История Полтавы

Покровский (Пушкаревский Покровский, Пушкаревский Вознесенский) женский монастырь

• 

Подробности

Просмотров: 57245

Вознесенська церква. Фото 70 рр. 20 ст.

Полтавський Покровський (Пушкарівський Покровський, Пушкарівський Вознесенський) монастир.

Жіночий. Заснований 1676 поблизу Мазурівського яру під Полтавою (сучасний спуск уздовж вул. Леніна) черницями-біженками з Поділля з благословення архієпископа Чернігівського і Новгородського Лазаря (Барановича) та з дозволу полтавських міських старшин і посполитого люду. За назвою монастирської Покровської трапезної церкви обитель отримала назву Покровський Полтавський жіночий монастир.

У 1721 з благословення єпископа Переяславського Кирила (Шумлянського) та з дозволу гетьмана Івана Скоропадського монастир перенесено в с. Пушкарівка за 3 версти від Полтави (тепер у складі м. Полтава), на землі, що належала полтавському полковнику Івану Черняку. Полковник своїм коштом відбудував обитель, яка до того часу мала, очевидно, лише дерев’яні будівлі, і до 1762, коли в монастирі на новому місці збудували першу муровану церкву – Вознесенську, обитель називалася Пушкарівським Покровським жіночим монастирем.

Після зведення 1762 соборної Вознесенської церкви обитель одержала назву Пушкарівського Вознесенського монастиря.

1786, під час правління Катерини II, монастир залишено на власному утриманні. У такому стані обитель існувала до поч. 19 ст. (станом на 1805 у ній залишалося 22 черниці), коли П. В. м. було скасовано, а Вознесенська церква отримала статус парафіяльної. Відтоді монастирські споруди повільно руйнувалися і розбиралися. Георгіївську церкву розібрано 1810, трапезну поруч – 1823. У документах 1852 згадуються рештки цієї чернечої обителі у вигляді мурованої церкви на честь Вознесіння Господнього та розташованого поруч цвинтаря, де, згідно з переказами, була похована дочка ген. судді Василя Леонтійовича Кочубея Мотрона, яка закінчила своє життя черницею П. В. м. під іменем Марія. Як свідчать деякі джерела, могила Мотрі Кочубеївни була знищена в 1930-х, тоді ж, вочевидь, завершилося розтягнення всіх основних монастирських будівель.

Із ігуменей відомі: Серафима (1765–1768), Фекла (1768–1772), Сара (1772–1780).

Літ.: Строев, 1877. – С. 933; Зверинский, 1892. – С. 102.

О. А. Білоусько

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

 

Пушкарівський Вознесенський жіночій монастир. Заснований  у 1676 р. як Полтавський Покровський монастир. У 1721 р. перенесений до с. Пушкарівки, де діяв як Пушкарівський Покровський монастир. У 1762 р. на кошти володаря цих земель полтавського полковника І. Черняка було збудовано Вознесенську церкву, після чого почав називатись Пушкарівським Вознесенським монастирем. У 1786 р. монастир залишено на своєму утриманні, а згодом ліквідовано.

За переказами, у Пушкарівському Вознесенському монастирі закінчила черницею своє життя донька В. Л. Кочубея - Мотря, оспівана О.С. Пушкіним у поемі "Полтава" під іменем Марії:

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 814-815

 

Покровский-Полтавский — женский, находился там, где ныне в городе предместье Мазуровка. Основан он в 1676 году монахинями, вышедшими из Подолии, на купленной ими здесь земле, по благословению преосв. Лазаря Барановича, архиепископа Черниговского и Новгород-Северского, "за позволением городовых полтавских и посполитых людей". В 1721 году все строения этого монастыря, по благословению преосв. Кирилла Шумлянского, епископа Переяславского, и с разрешения гетмана Ивана Скоропадского, перенесены в с. Пушкаревку, вблизи Полтавы, где и был выстроен женский монастырь, названный также Покровским, на земле, принадлежавшей Полтавскому полковнику Ивану Черняку. Последним, здесь же, в 1762 году, построена была каменная церковь во имя Вознесения Господня, существующая и поныне, по имени которой также назван и монастырь. В 1786 году монастырь этот оставлен на своем содержании, но потом упразднен, а в 1823 году и сама церковь, по ветхости, была уничтожена. Из игумений монастыря известны: Серафима (1765—1768), Фекла (1768—1772) и Сарра (1772— 1780) ^*).

^*) См. о нем: "Историю Российской иерархии", т. V, стр. 652; В. В. Зверинский, т. II, стр. 102, № 733; "Полтавские Епархиальные Ведомости", 1891 г., № 28, стр. 925—926; тоже, 1897 г., №№ 20—21, стр. 792 и 797.

Источник:

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г. Стр. 257