История Полтавы

Грушевский М. С. К 150-летию со дня рождения

• 

Подробности

Просмотров: 307790

Грушевський Михайло Сергійович: Відкритий лист Голові РНК УСРР X. Г. Раковському.

Публікується за виданням: Відкритий лист Мих. Грушевського, закордонного делегата УПСР, Голові Ради Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки X. Г. Раковському // Борітеся - поборете. Закордонний орган Української партії соціалістів-революціонерів. Відень. № 10, жовтень-грудень 1921. Стор. 1-8.

Опубліковано у форматі .pdf на сайті diasporiana.org.ua.

Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Текст подається без будь-яких виправлень за винятком деякого пристосування до правопису нинішньої української мови.

— 1 —

Відкритий лист Мих. Грушевського, закордонного делегата УПСР, Голові Ради Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки X. Г. Раковському.

Високоповажаний Християне Георгійовичу!

Коли два місяці тому мій товариш М. Ф. Чечель, повернувшись з Харкова, передав мені від Вас різні матеріали про нинішній стан України і оповів свої довгі й ґрунтовні розмови, котрі мав з Вами, користаючи з Вашої гостинності, — моїм першим бажанням було подякувати Вам за прислані Вами видання і за ту уважливість, з котрою Ви поставились до нашого товариша, ввівши його в подробиці нинішнього становища на Україні, мотивів і перспектив Вашої політики. Хоча подана йому формальна відмова в легалізації Української Партії Соц.-Революціонерів загорожувала мені і моїм товаришам поворот на Україну, котрого ми щиро бажали і бажаємо, — я і мої товариші покладали надію, що рахуючись з реальними фактами, Ваша партія згодом таки відступить від свого принципу недопускання ніяких партійних організацій крім комуністичних. А тим часом в живім творчім співробітництві, котре допускалось Вами і незалежно від питання легалізації УПСР, можна було сподіватись, — зросте і скріпиться те довір'я до нас як до соціалістів і революціонерів, котре Ви заманіфестували вже і в своїх розмовах з т. Чечелем. Саме підчас його побуту в Харкові Ваш представник за кордоном зробив мені пропозицію стати на чолі запомогової акції Україні, яка вестиметься іменем Українського Червоного Хреста, — на що я, розуміється, дав свою повну згоду, і Ви прощаючись з т. Чечелем, висловили своє переконання, що він застане вже мене в сій новій роботі. Слідом я одержав також від голови Вашої торговельної місії пропозицію взяти участь в організації видавництва шкільної, наукової і белетристичної літератури за кордоном. З огляду на се я стримався з задуманим листом до Вас, сподіваючись, що незабаром матиму для нього далеко більше конкретного матеріалу, ніж загальні вирази моїх почувань, — з того реального співробітництва, на користь трудових українських мас, котре мені уявлялось дуже близьким і своєчасним.

З матеріалів і інформацій, привезених т. Чечелем, і з різних інших відомостей, які в тім же приблизно часі були приставлені нам з України, я пабрав вражіння, що період гострої окупаційної боротьби, котру Рос. Комун. Партія і її галузь КПбУ вели па Україні, властиво закінчився. І з Вашої і з української сторони, на мій погляд, все сильніше виступало бажання від боротьби, чи навіть — від пасивної резістенції перейти до співробітництва. З сторони правлячої комуністичної партії се, як мені представляється — було бажання вжити українські сили як конструкційний елемент в будівництві Радянської України, — віддавши все належне українським національним потребам і домаганням. Навзаєм, з української сторони — навіть серед елементів не соціалістичних — наростало бажання, відложивши набік старі

— 2 —

рахунки і всю історію УСРР, взяти від радянського режиму все, що він може дати для закріплення здобутків революції та задоволення культурних і національних вимог українського люду, — і заразом підтримати радянський режим, оскільки він буде водитись інтересами краю та не тільки іменем, а ділом самим буде урядом України. Коли б сі обопільно наближаючіся течії зійшлись і подали собі руки, в процесі роботи, при обопільнім бажанню, скоро б могли вигладитись ті непорозуміння і упередження, які зістаються з обох сторін. Отже ставляючи поруч себе зроблені мені пропозиції з тими розмовами, котрі Ви і Ваші товариші вели з тт. Чечелем і Мазуренком щодо бажаності моєї роботи в Радянській Україні, я її розумів се так, що Вас інтересує не збільшення штатів служащих в радянських установах ще пятьма-десятьма новими спеціалістами в справах наукових, педагогічних чи економічних, а утворення ширшої кооперації українських кругів з радянськими установами, притягнення більших українських сил до культурної, політичної й економічної праці, і в сім Ви і Ваші товариші ждете моєї помочи.

Справді, переговорюючи з різними видатними українськими робітниками в сфері культурній, гуманітарній, червонохрестній, набрав я того переконання, що вони готові стати разом зо мною на роботу для трудового люду українського, хоч би й під знаком нинішньої УСРР, — коли се дійсно буде реальна, продуктивна праця в користь сього трудового люду, а не збільшення паперового проізводства в її установах. На підставі сих переговорів і інформацій я в середині вересня, разом з представниками Вашими і деякими визначними українськими діячами, виробив на найближчий час план (почасти зафіксований в нашім протоколі з 14.IX) роботи, яка мала запевнити Україні санітарну поміч, постачання шкільних книжок і знадобів, наукової і белетристичної літератури, і я певен і тепер, що коли б ся робота була дійсно поведена, так як се було начертане в протоколі (котрий Ви маєте, певно, у себе^*), вона б не тільки задовольнила в певній мірі вопіющу українську

^*) Наводжу, з рештою, текст протоколу, поминаючи тільки імена присутніх учасників, котрі не належать ані до місії УСРР, ані до УПСР.:

Протокол організаційного засідання в справі видання і закупна за кордоном книг для потреб України. У Відні 14 вересня 1921 року.

Присутні: Михайло Левицький, політичний представник УСРР для Австрії й Чехії, Данило Кудря, уповноважений Всеукраїнської Кооперативної Спілки (Вукопспілка), член Українського Наукового Товариства в Києві Михайло Грушевський,...

М. Грушевський, запрошений уповноваженим Вукопспілки т. Кудрею для зорганізування наукової колегії по справам видання і закупна за кордоном книг та шкільних приладів, повідомляє, що він запросив для співпраці в сій колегії т.т. ... Прймається до відома.

Обговоривши потім справу організації, зібрані приходять до таких висновків:

В інтересах справи бажано, щоб уся технічно-видавнича і торговельна сторона її велась українськими кооперативами (Вукопспілка), котрі б приймали поручення від урядових і приватних установ України і для власного торгу переводили закупно книг і шкільних приладів та замовляли видання.

Вся наукова, літературна і редакційна робота по видаванню і закупну книг на сі потреби вестиметься науковою колегією, зложеною з тт. Грушевського і ..., які бажають працювати як делегати Укр. Наукового Товариства. Зміни

— 3 —

нужду, але вплинула б і на ослаблення напруження і обгострення між українськими масами і урядом. Коли б збираючи продовольчий налог, український уряд міг разом з тим дати українському селу чи ліки, чи книжку, чи шкільний прилад, се, розуміється, творило б зовсім інший настрій, ніж коли сей уряд все таки нічого в замін не може дати, окрім обіцянок.

До того всього, як Ви знаєте, не прийшло^*). Мені, і моїм найближчим товаришам, з котрими велись паралельні переговори, дано зрозуміти, що передумовою співробітництва являється наше повне політичне самовідречення. Закордонна делегація мала б відступити від своєї резолюції^**), котрою вона заявляла солідарність з ув'язненим Центральним Комітетом, який прийняв її позицію, — мала не друкувати цієї резолюції. Коли ж делегація заявила, що вона не може відмовитись від опублікування цієї своєї декларативної ухвали, — се послужило притокою до розірвання переговорів. З другого боку, дано зрозуміти, що мене хочуть бачити не в іншій ролі, як тільки служащим одного з комісаріатів, і моя заява, що не бувши бюрократом ніколи за все моє життя я і тепер не хочу йти між сю верству і своїм прикладом підтримувати бюрократизацію Радянської України (про котру нижче) — а хотів би послужити їй своєю ініціативою й свобідною працею тих елементів, які Рад. Україні спочувають, прийнята була теж як такий факт, який уневажнює всяку можливість порозуміння. Не знаю, які

в складі Колегії робитимуться нею за порозумінням з Вукопспілкою, і навзаєм — Вукопсиілка визначатиме своїх представників, які вестимуть технічно-господарську роботу по вище вказаним справам за порозумінням з Колеґією.

Члени Колегії як громадської організації не отримують ніякої сталої платні, але Вукопспілка уділятиме їй під одчот кредити на удержування технічних і наукових помічників та видатки, зв'язані з працею Колегії. Загальні норми гонорарів за виконані праці та удержання для наукових і технічних співробітників Наук. Колегії визначаються нею в порозумінню з представниками Вукопспілки.

Праці, передані Наук. Колегії для видання Вукопспілкою, Колегія редагує з літературної та наукової сторони, що ж до доцільності переданих їй для видання праць вона може висловлювати свої гадки, котрі Вукопспілка бере під розвагу та направляє по призначенню. Видання, ініціатива котрих вийшла від Наукової Колегії і вони не входять в загальніші за порозумінням з Вукопспілкою прийняті плани, — такі видання фінансуються Вукопспілкою, після того як Колегія порозуміється з Вукопспілкою.

Самостійно, в межах визначених для сього сум Колегія переводить всякого роду приготовчу роботу для наукових, технічних, літературних та популярних видань, комплектує біжучу літературу для перегляду, закупляє видані за кордоном українські книги для кооперативного торгу і всякого роду літературу для бібліотек вищих наукових інституцій України. Але закуп великих кількостей якоїсь книги для шкіл чи кооперативного торгу переводиться за порозумінням Наук. Колегії і Вукопспілки.

Детальніше відносини між Науковою Колегією і Вукопспілкою мають бути означені окремою умовою. Представник УСРР і Вукопспілки беруться улекшити зносини Наук. Колегії з Укр. Науковим Товариством в Києві для уставлення їх відносин між собою, а також командирування з Наук. Товариства його членів за кордон в поміч Науковій Колегії, за порозумінням з Колегією.

Підписали: М. Грушевський, Д. Кудря, М. Левицький.

^*) Історія з головнійшім росповіджена в моїм листі до празьких представництв, надрукованім нижче, в відділі "Фактів і документів".

^**) З 5.IX с. р. — див. Борітеся №. 9, с. 26-7.

— 4 —

методи закордонної праці кінець кінцем прийнято замість пропонованих мною, і наскільки вони показують себе реальними. Але бачу, що сей епізод не стояв відокремлено, а загалом замість тактики миротворчої, супроти української інтелігенції, принаймні тут, за кордоном, знов узята тактика непримиренного поборювання, так би сказати — виголоджування її. Наслідком того ся інтелігенція, розчарована в наших заходах порозуміння, шукає собі помочи деінде. Скріплюються центри антибільшовицької акції. Україна зістається і на сей рік без санітарної і культурної помочи. А контрреволюційні сили, користаючи з невдачі порозуміння, з новою енергією починають свої заходи коло повалення чи захитання радянського режиму, розворушуючи наново повстанську енергію, сіючи терор і анархію, щоб з свого боку утруднити перехід до якоїсь творчої, конструктивної роботи, — яка і без того іде так мляво й тяжко.

В своїм інтерв'ю з французьким делегатом А. Морізе Ви, Християне Георгійовичу, висловили недавно переконання, що коли Вам не будуть перешкоджати зовні, Ви за п'ять літ поставите на ноги Україну економічно і культурно. Я думаю, що перешкоди зовні припинились би й стратили ґрунт, коли б наступило внутрішнє замирення, — коли б зникли ті перепони, які паралізують і розривають усі проби порозуміння між суголосними українськими елементами і Вами, коли б зійшлись ті руки, які були протягнені зовсім щиро до згоди так недавно і зістались висіти з повітрі, — тому що вмішались знов ті фактори, ті принципи, котрі нейтралізували всякі зв'язки правлячої партії з живим життям, і ще раз зробили Україну замість арени конструктивної роботи — ареною горожанської [громадянської] війни.

Роздумуючи над усім, що протягом останнього півроку мені прийшлось побачити й почути, в перших безпосередніх зносинах з Вашими закордонними представництвами, з відомостей отриманих з Ваших установ, і т. д., я перед усім велику перепону для Ваших бажань перейти від негативної сторони програми — знищення старого буржуазного ладу, до позитивної творчості на нових підвалинах і опанування реального життя радянськими установами, —бачу в глибокій бюрократизації Вашого державного апарату і засміченню його несоціалістичним і взагалі безідейним, часто нечистим і при тім — українофобським елементом. Сей елемент, який набивсь до Вашої машини в часи гострої окупаційної боротьби, — він став між Вами й живими трудовими силами краю й гальмує взагалі всяку живу конструктивну роботу, всяке відродження краю, в якім сьому елементові нема й не буде місця. Перед сим елементом Вас й інших провідників нинішньої УСРР я бачу в значній мірі безрадними. Ви не маєте чим заступити його, бо ідейний, морально-трівкий, морально не зламаний елемент не може проходити через ту процедуру покаяння, самоосудження і повного політичного самовідречення, котрої від нього вимагають, щоб прийняти до співробітництва. Згаданий же бюрократичний елемент, — чи свідомо, чи просто силою своєї резістенції, ставить всякі утруднення припливу здорових, соціалістичних українських сил, з котрим треба рахуватись і перед ним не дуже розперізуватись. Притягаються деморалізовані, морально-зламані, ренегатські

— 5 —

українські елементи^*), котрим фактичні хазяї бюрократичної машини радо полегшують проходження згаданої процедури, рахуючи на їх безпечність і безмежну готовність вислужуватись. Але Ви самі добре розумієте, що сі елементи тільки збільшують відчуження апарату Радянської Республіки від живого народного життя, від трудових робітничо-селянських мас України, відновлюють старе російське "средостѣніе", в котрім застрягають і гинуть потяги до творчої праці, до помирення і об'єднання в спільних завданнях українсько-національних і загально-соціалістичних течій, яке може й повинно бути здійснене Радянською, власне — Радянською Україною.

Отсі чужорідні елементи, які прикрасили себе комуністичними відзнаками і під їх покровом буйніше ніж коли-небудь розвинули свої впливи та держаться в державнім апараті не вважаючи на енергійні чистки партії, — вони, очевидно, й задержують правлячу комуністичну партію України в ненормальнім положенню російської експозитури, колоніальної адміністрації, делегованої РКП. Відти походять такі курйозні аномалії, що тим часом як радянський принцип завоював собі за останні роки глибокі й тривкі симпатії трудових мас України, знайшов собі — на місце розбитого і знеохоченого революційними зусиллями промислового пролетаріату, сильні, активні, надійні кадри серед молодого, вихованого в революційних бурях селянства, — ся радянська Україна, себто все що є тепер живішого, активнішого і надійнішого на Україні (а заразом, може бути — в цілій Східній Європі), ставиться ворожо до диктатури комуністичної партії і до всіх, хто занадто тісно зв'язує себе з нею, з її установами, або навіть тільки мириться з цією диктатурою і капітулює перед нею. Власне вона, ота радянська бюрократія, зависно підтримуючи свою монополію власті і кормленія, як стара російська, пильнуюча, щоб ніщо не робилось поза нею, щоб усе проходило через її руки, носило на собі її відомчий штемпель і номер, і для того підтинаючи або гальмуючи всякий громадський почин, все що могло б нарости і піднятись поза нею^**), — підтримує в стані негації чи опозиції до нинішнього урядового і партійного апарату сі живі соціалістичні, радянські, творчі, активні сили України і полишає правлячу партію в її ізольованій, відірваній позиції, в ролі російської експозитури, яка не рішається відокремитись і стати на власні ноги в свідомості своєї слабості: браку твердого ґрунту під ногами на місці, на Україні. Невміння цієї бюрократії дати собі раду з національними потребами України,

^*) Застерігаюсь, що я не маю на гадці прикладати сього до українських ідейних одиничок, які приставали до комуністичної партії з переконання, від початків революції, тим менше — до цілих груп, які організовано вливались до цієї партії.

^**) Для мене глибоко симптоматична отся деталь з моїх переговорів в справі організації закордонного видавництва і постачання шкільних приладів, котру Ви знаєте з долучених прилог: Я настоював, щоб діло організувалось кооперативним об'єднанням, і се було прийняте потім як принципове і непримиренне розходження, а сама гадка, що така справа може вестись кооперативними силами, а не комісаріатами УСРР, була признана за прикру і небезпечну єресь. А йшла ж мова про кооперативну організацію, т. зв. Вукопспілку, сотворену заходом самої ж правлячої партії. При такім відношенню до неї чи не грозить їй перспектива зістатись мертворожденним чадом комуністичного бюрократизму поруч із іншими подібними quasi-громадськими креаціями його?

— 6 —

її не-національний або навіть антиукраїнський характер, який дає такий вдячний матеріал для агітації проти неї, — тільки прояв і наслідок основної прикмети її бюрократичного єства, анти-громадськості і відірваності від громадського життя й його інтересів.

З сього погляду наші партійні митарства — непризнання партії УСР, заходи коло її дискредитації, відмова в її легалізації, се тільки маленька деталь, яка ілюструє систему. Легалізація партії, я розумію, являється не можливою, тому що вона принципово суперечить нинішній системі. Але ся система неминуче мусить бути змінена, тому що вона штучно утримує окупаційний режим України, держить її під вічними загрозами катаклізмів, стримує громадський елемент від живого і щирого співробітництва з нинішніми радянськими установами, бо — мовлять — сей комуністичний режим однаково не вдержиться, і нема що з ним зв'язуватись та компрометуватись. А всі проти-соціалістичні сили, весь капіталістичний світ ся система годує надіями на неминучу ліквідацію східноєвропейської революції та попихає до нових і нових проб його захитання і повалення — як от ті що йдуть тепер на наших очах. Уступки, котрі правляча комуністична партія робить капіталізмові, буржуазним апетитам, щоб урятувати свою партійну диктатуру, тільки прикро і болюче для кожного радянця, соціаліста, революціонера підкреслюють її неохоту, чи може невміння помиритись з суголосними соціалістичними елементами, заінтересованими всім своїм єством в збереженню революційних здобутків і соціалістичних перспектив, дорогих їм стільки ж, що й їй. З другого боку, сі уступки, такі великі, неоправдано-надмірні, не осягають своєї цілі, не витягають серйозного капіталу, ні ініціативи на економічну і культурну роботу, тому що ізольованість і відірваність правлячої партії (та її різкі зиґзаґи, які допускались тактикою її) не викликають ні довір'я до її уступок, ні охоти зв'язувати з нею свою долю. Необхідно змінити систему — відмовитись від партійної виключності, війти в щире і чесне порозуміння з соціалістичними радянськими партіями України, як Укр. Ком. Партія, Укр. Партія Соц.-Рев., й інші аналогічні їй неукраїнські течії, щоб поширити соціал-революційну базу і в поміч пролетаріатові, який розтратив і свої сили і свою енергію в революційній боротьбі, став індиферентним і пасивним, — притягнути нові, не зужиті, активні елементи українського революційного селянства й інтелігенції. Треба поділитись з ними владою, працею і відповідальністю, щоб піднести кредит Радянської Соціалістичної України в очах своїх і чужих і притягти на службу, на роботу, елементи чесні, але несвідомі й соціально-індиферентні, та відбити спекулянтам на повалення УСРР всяку охоту до нових провокацій серед сих мас, які нині все ще хитаються між признанням УСРР і повстанством, не можучи знайти заспокоєння своїй національній і горожанській совісти при сій системі.

Се те що ми, — я і мої товариші, — протягом цілих двох років неустанно повторяли в наших писаннях і усно Вашим закордонним представникам і, нарешті, устами т. Чечеля, широко аргументували особисто перед Вами і Вашими найближчими товаришами, провідниками УСРР. З сих виступів і сих розмов, маю те вражіння, Ви і Ваші товариші

— 7 —

переконались, що за нашими соціалістичними гаслами нема укритих націоналістичних чи реакційних планів і наш український патріотизм не входить в конфлікт з нашими соціалістичними переконаннями. В ім'я інтересів світового визволення праці від експлуатації капіталом, ми були готові переступити через трупи наших партійних товаришів, що безвинно погинули від червоних куль, через попіл наших культурних скарбів, понищених "на страх українській контрреволюції" більшовицькими генералами, були готові працювати під Вашим проводом, підпорядковуючи ідеологічні й тактичні розходження інтересам цієї світової акції.

В тім переконанню, що реальні інтереси трудового народу, який являється єдиним дійсним репрезентантом української нації, лежать в площині цієї світової програми, ми не побоялись стягнути на себе прокльони, лайки й клевети українських реакціонерів, навіть з т. зв. соціалістичних парій, які при сій оказії вилили на мене спеціально цілі цебри помий за сю тактику. Ми були певні, що праця наша нас оправдає, але Ви, Ваша партія, Ваш уряд не дали нам цієї змоги — на велику шкоду не тільки нашу, але й трудового народу України.

Не перецінюючи наших впливів і ролі в українському життю, я все таки можу сказати з значною певністю, що коли б Ваша партія послухала нашого голосу і прийняла ту програму кооперації українських соц.-радянських партій, яку ми Вам предкладали, ту систему громадського співробітництва з радянськими установами, котру особисто висував я в переговорах з Вашими представниками, — для інтернаціональної провокації на українськім ґрунті не знайшлось би того місця, котре знайшла вона ще раз!

З суперечних відомостей, які з'являються в пресі і доходять до нас про повстання, на ново роздмухане антантськими прислужниками, трудно оцінити його силу і рефлекси, викликані ним в масах. Але в кожнім разі що сей замисел не зіставсь вповні безплідним і Укр. Рад. Республіка вступає в п'ятий рік комуністичної революції під знаком "національного українського повстання проти московських наїздників", як се представляють вороги радянства, — представляють не без успіху і знову втягають вище схарактеризовані хиткі і мало свідомі, хоч і добросовісні національні елементи в орбіту антибільшовицької акції, — сей факт, що в момент, коли всі соціалістично-радянські елементи жадібно чекали переходу до конструкційної, творчої соціалістичної праці, в великій частині української території сей перехід спаралізовано і край поставлено знову в стан горожанської війни, а вся Україна взагалі і на сей рік зісталась без культурних засобів, без книги, без санітарної помочи і т. д., — факт незвичайно сумний, який домагається від правлячих кругів УСРР рішучого перегляду партійної тактики і внутрішньої політики!

Так як єсть зістатись не може, Високоповажаний Християне Георгійовичу, і те, що мусить бути змінено, повинно бути змінено як найскоріше!... Ви розумієте, що я, як соціаліст і демократ, який міряв завсіди все і вся інтересами трудового народу, не можу заспокоїтись на альтернативі, котрою заспокоюють себе люди байдужі на сім пункті: "або більшовики дійдуть до зрозуміння ситуації і вийдуть з своєї пар-

— 8 —

тійної виключності, або вони впадуть". По моєму, ся альтернатива реально вірна, — але я ніяк не хотів би, щоб "більшовики впали" не переживши своєї системи і потягли за собою в безвість здобутки революції і перспективи соціалізму. Як соціаліст до соціаліста, в ім'я спільних інтересів соціалістичної революції, — того світового визволення праці і працюючих мас, яке являється нашою і Вашою спільною метою, я рішаюсь обернути сей мій відклик — первісно задуманий як приватний лист, в відклик прилюдний до Вас, і з Вами — до Вашої партії, до тих від кого залежить напрям Вашої політики:

Поки час і можливості не страчені, поки українські соц. радянські партії мають силу і змогу підтримати нинішній радянський режим, поки реакція не перекотилась через голови наші і Ваші, — треба спільними силами всіх, зрікшись партійної виключності, скріпити радянську будову і наповнити її живим змістом і живими силами, котрі б забезпечили її від небезпеки катаклізмів і потрясінь з боку всіх темних сил внутрішніх і зовнішніх.

Відень, 15 падолиста 1921.

З соціалістичним привітом
М. Грушевський.