История Полтавы

Провинциальный архитектор

• 

Подробности

Просмотров: 364503

  
Суперобкладинка та обкладинка книги "Провінційний архітектор"

Провінційний Архітектор: Збірка матеріалів та фотодокументів, присвячена 100-річчю від дня народження Л. С. Вайнгорта / Укл. Б. Тристанов. – Полтава : Дивосвіт, 2012. – 336 с.: іл.

ISBN 978-617-633-050-9.

Ця книга – данина пам’яті та глибокої поваги до видатного полтавського Архітектора Лева Семеновича Вайнгорта, до його однодумців, колег і, взагалі, до покоління полтавців, яке після страшної війни ціною неймовірних зусиль відродило Полтаву й передало нам у спадок чудове Місто.

До книги увійшли чотири праці Л. С. Вайнгорта: "Записки провинциального архитектора", "Монумент Славы в Полтаве", "Реставрация архитектурных памятников в Полтаве (кинотеатр)", "Проект реставрации памятников истории Полтавской битвы" (у співавторстві), спогади про Л. С. Вайнгорта, а також більш ніж 200 фотографій. Окремим розділом подані матеріали щодо відтворення садиби М. В. Гоголя.

Для архітекторів, істориків, мистецтвознавців, широкого кола шанувальників історії та культури Полтави і Полтавщини.

Зміст книги:

  

  

  

  

Післяслово

Ось і перегорнута остання сторінка цієї книги – книги, яка є даниною пам’яті та глибокої поваги до видатного полтавського архітектора лева Семеновича Вайнгорта, до його однодумців, колег і, взагалі, до покоління полтавців, яке після страшної війни ціною неймовірних зусиль відродило Полтаву й передало нам у спадок чудове Місто. Місто із затишним, людяним середовищем, зі своїм неповторним обличчям.

Прикро, але ми, нащадки, своє Місто не зберегли. Місто, в якому ми живемо, це вже не Полтава, а так, "євромісто". Причому "євро" – тільки географічно, а "місто" – тільки за розміром.

Ми можемо встановити тисячі пам’ятників очільникам міста і тисячі меморіальних дощок на їхню честь, ми можемо назвати їхніми іменами всі вулиці міста, ми можемо навіть дати Полтаві одне з їхніх імен. Але це не змінить ситуації на краще. Полтава все одно втрачає своє обличчя, з "колиски української культури" невпинно стає її домовиною. На наших очах публічно відбувається профанація гасла перетворення Полтави на "Центр духовного та культурного відродження", проголошеного ще на початку 1990-х років.

Полтавська влада останні років двадцять опускає Полтаву до свого культурного рівня. Згадуючи метаморфозу російського слова "кофе", скажу, що Полтава, це вже не "вона", а "воно".

Із владою та її культурним рівнем мені все зрозуміло. Вона гідно не оцінила неперевершений внесок Лева Семеновича в розвиток і збереження української культури, і, як мені здається, не пробачила йому п’ятої графи. А що не пробачили Леву Семеновичу його сучасні колеги-архітектори? Чому вони не стали на захист того спадку, який залишив їхній учитель і колега?

Я – не архітектор, я не маю до архітектури фахового відношення. Але навіть я розумію, що не можна будувати багатоповерхівку поряд із Круглою площею. Не можна паплюжити рідне Місто лише для того, щоб забудовник отримав тимчасові надприбутки, а декілька сімей – вид зі своїх квартир на монумент Слави.

Не можна нічого будувати поряд із Школою мистецтв. Не можна заробляти гроші й задля цього паплюжити рідне Місто.

Не можна знищувати будівлю Полтавського кадетського корпусу. Тому що без неї не буде Круглої площі – окраси нашого Міста. Я не знаю задля якої мети, можна так паплюжити рідне Місто.

Заради чого все це робиться? Заради грошей, посад, хороших стосунків із можновладцями? Усе це рано чи пізно скінчиться, а сором залишиться.

Подивіться на фотографії корпусу 1943–1944 років. Порівняйте їх із нинішнім станом будівлі. Вражаюче схожа руїна після пожеж другої світової війни та розгулу безвідповідальності, вседозволеності можновладців-тимчасовців кінця ХХ – початку ХХі століття.

Я розумію, в якому глухому куті опинилася зараз міська влада в результаті вкрай не виважених рішень щодо унікальної будівлі Полтавського кадетського корпусу. Дехто з тих, хто приймав антиполтавські, антигромадські рішення, вже за обрієм нашого буття. Вони пішли, залишивши нам складну, проблемну ситуацію, яку вже час вирішувати спільними зусиллями влади, громадян міста, професіоналів та нормальних, цивілізованих бізнесменів-інвесторів.

Полтавський кадетський корпус має для Полтави настільки велике суспільне значення, що влада більше не має права вирішувати його долю кулуарно, за спиною громадян міста. Потрібно розпочинати публічні громадські обговорення подальшої долі споруди. На мій погляд, треба відмовитись стосовно корпусу від чисто бізнесових проектів. У ньому не повинно бути торгово-розважального чи офісного центру. Таких закладів у місті достатньо. Полтаві не вистачає найважливішого – культурних осередків для всіх вікових груп полтавців та гостей міста. Тому найбільш доцільним уявляється трансформація кадетського корпусу на МИСТЕЦЬКИЙ КОРПУС (на кшталт Мистецького арсеналу в Києві), в якому будуть зосереджені виставкові й концертні зали, художні майстерні, медіа-бібліотека, театральні студії, музеї сучасного мистецтва, історії Полтави тощо.

Підсумком громадського обговорення можуть бути й інші ідеї, але я переконаний, що нашому місту вкрай потрібен саме культурномистецький проект. Його реалізація може стати початком культурного відродження Полтави.Може, тоді ми самі собі зможемо сказати: "Ще не вечір!"

Борис Тристанов