История Полтавы

1769, серпень, 29

У Полтаві в сім'ї канцеляриста міського магістрату народився Іван Петрович Котляревський.

1780, лютий —
1789, літні канікули

Котляревський навчається у Полтавській семінарії.

1789, липень —
1793, осінь

Котляревський працює чиновником у штаті Новоросійської губернської канцелярії, яка знаходилась у Полтаві, пройшовши службові ступені від підканцеляриста до губернського реєстратора.

1793, осінь —
1796, весна

Котляревський працює вчителем у поміщицьких родинах переважно в Золотоніському повіті на Полтавщині.

1794 р.

І. Котляревський почав працювати над поемою «Енеїда».

1796, квітень —
1807, кінець

І. Котляревський перебував на військовій службі.

1798 р.

Виходить друком його поема «Енеїда» (перші три частини). На титульній сторінці заголовок: Енеида на малороссійскій языкъ перелицїованная И. Котляревскимъ. Часть I. Съ дозволенія Санктпетербургской Цензуры. Иждивленіемь М. Парпуры. Въ Санктпетербургѣ, 1798.

1804, кінець

І. Котляревський написав поезію «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Уперше надруковано в Галичині 1849 р. в журн. «Пчола», № 16, с. 241- 247, який видавав Я. Головацький.

1805—1806

З цих років походить перша з відомих нам згадок про І. Котляревського, Є. Болховітінов, автор праці «Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших в России», переказавши короткі біографічні відомості про І. Котляревського, зазначає: «Он известен в нашей словесности по одной небольшой, но единственной в своем роде книжке, содержащей в себе пародию трех песней Энеиды, на малороссийский язык переложенную».

1806—1807

I. Котляревський був активним учасником російсько-турецької війни 1806—1807 pp. Напередодні військової кампанії частини, в яких служив І. Котляревський, увійшли до складу 2-го корпусу генерала Мейендорфа, в якого І. Котляревський в ранзі штабс-капітана був ад'ютантом.

1806 листопод, 15
— грудень, 16

І. Котляревський писав «Журнал военных действий 2-го корпуса войск под командою генерала от кавалерии барона Мейендорфа». Він обривається перед початком війни, яку Туреччина оголосила Росії 18 грудня 1806 р.

1806, грудень

І. Котляревський з доручення командування вів переговори з буджацькими татарами і схилив їх на сторону Росії. За взірцеве виконання цього доручення він був нагороджений орденом святої Анни третього ступеня.

1807, грудень

І. Котляревський виїхав із Ясс у м. Ліда тодішньої Литовської губернії, де перебував Псковський драгунський полк, до якого він був переведений.

1808, січень

І. Котляревський на власне прохання вийшов у відставку. Деякий час шукав служби в обох столицях, але не маючи зв'язків і протекції, змушений був у червні 1808 р. повернутися до Полтави. У цьому ж році заходами М. Парпури перевидано «Енеїду». Це видання є точною копією публікації 1798 р.

1809

Виходить в світ «Енеїда» (чотири частини), підготовлена до друку автором. На титульній сторінці заголовок. Виргиліева Энеида на малороссійский языкъ преложенная И. Котляревскимъ вновь исправленная и дополненная противу прежніхъ ізданій. Санктпетербургъ, въ медицинской типографии, 1809 года.

1810, червень

І. Котляревського призначено наглядачем Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян.

1812, серпень

За дорученням малоросійського генерал-губернатора Я. І. Лобанова-Ростовського сформував 5-й козачий полк у м. Горошині Хорольського повіту на Полтавщині для боротьби з Наполеоном.

1813, травень

За дорученням генерал-губернатора Я. І. Лобанова-Ростовеького Котляревський їде до Дрездена, де в той час перебувало командування російської армії, щоб вручити пакет на ім'я О. Аракчеєва.

Листопад

Котляревський їде до Петербурга для виконання різних доручень генерал-губернатора.

Грудень, 13

У Петербурзі він власноручно переписав заборонену царською цензурою трагедію І. Крилова «Трумф».

1816

На новий рік заходами Котляревського і під його керівництвом пансіонери будинку виховання дітей бідних дворян влаштували спектакль, доходи з якого у сумі 350 крб. були призначені на допомогу потерпілим від пожежі мешканцям м. Казані.

1817, квітень, 8

І. Котляревський переклав Оду Сапфо «Счастлив, кто близ тебя и о тебе вздыхает...». Переклад здійснений з французького вільного перекладу Буало. Ода Сапфо вперше надрукована в альманасі «Молодик на 1844 рік», Харків, 1843, стор. 279-280 з приміткою, що твір подав для опублікування Г. Сплітсер, знайомий Котляревського з Полтави.

Вересень

За поданням малоросійського генерал-губернатора князя М. Г. Рєпніна І. Котляревського нагороджено діамантовим перснем, надано чин майора і призначено пенсію — 500 крб. на рік («Журнал человеколюбивого общества», 1818, № 9, ч. 115, стор. 185-190).

1818, початок

І. Котляревський був призначений одним з директорів театру і обіймав цю посаду у 1818-1821 pp.

1818, перша
половина

І. Котляревський вступив до масонської ложі «Любовь к истине», яка була заснована в Полтаві одним з організаторів декабристського «Союза благоденствия» М. М. Новиковим і примикала до Петербурзької масонської ложі «Астрея».

Липень, 27

У Полтаві відкрито «біблійне товариство». І. Котляревський був його бібліотекарем.

У 1818 р Котляревського було обрано членом Харківського «Общества любителей изящной словесности».

1819

Котляревський написав п'єсу «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які були поставлені на сцені Полтавського театру.

1821, серпень, 29

І. Котляревський, з уваги на «отличные познания его в науках и отечественной словесности», обраний почесним членом «Вольного общества любителей российской словесности».

Листопад, 28

На засіданні «Вольного общества любителей российской словесности» було прочитано «отрывок из V части «Энеиды на малороссийском языке: Эней посещает Эвандра, царя Аркадии, и приглашает его к союзу против латинцев».

Цей уривок з V частини «Енеїди» був надрукований в органі товариства журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» (1822, ч. 17, кн.!І с. 98-102).

Грудень, 21

І. Котляревський пише листа М. І. Гнєдичу, в якому пропонує уривки з «Енеїди», критично висловлюючись про видані цього часу частини: «5-я очень слаба и натянута». Він порушує питання про видання «Енеїди», просить допомогти йому в цьому. Пропонує також пісні з «Наталки Полтавки», цікавиться словником української мови, що готувався у Петербурзі до друку.

1823, жовтень

І. Котляревський почав перекладати книгу Дюкена «L'évangile médité et distribuéepour tous les jours de l'année, suivant In Concorde des quatre evangelistes», якій дав заголовок «Размышления о расположении, с каким должно приступать к чтению и размышлению о святом евангелии Луки». Закінчив переклад 17 липня 1838 р., незадовго до смерті. Переклад, зроблений за дорученням княгині Рєпніної з метою використання книги для повчального читання в Полтавському інституті благородних дівиць, дійшов до нас у рукопису, ніколи не друкувався і, очевидно, не був використаний за призначенням.

С. Стеблін-Камінський свідчить також, що І. Котляревський переклав на українську мову «несколько басен Лафонтена, превосходно, но они утратились».

1827, червень

І. Котляревського відвідав М. О. Мельгунов. У листі до М. П. Погодіна від 7 серпня Мельгунов писав, що І. Котляревський порушує питання про видання повного тексту «Енеїди».

Серпень, 25

І. Котляревський одержує посаду опікуна «богоугодных заведений» в Полтаві (лікарня, дім психічнохворих, шпиталь для породіль, дім поправи, богадільня й контора).

Жовтень, 3

І. Котляревський приступив до виконання своїх обов'язків опікуна. Був на цій посаді до 1835 р.

1828

О. Сомов у статті «Обзор российской словесности за 1828 год» («Северные цветы на 1829 год», СПб.) дав високу оцінку «Енеїді» І. Котляревського.

1829, листопад —
грудень

29 жовтня 1829 р. історик Д. Бантиш-Каменський пише листа І, Котляревському, в якому дякує за надіслані цікаві відомості і просить відповісти ще на декілька запитань. У листі-відповіді, написаному в листопаді або грудні 1829 p., І. Котляревський подав відомості етнографічного характеру, переважно про весільні обряди та фонетичні особливості української мови, що були використані Д. Бантишем-Каменським у його праці «История Малой России» (ч. ЦІ» 1830).

У 1829 p. І. Котляревського відвідав Т. Падура. Про цю зустріч маємо згадку в біографії останнього, написаній на основі оповідань самого Т. Падури (видана у Познані 1875 p.).

Біограф І. Котляревського С. Стеблін-Камінський розповідає, що «все почти посещавшие Полтаву путешественники и литераторы бывали у него (припоминаю Свиньина, Измайлова, Погодина, Маркевича, Гоголя), в подобных случаях Котляревский говорил не много, но все сказанное им было полно живого интереса и глубокомыслия».

1831

У книзі І. Снегірьова «Русские в своих послови цах. Рассуждения и исследования об отечественных пословицах и поговорках» (кн. I, Москва, 1831), у розділі «Малороссийские пословицы и поговорки» є вказівка на те, що «пословицы заимствованы у гг. Котляревского и Павловского» (стор. 104). В цій книзі Котляревському належить 76 приповідок.

У цьому ж році вийшла повість М. В. Гоголя «Сорочинская ярмарка», епіграфами до третього, четвертого і восьмого розділів якої взяті рядки з «Енеїди» І. Котляревського.

1833

В альманасі «Утренняя звезда» (кн. II, Харків), надруковано уривок з шостої: частини «Енеїди» І. Котляревського та ноти до трьох пісень з «Наталки Полтавки», які поклав на музику композитор А. І. Барсицький.

1834, липень, 16

І. Котляревський просить звільнити його зі служби в зв'язку з поганим станом здоров'я.

1835, січень, 31

І. Котляревського звільнено зі служби згідно з поданою заявою.

Травень, 5

Котляревському призначають пенсію — 600 крб. на рік.

1837, липень, 11

І. Котляревського відвідав Ізмаїл Срезневський, який залишив цікаві спогади про цю зустріч. Срезневському письменник передав рукописи «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника».

1838

Надрукована «Наталка-Полтавка» у першій книзі «Украинского сборника», що його почав видавати І. Срезневський.

«Москаль-чарівник» вийшов у 1841 р. як друга книга «Украинского сборника».

Гребінка вживає заходів до видання збірки творів українських письменників, залучаючи до участі І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітку-Основ'яненка та інших. І. Котляревський не встиг подати обіцяних матеріалів, про що Є. Гребінка повідомив Г. Квітку-Основ'яненка в листі від 13 січня 1839 р.

Перед смертю І. Котляревський залишив на пам'ять П. Стеблін-Камінському частину своєї бібліотеки та рукописи, його дружині подарував велику леваду, а інше рухоме й нерухоме майно роздав рідним і знайомим. Дві сім'ї своїх кріпаків І. Котляревський відпустив на волю. Право на видання усіх шести частин «Енеїди» в 1837 р. передав «надворному советнику» Волохинову з Харкова за 2 000 крб. асигнаціями.

1838, жовтень, 29

О другій годині 35 хвилин пополудні помер І. П. Котляревський. Урочистий похорон відбувся 31 жовтня. Письменника поховано на Полтавському цвинтарі близько дороги, що вела на Кобеляки, як заповідав письменник.