Липинский, Вацлав Казимирович

Липинський Вацлав Казимирович

Липинський, Вацлав/В'ячеслав Казимирович — Липинский Вацлав/Вячеслав Казимирович — (5/17.04.1882, с. Затурці, за іншими даними — м. Ратне, Волинь — 14.06.1931, побл. Граца, Австрія) — політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму, ідеолог українського монархізму.

Народився у польській шляхетній родині. Навчався з домашніми вчителями, у підготовчій школі в Луцьку, Житомирській і 1-й Київській гімназіях, Краківському й Женевському університетах. Здобув фах агронома і соціолога. Ще гімназистом став українським патріотом і залучився до українського національного руху. Виступав за повернення українському народові його еліти — ополяченої шляхти Правобережжя. У 1909 р. видрукував у Кракові брошуру. Поширював свої ідеї через журнал "Przeglad Krajowy" (Київ, 1909 p.). Вів усну агітацію серед ополячених українців, однак не знайшов підтримки навіть у власній сім'ї. Дружина Казимира Шумінська і донька Єва оголосили себе польками, що стало для В. Липинського особистою трагедією. Водночас досліджував історії України, видавши збірник наукових статей "Z dziejow Ukrainy" (Краків, 1912 p.). Започаткував державницьку школу української історії, відмінну від народницької школи М. Грушевського. У переддень світової війни сформувався як український самостійник, виступивши з програмою українського монархізму. В 1911 р. на нараді політемігрантів у Львові висловився за створення у випадку поразки Росії Українського королівства на чолі з представником однієї з європейських династій.

Влітку 1913 p. оселився на власному хуторі Русалівські Чагари поблизу Умані. З початком Першої світової війни був призваний до російської армії. Служив у кавалерійських частинах. Під час битви на Мазурських озерах (1914 р.) застудився, внаслідок чого загострилася давня хвороба — туберкульоз легенів. Після лікування був переведений до резервного кавалерійського полку, що стояв у Лубнах, а потім у Полтаві.

Після Лютневої революції 1917р. українізував свою частину, але Центральна Рада не затвердила козацького полку, сформованого польським українцем-самостійником. Інкримінувавши українським соціал-демократам брак державницької волі, В. Липинський разом із полтавськими однодумцями В. Андрієвським, М. Боярським, Л. Климовим, В. і С. Шеметами, В. Шклярем узяв участь в організації Української Демократичної Хліборобської партії (УДХП), для якої підготував програму. У квітні 1918 p. УДХП ініціювала приведення до влади гетьмана П. Скоропадського. За часів гетьманату В. Липинський був послом Україні в Австрії, де й залишився в еміграції. Повернувшись до історичних досліджень, підготував монографію "Україна переломі. 1656—1659" (1920 p.). Ініціював та очолював консервативно-монархічні політичні організації: "Український союз хліборобів-державників" (1920— 1930 pp.), "Братство українських класократів-монархістів" (1930—1931 pp.). Протягом 1920—1925 рр. видавав збірники "Хліборобська Україна", де видрукував свій історіософський трактат "Листи до братів-хліборобів" (окреме вид. 1926 p.). Обстоював необхідність формування української політичної нації, основу якої творить народ, а долю визначає аристократія, еліта, створена інтелігенцією і поєднана з народом. Помер після тривалої тяжкої хвороби в санаторії "Вінервальд" у гірській місцевості біля Граца. Останки перевезено на Волинь і поховано на батьківщині.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.22

Фото - http://uk.wikipedia.org/wiki/Липинський_В'ячеслав_Казимирович

 

Highslide JS

Липинський, В'ячеслав Казимирович (05.04.1882 - 14.06.1931) - видатний український історик, громадсько-політичний діяч, філософ і публіцист, дійсн. чл. Наукового Товариства ім.Т.Шевченка (з 1914), ідеолог українського консерватизму.

Н. у Затурцях Володимир-Волинського повіту на Волині у польській шляхетській родині. Закінчив Київську гімназію. Деякий час служив у драгунському полку в Кре-' менці. Вивчав агрономію, філософію та історію у Ягеллонському ун-ті у Кракові, згодом - у Женевському ун-ті. В 1908 повернувся в Україну, поселився на хуторі Русалівські Чонари поблизу Умані, де займався науковою діяльністю. В цей період виходять його перші праці “Данило Братковський” (1909), “Генерал артилерії Великого Князівства Литовського” (1909). В історико-філософській праці, написаній польською мовою “Шляхта на Україні” (1909), “Аріянський соймик в Киселені в маю 1638” (1910). Л. обгрунтував вирішальну роль шляхти в процесі формування української державності та закликав її боротися за відродження України. В 1910 Л. переїхав у Краків (Польща). В 1912 побачила світ його монументальна праця “Z dziejw Ukrainy”. До цієї книги ввійшли такі монографії як “Назва Русь і Україна та їх історичне значення”, “Станіслав-Михайло Кричевський”, “Богдановим шляхом”, “Документи Руїни” та ін. В 1912 Л. виступив ініціатором створення Українського Інформаційного Комітету, завданням якого було пропагувати закордоном ідею про необхідність створення Української незалежної держави.

Підчас Першої світової війни 1914-18 був мобілізований до російської армії, але через хворобу служив старшиною у резервній частині. В 1917 Л., перебуваючи у Полтаві, запропонував представнику секретаря військових справ Генерального Секретаріату УЦР-УНР допомогу у формуванні української військової частини, але не знайшов підтримки.

В червні 1917 взяв участь у створенні Української Хліборобсько-Демократичної Партії. В жовтні 1917 написав і видав у Лубнах партійну програму УХДП, основні положення якої передбачали створення самостійної Української держави та збереження приватної власності на землю.

В 1918 був призначений гетьманом П. Скоропадським послом Української Держави в Австрії. Займав цей пост і за Директорії УНР. В еміграції жив в Австрії та Німеччині. В 1920 вийшла відома монографія Л. “Україна на переломі 1657-69”, в якій автор проаналізував історичний процес створення української державності в 15 - поч. 17 ст. Влітку 1930 Л. організував Союз Українських Хліборобів-Державників, ставши головним ідеологом і лідером гетьманського руху. В 1920-25 Л. редагував неперіодичний збірник “Хліборобська Україна”, на сторінках якого вперше надруковано його найвідоміший твір - “Лист до братів-хліборобів”. У 1926-27 очолював кафедру історії української державності в заснованому гетьманом П. Скоропадським Українському Науковому Інституті в Берліні. В 1930 ідеологічний конфлікт Л. з гетьманом П. Скоропадським приводить до розпуску СУХД, Л. разом з М. Кочубеем, В. Кучабським та ін. засновував нову організацію - Братство Українських Клясократів-Монархістів. Протягом всього цього часу Л. займався науково-дослідницькою роботою. Помер у санаторії Вінервальд недалеко Відня. Похований у Затурцях.

Центральне місце в ідеології Л. займає критика слабостей українського руху, які привели до поразки української держави у 1917-20, та пошуки шляхів виходу із національно-політичної кризи. Л. критикував народницький світогляд соціалістичних лідерів Української Центральної Ради і Директорії УНР, які намагалися оперти національно-визвольні змагання на соціальні ідеї та шукали підтримки лише серед пролетаризованого і напівпролетаризованого селянства, робітництва та народної інтелігенції, відкидаючи державнотворчий потенціал “хліборобів” (заможнього селянства й поміщиків) та українських чиновників, буржуазії і т. п. Л. стверджував, що ідею створення незалежної Української держави може реалізувати тільки весь народ під проводом “хліборобської верстви”. Політичний успіх українським національно-визвольним змаганням, на думку Л., міг забезпечити перехід зрусифікованої та сполонізованої української еліти на українські національні позиції. Досягнути консолідації українського народу і перетворити його на повоноцінну державну націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення почуття територіального патріотизму та солідарності між усіма громадянами України, незалежно від їх соціального статусу, віросповідання, етнічного походження і рівня національно-культурної свідомості. Зразком такого успішного націо- і державотворення для Л. були США. Забезпечити єдність українського руху мала легітимна фігура українського монарха. Спадкова монархія, вважав Л., була б найкращою формою політичного устрою України. Хоча Л. був принциповим критиком демократії, його ідеологія спричинилася до утвердження ліберально-демократичних цінностей та поборювання тоталітарних тенденцій в українській політичній думці 20 ст.

 Д. Кушплір, І. Підкова (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Фото: http://poltava.archives.gov.ua

Ссылки на эту страницу


1 Вайнгортовские чтения - 2003
[Вайнгортівські читання] - материалы второй научной конференции "Вайнгортовские чтения"
2 Две веры
[Дві віри] – Виктор Андриевский. Миттенвальд. 1950. На правах рукописи. Речь, произнесенная 27 января 1950 на протестном вече в Миттенвальде против пертрактаций украинских социалистов с группой Керенского
3 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
4 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
5 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
6 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
7 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
8 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
9 Историки, краеведы и археологи
[Історики, краєзнавці та археологи] - пункт меню
10 К характеристике правых партий
[До характеристики правих партій] – Андриевский Виктор (из доклада, прочитанного 16-17/XII.1920 г. в украинском военном лагере в Райхенберге) // Берлин. 1921. Из типографии Гофмана в Зальцендели
11 Липинский, Вячеслав Казимирович
[Липинсmкий, Вячеслав Казимирович] - пункт меню
12 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея.
13 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина II: Наша "орієнтація"
14 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина III: Про національну аристократію та про три основні методи її орґанізації: класократію, охлократію і демократію
15 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина IV: Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток Української Нації.
16 Личности - Л
[Особистості - Л] - пункт меню
17 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
18 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
19 Национализм, патриотизм и шовинизм
[Хамство, націоналізм, патріотизм і шовінізм] - Вячеслав Липинский
20 Николай Михновский (Очерк общественно-политической биографии)
[Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)] – Андриевский Виктор. // Визвольний шлях. Видає "Українська видавнича спілка" — 1974. — № 6 (315). Річник XXVII — С. 588-617
21 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
22 Покликання "Варягів", чи організація хліборобів?
Вячеслав Липинський. Покликання "Варягів", чи організація хліборобів? (Кілька уваг з приводу статті Є. Х. Чикаленка "Де вихід?") / «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с.
23 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
24 Полтавская губернская ученая архивная комиссия
Полтавская губернская ученая архивная комиссия
25 Полтавскому областному Центру археологии – десять лет
[Полтавському обласному Центру археології – десять років] - Супруненко Александр Борисович
26 Релігія і церква в історії України
Вячеслав Липинський. Релігія і церква в історії України // Філаделфія, 1925. З Друкарні "Америки". Передрук статей з "Америки".
27 Скоропадский, Павел Петрович
[Скоропадський, Павло Петрович] (1873—1945), украинский государственный и политический деятель, военачальник, гетман Украины (1918)
28 Три громады. Воспоминания из 1885-1917 гг.
[Три громади. Спогади з 1885-1917 рр.] – Андриевский Виктор // Львов. 1938. Издатель Иван Тиктор
29 Указатель улиц
[Покажчик вулиць]
30 Україна на переломі, 1657-1659
Вячеслав Липинський. Україна на переломі, 1657-1959. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. / Історичні студії та монографії; т. 3 – Відень ; Київ : Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України ("Дніпросоюз"), 1920. – 304 с.
31 Украинская демократично-хлеборобская партия (УДХП)
Украинская демократично-хлеборобская партия (УДХП)
32 Украинский союз хлеборобов-государственников (УСХД)
Украинский союз хлеборобов-государственников (УСХД)
33 Шемет, Сергей Михайлович
[Шемет, Сергій Михайлович] (1875–1957), общественный и политический деятель

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919