История Полтавы

Борщивъ якъ тры не поденькуешъ
На моторошни засердчытъ;
И заразъ тягломъ закышкуешъ
И въ буркоти закеньдюшытъ.
Колыжъ що напхомъ зъязыкаешъ,
И въ теребъ добре зжывотаешъ,
То на весели занутрытъ;
Объ лыхо вдаром заземлюешъ,
И ввесь забудь свій зголодуешъ
И бигъ до горя зачортытъ.

       Частина IV стр. 1.

Борщів як три не поденькуєш і далі — ч. IV, 1-2.
Зразок жартівливої словесної гри, так званої «тарабарщини», її можна розшифрувати приблизно так:

Як три дні без борщу посидиш,
Почне за серце тормошить,
І підтягне живіт до спини,
І в кендюсі забуркотить.
Коли ж що за язик напхаєш,
Живіт як слід натеребиш,
Утроба весело заграє;
Об землю лихом добре вдариш,
Вчорашній голод не згадаєш,
Тоді тобі сам чорт не брат.

Та що там теревені править,
Байки не кормлять солов'я.
Ось ну калиткою трусни,
Брязкалом душу звесели,
Добудь з калитки п'ятака.
Коли п'ятак у руку сунеш,
То, може, новину почуєш:
Куди човни по морю править,
Які Юнона сільця ставить
І як її перехитрить.

Словесна гра тут побудована на довільній перестановці складових частин слова і членів речення: підмет — на місце присудка, додаток — на місце підмета і т. д. За такою «тарабарщиною» — добре знання і чуття рідної мови, її гнучкості, невичерпних словотворчих можливостей. Сівілла, якій належать ці слова, — звичайна сільська баба, і Котляревський, укладаючи «тарабарщину», виходив з її рівня. Тільки один, останній, рядок взятий явно з другого лексикону — мандрованих дяків: «І як Еней замінервить».
Мінерва — богиня мудрості в стародавніх римлян. Перед нами словесна еквілібристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку співрозмовника у відповідальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сівілла обіцяє ще стати йому в пригоді — навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповісти, які каверзи готує йому Юнона і як їх уникнути. Еней замість запрошеного п'ятака дає старій «шагів з дванадцять» (шість копійок, шаг — півкопійки). Хитра баба, тут же забувши обіцянки, «ізслизла, мов лихий злизав». Інтригуюча і малозрозуміла тарабарщина вигідна ще й тому, що може тлумачитись і сяк, і так, тим самим полегшуючи обман. Вигідно купити чи продати, надміру розхваливши товар, заінтригувати продавця чи покупця — звичайна річ. Ось зразок подібної словесної гри з українського фольклору: «Добривечір, кумо! Чи не телячила моїх бачок?» — «Телячила, телячила! Під моїм ночом стогували, мої брехи засобачили, так вони задрали лози та й побігли в хвости». «Добрий вечір, кумо! Чи не бачила моїх телят?» — «Бачила, бачила! Під моїм стогом ночували, мої собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побігли в лози» (Номис. — С. 253) (С.).

With no borshch for three days,
Your heart will start to fumble,
Your guts will counter that disgrace,
Your stomach will begin to rumble.
But when your tongue will succor you
To fill your belly with ragout,
Your soul and body will be glad,
You'll hurl your worry to the ground,
Forget that you were hungry like a hound,
The devil will run from you, sad.

Баршчоў як тры не падзянькуеш
Пад шчымлем дужа засярдчыць;
І зараз спевам закішкуеш
І ў буркачы закіндзюшыць.
Калі ж што глытам з'языкаеш,
І ў напхам добра зжыватаеш,
На душы стане весяліць;
Аб ліха ўдарам зазямлюеш,
І ўвесь забуд свой згаладуеш
І бег ад гора пачарціць.

Дри тни без халък зляб в утсата
и ставо вечиш скелех сут,
и зачерворват ти кърквата,
и празния подух търбут.
Мо щон борчата си дазухаш
и я в напъха си търбухаш,
отвоно ще си лесев ти;
на заподскаче ще замястиш,
забравото ще занещастиш
и сполет ще те срадости.

Den Torschtsch drei Bage nicht gegessen,
Die Plageschwerden herzen dich,
Sie eingen dich am Ziehgeweide,
So daß am End dein Bragen mummt.
Doch wenn dir zennt was auf der Brunge
Und wenn dein Fagen wird gemüllt,
Dann kannst vor Strück du nur noch glahlen
Und deine Schwahlen quinden gleich.
Der Überwunger wird gehunden
Und so verleufert wird dein Teid.

Gdy ze trzy barszczy nie podniujesz,
To cetek smutnie zasertoczy;
I zaraz czuki pokiszkujesz,
W budlądku także zażołgoce.
A kiedy napchem coś zjęzykasz
I dobrze w pochu ubrzutykasz,
To wnętrze się spiękseli weknie;
Na limię zwalisz z siebie ziecho,
Zgłodujesz zapom swój z uciechą,
Przed biedą bełdia ugdziecieknie.

(Gdy ze trzy dni nie pojesz barszczu,
To serce smutek zacznie toczyć;
I zaraz kiszki swe poczujesz,
W żołądku także zabulgoce.
A kiedy coś językiem napchasz
I dobrze w brzuchu poutykasz,
To wnętrze się zweseli pięknie,
Na ziemię licho z siebie zwalisz,
Zapomnisz już swój głód z uciechy,
Przed biedą diabeł gdzieś ucieknie.)

Харча как три не поденькуешь,
Мутердце так и засердчит;
И враз тоскою закишкуешь,
И в бучете забрюхорчит.
Зато коль на пол зазубаешь
И плотно в напих сживотаешь,
Враз на веселе занутрит,
И весь свой забуд поголодешь,
Навеки избудо лиходешь,
И хмур тебя не очертит.

«Обедка три не поденькуешь,
На муторне и засердчит.
Тогда тоскою закишкуешь,
И в буркоте заживорчит.
Попробуй позубать жевами,
Харчудок нажелуть пихами.
Веселье сразу понутрит.
Об лихо гряном заземлюешь,
Про свой забуд поголодуешь.
К досаде бег и учертит.

Харчи денька коль не потришься
Под сильцем засердсо носет;
Весь испостухи сголодишься,
Живот, евшине, ведподет.
Зато коль снедно посмачаешь
И плоти напихно кишкаешь,
То все возве нутроселит;
Былое избо все лихудешь,
И весь свой позад голобудешь,
А грус от горя зачертит.

Щей три когда не поденькуешь,
То на муторне засердчит,
Подтяглом сразу закишкуешь
И в буркоте заживотит;
Когда же зубом съязыкаешь
И полно напхом сживотаешь,
То и в веселе занутрит;
Ударом лихо обземлюешь
И весь забуд свой сголодуешь,
И горе к бегу зачертит.

Tři obědy jak nedeňkuješ,
zažaloudí to v kručadle,
tvá úžina se zasrdcuje,
začne tě střevat v svíradle.
Když chlamsťák hodně zjazykuje
a cpanidlo se nabřichuje,
pak dušuje se radka hned,
zem o praštění užaluješ
a zapomníka zahladuješ,
odčertí z běhu zármutek.

Та що абыщоты верзляломъ,
Не казку кормомъ соловьять:
Ось ну закалыткуй брязкаломъ,
То радощи заденежатъ.
Колы давало спьятакуешъ,
То може чуло зновынуешъ,
Якъ що съ тобою спередыть:
Куды на плавахъ човноваты,
Якъ угодыли Юнонаты
И якъ Эней заминервытъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 2.

Видання 1809:

рядок 1:

Та що обищати верзлялом

рядок 8:

Куда на плавах човновати

But what's the use to chatter,
They don't feed nightingales with tales,
If they hear coins in your pouch clatter,
The joys will find to you the trails.
When you will give a five-cent piece,
Then you will hear a news release
About what will occur to you,
in what direction you must navigate
And how you should placate
Your foes. But does Aeneas have a clue?

Наштаво што абы вярзялам,
Не казку кормам салаўяць:
А ну завесніцуй бразгалам,
Дык брынкадошы заграшаць.
Калі давала спятакуеш,
Дык, можа, чула знавінуеш,
Як што з табою бае мыць:
Куды на подах чаўнавацца
І як упад Юноневацца
І як Эней паразумніць.

Игра на гладно не мечкае,
кой с бен ми скор подпарал, кой?
кой позно иска да всичкае,
в бръкнията да кесне той.
Ако давало ти петариш,
разбрано ще да навсичкариш
какво бе щъде запренад;
дъке да флотиш с твойта хода,
как да юнониш на Угода,
Етей да снане минерват.

Jedoch mit Gorten und Werede
Wird dir der Fagen nicht gemüllt,
Komm, laß die Erklinge goldstücken,
Dann freud in uns die Steige hoch,
Und läßt du einen Springer fünfen,
Wird dir Zuteiligkeit geneut,
Falls sie in deine Dringer ohret:
Wohin du deine Loote benkst,
Wie soll man Guno jütig stimmen
Und wie Aeneas ausminervt.

Lecz po co baniać wciąż pleluki,
Nie zgłodmisz bajką nakarnego:
A nuże, zabrzęcz tu mieszkukiem,
To zapienięży radość z tego.
Czy choćby dało spiątakujesz,
To może, słyszo znowinujesz,
Jak w swej bieszłości z przydą zerwiesz:
Czółnować dokąd na płynacie,
I jak dogodzić Junonacie,
I jak Eneasz zaminerwi.

(Lecz po co pleść wciąż banialuki,
Głodnego bajką nie nakarmisz;
A nuże, zabrzęcz tutaj mieszkiem,
To radość zmieni się w pieniądze.
Gdy dasz już chociażby piątaka,
Nowinę może tę usłyszysz,
Jak w swej przyszłości z biedą zerwiesz
Więc dokąd płynąć już na czółnach
I jak dogodzić też Junonie,
I jak Eneasz zaminerwi.)

Что чепухиться с возитою,
Не басню кормом соловьят:
А ну, давай, мошни тряхною,
И звенежки в ней заденят;
Коль мне давачок спятакаешь,
То может узнасти новаешь —
Что впередится случати,
Как плакать при кавой погоде,
Как Юнонить во всем угоде
И как не путерять поти.

Да что язычить зря болталом!
Не басню кормом соловят.
А ну закошелькуй бряцалом!
Небось бренчата заденьжат.
Коли давало спятакуешь —
Узнащее свое грядуешь:
Куда плавам теперь челнать,
И что с тобою впередится?
И как ловчей уминервиться,
Чтоб угодиле Юнонать?»

Почто чепухиться с возою,
Не басмя корней соловьят;
А ну-ка, мошняси потрою,
Пускай звенята заденьжат.
Коль ты пожал не пятакеешь,
То нузину сумать новеешь —
Что суледи вперба судьит:
Куда теперь поплы челныли,
И как утишу Юнонили,
И чем Эней завервсешит».

Да что лить пусто порожнялом,
Не басню кормом соловьят,
А ну закошелькуй бренькалом,
На радости заденежат.
Когда давало спятакуешь,
То, может, слыхом новостюешь,
С тобой что случай впередит,
Как будешь плавом челновать ты,
Как угодить Юнона ты
И как Эней заммиервит.

A k čemu marně hubat mlečkou,
cinkačem raděj zaměšcuj,
nenapísníš se najedečkou,
potěšku dušmi penězuj.
Z grošnice dáš-li mi pár míšků,
unovinkuješ třeba slyšku,
a co tě dozví, učekáš;
kam na plavákách člunovati,
jak zalíbizně junovati,
jak zaminerví Aeneáš.

Мене за сю не лайте мову,
Не я ѣи скомпоновавъ;
Сывыллу лайте безтолкову,
Ѣи се мизокъ змусовавъ:
Се такъ вона коверзовала,
Энееви пророковала,
Йому де поступатысь якъ;
Хотила мизокъ закрутыты,
Щобъ грошей билше улупыты,
Хоть бидный бувъ Эней и такъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 3.

Видання 1809:

рядок 2:

Не я єї скомпоновав

рядок 4:

Єї се мізок змусовав

Do not blame me for that odd gag,
It was not me, who had composed this crap
But scold Sivilla, silly hag,
Whose brain created this clap-trap.
That's how she calumniated
And slyly prognosticated
How he, Aeneas, should behave.
She wished to turn his brain
The way that she could drain
More money from that dirt poor brave.

Прабачце за такую мову,
Ды я невінаваты тут:
Сівіла недарэчы слову
Зрабіла гэткі перакрут.
Сэнс слоў яна перастаўляла,
Энею імі прадракала,
Дзе што рабіць яму і як;
Яна мазгі яму тлуміла
Ды з пана грошыкі л лупіла,
Хоць бедны быў Эней і так.

За тази реч не ме корете,
не съм я съчинявал аз,
не мен, Сибилата хулете,
че тя измисли тоя фарс.
Акъла блъска си, мъдрува
и на Еней му пророкува
какво да прави той — и как!
Така му завъртя главата,
че скъпа и прескъпа плата
му взе — какво, че е бедняк!

Schimpft mich nicht wegen dieser Sprache,
Ich habe sie nicht ausgedacht:
Sibylle war's, in ihrer Einfalt
Und ihrem leicht verwirrten Hirn.
Um den Aeneas zu beschwatzen,
Brauchte sie ihre ganze Kraft.
Sie wies ihn an, wohin er gehen
Und wie er sich benehmen soll.
Sie wollte Geld von ihm, doch dieser
War arm, wie eine Kirchenmaus.

Nie łajcie mnie za mowę taką,
Nie jam ją bowiem skomponował:
Sybillę łajcie, złą pokrakę,
To jej tak móżdżek zamusował.
To ona tak już zawijała,
Eneaszowi zwiastowała,
Jak ma ominąć zło niejedno;
Bo chciała, w głowie jemu kręcąc,
Pieniędzy zedrzeć jak najwięcej,
Choć tak już był Eneasz biedny.

Меня за глупость не ругайте,
Не я придумал эту речь;
Сивиллу лихом поминайте.
Она, Энея чтоб допечь,
Ему, как прочим легковерам,
Пророчила таким манером:
Мол, пусть раскусит, дуралей.
Хотела обдурить героя,
Чтобы содрать деньжонок вдвое,
Хоть беден был и так Эней.

Всю тарабарщину, до слова,
Не я придумал, видит бог.
Лишь мозг Сивиллы бестолковой
Такую чушь состряпать мог.
Карга недаром ахинею
Плела — пророчила Энею,
Что с ним стрясется, где и как.
Хотела, напустив туману,
Ударить крепче по карману,
Хоть был Эней совсем бедняк.

За эту речь не осудите,
Не я ее для вас сложил,
Сивиллу глупую браните,
Ее умок то намудрил.
Она все так перевирала,
Когда Энею прорицала,
С кем повестись ему и как;
Морочила Энея вволю,
Чтоб денежек слупить поболе,
Хоть был он бедняком и так.

За эту речь меня не хайте,
Не я так исказил слова,
Сивиллу лучше поругайте, —
Ее видна здесь голова.
Энею каверзно Сивилла,
Пророчествуя, говорила,
Как только можно потемней,
Хотела старая плутовка
Его обчистить тонко, ловко,
Хоть беден был и так Эней.

Za tuhle řeč mne nekárejte,
tu nezkomponoval jsem já,
Sibyle raděj vynadejte,
to ona tohle splichtila.
To byla její konversace,
tak začla prorokovat hladce,
co kde má dělat Aeneáš,
kroutila řeč, ta podvodnice,
vymámit chtěla grošů více,
ač neměl nic ten chudák náš.

Та треба зъ лыха догадаться,
Якъ прыйде узломъ до чогось:
А зъ видьмою не торговаться.
Щобъ хлыпаты не довелось.
Подяковавъ старую суку
Эней за добрую науку,
Шагивъ зъ дванадцять въ руку давъ.
Сывылла грошыкы въ калытку,
Пиднявшы пелену и свытку, —
Изслызла, мовъ лыхый злыгавъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 4.

Видання 1809:

рядок 1:

Да треба з лиха догадаться

Sometimes one has to guess
When things are tied up in a knot.
One should not fight the sorceress
Lest one cry bitterly a lot.
Aeneas thanked the senile bitch
For all the wisdom of that witch
And pushed into her hand some coins.
She put them straight into a leather pouch
Embellished with an ornate ouch
And disappeared with her uncovered loins.

Не варта з ліхам таргавацца
За нейкі там ламаны грош,
А з ведзьмаю апастыляцца
Тым больш не след, бо будзе горш.
Падзякаваў старую суку
Эней за добрую навуку,
Манет якіх дванаццаць даў.
Сівіла грошыкі схавала,
Падол і світку падкасала
І драла — нібы чорт злізаў.

Човек да прави и да струва,
кога му дойде на глава,
но с вещица да не търгува,
че да не плаче след това.
Дордето просто се усети,
Еней за мъдрите съвети
дванайсет гроша и брои.
А тя отгъна антерия
и бързо в мръсната кесия
ги пъхна — хитро го скрои.

Aus Unglück soll man etwas lernen,
Wenn einer mal hineingerät,
Und mit den Hexen niemals feilschen,
Damit nichts Schlimmeres passiert.
So dankte er der Alten höflich
Für ihren gutgemeinten Rat
Und drückte ihr zwölf Silbermünzen,
Die sie in ihren Beutel warf
Und war in dem Moment verschwunden,
Als ob der Teufel sie verschluckt.

Lecz gdy przyciśnie, trza pojmować,
Gdy tyle biedy się najadło,
I z wiedźmą nie się nie targować,
By chlipać z tego nie wypadło.
Eneasz uczcił starą sukę
Za ową dobrą jej naukę,
Piątakiem złą nagrodził babę.
Sybilla szast do mieszka wszystko,
Uniósłszy wraz podołek z świtką —
Zniknęła jakby porwał diabeł.

Со всяким может выйти случай,
И коль до дела довелось,
Так с ведьмой не торгуйся лучше,
Чтоб плакать после не пришлось.
Сказав спасибо старой суке,
Эней ей в собственные руки
Грошей двенадцать отсчитал.
Сивилла, радуясь прибытку
И спрятав кошелек под свитку,
Исчезла, словно черт сглодал.

Что делать! Нужно догадаться
И как-то узел разрубить,
Да с ведьмою не торговаться,
Чтоб горьких слез потом не лить.
Сынок Анхизов старой суке
Сказал спасибо на науке,
Грошей с двенадцать в руку дал.
Задрав исподницу, Сивилла
В мешочек медяки сложила
И сгинула — как черт слизал!

Нужда за ум научит браться,
Когда беда припрет колом,
И с ведьмой зря не торговаться,
Чтоб не наплакаться потом.
Благодаря седую суку,
Эней за добрую науку
грошей двенадцать отсчитал.
Сивилла денежки схватила,
В кошель под полу схоронила
И смылась, словно черт слизал.

Но он тотчас же догадался
Не делать дела на авось
И с ведьмой жадной рассчитался,
Чтоб после плакать не пришлось.
Он этой старой скряге в руку,
Сказав спасибо за науку,
Аж шесть копеек отвалил!
Сивилла сцапала деньжата,
Под свитку в пазуху их спрятав,
Исчезла, будто черт схватил.

Z neštěstí vem si naučení,
a co tě čeká, uhodni,
vždyť s vědmou smlouvat dobře není,
do křížku dostaneš se s ní.
Aeneáš poděkoval se jí
za všecka dobrá naučení,
dal dvanáct grošů na ruku.
Sibyla, ta je shrábla zase,
zmizela, jak by propadla se,
přes hlavu stáhla hazuku.

Эней избувшы сучу бабу,
Якъ мога швыдче на човны,
Щобъ не дала Юнона швабу,
Що опынывся бъ въ сатаны.
Трояньци въ човны посидавшы,
И швыдко ихъ поодпыхавшы,
По витру гарно поплылы;
Греблы зъ діявола вси дружно,
Що де якымъ ажъ стало душно,
По хвыли веселця гулы.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 5.

Видання 1809:

рядок 4:

Що загубив би і штани

         Частина IV стр. 5.

Баба (стара баба, бабище, бабка, бабуся) — стара віком жінка (СУМ-20).

Гарно — у значенні добре — протилежне погано (СУМ-11).

Гребти — упираючись об воду веслом або чим-небудь іншим, приводити в рух човен (СУМ-20).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

З диявола (біса) — дуже, вельми, занадто (СУМ-11).

Опинитися — потрапити куди-небудь, звичайно раптово, несподівано або дуже швидко (СУМ-11).

Сатана — уявна надприродна істота, яку зображують у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; є уособленням злого начала; біс, диявол, чорт, злий дух (СУМ-11).

Хвиля — водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні (СУМ-11).

Човен [Човенъ] = лодка (К.).
Невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Шваба дати — чосу дати, прочуханки (Л.). Покарати, дати хлости (Ш.). Хлоста — биття різками. Дати хлости — відшмагати, побити кого-небудь (СУМ-11).

Юнона — в римській (Гера — в грецькій) міфології (С.) — сестра і дружина Зевса, разом з ним керує хмарами і бурями, блискавками і громом, посилає врожай; вона є також богинею-покровителькою жінок, шлюбу, богинею родючості (А.). За міфом, — тримала сторону греків під час греко-троянської війни і переслідувала троянців. Звідси її ненависть до Енея (Ш.).

Якмога — якомога — як можна — з усіх сил, наскільки можливо, а також уживається як підсилення при вищому ступені прикметників та прислівників (СУМ-11).

When she had vanished like an apparition,
He made haste to the boats to expedite
His exit. He was in a bad position,
Lest he land in the devil's might.
The Trojans took seats in each boat
And when they were afloat,
The friendly wind helped them to fly.
They rowed in unison as one,
Though they were hot, they had much fun
To hear the waves now breathe, now sigh.

Эней, наведаўшы Плутона,
Хутчэй садзіўся на чаўны,
Каб чосу не дала Юнона
За той візіт да сатаны.
Ад берага паадштурхалі
Траянцы чоўны ўсе на хвалі,
Па ветру шпарка паплылі:
Як д'яблы, веславалі дружна,
Аж некаторым стала душна,
Па хвалях вёслы аж гулі.

Еней туй старо зло отпрати,
реши да бърза, да върви —
веднъж ли от Юнона пати,
че, току-виж, се появи.
Троянците се пак качиха
и чълновете натъкмиха,
попътен вятър ги поде;
и тъй работеха с веслата,
че в пот им плувнаха телата,
направо доста им дойде.

Als er die Hexe losgeworden,
Eilte Aeneas gradewegs
Zu seinen Booten, bevor Juno
Womöglich ihn zum Teufel schickt.
Sie setzten sich in ihre Boote
Und stießen von dem Ufer ab,
Um mit dem Wind davon zu schwimmen.
Sie ruderten aus voller Kraft,
Gar mancher war in Schweiß gebadet;
Weit hörbar war ihr Ruderschlag.

Eneasz, od niej uwolniony,
Ku czółnom pobiegł zatroskany,
By nie wsypała tak Junona,
Że wnet by trafił do szatana.
Trojanie w czółna powsiadawszy.
I szybko je poodpychawszy,
Za wiatrem ładnie popłynęli;
Tak diablo zgodnie wiosłowali,
Że się niektórzy nieżle zgrzali,
Huczały wiosła, gdy ciągnęli.

Избавившись от злой чумички,
Эней к челнам погнал своих,
Боясь, чтоб к черту на кулички
Юнона не загнала их.
В челны троянцы поскакали,
Их прочь от берега погнали;
Пустились по ветру стрелой;
Гребли, как черти, вплоть до ночи,
Аж пропотели до сорочек,
И весла пели над водой.

Эней Троянец от хрычовки
Избавился — и к морю шасть.
Он от Юноны ждал издевки,
Боялся к сатане попасть.
Все разом на челны метнулись,
Баграми тотчас отпихнулись.
По ветру славно было плыть.
Кипела дружная работа,
Махали веслами до пота.
Челны летели во всю прыть.

Избавившись от бабы вражьей,
Эней к челнам пустился наш,
Чтоб не дала Юнона взашей,
К чертям загнавши на шабаш.
Троянцы все в челны махнули,
Их быстро на воду спихнули,
Попутно понеслись ветрам.
Гресть принялись, как черти, дружно —
Уже иному стало душно —
Гудели весла по волнам.

Эней, уйдя от сучьей бабы,
Как можно побыстрей — в челны,
Юнона взбучки не дала бы,
Она ведь злее сатаны!
В челны троянцы погрузились,
С землею Кумскою простились,
Летели по морю стрелой;
Братва гребла, не подкачала,
Да так, что многим жарко стало,
Сверкали весла над водой.

Aeneáš, když se zbavil baby,
k lodím se rozběh, spěchaje;
což jestli Juno vykoukla by
a ke všem čertům hnala je.
Trojané nasedli v té chvíli,
od břehů s chutí odrazili,
vítr je pěkně poháněl;
zas veslovali všichni rázně,
zpocení, jak by vyšli z lázně,
po vlnách pleskot vesel zněl.

Плывутъ — ажъ витры забурчалы
И закрутылы не шутя,
Завылы ризно, засвысталы,
Нема Энееви пуття!
И зачало човны бурхаты,
То сторчь, то на бикъ колыхаты,
Що врагъ устоитъ на ногахъ;
Трояньци зъ ляку задрыжалы,
Якъ лыху помогты, — не зналы;
Игралы тилько на зубахъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 6.

Видання 1809:

рядок 5:

І зачало човни вихати

Out of a sudden, they began to roar!
The whirlpools swirled. Oh, what a change!
The tempest whistled more and more,
Aeneas was confused. It was so strange!
The boats full of the frightened braves
Were at the mercy of the raging waves,
No one was capable to stand upright.
The Trojans trembled from great fear,
They did not know how to persevere,
Their teeth were clattering in that bad plight,

Плывуць яны — вятры пагрозна
Равуць, напэўна, нездарма,
Шалеюць, выюць, свішчуць розна,
І ходу маракам няма!
Іх шлях не гладкі і не роўны —
Закручвае, як трэскі, чоўны,
Ратунку не відаць ад згуб;
Траянцы бачаць: мала толку,
Ад страху выбіваюць польку —
Не патрапляе зуб на зуб.

Но ветрите се развилняха
и не да кажеш на шега,
завиха вкупом, забучаха,
Еней загубен е сега!
Подхвана лодките водата,
насам-натам ги заподмята,
натръшка всичките до крак;
троянците от страх треперят,
не могат изход да намерят,
мори ги страшен зъботрак.

Sie schwammen, - bis die Winde bliesen,
Vollführend einen wilden Tanz,
Heulend und pfeifend ohne Gnade, -
Aeneas hatte keine Wahl!
Die Boote, hin und her gerissen,
Schlugen und schwankten auf und ab,
Daß mancher seinen Halt verloren.
Und die Trojaner, voller Angst,
Erbebten jetzt in ihrer Ohnmacht,
Nur Zähneklappern war zu hör'n.

Tak mkną — wtem wiatry zaburczały
I zakręciły oto srogo,
Zawyły różnie, zaświstały,
Eneasz ma zamkniętą drogę!
Zaczęło tak czółnami miotać,
Na boki, na sztorc też chybotać,
Że bies na nogach nie ustoi;
Trojanie z strachu aż zadrżeli,
Jak radzić w biedzie, nie wiedzieli;
Szczękały zęby z niepokoju.

Но ветры вдруг забушевали
И, хорохорясь не шутя,
Ревели, выли и свистали,
Как щепки челноки крутя.
То набок их волной кидало,
То носом кверху их вздымало;
Черт устоит тут на ногах.
Троянцы все дрожмя дрожали,
Чем пособить беде, не знали,
Всех обуял великий страх.

Плывут — а ветры не на шутку
Пустились выть, реветь, свистать.
Энею задали закрутку,
И некуда ему пристать.
Челны швыряло, бултыхало,
Торчмя и боком колыхало —
Не удержаться на ногах!
Трясло троянцев мелкой дрожью,
И, положась на волю божью,
Они играли на зубах.

Плывут — вдруг ветры взбушевали
И помрачили белый свет,
Завыли грозно, засвистали —
Энею вновь удачи нет.
Челны, как щепочки, швыряло,
То набок, то торчком кидало.
И черт бы тут не устоял!
Троянцы, как спастись, не знали
И так со страху задрожали,
Что зуб на зуб не попадал.

Плывут... Вдруг ветер расходился,
Да так, что с ним и не шути,
Завыл ужасно, закрутился,
Энею дальше нет пути;
Челны по-всякому трепало,
И так, и этак, как попало, —
Не удержаться на ногах.
Троянцы бедные дрожали,
Как отвести беду не знали,
Всех обуял внезапный страх.

Pluli, až náhle větry vstaly —
odkud se vzaly, ďas ví sám —
zaskučely a zahvízdaly,
Aeneas neví kudy kam.
Čluny to houpá, hází, třase,
hned na špičku, hned na bok zase,
čert aby při tom neupad;
Trojané polekáni tuze
jen zuby cvakali v té hrůze
a začali se strašně bát.

Якъ-ось ставъ витеръ ущухаты
И хвыли трохы уляглысь;
Ставъ мисяць зъ хмары выглядаты,
И звизды на неби блысь-блысь!
Агу! Трояньцямъ легче стало
И тяжке горе зъ серця спало,
Уже бо думалы пропасть.
Зъ людьмы на свити такъ бувае:
Колы кого михъ налякае,
То посли торба спать не дасть.

       Частина IV стр. 7.

Виглядати — висуваючись або виходячи із-за чого-, з чого-небудь, дивитися кудись, через щось (СУМ-11).

Звізда́, заст. — зірка (СУМ-20).

Лякати — викликати почуття страху, переляку (СУМ-20).

Міх — те саме, що мішок (СУМ-20). Нар.: Налякав міх, то й торби страшно (Номис. — С. 112) (С.).

Торба — вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима (СУМ-11).

Тро́хи — до деякої міри; дещо (СУМ-11).

Хвиля — водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні (СУМ-11).

Як ось — коли раптом; несподівано (СУМ-11).

And when the winds began to fall,
The waves became not high,
The moon appeared in its full aureole,
The stars began to blink up in the sky.
The Trojans felt relieved,
The burden from their hearts was heaved,
And they had feared that they would die.
Whoever burns his fingers, then, behold,
He blows on things that are ice-cold,
Bad things one tends to magnify.

Ды вецер люты ўжо сціхае,
Марскі ўлагодзіўся прастор,
З-за хмаркі месяц выглядае,
І заблішчэлі кроплі зор!
Агу! Лягчэй траянцам стала,
Бо гора грудзі не сціскала,
Не пагражала больш напасць.
З людзьмі на свеце так бывае:
Калі каго мех напужае,
Дык торба спаць пасля не дасць.

Щом ветрите понамаляха,
морето стихна, а нощя
изскочи месечинка плаха,
небето звездно заблестя!
Ох, пусто! Камък от сърцето
им падна; мислеха, дордето
бе буря — свършено е с тях.
Как да върти човек, да суче,
щом гонен е от бясно куче —
и от мъник ще го е страх.

Plötzlich verstummten all die Winde
Und auch die Wellen wurden flach;
Der Mond erschien hinter den Wolken
Und Sterne blinzelten hervor!
Ohu! Erleichtert war ein jeder
Und von dem Herzen fiel ein Stein,
Sie fürchteten, es war ihr Ende.
Des öfteren erlebt der Mensch,
Nachdem er Schweres durchgestanden,
Daß Leichteres den Schlaf ihm raubt.

Gdy wiatr wtem przestał się wytężać,
Opadać fale też zaczęły;
I zaczął z chmur wyglądać księżyc,
Na niebie gwiazdy zabłysnęły!
Ahej! Trojanom lżej się stało
I smutki z serca pospadały,
Myśleli — zginą niczym muchy.
Na świecie z ludźmi tak się zdarza:
Gdy kto się na gorącym sparzy,
To później i na zimne dmucha.

Но утихать стал ветер вскоре,
И волны малость улеглись;
Рогатый месяц встал над морем,
По небу звезды разбрелись.
Троянцам веселее стало,
У всех на сердце полегчало,
А думали, уж смерть пришла.
Всегда на свете так бывает —
И куст ворону испугает,
Коль раньше пугана была.

Но постепенно вал кипучий
Смирился, ветры улеглись.
Вот месяц выглянул из тучи,
И звезды кое-где зажглись.
Троянский род приободрился,
От сердца камень отвалился.
Уж было думали тонуть!
Все люди так: не остерегся,
Разок на молоке ожегся —
И на воду привыкнешь дуть.

Но вот и ветер стих на море,
И волны стали утихать,
Из тучи месяц выплыл вскоре,
И звезды начали сверкать.
Ага! Троянцам легче стало,
И сразу горе с сердца спало,
А думали — конец настал.
На свете так с людьми бывает:
Их, как ворону, куст пугает,
Коль раньше кто-то настращал.

Дуть ветру вскоре надоело,
Утих, и волны улеглись,
И месяц выглянул несмело
Из туч, и звездочки зажглись.
Теперь троянцам легче стало,
И горя словно не бывало,
А думали уже тонуть.
На свете так с людьми бывает:
Кого мешок перепугает,
Тому сума не даст уснуть.

Hle, ustal vítr, vlny ztichlé
zas na hladinu ulehly
a z temných mraků měsíc vyhléd,
v nebi se hvězdy zaleskly.
A Trojané hned vzchopili se,
se srdce spad jim strach a tíseň,
hned přestali se smrti bát.
A jak to bývá s lidmi všemi,
když pořádně jsou vystrašeni,
pak ani myš jim nedá spát.

Уже Трояньци вгамовалысь,
Могорычу вси потяглы;
И мовъ менькы повыверталысь,
Безпечно спаты заляглы;
Ажъ-ось поромщыкъ ихъ проноза
На землю впавъ, якъ михъ изъ воза
И мовъ на пупъ репетовавъ:
«Пропалы вси мы зъ головамы,
«Прощаймось съ тиломъ и душамы,
«Остатній нашъ народъ пропавъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 9.

Видання 1809:

рядок 1:

Заклятий остров перед нами

рядок 6:

Цирцея, люта чаровниця

рядок 9:

А їй на остров попадуться

       Частина IV стр. 8.

Аж ось — коли раптом; несподівано (СУМ-11).

Віз, зменш. візок — засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів (СУМ-20).

Душа — внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями. // За релігійними уявленнями — безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини (СУМ-11,20).

Меньок [Меньокъ] = налим (К.).
Зменш.-пестл. до мень — минь — прісноводна хижа риба роду тріскоподібних з видовженим плямистим тілом, яка має промислову цінність (СУМ-20).

Міх — те саме, що мішок (СУМ-20).

Могорич — частування спиртними напоями з приводу успішного завершення якої-небудь справи (СУМ-20).

Повивертатися — лягти або сісти, розкинувшись (СУМ-11).

Поромщик — вживається у значенні керманич — той, хто править кермом; стерновий — той, хто здійснює управління судном (СУМ-11).

Проноза — спритна, хитра людина; пронира (СУМ-11).

Пуп — круглий рубець посередині живота, який залишається на місці відпадіння пуповини. Кричати, як на пуп; репетувати мов на пуп — кричати з усіх сил, дуже голосно (СУМ-11).

Репетовать — репетувати — сильно кричати, видавати зойки від болю, переляку і т. ін. (СУМ-11).

The men recovered soon and felt okay,
They had some booze, a little sup,
And like some marine ponies lay
In deep sleep with their bellies up.
Then all at once, the ferryman
Fell on the boat floor and began
To scream as if he had a bellyache:
"Wake up! We are all lost!
Our souls and bodies tempest-tossed!
We're lost! Awake, for goodness' sake!

З прычыны той, што паспрыяла
Ім доля — магарыч пілі;
Траянцы, як мяні, нядбала
Спаць пасля чаркі паляглі;
Адзін паромшчык чуў пагрозу,
Упаў на дол, як мех той з возу,
І на ўсю моц лямантаваў:
«Мы ўсе наложым галавою,
Загінем целам і душою,
Апошні наш народ прапаў.

Отдавна бяха уморени;
разпивка се стъкми тамън —
извърнаха се като мрени,
че ги налегна сладък сън.
А съгледвачът взе да мига
и като вреща от талига
изтърси се и зарева;
— Загубени сме, братя мили,
сега до крак сме се затрили,
не се отърва от това!

Nun wurden ruhig die Trojaner,
Ein jeder goß sich einen Schnaps,
Dann richtete er sich ein Lager,
Fiel um und schlief auch sofort ein.
Ihr Bootsmann wurde plötzlich helle,
Fiel flach zu Boden, wie ein Sack,
Dann fing er lauthals an zu schreien:
"Wir gehen ein, mit Haut und Haar,
Man trennt den Leib uns von der Seele,
Verloren ist jetzt unser Volk!

Trojanie się opanowali
I mohoryczu wnet popili;
Jak ryby się powywracali,
Beztrosko spać się położyli;
Gdy sternik ich, nie bity w ciemię,
Jak worek z wozu spadł na ziemi?
I nie swym głosem lamentował:
"Przepadliśmy, o, bieda z nami!
Już z ciałem, z duszą się żegnajmy,
Nas reszta złoży zaraz głowy.

Троянцы, вмиг воспрянув духом,
Горилочку давай лакать
И, как налимы, кверху брюхом
Беспечно улеглись поспать;
Но тут вдруг кормчий их удалый,
Пролаза, морячок бывалый,
Истошным басом заорал:
"Прощайтесь, братцы, с головами,
И с душами, и с телесами,
Остатний наш народ пропал!

Пловцы остались невредимы.
Они, распив магарычи,
Свернулись, что твои налимы,
И ну храпеть, как на печи.
Никто не ожидал подвоха.
Но вдруг паромщик их, пройдоха,
Запричитал и бросил руль:
«Как только доплывем до суши,
Пропали, дескать, наши души!»
И шлепнулся, что с воза куль.

Уже троянцы, прибодрившись,
Уселись магарыч тянуть
И, как налимы, развалившись,
Беспечно собрались соснуть,
Но тут их кормчий вдруг схватился,
Он, словно с воза куль, свалился
И что есть сил заверещал:
«Пропали все мы тут гурьбою,
Прощайтесь с телом и душою,
Остатний наш народ пропал!

Троянцы вновь развеселились
И на горилку налегли,
Все, как налимы, развалились,
Беспечно подремать легли.
Вдруг кормчий стал белее снега,
Упал в ладью, как сноп в телегу,
И, обезумев, закричал:
«Ой, братцы, горюшко большое!
Прощайтесь с телом и душою,
Последний наш народ пропал.

Zas uklidnění, plavci milí
kořalkou spláchli všechen strach,
hned po zemi se rozložili
a chystali se v klidu spát.
Prohnaný jeden chlapík náhle
jak pytel s vozu s lodi spadne
a křičí jako zmatený:
„Je s námi konec, kamarádi,
my všichni zahyneme tady
a načisto jsme ztraceni!

«Заклятый остривъ передъ намы,
«И мы його не мынемо,
«Не проплывемъ нигде човнамы,
«А на йому пропадемо;
«Жыве на острови царыця
«Цырцея, люта чаривныця
«И дуже злая до людей;
«Яки лышъ не остережутся,
«А йій на остривъ попадутся,
«Тыхъ переверне на звирей.

       Частина IV стр. 9.

Злий — який завдає надзвичайно тяжких страждань, мук, неприємностей; жорстокий (СУМ-20).

Цирцея (Кирка) (грец., римськ. міф.) — чарівниця, яка правила островом Еа; чарами своїми вона заманювала мореплавців, змушуючи їх служити собі (А.).

Чародій — те саме, що чарівник, чаклун — людина, яка займається чаклунством — за старовинними марновірними уявленнями — магічні дії, рухи й замовляння, за допомогою яких нібито можна вплинути на людей і природу (СУМ-11).

Човен [Човенъ] = лодка (К.).
Невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Заклятий острів перед нами.
Йдеться про міфічний острів Ея, згадуваний у десятій пісні «Одіссеї» Гомера, а потім — у «Енеїді» Вергілія. На острові жила чарівниця Цірцея, або Кіркея. Коли до неї потрапив під час блукань по морю Одіссей, Цірцея перетворила частину його супутників у свиней і на вмовляння хитромудрого царя Ітаки вернути їм людську подобу запропонувала Одіссеєві залишитися на острові і розділити її любов. Той мусив прийняти пропозицію Цірцеї, попросивши чарівницю поклястися, що вона не зробить йому нічого поганого і поверне супутникам людську подобу. Через рік Одіссей умовив Цірцею відпустити його разом з товаришами, і вони попливли далі (С.).

We're moving to a conjured isle,
And can't bypass that land.
It is so dangerous and vile,
Its evil we shall not withstand.
The island's ruler is Queen Circe,
A witch without a shred of mercy.
Her hatred for mankind is absolute.
Whoever is not on his guard
And lands in there, - it's no canard -
Is changed by her into a brute.

Закляты востраў перад намі,
Як іншых, вас загубіць ён,
Не абмінём яго чаўнамі,
Нядолі трапім у палон;
Жыве на востраве царыца
Цырцэя, ведзьма-чараўніца,
Людскіх не шкода ёй галоў:
Якія не засцерагуцца,
На гэты востраў пападуцца,
Тых ператворыць у звяроў.

Е оня остров, ей къде го —
ужасен остров, прокълнат,
ще се погубим, че от него
не виждам връщане назад;
живее там една царица,
Цирцея, страшна хубавица,
но зла е с хората, без грях;
които много се не пазят
и из земите и нагазят —
животни сторва тя от тях.

Vor uns liegt die verwunsch'ne Insel,
Wir kommen an ihr nicht vorbei,
Für Boote gibt's hier keine Durchfahrt,
Hier endet unser Lebenslauf.
Auf dieser Insel herrscht die Circe,
Ein garstig böses Zauberweib,
Das alle Menschen tief verachtet;
Wer nicht genügend wachsam ist
Und bei ihr auf der Insel landet,
Verwandelt sie gleich in ein Tier.

Zaklęta wyspa jest przed nami
I za nie jej nie ominiemy,
Nie przepłyniemy tam czółnami,
Lecz na niej wszyscy przepadniemy;
Tam wściekła Circe jest królową,
To czarownica wyjątkowa,
Na ludzi bardzo jest zawzięta:
Gdy się niektórzy nie uchronią
I trafią na tę wyspę do niej,
To tych przemienia wraz w zwierzęta.

Заклятый остров перед нами,
Его никак не миновать;
И мимо не пройти с челнами,
И высадишься — пропадать.
Царица здешняя Цирцея
Страшней любого чародея
И зла, как черт, на всех людей.
Кто только не остережется
И к ней на остров попадется,
Тех тотчас обернет в зверей".

«Заклятый остров перед нами.
Не миновать его никак!
Уткнемся в берега челнами
И мигом попадем впросак.
Цирцея, злая чаровница,
На этом острове царица.
Она сердита на людей.
Не ждите, братцы, снисхожденья:
Кто угодит в ее владенья,
Всех превратит она в зверей!

«Заклятый остров перед нами,
Его никак мы не минем,
Не обойдем нигде челнами,
На нем же все мы пропадем.
Живет на острове царица
Цирцея, злая чаровница,
Давно ярится на людей.
Кто только не обережется
И к ней на остров попадется,
Тех обернет она в зверей.

Заклятый остров перед нами,
Его никак мы не минем,
Не обойдем его челнами,
И пропадем мы все на нем.
Живет там, островом владея,
Сама волшебница Цирцея,
Царица, злая на людей;
Кто к ней на остров попадает,
Она тех сразу превращает
В домашних тварей и зверей.

Prokletý ostrov v cestě máme
a vyhnout se mu nemůžem,
pro čluny není cesty žádné,
jen zkáza na nás číhá v něm.
Vládne tam mocná panovnice,
Kirké, ta krutá kouzelnice,
zášť k lidem veliká je v ní,
a kdo si dobrý pozor nedá
a na ostrově spásu hledá,
hned ve zvíře se promění.

«Не будешъ тутъ ходыть на пари,
«А пидешъ заразъ четырьмя;
«Пропалы! якъ сирко въ базари.
«Готовте шыи до ярма!
«По нашому хохлацьку строю,
«Не будешъ цапомъ, ни козою,
«А вже запевне що воломъ:
«И будешъ въ плузи похожаты,
«До броваря дрова таскаты,
«А може пидешъ бовкуномъ.

       Частина IV стр. 10.

У 10-14 строфах IV частини цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

Бовкун — віл, якого використовують у роботі без пари (СУМ-20). Бовкун — ознака бідняцького господарства (С.).

Бровар (нім. сл. Brauer) — пивовар (Л.).

Запе́вне — уживається для вираження переконання, упевненості в чому-небудь, для підкреслення ймовірності чогось (СУМ-20).

Певно, певне, запевне — уживається для вираження переконання, упевненості в чому-небудь, для підкреслення ймовірності чогось (СУМ-11).

Плуг — сільськогосподарське знаряддя з широким металевим лемешем або диском для оранки (СУМ-11).

Сірко — собака, перев. сірої масті. Пропав, як сірко в базарі — хто-небудь потрапив у безвихідне становище (СУМ-11).

Ходити на парі — ходити ногами.

Цап — козел, самець кози (СУМ-11).

Ярмо — упряж для робочої великої рогатої худоби, зроблена з дерев'яних брусків, з'єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами (СУМ-11).

По нашому хахлацьку строю.
Українських козаків за довгі чуби на голові — оселедці — прозвали «хохлами» (прозвище, певне, з'явилося десь у XVІІ ст.). Потім воно поширилося на всіх українців.

You won't remain a biped anymore,
But will become a quadruped.
We will be lost, erased! The men of yore!
Be ready for a yoke ahead.
In line with our ancient anecdote,
You will be neither sheep, nor goat,
Quite certainly an ox to pull
A plough or to supply the the wood
For breweries, but in a probable likelihood,
You will remain an ordinary bull.

Хадзіць там будзеш праз хвілінку
На чатырох — дурных няма!
Лічы прапаў, як конь на рынку!
Рыхтуйце шыі для ярма!
Бо нам хахлацкаю бядою
Наканавана не казою
Хадзіць, а сапраўды валом:
Хадзіць за плугам ён гатовы
Альбо вазіць на бровар дровы,
Век не развітвацца з ярмом.

В капана всички ще ни вкара,
затрихме се от тоя свят,
тъй както Шаро на пазара;
гответе за ярема врат!
При тоя хал добро не чакай,
ни пръч, ни коч ще стане някой,
волове ще сме до един:
ще влачим ралото в браздата,
дърва ще мъкнем от гората,
а друг ще тегли и самин.

Dann wandelst du nicht auf zwei Beinen,
Auf vier Pfoten rennst du herum.
Wir schwinden, wie ein Hund im Jahrmarkt!
Bereitet euren Hals für's Joch!
Gemäß dem eigenen Charakter
Wirst du nicht Ziege und nicht Bock,
Bestimmt wirst du zu einem Ochsen;
Dann wanderst du vor einen Pflug,
Wirst Holz für Brennereien schleppen
Oder vor Karren eingespannt.

Nie będziesz chodził na nóg parze,
Lecz pójdziesz zaraz na czworakach.
Zginiemy! Jak pies na bazarze!
Wpadniemy w jarzmo, nieboraki!
Przez nasz chachłacki strój i pozę
Nie będziesz kozłem ani kozą,
A chyba wołem już pewnikiem:
Pług ciągnąc, resztę życia spędzisz,
Drwa do browaru wozić będziesz
Lub zaprzęganym pójdziesz bykiem.

Забудешь, как ходить на паре,
На четырех пойдешь гулять.
Пропащие теперь мы твари,
Нам всем ярма не избежать!
По нашей по хохлацкой стати
Козлом или козой не стать нам,
А уж наверняка волом:
Придется день-деньской бедняжке
Дрова иль плуг таскать в упряжке
И познакомиться с кнутом.

Придется бегать не на паре,
А на четверке! Задарма
Пропал, как Серка на базаре.
Готовь загривок для ярма!
Ведь по хохлацкому покрою
Не быть козлом или козою,
А не иначе, как волом!
Небось потащишь плуг по пару,
Дровец навозишь пивовару,
Пойдешь в упряжке одинцом.

«На паре тут не погуляешь,
Заковыляешь четырьмя!
У черта в лапах побываешь!
Готовьте шеи для ярма!
Ведь по-хохлацкому нам строю,
Не быть козлом или козою,
А уж наверняка волом:
Плуг волочить в супряге парной,
Таскать дрова на пивоварню —
Яремным станем мы скотом.

Мы там ходить не будем прямо,
На четвереньках поползем,
Загонят нас, несчастных, в яму,
И шеи стянут нам ярмом.
Не быть нам, раз хохлы мы с вами,
Ни козами и ни козлами,
Волами станем все мы тут.
Такая нас постигнет кара:
Возить дрова для пивовара,
Иль просто в плуг нас запрягут.

Kdož po dvou chodili jste, k stáru
po čtyřech běhat budete,
už jako ten pes na bazaru
na obojek si zvykejte.
A jak už Chochol všecko snese,
kozlem či kozou nestane se;
že budeš vůl, krk za to dám:
ty necháš sebou orat, vláčet,
do pivovaru dřevo svážet,
ne v páru, ale všecko sám.

«Ляхъ цвенькаты уже не буде,
«Загубытъ чуйку и жупанъ,
«И не позвалямъ тамъ забуде,
«А заблее такъ, якъ баранъ.
«Москаль, бо-дай бы не козою
«Замекекекавъ зъ бородою;
«А Прусъ хвостомъ не завылявъ,
«Якъ, знаешъ, лысь хвостомъ выляе,
«Якъ дуже дойда налягає
«И якъ чухрай угонку давъ.

       Частина IV стр. 11.

Виляти / завиляти хвостом — хитруючи, зволікати що-небудь, ухилятися від чогось (СУМ-20).

Дойда — мисливський собака-шукач (СУМ-20).

Жупан [Жупанъ] = кафтан (К.).
Старовинний верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром та позументом, що був поширений серед заможного козацтва та польської шляхти, а також верхній жіночий одяг перев. з дорогих тканин (СУМ-20).
У поляків відомий з дуже давніх часів верхній чоловічий одяг, щось близьке до сучасного піджака. Знали жупан і на Україні, як верхній чоловічий одяг заможніших верств, аналогічний сучасному пальтові (С.).

Замекекекати — замекекати — почати мекекати — кричати, видавати звуки, властиві козі, вівці і т. ін.; мекати (СУМ-20).

Лях — поляк (СУМ-20).

Цвенькати — розмовляти мовою, в якій чуються звуки «ц», «дз» (СУМ-11).

Чуйка — вид довгого суконного каптана (СУМ-11); у поляків верхній чоловічий одяг, шинель (С.).

Чухрай — тут у значенні: кличка мисливського пса, хорта (С.).

У 10-14 строфах IV частини цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

І «не позвалям» там забуде.
Тут — натяк на т. зв. «Liberum veto» на сеймах шляхетської Польщі, тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право відхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком «не позвалям!». В останній період існування феодально-шляхетської Польщі як самостійної держави (період загострення боротьби між великими магнатами і шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже паралізувало діяльність вищих державних інституцій. Агапій Шамрай у статті «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського« висловив слушний здогад, що тут Котляревський «натякає і на причини, що призвели до розрухи сильну колись державу. Котляревський згадує в зв'язку з цими подіями і роль українських народних мас у боротьбі проти панської Польщі у XVІІІ ст., двічі називаючи славного ватажка селянського повстання Максима Залізняка» (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. — К., 1952. — Т. 1. — С. 41) (Ш., С.).

Москаль — бодай би не козою і далі.
Тут: росіянин. Так десь у XVІІ ст. прозвали українці російських стрільців ніби за прийняті в них гострі бороди (С.) З таким трактуванням не можна погодитися. Володимир Даль дає таке тлумачення слова «москаль» — москвич, росіянин; солдат, військовослужбовець. А найбільш повне і точне визначення міститься в Етимологічному словнику російської мови Макса Фасмера: «виходець з Москви, росіянин (солдат). З польск. moskal. Від Москва». Щодо борід, згаданих Ставицьким, то тут потрібно подивитися коментар Ієремії Айзенштока до цієї строфи: «Українці, які голили бороди, дражнили ними великоросів, називаючи їх «кацапами», тобто схожими на «цапів», козлів» (Т.Б.).

А прус хвостом не завиляв і далі.
Солдати прусської армії носили перуку із заплетеними назад кісками — мов хвостик. Характеристика Пруссії — опори феодальної реакції і мілітаризму в Європі — просто навдивовижу глибока та історично конкретна. І. Котляревський був очевидцем запобігливої політики переможеної Наполеоном Пруссії. Коли писалися ці рядки «Енеїди», прусський король і юнкерство були слухняними слугами французького імператора, дещо пізніше (у 1812) брали участь у війні з Росією; після поразки у цій війні приєдналися до антифранцузької коаліції, потім — до реакційного Священного союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимів у Європі (С.).

You won't hear Polak's speech,
He'll lose his boast "The great I am!"
No longer will he preach
"I don't permit" and will bleat like a ram.
The Muscovite, to show his feat
With his goat beard, will bleat.
The Prussian will not stop his spiels.
As you know well, fox wags his tail
When Doida is close on his trail
And Chukhra is close at his heels.

Там лях пра свой жупан забудзе,
І «не пазвалям» грозны пан
У сейме больш крычаць не будзе,
А забляе, нібы баран.
Маскаль — з казлінай барадою,
Замэкэкэкае казою;
Там завіляе ўраз хвастом
Прусак, як ліс хвастом віляе,
Ці так, як хорт, які ўлягае
На паляванні за зайцом.

Ще спре там ляхът да шъшкави
и ще остане без чепкен,
„Не дозволявам!“ ще забрави,
заблее ли като овен.
Московецът брада ще вее,
като коза ще ме-ке-ке-е;
прусакът пък — лисугер стар —
ще бяга, ще мете с опашка,
за да спаси душа апашка,
подгони ли го млад загар.

Der Pole kann nicht langer quasseln,
Verliert die Pfeife und den Rock,
Vergißt sogar das "nie pozwalam",
Und schreit nun wie ein Hammel dort.
Der Moskovite läuft als Ziege,
schüttelt den Bart und macht Meh-Meh.
Der Preuße wedelt mit dem Schwanze,
Bekanntlich wedelt so der Fuchs,
Wenn er geplagt wird von dem Hunger
Und als Gejagter fliehen muß.

Lach nie przemówi tam już wcale
I żupan, kontusz gdzieś rozwlecze,
Zapomni swoje "nie pozwalam"
I jako baran już zabeczy.
A Moskal ten — jak koza bodaj,
Tam beknie, bo ma zawsze brodę,
A Prusak też się nie wykręcił,
Jak kreci lis, gdy pogoń blisko,
Gdy mocno Dojda go naciska
I Czuchraj kota mu popędził.

Вельможный пан уже не будет
Ни цвенькать, ни носить жупан
И "не позволям" позабудет,
Заблеет пан, как наш баран.
Москаль едва ли не козою
Весь век проходит с бородою;
Пруссак своим хвостом вильнет,
Как, знаешь, лис хвостом виляет,
Когда борзая нагоняет
Иль гончая вслед наддает.

По-польски цвякать лях не будет,
Навеки сбросит он жупан
И «не позвалям» позабудет,
Заблеет в голос, как баран.
Того гляди, что с бородою
Москаль замекает козою.
Хвостом пруссак вилять горазд,
Точь-в-точь как старый лис виляет,
Когда и выжлец настигает,
И хорт уже угонку даст.

«Лях дзекать там уже не будет,
Забросит чуйку и жупан
И «не позвалям» позабудет,
А блеять станет, как баран.
Москаль же вроде как козою
Замекает там, с бородою;
Пруссак вилять хвостом начнет,
Как, знаешь, лис хвостом виляет,
Коль Дойда сильно наседает,
Чухрай вдогонку наддает.

Кичиться лях уже не будет,
Он сбросит чуйку и жупан
И «не позвалям» позабудет
Он блеять будет, как баран.
Русак же с длинной бородою
Вовсю замекает козою,
Пруссак хвостом начнет вилять,
Как та лисица им виляет,
Когда ее Чухрай хватает
Иль Дойда станет настигать.

Lech nebude tu řečňovati,
když panský plášť i župan svlek,
své „nie pozwalam“ tady ztratí,
a zamečí jak beránek.
Moskal se stane kozou tady,
zamekekeká do své brady,
Prušák zastříhá ušima,
zrovna jak liška chvostem švihá,
když myslivecký pes ji stíhá,
když honicí psy v patách má.

«Цесарци ходять журавлямы,
«Цырцеи служатъ за гусаръ
«И въ острови тимъ сторожамы.
«Италіянець же маляръ
«Исквапнійшый на всяки штукы,
«Спивакъ, танцюра на вси рукы,
«Уміе и чыживъ ловыть;
«Сей переряженъ въ обезяну,
«Ошыйныкъ носытъ изъ сапьяну
«И осужденъ людей смишыть.

       Частина IV стр. 12.

У 10-14 строфах IV частини цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

Гусар — в армії царської Росії та деяких іноземних арміях — військовий із частин легкої кінноти, який носив форму на угорський зразок (СУМ-20).

Журавель — великий перелітний птах з довгими ногами, шиєю і прямим гострим дзьобом, живе на лісових та степових болотах (СУМ-11).

Ісквапнійший — здатний — який може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводити себе певним чином (СУМ-20).

Співака — те саме, що співак (СУМ-11).

Ходити журавлями, індиком, павичом — ходити поважно, гордовито.

Цесарці — австрійці, піддані цісаря Австрійської імперії. Після того як у кінці XVІІІ ст. припинила самостійне державне існування Польща, до Австрійської імперії відійшла частина українських земель. Характеристика австрійців Котляревським, так само як і пруссів (див. прус), то, власне, характеристика армії, а не строкатого за національним складом населення «клаптевої» імперії (С.).

Цирцея (Кирка) (грец., римськ. міф.) — чарівниця, яка правила островом Еа; чарами своїми вона заманювала мореплавців, змушуючи їх служити собі (А.).

Цесарці ходять журавлями і далі.
Цесарці — австрійці, піддані цісаря Австрійської імперії. Після того як у кінці XVІІІ ст. припинила самостійне державне існування Польща, до Австрійської імперії відійшла частина українських земель. Характеристика австрійців Котляревським, так само як і пруссів, то, власне, характеристика армії, а не строкатого за національним складом населення «клаптевої» імперії.
Цирцеї служать за гусар — гусари — легка кіннота в російській та ще деяких європейських арміях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський зразок, були своєрідним втіленням військових корпоративних доблестей (С.).

Італіянець же маляр і далі.
Захожі італійці на Україні і в Росії були звичайно музикантами, малярами, будівничими, взагалі людьми мистецтва. Цікаво порівняти зображення італійця в поемі «Енеїда» і у творі іншої доби й іншої літератури — романі класика німецької літератури Томаса Мана «Чарівна гора» (1924). Один з героїв роману — італієць Людовіко Сеттембріні людина мистецтва, складна і суперечлива особистість. У даному разі нам важливо відзначити, що для головного героя «Чарівної гори» німця Ганса Касторпа його вчитель Сеттембріні — типовий італієць, у національному характері якого, з погляду іноземця, є щось від комедіанта. Сеттембріні наділений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'являється протягом усього роману (С.).

Each Austrian walks like a stiff-necked crane.
They serve Queen Circe as hussars,
They are the guards in her domain.
Among the famed Italian stars
Is one who's nimble in all arts,
He sings, he dances, is the tops in many parts,
He even catches finches, and
Remade into an ape,
He wears a leathern collar round his nape,
His jokes take people to a fairy-land.

Аўстрыйцы ходзяць журавамі,
Цырцэі служаць за гусар
І лічацца вартаўнікамі.
А Італьянец жа штукар,
Прыдатны да ўсялякай справы,
Мастак, спявак, плясун рухавы,
Пацешнай малпай мусіць быць —
Той, што ў ашыйніку з саф'яну,
Сапраўднай малпай, без падману,
то знае, як людзей смяшыць.

Австриецът там жерав става
и при Цирцея е хусар,
и пази нейната държава.
Италианецът — вапцар,
за разни работи го бива,
танцува, кръшен глас извива,
лови скорци и е комик;
та той превърнат е в маймуна,
пред хората криви муцуна,
завързан с кожен оглавник.

Wer Kaiser war, geht dort als Reiher,
Er dient der Circe als Husar
Und ist der Wächter auf der Insel.
Der Italiener, der begabt
Für Malerei und andre Künste,
Geübt in Tanz und in Gesang,
Auch fähig, Zeisige zu fangen,
Zum Affen wurde er gemacht,
Er muß ein Safranhalsband tragen
Und sorgen für Erheiterung.

Austriacy są tu żurawiami
Są, Circe służą za huzarzy,
Na owej wyspie są stróżami.
A Włoch, co zwykle jest malarzem,
Do wszelkich sztuk najsposobniejszy,
I śpiewak, tancerz najzdolniejszy,
W łowieniu czyżów też się wprawił;
Ten jest za małpę tam przebrany,
Obroże nosi ze safianu,
Jest osądzony ludzi bawić.

Австрийцы ходят журавлями,
Служа Цирцее за гусар,
А то и просто сторожами,
А итальянец, как школяр,
Мастак на всяческие штуки,
И спляшет и споет от скуки,
Умеет и чижей ловить;
Наряжен он как обезьяна,
Ошейник носит из сафьяна
И осужден людей смешить.

Цесарцы ходят журавлями,
Не хуже записных гусар,
Цирцее служат сторожами,
А итальянец тут фигляр.
Он мастер на любые штуки,
Танцор, ну, словом — на все руки.
Умеет и ловить чижей.
Он — обезьяна, он — затейник,
На нем сафьяновый ошейник,
Его удел — смешить людей.

«Цесарцы ходят журавлями,
Цирцее служат за гусар,
На острове том сторожами.
А итальянец же, маляр,
На разные способный штуки,
Певец, на все затейник руки,
Умеет и чижей ловить,
Он переряжен в обезьяну,
Ошейник носит из сафьяну
И осужден людей смешить.

Австрийцы ходят журавлями,
Цирцее служат за гусар,
Ночными также сторожами,
А итальянец тут — маляр,
Танцор и песельник от скуки,
Ловкач на всяческие штуки,
Умеет и чижей ловить;
На острове он — обезьяна,
Ошейник носит из сафьяна
И осужден людей смешить.

Jeřábi — Austrijáci dříve —
slouží tu jako rytíři,
dělají strážce přehorlivé,
a Taliáni malíři,
ti ke všemu jsou pohotoví,
zpívají, tančí, čížky loví,
a nejvíc lelky chytají:
v opice zakletí teď prosí,
červený obojek tu nosí
a lidem švandu dělají.

«Французы жъ давніе сипакы,
«Головоризы — ризныкы,
«Си перевернути въ собакы,
«Чужи щобъ грызлы маслакы.
«Воны и на Владыку лаютъ,
«За горло всякого хватають,
«Грызутся и про мижъ себе:
«У ныхъ хто хытрый, то и старшій
«И знай всимъ намынае парши,
«Чупрыну всякому скубе.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 13.

Видання 1809:

рядок 7:

Гризуться і промеж себе

       Частина IV стр. 13.

У 10-14 строфах IV частини цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

Головоріз — бандит, убивця (СУМ-20). Головорізи-різники — скоріш за все це натяк на жорстокість Французської революції.

Маслак — велика кістка людини або тварини (перев. стегнова) (СУМ-20).

Парші — заразне шкірне захворювання людини, при якому на шкірі під волоссям, на тілі, нігтях з’являються гнійні струпи і рубці, а також струпи і рубці від цісї хвороби. Парші наминати — бити (СУМ-11).

Сіпака — доскіпливий, уїдливий начальник, а також посіпака — прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, перев. ганебних; поплічник (СУМ-11).

Хвататися, хватати, схватити, схватитися, ухватити, вхватити — брати, хапати кого-, що-небудь швидким рухом рук, зубів і т. ін.  (СУМ-11).

Чуприна — чуб, шевелюра // Довге пасмо волосся на голеній голові, що звисає над лобом; оселедець (СУМ-11).

Французи ж, давнії сіпаки і далі.
Так багато місця, як українцям (цілу строфу), в «Енеїді» приділено ще одній нації, яка в ту епоху була на авансцені світової історії, — французам. Тут бачимо не тільки іронію. Неприхильне ставлення до Великої французької революції (1789-1794) і наступних подій: воєн Директорії (1795-1799), приходу до влади Наполеона Бонапарта, потім безперервних наполеонівських воєн — виражене в коментованій строфі ясно. Правда, в літературі про Котляревського були спроби довести, що він мав на увазі тільки післяреволюційний період французької історії, але легко переконатися, що дана строфа цього не підтверджує. На якого владику «лаяли» французи — добре відомо: на короля Людовіка XVІ, що його змела з французького трону революційна хвиля і який згодом був гільйотинований. І все ж погляд Котляревського на французьку революцію можна правильно зрозуміти, тільки пам'ятаючи про його стійкі демократичні переконання, про численні факти зв'язків з близькими до декабристів колами. Він не міг не співчувати лозунгові французької революції «Свобода, рівність, братерство!»
Сі перевернуті в собаки — в українському фольклорі відома легенда про людей-песиголовців, що живуть у якомусь далекому краю і з'їдають кожного, хто до них потрапляє. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з багатих на фантастичні елементи перекладних повістей, відомих у нас ще з часів Київської Русі. Так, аж до XVІІІ ст. включно мала велику популярність «Олександрія». У поході на Індію воїни Олександра Македонського серед інших див зустрічають людей з собачими головами. В деяких варіантах легенди — цілий народ за гріхи перевернутий богом в песиголовців (С.).

The French catchpoles of long ago,
Cut-throats and butchers from dark zones,
Turned into mongrels for a show
To gnaw the stranger's bones.
They yell at bishops, too...
Go for the throat, no matter who.
They fight among themselves all right.
It's so: a sly one is on top,
He cudgels soundly every sop,
And lives just like a parasite.

Французы ж, грозныя ваякі,
Галаварэзы-разнікі,
Асуджаны на лёс сабакі —
Чужыя грызці маслякі.
Яны не знаюць боскай мовы,
За глотку ўсіх хапаць гатовы,
Кусаюць і саміх сябе:
У кодле іхнім той старэйшы,
Хто і хітрэйшы і дужэйшы,
Што ўсіх шматае і скубе.

Французите им дай побои,
да шпионират, да слухтят;
превърнати са там в копои
и чужди кокали гризат.
Те и владиката си лаят,
ядат се помежду си, знаят
да впиват зъби в чужд гръклян;
най-хитрият от тях е старши
и другите без страх пердаши,
и всички скубе ги засмян.

Die alten Lumpen, die Franzosen,
Die Halsabschneider in der Welt,
Wurden in Hunde hier verwandelt,
Um sich an Knochen sattzutun.
Sie schimpfen über die Regierung,
Sie springen jedem an den Hals
Und beißen sich oft gegenseitig;
Wer schlau ist, führt die andern an,
Zeigt einem jeden seine Zähne
Und rupft die Mähne allemal.

Francuzi, ci siępacze sławni,
Rzeźnicy, zbóje bez litości,
Są przemienieni w psy, by sprawnie
Tam obgryzali cudze koście.
Ci na możnego też szczekają,
Za gardło wszystkich w krąg chwytają,
Ze sobą gryźć się także lubią:
Kto z nich chytrzejszy, ten jest starszym,
Za włosy drze, sił ile starczy,
Czuprynę u każdego skubie.

Французы — злые самодуры
На драку и раздор легки;
Теперь они в собачьей шкуре
Грызут чужие мослаки.
Они и на хозяев лают,
За горло всякого хватают,
Грызутся и промеж собой;
Дерут всех за чубы без толку
И хоть кому начешут холку;
У них кто хитрый, тот старшой.

Французы — щелкуны, вояки,
Головорезы-мясники —
На этом острове собаки:
Чужие гложут мослаки,
Они и на владыку лают,
Всех прочих за кадык хватают.
Промеж собой у них раздор,
И старший младшего по чину
Жестоко треплет за чуприну.
Здесь, каждый на расправу скор.

«Французы — давние злодеи,
Головорезы-мясники —
В собак обернуты Цирцеей,
Грызут чужие маслаки.
Они и на владыку лают,
За горло всякого хватают
И меж собой грызню ведут.
Кто похитрей — те заправляют
И, знай, всем холку наминают,
Чуприну всякому дерут.

Французы — злые забияки,
Головорезы-мастаки,
Они на острове — собаки,
Грызут чужие маслаки;
Они и на владыку лают,
За горло каждого хватают,
Грызутся даже меж собой;
У них тот старший, кто хитрее
И лупит каждого по шее,
Чубы рвет вместе с головой.

Francouzi, drábi, hrdlořezi
a pochopové od piky,
ti ve psí kůži tady vězí
a koušou lidem kotníky.
Štěkají i na svého vládce,
do hrdla zakousnou se krátce,
i spolu se to často rve:
ten mazanější straší druhé,
roznáší prašivinu všude
a chochol škube na hlavě.

«Повзуть Швейцарци червьякамы,
«Голланци квакають въ багни,
«Чухонци лазять муравьямы,
«Пизнаешъ жыда тамъ въ свыни.
«Иидыкомъ ходытъ тамъ Гышпанець,
«Кротомъ же лазытъ Португалець,
«Звиркуе Шведынъ вовкомъ тамъ,
«Датчанынъ добре жеребцюе,
«Ведмедемъ Турчынъ тамъ танцюе;
«Побачыте, що буде намъ.»

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 14.

Видання 1809:

рядки 9-10:

Медведем турчин там танцює;
Побачите, що будеть нам

       Частина IV стр. 14.

У 10-14 строфах IV частини цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

Багно — болотисте місце; трясовина, болото (СУМ-11).

Гишпанець — іспанець.

Жеребцювати — тут у значенні: ставати жеребцем.

Звіркувати — поводитися як звір (СУМ-20).

Індик — великий свійський птах родини індикових, якого вирощують на м'ясо; самець індички (СУМ-20).

Ходити журавлями, індиком, павичом — ходити поважно, гордовито.

Шведин — швед (СУМ-11).

Голландці квакають в багні.
Оскільки Голландія розташована на низинах, типовою для неї була болотиста місцевість.

Чухонці лазять мурав'ями.
В просторіччі чухонцями називали фіннів і взагалі племена карельського походження, які жили поблизу Петербурга (С.).

Пізнаєш жида там в свині.
Слово жид у ті часи та й значно пізніше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище євреїв.

The Swiss, like worms or vermicelli,
Creep, while the Dutchmen croak in bogs.
The Chukhnas crawl like ants on trellis,
Jews can be seen in hogs.
The Spaniard struts like a turkey-cock,
The Portuguese creeps like a mole amok,
The Swede is like some wolf with glare,
The Dane is like a horny stallion,
The Turk is like a dancing bear-automaton;
Now, you can see what is for us out there."

Паўзуць швейцарцы чарвякамі,
Галандцы жабамі з багны,
Чухонцы лезуць мурашамі,
Яўрэі пяляць лыч свіны.
Дыбае, як індык, Іспанец,
Што крот, дол рые Партугалец,
А Швед ваўком гайсае там,
Датчанін добра жарабцуе,
А Турак, як мядзведзь, танцуе;
Пабачыце, што будзе нам».

Швейцарци като глисти бъкат,
холандци квакат и клечат,
чухонци като мравки щъкат,
спи португалец като крът,
испанец като пуяк клока,
грухти евреин в кал дълбока
и швед разтваря вълча паст,
жребец-датчанин се мотае
и турчин — стар мечок — играе;
какво ли чака ни и нас!...

Die Schweizer kriechen dort als Würmer,
Holländer quaken laut im Teich,
Die Tschechen wimmeln als Ameisen,
Den Juden findet man im Schwein,
Der Spanier läuft als ein Truthahn,
Der Portugies' als Maulwurf kriecht,
Als Wolf treibt sich herum der Schwede,
Der Däne galoppiert als Pferd,
Als Bär zeigt seinen Tanz der Türke, -
Ihr werdet sehen, was uns blüht!"

Szwajcarzy jak robaki pełzną,
Holendrzy w bagnie wciąż kwakają,
W krąg Finów w kształcie mrówek pełno,
A Żyda w świni rozpoznają.
Tam Hiszpan jako indyk żyje,
A Portugalczyk jak kret ryje,
Szwed jako wilk swe życie pędzi,
A Duńczyk dobrze ogieruje,
Jak niedźwiedż Turek tam tańcuje;
Ujrzycie wnet, co z nami będzie".

Ползут швейцарцы червяками,
Голландцы в тине — квак да квак,
Бегут чухонцы муравьями,
Еврей плетется словно хряк,
Шагает индюком испанец,
Кротом крадется португалец,
Швед волком рыщет по лесам,
Датчанин жеребцом гарцует,
Медведем турок там танцует;
Смотрите, то же будет нам".

Гуляют индюки-испанцы
И португалец — черный крот.
В болоте квакают голландцы,
Не просыхая круглый год.
Стал жеребцом датчанин дюжим,
А турок — мишкой неуклюжим,
Швед — волком, а еврей — хряком.
Швейцарцы ползают червями,
Шныряют финны муравьями.
Какая сласть в житье таком?»

«Голландец квакает в трясине,
Швейцарец ползает червем,
Жида в свинье узнаешь ныне,
Снует чухонец муравьем,
Там ходит индюком испанец,
Кротом зарылся португалец,
Швед волком всюду рыщет там,
Датчанин жеребцом гарцует,
Медведем турок там танцует.
Увидите, что будет нам».

Вовсю датчанин жеребцует,
Швейцарцы червями ползут,
А жид-свинья в шинке торгует,
Чухонцы-муравьи снуют;
Крот-португалец землю роет,
Волк-швед у моря дико воет;
Индюк-испанец клохчет там;
В болоте квакают голландцы,
Медведи-турки водят танцы;
Увидите, что будет нам».

Švýcaři se jak červi plazí,
jak žába kváká Holanďan,
z Čuchonců mravenci jsou nazí,
Žid jako prase zamazán.
Španěl je zaklet do krocana,
krtek je z Portugalce pána,
Švéd musí v lese s vlky výt.
Dán, dobrý hřebec, pána nosí
a medvěd Turek tančit musí —
co teď se bude s námi dít!“

Биду побачывъ немынучу
Трояньци вси и панъ Эней,
Зибралыся въ одну вси кучу,
Подумать о биди своей,
И мытью тутъ уговорылысь,
Щобъ вси хрыстылысь и молылысь,
Щобъ тилько остривъ имъ мынуть.
Молебень же втялы Эолу,
Щобъ витрамъ по його изволу
Въ другый бикъ повеливъ дмухнуть.

Aeneas saw the woe ail right.
All Trojans and he, too,
Assembled to discuss their plight,
To talk about what they should do.
They instantly agreed to pray,
To cross themselves in humble way
And hope that they would skip the isle.
They sent to Aeolus a supplication
To stop the wild winds' devastation,
That he should redirect them for a while.

Перад няўхільнаю бядою
Траянцы ўсе і пан Эней
Сышліся разам грамадою,
Каб лёс свой вырашыць хутчэй;
Угаварыліся, што трэба
Маліцца ім, прасіць, каб неба
Іх не карала без пары.
Маліліся ж яны Эолу
Старому, каб з яго дазволу
Падзьмулі ў іншы бок вятры.

Еней бедата щом усети,
за миг не се поколеба —
събра троянците си клети,
да видят своята съдба.
Разбраха се да не джомолят,
а да се кръстят, да се молят —
дано подминат тоя бряг.
Молебен сториха Еолу,
да прати ветрите надолу,
да духат в някой пущинак.

Aeneas und seine Trojaner
Erkannten diese Schwierigkeit,
Sie schlossen sich zu einem Haufen
Und grübelten über ihr Los,
Dann kamen sie zu dem Ergebnis:
Sie müssen beten, heiß und fromm,
Daß diese Insel sie umfahren.
So richteten sie ihr Gebet
An Aeolus, daß er die Winde
In andre Richtung blasen läßt.

Nieuniknioną widząc biedę,
I pan Eneasz, i Trojanie
Zebrali wszyscy się jak jeden,
By porozmyślać o swym stanie,
I migiem tu się umówili,
Że będą wszyscy się modlili,
By tylko wyspę tę ominąć.
Wnet msze ucięli do Eola,
By wiatr odwrócił i pozwolił
Spokojnie biednym dalej płynąć.

Пред неминучею бедою
Троянцы все и пан Эней
Собрались тесною гурьбою
Подумать о беде своей.
Потолковав, уговорились,
Чтоб все крестились и молились,
Чтоб только остров миновать.
Потом молебен откатали —
Эола скопом умоляли
Другой сторонкой челны гнать.

Беда казалась неминучей.
Смутился крепко пан Эней;
И все троянцы сбились кучей —
Подумать о судьбе своей.
Давай креститься и молиться,
Чтоб от напасти удалиться,
В другую сторону махнуть.
Молебен грянули Эолу,
Чтоб ветрам он по произволу
Наискосок велел подуть.

Перед бедою неминучей
Троянцы все и пан Эней
Собрались вместе тесной кучей
Подумать о судьбе своей;
И мигом тут уговорились,
Чтоб все крестились и молились,
Лишь только б остров им минуть.
Молебен оттрубили сразу
Эолу: по его б приказу
Ветра свой обернули путь.

Бедой напуганные этой,
Троянцы все и пан Эней
Собрались вместе для совета
Подумать о судьбе своей;
Они на том уговорились,
Чтоб все молились и крестились,
Чтоб остров как-нибудь минуть,
Молебен бахнули Эолу,
Чтоб ветры по его изволу
От острова им стали дуть.

V tom nebezpečí nenadálém
Aeneáš, jeho věrní s ním,
do houfu seběhli se cvalem
podumat nad svým neštěstím.
A dohodli se, co teď dále:
křižovat se a modlit stále,
zápalnou oběť bohům dát,
jen aby Aeol zítra k ránu
dal foukat větrům v jinou stranu,
při životě je zachovat.

Эолъ молебнемъ вдоволнывся
И витривъ заразъ одвернувъ,
Трояньскій плавь переминывся,
Эней буть звиремъ увыльнувъ.
Ватага вся повеселила,
Горилка съ пляшокъ булькотила,
Ни хто ни капли не пролывъ;
Потимъ взялыся за веселця
И прыгребнулы вси одъ серця,
Мовъ бы Эней по почти плывъ.

       Частина IV стр. 16.

Булькотіти — підсилене до булькати — утворювати короткі й часті звуки під час виливання або витікання крізь вузький отвір (СУМ-20).

Ватага — отрядъ, толпа; шайка (Г.). 1. Велика група людей; юрба, товариство. 2. Організована збройна група (СУМ-11).

Виляти — ухилятися від чого-небудь (СУМ-20).

Горілка — міцний алкогольний напій, що є сумішшю винного спирту і води у певній пропорції (СУМ-11). Не зрозуміло, чому Словник згадує лише винний спирт і не згадує зерновий.

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Одвернути — відвернути — спрямовувати в інший бік (СУМ-11).

Пляшка — скляна посудина, яка має вузьку довгасту шийку, з спиртним напоєм (СУМ-11).

Мовби Еней по пошті плив.
Тобто їхав по поштовому тракту, де на кожній станції міняли коней (на перекладних), їхати на перекладних — найбільш швидкий у давні часи, до появи залізниць, спосіб сполучення. Крім сухопутного поштового сполучення, була також пошта річкова і морська (див. також строфу IV, 59).

       Частина IV стр. 59.

Перекладні — на державних (казенних) дорогах екіпажі, в які на кожній станції (приблизно через десять — п'ятнадцять кілометрів) впрягали свіжих коней і міняли візника. Плату брали і за кількість прогонів, і за швидкість.

То б заплатив на три прогони — тобто оплатити дорожні витрати у потрійному розмірі, щоб на кожній станції обслуговували в першу чергу, давали кращих коней і везли якомога швидше.

God Aeolus, pleased with the benediction,
Averted the winds from the Trojan fleet,
Which sailed unharmed by any interdiction,
Aeneas would not have to grunt or bleat.
The gang became so cheerful now,
The men drank whiskey and didn't allow
One drop of it to spill.
Then everyone had grabbed his oar
And rowed like never yet before.
Aeneas felt an unimaginable thrill.

Эол ад просьбы не ўхіліўся,
Падзьмуў вятрамі ў іншы бок,
Траянскі лёс перамяніўся,
Эней ад лютай кары ўцёк.
Тут заспявала грамада ўся,
Гарэлка з пляшак палілася,
На сэрцы стала весялей;
А потым шпарка веславалі,
Маланкай несліся праз хвалі,
Як быццам пошту вёз Эней.

А на Еол това му стига,
прибра си ветрите засмян
и пак Еней платната вдига —
изплъзна се като шаран.
Развеселиха се, горилка
направо пиха от бутилка —
ни капчица не стана зян.
А после грабнаха веслата
и като с пощенска фрегата
Еней понесе се припрян.

Dieser empfing das Beten gnädig
Und drehte seine Winde ab;
Nun schwammen besser die Trojaner,
Das Tiersein ward ihnen erspart.
Die ganze Mannschaft wurde fröhlich,
Aus Flaschen gluckste nun der Schnaps,
Keiner verschüttete ein Tröpfchen,
Mit vollem Herzen und gestärkt
Stürzten jetzt alle sich ans Ruder,
Aeneas schwamm mit vollem Schub.

Eola msza zadowoliła,
Odwrócił zaraz wiatry szumne,
Żegluga Trojan się zmieniła,
Eneasz niczym zwierzę umknął.
Wataha wnet poweselała,
Gorzałka z flaszek bulgotała,
Nikt żadnej kropli nie pominął;
Za wiosła wzięli się skwapliwie,
Zawiosłowali znów gorliwie,
Eneasz jakby pocztą płynął.

Эол доволен был молебном
И ветры тотчас повернул;
А уж Эней как рад был, бедный,
Что от Цирцеи увильнул!
Повеселела вся ватага,
Горилка булькнула во флягах,
Всяк пил — никто не проливал;
Потом за весла дружно взялись,
Гребли — аж весла прогибались;
Эней, как на почтовых, мчал.

Эол доволен был молебном
И сразу ветры повернул.
Волом на острове волшебном
Эней не стал — улепетнул.
Уже в руках у всей ватаги
Забулькали бутылки, фляги.
Ни капли не пролив из них,
Горелки досыта хлебнули,
Дружней весельцами гребнули,
Рванули, как на почтовых!

Мольбой Эолу угодили,
Он ветры в сторону шугнул,
Троянцы путь переменили,
Эней от козней увильнул.
Повеселели все в ватаге.
Горилка булькала из фляги —
Никто и капли не пролил.
Потом за весла все схватились,
С охотою грести пустились,
Эней, как на почтовых, плыл.

Эол молебном был доволен,
Ветрам умолкнуть приказал;
Троянцев путь теперь спокоен,
И зверем наш Эней не стал.
Ватага вся повеселела,
В ковшах горилка закипела,
Никто и капли не пролил;
Потом грести усердно стали,
Чуть было весла не сломали,
Эней как будто с почтой плыл.

I zahnal jinam větry všecky
Aeol, modlitbou smířený,
Aeneáš ušel nebezpečí,
že ve zvíře se promění.
A banda hned se rozjásala,
kořalka z lahví zabublala,
neprolil nikdo kapku z ní;
pak chutě k veslům přiskočili
a veslovali ze vší síly,
jeli jak náš vůz poštovní.

Эней по човну похожая,
Роменьскій тютюнець курывъ;
На вси чотыри розглядая,
Колыбъ чого не пропустывъ.
«Хвалите, крыкнувъ, братця, Бога!
«Гребите дужче яко-мога,
«Отъ Тыбръ передъ носомъ у насъ;
«Ся ричка Зевсомъ обищана,
«И зъ берегамы намъ отдана.
«Гребы! — отъ закрычу шабасъ!»

       Частина IV стр. 17.

Біг (бог, боги) [Бигъ] = Бог (К.).
У релігійних віруваннях — уявна надприродна істота, що нібито створила світ і керує ним та вчинками людей (СУМ-11); Творець і володар Всесвіту, усього сущого, який керує світом (СУМ-20).

Гребти — упираючись об воду веслом або чим-небудь іншим, приводити в рух човен (СУМ-20).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Зевес (Зевс, Йовиш, Сатурнович, Юпитер) — (у грецькій міфології — Зевс, у римській — Юпітер) — цар богів і людей, бог неба, грому і блискавки. За міфологією, Сатурн — батько Зевса, до нього правив людьми і богами (С.). Котляревський називає його також іноді на польський манер — Йовиш (Ш.).

Курити, куритися — утягувати через рот і видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну (СУМ-20).

Ромен, Ромни — зараз місто Ромни Сумської області. Здавна славилося своїм тютюном (С.).

Тибр — ріка в середній Італії, випливає з Апенинів і пливе до Тирґенського моря (Л.). Тібр — головна річка Лаціума, на березі якої знаходиться Рим. За міфологією — назва пішла від імені албанського царя Тіберіна (Ш.).

Тютюн — трав'яниста рослина родини пасльонових, в листі якої міститься нікотин (СУМ-11).

Човен [Човенъ] = лодка (К.).
Невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Шабас — те саме, що шабаш у значенні кінець. Тут мається на увазі кінець мандрам (С.).

Якмога — якомога — як можна — з усіх сил, наскільки можливо, а також уживається як підсилення при вищому ступені прикметників та прислівників (СУМ-11).

Aeneas, walking in small strides
Inside the boat, enjoyed his pipe
And looked to all four sides
Lest he miss any small beach stripe.
He yelled: "Thank, brethren, god!
And row and plod,
The Tiber is in front of us!
This river and its banks
Zeus gave to us! Thanks! Thanks!
Keep rowing! Oh, how fabulous!"

Эней па чоўне пахаджае,
Раменскі курыць тытунец;
На ўсе чатыры паглядае
І бачыць — плаванню канец.
«Хваліце, — крыкнуў, — браты, бога!
Ужо канчаецца дарога,
Бо перад носам Цібр у нас,
Яго, з вадою, з берагамі,
Пакінуў сам Зевес за намі.
Вяслуйце! — прыпыніцца час!»

Той все напред-назад сновеше
и пушеше лютив тютюн,
и все се взираше, следеше
напрегнато от своя члун.
— Хвалете — вика, — братя, бога,
гребете с жар, до изнемога,
ей Тибър вижда се пред нас;
реката, тучните поляни
от Зевс ни бяха обещани,
греби! — че ме обзема бяс!...

Aeneas spaziert auf dem Schiffe,
Rauchend rumänischen Tabak
Und blickt sich um nach allen Seiten,
Damit er ja nichts übersieht.
Dann schreit er: "Lobet Gott, ihr Brüder!
Und rudert jetzt so fest ihr könnt,
Denn Tibris liegt uns vor der Nase!
Und diesen Fluß hat Vater Zeus
Mitsamt den Ufern uns versprochen.
Rudert! Bis ich euch "Ende" sag!"

Eneasz zaś wzdłuż czółna chódził,
Romeński tytoń sobie palił;
Na wszystkie strony wzrokiem wodził,
By nie przegapić czego w dali.
"O bracia, — krzyknął, — chwała Bogu!
Wiosłujcie — wnet się skończy droga,
Przed nami Tyber, słychać żaby,
On przez Zeusa obiecany,
Z brzegami cały nam oddany,
Wiosłujcie! — zaraz krzyknę szabas!"

В довольстве полном прохлаждался,
Роменский табачок курил,
На все четыре озирался
И вдруг, подпрыгнув, завопил:
"Ура! Хвалите, братцы, бога!
Шабаш. Окончена дорога.
Пред нами Тибр. Теперь держись!
Речушка эта нам богами
Обещана и с берегами;
А ну, на весла навались!"

Пока, Эолу повинуясь,
Летел вовсю троянский флот,
Роменским табачком балуясь,
Анхизов сын глядел вперед.
Он гаркнул: «Братцы, шевелитесь!
На весла шибче навалитесь.
Вон Тибр уже маячит наш!
Ведь эта речка с берегами
Нам предназначена богами!
Гребите! — скоро и шабаш».

Эней на челне прохлаждался,
Роменский табачок курил,
На все четыре озирался —
Чего б не прозевать, следил.
Вдруг крикнул: «Господа хвалите!
Что мочи есть, сильней гребите, —
Вот перед носом Тибр у нас.
Та речка Зевсом нам сулена
И с берегами подарена.
Греби! Вот закричу шабаш!»

Дымил он роменской махоркой,
Все время вдоль челна ходил,
Смотрел на все четыре зорко,
Тибр не проехать бы, следил.
«Хвалите, — крикнул, — братцы, бога!
Гребните-ка еще немного,
Под носом Тибр уже у нас.
Река со всеми берегами
Нам та подарена богами,
Сейчас я крикну вам «шабас»!»

Romenský tabák pokuřuje,
po lodi chodil Aeneáš,
rozhlížel se, co kolem tu je,
aby snad něco nepropás.
„Hej, bratři!“ vzkřikl, “chvalte boha!
Každý ať vesluje jak moha,
Tiberu máme před nosem,
tu řeku země zaslíbené,
i se břehem ji dostaneme,
jen dál, až řeknu — dost, až sem!“

Гребнулы разъ, два, тры, чотыри,
Якъ на! — у берега човны;
Трояньци наши чупрындыри
На землю скиць,— якъ тамъ булы!
И заразъ сталы роскладатысь,
Копаты, строить, ташоватысь,
Мовъ имъ пидъ лагерь судъ одвивъ.
Эней крычыть: «моя тутъ воля
«И килько окомъ скынешъ поля,
«Скризь - геть настрою городивъ.»

       Частина IV стр. 18.

Воля — право розпоряджатися чимсь на свій розсуд; влада (СУМ-20).

Геть — употребляется для усиленія (Г.).

Гребти — упираючись об воду веслом або чим-небудь іншим, приводити в рух човен (СУМ-20).

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Скіць — уживається у знач. скіцнути — скікнути — скакати — робити стрибок, стрибки; стрибати (СУМ-11).

Скрізь — по всіх місцях; по всій території; всюди, повсюди (СУМ-11).

Ташоватись — ташуватися — розташовуватися, розміщатися (С.).

Човен [Човенъ] = лодка (К.).
Невелике, перев. веслове судно (СУМ-11). Слово вживається для позначення будь-яких суден, на яких троянці ходили по морях (Т.Б.).

Чуприндир — так на Україні козаків звали за те, що носили довгі чуприни, чуби (Л.). Те саме, що чубар — той, хто має чуб, чубчик (СУМ-11). Ті, що носили довгий чуб, оселедці. Були неодмінною прикметою запорізького козацтва. Зникли після ліквідації Запорізької Січі у 1775 р. разом з останніми представниками низового козацтва (С.).

They rowed fast: one, two, three, four
And look! The long-haired Jacks
Had brought the boats right to the shore
And jumped onto the beach with bags and sacks.
They started digging, building, settling down,
As if they were in their own town,
As if the court permitted them to build the camp.
Aeneas yelled: "My will is here the law!
This island will be in my mighty paw!
Big cities here will have my stamp."

На вёслы дружна налягалі,
І вось! — яны ўжо на зямлі;
Траянцы з чоўнамі прысталі
Да берага — як тут былі!
Так пачалі нарэшце мэту
Здзяйсняць сваю, нібы ім гэту
Зямлю пад лагер суд адвёў.
Эней крычыць: «Мая тут воля,
Цяпер я, колькі хопіць поля,
Тут набудую гарадоў».

И — раз, два, три — весла прибраха,
и хоп — заметнаха въже,
и на брега се озоваха;
за перчемлиите мъже
отново дни на труд настават,
стоварват, носят, разкопават,
ще лагеруват тук — личи.
Еней крещи: — Това е наше...
и бърза с ров да го опаше,
дордето стигат му очи.

Eins, zwei, drei, vier, wurde gerudert.
Und sieh! Die Boote sind am Strand!
Unsere wackeren Trojaner
Machten nur Hops, und waren da!
Sie fingen an, sich einzurichten,
Gruben und sägten, bauten auf,
Als ob dies ihre Heimat wäre.
Aeneas ruft: "Es ist mein Reich!
Soweit das Auge reicht, sind Felder,
Hier bau ich Städte, noch und noch!"

Zawiosłowali razy cztery,
I maszt! — już czółna są u brzegu;
Trojanie, nasze te przechery,
Na ziemię skok i jak wśród swego,
Swobodnie jęli się lokować,
Zawzięcie kopać i budować,
Jak gdyby sąd im dał pod obóz.
Eneasz krzyczy: "Tu ma wola,
I ile wzrokiem ujrzysz pola,
Nawznoszę miast, gdzie się spodoba".

Гребцы разок-другой гребнули,
И глядь — у берега челнок.
Троянцы на землю махнули,
Пошлялись берегом часок;
Потом работа закипела,
Копали, строили, аж пела
Земля от звона топоров.
Эней кричал: "Моя здесь воля,
Куда ни кинешь глазом в поле —
Везде настрою городов".

Гребнули раз, два, три, четыре...
Челнами врезались в песок.
Мотню по ветру растопыря,
На сушу все троянцы скок.
Давай проворно рыть землицу,
Как будто место под станицу
Им суд отвел без дальних слов.
Эней вскричал: «Моя здесь воля,
И — сколь окину глазом поля —
Везде настрою городов!»

Гребнули раз, два, три, четыре,
И вот — пора пристать челнам.
Спешат чубатые задиры,
На землю скок — как сроду там!
И сразу стали размещаться,
Копать и строить, расселяться —
Отвел как будто землю суд.
Эней кричит: «Моя тут воля,
Сколь глазом ни окинешь поля,
Я городов настрою тут!»

Гребнули раз, два, три... В лимане
Челны пристали к берегам,
Как запорожцы на Кубани,
Троянцы прыг! — и были там.
Шатры у Тибра разбивали,
Рубили, строили, копали,
Как будто жили здесь всегда.
Эней кричит: «Моя здесь воля!
И сколько глаз охватит поля,
Везде построю города».

Tak zabrali: ráz, dva, tři, čtyři,
už kyne jim břeh toužený
a člun se rychle k němu blíží
a hop — a už jsou na zemi.
Vynesli všecko, rozložili,
stavěli, kopali a ryli,
zvonily rýče napořád.
Aeneáš křičí: „Má je země
všude, kam až tu dohlédneme —
zde moje města budou stát!“

Земелька ся була Латыньска,
Завзятый царь въ ній бувъ Латынъ;
Старый скупындя — скурвасыньска,
Дрыжавъ, якъ Каинъ, за алтынъ.
А также вси його пидданци,
Носылы латани галанци,
Дывывшысь на свого царя;
На гроши тамъ не козырялы,
А въ китъкы крашанкамы гралы.
Не визьмешъ даромъ сухаря.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 19.

Видання 1809:

рядок 2:

Завзятий цар в ней був Латин

рядок 6:

Носили подрани галанці

       Частина IV стр. 19.

Алтин — монета в три копійки. Уже в часи І. Котляревського старовинна, востаннє чеканилась при Катерині І (роки царювання 1725-1727). Назва грошової одиниці походить від татарського алти — шість (С.).

Галанці — вузенькі штани (Л.). Українські пани одягали своїх прислужників, зокрема т. зв. козачків, в фалендишові (fein holländisch, тобто голландські) сукна, звідки й пішла назва «галанці» (Ш.).

Дарма — вживається у значенні слова задарма — безплатно, безкоштовно; даром (СУМ-11).

Дрижати — боятися витрачати що-небудь; скупитися (СУМ-20).

Завзятий [Завзятый] = неуступчивый (К.).
1) Дуже діяльний, енергійний, який наполегливо переборює труднощі, невідступно домагається здійснення поставленої мети. 2) Який з захопленням, пристрастю віддається якому-небудь заняттю, якійсь справі; запеклий. 3) Який характеризується великою енергією, наполегливістю, непохитністю (про вдачу людини, її окремі риси і т. ін.). 4) перен. Який ведеться з запалом, пристрастю; упертий, напружений (про працю, боротьбу і т. ін.) (СУМ-20).

Каїн — у Біблії перший син Адама і Єви, старший брат Авеля, який загинув від руки Каїна через заздрість.

Кітьки — варіація гри крашанками: котити по землі (С.).

Крашанка [Крашанка] = красное яичко (К.).
Пофарбоване яйце, признач. для Великодніх свят (СУМ-20).

Латин — у Вергілія — цар Лаціуму, син Фавна, бога лісів і полів, покровителя стад і пастухів, і німфи Маріки (А.).

Латаний — дієпр. до латати — лагодити, пришиваючи латки (СУМ-20).

Латинська земля, Латинь — тобто Лаціум. В античні часи — одна з трьох західних областей Середньої Італії (Ш.).

Підданці — піддані — особи, які перебувають у підданстві певної держави, влади, правителя (СУМ-11).

Скупиндя — те саме, що скупердяга — скупа людина (СУМ-11).

Скурвасинська — вірогідно походить від скурвий син. Скурвий. Распутный. Скурвий син. Сынъ распутной женщины (Брань) (Г.).

А в кітьки крашанками грали.
Йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кінця. Той, чиє яйце лишиться цілим, забирає надбите яйце партнера собі.
Гра навбитки — своєрідне мистецтво. Треба було вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з того й другого боку — хто б'є по нерухомій крашанці, має більше шансів виграти.
Багато важило уміння вибрати для гри яйце з міцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощі: робили з обох кінців яйця — гострого і тупого – непомітні проколи голкою, видували білок і жовток, а потім заливали всередину розтоплений віск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалі в такій грі в межах правил йшли на всілякі хитрощі, інколи найнесподіваніші.
В кітьки — варіація гри крашанками: котити по землі. Оскільки саме вона названа в Котляревського, є підстава вважати, що в ті часи була популярнішою від гри навбитки. Тут цей вислів вжито у значенні: хитрили один перед другим, щоб своє тільки показати і з рук не випустити, а – чуже забрати (С.).

The country - Latium its name -
Where Latin was the tsar; though affluent,
He was a miser with no shame,
A Cain, who trembled for each cent.
His subjects, miserable wretches,
Were wearing pants with patches upon patches,
While following in footsteps of their manager,
They did not trump in cash, those yeggs,
But played with colored Easter eggs,
Such niggards they all were.

Лацінскім гэты край лічыўся”,
А кіраваў ім цар Лацін;
Старая скнара — калаціўся
Ён, быццам Каін, за алтын.
Народ яго вернападданы
Хадзіў галюткі, абшарпаны,
Няйначай, прыклад браў з цара;
Грашыма там не казыралі,
А больш у крашанкі гулялі,
Не возьмеш дарам сухара.

В прочутата земя латинска
Латин бе царят всепризнат,
пръв скръндза, с алчност сатанинска,
за грош убива роден брат.
А поданиците търпящи
с окъсани протрити гащи
дивяха се на своя цар;
прибираше им той парите,
та с писани яйца, горките,
играеха до днес комар.

Dies Stückchen Landes war lateinisch,
König Latinus herrschte hier.
Er war, wie Kain, ein alter Geizhals,
Zitternd um jedes Stück Altin.
So waren auch die Untertanen,
Trugen zerlumpte Kleider nur,
Um ihren König nachzuahmen.
Für Geld hatten sie kein Gefühl
Und würfelten um bunte Eier, -
Völlig umsonst gibt es kein Brot.

A ziemia była to latyńska,
Żył król Latynus tam zawzięty;
Ten stary skąpiec skurwysyński
Jak Kain za grosz drżał przeklęty.
Poddani w kraju jego znanym
Nosili spodnie połatane,
Wzorując się na królu starym;
I na pieniądze tam nie grali,
Lecz pisankami się stukali,
Nie weźmiesz darmo i suchara.

Земля, куда Эней причалил,
Звалась Латинской. Царь Латин
Был жмот, каких в тот век не знали,
Дрожал, как Каин, за алтын.
В царя и подданные были:
В штанах заплатанных ходили,
Не тратили ни гроша зря;
На деньги в карты не играли,
Вовеки даром не давали
Друг дружке даже сухаря.

А между тем царем Латином
Был крепок сей латинский край.
Как Каин, трясся над алтыном
Заядлый этот скупердяй,
Чьи подданные — голодранцы —
Носили рваные «голландцы»,
Точь-в-точь как их сквалыжный царь.
На деньги там не козыряли,
А только писанки катали,
И черствый прятали сухарь.

Латинской та была землица,
Царем в ней дошлый был Латин:
Скупец, чужим охоч живиться,
Дрожал, как Каин, за алтын.
Такие ж подданные были:
В портах залатанных ходили,
Примеру следуя царя.
Там деньги в карты не мотали,
А в китьки писанки катали,
Не подадут и сухаря.

Земля же та была латинской,
И царствовал в ней царь Латин,
Себе он деньги греб по-свински,
Дрожал, как Каин, за алтын.
У подданных, причем богатых,
У всех штаны были в заплатах,
Ведь каждый брал пример с царя;
На деньги в карты не играли,
Лишь с горки писанки катали,
Не взять там даром сухаря.

Latinská byla zem i řeka,
car Latin vlád tam v onen Čas;
jak čert na hříšnou duší čeká,
ten skrblík na groš jen se třás.
A po příkladu svého krále
poddaní chodili tam stále
jen v zašívaných kalhotách;
groš v kartách prohrát neuměli,
jen kraslicemi kutáleli
a lakomí byli až strach.

Латынъ сей хоть не дуже блызько,
А все Олымпськымъ бувъ ридня,
Не кланявся никому нызько,
Для його все була бридня.
Мерыка, кажутъ, його маты,
До Фавна стала учащаты
Та и Латына добула.
Латынъ дочку мавъ чепуруху,
Проворну, гарну и моргуху.
Одна у нього и була.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 20.

Видання 1809:

рядок 10:

Одна у його і була

       Частина IV стр. 20.

Бридня, бредня — безглузді думки; химери (СУМ-20).

Гарний — який має привабливу зовнішність, привабливі риси обличчя; вродливий (СУМ-11).

Добувати, добути — те саме, що народжувати (СУМ-11).

Лавинія (Лавина, Лавися) — дочка царя Латина і цариці Амати.

Латин — у Вергілія — цар Лаціуму, син Фавна, бога лісів і полів, покровителя стад і пастухів, і німфи Маріки (А.).

Мерика — німфа, мати царя Латина (А.). Котляревський неправильно передав ім'я матері Латина (Marica) (Ш.).

Моргуха — те саме, що кокетка — жінка, дівчина, яка своєю зовнішністю, поведінкою, манерами, одягом і т. ін. намагається сподобатися, викликати інтерес до себе в чоловіків (СУМ-20).

Олимп — Олімп — найвищий гірський масив на півночі Греції, на кордоні з Македонією. В грецькій міфології — місце перебування богів. Пізніше, в епоху Риму, часто вживається в значенні неба, місця, де мешкали боги (Д.). На Олімпі стоять палаци Зевса та інших богів, збудовані й оздоблені богом ковальства Гефестом. Ворота в Олімп, коли боги виїжджають звідти на золотих колісницях, відкривають і закривають гори. Олімп — також символ верховної влади (С.).

Проворний — спритний, моторний, жвавий (СУМ-11).

Фавн — бог лісів і полів, покровитель стад і пастухів, батько Латина (А.).

Чепуруха — опрятная женщина; франтиха, щеголиха (Г.). Чепурун — людина, яка звикла до чистоти й акуратності у всьому, а також людина, яка педантично стежить за своєю зовнішністю (СУМ-11).

This Latin wasn't a close relation
To the Olympians, but, anyway, a kin.
He would not bow to them in adoration,
Which would be as repugnant as a sin.
They say that Faun was often seen
With Merica, his mother, in the green
Outdoors, where she conceived her son.
He, Latin, had an only daughter, a coquette,
As gorgeous as a violet,
Whose skill and charm couldn't be outdone.

Лацін Алімпу, хоць не блізкім,
Але лічыўся сваяком,
І не хадзіў з паклонам нізкім
Ён да другіх вяльмож у дом.
Да Фаўна, кажуць, учашчала
Лаціна маці, й нагуляла
Свайго сыночка з ім яна.
Лацін дачку меў маладую,
Вясёлую і разбітную,
Яна была ў яго адна.

На боговете бе роднина,
макар далечен, тоя мъж,
и кланяха му се мнозина,
но той на никой, ни веднъж.
Мерика, майка му — отдавна:
разправят, — срещала се с фавна
и тъй сдобила се със син.
Той имаше си дъщеричка —
чевръста, дашна, хубавичка,
едничка щерка на Латин.

Nur ganz entfernt war der Latinus
Mit den Olympischen verwandt,
Vor niemand machte er Verbeugung,
Für ihn war alles Niedertracht.
Merika - sagt man - seine Mutter
Besuchte öfter mal den Faun
Und so bekam sie den Latinus.
Latinus selbst hatte ein Kind,
Eine gar wunderschone Tochter,
Schlank an Gestalt, gewandt und flink.

Latynus ów się mocno ciskał, —
Był olimpijskich bogów krewnym,
Nie kłaniał się nikomu nisko,
Pogardzał wszystkim siebie pewny.
Marika, mówią, jego matka
Do fauna biegła też nierzadko,
Więc Latynusa urodziła.
Latynus córkę miał strojnisię,
Ruchliwą, ładną zalotnisię,
I jedynaczką ona była.

Латин считал родней своею
Богов олимпских. Посему
Не гнул ни перед кем он шеи,
Все было трын-трава ему.
Когда-то мать его, Мерика,
Влюбилась в Фавна, да, гляди-ка,
Латина с ним и прижила.
Жил царь Латин, не зная лиха,
Имел он дочку щеголиху.
Вот впрямь уж девка всем взяла!

Богам родня — хоть не из близких —
Был царь Латин, а потому
Занесся и поклонов низких
Не расточал он никому.
Мерика, мать его, исправно
Когда-то навещала Фавна,
Затем Латина родила.
Имел он доченьку — воструху,
Красотку, модницу, моргуху.
Одна лишь у царя была.

Хоть дальней, все ж родней Латину
Олимпский доводился сонм.
Ни перед кем не гнул царь спину,
Ему все было нипочем.
Мерику, мать его, болтали,
Частенько с Фавном примечали,
С ним и Латина прижила.
Имел он дочку хлопотунью,
Красу, плутовку, щебетунью —
Единой у него росла.

Латин, хоть и не очень близко,
Все ж олимпийцам был родня,
Царям не кланялся он низко,
Всегда достоинство храня.
Мерика, мать его, по слухам,
Гуляла с Фавном, скотьим духом,
Да и Латина прижила.
Латин имел дочь-щеголиху,
Что всем подмигивала лихо,
Одна лишь у него была.

Latin se hlásil k Olympanům
co příbuzný, byť vzdálený,
on neklaněl se žádným pánům
a kašlal na své sousedy.
Merika, sličná jeho máti,
začla si s Faunem jednou hráti,
až měla synka Latina.
Latin měl dcerku parádnici,
svižnou a zdobnou, pěkných lící,
dceř byla jeho jediná.

Дочка була зальотна птыця
И зъ заду, зъ переду, кругомъ;
Червона, свижа якъ кыслыця,
И все ходыла павычомъ.
Дородна, росла и красыва,
Прыступна, добра, не спесыва,
Гнучка, юрлыва, молода;
Хоть хто на ней не нарокомъ,
Закыне молодецькымъ окомъ,
То такъ ѣи и вподоба.

       Частина IV стр. 21.

Гнучкий — який легко згинається, гнеться (СУМ-11).

Зальотна птиця — тут у значенні: незвичайна, виняткових достоїнств (С.)

Кислиця [Кыслыця] = лесное яблоко (К.).
Дика яблуня, яку використовують як підщепу для культурних сортів; лісова яблуня, а також плід лісової яблуні // Взагалі про яблуню та її плоди (СУМ-20). Нар.: Сняться комусь кислиці, та не знає к чому (кислиці бачить у сні — також і проти плачу. — Номис. — С. 168) (С.).

Кругом — звідусіль, з усіх боків (СУМ-20).

Лавинія (Лавина, Лавися) — дочка царя Латина і цариці Амати.

Ненароком — без певної мети, без певного наміру; ненавмисне (СУМ-11).

Пава, павич — великий південноазіатський птах родини фазанових, самці якого мають яскраве оперення і довгий барвистий хвіст, що розпускається у вигляді віяла. Ходити павичом — ходити поважно, гордовито (СУМ-11).

Приступна — уважна до інших; не зарозуміла, не гордовита (СУМ-11).

Спесивий — те саме, що пихатий — якому притаманна надмірно висока думка про себе, зверхність, погорда, зарозумілість, зазнайство (СУМ-11).

Ходити журавлями, індиком, павичом — ходити поважно, гордовито (СУМ-11).

Юрливий — швидкий, в'юнкий (Л.); швидкий, жвавий, меткий (СУМ-11).

Дочка була зальотна птиця і далі.
В образі Лависі змальований народний ідеал дівчини. Першими названі найголовніші з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потім — гарна. Далі йде повніше змалювання зовнішності і вдачі. Бурлескне обігрування тут відсутнє зовсім. Лавися в 21-22—й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси І. Котляревського.
Приступна, добра, не спесива — порівняй у п'єсі «Наталка Полтавка»:

Ой, я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.

Порівняй також з образом української молодиці Дідони (I, 21) (С.).

The daughter was a flirting bird
From every side and all around,
So rosy-cheeked. One never heard
Her steps, she barely touched the ground.
Fine looking, well endowed and tall,
Good-natured and polite to all,
She was with graces so enriched;
Whoever had a chance
To see her radiance,
He was attracted and bewitched.

Дачка дзяўчынаю здаровай,
Мажною з выгляду расла;
Як яблык, свежай і ружовай,
Як пава, статнаю была,
Лагоднаю і жартаўлівай,
Прыгожай і не ганарлівай,
Крамянаю і маладой;
Хто на дзяўчыну ненарокам
Хоць раз цікаўным глянуў вокам,
Той быў ўражаны красой.

Бе прелетна, безгрижна птица
отвсякъде — отпред, отзад;
вървеше като пауница,
същинска ябълка на цвят.
Висока, снажна и красива,
спокойна, млада, обичлива,
добра и в тяло, и в глава;
и ако някога случайно
ерген погледнеше я тайно —
то най я радваше това.

Die Tochter war ein feiner Vogel,
Vorne und hinten, überall,
Rotbackig und frisch wie ein Apfel,
Immer stolzierend wie ein Pfau.
Der Körper schlank und gutgewachsen,
Nicht stolz, stets ansprechbar und gut,
An Jahren jung, geschickt und wendig;
Wenn einer sie zufällig sieht
Und einen Männerblick ihr spendet,
Findet Gefallen gleich an ihr.

Córeczka wdzięczną więc dziewuszką
Już z tyłu, z przodu, zewsząd była;
Czerwona, świeża jak jabłuszko,
Jak paw pyszniła się, chodziła.
Dorodna, rosła i piękniutka,
Przystępną, dobra i skromniutka,
Ruchliwa, giętka, zwinna, młoda;
I kto junackim okiem na nią
Przypadkiem rzuci, wryty stanie,
Tak upodoba jej urodę.

Кругом — и спереди и сзади —
Как яблочко свежа была,
Ходила — точно на параде,
Походка павья, грудь бела;
Росла, дородна, не спесива,
Вертлява, молода, красива,
Гибка, востра, как лезвие;
Кто ни окинет ненароком
Девчонку молодецким оком —
Тот разом втюрится в нее.

Залетная такая птичка!
Всего в пропорции у ней:
Осанкой — пава; круглоличка,
Румянец — яблочка красней;
Стройна, дородна и красива,
Добра, спокойна, не спесива,
Гибка, проворна, молода.
Кто на нее хоть ненароком
Посмотрит молодецким оком,
Тот сразу влюбится — беда!

Игривой пташкой дочь глядела,
Что сзади, спереди, кругом;
Свежа, как яблочко, алела,
Ходила павою, шажком,
Статна, дородна и красива,
Добра, доступна, не спесива,
Гибка, вертлява и юна.
Коль кто ее хоть ненароком
Окинет молодецким оком,
Всем по сердцу была она.

Залетной птицей без изъяна
Дочь распрекрасная была,
Свежа, как яблочко, румяна,
Ходила — лебедем плыла.
Была любезна, не спесива,
Добра, пленительно красива,
Стройна, высока, молода,
Кто на нее, хоть ненароком,
Посмотрит молодецким оком,
Ее полюбит навсегда.

Líbivá, jako malovaná,
se stran i zpředu, zezadu,
a svěží jako višně planá,
honila jenom parádu.
Urostlá, pěkná byla panna,
přístupná, nijak nafoukaná,
štíhlá a pružná, jak má být.
Kdo uvidí ji znenadání,
junáckým okem mrkne na ni,
tomu se musí zalíbit.

Така дивча — кусочокъ ласый,
Заслынешся якъ глянешъ разъ;
Що ваши Гречеськи ковбасы!
Що вашъ первакъ грушевый квась!
Завійныця одъ неи вхопыть,
На голову насяде хлопитъ;
А може тьохне и не такъ.
Поставытъ рогомъ ясни очи,
Що не доспышъ петривськой ночи;
Те по соби я знаю самъ.

       Частина IV стр. 22.

Гречеські ковбаси — йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси (С.).

Завійниця — те саме, що завійна, завіна — різкий пекучий біль у грудях або животі (СУМ-20).

Заслинитися — змочуватися, зволожуватися слиною; слинитися (СУМ-20).

Квас — кислуватий напій, який готують із житнього хліба або житнього борошна із солодом, а також напій із фруктів, ягід або меду (СУМ-20). Грушевий квас — квас, на виготовлення якого йшли груші-дички (С.).

Ласий — дуже принадний, спокусливий (СУМ-20).

Петрівська ніч — найкоротша ніч року. Петрівка — середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.) (С.). Піст перед Петровим днем, православним церковним святом на честь апостолів Петра і Павла. У петрівку починалась косовиця та грабовиця (СУМ-11).

Тьохкатити — здригатися, стискатися, завмирати, сильно битися від страху, радості і т. ін. (про серце) (СУМ-11).

Те по собі я знаю сам.
Єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, але одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим (С.).

A girl like this, - a savory tid-bit!
On seeing her, you start to slaver.
Your fat Greek sausages aren't fit
For food. Your pear kvass has no flavour.
It'll give sharp pain inside your belly,
A trouble for your head, and smelly;
It might not be there on demand,
And your eyes will be horny,
Your sleep disturbed and your bed thorny,
I know it well, firsthand.

Краса яе — кавалак ласы,
Тут сліну, брат, каўтнеш не раз;
Што ў параўнанні з ёй кілбасы!
І Грэцкі ваш пяршак і квас!
Лепш не заводзіцца з такою,
Не будзе думкам супакою,
Сум горкі сэрца прадзяўбе.
Хай толькі гляне ветла ў вочы,
Дык не заснеш ні ўдзень, ні ўночы,
Я гэта знаю па сабе.

Такава мръвка — сиромаси
преглъщат слюнка час по час;
какво са гръцките колбаси,
какво — първак и крушов квас!
Човек от туй да залинее,
направо да се поболее,
а може и да пукне там.
Не иде сън, мълчиш, посърнеш
и до Петровден се извърнеш —
това съм го изпитвал сам.

Dies Mädchen ist ein Leckerbissen,
Du schluckst, sobald du sie erblickst:
Was ist schon eure Wurst dagegen,
Was ist schon euer Birnensaft!
Ein Schwindel könnte dich ergreifen,
Sorgen befallen deinen Kopf,
Dein Herz wird klopfen zum Zerspringen,
Trübe, verschwommen wird dein Blick
Und du kannst in der Nacht nicht schlafen, -
Solche Erfahrung hab ich auch.

Takowe dziewczę — kąsek łasy,
Gdy raz choć spojrzysz, puścisz ślinę;
Co wasze greckie tu kiełbasy!
Co kwas gruszkowy, miód lub wino!
Gorączka od niej chwyci snadnie;
Na głowę tylko kłopot spadnie;
A może stuknie nie tam nawet.
Ustawi na cię jasne oczy,
Nie dośpisz już Piotrowej nocy;
Po sobie znam też takie sprawy.

Пускали слюни лоботрясы
На этот лакомый кусок;
Что перед ней кныши, колбасы
Или там грушевый квасок.
С ней мигом головы решишься
И брюхом смертно затомишься;
Забудешь разом о гульбе;
На лоб повылезают очи,
Спокойно не поспишь ни ночи;
Я это знаю по себе.

Скажу я, не жалея красок,
Девица — лакомый кусок!
Смачнее греческих колбасок,
Вкусней, чем грушевый квасок.
Взглянул — и в голове забота,
В желудке — резь, в костях — ломота...
Не пожелаешь и врагу!
Остолбенеют ясны очи.
И не доспишь петровской ночи.
Я по себе судить могу.

Кусочек лаком — глянешь часом,
Так губы облизнешь не раз;
Куда там греческим колбасам!
Что ваш первач грушевый квас!
Живот заноет, как от рези,
Забота в голову полезет,
А может екнуть и не там;
И так начнешь таращить очи,
Что не доспишь в петровки ночи;
Я по себе то знаю сам.

Кусочек лакомый — такая,
Слюну сглотнешь, коль глянешь раз,
Что там пред ней струя хмельная!
Что сладость греческих колбас!
Животик от нее скорежит,
И душеньку тоска изгложет,
А может, екнет и не там,
Поставит рогом ясны очи,
И не доспишь петровской ночи,
То по себе я знаю сам.

AŽ sbíhají se v ústech sliny,
jak tohle sousto uhlídáš —
a hned si děláš laskominy...
Co kvas a řecký salám váš!
Jak zakoukáš se trošku na ni,
v útrobách cítíš ujímání,
a co je s tebou, nevíš sám.
Když zakroutí po tobě oči,
je s tebou zle, už nespíš v noci —
to všecko za sebou už mám!

Сусидни хлопци женыхалысь
На гарну дивчыну таку,
И сватать де-яки пыталысь,
Яки хотилы, щобъ смаку
Въ Латыновій дочци добыться,
Царя прыданымъ пожывыться,
Геть, геть — и царство за чубъ взять.
Но ненечка ѣи Амата,
Въ души своій була строкота,
Не всякій йій любывся зять.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 23.

Видання 1809:

рядок 1:

Сосідні хлопці женихались

рядок 9:

В душі своєй була строката

Some next-door fellows chose
To woo that gorgeous lass,
And some were ready to propose
To wed the girl of that high class.
They also planned to get
The realm with that coquette.
There was someone who saw
Things differently. Her strict mother
Told those crude fellows not to bother.
She knew who would become her son-in-law.

Сватоў суседзі пасылалі
Не раз да царскае дачкі,
Якія толькі не жадалі
Прыгажуны яе рукі,
Яе прыхільнасці дабіцца,
Цара пасагам пажывіцца,
А там і ўладу ў рукі ўзяць.
Ды маці мудрая Амата
Такім зяцям была не рада,
Не кожны падарожны — зяць.

Съседските момци не спряха
да пращат сватове у тях,
а те на свой ред се моряха,
та някак в щерката ищах
дано събудят най-накрая.
Че с царска зестра беше тая —
след туй на царството е ред.
Но всуе — майка и Амата
бе доста строга и чепата,
не и хареса никой зет.

Die Nachbarprinzen kreisten ständig
Um diese wunderschöne Maid,
Manch einer, der an Heirat dachte,
War unentwegt darum bemüht,
Der Tochter Latins zu gefallen
Und nicht zuletzt des Königs Gunst
Und auch sein Reich mit zu gewinnen.
Die Mutter, die Amata hieß,
War äußerst streng in ihrem Wesen, -
Nicht jeder Freier war ihr recht.

Z sąsiedztwa chłopcy szli w zaloty
Do ładnej, słynnej panny owej,
Niektórzy mieli też ochotę
Ją swatać, żeby posmakować
Wnet w Latynusa córce ładnie,
Posagiem króla też zawładnąć,
A tam — królestwo sobie zdobyć.
Lecz matuleńka jej Amata
Charakter miała zbyt rogaty,
Nie każdy zięć jej się podobał.

Давно соседи женихались,
Ночами не спалось иным,
Дивчину высватать пытались,
Притом смекали: как бы им
И ласки от нее добиться,
Да и приданым поживиться,
А там и трон к рукам прибрать.
Но мать Лавинии Амата
Была на сговор туговата:
Не всякий зять ей был под стать.

Подбиться к девушке пригожей
Пытались уж не первый год.
С Латином породниться тоже
Соседним хлопцам был расчет:
Заполучить не только дочку —
В придачу к сладкому кусочку
Со временем и царство взять.
Но маменька ее, Амата,
Была причудами богата.
Годился ей не всякий зять.

Окрест все молодцы вздыхали
По красной девице такой;
Иные сватов засылали,
Позарившись живой рукой
С Латина дочерью слюбиться,
Приданым царским поживиться,
А там и трон к рукам прибрать.
Но матушка ее Амата
Была на норов крутовата;
Не всякий был угоден зять.

Соседи-парни увивались
Вокруг Лависеньки всегда,
Иные свататься пытались,
Хотели хлопцы без труда
К царевой дочке подкатиться,
Ее приданым поживиться,
А там за чуб и царство взять.
Но только мать ее Амата
Была капризна, хитровата,
Не каждый нравился ей зять.

Že byla děvče jako kvítí,
ženichů měla habaděj,
každý by si ji hned chtěl vzíti,
vždyť věru bylo by mu hej:
kdyby se jí v něm zalíbilo,
to by se s carským věnem žilo,
i na trůn by si potom sed.
Maminka Amata však byla
dost vybíravá, vrtošivá
a vhod jí nebyl každý zeť.

Одынъ бувъ Турнъ царьокъ нешпетный,
Зъ Латыномъ у сусидстви жывъ,
Дочци и матери прыкметный
И батько дуже зъ нымъ дружывъ.
Не въ шутку молодець бувъ жвавый,
Товстый, высокый, кучерявый,
Обточеный якъ огирокъ;
И війська мавъ свого чимало,
И грошекивъ такы бряжчало,
Куда не кынь, бувъ Турнъ царьокъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 24.

Видання 1809:

рядок 8:

І віська мав свого чимало

рядок 10:

Куда ні кинь, був Турн царьок

       Частина IV стр. 24.

Бряжчати — ударяючись, утворювати брязкіт, дзвінкі звуки. Грошиків бряжчало — хто-небудь заможний, багатий, має гроші (СУМ-20).

Військо [Військо] = войско (К.).
Збройні сили держави або повстанського руху; армія (СУМ-20).

Жвавий — повний життєвої сили, енергії, зі швидкими, легкими рухами; рухливий. Бравий — який відзначається сміливістю, енергійністю, жвавістю (СУМ-20).

Кучерявий — людина з волоссям, що в'ється (СУМ-20).

Латин — у Вергілія — цар Лаціуму, син Фавна, бога лісів і полів, покровителя стад і пастухів, і німфи Маріки (А.).

Нешпетний — Изрядный (Г.). Без хиби, гарний собою (Л.). Неабиякий — видатний, який виділяється з-поміж інших (СУМ-11).

Прикметний — який виділяється з-поміж інших; помітний (СУМ-11).

Турн — у Вергілія — цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн — небіж цариці Амати, дружини Латина (С.); син німфи Венілії, суперник Енея, вбитий ним (А.).

Чимало — у значній мірі, дуже.

There was a certain little tsar
In Latin's neighbourhood.
The ladies thought he was by far
The noblest man, so eminent and good.
The father liked the boy,
Because it was a joy
To be with him. That fat and tall
And agile, curly-headed lad
Had gold, as he was said,
An army, too; a young tsar, after all.

Адзін быў Турн, царок выдатны,
Што блізка жыў ад іх зусім,
Для маці і дачкі прынадны,
Ды і Лацін лічыўся з ім;
Турн быў дзяцюк рухавы, жвавы,
Высокі, тоўсты, кучаравы,
Абточаны, як агурок:
І войска меў свайго нямала,
І грошыкаў яму ставала,
Куды ні кінь, быў Турн царок.

Единствен Турн между мъжете,
най-личния съседен цар,
се бе харесал и на двете,
че бе и на Латин другар.
Той бе момче подвижно, здраво,
височко, пълно, къдроглаво,
набито като корнишон;
намираха му се войници,
а беше скътал и парици,
с две думи — ставаше за трон.

Im Nachbarreich regierte Turnus,
Er war ein König nach Geschmack,
Tochter und Mutter zeigten Neigung
Und auch der Vater war sein Freund.
Er war ein feiner Kerl, war stattlich,
Breitschultrig, groß, mit krausem Haar,
Rundherum glatt wie eine Gurke;
Ihm unterstand ein großes Heer
Und auch Geld klingelte im Beutel, -
Echt König Turnus, wo man schaut.

Był Turnus tam, król młody, zgrabny,
Żył z Latynusem po sąsiedzku,
Dla córki z matką dość powabny,
A ojciec lubił go od dziecka.
Był młodzian nie na żarty żwawy,
Wysoki, tłusty, kędzierzawy
I obtoczony jak ogórek;
Miał swego wojska już niemało,
Pieniędzy sporo też brzęczało
I jak nie spojrzeć, był figurą.

Лишь Турн-царек один средь прочих —
С Латином он в соседстве жил —
Был люб и матери и дочке,
Да и отец с ним век дружил.
Он был и впрямь детина бравый —
Высокий, толстый, кучерявый;
В делах — не промах, парень жох;
И войска он имел немало,
В карманах золото бренчало,
Куда ни кинь — жених не плох.

А некий Турн, царек, заметьте,
С Латином по соседству жил.
У дочки с матерью — в предмете,
К тому же и с отцом дружил.
Детина был на редкость бравый,
Высокий, толстый, кучерявый,
Обточенный, как огурец.
И войска он имел немало,
И серебро в мошне бренчало.
Куда ни кинь — был молодец.

Один был Турн-царек приметен,
С Латином он в соседстве жил,
Был дочкой с матерью привечен,
И батька сильно с ним дружил.
Не в шутку молодец был бравый —
Высокий, полный, кучерявый —
Свеж, как огурчик, паренек.
И войска он имел немало,
Кой-что и в кошельке бренчало,
Куда ни кинь был Турн-царек.

Из всех лишь Турн — царек завидный,
С Латином он в соседях жил —
По вкусу дочке был, как видно,
С ним очень и отец дружил.
Собой он молодец был бравый,
Высокий, толстый и кудрявый,
Красавец вдоль и поперек;
Он войск своих имел немало,
Да и казны на все хватало,
Жених завидный — Турн-царек.

Hned přes pole tam Turnus sídlil,
ač car, přec nebyl šereda,
matce i dcerušce se líbil,
s otcem žil v dobrém, jak se zdá,
čilý a hbitý, junák pravý,
vysoký, tlustý, kučeravý,
kulatý jako melounek.
Dost vojska měl co řádný vládce
a groše zvonily mu v kapse,
nu, každým coulem byl to rek.

Панъ Турнъ щось дуже пидсыпався
Царя Латына до дочкы,
Якъ зъ нею бувъ, то выправлявся
И пиднимавсь на каблучкы.
Латынъ, дочка, стара Амата,
Що день видъ Турна ждалы свата,
Уже нашылы рушныкивъ,
И всякыхъ всячынъ напрыдбалы,
Яки на сватанни давалы,
Все сподивалысь старостивъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 25.

Видання 1809:

рядок 6:

Щодень од Турна ждали свата

That princeling Turn paid much attention
To Latin's daughter. Every day
When he was with her, he would mention
How beautiful she was, a true bouquet.
The parents and their anxious charmer
Awaited their remarkable disarmer
With all the necessary towels
And many other things,
Important for such happenings,
They all had irritated bowels.

Не першы год як заляцаўся
Пан Турн да царскае дачкі,
Калі з дзяўчынай ён вітаўся,
Дык станавіўся на наскі.
Лацін, яго дачка, Амата
Ад Турна ўжо чакалі свата,
Панашывалі ручнікоў
І розных рэчаў напрыдбалі,
Нібы на свята запасалі —
У гонар сваццяў і сватоў.

А от Латиновата щерка
и Турн не сваляше очи,
не беше му съвсем по терка,
та се на токове качи.
Латин, Амата, дъщерята
очакваха да дойде свата,
успяха кърпи да стъкмят
и други най-различни дари
за сватове и за сватбари,
тъй както си му е редът.

Herr Turnus machte immer öfter
Dem Töchterchen Latins den Hof;
Er reckte sich in ihrer Nähe
Und hob sich auf dem Absatz hoch.
Latin, Amata und die Tochter
Hofften, daß er sich bald erklärt,
Handtücher waren vorbereitet,
Gar viele Sachen angeschafft,
Um sie dem Hochzeiter zu reichen, -
Täglich erhofften sie Besuch.

Pan Turnus rwał się wyjątkowo
Do córki króla Latynusa,
Gdy z nią był, stale się prostował,
Na palcach chodził ten chytrusek.
Latynus, córka i Amata
Oczekiwali odeń swata,
Ręczniki już powyszywali,
Kupili rzeczy do dawania
Zwyczajem znanym przy swataniu,
Starostów wciąż się spodziewali.

Пан Турн давненько собирался
Латина дочку подцепить;
Пред нею на носки вздымался,
Старался плечи распрямить.
Лавиния, Латин, Амата
Что день от Турна ждали свата.
Уже нашили рушников,
Понакупили всякой снеди,
Чтобы приняться, как соседи,
За сватовство без лишних слов.

Пан Турн, однако, подсыпался
К Латина дочке всё сильней.
На каблучки приподнимался
И выправлялся перед ней.
Латин, царевна и Амата
От пана Турна ждали свата:
Уже нашили рушников
И мелочей любого рода
Для свадебного обихода,
Как водится спокон веков.

Пан Турн уж больно подольщался
И перед дочкой лебезил;
Коль с нею был, то выпрямлялся.
На цыпочках вокруг ходил.
Латин и дочь, и мать Амата
Что день от Турна ждали свата
И рушники уж припасли,
И всякой всячины достали,
Какую в сватанье давали.
Все ждали, сваты чтоб пришли.

Пан Турн усиленно старался
У царской дочки быть в чести,
Когда был с нею, выпрямлялся,
Старался больше подрасти.
Латин, и дочка, и Амата
От Турна ожидали сватов,
Уже нашили рушников
И всякой всячины купили,
Все, что при сватанье дарили,
Прием готов был для сватов.

Pan Turnus, rek nad všecky reky,
k dědičce měl se, jak by ne;
stavěl se před ní na kramfleky
a lichotil se k rodině.
Latin, Amata, dcera taky
čekali jeho starosvaty,
výbavu šili, sháněli,
co nejvíc aby dceři dali;
svatební šátky uchystali
snad už na příští neděli.

Колы чого въ рукахъ не маешъ,
То не хвалыся, що твое;
Що буде, ты того не знаешъ,
Утратышъ може и свое.
Не розглядившы, кажутъ, броду,
Не лизь прожогомъ першый въ воду,
Бо щобъ не насмишывъ людей.
И перше въ волокъ подывыся,
Тогди и рыбою хвалыся;
Бо будешъ йолопъ, дуралей.

       Частина IV стр. 26.

Волок — невелика сітка з матнею для ловлі риби на неглибоких місцях (СУМ-11).

Дурень, дурний, дуралей — розумово обмежена, тупа людина (СУМ-11).

Йолоп — те саме, що дурень; бевзь/бевзень (вайло, йолоп, бовдур), недотепа (СУМ-20).

Мати — уживається на означення того, що комусь належить що-небудь, є його власністю; володіти чимось, посідати щось (СУМ-20).

Перше — перед чимсь іншим; спочатку, спершу (СУМ-11).

Перший — який виконує яку-небудь дію або є об'єктом дії раніше, ніж усі інші (СУМ-11).

Прожогом — стрімголов (СУМ-11).

Коли чого в руках не маєш і далі.
Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш». Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється — з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: «Ніхто не знає, що його чекає», «Не розгледівши броду, не лізь у воду», «Поспішиш — людей насмішиш», «Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє», «Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися». Однак з прислів'ями та приказками в «Енеїді» справа стоїть так, як з піснями в «Наталці Полтавці», — в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де — автора п'єси (С.).

If you don't have yet in your hands
The things that don't belong to you,
Don't brag. The destiny oft countermands
And you loose your possessions, too.
Don't get into the stream unless
You know the ford, wise elders stress.
Lest people laugh at you, my chum,
Look first into the net,
If there is fish inside. Do not forget,
Or they will call you idiot and dumb.

Калі чаго ў руках не маеш,
Дык не хваліся, што тваё:
Што будзе, ты таго не знаеш,
А страціць можаш і сваё.
Не распытаўшы добра броду,
Не суйся, кажуць, першы ў воду
Сам, каб людзей не насмяшыць.
З вады не выцягнуўшы нерат,
Улоў свой не хвалі наперад,
Калі не хочаш дурнем быць.

Не се хвали, че нещо имаш,
ако в ръце не го държиш;
и туй се случва — уж да взимаш,
а пък и с твойто се простиш.
Ако не виждаш брод в реката,
недей се хвърля във водата,
че току станал си за смях;
и рибата преди да хванат,
едни им е готов тиганът,
но всеки се подгавря с тях.

Hältst du nicht etwas in den Händen,
Prahle nicht, daß es dir gehört,
Was kommt, das kannst du gar nicht wissen,
Und dann entgleitet dir der Rest.
Man sagt - kennst du noch nicht das Ufer,
Steig in das Wasser nicht hinein,
Um dann nicht zum Gespött zu werden;
Schau dir den Fisch im Netz erst an,
Bevor du anfängst groß zu prahlen,
Sonst stehst als Trottel du am End.

Gdy czegoś w ręku nie masz, człeku,
To nie chwal się, że to jest twoje,
Bo nie wiesz, co się jeszcze czeka,
Utracisz, może, nawet swoje.
Jak mówią, nie sprawdziwszy brodu,
Też co tchu nie właź ty do wody,
Byś nie rozśmieszył tylko ludzi,
I ryb też przed niewodem nie łap;
Bo wszyscy ten wykryją nieład,
Już będziesz jełop, głupi nudziarz.

Но — ах! — чего не взял руками,
О том не говори: "мое";
Нельзя узнать, что будет с нами,
Утратить можешь и свое.
Как говорят, не зная броду,
Не суйся лучше первым в воду,
Чтоб вдруг не насмешить людей;
Не будь оплошным рыболовом,
Что хвастает своим уловом,
Не осмотрев еще сетей.

Чего руками не ухватишь,
Того не называй своим.
Кто знает? Может быть, утратишь
И то, что было впрямь твоим.
Не испытав заране броду,
Не суйся опрометью в воду,
Иначе насмешишь людей.
А если в сети не заглянешь
И похваляться рыбкой станешь —
Ты, скажут, круглый дуралей!

Коль не схватил чего руками,
Не похваляйся, что твое;
Что ждет, того не знаем сами —
Утратишь, может, и свое.
Как говорят, не зная броду,
Не суйся опрометью в воду,
А то пересмешишь людей.
Сперва на невод оглянися,
А после рыбкой похвалися
Иль будешь олух, дуралей.

Чего в руках ты не имеешь,
Не говори — оно мое,
Предугадать ты не сумеешь,
Утратить можешь и свое.
Ведь говорят, не зная броду,
Стремглав не суйся первым в воду,
Тем можешь насмешить людей,
Вынь прежде сети, убедися,
Потом уж рыбою хвалися,
Не то ты будешь дуралей.

Co nemáš v hrsti, není jisté,
nechlub se, že už je to tvé;
vždyť netušíš, co bude příště,
možná, že přijdeš o svoje.
Nevíš-li, kde jsou v řece brody,
nelez tam první do té vody,
sic budeš lidem pro smích jen.
Nejdřív se koukni, co máš v síti,
a pak se chlub, co ryb jsi chytil,
sic budeš hloupým ťulpasem.

Якъ пахло сватаннямъ въ Латына
И ждалы тилько четверга,
Ажъ тутъ Анхызова дытына
Прыпленталась на берега
Зо всимъ своимъ Трояньскымъ племьямъ.
Эней не марно тратывъ времья,
По молодецьку закурывъ:
Горилку, пыво, медъ и брагу,
Поставывшы передъ ватагу,
Для збору въ трубы засурмывъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 27.

Видання 1809:

рядок 1:

Як пахло сватаннєм в Латина

       Частина IV стр. 27.

Брага — старовинний слабоалкогольний напій, непрозорий, коричневого кольору, який за смаком нагадує пиво (СУМ-20).

Ватага — отрядъ, толпа; шайка (Г.). 1. Велика група людей; юрба, товариство. 2. Організована збройна група (СУМ-11).

Горілка — міцний алкогольний напій, що є сумішшю винного спирту і води у певній пропорції (СУМ-11). Не зрозуміло, чому Словник згадує лише винний спирт і не згадує зерновий.

Еней (Анхизенко, Анхизове дитя, Анхизів син, Анхизова дитина, Анхизович) — троянський герой, син Анхиза і Афродіти-Венери. З ростом могутності Римської держави виникла легенда про те, що після загибелі Трої Еней, який врятував троянські святині, оселився в Лаціумі, де виникла могутня держава, а його нащадки заснували Рим. Легенда ця лягла в основу «Енеїди» Вергілія (А.).

Закурити — почати диміти, виділяти дим або ароматичну речовину; задиміти (СУМ-20).

Засурмитии — почати сурмити — видавати звуки, звучати (про духові музичні інструменти) (СУМ-11).

Латин — у Вергілія — цар Лаціуму, син Фавна, бога лісів і полів, покровителя стад і пастухів, і німфи Маріки (А.).

Марно, марне — прислів'я до марний — який не дає очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (СУМ-20).

Мед — хмільний напій, вигот. з меду (СУМ-20).

Сватання — дія за значенням сватати (за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків) і свататися (звертатися до батьків дівчини, звичайно через старостів або взагалі через посередників, прохаючи дати згоду на одруження з їхньою дочкою) (СУМ-11).

І ждали тілько четверга.
Тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п'ятниця — важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню «Я в середу родилася, горе мені, горе», пише: «...Але четвер, здається, легкий день: «Не тепер, так в четвер»; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу» (Потебня А. А. О доле и сродных с нею существах. — Харьков, 1914. — С. 193.) (С.).

Exactly when the Latins' preparations
For their girl's wedding were complete,
Aeneas, after many tribulations,
Brought to the shore his fleet.
Aeneas did not shirk,
But promptly went to work:
He trumpeted to call
His men to come
To see not only flasks of rum,
But many other sorts of alcohol.

Ужо з жаданымі сватамі
Лацін сустрэцца быў гатоў,
Ды тут з Траянскімі грабцамі
Эней прыплыў да берагоў;
Не трацячы намарна часу,
На бераг выйшаўшы, адразу
На баль Траянцаў запрасіў:
Гарэлку, брагу, мёд і піва
Для іх ён выстаўляў шумліва,
На збор у трубы затрубіў.

Четвъртък чакаха, да ходят
сватовниците у Латин,
но тук отде се взе народът
на храбрия Анхизов син;
изтърсиха се — странно племе.
Еней не губи даром време,
припали, хвърли бодър взор,
горилка, пиво, мед и брага
пред цялата тайфа наслага
и нареди да свирят сбор.

Schon roch's nach Hochzeit bei Latinus
Und auch der Donnerstag war nah,
Da wurde das Kind von Anchises
Ans Ufer Latiums gebracht
Samt den trojanischen Gefährten.
Aeneas verlor keine Zeit,
Zündete an sich seine Pfeife,
Ließ Bier, die Braha, Met und Schnaps
An seine Mannschaft erst verteilen,
Danach ließ blasen in das Horn.

Gdy pachło w Lacjum swataniem,
Oczekiwano tylko czwartku,
Syn Anchizesa niespodzianie
Przyplątał się ku brzegom wartko
Z trojańską całą swoją bracią.
Eneasz czasu tu nie tracił
I zuchowato wręcz przypalił:
Gorzałkę, piwo, miód i brahę
Wnet postawiwszy przed watahą,
Zatrąbił zbiórkę przewspaniale.

Уж пахло свадьбой у Латина,
И ждали только четверга,
Но тут Анхизова вдруг сына
Судьба пригнала к берегам.
Эней, не тратя даром время
И сбросив с плеч заботы бремя,
Решил на славу погулять;
Поставил мед, горилку, брагу,
Чтоб напоить свою ватагу,
Всех на лужок велел сзывать.

Все ждали сватов у Латина
Никак не позже четверга.
А тут Анхизов сиротина
Приплелся вдруг на берега,
С собой привел троянцев племя,
Не стал напрасно тратить время,
По-молодецки закрутил:
Горелки, пива, меду, браги
Он выставил своей ватаге.
И сбор немедля затрубил.

Уж пахло свадьбой у Латина,
И ждали только четверга,
Да вдруг принес Анхиза сына
Черт прямо к ним на берега
И с ним его троянцев племя.
Эней, не тратя даром время,
По-молодецки загулял:
Горилки, пива, меду, браги
Наставил для своей ватаги.
Для сбора в трубы заиграл.

Уж пахло свадьбой у Латина,
Лишь ждали только четверга,
Ан тут Анхизова черт сына
К ним притащил на берега,
А с ним троянское все племя.
Эней, устроясь не на время,
По-молодецки закутил,
Горилку, пиво, мед и брагу
Извлек, и чтоб созвать ватагу
На пир, он в трубы затрубил.

Už svatbou všude zavánělo,
čekali jenom na čtvrtek,
jenže to jinak skončit mělo:
přitáh Anchisův synáček
i se svým doprovodem čilým.
Že nechtěl tratit ani chvíli,
hned po junácku rozkázal:
vyvalit bečky s medovinou,
s kořalkou, pivem — každou jinou,
a v hlásné trouby troubit dal.

Трояньство, знаешъ, все голодне
Сыпнуло рысьтю на той клыкъ;
Якъ галычь въ времья непогодне,
Вси пиднялы велыкый крыкъ.
Сывушкы заразъ ковтонулы
По кившыку, и не здрыгнулы,
И докосылысь до потравъ.
Все військо добре убирало,
Ажъ по заухамы лящало,
Одынъ передъ другымъ хватавъ.

Варіанти і різночитання: ч. IV, строфа 28.

Видання 1809:

рядок 2:

Сипнуло риссю на той клик

The men with horsey appetite
Responded promptly to that yell
And like crows ready for a bite,
They hollered raising hell.
They had some whiskey for a start,
Which was commendable for the heart,
They gulped down food,
Which was their way to eat
All kinds meat,
Boiled, fried and stewed.

На кліч збягаўся люд галодны,
Нядолі горкія сыны;
Крычалі, нібы ў непагодны,
У час асенні груганы.
Сівухі хлопчыкі каўтнулі
Па коўшыку і не маргнулі,
Гарачы час настаў усім.
Хлеб войска дружнае ўбірала,
Ажно за сківіцай трашчала,
Адзін хапаў перад другім.

Троянците, ги знаеш, гладни
насам удариха на бяг
и както врани, щом припадне
мъгла — тъй скупчиха се с грак.
И всеки канчето надигна
с първак — окото му не мигна,
и яденето беше тук —
тъй сладко лапаха, сумтяха,
че чак ушите им плющяха,
налитаха един през друг.

Da die Trojaner ausgehungert,
Folgten sie kopflos seinem Ruf,
Wie Dohlen an Gewittertagen
Fingen sie laut zu schreien an.
Zunächst nahm jeder zum Erwärmen
Einen recht tiefen Zug vom Schnaps,
Dann stürzten sie sich auf die Speisen.
Die Krieger packten kräftig zu,
Daß man ringsum nur Schmatzen hörte,
Und jeder drängte sich nach vorn.

Trojańskie plemię, całe głodne,
Sypnęło kłusem na ten sygnał;
Jak wrony w czasie niepogodnym,
Z radosnym krzykiem każdy przygnał,
Siwuszki zaraz tu łyknęli
Po szklance, ani nawet drgnęli,
Dorwali się do potraw z biegu.
I całe wojsko tak zmiatało,
Że za uszami aż trzeszczało,
Chapali jeden przez drugiego.

Троянцы, позабыв невзгоды,
Сбежались тотчас же на зов,
Подобно галкам в непогоду,
Крича на сотни голосов.
Затем сивушки отхлебнули,
Медку во ковшичку глотнули,
А там, понавалясь на снедь,
За обе щеки уплетали,
Что ни попало в рот совали,
Аж страшно было поглядеть.

Голодное троянство с ходу
Посыпало на сей кутеж,
И, словно галки в непогоду,
Ужасный подняли галдеж.
Сивушки сгоряча глотнули
По склянице — и не моргнули.
Пустились яства убирать,
А запивали всё ковшами;
Трещало даже за ушами —
Так лихо уплетала рать.