История Полтавы

Старицкий, Михаил Петрович

• 

Подробности

Просмотров: 120111

Ф. Красицький. Портрет М. Старицького

Старицький, Михайло Петрович (1840-1904) - український письменник, театральний і культурно-громадський діяч.

Народився у с. Кліщинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаська область) у родині дрібномаєтного поміщика. Рано лишившись сиротою, виховувався в сім'ї В. Лисенка - батька М. В. Лисенка. У 1851-1858 вчився у Полтавській першій гімназії, у 1858-1860 рр. - у Харківському, у 1860-1866 рр. - у Київському університетах. Перші друковані твори з'явилися у 1865 р. у журналі "Нива". У 1883 р. видав альманах "Рада". У його перекладі вийшли "Казки Г. Андерсена" (1873), "Байки І. Крилова" (1874), "Пісня про купця Калашникова" М. Лєрмонтова (1875), "Сербські народні думи и пісні" (1876), "Гамлет" У. Шекспіра (1882). Видав збірки власних поезій. Написав за сюжетами творів М.В. Гоголя п'єси "Різдвяна ніч", "Сорочинський ярмарок", "Тарас Бульба". У 1890-х рр. опублікував історичні твори "Облога Буші", "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка". З 1883 р. був антрепренером української театральної трупи, до якої входили брати І. Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський та інші. Трупа виступала в багатьох містах Полтавщини, зокрема у Полтавському просвітницькому будинку ім. М.В. Гоголя. Останній раз Старицький був у Полтаві у 1903 р. на відкритті пам'ятника І. П. Котляревському. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі. У Полтаві ім'ям Старицького названо провулок.

Українські письменників у Полтаві на відкритті пам'ятника І. П. Котляревському.
У нижньому ряду: М. Коцюбинський, Леся Українка, Г. Хоткевич, В. Самійленко.
У верхньому ряду: В. Стефаник, Олена Пчілка, М. Старицький.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 889-890

Портрет: http://www.zsu.zp.ua/euk/

Світлина українських письменників: https://bestin.ua

 

Початок 1880-х років

Старицький, Михайло Петрович (14.12.1840-27.4.1904) - видатний український письменник, театральний і громадський діяч.

Н. у с. Кліщинцях (тепер Черкаська обл.). Після смерті батьків виховувався у родині Лисенків. Закінчивши у 1858 навчання у Полтавській гімназії, вступив разом з М. Лисенком до Харківського ун-ту. У 1860 перейшов до Київського ун-ту. Навчався спочатку на фізико-математичному, а згодом - на юридичному ф-ті, який закінчив у 1865. Працював у Київському історичному архіві, Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був одним із найактивніших діячів київської Громади. Разом з М. Лисенком організував Товариство українських сценічних акторів. У 1883-84 видав два випуски альманаху “Рада”, який став, за словами І. Франка, “...мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти і занепаду”. У 1883 очолив першу українську професійну трупу, режисером якої був М. Кропивницький та до складу якої входили талановиті актори М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська та ін. Щоб матеріально підтримати театр, продав власний маєток у с. Карпівці на Поділлі. У 1886-87 трупа С. провела тріумфальні гастролі у Москві й Петербурзі. У 1893 у зв'язку з погіршенням здоров'я залишив театр і цілком присвятив себе літературній роботі. Російська академія наук призначила йому персональну пенсію “За літературні праці рідною мовою”. У 1897 виступив на І Всеукраїнському з'їзді сценічних діячів з доповіддю про важкий стан театрального мистецтва в Україні через постійні переслідування царським урядом української культури. 3 1903 готував до видання альманах “Нова рада”, який вийшов уже після його смерті. Помер і похований у Києві на Байковому кладовищі.

Літературну творчість розпочав як поет, надрукувавши у львівських часописах “Нива” і “Правда” кілька віршів під псевдонімом Гетьманець. Переклав українською мовою твори Г.-Х.Андерсена, І.Крилова, М.Лермонтова та ін. У 1883 вийшли дві частини єдиної прижиттєвої збірки оригінальних поезій “З давнього зшитку. Пісні і думи”. Поетичний світ С. утверджував високу громадянську місію художнього слова (“Поету”, “До Шевченка. Сповідь перед поетом”, “На спомин Т.Г.Шевченка”, “Хай тепер рида в мене кобза сумна...”, “Ой знущались з мого слова...”), змальовував трагічну долю України (“Нема правди”, “За лихими владарями”, “Що не день, то гірша мир трухлявий...”, “До молоді”, “До України” та ін.), підносив національно-визвольний рух у Російській імперії (“Борвій”, “Занадто вже! Чим дихати нема!”, “На ріднім попелищі”, “Дочка Ієфая”, “Добраніч!”). Кілька поетичних творів написано на історичну тематику (балада “Хрещенська ніч” та романтична поема “Morituri”). До справжніх перлин імтимної лірики належать вірші “Виклик” (“Ніч яка, Господи, місячна, зоряна...”), “Ждання”, “На озері”, “В садку” та ін.

Драматургічна творчість письменника безпосередньо пов'язана з діяльністю театру, для якого обробив та інсценізував відомі твори М.Гоголя (“Різдвяна ніч”, “Сорочинська ярмарка”, “Тарас Бульба”), “Чорноморський побит на Кубані” Я.Кухаренка (у С. - “Чорноморці”), “На Кожум'яках” І.Нечуя-Левицького (у С. - “За двома зайцями”; у 1961 на Київській кіностудії створено однойменний фільм), “Перемудрив” Панаса Мирного (у С. - “Крути, та не перекручуй”), “Хата за селом” Ю.Крашевського (у С. - “Циганка Аза”), “Боротьба за право” К.Францова (у С. -“Юрко Довбиш”) та ін. Серед оригінальних творів актуальністю проблематики, психологічною достовірністю характерів, природністю конфліктів виділяються соціально-психологічні драми “Не судилось” (1881), “У темряві”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (обидві - 1892), “Талант” (1893). Великою популярністю у глядачів користувались водевілі “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” (1882), “По-модному” (1887), “Чарівний сон” (1889) та ін. Незважаючи на цензурні заборони історичної тематики в українській драматургії, С. створив цикл яскравих історичних драм: “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка”, “Оборона Буші”, “Остання ніч”, “Осада Дубна”, “Гаркуша”.

Прозова спадщина письменника складає близько 70 оповідань, повістей і романів. Більшість із них написані на історичні сюжети. Перший прозовий твір “Осада Буши (Эпизод из времен Хмельнищины”) з'явився у 1881. Українською мовою ця повість була надрукована у львівському часописі “Зоря” (1894-95). Найбільший і найвидатніший твір С. - історична трилогія “Богдан Хмельницький”: “Перед бурею” (1894), “Буря” (1896), “У пристані” (1897). Це монументальна епопея про визвольну війну українського народу 1648-1657 під проводом Б.Хмельницького. У 1898-1903 написав ще чотири романи-“Молодість Мазепи”, “Руїна”, “Останні орли”, “Розбійник Кармелюк”. У гостросюжетних повістях “Червоний диявол” (1898) та “Перші коршуни” (1900) змальований складний і захоплюючий світ середньовічного Києва. Для історичної прози С. характерне поєднання реалістичного і романтичного стилів, історична правдивість та психологічна достовірність, пригодницька фабула і любовна інтрига. Натомість у суворо реалістичній манері написані соціально-психологічні повісті “Розсудили”, “Безбатченки”, оповідання “Дохторит”, “Остроумие урядника”, “Лихо”, “Будочник”, “Пан капитан”, “Верба”, “Горькая правда”, “Неудачница” та ін.

В. Корнійчук (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Фото: http://www.dt.ua/3000/3760/29290/

Портрет: http://www.ukrlib.com.ua/