История Полтавы

Гаврилко, Михаил Емельянович

• 

Подробности

Просмотров: 60830

Гаврилко, Михайло Омелянович (1882-1920) - український скульптор.

Народився на Козацьких хуторах поблизу с. Рунівщини (тепер с. Гаврилки Полтавського р-ну). Навчався у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М.В. Гоголя (1899-1904) в Опанаса Сластіона, Краківській Академії мистецтв (1907-1910) у професора К. Лящки. Удосконалював майстерність у Парижі у Е. Бурделя. Серед творів: погруддя українських письменників М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федьковича (1914). Брав участь у конкурсах на проект пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1910-1914). У 1919 р. Гаврилко повернувся до Полтави, де працював над проектом пам'ятника Т. Шевченку для Харкова. Виконав барельєф-медальйон та бюст Т. Шевченка для Полтавського театру ім. М. В. Гоголя (1920). Помер від тифу, похований на міському кладовищі.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 150-151

 

Гаврилко, Михайло Омелянович (5.10.1882, Козацькі Хутори поблизу с. Рунівщина, тепер с. Гаврилки Полтавського району — 1920, Полтава) — скульптор, учасник українських визвольних змагань поч. XX ст.

Студіював кераміку і різьбярство по черзі в Миргороді — в художньо-промисловій школі ім. М. В. Гоголя (1699—1904 pp.), у Петербурзі — в Училищі рисування (1904—1905 pp.), у Кракові — в Академії красних мистецтв (1907—1912 pp.). Рік працював у майстерні Е. Бурделя в Парижі. Виявив у своїй творчості багато сили, енергії, поривів, оригінального світовідчування. Відзначався бурхливим, не завжди врівноваженим характером. Ціле його життя — це одіссея переїздів, обшуків, арештів, втеч. Широке полотно його пригод, подане у повісті, затьмарило б не один сюжет авантюрного твору. Поряд із творчою займався активною політичною діяльністю як член РУП, УСДРП, СВУ. З початком Першої світової війни 1914 p. вступив до Легіону УСС як простий вояк, а потім командир 1-ї Залізноі чоти. В роки Української революції був старшиною Козацько-Стрілецької (Сірої) дивізії, скінчив життя партизаном-повстанцем. Наука за кордоном не пригнітила його дужої романтичної індивідуальності й оригінального, живого і сильного світогляду. В основу світовідчуття клав похвалу близькості до природи і самій природі. Шанував язичницьких богів. Уважав українську культуру однією з найбагатших в Європі, переживав, що світ не знає її. Невироблення й нескристалізованість національної культури пов'язував з чужими впливами, які викривили й покалічили українську душу.

Головні твори: "Ганнуся" (1909 p.), "Сироти", "Козак і дівчина", "Каменяр" (1915 р.), "Воля" (1916 p.). Найбільшим досягненням був проект пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1912 p.): грізного велета у киреї оточували внизу групи козаків і селян. Створив проект пам'ятника Т. Шевченку для Харкова. Виконав барельєф-медальйон та бюст для Полтавського театру (1919 p.).

Заарештований чекістами як керівник антибільшовицького повстання на Диканьщині, був страчений у Полтаві восени 1920 p.

Джерело:

Білоусько О.А., Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 258-259

 

«Козак і дівчина»

Гаврилко Михайло Омелянович (05.10.1882–1920) – громад. діяч, скульптор.

Н. в с. Рунівщина (нині село Полтав. р-ну Полтав. обл.). 1904–05 навч. у Петерб. уч-щі малювання, 1907–12 – Краківській акад. мист-в, стажувався в Парижі. Чл. Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії, від 1914 – Союзу визволення України. Працював серед укр. військовополонених у Фрайштадтському та інших таборах. 1915 вступив до Легіону Українських січових стрільців, 1916–18 – хорунжий. Від 1918 перебував у складі Сірої дивізії. 1920 – команд. повстанським загоном Армії Української Народної Республіки на Чернігівщині. Цього ж року його схопили більшовики та стратили в м. Конотоп.

Г. належать скульптурні композиції: «Сироти», «Козак і дівчина» (обидві – 1907–08), «Ганнуся» (1909); погруддя М.Шашкевича (1910), Т.Шевченка (1911), Ю.Федьковича (1914); рельєф-медальйон і бюст Т.Шевченка для Полтав. театру (1920).

Літ.: СВУ–СУМ: Спогади, матеріали, розвідки, зб. 2. Мюнхен–Нью-Йорк, 1964; Союз Визволення України. 1914–1918. Відень–Нью-Йорк, 1979.

Ю.П. Лавров.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України