История Полтавы

Первые издания Энеиды Котляревского

• 

Подробности

Просмотров: 597

Михаил Грушевский. Первые издания Энеиды Котляревского.

Подається за виданням: Грушевський М. Перші видання Енеїди Котляревського. // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори : у 50 т. Т. 11. / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. – Львів: Видавництво "Світ", 2008. – XХХІІ, 752 с. : іл. - Стор. 83-85.

Джерело: е-АРХІВ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО.

Перша публікація: «Літературно-науковий вісник», 1898, т. 4, кн. 11, с. 84—86. Друга пагінація. Див.: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Грушевський М. С. Перші видання Енеїди Котляревського — 83

ПЕРШІ ВИДАННЯ "ЕНЕЇДИ" КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Подаючи фототипію титулової картки першого видання "Енеїди" з нагоди його століття, додамо кілька слів про перші видання її.

Перші два видання "Енеїди" Котляревського, як він сам заявив в передмові до третього видання — 1809 р., вийшли "без ведома и согласия" його, більш того — він заявив, що видавці мали рукопись "со многими ошибками и опущениями" від переписування, а, окрім того, ще самі видавці переробили в ній багато "и почти испорченную" видали під його іменем. Дійсно, видання, зроблене самим Котляревським, має чимало варіантів, але деякі з них — то, напевно, авторські поправки свого власного тексту; з другого боку, напр., варіант до віршів: "Нептун дочувсь в скляних будинках...", поданий при виданні 1798 р. в спростуваннях ("Нептун же давній був драпіка..."), противиться гадці про якусь цензуру тексту. Правдоподібно, студії над старшими рукописами зможуть з часом докладно викрити, оскільки оправданий був закид Котляревського своїм видавцям, а поки що ми мусимо його приймати з маленьким granum salis [крупинкою солі].

Перше видання "Енеїди" вийшло в виді книжки в малу вісімку (примірник бібліотеки Наук[ового] товариства ім. Шевченка має сторони великостию 11x18 ст., але вони досить обтяті); друкована вона досить неформеним письмом, на сірявім, лихім папері. Книжка зложена була з чотирьох частин: з трьох пісень, кожда має свою окладинку і пагінацію, потім наступає "Собрание малороссийских слов", що має теж нову пагінацію. По титуловій картці першої пісні наступає присвята книжки "Любителям малороссийского слова": се була присвята, розуміється, не автора, а видавця — у власнім виданні Котляревського її заступила інша: "С. М. К...Ю (Семену Михайловичу Кочубею) усерднейше посвящает Сочинитель". Вірші надруковано в один стовпець, по дві десятивіршеві строфи на кождій стороні, так що сторони переділені посередині звіздками, що відділюють сі строфи. Словарець друковано двома стовпцями і дрібнішим друком. Всього нумерованих сторін 32+38+72+24. З нагоди століття, на пам'ятку ювілейних свят, Наукове товариство передрукувало се перше видання без переміни осібною книжкою.

Перше видання "Енеїди", як значиться на обкладинці, вийшло коштом Максима Парпури. Ім'я сього чоловіка треба конче пом'янути, говорячи про нашого первенця. Багатий конотопський "дворянин" (з старого козачого роду), він служив у Петербурзі¹, мав незвичайну для тодішніх часів освіту, сам працював на літературнім полі — перекладами на російську

¹ В реєстрі конотопських дворян 1783 р. він записаний канцеляристом Державного петербурзького дворянського банку — Лазаревського "Описание старой Малороссии", II, ст. 43.

Грушевський М. С. Перші видання Енеїди Котляревського — 84

наукових (медичних) книжок, і вславився як щедрий меценат — по тестаменту він жертвував близько 100000 рублів на українські шпиталі й школи (між ними й на Харківський університет). Очевидно, й видання "Енеїди" Котляревського було у нього актом меценатства, проявом безкорисних симпатій до українського слова. Котляревський міг се зрозуміти інакше. В його власнім виданні "Енеїди" вставлена нова строфа вгадує між пекельними грішниками "мацапуру", котрого мучили за те, що "натуру мав він дуже бридку, кривив душею для прибитку, чужеє отдавав в печать, без сорома, без Бога бувши, і восьму заповідь забувши, чужим пустився промишлять". Судячи по тому, що Котляревський в передмові згадує сі два видання — 1798 і 1808 рр., і то не ласкаво, трудно інакше розуміти сі вірші, як розуміють звичайно: як алюзію до Парпури (мацапура); зрештою, Стеблин-Каменський, що особисто знав автора, категорично каже, що Котляревський писав се на Парпуру. Але се тільки показувало б, що Котляревський помилився щодо мотивів, які кермували Парпурою; в усякім разі повторяти давні закиди на Парпуру по сто літах, без перевірки, як то ми бачили й у сьогорічній ювілейній літературі, не годиться. Хтозна, чи й сам Котляревський надумав би видати свою "Енеїду", якби не видав її багатий меценат, і якби се видання не було прийняте публікою "с удовольствием", так що по десяти літах з'явилося нове видання! Парпура, правдоподібно, спорядив і словарець, доданий в кінці "Енеїди".

Друге видання було повторене з першого (тільки з поправленням "погрішностей") і вийшло 1808 р. в друкарні Івана Глазунова в Петербурзі, правдоподібно — накладом сього ж книгаря ¹, з означенням: Издание второе (ст. 148+26 малої вісімки, перші дві картки ненумеровані). Се нове видання, правдоподібно, й привело Котляревського до гадки — видати "Енеїду" власним накладом, і вона вийшла на другий рік (1809), теж в Петербурзі, "в медицинской типографии"; на обкладинці значилося: "... вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий". Видання се далеко гарніше від двох попередніх, елєґантське як на той час; титул — гравірований; формат — трохи вузька вісімка (13x22 ст.), по 25 віршів на сторону. Але друковано його, здається, з попереднього видання, а не з рукописі, судячи по тому, що тільки тим способом міг статися такий поділ строф, як бачимо: злучено по дві строфи, розділені звіздками. Окрім трьох пісень, друкованих в попередніх виданнях, тут додано ще четверту. Кожна пісня і словарець мають осібну пагінацію (ст. 29+26+48+45+18+2 ненум.). В передмові Котляревський заповідає п'яту пісню, якщо се видання "принесет удовольствие читателям", але п'ята і шоста пісні "Енеїди" вийшли аж по смерті його в четвертім

¹ Гадка, висловлена в сьогорічній ювілейній літературі, що й се друге видання вийшло від "нахабного" Парпури, не має ніякої підстави, скільки знаємо.

Грушевський М. С. Перші видання Енеїди Котляревського — 85

виданні, що вийшло в Харкові 1842 р., накладом Волохінова, котрому Котляревський продав перед смертю право видання за 2000 асигнаційних рублів (коло 500 руб. срібла). Се було перше повне видання "Енеїди", видруковане на гарнім папері, гарним на той час друком, взагалі дуже старанно (ст. 38+42+75+71+77+90+32, великість 133х225 обтятої сторони). Воно розійшлось дуже скоро. Нарешті, 1862 р. в Петербурзі Куліш видав в компактнім томику 16° "Енеїду" разом з "Наталкою-Полтавкою" й "Москалем-Чарівником" і "Одою до князя Куракіна" (ст. 451, 16°), і від сього видання ведуть свій початок пізніші передруки.