История Полтавы

Карпенко-Карый, Иван Карпович

Подробности

Просмотров: 117069

Тобілевич, Іван Карпович (літературний псевдонім Карпенко-Карий, 1845-1907) - український драматург, актор, режисер і театральний діяч.

Легендарні брати Тобілевичі. Зліва направо:
М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський
 http://www.day.kiev.ua/148597/

Народився у с. Арсенівці (тепер с. Веселівка Кіровоградської області) у сім'ї управителя поміщицького маєтку, мати до одруження була кріпачкою. Літературну діяльність почав у середині 1870-х рр. Автор комедій: "Розумний і дурень" (1885), "Сто тисяч" (1890), "Хазяїн" (1900), драм: "Підпанки" (1883), "Наймичка" (1885), "Безталанна" (1886); п'єс: "Бондарівна" (1884), "Суєта" (1903); трагедії "Сава Чалий" (1899) та інших. Був визначним актором і знавцем театрального мистецтва. Виступав у трупах М. Старицького (1883-1884), М. Садовського (1888-1890). З 1890 р. - актор і один з керівників трупи П. Саксаганського. Ця трупа гастролювала у Полтаві з 29 червня по 30 липня 1900 р., з 16 вересня по 28 жовтня 1901 р., у листопаді 1904 р., з 15 вересня по 9 жовтня 1905 р. У 1898 р. I. Карпенко-Карий спеціально приїжджав до Мануйлівки переглянути вистави Мануйлівського аматорського театру та побачити гру селянина Якова Бородіна. У 1903 р. брав участь в урочистостях з нагоди відкриття пам'ятника І.П. Котляревському. Помер у Берліні, похований на х. Надія поблизу с. Миколаївки Кіровоградської області. На честь І.К.Тобілевича у Полтаві названо вулицю (вул. Тобілевича) і провулок (пров. Карпенко-Карого). 

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 906-907

Карпенко-Карий (справжні прізв., ім’я та по батькові — Тобілевич Іван Карпович; ін. псевд. — Гнат Карий, Неплюй, Тугай; 29(17).09.1845—15(02).09. 1907) — драматург, прозаїк, актор, режисер, театральний діяч. Старший брат М.К.Садовського та П.Саксаганського.

Н. в с. Арсенівка (нині село Новомиргородського р-ну Кіровогр. обл.) в сім’ї збіднілого шляхтича. Від 1859 служив дрібним чиновником. 1863 заснував аматорський гурток, до якого приєднався М.Кропивницький. 1869 одружився з Н.Тарковською. 1871 неподалік м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград) на землі, що дісталася в спадок, побудував садибу (після смерті дружини 1881 назвав Надеждівкою — нині це історико-культ. заповідник «Хутір Надія»). Наприкінці 1870-х рр. очолив аматорський гурток при громад. клубі (діяльність гуртка припинилася після 1876, див. Емський акт 1876). Ставши чл. Т-ва з поширення ремесел і грамотності (нелегальний українофільський гурток), пропагував революц.-визвол. ідеї, розповсюджував заборонену літ. Восени 1883 за політ. неблагонадійність звільнений зі служби та висланий на 3 роки до м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ) під гласний нагляд поліції. Тут він удруге одружився — з С.Дітковською — і повернувся на х. Надія (поблизу с. Миколаївка; нині село Кіровогр. р-ну Кіровогр. обл.). Від 1888 — актор трупи свого брата М.К.Садовського. 1890 разом зі своїм молодшим братом П.Саксаганським створив «Товариство російсько-малоросійських артистів». Під кер-вом його брата т-во стало найкращим укр. театральним колективом, що плідно розвивав традиції укр. сцени. На базі цього т-ва виникла об’єднана трупа корифеїв укр. театру «Малоросійська трупа», а згодом — «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П.Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого».

Літ. діяльність почав у серед. 1870-х рр. як критик, фейлетоніст, публіцист. У драматургії виступив на поч. 1880-х рр. Написав 18 оригінальних п’єс і переробив 3 п’єси ін. авторів.

П. у м. Берлін (Німеччина), в клініці проф. Боаза, тіло за його заповітом було перевезене в Україну і поховане на х. Надія.

З нагоди 100-річчя від дня народження К.-К. 1945 його ім’я присвоєно Київ. ін-ту театральних мист-в. У його садибі 1956 відкрито заповідник-музей «Хутір Надія». В с. Корлюгівка Кіровогр. р-ну Кіровогр. обл. на могилі та в заповіднику-музеї встановлено пам’ятники.

Тв.: Твори. Львів, 1897; Драми і комедії, т. 1—5. Одеса—Полтава, 1897—1905; Твори, т. 1—6. К.—Х., 1929—31; Твори, т. 1—3. К., 1960—61; Вибрані п’єси. К., 1970; Твори, т. 1—3. К., 1985; Вибрані твори. К., 1989; Драматичні твори. К., 1989.

Літ.: Єфремов С. Карпенко-Карий (Ів.К.Тобілевич). К., 1924; Чикаленко Є. Щоденник: (1907—1917). Львів, 1931; Саксаганський П. Театр і життя: Мемуари. Х., 1932; Ткаченко Г.В. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). Х.—К., 1933; Тобілевич С.В. Життя Івана Тобілевича. К., 1945; Тобілевич С.В. Мої стежки і зустрічі. К., 1957; Падалка Н.І. Життя і творчість І.Карпенка-Карого. К., 1957; Скрипник І.П. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). К., 1960; Цибаньова О.С. Літопис життя і творчості І.Карпенка-Карого (І.К.Тобілевича). К., 1967; І.К.Карпенко-Карий: 1845—1907. В кн.: Корифеї українського театру. К., 1982; Спогади про Івана Карпенка-Карого. К., 1987; Дудко В.І. Неопублікований лист Івана Карпенка-Карого. «Архіви України», 1990, № 6; Лата А.Т. Апостоли правоти і науки: Документи і матеріали. К., 1999; Василенко Р. Життя в гримі та без (Шляхами діаспори). К., 1999; Шаров О. 100 видатних імен України. К., 1999.

Л.Ф. Шепель.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України