История Полтавы

Неронович, Евгений Васильевич

Подробности

Просмотров: 36959

Неронович, Євген Васильович — Неронович Евгений Васильевич — (1888, Пирятин - 25.03.1918, Великі Сорочинці) — громадсько-політичний і державний діяч, інженер-технолог.

Освіту здобув у Полтавській чоловічій гімназії та на електротехнічному факультеті Петербурзького політехнічного інституту. Навчаючись у Полтаві, заснував перший гімназійний друкований орган "Відродження" (1907 р.). В університеті очолював українську студентську громаду, був діяльним організатором студентського руху. Проте вже тоді в нього проявились ознаки майбутньої непослідовності у політичних поглядах.

У жовтні 1917 р. увійшов до складу УЦР як член Всеукраїнської ради військових депутатів. Незабаром очолив ліве крило УСДРП, яке прагнуло співробітництва із більшовиками. Із групою спільників готував акцію, спрямовану на розпуск УЦР та передачу влади в Україні радам р.с.с.д. У грудні 1917 р. взяв участь у харківському з'їзді рад і перейшов на бік більшовиків.

Був членом делегації більшовицького уряду в Бересті-Литовському. На II Всеукраїнському з'їзді рад у Катеринославі (17—19.111.1918 р.) обраний до складу більшовицького уряду України, де обійняв посаду народного секретаря військових справ. Однак дуже швидко розчарувався в більшовицькій політиці й відійшов від праці в уряді. Під час наступу українських військ на Полтаву був заарештований гайдамаками у Великих Сорочинцях, де перебував у родичів дружини, і розстріляний без суду. В 1925 р. Великі Сорочинці були перейменовані на Нероновичі, але у 1931 р. цю назву скасовано.

О. Лотоцький:

"Нестриманий здержуючими центрами ні в поступуванні своєму, ні в своїх стремліннях, він найменше забезпечений був од цілком несподіваних, деструктивних кроків, а той вплив, що розпромінював він від своєї видатної психіки, надто посилював наслідки деструктивного його чину... Його виступи громадські та, зокрема, в Центральній Раді були причиною поважних заворушень політичних. Врешті і зовсім потягло його до табору ворожого, що так пасував йому своїми далекосяглими гаслами".

В. Винниченко:

Але большевики не тільки не привернули до себе симпатій настроєних до них прихильно елементів, але одштовхнули навіть тих, які <...> лишились з большевиками, щоб разом з ними працювати. Лишились і не видержали: брутальне, розперізане нищення всього українського поставило їх у трагічне становище, бо вони, працюючи з большевиками, мусили тим самим немов би згоджуватись з їхньою національною політикою, мусили немов би покривати їхнє злочинство проти своєї нації. І вони мусили тікати від них. Одним з таких був укр. с.-д. Неронович, який один час був військовим народним секретарем і який мусив покинути всяку активну роботу з большевиками. (За цю спробу він заплатив своїм життям: його було розстріляно Олександром Шаповалом, начальником одного з гайдамацьких відділів)".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 65