История Полтавы

Служебная переписка И. П. Котляревского

• 

Подробности

Просмотров: 661

Пущинський П. Служебная переписка И. П. Котляревского.

Подається за виданням: Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського. (Архів колишніх полтавських «Богоугодных заведений»). — «За сто літ» : Матеріяли з громадського й літературного життя України XIX і початків XX століття. Кн. 1 : (Записок б[увшої] Історичної секції Українського наукового товариства в Київі. / Під редакцією голови секції акад. Михайла Грушевського. – [Київ]: Державне видавництво України, 1927. – VI+295 с. - Стор. 1-15.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 1

П. ПУЩИНСЬКИЙ

СЛУЖБОВЕ ЛИСТУВАННЯ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО
(Архів колишніх полтавських "Богоугодных Заведений")

Розбираючи архів кол. полтавських "Богоугодных Заведений", довелося несподівано натрапити на службові рукописи батька українського письменства, Івана Петровича Котляревського. Рукописи ці складаються з офіційних службових паперів до ріжних інституцій та до приватних осіб, а також із резолюцій Ів. Котляревського на службовому листуванні. Резолюції майже всі підписано: "Котляревський", а службові листи (чернетки) не мають підпису; проте, докладне порівнювання письма та складу їх переконує нас, що й чернетки ті писав ніхто инший, як сам Котляревський.

Вага цієї знахідки чимала, бо-ж у тих паперах відбиваються погляди й удача нашого письменника в часи його поважного вже віку; а цих відомостей власне й не гурт в нашій життєписній літературі про нього. Біографи, торкаючись цієї доби, обмежувались здебільшого тільки коротенькими вказівками, як от Павловський: "окрім обов'язку доглядача по дому виховання, Котл. був попечителем Полтавського Богоугодного Заведення, що його держано коштами приказу громадського піклування" ¹. Далі подається ще один коротенький офіційний лист — от і все. Це загальне явище, що його можна пояснити тільки браком відповідного матеріялу, бо той матеріял, що був, складався з офіційного: "служив піклувальником з 1827 до 1835 року включно" та ще з кількох спогадів, що теж дають дуже й дуже мало для характеристики тієї доби.

Це один бік ваги знахідки. Другий бік ваги може буде поважніший, а саме: до 80-х років минулого століття в літературі про Котляревського в укр. письменстві були, як ми знаємо, неоднакові думки, не однаково цінувалося вартість його творів, їхній соціяльний бік та ті стимули, що призвели до їх появи на світ. Як приклад, наведу декілька уривків.

Куліш у перших своїх рецензіях на твори Котляревського вбачав у тих творах глузування та кепкування з народу українського і підлабузнювання до панства. Енеїда, — пише він, — "носит на себе признаки глубокого упадка народного чувства, самосознания и самоуважения" і "в его перелицованной Энеиде собрано все, что только могли найти карикатурного, смешного и нелепого в худших образчиках простолюдина", і далі: "Котляревский заговорил впоследствии другим языком о том народе, который ему, как семинаристу, как домашнему учителю в помещичьих семействах и армейскому офицеру представлялся только с карикатурной своей стороны" ².

Відомий учений А. Пипін, спростовуючи думку Куліша та ще другого мало відомого критика Марусика і визнаючи за творами Котляревського певну вагу та вартість, все ж таки каже, що в письменника є "шутливое

¹ І. П. Котляревський (біографія, нарис Павловського, в перекладі Куліша), с. 14.

² И. П. Котляревский в свете критики. Стешенко. "Киевская Старина", 1898 г., июль-август, с 104, 105.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 2

отношение к народной среде" ¹. Піскунов зауважує між иншим, що Енеїда "довго потішала наше панство" ². Галицький критик Онишкевич добачив у Енеїді вже глузування з козаків і тим Котляревський, мовляв, "дав велику втіху народові" ³.

Критика в минулому остільки була "далекозора", що поясняла иноді те, що Котляревський писав свої твори українською мовою, тим, щоб вони смішнішими видавалися. Такої думки тримався навіть відомий наш історик М. Г. Костомаров: "по господствующему тогда образу воззрений, — каже він, — речь мужика непременно должна была смешить и, сообразно с таким взглядом, Котляревский выступил с пародией на "Энеиду" Виргилия, составленной по малорусски" ⁴.

Та були й инші критики, що прикладали зовсім иншу мірку до писань Котляревського, як от І. Срезневський, Стеблін-Камінський, Сементовський, Евецький, Мокрицький, то-що: ці люди вбачали в творах Котляревського самі тільки позитивні риси. Коли ж пригадаємо ще уривок з відомого вірша Т. Шевченка "На вічну пам'ять Котляревському":

Не вмре кобзар, бо навіки
Його привітала.
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє
Тебе не забудуть, —

то ясно стане, як неоднаково розуміла критика минулого століття твори нашого письменника.

Починаючи з 80-х років минулого століття, критика стає на певніший шлях, студіюючи попереду письменницьку спадщину Котляревського. Правда, і тут ще довго, поруч із визнаванням демократичности, художности та инших позитивних рис, бренів у критиків відгук старих поглядів; проф. Петров, наприклад, зазначає, що "все нарекания на Котляревского имели свою долю основания" ⁵. Костомаров, полемизуючи з Кулішем, пише: "демократичность, как выражается сам Кулиш, явилась от того, что иного народа, говорящего по малорусски, кроме простонародья, почти не было. Понятно, что и в литературе нельзя было не выводить никого, кроме простолюдина" ⁶. Минський, зазначаючи негативні боки Енеїди, каже: "Цельность поэмы страдает и от того, что последние песни, когда отношение Котляревского к народу стало изменяться, написаны в другом тоне, чем первые" ⁷. Але це були тільки відгуки; критики за невеликими винятками немов би погоджуються один з одним, і критика стає де-далі прихильнішою до Котляревського. Навіть Куліш змінив цілком свої думки і в 1882 році вже вважає Котляревського і за соціяльного реформатора, і за діяча українського відродження, взиваючи його батьком нашого письменства ⁸.

Чим більше наближатимемось ми до наших часів, тим більше спостерігатимемо, як критичні огляди стають все ґрунтовнішими, поважнішими і що-далі, то все менше трапляється ріжних закидів на адресу автора Енеїди. Майже ціле півстоліття (критичні огляди творів Котляревського почали більш-менш систематично з'являтися з 1839 р. ⁹) панувала розбіжність та непевність у думках про твори нашого письменника; півстоліття кидали обвинувачення Котляревському в глузуванні з народу, в запобіганні ласки панської та в глузуванні з козаків. Та збочивши з утоптаної стежки, критики та історики нашого письменства приходять з часом до цілком протилежних поглядів на працю і значіння Котляревського в письменстві. Цей новий погляд дуже яскраво відбився і в "Історії українського письменства" акад. С. Ефремова, що, розглядаючи

¹ И. П. Котляревский в свете критики. Стешенко. "Киев. Стар.", 1898, июль-август, с. 112. ² Ibid., с. 113. ³ Ibid., с. 120. ⁴ Ibid., с. 117. ⁵ Ibid., с. 121. ⁶ Ibid., с. 132. ⁷ Ibid., с. 134. ⁸ Ibid., с. 130. ⁹ Ibid., с. 84.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 3

твори Котляревського, знаходить в них "серйозний і живий інтерес до українського народу", зве письменника "першим українським етнографом, свідомим українським народолюбцем". "Котляревський, — на думку історика, — зробився першим живим мотором українського письменства і громадського життя, єдиним на свої часи теоретиком і практиком основ демократичного національного руху на Україні" ¹. Така неоднаковість у думках упевняє в тім, що для критичного студіювання творів письменника, а надто для правильного зрозуміння соціяльної природи їх та тих стимулів, що вели до появи їх на світ, замало самих творів та тих коротеньких біографій письменника, що ми їх маємо. Потрібно ще знати буденне життя письменника, буденні стосунки його з громадянством, щоб сказати остаточне слово й запобігти тим закидам, що можуть бути на адресу пізнішої критики, що вона, мовляв, не безстороння, тенденційна...

Знайдені рукописи дають можливість простежити до деякої міри буденне життя Котляревського та його повсякденні стосунки з громадянством; в цьому власне й полягає чи не найбільша вага цих службових паперів.

Звичайно, охопити увесь матеріял, розглянути його всебічно в такій невеликій розвідці неможливо. Через те, що Котляревський у важливіших випадках сам, власноручно писав чернетки службових паперів, матеріялу такого є чимало; коли-б ми заходилися розглядати увесь цей матеріял, то розвідку цю довелося-б дуже поширити. Уважаючи на це, ми мусимо спинитися тільки на тому листуванні, що відбиває найбільш цікаві моменти у стосунках Котляревського з околишнім громадянством, та й тут візьмемо не все листування, а тільки десяток, другий справ, в яких найяскравіше позначилися ці стосунки.

Матеріял буде цікавий нам ще й тим, що він стосується до старших років нашого письменника, коли життя його було на схилі, й він уже позбувся всього несталого, юнацького.

Поле діяльности в піклувальника Котляревського було досить широке. Під його керівництвом були всі відділи "Богоугодных Заведений", а їх було аж 6 (лікарня, дім психічнохворих, шпиталь для породіль, дім поправи, богадільня й контора), а лікувалося та служило тут чимало всякого люду ріжного стану тодішнього суспільства, більшість слабих присилали ріжні інституції та приватні особи; коротко кажучи, Котляревський підчас свого піклувальництва мав безпосередні стосунки з людьми всіх верств — з крепака починаючи й губернатором кінчаючи.

Бувши на такому місці, він міг піти двома шляхами: або стати звичайним урядовцем того часу та пливти за течією, або-ж лишитися тим Котляревським, яким заявив він себе ще в творах своїх. Доля судила, щоб він вибрав останнє, і службове листування як-найкраще це доводить.

Щоб краще відтінити стосунки Котляревського з громадянством, доведеться розбити цю невеличку частину листування на два головних відділи: перший відділ — стосунки Котляревського до громадянства, а зокрема до крепаків та взагалі до знедоленого люду, до "склонных к злодеянию", до службовців та урядовців, до поліції та судів, до дідичів, а другий відділ — стосунки громадянства до Котляревського.

З'ясувовати все це маємо майже виключно на підставі архівного матеріялу, цеб-то службового листування Котляревського, що переховується в архіві кол. полтавських "Богоугодных Заведений".

До речи скажемо декілька слів про архів. Архів цей не систематизований, старого опису немає, а нового так само не зроблено; на де-

¹ С. Єфремов, Історія укр. письм., Київ, 1917, сс. 175, 176, 182, 183.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 4

яких справах збереглася нумерація колишнього опису "Б. З.", а на деяких немає зовсім нумерації, ба навіть немає назви й самої справи. Через це, коли доводиться посилатися на якусь справу, мусимо вказувати число в колишньому описі "Б. З.", назву справи, рік, місяць і дату, як то вони є, в противному разі подаємо лише число вихідного паперу та дату з місяцем і роком.

Зайнявши посаду піклувальника, Котляревський користується з кожної нагоди, щоб допомогти комусь із знедолених. Ось він просить поліцмайстра розслідувати справу про жорстоке поводження "частного пристава" Комаровського зі своєю служницею "для донесения начальству". Щира прихильність до цієї крепачки й людяні погляди Котляревського притягають до себе нашу увагу: "уже две недели, — пише він, — как она поступила по найму в мамки к частному приставу Комаровскому за 20 рублей в год, но будучи изнуряема денно и нощно беспрестанным за дитятею присмотром, доведена до такого изнеможения, что не могла покормить дитяти, за что жена Комаровскаго рассердившись нанесла ей удар в груд столь жестоко, что приведена была она Тимошенкова в беспамятство, пришедши же в себя, собрала все силы для ухода из дома Комаровского, где проводила столь мучительную жизнь" ¹.

Уривок цей набере ще більшої виразности, коли ми за-для характеристики панських поглядів на своїх крепаків подамо тут лист ("объявленіе" по тодішньому), що його надіслала дідичка Родзянина в дім поправи. В цьому листі вона прохала заслати до Сибіру крепачку її Марфу Мойсиху, що потрапила в цей дім "за сделанное неповиновение и грубость и кроме того упражднение в пьянстве и развратной жизни", бо, — пише дали Родзянина, — "естли только освободить и дать ей вольность, то легко можетъ случиться, что по ее вредной ко мне расположенности созжет дом мой или посягнет на жизнь мою". Підписано "Мари", а в другому рядку "я Родзянина".

Цікаво, що Котляревський, відповідаючи на це "объявление", немов бажає підкреслити контраст у поводженні свойому, яко піклувальника, з крепаками, і Родзяниної; він з'ясовує тут людяні правила "Богоугодных Заведений" і каже таке: "Содержащаяся в Смирительном доме крестьянка Ваша Марфа Мойсиха разрешилась от бремени истекшего июля 14 числа и родила сына; следовательно не может быть употребляема с несколько недельным дитятею в работы" ².

Коли Котляревський бачить можливість допомогти скривдженій, на його думку, людині, він не обмежується з'ясуванням "правил", а шукає оборони цій людині у вищої адміністрації. Такий випадок був з однодворцем Зінов'євим, надісланим у дім поправи. Зінов'єва цього обвинувачено було в підпалі та "за пьянство, ссоры и драки". Повіривши Зінов'єву, що це все діло рук волосного писаря, Котляревський зробив докладну записку губернаторові ³. Стаючи в оборону скривджених та знедолених, піклувальник Котляревський не вважав, до якої нації належить людина, він дивився тільки, чи дійсно людина потрібує допомоги й варта її. На таку думку наводить, наприклад, випадок з Німцем-робітником Бертрамі, якого після лікування надіслали до поліції, щоб вона відправила його на батьківщину. Поліція ж прислала його назад, з допискою, що він ніби-то знов захворів. Добачивши в цьому вчинкові, "что полиція более потому прислала его обратно в дом лишенных

¹ Без назви в описі "Б. З.", ном. 1183, 29 октября 1828 г.

² Без назви в описі "Б. З.", ном. 900 — 1832 р.

³ Дело с присылкою для содержания по смирит. дому однодворца Зиновьева, без номера, сентября 22/1830 г.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 5

ума (Бертрамі лікувався від психічної хвороби), что не имеетъ средств пристроить его Бертрами куда либо для пропитания и по зимнему времени находит неудобным отправление Бертрами на родину", але не маючи права особисто розвязати це питання й допомогти бідолашному Німцеві, Котляревський і прохає "Приказ общественного призрения" залишити Бертрамі в "Б. З." до весни, "можетъ быть сие послужит в пользу его здоровью и доставит ему между тем безбедное содержание" ¹. Що це дійсно була оборона й допомога робітникові, підкреслюється тим, що піклувальник поступається і інтересами "Б. З.", приймає людину не хвору й бідака, який і лікувався тут даремно, а це Котляревському, певно, важко було робити, бо-ж він мусів пильнувати інтересу установи — це по-перше, а по-друге, бачачи ошуканство поліції, Котляревський не тільки не відповідає їй гостро, як це він майже завжди робив у таких випадках, а йде їй назустріч, бо інтереси поліції в даному разі випадково збіглися з поглядами піклувальника та з його розумінням своїх обов'язків що до знедолених.

Одначе піклувальник Котляревський боронив не всіх, хто звертався до нього, чи потрібував допомоги, а тільки тих, хто, на його думку, був гідний цього. Тут він має певний критерій, що найяскравіше відбився в досить сміливому, як на той час, проханні до "Приказу" за повного бідака "Б. З." Брітальова, щоб його було призначено на помічника економа, "... потому, что (он) испытанной честности, благонравен и хорошего поведенія" ²; це ми спостерігаємо в заступництві за Зінов'єва: "в пьянстве, ссорах и драках нигде замечен не был... в добропорядочной жизни, в хорошем содержании семьи и в незазорном поведении ссылается на всех жителей Староверовки" ³. Але з такими людьми, що розминалися із зазначеними етичними приписами, в піклувальника Котляревського й поводження було инше.

"Отлучившихся самовольно в истекшую ночь для пьянства служителей сего заведения: двух бродяг Ивана Анистратенка и Антона Косичевского да вольнослужащего козака Семена Дудниченко при сем в оную полицию отправляя, покорнейше прошу приказать, наказав их за таковой поступок розгами, прислать обратно в заведение с сим же над ними надзором" ⁴.

Ширше пояснення такому свойому поводженню знаходимо у піклувальника далі в листі, де він пише про одного із згадуваних "бродяг": "Анистратенко не только пьяница, буян, ночной бродяга, торгаш водкой посторонним людям и самим больным, но и развратен в полном смысле сего значения и злонамерен... за что нередко был наказан розгами на съезжей", але "ни таковое (наказание), ни домашнее исправление не послужило, чтобы он почувствовал гнустность своего поведенія" ⁵. Котляревський зрозумів непридатнисть такого "исправления" і, щоб не повторювати екзекуций, прохає "Приказ" "вверенное мне заведение избавить от склонного к злодеянию бродяги Анистратенка и тем подать пример строгости к удержанию от дурного поведения многих остающихся еще при заведении бродяг" ⁶. Котляревський часто й густо уживає вже тільки цього способу кари. Одна чернетка без зазначення дати, знайдена серед паперів пізнішого часу, доводить це дуже

¹ Дело о помещении в дом умалишенных немца из города Выборга Бертрами в описи № 16 генваря 6/1832 г.

² Дело об увольнении из числа богодельных и опред. пом. экон. Павла Бриталева, без ном., Июля 24/1830 г.

³ Дело с присылкой для содерж. по смир. дому однодв. Зиновьева, без ном., сентября 22/1830 г.

⁴ Без назви в описі, ном. 780, 1829 р.

⁵ Без назви, ном. 780, 1829 р.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 6

виразно (подаємо її в цілому). "Объявить богодельнымъ мущинам и женщинам и всем обоего пола бродягам, что по предписанию полт. приказа обществ. призрения бывшая до сего в числе богодельных Дарья Аверченкова за непорядочную жизнь, за то, что в общежитии вздорлива, сварлива, склонна к воровству и пьянству, за самовольную многократную отлучку из богодельни, за то, что без позволения таскалась по шинкам, пропила казенные вещи: головной платок из тонкого холста, пестрову юпку, пару нитяных чулок и пару башмаков, как не заслуживающую ни призрения, ни о ней попечения и недостойную по своему соблазнительному поведению быть в числе богодельныхъ и отсылается в полтавск. городскую полицию". Як бачимо, переступи Оверченкової чималі, але про різки тут не згадується.

У стосунках Котляревського до службовців спостерігаємо чемність та повагу, як от до головного лікаря Матвійова, колишнього крепака кн. Рєпніна, та до протоієрея Петра Мазанова [мається на увазі його батько - Іоанн Никифорович Мазанов, протоієрей Покровської церкви при Полтавському богоугодному закладі - Т.Б.]. До першого піклувальник ставився з надзвичайним довір'ям і доручав йому підчас своєї довготермінової відсутности керувати "Б. З." та провадити всі грошові справи; другого-ж (священика) навіть до нагороди представив, за те що він "оказывает по обязанности своей отличное усердие, ревность и неутомимость... сверх того, — пише далі, — при похвальном поведении, соединенном с смирениемъ и кротостью, приличными иерейскому сану, все что по должности его относится к больным и всем живущим в заведении, неленостно с бескорыстием и в опасных теперь случаях с самоотвержением выполняет в точности" ¹. В цих словах Котляревський виявляє свій погляд на ідеального урядовця, що точно, "неленостно и с бескорыстием", як і сам Котляревський (посада піклувальника була неплатна), виконує свої обов'язки.

З другого боку спостерігаємо і стосунки, так-би мовити, "начальственні". Ось Котляревський дає накази доглядачам; доручаючи, наприклад, доглядачеві шпиталю для породіль Сушинському доглядати і инших відділів "Б. З.", Котляревський пише: "ожидаю от Вас ревностного и усердного смотрения за больными, чтобы им лекарства и пища доходили в свое время и надлежащей доброты, также чтобы постель и белье были чистые и переменяемы в свое время, т. е. каждую субботу" і т. д. ². Хто таких наказів і розпоряджень не виконував, проти того вживалося певних заходів, що набирали инколи дуже гострої форми. В рапорті про доглядача Сутковського Котляревський пише ось що: "оставляя подробнейшее описание Сутковского нерадения, беспечности и во многих случаях своевольных поступков, заключаю тем... что с смотрителем Сутковским более служить не могу" ³. Таке начальникування, а може до деякої міри бажання додержуватися "табели о рангах", доводило инколи й до кумедних випадків. Так, наприклад, Котляревський повернув назад, не виконавши листа, присланого із "Б. З." в дім для виховання дітей бідних дворян, доглядачем якого (дому) він тоді був, через те тільки, що листа цього підписав був не піклувальник тодішній, а доглядач. Резолюція на ньому така: "Смотритель Сутковский, служащий при Полтавс. Богоугод. Завед., не есть начальник того заведения, то сообщения за подписом его в Полтавский дом воспитания бедным не признаются приличными. Мая 5 дня 1827 года. Надзиратель майор Котляревский" ⁴.

¹ Окремий лист без справи. Вихідн. № 678 липня 30/1831. Полт. гражд. губерн. попечит. рапорт.

² Без назви в описі, ном. 1066, 8/ХН —1827 р.

³ Теж і без черги в описі, вихідн. № 635, 9/VII — 1828 р.

⁴ Окремий папірець серед справ 1827 р.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 7

Роблячи так, Котляревський все-таки вбачав у додержуванні "табели о рангах" і кумедний бік. Ось як іронічно з'ясовує він губернаторові причину сварки між жінкою урядовця 14-ї класи Горшкова та жінкою фельдшера з бродяг: "Горшкова жаловалась потому только, что почитала себя оскорбленной от жены бродяги, яко жена чиновника 14-го класса, когда же обнаружилось ея Горшковой с Топоровой знакомство, приятельская связь и другие поступки, то Горшкова Топорову простила и примирилась с ней" ¹.

Инколи-ж піклувальник любив провчити власними заходами такого урядовця, що заноситься за хмари. Гостро й навіть образливо провадить Котляревський листування з полтавським поштмайстром, бо цей сповістив, що платити гроші за лікування хворого поштаря Попатенка він не буде, бо його, мовляв, не вилікувано. Через те, що цей папір надіслав поштмайстер не на ім'я піклувальника, а просто "Б. З.", Котляревський не відповідає на зміст листа, а тільки нагадує, що "богоугодное заведеніе не есть присутственное місто", а тому й листи треба, мовляв, писати на ім'я піклувальника. І одержавши тільки листа на ім'я своє, Котляревський відповідає на зміст і також все іронізуючи з поштмайстра; відповідь ця має цілком аналогічну структуру з листом поштмайстра: в першій частині листа з'ясовується справу, друга частина починається навіть майже однаково — у поштмайстра: "впрочем я по службе долгом поставляю обратиться к Вашему Высокоблагородию с покорнейшей просьбой"..., у Котляревського: "Наконец по долгу службы и я обращаюсь к Вашему Высокоблагородию с уверением"... Котляревський іронізує тут з того, що поштмайстер зазначив, що не грає ролі, кому адресовано листи — чи установі, чи її керівникові, весь час вказуючи "почтовая ли контора и Ваше Высокоблагородие" і т. д. А в кінці листа в формі прохання навіть повчає поштмайстра. "Обращаюсь также к Вашему Высокоблагородию с покорнейшей просьбой всякому почтальону без разбора не верить и не полагаться на слова людей необразованных, неблагомыслящих, нестыдящихся для своих видов оклеветать других и по легкомыслию своему почитающих ни за что опорачивать заведение, без точного исследования истины не обижать на бумаге служащих при богоугодном заведении с одобрения начальства лиц, также и самого места, не имея на то достаточных причин и права" ².

Коли-ж листуватися доводилось Котляревському з урядовцями, яких він уважав становищем чи розумом за рівних собі, то тут трапляється тільки обопільна ущипливість; посилаючи, наприклад, хворого, з п'яничок салдата до командира внутрішнього гарнізону, щоб цей покарав салдата за піяцтво та щоб ізняв допит, хто приніс йому горілку, Котляревський пише: "Надеюсь, что Вы, яко нетерпящий беспорядков, не оставите Бондарева без наказания и заставите, яко главный начальник и командир его, признаться, кто принес ему водку".

Видмовившись карати Бондарева через його хворість і приславши його назад до "Б. З." з повідомленням, що горілку приніс йому дозорчий "Б. З.", командир пише: "при чем обнадеживаюсь совершенно, что Ваше Высокоблагородие, яко блюститель и установитель во вверенных Вам богоугодных завед. строжайших правил порядка недопустите впредь служителей сего заведения доставлять средства ко всяким непозволительностям и дурному поведению". А Котляревський, прохаючи прислати офіцера, щоб з'ясувати, хто-ж саме з дозорчих приніс горілку,

¹ Дело по жалобе жены лекарского помощника Горшковой на жену фельшера из бродяг Топорову. Июля 28/1830 г.

² В описі "Б. З." ном. 458, без назви, 14 травня 1830 р.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 8

пише: "причем обнадеживаюсь совершенно, что Ваше Высокоблагородие яко блюститель и установитель строжайших правил порядка, не допустите, чтобы подкомандные Ваши, будучи в больнице, пьянствовали и другие своевольства делали" ¹ і т. д.

Або-ж ось ще така коротенька відповідь: "что же касается до Вашей угрозы, то они между Вашим Высокоблагородием и мною не могут иметь места", так пише Котляревський командирові внутрішнього гарнізону Кулябкові 2-му на запитання про те, чому не принято хворого рекрута в лікарню. В цьому запитанні Кулябка зазначав, що на випадок збільшення хворости у рекрута він повідомить про вчинок піклувальника вище начальство, щоб зняти з себе відповідальність ².

Правда, справи ці не цілком рівнозначні: поштова контора зачепила безпосередньо інтереси "Б. З.", а військове начальство тільки саму особу піклувальника; але все-таки між поводженням піклувальника з поштмайстром і командирами внутрішнього гарнізону є ріжниця велика. Це, може, поясняється деякою зневажливістю Котляревського у стосунках до урядовців, що нижчі за нього становищем чи розумом і не варті поваги — не заслуговують на неї своїм не "похвальным поведением", не "добропорядочной жизнью", то-що.

Що це мало не аби-яке значіння для Котляревського, доводить нам і листування його з поліцією, якій аж надто вже бракувало цих чеснот. Правда, Котляревський не відразу переконався, що тих чеснот бракує поліції. Спочатку він робив спроби кінчати справи миром і скаржився на той чи инший негарний вчинок поліцаїв тільки їхньому безпосередньому начальству — поліцмайстру. В одному з листів до поліцмайстра, ще на початку своєї праці в "Б. З.", він пише: "но при всем этом не донося теперь о таковом поступке чиновника полиции высшему своему начальству, прошу только оную полицію, взыскав с г-на Комаровского за семимесячное содержание и лечение служанки его Антоненковой... 70 рубл., деньги доставить ко мне... и тем исправить несправедливость Комаровскаго" ³.

Коли-ж піклувальник Котляревський переконався, що з поліцією миром кінчати — марна річ, бо інтереси їхні розминаються, то він користується з кожної нагоди, щоб так чи инакше їй дошкулити. Такою нагодою між иншим було й надіслання з поліції до "Б. З." під догляд 5-ти бродяг, двох служників та одного посадженого в дім поправи. Всі вони раніш були в "Б. З." та повтікали звідти, наробили бешкету в маєтку дідича Тарновського, їх спіймали на гарячому вчинку, закинули до тюрми і справу ця розглядалося в нижньому земському суді. Ось уривок з відповіди, коли цих "бродяг" було надіслано до "Б. З.": "Трудно сообразить, как освобождаются из под стражи полтавского острога, содержащиеся в оном служителя полт. богоугодных заведений, судимые за преступление, когда дело об них не решено, удивительно также, что городская полиция таковым действием открывает свое слабое понятие о цели и занятиях богоугод. завед., ибо по своим отзывам едва не почитает богоугод. завед. отделением острога, когда преступников совершенно здоровых, коих дело еще не кончено, коим приговор неизвестен, кои за свое преступление не получили наказания или кои еще не признаны невинными, присылает в богоугод. завед. для надзора" ⁴.

¹ О препровожд. в гарниз. батальон Бондарева за пьянство, без ном., 1830 р.

² Без назви, в описі ном. 1086, Июля 11/1833 р.

³ Дело о служанке частн. пристава Комаровского Настасии Антоненковой, в описи ном. 714, 1827 р.

⁴ Без назви й ном., 15/Х 1828 р., вихідний № 1025.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 9

Поліція, бачивши, як ставиться до неї піклувальник, уважала його за свого ворога й прагнула всякими способами дискредитувати його, а це набирало инколи оригінального характеру. "Оная полиция без всякой надобности причиняет приказу общественнаго призрения беспокойство и излишнюю переписку, потому только, что не стараяся рассмотреть положения и состояния тех людей, коими желает наполнить больницу, ищет таковым действием навлечь на меня неудовольствие начальства. Полиция в таковых случаях поступала неосновательно, поверхностно, опрометчиво, присылала иногда в больницу для пользования здоровых, требующих в болезни пособия к принятию в богодельные, в родильный гошпиталь не брюхатых, глухих и немых говорящих, лишенных ума называла больными горячкою, и, наконец, беспокоила приказ о таковых людях, кои вовсе не имеют нужды в пособии, о коих получивши удовлетворительное от приказа разрешение не может отыскать для присылки в больницу" ¹.

Ці спроби дискредитації набувають часто-густо навіть анекдотичного характеру і коли-б не документи (кінець допіру наведеного листа, листування про хворого Бажуха і багато инш.), їм-би трудно було вірити.

В один рівень з поліцією ставив Котляревський і суди та судових урядовців. Ставиться він до них з великою неймовірністю. Навіть у тому, що суд повернув не вилікувану хвору крепачку померлого дідича Богаєвського Фенічову з повідомленням, що гроші за її лікування платити не слід, бо-ж її не вилікувано, Котляревський вбачає з боку суда "сверх своих обязанностей особенное покровительство осиротевшему имению" ² і вважає, що в суді який завгодно присуд можна виклопотати чи за гроші чи через знайомство і так твердо в цьому переконаний, що самий натяк на це був для нього однією з причин, щоб шукати оборони за-для ніби-то скривдженої від суду людини. У згадуваній попереду "записке" про Зінов'єва піклувальник Котляревський пише губернаторові: "(Зиновьев) догадуется, что волосной староверовский писарь исходатайствовал в суде нынешнее содержание в смирительном дом" ³. Так може писати тільки людина, твердо переконана в можливості такого випадку.

Та й узагалі Котляревський уважав судових, поліцейських, волосних голів та писарів за п'яниць, хабарників, то-що. Він не може позбутися такої думки навіть тоді, коли посилає на роботу надісланих у дім поправи за неправіж податків волосних голів і урядовців. Йому здається, що вони й тут примудруються впорядити піятику: "отпускать голов в город на работы в собственном их одеянии, под присмотр полиции и ежели будет им выдаваться плата, то чтобы по рукам им не давали, ибо они могут пить горелку, что противно смирительного дома правилам ⁴. Августа 8-го Котляревский". Таку-ж саму гострість спостерігаємо подекуди й у стосунках Котляревського до панства з приводу їхніх кепських специфічних учинків. Для прикладу візьмемо кінець листа до згадуваної вже дідички Родзяниної. Родзянина прохала заслати її крепачку на Сибір, бо боялась її, а Котляревський, певно, щоб зробити прикрість Родзяниній, пише до неї: "контора просит Вас крестьянку свою Марфу Мойсиху взять к себе в деревню, в противном случа

¹ Без назви й ном., 15/Х 1828 р., вихідн. № 1025.

² Без назви, в описі ном. 1183, 1830 р.

³ Дело с присылкою для содержания по смирительному дому однодворца Зиновьева, без №, 22/Х — 1830 р.

⁴ Дело о волостных головах и урядниках, без №, 29/VIII — 1830 р.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 10

контора сия обязана будет отправить ее к Вам по пересылке через земскую полицию" ¹.

Другий приклад ще яскравіший. Лікувався сірчаними купелями дідич поручник Тарновський. За лікування обіцяв платити, але тільки обіцяв. Котляревський, побачивши тут "панську правду на всі боки гнучу", зразу-ж заборонив робити купелі ², хоч добре знав, що через це можуть бути великі неприємності. Щоб так зробити, треба справді бути ворогом "панській правді".

Цілком зрозуміло, що, ставлячись так, Котляревський инколи не йняв віри тому, що окремі предстаники цього панства можуть змінитися на краще. У відповідь на запитання кн. Репніна, чи змінив своє поводження присланий у дім поправи поручник Прокоф'єв, Котляревський пише: "Прокофьев содержится в смирительном доме с 26 мая 1833 года, ведет себя трезво и смирно, но быв на свободе, не будет производить шалостей, за которые теперь содержится, за сие ручаться невозможно" ³. Що в даному разі ми маємо діло з тим, що Котляревський не йняв віри саме панству, видно з того, що за людей инших шарів суспільства Котляревський сам заступався. За конградських фабрикантів, надісланих у дім поправи "за развратную жизнь, доколе не исправятся", Котляревський пише губернаторові: "фабриканты Игнатий и Дарья Бацикевичевы ведуть себя смирно и прилично своему положению, а преклонные их лета заслуживают уважения на освобождение их из смирительного дома" ⁴.

Що до стосунків Котляревського до вищої адміністрації, то треба сказати, що тут не можна говорити про гострість: коли-б її допустився Котляревський, то не був-би він і на місці піклувальника. А що до таких людей, як, напр., кн. Репнін, то Котляревський хоча-б і мав змогу гостро виступати, то однаково він цього не робив-би, бо надто вже вдача й погляди Репніна збігалися з удачею та поглядами Котляревського. Репнін, як пише Лашкевич, був "высокогуманный и благонамеренный администратор. Он любил свой край, заботился о благосостоянии всего населения, охранял интересы крепостных и энергично отстаивал уцелевшие еще права казаков, чем навлек на себя подозрение в сепаратизме" ⁵. І дійсно, Котляревський дуже дорожив гарними стосунками з Репніним і боявся їх втратити. Про це свідчить навіть тон уривка із спростування скарги поручника Тарновського, що він подавав Репнінові про заборону робити йому сірчані купелі.

"Долгом поставляю уверить Ваше Сиятельство и честью моею и тою уверенностью Вашею, каковою имею счастье до сего пользоваться, как в истине объяснения, так и в том, что в промежуток непринимания больным Тарновским серных ванн никакого вреда для своего здоровья или умножения болезни не претерпел". Але боячись втратити "доверенность, каковою до сего пользовалься", піклувальник все-ж не зраджує своїх поглядів, а щоб виправдати себе за свій гострий вчинок, він не перекручує факти, а на самому початку свого пояснення вказує дійсну причину, чому припинено було виготування купелів: "приказал приостановить приготовление ванн первое, как для того чтобы побудить помещика Тарновского заплатить по договору деньги" і тільки далі пише,

¹ Без назви, ном. 900, 1832 р.

² Дело о пользовании серными ваннами порутчика Тарновскаго, в описі ном. 885. 27/ХІІ 1830 р.

³ Дело с присылкою в смирительный дом порутчика Прокофьева, в описі ном. 1092, 26/V 1833 р.

⁴ Без назви, вихідний № листа 1031, 14/ХІ 1829 р.

⁵ К истории Малороссии Павловского. Труды уч. арх. комис. выпуск I, с. 49.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 11

"второе и потому что нужно было починить железные трубы, выходящие на двор" ¹.

Що-ж до цивільного губернатора та віце-губернатора, то Котляревський їхньою прихильністю мабуть не так то вже й дорожив. Спростовуючи скаргу 4-х салдатів, що вони подали цивільному губернаторові Могилевському на погані харчі, Котляревський тримається тону трохи вже иншого. Піклувальник прямо зазначає, що скаргу подано зі "злобы за удержание их от пьянства и других непозволительных в больнице поступков, как то от курения трубок, картежной игры и своевольных поступков, свойственных людям развратного поведения, что доказывает самый род болезни их" (венерична), і далі спокійно фактами спростовує скаргу ².

В деяких выпадках тон листів Котляревського набуває навіть незалежности. Ось одна його відповідь на запитання цивільного губернатора: "... от Зеньковского нижнего суда 52 человека казаков за неплатеж подушных денег во вверенное мне заведение не присланы, да ежели и присланы были, то я не могу их принять, ибо в здешнем заведении рабочий дом не открыт" ³. Або ось папір до "Приказа общественного призрения" з приводу розпорядження віце-губернатора: "поелику же г-н вице-губернатор упоминает только о воле матери, чтобы сына ее содержать в смирительном доме через два года, а об обеспечении содержания ничего не говорит... ежели за год вперед на содержание его не будут присланы и деньги... принять в смирительный дом не могу" ⁴.

Таким чином із цих архівних матеріялів виразно видно щиру прихильність Котляревського до знедоленого люду і справжнє бажання його та заходи, щоб допомогти тому людові. Ці-ж таки матеріяли свідчать і про велику ймовірність піклувальника Котляревського до слів цих знедолених людей: він на підставі самої словесної скарги без инших будь-яких доказів з боку Тимошенкової, Зінов'єва та инш. заступається за них. А те, що крепаки шукали заступництва саме в Котляревського, свідчить і про те, що він з ними поводився просто та щиро.

Виявляється одначе, що в деяких випадках Котляревський не стояв вище від оточення і часу свого: він уживає як звичайного способу "исправления" та "наказания" різки, тут він у деяких випадках виявляє себе навіть ретрограднішим за своє оточення. Напр., командир унутрішнього гарнізону виявив себе навіть гуманнішим, відмовившись покарати присланого за-для цього з "Б. З." салдата, що піячив там. Він пише: "что же касается до наказания за означенный его Бондаревым поступок... то я нынче исполнить сего по случаю болезни его не могу, дабы не увеличить оной еще более" ⁵.

Неймовірність та ворожість Котляревського до поліції та до судів, негативне ставлення до начальства також не викликають жодних сумнівів, коли ми студіюємо згаданий архівний матеріял.

Яскраво відбивається в матеріялах і те, як вороже ставився Котляревський до негарних учинків панства, а подекуди й не йняв віри тому, що можна змінити їхнє поводження. Виразно видно й ставлення Котляревського до губернаторів. Тільки в стосунках із урядовцями, до яких

¹ Дело о пользовании серными ваннами порутчика Тарновского, в описі ном. 885, 27/ХІІ 1830 р.

² Без назви, ном. опису 943, 14/Х1І 1830 р.

³ Дело с присылкою в рабочий дом 52 чел. казаков, без ном., 18/XII 1828 р.

⁴ Без назви та ном., вихідний № паперу 731, 27/ХІІ 1829 р.

⁵ Дело о препровождении из больницы в гарнизонный батальон Бондарева за пьянство, 1830 р. без ном.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 12

Котляревський і сам належав, не зовсім виразний. Але, звичайно, такий поділ стосунків Котляревського до людей більш-менш штучний; найскорше він у цих стосунках, судячи з архіву "Б. З.", керувався вадами та чеснотами людської вдачі взагалі. Приналежність людини до того чи иншого кола суспільства мала, певна річ, деяку вагу, бо піклувальник Котляревський все-ж добачав в одному шарі людности вад чи чеснот більше, в другому менше. Про це аж надто яскраво доводить те, як він ставився до знедолених, як багато йняв їм віри.

Як ставилося до Котляревського громадянство тодішнє, простежити в архівних матеріялах важкенько: специфічність канцелярщини мало дає притоки судити про це. Проте деякі висновки та цікаві спостереження можна й тут зробити.

Перш за все впадає в око та віра у поневолених до Котляревського, як до заступника їхнього й оборонця. Тимошенкова, що пройшла всі етапи поліцейського поневіряння, з надзвичайним довір'ям скаржиться піклувальникові на це поневіряння і, певно, вірить в силу його заступництва — инакше-б не скаржилась, спробувавши на власній шкурі силу поліції ¹. Антоненкова робить те саме, викрикиваючи наклеп про себе що його вчинив поліцейський урядовець ². Всі ці крепаки не тільки вірили в силу заступництва Котляревського, не тільки знали й бачили його просте й щире ставлення до них, а й добре знали, як повести себе, що сказати, як висвітлити свою справу, щоб досягти його заступництва. Тут бралося на увагу, очевидно, добре відомі їм слабкі струни Котляревського вдачі, тоб-то: "добропорядочная жизнь", "незазорность поведения", чесність, те, що він не йняв віри судам, то-що. Як приклад, що стверджує допіру сказане, може бути справа Зінов'єва, що саме таким себе й виставив перед піклувальником Котляревським, щоб тільки добитись його заступництва. Що Зінов'єв тільки імітував свої чесноти, що він підроблювався відповідно до поглядів піклувальника, видно з відповіди губернаторової, де з'ясовано присуд (за підпал та "за пьянство, ссоры и драки") як цілком справедливий, бо базується він на певних свідченнях ³.

Все це доводить, що щире й прихильне Котляревського ставлення до поневоленого шару людности та негативний погляд його на деякі установи були добре відомі цим поневоленим. Як ставився до Котляревського елемент, "склонный к злодеяниям", сказати з певністю трудно. Але можна думати, що не дивлячись на суворе поводіння піклувальника, цей елемент особливо не ненавидів, а може навіть і шанував Котляревського.

Перелічуючи "злодеяния" згадуваного вже тут Онистратенка, Котляревський пише: "больные в арестантской палате, где Анистратенко был палатным надзирателем, объявили мне, что он им открыл свои замыслы обворовать больничнаго врача, а смотрителя Сутковского убить или по крайней мере прибить" ⁴. Як бачимо, тут і згадки немає про намир Онистратенка помститися на Котляревському, а він-же давав накази карати цього Онистратенка. Коли-б Онистратенко говорив про такий свій замір, то Котляревському-б сказали, і він, можна думати, написав-би про це в згаданому своєму листі. А коли цього нема, то ви-

¹ Без назви, в описі ном. 1183, 29/Х 1828 р.

² Дело о служанке частного пристава Комаровскаго В. Антоненковой, в описі ном. 714, 1827/1828 р.

³ Дело с присылкою для содержания в смирительный дом однодв. Зиновьева, без ном., 22/IX 1830 р.

⁴ Без назви в описі, ном. 780, 1829 р.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 13

ходить, що й заміру не було. Отже можна гадати, що такі типи, як Онистратенко та йому подібні, ставилися до піклувальника добре. На таку думку наводять ще й такі рядки, що характеризують доглядача Сутковського: "больные и служителя столько уверены в его неподвижности и лени, что от обеда и до вечера почитают за одно в заведении ли Сутковский или за сто верст живет, потому что в сии часы никогда не видели его добровольно наведывающегося в палаты и другие отделения для обозрения все ли в порядке. Неспособность смотрителя Сутковского к отвращению беспорядков или умышленное послабление оных, доказывается из того, что перед его глазами служителя шинкуют, что ему известны все корчемствующие, но прекратить сего зла не может или не хочет" ¹. Здавалося-б, що Сутковський такою поведінкою своею зміг-би зазнати прихильности від Онистратенка, а тимчасом виходить навпаки: Сутковського, який дивився на всі переступи Онистратенка крізь пальці, він збирається вбити, а про Котляревського, що карав за ці провини Онистратенка, він і не згадує. Що-ж до стосунків урядовців до Котляревського, то тут з боку поступового елементу, з боку урядовців, що знали його твори, спостерігаємо велику повагу. Відомий Григорій Полетика, що за часів піклувальництва Котляревського в Полтаві був піклувальником роменських "Б. З.", між иншим пише таке: "с Вами, милостивый государь, как с известным мною литератором, весьма совестно мне переписываться о вещах самых мелочных, но по нещастью принуждает меня к тому необходимость" ² і т. д. Инші дивилися на Котляревського, як на звичайного, такого-ж самого урядовця, як і вони, й відповідно до цього й поводилися з ним. Про це свідчить і листування з командиром полтавської внутрішньої залоги (два листи з цього циклу ми подали вже) і оте листування з поштмайстром, де в повчанні на адресу поштмайстра бренить мабуть ще й образа з боку Котляревського за неповагу до нього, як до відомої людини й доброго адміністратора.

У цих стосунках урядовців до Котляревського цікаво ще відзначити, що "Приказ обществ. призрения", який між иншим ставився до особи Котляревського з повагою й навіть до відзнаки його представляв ³, все-таки в ділових справах не завжди йшов назустріч. Це особливо яскраво відбилося в листуванні з приводу суперечок Котляревського з поліцією. Так, напр., "Приказ" відмовив піклувальникові правити гроші за лікування служниці "частного пристава" Комаровськаго, тому що вона хоч і служниця, але все-таки "сирота безродная". У Котляревського на це погляд був приблизно такий: коли користуєшся працею здорової людини, то мусиш платити й за лікування, коли вона захворіє. Це відчував певне й сам Комаровський, коли не вказав, що Антоненкова його служниця, а написав тільки, що вона "неимеющая родства и пристанища", бо такі люди лікувалися даремне. Не відчував тільки цього "Приказ" ⁴.

Другий випадок — про ширшу справу, що вирішити її відмовилось губернське правління й передало на розгляд "Приказу", а цей вирішив її на два боки — так, щоб не образити дуже ні Котляревського, ні поліції. Це з приводу скарги поліції на піклувальника за те, що він відмовився прийняти під догляд утікачів з бродяг, що про них було заведено судову справу, та за ту згадувану вже тут гостру відповідь, що її написав Котляревський

¹ Без назви в описі, ном. 780, 1829 р.

² Дело о вычете из жалованья лек. пом. Зубенка 50 руб., в описі ном. 932, 1830 р.

³ К биографии Котляревского, Павловского (Труды уч. арх. ком., вып. 13, с. 140-141).

⁴ Дело о служанке частного пристава Комаровского Антоненковой, в описі ном. 714, 1827 г.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 14

поліції. "Приказ общ. призр." вирішив цю справу так: піклувальник має право не робити того, що до його обов'язків не належить, але все-таки до поліції відправити тільки двох служників, а бродяг залишити в "Б. З." "на том же положении, как прежде там находились" ¹.

Така відповідь і вирішення в такий спосіб спірних питань свідчать тільки про формальне ставлення до Котляревського, яке фактично зводилось здебільшого до того, "аби лихо тихо".

Таке ставлення до себе Котляревський добре розумів; це видно з того, що коли він хотів чого досягти, то минав своє безпосереднє начальство — "Приказ" і звертався просто до губернатора, або на письмі, як от, наприклад, "записка о жителе села Староверовки однодворце Зиновьеве", або персонально. Останнє видно й з помітки його на наказі цивільного губернатора випустити згадуваних уже Бацикевичевих. Там він пише: "по словесному предварительному приказу его превосходительства упомянутые в сем повелении фабриканты Бацикевичевы выпущены ноября 20-го дня" (фактично раніш на 2 дні від дати наказу) ². Губернатори-ж ставились прихильно до Котляревського та до його заходів. Про це свідчать численні заступництва Котляревського та їх позитивне здебільшого розвязання. Такою прихильністю надто визначався кн. Репнін, заходами якого поета й призначено власне на посаду піклувальника "Б. З.", а посаду цю вважалося за дуже почесну. Клопотатися Репнінові про це довелося аж перед міністерством внутрішніх справ. Ось уривок з наказу, що видав Репнін, одержавши згоду на призначення Котляревського: "Г-н Управляющий Министерством Внутренних дел от 25-го числа августа за ном. 1213 известил меня о согласии своем на определение попечителем полтавских богоугодных заведений сего Приказа, состоящего надзирателем при полтавском доме воспитания майора Котляревского, с оставлением его при настоящей должности и с производством ему ныне получаемого по должности надзирателя жалованья" ³.

На стосунках до Котляревського дідичів за браком відповідного матеріялу не спиняємось, як не розглядаємо й стосунків поліцейських урядовців: погляд їх на Котляревського, як на свого ворога, досить ясний з того, що тут уже було викладено.

Оце й усе, що можна було розшукати за такого стану архіву, в якому він перебуває нині. Це не багато, але для характеристики стосунків громадянства до Котляревського дає чимало. По-перше, матеріял указує нам, що поневолений шар людности добре розумів, як ставиться до нього Котляревський, і, розуміючи це, віддячував йому своєю прихильністю. По-друге, змальовує нам, що друга частина громадянства в більшості своїй не цінила Котляревського й не дуже шанувала його, а поліція, до якої він ставився виразно негативно, навіть за ворога свого мала. Знаходив поет таких людей, що йому спочували, тільки серед більш освіченого, більш гуманного громадянства, як от Полетика, губернатори, то-що.

Все це наводить на таку думку: Котляревський жив інтересами двох шарів людности: поневолених, за яких заступався й болі та жалі яких приймав близько до серця, та більш освічених, більш гуманних окремих осіб, у яких шукав заступництва та в розумовому житті почував себе як серед своїх. Про останнє свідчить і участь Котляревського в біблійному товаристві та масонській ложі і звязок через неї з декабристами. Поведінка його з иншими колами суспільства тільки підкреслює цей здогад.

¹ Без назви й ном., 15/Х 1828 р.

² Без назви й ном., 14/ХІ 1829 р.

³ О назначении попечителем майора Котляревского, в описі ном. 780, 30/IX 1827 р.

Пущинський П. Службове листування І. П. Котляревського — 15

Що-ж нового дає нам ця сторінка буденного життя Котляревського? І чи дає вона що взагалі?

Щоб розвязати це питання, треба пригадати, що демократизм молодших років письменника визнає більшість критиків. Особливо яскраво доводять вони це цитуванням центральних місць з "Енеїди" — пекла та раю. І от, коли порівняти молодшого Котляревського із старішим, то мимоволі впадає в око надзвичайна аналогічність його поглядів. Немов-би поет зарані мав на увазі свою майбутню громадську діяльність і зарані схематично накреслив її план. Мимоволі згадуєш, читаючи "Енеїду", і заступництво піклувальника Котляревського за поневолених, і причини цього заступництва встають перед духовими очима: всі оті Прокоф'єви, Родзянини, Сутковські, Тарновські, то-що. Вражає, що навіть те, що він не йняв віри панству, там також мало місце — "не квапляться на це вони", щоб попасти до раю, або в житті позитивними вчинками поваги заслужити. І навіть підход той самий: всіх злодіїв, хабарників, мотюг і т. д. посаджено в пекло, поневолених, правдивих і т. д. — в рай.

Правда, в старших роках життя Котляревського є те, що в творах його яскраво не відбилось. Це хоча-б надто велика піклувальникова гострість до "склонных к злодеянию", або оте переборщування в листуванні з поштмайстром.

Але, даючи небагато нового до характеристики буденного життя нашого славетного письменника, ця архівна сторінка все-ж може бути цікавою для нас. Ця сторінка свідчить, що Котляревський і на останку свого живоття мав багато гарних почувань, громадських зобов'язань та поглядів, що були властиві йому за молодих літ, в часи, коли творив він безсмертну поему.

Цікава ця сторінка ще й тим, що допоможе критиці як-найґрунтовніше висвітлити та встановити погляди на соціяльний бік творів письменника, а цим самим краще уґрунтується й один із етапів переходової доби в розвитку нашої громадської думки.