История Полтавы

Сластион, Афанасий Георгиевич

• 

Подробности

Просмотров: 92516

Сластіон, Опанас Георгійович (Сластьон, Сластіонов; 1855—1933) — український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець, етнограф, громадський діяч і педагог.

Народився у м. Бердянську Таврійської губернії (тепер Запорізької області), у сім'ї іконописця-реставратора. Навчався в школі Товариства заохочення мистецтв у Петербурзі, у 1874—1882 рр. — у петербурзькій АМ в I. Крамського та П. Чистякова. Після закінчення академії мандрував по Україні, замальовував краєвиди, пам'ятки, сільські типи у характерному народному вбранні, речі селян, побуту, зразки різьблення та ін. У 1897—1900 рр. — художник технічного комітету військового міністерства. У 1900—1929 рр. — викладач Миргородської художньо-промислової школи. У 1883—1885 рр. проілюстрував поему Т. Г. Шевченка "Гайдамаки", у 1894—1895 створив серію літографій до альбому "Старовина українська і запорізька", у 1875—1928 — галерею портретів українських кобзарів. Серед живописних полотен — картина "Миргород" (1901). Сприяв спорудженню будинку Полтавського губернського земства. За його проектами (в українському архітектурному стилі) споруджено ряд шкіл, лікарень, будинків кооперативних товариств, Миргородську водолікарню, їдальню-клуб та грязелікарню. Досліджував і популяризував кобзарське мистецтво, народну творчість, кустарні промисли. Малюнки і статті Сластіона (під псевдонімом Опішнянський Гончар, Гончар та ін.) друкувалися у періодиці Петербурга, Києва, Львова та інших міст. За його участю засновано Миргородський краєзнавчий музей (1920), першу селянську капелу бандуристів ім. Івана Франка (2-а половина 1920-х рр.). Помер і похований у Миргороді на Троїцькому кладовищі. У 1965 р. на могилі встановлено залізобетонний пам'ятник (автор — А. Убийвовк), у 1989 р. замінено гранітним (автор — Р. А. Гусаренко). У Миргороді О. Г. Сластіону відкрито меморіальні дошки.

Джерело:

 Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 875-876

Фото: http://www.zsu.zp.ua/euk/

 

Сластьон Опанас Георгійович (14(2).12.1855 — 24.09.1933)

Олена Пчілка 1909 року в полтавському часописі "Рідний край" писала: "Опанас Сластьон належить до того дуже невеликого, але тим більше достойного поваги, — числа мистців наших, що з самого початку своєї праці на полі мистецтва виступають яко артисти українські і через увесь час своєї праці зостаються такими". В усій діяльності Опанаса Георгійовича Сластьона О. Пчілка відзначає як найхарактернішу патріотичну рису — українство, служіння через мистецтво національній ідеї. Віддає вона йому честь "ще й яко "панотцеві кобзарському", котрий рятує кобзарські пісні, "записуючи їх слова й голос". Цією дорогою свідомого працівника української культури йде він від молодих літ, ним залишався і в Петербурзі, де навчався малярству і створив малюнки до української читанки та славетні ілюстрації до Шевченкових "Гайдамаків". Таким він залишався і в Миргороді, де впродовж багатьох років "невпинно дбав про поширення між учнями мистецького хисту — українського". Одним словом, він був не з тих, хто, як писала О. Пчілка, свого "цураються, ідучи на підпряжку до чийогось іншого воза".

О. Г. Сластьон народився у Бердянську Таврійської губернії. Його батько походив, із кріпаків Золотоноші і був небезталанною людиною, бо в Бердянську, а потім у Ногайську займався реставруванням церковного живопису. Мати Опанаса знала багато казок і українських пісень. Як пише А. Аббасов у нарисі про О. Сластьона, він у Ногайську познайомився з.художником Смоктієм і від нього "перейняв безмежний потяг до старовини й кобзарства, який і залишився в нього на все життя".

Наприкінці 1872 року батько одвозить Опанаса до Петербурга, де він протягом року намагається вступити до Академії мистецтв. Стало в пригоді випадкове знайомство з учнем Академії Порфирієм Мартиновичем, за допомогою якого Сластьон влаштовується до школи "Товариства заохочення мистецтвами", де навчання вів І. М. Крамськой. У 1874 році він стає вільним слухачем Академії мистецтв, з 1875 року навчається живопису. В 1882 році Сластьон одержує звання художника. В ці роки він виявляє особливий інтерес до особи і творчості Т. Г. Шевченка. 1884 року в’ журналі "Нива" він надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до дальшої роботи над ілюструванням творів Т. Шевченка. В 1885 році він працює над серією ілюстрацій до поеми "Гайдамаки" і восени закінчує. Наступного року книжка вийшла з друку. В ній було 49 ілюстрацій. Художник показав себе знавцем історії і життя рідного українського народу. Ілюстрації похвалив І. Ю. Рєпін, ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Т. Г. Шевченка.

Ще в період навчання в Академії мистецтв Опанас Сластьон захопився фольклором та етнографією. Під час літніх канікул удвох з П. Мартиновичем обійшли вони багато сіл на Лівобережжі, знайомилися з кобзарями і записували від них пісні та думи. Сластьон малював їхні портрети, записував біографії. Портрети були опубліковані окремою книжкою лише в 1961 році Ю. Я. Турченком під назвою "Портрети українських кобзарів О. Сластьона".

У 1900 році Опанас Георгійович назавжди покинув Петербург і переїхав до Миргорода на посаду викладача малювання художньо-промислової школи імені Гоголя. Живучи на Полтавщині, він ще з більшою енергією продовжував займатись вивченням фольклору і етнографії та кобзарства. 1908 року він допомагав Ф. Колессі записувати на фонограф пісні і думи миргородських кобзарів і лірників: М. Кравченка, О. Савченка, І. Скубія, М. Дубини, Явдохи Пилипенко, П. Кравченка. 1913 року Ф. Колесса видав два томи "Мелодій українських дум". А самому Сластьону ця робота дала можливість опублікувати низку статей про кобзарське мистецтво.

Через усе життя проніс Опанас Георгійович закоханість в українську літературу, зокрема в творчість Т. Г. Шевченка та І. П. Котляревського. У Миргороді він організовував ювілейні шевченківські вечори, на яких сам виголошував доповіді. 1908 року Полтавська земська управа видала виконану Сластьоном поштову картку з портретом Шевченка. Він був ініціатором збирання коштів на пам’ятник Т. Шевченку в Миргороді і брав участь у конкурсі на кращий проект Шевченкового монумента в Києві. 1902 року в Полтаві на нараді художників з приводу створення альбома орнаментів О. Сластьон зробив доповідь "Про південноруський історичний і сучасний орнамент, його створення, розквіт та занепад; музеї, колекції і приватні зібрання, в яких зберігаються південно-руські старожитності і орнаментика", якою заявив про себе як про видатного українського етнографа. В 1906 році Сластьон опублікував біографію Т. Г. Шевченка.

Ось не повний список його літературно-мистецьких статей І і розвідок: "Вірші сатиричні 1786 р." ("Киев. старина", 1899), "Кобзар Михайло Кравченко і його думи" ("Киев. старина", 1902), "Чи існує український стиль в архітектурі?" ("Киев. старина", 1903), "Церковний спів і культура 17 і 18 століть на Україні і в "Московії" ("Киев. старина", 1905), "Шевченко як маляр" ("Рідний край", 1906), "Мелодії українських дум і їх записування" ("Рідний край", 1908) та інші.

Під час громадянської війни О. Сластьон очолив комісію по збиранню культурних і мистецьких цінностей на Миргородщині, а в 1920 році організував художньо-промисловий музей. У 1919 році він видав брошуру "Порфирій Мартинович", а в 1931 році книгу "Мартинович: Спогади О. Сластьона" (Харків, видавництво "Рух", 150 с). 1927 року Опанас Георгійович організував капелу миргородських бандуристів.

1928 року О. Сластьон вийшов на пенсію, хоча й продовжував займатись малюванням, зокрема, ілюструванням творів Т. Г. Шевченка, писав спогади. Його відвідували письменники П. Тичина, Д. Косарик, П. Панч, Н. Рибак, актор П. Саксаганський. Останні роки і місяці життя цього самовідданого трудівника української демократичної культури, вірного сина свого народу було затьмарене тяжкими враженнями насильницької колективізації і страшного голодомору в Україні. На 78 році він відійшов у вічність...

Похований О. Г. Сластьон на Миргородському цвинтарі, могила відзначена надгробком. Меморіальні дошки — на приміщенні районного краєзнавчого музею і Миргородського керамічного технікуму імені Гоголя.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua