [Охвота] = род юбки (К.).
Старовинний верхній жіночий одяг, подібний до свитки. Одначе свита, сіряк, серм'яга — одяг простолюду (звідси сірома — біднота, голота), а охвота — жінок з більш заможних верств населення (С.).

Пекло [Пекло] = ад (К.).
За релігійними уявленнями — місце під землею, куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук (СУМ-11).

Плутон — (римськ. міф.) — бог підземного світу і володар царства мертвих (А.).

Увалитися — заходити куди-небудь важкою ходою, незграбно, здіймаючи шум і т. ін. (СУМ-11).

Черкнути — швидко податися куди-небудь; чкурнути (СУМ-11).

Чорт — за забобонними уявленнями — надприродна істота, що втілює в собі зло і має вигляд темношкірої людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, нечиста сила, біс, диявол, сатана (СУМ-11).

       Частина III стр. 92.

Були в свитках, були в охвотах — охвота — старовинний верхній жіночий одяг, подібний до свитки. Одначе свита, сіряк, серм'яга — одяг простолюду (звідси сірома — біднота, голота), а офота — жінок з більш заможних верств населення.

Дульєти — жіноче плаття з м'якої шовкової тканини; святкове парадне вбрання вищих станів, дворянок, аристократок.

Капот — жіночий хатній одяг вільного крою; халат.

To hear their prophesy. I will not be the last
To visit Hell to have a glime.
Now look: This Orpheus, although high caste,
Was penalized by Pluto for his crime.
Or Hercules, how unrestrained
He was in Hell! He had unchained
Poor souls and chased the fiends away.
And now let's go, sweet honey.
You will receive from me some money.
Regarding stars, what do you say?"

Не першы я, такі прыгоднік,
Іду да пекла на паклон:
Арфей, які ўжо быў нягоднік,
А што зрабіў яму Плутон;
А Геркулес, як уваліўся,
У пекле гэтак усхадзіўся,
Што ўсіх чарцей паразганяў.
А ну! Што скажуць чараўніцы?
Табе я дам на дзве спадніцы...
Ну, што ж, кажы, каб я ўсё знаў».

Не съм ни пръв, нито последен,
ще ида в ада на поклон;
Орфей, негодникът му неден,
какво направи му Плутон?
Там се напъха и Херакъл,
в разходки тъй се бе увлякъл,
че дяволите подлуди.
Е, тръгваме ли? Знай, премяна
от мен ще имаш — два сукмана.
Кажи! Да зная отпреди...

Ich bin nicht erster und nicht letzter,
Der in das Höllenreich sich wagt:
Orpheus war da, obgleich unwürdig,
Wie hilfreich war doch Pluto ihm!
Auch Herkules drang in die Hölle,
Und hat sich dort so aufgeführt,
Daß alle Teufel vor ihm flohen.
Nun, Ziehen wir! Es gibt für dich
Zum Ansporn doppelte Belohnung.
Erzähl, damit ich alles weiß."

Nie pierwszy ja i nie ostatni
Wyruszam z prośbą aż do piekła:
Orfeusz też wszedł do tej matni,
Lecz cóż mu zrobił Pluton wściekły;
Herkules zaś gdy się wpakował,
To tak się w piekle rozbuszował,
Że wszystkich diabłów porozpędzał,
A nuże! Lećmy — dla ochoty
Na dwie spódnice dam ci oto...
Ach, mów, bym wiedział jak najprędzej".

Я в этот адский мир подземный
Приду не первым на поклон;
Орфей — на что уж был никчемный,
Ему ж не сделал зла Плутон.
А Геркулес, когда ввалился,
Так в пекле сдуру расходился,
Что всех чертей поразогнал.
А ну, махнем и мы для смеху,
Дарю две юбки за потеху...
Ну что? Иль я не так сказал?"

Не первый я иду к Плутону
И не последний — так и знай!
Орфей вернулся без урону,
Хоть был изрядный негодяй.
Не сладили и с Геркулесом —
Он в пекле задал жару бесам,
Разгон устроил всем чертям.
Мы тоже дернем без опаски.
Я дам тебе на две запаски!
Ну что? Ударим по рукам?»

«Не первый я и не последний
В ад отправляюсь на поклон.
Орфей на что уж был никчемный,
Да с ним не справился ж Плутон.
А Геркулес, когда ввалился,
Так в преисподней расходился,
Что всех чертей поразогнал.
А ну, махнем! А за заботу
Я на две кофты дам в охоту.
Ну, отвечай, чтоб я уж знал!»

Ведь я не первый, не робея,
В ад отправляюсь на поклон,
Возьми никчемного Орфея,
Что сделал там ему Плутон?
А Геркулес так расходился,
Когда в бездонный ад ввалился,
Что всех чертей поразогнал.
Махнем, не буду я скупиться,
Тебе дам на две юбки ситца,
Ну, говори, чтоб я уж знал».

Nebudu první bohabojný,
kdo ďáblům v pekle poctu vzdal:
Orfeus, jak byl nedůstojný,
a co mu Pluto udělal?!
Herkules taky nebyl anděl
a tak se v pekle rozdováděl,
že všechny čerty rarach bral.
Tak kápní božskou! Za tvé bajky
ti přidám na dvě švonapajky ...
Nu, řekni — jak mám jíti dál?“

«Огнемъ, якъ бачу, ты играешъ,
Йому дала Яга одвитъ:
«Ты пекла, бачу, ще не знаешъ,
«Не мылъ тоби уже десь свитъ?
«Не люблятъ въ пекли жартоваты,
«По викъ тоби дадутся знаты,
«Оттилько нисъ туды посунь;
«Тоби тамъ буде не дочмыгы,
«Якъ пиднесутъ и зъ оцтомъ фыгы,
«То заразъ вхопытъ тебе лунь.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 25.

Рядки 2-4:

видання 1798:

Йому яга дала одвіт:
Ти пекла, видно, ще не знаєш,
Не мил тобі уже сей світ

Рядок 6:

видання 1798:

От там тобі дадуться знати

Рядки 8-9:

видання 1798:

Тобі там буде не до шмиги,
Як піднесуть із оцтом хвиги

         Частина III стр. 25.

До чмиги [До-чмыгы] = кстати (К.).
Чмига — те саме що шмига — Родъ силка для ловли болотныхъ птицъ (Г.).
Не до чмиги — а) не так, як слід; не до ладу; б) не відповідно до обставин, умов, місця, часу; невчасно; в) не до вподоби щось кому-небудь (СУМ-11).

Жартовать — жартувати — говорити або робити що-небудь дотепно, веселитися, смішити когось (СУМ-20).

Лунь — хижий птах родини яструбових із сірувато-білим пір'ям у самців. Лунь тебе (його і т. ін.) вхопить (злиже) — помре хто-небудь (СУМ-11). Нар.: «Щоб тебе лунь вхопила!» (Номис. — С. 73) (С.).

Одвіт — відвіт — відповідь (СУМ-20).

Пекло [Пекло] = ад (К.).
За релігійними уявленнями — місце під землею, куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук (СУМ-11).

Піднести із оцтом фиги — завдати великої неприємності, залишити у дурнях (С.). Фігуральний вираз — як піднесуть дулю (Ш.).

Чмига, до чмигы [Чмыга, до чмыгы] = кстати, к делу (К.).
Чмига, шмига — рівно вистругана дощечка, яка служить нівеліром при набиванні жорна у млині (С.). Не до чмиги — те саме, що не до шмиги — не до вподоби; непереливки — важко, скрутно, сутужно (СУМ-11).

Яга — казковий персонаж східних і західних слов'ян; зла баба-чаклунка (СУМ-11).

The witch replied in drawl:
"You play with fire, as I see.
You don't know Hell at all,
You do not like the world sufficiently,
In Hell they never jest,
When you are there, you'll be distressed,
You'll feel discomfort there,
It is a horrid place,
And when you see the populace,
You might feel desperation, so beware!

Яга Энею адказала:
«З агнём не ўздумай жартаваць,
Ты пекла, бачу, знаеш мала,
А пекла добра трэба знаць.
Там трэба пільнасць, а не жарты,
Крок кожны — засцярогі варты,
Лепш не хадзіць туды, хлапец;
У пекле распарадак строгі,
Ураз там скруцяць чэрні рогі,
Паломяць ногі і — канец,

— Ти с огъня си май играеш —
го стрелна вещицата зла, —
ти ада, виждам, го не знаеш,
живота ли ти отмиля?
Там мразят друг да им се тътре,
пъхни носа си само вътре —
ще ти дадат да разбереш,
направо може да изкукаш;
не ти ли там покажат кукиш —
заплюй ме после, ако щеш.

"Ich sehe, du spielst mit dem Feuer" -
Entgegnete die Hexe ihm:
"Mitnichten kennst du schon die Hölle,
Ist dir das Dasein nicht mehr lieb?
Im Hades kennt man keine Späße,
Steckst du die Nase nur hinein,
Wird man's dich ewig spüren lassen!
Entrinnen kannst du dann nicht mehr.
Läßt man dich Essigfeigen kosten,
Bist du mit Haut und Haaren tot.

A w odpowiedzi jaga rzekła:
"Jak widzę, z ogniem igrasz śmiało,
Ty, widać, jeszcze nie znasz piekła,
Już czegoś świat ci obrzydł cały.
Nie lubią w piekle tak żartować,
I będą wiecznie cię mordować,
Już tylko spróbuj nos tam wsunąć,
Nie będzie w smak ci, gdy tam migiem
Podadzą tobie z octem figę
I diabeł porwie cię piorunem.

"С огнем, я вижу, ты играешь, —
Ему яга тотчас в ответ, —
Как видно, пекла ты не знаешь,
Или тебе не мил наш свет.
Шутить не любят в пекле много,
Закажешь всем туда дорогу, —
Вот только сунь туда свой нос;
Тебя там объегорят мигом
И поднесут такую фигу,
Что окочуришься, как пес.

«Огнем играешь! — так Сивилла
Энею молвила в ответ. —
Тебе житье, скажи, не мило
Иль опротивел белый свет?
А в пекле знаешь как прижучат!
Тебя по смерть шутить отучат.
Попробуй, сунься, рот разинь!
Как поднесут нам фиги с маком,
Небось попятишься ты раком,
И зададут тебе аминь!

«С огнем, гляжу я, ты играешь, —
Яга отрезала в ответ, —
Видать, что пекла ты не знаешь
Иль опротивел белый свет?
В аду не любят потешаться,
Навек отучат с ними знаться,
Ты только нос туда засунь,
Тебе бахвалиться закажут,
Такую фигу там покажут,
Что сразу хватит карачун.

«Огнем, я вижу, ты играешь, —
Яга промолвила в ответ. —
Ты ада, милый мой, не знаешь,
Или не люб стал белый свет?
В аду шутить ведь не умеют,
Век не забудешь, если взгреют,
Попробуй, сунь свой нос туда;
Ты смелый тут, а там не шмыгай,
Коль уксусу подсунут с фигой,
Исчезнешь сразу без следа.

„Hraješ si s ohněm, prosíš, žehráš,
dala mu baba odpověď,
„to ještě, chlapče, peklo neznáš!
Copak tě omrzel už svět?
Tam v pekle nemilují žerty,
jen strčíš nos mezi ty čerty
a hned je poznáš, potvory!
Nic nepořídíš s pekelníky,
když podají ti s octem fíky,
tak natáhneš hned bačkory.

«Колыжъ сю маешъ ты охоту
«У батька въ пекли побувать,
«Мини дай заразъ за роботу,
«То я прыймуся мусовать,
«Якъ намъ до пекла довалытысь,
«И тамъ на мертвыхъ подывытысь;
«Ты знаешъ,—дурень не бере:
«У насъ хоть трохы хто тямущій,
«Уміе жыть по правди сущій,
«То той, хоть зъ батька, то здере.

Варіанти і різночитання: ч. III, строфа 1.

Рядки 4-5:

видання 1798:

То я приймуся мудровать,
Як нам у пекло довалитись

Рядок 8:

видання 1798:

А хто хоть трохи в нас тямущий

         Частина III стр. 26.

Брати — стягувати з кого-небудь, одержувати (СУМ-11).

Довалитися — докладаючи великих зусиль, добиратися куди-небудь (СУМ-20).

Дурень, дурний [Дурень, дурный] = глупец, дурак (К.).
Розумово обмежена, тупа людина (СУМ-11).

Мати — уживається на означення того, що комусь належить що-небудь, є його власністю; володіти чимось, посідати щось (СУМ-20).

Мусовати — мусувати — міркувати, розмірковувати (СУМ-20).

Пекло [Пекло] = ад (К.).
За релігійними уявленнями — місце під землею, куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук (СУМ-11).

Правда — те, що відповідає дійсності; істина (СУМ-11).

Тро́хи [Тро́хы] = мало (К.).
До деякої міри; дещо (СУМ-11).

Тямущий [Тямущій] = смышленый (К.).
Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий (СУМ-11).

Мені дай зараз за роботу.
Сівілла уже вдруге нагадує про плату (вперше: «...і мені що перекинь» — ІІІ, 17), заздалегідь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби—яги, і та, ніскільки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потім веде до пекла. Плату вона одержить уже після повернення з пекла (С.).

If you would like at once
To see your dad in Hell,
Then pay me in advance,
For my performance I do well.
We should get to our destination
To see the punished population.
You know - a moron does not bite,
But here, whoever has some brain,
Knows how to live, is not insane,
Will bleed his father white.

А калі маеш ты ахвоту
У пекле ў бацькі пабываць,
Дык зараз трэба за работу
Мне сесці і памеркаваць —
Калі паход туды прызначыць,
Як мёртвых нам у пекле ўбачыць;
Ты знаеш — дурань не бярэ:
Хто хоць які ў нас розум мае,
Жыць існай праўдаю жадае,
Дык той хоць з бацькі, ды здзярэ.

Щом искаш в пъкъла неведом
при татко си да идеш ти,
ще ти врачувам, ще погледам,
но я ми първом предплати.
Направо в пъклото да идеш
и мъртъвците сам да видиш —
кой може ти го обеща:
у нас кой има ум в главата,
не си я пъха сам в торбата,
не го е еня за баща.

Spürst du noch immer das Verlangen
Zu sehen, wie dein Vater lebt?
Entlohne mich für meine Arbeit,
Dann finde ich auch einen Weg,
Um in die Unterwelt zu steigen
Und dort die Toten anzuseh'n.
Ein Narr verzichtet auf Belohnung.
Bei uns, - hat einer etwas Grips
Und lebt gemäß Gesetz und Wahrheit,
Der nimmt auch seinen Vater aus.

A jeśli nadal masz ochotę
U ojca w piekle pobyć sobie,
To daj mi zaraz za robotę
I zacznę szukać tu sposobu,
Jak się do piekła dostaniemy
I wszystkich martwych oglądniemy;
Bo wiesz — nie bierze tylko głupi:
Kto u nas chociaż coś rozumie
I żyć prawdziwie także umie,
To ten, choć z ojca nawet, złupi.

Когда ж имеешь ты охоту
У батьки в пекле побывать;
Изволь платить мне за работу;
Тогда примусь я измышлять,
Как нам до пекла дотащиться
И там на мертвых подивиться;
У нас лишь дурень не берет,
А если парень с головою,
Так тот уже, само собою,
Родного батьку обдерет.