Грушевский, Михаил Сергеевич

Highslide JS

Грушевський Михайло Сергійович (псевдоніми – М.Заволока, Михайло Заволока, М.Сергієнко, Хлопець; 29(17).09.1866–24.11.1934) – історик, організатор української науки, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, політичний, громадський і державний діяч. Дійсний чл. Історичного товариства Нестора-літописця (1890), дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1893), чл. укр.-рус. пед. т-ва у Львові (1894), чл.-кор. Краківської АН (1895), чл. археогр. комісії Моск. археол. т-ва (1900), чл. Одеського товариства історії та старожитностей (1901), дійсний чл. Чеської АН (1914), дійсний чл. ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). Чоловік М.Грушевської, син С.Грушевського, брат О.Грушевського, Г.Шамрай (Грушевської).

Н. в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). Закінчив 1-шу Тифліську класичну г-зію (1886). За сприяння І.Нечуя-Левицького надрукував перший твір «Бех-аль-Джугур» (1886). Закінчив істор. від-ня історико-філол. ф-ту Київ. ун-ту (1890). Наук. працю розпочав під кер-вом В.Антоновича рефератом «Южнорусские господарские замки в половине XVI века» (1890), написав монографію «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века» (золота медаль, 1890) і після закінчення ун-ту був залишений для подальшої наук. та пед. роботи як професорський стипендіат. У трав. 1894 захистив магістерську дис. на тему «Барское староство. Исторические очерки» і отримав ступінь магістра. За рекомендацією В.Антоновича призначений на посаду ординарного проф. каф-ри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львів. ун-ту (1894).

У Львові розпочав активну наук.-орг. діяльність у НТШ. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, редагування «Записок Наукового товариства імені Шевченка» (1895–1913), створив і очолив Археогр. комісію НТШ (1896–1913), був головою НТШ (1897–1913). Під його кер-вом розроблялися статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904), в основу яких були покладені суто науК., а не політ. і культ. завдання, що викликало опозиційні настрої щодо Г. Реорганізуючи НТШ в академічну установу світ. рівня (створення б-к, музеїв, збирання архів. матеріалу), Г. сприяв переходові укр. науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних істор. пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України. Залучив до співпраці значні наук. сили (І.Франка, В.Гнатюка). До Г. ніхто в Сх. Галичині спеціально не займався підготовкою наук. кадрів укр. нац. істориків. Він першим звернув увагу на цю важливу проблему, створивши власну наук. шк. істориків України (І.Крип’якевич, В.Герасимчук, С.Томашівський, І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, Ом.Терлецький), яка виконувала освіт. (підготовка істориків-професіоналів) і дослідницьку (вивчення широкого кола проблем історії України) функції. Львів. істор. шк. в своїй діяльності спиралася передусім на історико-філос. секцію НТШ (академічно-наук. базу шк.) та істор. семінар у Львів. ун-ті, що був її творчою лабораторією.

За роки керування Г. НТШ розпочало видавати «Жерела до історії України-Руси» (т. 1–2, 1895–97), «Матеріали до історії суспільних і економічних відносин Західної України» (1905), «Розвідки і матеріали до історії України-Руси» (1896–1902), «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» (1910). Для згуртування літ. сил Г. разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник» (Львів, 1898–1905, Київ, 1905–07), був одним з організаторів Укр. видавничої спілки (1899), час. «Український студент» (Санкт-Петербург, 1913), газ. «Рада» (Київ, 1906) і час. «Україна» (Київ, 1907–14), який було проголошено наступником «Киевской старины». Добивався від громадськості грошових пожертв на створення УАН і незалежного укр. ун-ту. Організував публічні університетські курси у Львові, відкрив (1904) на власні кошти приватну вчительську семінарію в м. Коломия. Працював у сфері археології. Провів розкопки в с. Комарники (нині село Турківського р-ну Львів. обл.), де було віднайдено бронз. мечі, і в с. Чехи (досліджено поле поховань). Писав щоденник.

1898 у Львові видав 1-й т. «Історії України-Руси», продовженої у наступних 9 т. (Львів, Київ, 1899–1936), де охоплено події в Україні від найдавніших часів до 1658 (перевидано у Києві 1991–98).

У трав. 1904 у С.-Петербурзі Г. надрукував ст. «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства» в «Сборнике статей по славяноведению», де сформулював концепцію самостійного істор. розвитку укр. народу, окремішного від своїх сусідів як походженням, так і політ., госп. і культ. життям.

Г. надрукував кілька популярних курсів заг. історії України, зокрема 1904 у С.-Петербурзі – короткий курс історії України рос. мовою «Очерки истории украинского народа» (перевидано 1906, 1911, 1913, 1990), а 1911 у Львові й Києві – «Ілюстровану історію України» рос. і укр. мовами (перевидано 1912, 1913, 1990), зб. «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914). Численні нариси з укр. історії Г. публікувалися болг., чеською, нім., франц., англ. мовами. 1904 домагався від царського уряду дозволу на розповсюдження в Російській імперії «Історії України-Руси».

Організував археогр. експедиції НТШ до б-к та архівів Варшави, Кракова (нині місто в Польщі), Москви, Києва, Харкова. Започаткував підготовку багатотомного корпусу документів і матеріалів з історії України козац. часів та історії укр. козацтва.

Після революції 1905–1907 переніс свою наук. діяльність до Києва. 30 квітня 1907 обраний головою заснованого ним Українського наукового товариства (УНТ), яке будувалося за зразком НТШ і об’єднало кращі наукові сили Наддніпрянської України. 12 січ. 1908 обраний ред. періодичного органу УНТ «Записки Українського наукового товариства в Києві» (1908–14). 1913 унаслідок звинувачень з боку опозиційної ч. НТШ в авторитаризмі та деспотизмі склав із себе повноваження голови т-ва.

Сусп.-політ. і громад. діяльність розпочав у Галичині. Був одним із засн. Укр. нац.-демократ. партії (1899, згодом її полишив). Підтримував ідею автономії укр. земель у складі Австро-Угорщини. Політ. погляди Г. мали вплив на висновки його істор. студій і розроблювані ним концепції історії України. Розглядав істор. дослідження як теор. основу практичної укр. політики. У берез. 1905 надрукував у «ЛНВ» ст. «Українство і питання дня в Росії», в якій сформулював завдання укр. руху в революції, закликав українців до активної політ. діяльності. У трав. 1905 у ст. «Конституційне питання і українство в Росії» («ЛНВ», № 5) запропонував проект майбутнього конституційного ладу в Росії, де Україні надавалися широкі права нац.-тер. самоврядування. У С.-Петербурзі 1906 був одним із засн. часопису «Український вісник» – органу укр. парламентської громади 1-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії). Надрукував зб. «Освобождение России и украинский вопрос». У верес. 1907 за участі Г., який увійшов до його кер-ва, створено нелегальне позапарт. укр. громад. об-ня – Товариство українських поступовців, яке гуртувало сили українства і до 1917 було єдиною діючою українською орг-цією ліберального напряму. Свою політ. платформу Г. базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії України.

Як публіцист Г. активно критикував діяльність укр. галицьких політиків, звинувачуючи їх в опортунізмі та угодовстві з пропольс. органами влади краю.

11 груд. 1914 заарештований жандармерією у Києві й звинувачений в австрофільстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Відправлений на заслання до Симбірська (нині м. Ульяновськ, РФ), склав головування в УНт. Завдяки клопотанням Петрогр. АН, Г. було дозволено переїхати до м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ) і займатися наук. роботою із забороною викладацької діяльності. 31 берез. 1916 вчена рада Львів. ун-ту позбавила його посади професора. У верес. 1916 переїхав до Москви, де розгорнув активну громад.-політ. діяльність. Відновив роботу моск. філії ТУП, брав участь у вид. «Украинская жизнь». Прагнув об’єднати опозиційні укр. сили. Продовжував наук. роботу, працював в архіві МЗС Росії, Румянцевській б-ці (нині Рос. держ. б-ка) над матеріалами до 8-го т. «Історії України-Руси».

Період Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918) – найвищий злет політ., громад. і держ. діяльності Г. Він став гол. ідеологом укр. революції (див. Українська революція 1917–1921), творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої нац.-тер. автономії до становлення самостійної України.

20(07) берез. 1917 УЦР у Києві заочно обрала Г. головою (одностайно обраний 19(06) квіт. 1917 на Всеукраїнському національному конгресі). Г. приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. 26(13) берез. вернувся з Москви до Києва. У Києві намагався надати стихійному укр. рухові організованості, ставив питання про культ. відродження укр. сусп-ва (заснування нац. шкіл, політ. т-в). 27(14) берез. виступив на Київ. кооп. з’їзді з вимогою нац.-тер. автономії України у федеративній Рос. республіці, вважаючи це найближчим шляхом до самостійності України. У публіцистичних статтях 1917–18 («Якої ми хочемо автономії і федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «На переломі», «Українська самостійність і її історична необхідність») обґрунтував стратегію досягнення держ. незалежності України.

23(10) черв. 1917 брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради). Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності. Як голова УЦР добивався від Тимчасового уряду поступок Україні. 7 листоп. (25 жовт.) 1917 збройний переворот більшовиків у Петрограді (нині м. С.-Петербург; див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) і невизнання ними УЦР поклали край ілюзіям Г. про перетворення Росії на федеративну республіку. 20(07) листоп. 1917 УЦР під головуванням Г. III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР. 22(09) січ. 1918 (фактично 24(11) січ. 1918) на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію Г. УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною д-вою укр. народу, проте проголошена самостійність була суперечливою і не мала абсолютного характеру, бо передбачався федеративний зв’язок з республіками колиш. Рос. імперії, а легітимація самостійності покладалася в Україні на майбутні Українські Установчі збори. 7 лют. (25 січ.) 1918 разом з урядом УНР Г. залишив Київ, а 10 лют. (28 січ.) 1918 прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військ. допомоги у боротьбі з більшовиками. На пропозицію Г. 25(12) лют. 1918 на засіданні Малої ради (див. Комітет Української Центральної Ради) в Коростені гербом УНР був затверджений тризуб. 9 берез. 1918 Г. вернувся до Києва.

Г. надавав великого значення конституційному процесові в Україні. Під його кер-вом розроблялася Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квіт. 1918; див. Конституція Української Народної Республіки 1918), згідно з якою верховним органом влади УНР проголошувалися Всенар. збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в УНР і формували вищі органи виконавчої та суд. влади. Скликати Всенар. збори і проводити їх мав голова, обраний Всенар. зборами.

У зв’язку з держ. переворотом, здійсненим ген. П.Скоропадським 29 квіт. 1918 (див. Гетьманський переворот 1918), Г. перейшов на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край держ. діяльності Г. У підпіллі займався наук. працею, брав участь в обговоренні питання про заснування УАН, при цьому відстоював думку, що її необхідно засновувати на базі УНт. Розробив концепцію академії як громад. асоц. вчених, що розвиватиме переважно гуманітарні та сусп. науки. Вбачав ідеал у зх.-європ. академіях. Відмовився від пропозиції увійти до складу академії, призначеного гетьманом П.Скоропадським. У лютому 1919 переїхав до м. Кам’янець-Подільський, а потім до м. Станіслав (нині м. Івано-Франківськ). У берез. 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наук. діяльність.

Був одним із засн. громад. міжнар. орг-ції – к-ту незалежної України, яка інформувала світ. громадськість про політ. цілі укр. народу. Заснував Український соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні), установу, яка поставила своїм завданням стежити за світ. соціальним рухом, соціологічними дослідженнями та популяризувати їх серед укр. громадянства. Переглянув свої погляди з питань держ. буд-ва. Запропонував концепцію укр. нац. д-ви-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921). Розпочав роботу над багатотомною «Історією української літератури».

У трав. 1920 разом із членами Закордонної делегації засудив Варшавський договір 1920 УНР з Польщею. 19 лип. 1920 направив листа до ЦК КП(б)У, в якому заявив, що УПСР поділяє завдання III Інтернаціоналу (див. Інтернаціонал III), і запропонував КП(б)У піти на співпрацю з УПСР. Висловив бажання повернутися в УСРР. 2 листоп. 1923 політбюро ЦК КП(б)У прийняло ухвалу про дозвіл Г. повернутися в УСРР. 31 груд. 1923 на спільному зібранні ВУАН Г. заочно обрано акад. каф-ри історії укр. народу. 2 берез. 1924 виїхав з Відня, а 7 берез. 1924 прибув до Києва, де розгорнув велику наук.-орг. роботу. Прагнув згуртувати представників різних шкіл укр. істориків, створюючи для них єдиний координаційний центр. Створив Науково-дослідну кафедру історії України при ВУАН (НДКІУ), очолив Археогр. комісію ВУАН, створив й очолив низку наук.-істор. комісій ВУАН на ниві укр. історії (історії Києва і Правобереж. України, історії Полудневої України, історії Зх. України, історії Лівобереж. України, історії козаччини тощо). Редагував відновлений ним час. «Україна» (1924–30), який став друкованим органом УНТ і заг.-укр. журналом наук. українознавства. Редагував засновані ним видання істор. секції ВУАН «Наукові збірники», «За сто літ», «Студії з історії України НДКІУ», «Первісне громадянство та його пережитки на Україні». На базі НДКІУ створив київ. істор. шк. (О.Баранович, К.Грушевська, М.М.Ткаченко, С.Шамрай, В.Юркевич та ін.). З київ. істор. шК., на відміну від її прямої попередниці – львів. істор. шК., виходили дві групи спеціалістів – з історії України та з соціології, етнографії і фольклору. Розробив проект Укр. істор. ін-ту та Ін-ту для досліду пережитків примітивної к-ри і нар. творчості України (1928). Прагнув перенести з Відня до Києва УСІ. Надавав великого значення історично-соціологічним дослідженням. Працював над «Історією України-Руси» та «Історією української літератури».

14 квіт. 1926 політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Г. на посаду президента ВУАН. 3 жовт. 1926 відбулося урочисте вшанування Г. у зв’язку з 60-літтям від дня народження та 40-літтям наук. діяльності. 12 січ. 1929 заг. збори АН СРСР обрали Г. дійсним чл. 25 квіт. 1929 на засіданні заг. зборів АН СРСР Г. поставив питання про потребу створення в її складі Ін-ту укр. історії.

З осені 1929 почався погром істор. установ, створених Г. У листоп.–груд. 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Г. (остаточно ліквідувала 1933). У вересні 1930 закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року парт. осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з Г. і його теоріями шляхом читання рефератів із критикою його поглядів. У січ. 1931 на засіданні істор. установ ВУАН замість істор. секції, очолюваної Г., створено істор. цикл. Більшість співробітників і учнів Г. було заарештовано й заслано.

7 берез. 1931 Г. переїхав до Москви. 23 берез. 1931 заарештований органами ДПУ та звинувачений у кер-ві контрреволюц. орг-цією «Український національний центр». Переведений до слідчого ізолятора ОДПУ в Харкові. Визнав себе винним. 4 квіт. 1931 звільнений з-під арешту. Повернувся до Москви, відмовився від попередніх свідчень і своєї участі в контрреволюц. націоналістичній діяльності.

Останні роки працював над укр. історіографією 17–18 ст. Написав тези «Про українську історіографію ХVIII ст. Декілька міркувань», «Самовидець Руїни і його пізніші відображення», друкувався у виданнях АН СРСР. Керівники КП(б)У (С.Косіор, П.Постишев), історики та філософи-марксисти (О.Камишан, М.Рубач, В.Юринець) і марксистськи налаштовані дослідники (Л.Окіншевич, О.Дорошкевич) піддавали наук. спадщину і громад.-політ. та наук. погляди Г. огульній критиці. У жовт. 1934 з підірваним здоров’ям Г. виїхав на лікування до м. Кисловодськ (нині місто в Ставропольському краї, РФ), де після нескладної операції раптово помер. Перевезений до Києва і похований на Байковому цвинтарі.

Наук. спадщина Г. надзвичайно велика й різноманітна. Він – автор майже 2 тис. праць з галузі укр. і світ. історії, історіографії, літ., соціології, етнографії, археології, спец. істор. дисциплін, що збагатили європ. і нац. науку. Г. – творець укр. наук. історіографії, автор схеми укр. істор. процесу від найдавніших часів до 1925 включно. Ця схема була покладена ним в основу монументальної «Історії України-Руси», яку автор побудував за сусп.-політ., госп., культ., реліг. і військ. чинниками, довівши її до серед. 17 ст. Час від серед. 17 ст. і до 1925 в Україні розглядався Г. у численних популярних синтетичних курсах з нац. історії України і в ст. «1825–1925» («Україна», 1925, кн. 6) крізь призму нац.-визвол. і культ. руху.

Як історик та історіограф Г. формувався під впливом наук. праць М.Максимовича, М.Костомарова, М.Драгоманова і, менше, В.Антоновича, які ідентифікували себе з т. зв. народницькою школою. Власне сам він був представником народницького напряму в історіографії, бо в центр істор. процесу ставив укр. народ як етнологічно-істор. цілість, в якій соціальні інтереси домінували над держ. Однак поруч з ідеєю примату народу в наук. творчості Г. проходить ідея укр. державності, що пов’язане з наук. студіями над історією укр. козацтва та добою Б.Хмельницького, а також із державотворчою діяльністю самого автора під час укр. революції 1917–21, яка привела вченого до ідеї самостійної та незалежної УНР. Концепція території (або ідея єдності укр. земель) є провідною в істор. і публіцистичній творчості Г. Наук. схема безперервності укр. істор. процесу була засвоєна «державницькою школою», до якої перейшло багато його учнів, і знайшла визнання в рос. (О.Пресняков) та польс. історіографії.

Важливим етапом у розвитку наук. літературознавства стала фундаментальна багатотомна праця Г. «Історія української літератури» (т. 1–5, 1922–27) і численні літературознавчі статті, які доповнювали історію нац. к-ри, мови, етносу, викладені в «Історії України-Руси». Заслуга Г. полягає й у виробленні концепції історії укр. літ. та періодизації її розвитку від початків словесності в Україні до 17 ст. і пов’язанні цього розвитку з нац.-культ. відродженням в Україні. Г. розглядав літ. як ключ до пізнання соціального життя сусп-ва і як важливе культ.-істор. явище.

Автор збірок оповідань «Оповідання» (1904), «Sub divo» («Проти неба», 1918), «З старих карток» (1918), «Під зорями» (1928), драм. творів «Хмельницький в Переяславі» і «Ярослав Осмомисл» (обидва – 1917), кіносценарію «Запорожці» (1924).

Тв.: Автобіографія: друкується як рукопис. К., 1926; Історія України-Руси, т. 1–11 (кн. 12). К., 1991–98; На порозі нової України. К., 1991; Історія української літератури, т. 1–6, кн. 1–9. К., 1993–96; Щоденник (1888–1894 рр.). К., 1997; Із літературної спадщини. Нью-Йорк–К., 2000.

Літ.: Василенко Н.П. Проф. М.С. Грушевский как историк. «Украинская жизнь», 1916, № 12; Багалій Д.І. Акад. М.С. Грушевський і його місце в українській історіографії (історично-критичний нарис). «Червоний шлях», 1927, № 1; Винар Л. Молодість Михайла Грушевського. Мюнхен–Нью-Йорк, 1967; Його ж. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка. 1892–1930. Мюнхен, 1970; Його ж. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали. Нью-Йорк–К.–Торонто, 1995; Пиріг Р.Я. Грушевськознавство: стан та перспективи розвитку. «УІЖ», 1996, № 5; Смолій В., Степанков В. Проблема української революції в ХVII столітті у висвітленні Михайла Грушевського. «Український історик», 1998, № 1/4; Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського (1924–1930 рр.). К., 1999.

І. В. Верба.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Ссылки на эту страницу


1 Академик Орест Иванович Левицкий
[Академік Орест Іванович Левицький († 9 травня (26 квітня) 1922 року) - Василенко М. П. // К. : Юридична думка. Т. 2 - 2006. - 560 с. Стор. 169-214.
2 Антигетманское восстание Мартына Пушкаря и Якова Барабаша: ход и последствия
[Антигетьманське повстання Мартина Пушкаря і Якова Барабаша: хід і наслідки]. Кочерга Н. К., Ревегук В. Я., кандидаты исторических наук
3 Барвинский, Виктор Александрович
[Барвінський, Віктор Олександрович] (1885–ок.1940), историк-архивист, действительный член Полтавской губернской ученой архивной комиссии
4 Вайнгортовские чтения - 2002
[Вайнгортівські читання] - материалы первой научной конференции
5 Вайнгортовские чтения - 2003
[Вайнгортівські читання] - материалы второй научной конференции "Вайнгортовские чтения"
6 Верзилов, Аркадий Васильевич
[Верзілов, Аркадій Васильович] (1867—1931), историк, архивист, общественный деятель
7 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
8 Гаврилов, Мирослав Степанович
[Гаврилів, Мирослав Степанович] (1885–1932), педагог
9 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
10 Гринченко, Анастасия Борисовна
[Грінченко, Анастасія Борисівна] (1884-1909), революционная, общественная и политическая деятельница, писательница
11 Грушевский М. С. К 150-летию со дня рождения
[Грушевський М. С. До 150-річчя від дня народження]
12 Грушевский, Сергей Федорович
[Грушевський, Сергій Федорович] (1830-1901), педагог, организатор народного просвещения, публицист
13 Две веры
[Дві віри] – Виктор Андриевский. Миттенвальд. 1950. На правах рукописи. Речь, произнесенная 27 января 1950 на протестном вече в Миттенвальде против пертрактаций украинских социалистов с группой Керенского
14 Деятели украинского освободительного движения
[Діячі українського визвольного руху] - пункт меню
15 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
16 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
17 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
18 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
19 Дорошенко, Владимир Викторович
[Дорошенко, Володимир Вікторович] (1879–1963) – украинский библиограф, книговед
20 Дорошенко, Дмитрий Иванович
[Дорошенко, Дмитро Іванович] (1882–1951), представитель государственного направления в украинской историографии, известный общественно-политический и культурный деятель
21 Значение полтавского боя для украинской государственности
[Значіння полтавського бою для української державности] – Андриевский Виктор. Речь на торжественной академии 10 июля 1927 г. в Украинской Станице при г. Калише // Варшава. 1927. Накладом "Табору"
22 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
23 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
24 Изучение истории Полтавского казацкого полка до 1917 года
[Вивчення історії Полтавського козацького полку до 1917 року] Мокляк Владимир, заместитель директора по научной работе Полтавского краеведческого музея
25 Историки, краеведы и археологи
[Історики, краєзнавці та археологи] - пункт меню
26 К истории национальных движений в Полтаве и на Полтавщине
[До історії національних рухів у Полтаві і на Полтавщині] - Г. Ващенко // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник
27 К характеристике правых партий
[До характеристики правих партій] – Андриевский Виктор (из доклада, прочитанного 16-17/XII.1920 г. в украинском военном лагере в Райхенберге) // Берлин. 1921. Из типографии Гофмана в Зальцендели
28 Кордуба, Мирон Михайлович
[Кордуба, Мирон Михайлович] (1876–1947), историк, доктор философии, профессор
29 Кравченко, Василий Григорьевич
[Кравченко, Василь Григорович] (1862–1945), этнограф, фольклорист, деалектолог, краевед и литератор
30 Лесевич, Владимир Викторович
[Лесевич, Володимир Вікторович] (1838—1905), украинский и русский философ, литературовед, фольклорист и общественный деятель
31 Липинский, Вацлав Казимирович
[Липинський, Вацлав Казимирович] (1882—1931), политический деятель, историк, историософ, социолог, публицист, теоретик украинского консерватизма, идеолог украинского монархизма
32 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея.
33 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина II: Наша "орієнтація"
34 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина III: Про національну аристократію та про три основні методи її орґанізації: класократію, охлократію і демократію
35 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина IV: Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток Української Нації.
36 Личности - Г
[Особистості - Г] - пункт меню
37 Ляскоронский, Василий Григорьевич
[Ляскоронський, Василь Григорович] (1859—1928), історик, археолог, етнограф, нумізмат і картограф. Академік Всеукраїнської Академії наук
38 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
39 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
40 Науменко, Владимир Павлович
[Науменко, Володимир Павлович] (1852–1919), украинський журналист, филолог, педагог, этнограф, общественный деятель
41 Научные работники и изобретатели
[Науковці та винахідники] - пункт меню
42 Независимая Украина
[Самостійна Україна] – Михновский Николай // На чужині. 1948. Видавництво "Український Патріот"
43 Общественные деятели
[Громадські діячі] - пункт меню
44 Пархоменко, Владимир Александрович
[Пархоменко, Володимир Олександрович] (1880—1942), историк, профессор
45 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
46 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
47 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
48 Полтавскому областному Центру археологии – десять лет
[Полтавському обласному Центру археології – десять років] - Супруненко Александр Борисович
49 Русь-Украина и Московщина-Россия
[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916
50 Секретный донос полтавского губернатора Багговута министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбы с ним
[Таємний донос полтавського губернатора Багговута міністру внутрішніх справ про український рух і заходи боротьби з ним] – Полтава. Электрич. тип. М. Г. Амчиславского. Пушкинская 45. 1917
51 Три громады. Воспоминания из 1885-1917 гг.
[Три громади. Спогади з 1885-1917 рр.] – Андриевский Виктор // Львов. 1938. Издатель Иван Тиктор
52 Указатель улиц
[Покажчик вулиць]
53 Україна на переломі, 1657-1659
Вячеслав Липинський. Україна на переломі, 1657-1959. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. / Історичні студії та монографії; т. 3 – Відень ; Київ : Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України ("Дніпросоюз"), 1920. – 304 с.
54 Украинский клуб в Полтаве (1913-1918): открытие и направления деятельности
[Український клуб у Полтаві (1913-1918): відкриття та напрямки діяльності] - Пустовит Тарас Павлович
55 Украинское национально-освободительное движение на Полтавщине в начале XX века (1900-1916 гг.)
[Український національно-визвольний рух на Полтавщині на початку XX століття (1900–1916 рр.)] - Ревегук В. Я.
56 Фольклористическая деятельность Павла Гнедича
[Фольклористична діяльність Павла Гнідича] Фольклористическая деятельность Павла Гнедича // Пятаченко С. В. - Сумы: "Издательство "МакДен", 2004
57 Чикаленко, Евгений Харлампиевич
[Чикаленко, Євген Харлампович] (1861-1929), выдающийся общественный деятель, издатель, публицист, меценат украинской культуры

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919