История Полтавы - сайт Бориса Тристанова

Энеида. Издание 1909 г.

Подробности: Просмотров: 555

Иван Котляревский. Энеида. Издание 1909 г.

Подається за виданням: Котляревский, І. Енеїда на українську мову перелицьована. // Котляревський І. Твори Івана Котляревського / під ред., з переднім словом та прим. С. Єфремова, з портретом автора, ілюстр. В. Корнієнка, заставками Ів. Бурачка. — Київ : Вік, 1909. – XXX, 293, [10] с. : іл., портр.

Джерело: Електронна бібліотека "Культура України".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 1

Частина I

1.		Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши де-яких Троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав.
2.		Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав, Троянців насажавши повні, І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Роскудкудакалась, як квочка: Енея не любила — страх! Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам і щоб і дух не пах.
3.		Еней був тяжко не по серцю Юноні, все її гнівив: Здававсь гірчіший їй від перцю, Ні в чім Юнони не просив; Но гірш за те їй не злюбився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав, І що його покійний дядько Парис, Пріямове дитятко, Путивочку Венері дав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 2

4.		Побачила Юнона з неба, Що пан Еней на поромах, — А те шепнула сука Геба — Юнону взяв великий жах! Впрягла в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса; Взяла спідницю і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку, К Еолу мчалась, як оса.
5.		"Здоров, Еоле, пане-свату! "Ой як ся маєш, як живеш?" Сказала, як ввійшла у хату, Юнона: "чи гостей ти ждеш?.." Поставила тарілку з хлібом Перед старим Еолом-дідом, Сама же сіла на ослін. "Будь ласкав, сватоньку-старику! "Ізбий Енея з пантелику: "Тепер пливе на морі він.
6.		"Ти знаєш — він який суціга, "Паливода і горлоріз: "По світу як іще побіга, "Чиїхсь багацько виллє сліз. "Пошли на його лихо злеє:, "Щоб люди всі, що при Енеї, "Послизли і щоб він і сам. "За цеє ж дівку чернобриву "Смачную, гарну, уродливу, "Тобі я, далебі, що дам.
7.		"Гай, гай! ой дей же його кату!" Еол насупившись сказав: "Я все б зробив за цюю плату, "Та вітри всі пороспускав: "Борей недуж лежить з похмілля, "А Нот поїхав на весілля, "Зефир же, давній негодяй, "З дівчатами заженихався, "А Евр в поденщики нанявся, — "Як хочеш, так і помишляй!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 3

"Еней був парубок моторний" (част. I, строфа 1.
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 4

8.		"Та вже для тебе обіщаюсь "Енеєві я ляпас дать; "Я хутко, миттю постараюсь "В трістя його к чортам загнать. "Прощай же! швидче убірайся, "Обіцянки не забувайся, "Бо послі, чуєш, ні-чичирк! "Як збрешеш, то хоча надсядься, "На ласку послі не понадься: «Тоді від мене возьмеш чвирк".
9.		Еол, оставшись на господі. Зібрав всіх вітрів до двора, Велів поганій буть погоді... Як раз на морі і гора! Все море зараз спузирило, Водою мов в ключі забило, — Еней тут крикнув, як на пуп: Заплакався і заридався, Пошарпався, увесь подрався, На тім'ї начесав аж струп.
10.		Прокляті вітри роздулися, А море з лиха аж реве; Слізьми Троянці облилися, Енея за живіт бере; Всі човники їх росчухрало, Багацько війська тут пропало: Тоді набрались всі сто-лих! Еней кричить, що — "я Нептуну "Півкопи грошей в руку суну, "Аби на морі штурм утих".
11.		Нептун іздавна був дряпічка: Почув Енеїв голосок, Шатнувся зараз із запічка: Півкопи для його кусок!.. І миттю осідлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, І вирнув з моря, як карась. Загомонів на вітрів грізно: "Чого ви гудете так різно? "До моря, знаєте, вам зась!"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 5

12.		От тут-то вітри схаменулись, І ну всі драла до нори; До ляса мов Ляхи шатнулись, Або од їжака тхори. Нептун же зараз взяв мітелку І вимів море, як світелку, То сонце глянуло на світ. Еней тоді як народився, Разів із п'ять перехрестився, Звелів готовити обід.
13.		Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок: І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли. Та і горілочку хлестали, — Насилу із-за столу встали І спати послі всі лягли.
14.		Венера не послідня шльоха, Проворна, враг її не взяв, Побачила, що так полоха Еол синка, що аж захляв, — Умилася, причепурилась І як в неділю нарядилась, Хоть би до дудки на танець! Взяла очипок грезетовий І кунтуш з усами люстровий, Пішла к Зевесу на ралець.
15.		Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав; Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав. Прийшла Венера, искривившись, Заплакавшись і завіскрившись, І стала хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, "Син заслужив таку мій плату? "Ійон, мов в свинки грають їм.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 6

16.		"Куди йому уже до Риму? "Хиба як здохне чорт в рові, "Як вернеться пан Хан до Криму, "Як жениться сич на сові... "Хиба б уже та не Юнона, "Щоб не вказала макогона, "Що й досі слухає чмелів! "Коли б вона та не бісилась, "Замовкла і не комезилась, "Щоб ти це сам їй ізвелів".
17.		Юпитер, все допивши з кубка, Погладив свій рукою чуб: "Ох, доцю, ти моя голубко! "Я в правді твердий так, як дуб. "Еней збудує сильне царство "І заведе своє там панство; "Не малий буде він панок. "На панщину ввесь світ погонить "Багацько хлопців там наплодить "І всім їм буде ватажок.
18.		"Заїде до Дидони в гості "І буде там бенькетувать; "Полюбиться її він мосці "І буде бісики пускать. "Іди, небого, не журися, "Попонеділкуй, помолися, — "Все буде так, як я сказав". Венера низько поклонилась І з панотцем своїм простилась, А він її поцілував.
19.		Еней прочумався, проспався, І голодрабців позбірав, Зовсім зібрався і уклався, І скільки видно почухрав. Плив, плив, плив, плив, що аж обридло, І море так йому огидло, Що бісом на його дививсь. "Коли б, каже, умер я в Трої — "Уже б не пив ції гіркої, «І марне так не волочивсь".

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 7

20.		Потім до берега приставши З Троянством голим всім своїм, На землю з човнів повстававши, Спитавсь, чи є що їсти їм? І зараз чогось попоїли, Щоб на путі не ослабіли — Пішли куди хто запопав. Еней по берегу попхався І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк — і в город причвалав.
21.		В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген, — Розумна пані і моторна, Для неї трохи цих імен: Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита, Бідняжка — що була вдова... По городу тоді гуляла, Коли Троянців повстрічала, Такі сказала їм слова:
22.		"Відкіль такі це гольтіпаки? "Чи рибу з Дону везете? "Чи може виходці-бурлаки? "Куди, прочане, ви йдете? "Який вас враг сюди направив? "І хто до города причалив? "Яка ж ватага розбишак!" Троянці всі замурмотали, Дидоні низько в ноги пали, А вставши, їй мовляли так:
23.		"Ми всі, як бач, народ хрещений, "Волочимся без талану: "Ми в Трої, знаєш, порождені, "Еней пустив на нас ману. "Дали нам Греки прочухана "І самого Енея пана "В три-вирви вигнали відтіль; "Звелів покинути нам Трою, "Підмовив плавати з собою, "Тепер, ти знаєш, ми відкіль.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 8

24.		"Помилуй, пані благородна! "Не дай загинуть головам, "Будь милостива, будь не злобна, "Еней спасибі скаже сам. "Чи бачиш, як ми обідралась! "Убрання, постоли порвались, "Охляли, ніби в дощ щеня! "Кожухи, свити погубили "І з голоду в кулак трубили, — "Така нам лічилась пеня".
25.		Дидона гірко заридала І з білого свого лиця Платочком сльози обтирала: "Коли б, сказала, молодця "Енея вашого злапала — "Уже б тоді весела стала, "Тоді Великдень був би нам!" Тут плюсь Еней, як будто з неба: "Ось, ось де я, коли вам треба! "Дидоні поклонюся сам".
26.		Потім з Дидоною обнявшись, Поцілувались гарно в смак; За рученьки біленькі взявшись, Балакали то сяк, то так. Пішли к Дидоні до господи Через великі переходи, Ввійшли в світлицю, та й на піл; Пили на радощах сивуху І їли сім'яну макуху, Покіль кликнули їх за стіл.
27.		Тут їли різнії потрави, І все з полив'яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок: Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою индик: На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 9

28.		І кубками пили слив'янку, Мед, пиво, брагу, сирівець, Горілку просту і калганку, Куривсь для духу яловець. Бандура горлиці бринчала, Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботах, в свитках.
29.		Сестру Дидона мала Ганну, Навспражки дівку, хоть куди; Проворну, чепурну і гарну — Приходила і ця сюди В червоній юпочці баєвій, В запасці гарній фаналевій, В стьонжках, в намисті і ковтках; Тут танцювала викрутасом І пред Енеєм вихилясом, Під дудку била третяка.
30.		Еней і сам так росходився, Як на аркані жеребець, Що трохи не увередився, Пішовши з Гандзею в танець. В обох підківки забризчали, Жижки од танців задрижали, Вистрибувавши гоцака. Еней, матню в кулак прибравши, І не до соли примовлявши, Садив крутенько гайдука.
31.		А послі танців варенухи По филіжанці піднесли, І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли. Дидона кріпко заюрила, Горщок з вареною розбила, До дуру всі тоді пили. Ввесь день весело прогуляли І п'яні спати полягали, Енея ж ледве повели.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 10

32.		Еней на піч забрався спати, Зарився в просо, там і ліг; А хто схотів, побрів до хати, А хто в хлівець, а хто під стіг; А де-які так так плеснули, Що де упали — там заснули, Сопли, харчали і хропли; А добрі молодці кружали, Поки аж півні заспівали — Що здужали, то все тяти.
33.		Дидона рано ісхопилась, Пила з похмілля сирівець, А послі гарно нарядилась, Як би в оренду на танець. Взяла кораблик бархатовий, Спідницю і карсет шовковий І начепила ланцюжок; Червоні чоботи обула, Та і запаски не забула, А в руки з вибійки платок.
34.		Еней же з хмелю як проспався, Іззів солоний огірок; Потім умився і убрався, Як парубійка до дівок. Йому Дидона підослала, Що од покійника украла: Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок.
35.		Як одяглись, то ізійшлися, З собою стали розмовлять; Наїлися і принялися, Щоб по-вчорашньому гулять. Дидона ж тяжко сподобала Енея так, що і не знала, Де дітися і що робить; Точила всякії баляси, І підпускала різні ляси, Енею тільки б угодить.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 11

36.		Дидона вигадала грище, Еней щоб веселіший був, І щоб вертівся з нею ближче І лиха щоб свого забув: Собі очиці зав'язала, І у Панаса грати стала, Енея б тільки уловить. Еней же зараз догадався, Коло Дидони терся, м'явся, Її щоб тільки вдовольнить.
37.		Тут всяку всячину іграли, Хто як і в віщо захотів: Тут инші журавля скакали, А хто од дудочки потів, І в хрещика, і в горюдуба, Нераз доходило до чуба, Як загулялися в джгута; В хлюста, в парі, в візка іграли І дамки по столу совали, — Чорт-мав порожнього кута!..
38.		Що день було у них похмілля, Пилась горілка, як вода: Що день бенькети, мов весілля, Всі п'яні, хоть посуньсь куда. Енеєві так, як болячці Або лихій осінній трясці, Годила пані всякий день. Були Троянці п'яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень.
39.		Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам; По вечерницях всі ходили, Просвітку не було дівкам. Та й сам Еней-сподарь і паню Підмовив паритися в баню... Уже ж було не без гріха! Бо страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила, А бачця не була плоха.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 12

40.		Оттак Еней жив у Дидони, Забув, і в Рим щоб мандрувать; Тут не боявся і Юнони, Пустився все бенькетувать. Дидону мав він мов за жінку, Убивши добру в неї грінку, Мутив як на селі москаль! Бо — хрін його не взяв — моторний, Ласкавий, гарний і проворний І гострий, як на бритві сталь.
41.		Еней з Дидоною возились, Як з оселедцем сірий кіт: Ганяли, бігали, казились, Аж лився де-коли і піт. Дидона ж мала раз роботу, Як з ним побігла на охоту Та грім загнав їх в темний льох!... Лихий їх зна? що там робили, — Було не видно з-за могили, В льоху ж сиділи тільки вдвох.
42.		Не так-то робиться все хутко. Як швидко оком ізмигнеш, Або як казку кажеш прудко, Пером в папері як писнеш. Еней в гостях прожив не мало, — Що з голови його пропало, Куди його Зевес послав. Він годів зо два там просидів, А мабуть би і більш пронидів, Як би його враг не спіткав.
43.		Колись Юпитер ненароком З Олимпа глянув і на нас І кинув в Карфагену оком — Аж там троянський мартопляс... Розсердився і розкричався, Аж цілий світ поколихався, Енея лаяв на ввесь рот: "Чи так то, гадів син, він слуха: "Убрався в патоку, мов муха, "Засів буцім в болоті чорт!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 13

44.		"Підіть гінця мені кликніте, "До мене зараз щоб прийшов, "Глядіть же, цупко прикрутіте, "Щоб він в шиньок та не зайшов? "Бо хочу я кудись послати. "Ійон, ійон же вража мати! "Але Еней наш зледащів... "А то Венера все свашкує, "Енеєчка свого муштрує, "Щоб він з ума Дидону звів".
45.		Прибіг Меркурій засапавшись, В три ряди піт з його котив; Ввесь ремінцями обвязавшись, На голову бриль наложив; На грудях з бляхою ладунка, А ззаду з сухарями сумка, В руках ногайський малахай. В такім наряді влізши в хату, Сказав: "готов уже я, тату, "Куди ти хочеш, посилай!"
46.		"Біжи лиш швидче в Карфагену", Зевес гінцеві так сказав: "І пару розлучи скажену, "Еней Дидону б забував. "Нехай лиш відтіль уплітає, "І Рима строїти чухрає, "А то заліг, мов в грубі пес. "Коли ж він буде йще гуляти, "То дам йому себе я знати, — "Оттак сказав, скажи, Зевес".
47.		Меркурій низько поклонився, Перед Зевесом бриль ізняв, Через поріг перевалився, До стані швидче тягу дав. Покинувши із рук нагайку, Запріг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє, Що оглобельна аж брикає, — Помчали, аж візок скрипить!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 14

48.		Еней тоді купався в бразі І на полу укрившись ліг; Йому не снилось о приказі, Як ось Меркурій в хату вбіг! Смикнув із полу мов псяюху. "А що ти робиш? п'єш сивуху?" Зо всього горла закричав: "А ну лиш, швидче убірайся, "З Дидоною не женихайся, "Зевес поход тобі сказав!
49.		"Чи це ж таки до діла робиш, "Що й досі тута загулявсь? "Та швидко і не так задробиш: "Зевес не дурно похвалявсь; "Получиш добру халазію, "Він видавить з тебе олію, "От тільки йще тут побарись!... "Гляди ж, сьогодні щоб убрався, "Щоб нищечком відсіль укрався. "Мене у-друге не дождись".
50.		Еней піджав хвіст, мов собака, Мов Каїн, затрусивсь увесь; Із носа потекла кабака: Уже він знав, який Зевес!... Шатнувся миттю сам із хати Своїх Троянців позбірати; Зібравши, дав такий приказ: "Як можна швидче укладайтесь, "Зо всіми клунками збірайтесь, "До моря швендайте як раз!"
51.		А сам, вернувшися в будинки, Своє лахміття позбірав; Мизерії наклав дві скриньки, На човен зараз одіслав І дожидався тільки ночі, Що як Дидона зімкне очі, Щоб не прощавшись тягу дать. Хоть він за нею і журився І світом цілий день нудився — Та ба! бач треба покидать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 15

52.		Дидона зараз одгадала, Чого сумує пан Еней, І все на ус собі мотала, Щоб умудритися і єй; З-за печі часто виглядала, Прикинувшись, буцім куняла І мов вона хотіла спать. Еней же думав, що вже спала, І тільки що хотів дать драла, Аж ось Дидона за чуб хвать.
53.		"Постій, прескурвий, вражий сину! "Зо мною перше росплатись! "От задушу, як злу личину, "Ось ну лиш тільки завертись! "Оттак за хліб, за сіль ти платиш? "Ти всім, привикши насміхатись, "Роспустиш славу по мені! "Нагріла в пазусі гадюку, "Що послі ізробила муку; "Послала пуховик свині!..
54.		"Згадай, який прийшов до мене, "Що ні сорочки не було "І постолів чорт-мав у тебе, "В кишені ж пусто, аж гуло. "Чи знав ти, що такеє гроші? "Мав без матні одні холоші, "І тильки слава, що в штанах; "Та й те порвалось і побилось, "Аж глянуть сором, так світилось; "Свитина вся була в латках.
55.		"Чи я ж тобі та не годила? "Хиба ріжна ти захотів? "Десь вража мати підкусила, "Щоб хирний тут ти не сидів!.." Дидона гірко заридала. І з серця аж волосся рвала І закраснілася, мов рак; Запінилась, посатаніла, Неначе дурману іззїла, Залаяла Енея так:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 16

56.		"Поганий, мерзький, скверний, бридкий, "Нікчемний, ланець, кателик! "Гульвіса, наносний, престидкий, "Негідний, злодій, єретик! "За кучму цю твою велику, "Як дам ляща тобі я в пику, "То тут тебе лизне і чорт! "І очі видеру із лоба "Тобі, диявольська худоба... "Трясешся, мов зімою хорт?
57.		"Мандруй до сатани з рогами, "Нехай тобі присниться біс "З твоїми сучими синами, "Щоб враг побрав вас всіх гульвіс. "Щоб ні горіли, ні боліли, "На чистому щоб поколіли, "Щоб не оставсь ні чоловік: "Щоб доброї не знали долі, "Були щоб з вами злії болі, "Щоб ви шаталися по-вік!"
58.		Еней від неї одступався, Поки зайшов через поріг, А далі аж не оглядався, З двора в собачу ристь побіг. Прибіг к Троянцям, засапався, Обмок в поту, як би купався, Мов з торгу в школу курохват; Потім в човен хутенько сівши І їхати своїм велівши, Не оглядався сам назад.
59.		Дидона тяжко зажурилась, Ввесь день ні їла, ні пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла. То бігала, як би шалена, Стояла довго тороплена, Кусала нігті на руках; А далі сіла на порозі, — Аж занудило їй небозі І не встояла на ногах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 17

Юнона в дорозі до Еола (част. I, строфа 4).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 18

60.		Сестру кликнула на пораду, Щоб горе злеє росказать, Енеєву оплакать зраду І льготи серцю трохи дать. "Ганнусю, рибко, душко, любко, "Рятуй мене, моя голубко, "Тепер пропала я на-вік! "Енеєм кинута я бідна, "Як сама паплюга послідня... "Еней злий змій — не чоловік.
61.		"Нема у серця мого сили, "Щоб я могла його забуть, "Куди мні бігти? — до могили: "Туди один надежний путь! "Я все для його потеряла, "Людей і славу занедбала... "Боги! я з ним забула вас. "Ох! дайте зілля мні напитись, "Щоб серцю можна розлюбитись, "Утихомиритись на час.
62.		"Нема на світі мні покою, "Не ллються сльози із очей. "Для мене білий світ єсть тьмою, "Там ясно тільки, де Еней. "О, пуцьверинку Купидоне! "Любуйся, як Дидона стогне — "Щоб ти маленьким був пропав! "Познайте, молодиці гожі — "З Енеєм бахурі всі схожі, "Щоб враг зрадливих всіх побрав!"
63.		Так бідна з горя говорила Дидона, жизнь свою кляла; І Ганна що їй не робила, Ніякой ради не дала. Сама з царицей горювала І сльози рукавом втирала, І хлипала собі в кулак. Потім Дидона мов унишкла, Звеліла, щоб і Гандзя вийшла, Щоб їй насумонатись в смак.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина I — 19

64.		Довгенько так посумовавши, Пішла в будинки на постіль; Подумавши там, погадавши, Проворно скочила на піл. І взявши з запічка кресало І клоччя в пазуху чимало, Тихенько вийшла на город. Нічною се було добою І самой тихою порою, Як спав хрещений ввесь народ.
65.		Стояв у неї на городі, В кострі на зіму очерет, — Хоть це не по царській породі, Та де ж взять дров, коли все степ? В кострі був зложений сухенький, Як порох був уже палкенький, Його й держали на підпал. Під ним вона огонь кресала І в клоччі гарно розмахала І розвела пожар чимал.
66.		Кругом костер той запаливши, Зо всей одежі роздяглась, В огонь лахміття все зложивши, Сама в огні тім простяглась. Вкруг неї полум'я палало, Покійниці не видно стало, Пішов од неї дим і чад! Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 20

Частина II

1.		Еней, попливши синім морем, На Карфагену оглядавсь; Боровсь з своїм сердега горем, Слизьми бідняжка обливавсь. Хоть од Дидони плив поспішно, Та плакав гірко, неутішно; Почувши ж, що в огні спеклась, Сказав: "нехай їй вічне царство, "Мені же довголітнє панство "І щоб друга вдова найшлась!"
2.		Як ось і море стало грати, Великі хвилі піднялись І вітри зачали бурхати, Аж човни на морі тряслись. Водою чорт-зна як крутило, Що трохи всіх не потопило, — Вертілись човни, мов дурні. Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали, Стояли мовчки всі смутні.
3.		Один з Троянської ватаги — По їх він звався Палінур, Цей більше мав других одваги, Сміленький був і балагур, — Що наперед цей схаменувся І до Нептуна окликнувся: "А щб ти робиш, пан Нептун! "Чи це і ти пустивсь в ледащо, "Що хочеш нас звести ні на що? "Хиба півкопи і забув?"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 21

4.		А далі після цеї мови Троянцям він так всім сказав: "Бувайте, братця, ви здорові! "Оце Нептун замудрував... "Куди тепер ми, братця, підем? "В Італію ми не доїдем, "Бо море дуже щось шпує. "Італія відсіль не близько, "А морем в бурю їхать слизько: "Човнів ніхто не підкує.
5.		"От тут земелька єсть, хлоп'ята, "Відсіль вона невдалеку, "Сицилія, земля багата, "Вона мені щось по знаку. "Дмухнім лиш, братця, ми до неї, "Збувати горести своєї — "Там добрий царь живе Ацест. "Ми там, як дома, очуняєм "І як у себе загуляєм, "Всього у нього вдоволь єсть"
6.		Троянці разом принялися І стали веслами гребти, Як стрілки, човники неслися, Мов ззаду пхали їх чорти. Їх Сицилійці як уздріли, То з города, мов подуріли, До моря бігли всі стрічать. Тут між собою роспитались, Чоломкались і обнімались, — Пішли до короля гулять.
7.		Ацест Енею як би брату Велику ласку показав, І зараз попросивши в хату, Горілкою почастував. На закуску наклали сала, Лежала ковбаса чимала І хліба повне решето. Троянцям всім дали тетері І відпустили на кватері: Щоб йшли, куди потрапить хто.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 22

8.		Тут зараз підняли бенькети, Замурмотали, як коти, І в кахлях понесли пашкети І кисілю їм до сити; Гарячую, м'яку бухинку, Зразову до ріжків печійку, Гречаних з часником пампух. Еней з дороги налигався І пінної так нахлестався — Трохи не виперсь з його дух.
9.		Еней хоть трохи був підпилий, Та з розумом не потерявсь; Він син був богобоязливий, По смерти батька не цуравсь. В цей день його отець опрягся, Як чикилдихи обіжрався, — Анхиз з горілочки умер. Еней схотів обід справляти І тут старців нагодувати, Щоб біг душі свій рай одпер.
10.		Зібрав троянську всю громаду І сам пішов на двір до них Просить у їх собі пораду, — Сказав їм річ в словах таких: "Панове, знаэте, Трояне "І всі хрещенії миряне, "Що мій отець бував Анхиз, "Його сивуха запалила "І живота укоротила, "І він, як муха в зіму, зслиз.
11.		"Зробити поминки я хочу, "Поставити обід старцям — "І завтра ж — далі не одсрочу. "Скажіте — як здається вам?" Цього Троянці і бажали І всі у голос закричали: "Енею Боже поможи! "Коли же хочеш, пане, знати, "І сами будем помагати, "Бо ми тобі не вороги"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 23

12.		І зараз миттю всі пустились Горілку, м'ясо купувать. Хліб, бублики, книші вродились, Пішли посуди добувать; І коливо з куті зробили, Сити із меду наситили, Договорили і попа; Хазяїнів своїх ззивали, Старців по улицях шукали... Пішла на дзвін дякам копа.
13.		На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м'яса в казани наклали, Варили страву і пекли. П'ять казанів стояло юшки, А в чотирьох були галушки; Борщу трохи було не з шість; Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, До-сита щоб було всім їсть.
14.		Цебри сивушки там стояли І браги повнії діжки; Всю страву в вагани вливали І роздавали всім ложки. Як проспівали: "со святими", Еней обливсь слізьми гіркими І принялися всі трепать: Наїлися і нахлестались, Що де-які аж повалялись... Тоді і годі поминать.
15.		Еней і сам зо старшиною Анхиза добре поминав; Не здрів нічого пред собою, А ще з-за столу не вставав. А далі трошки проходився, Прочумався, протверезився, Пішов к народу, хоть поблід — З кишені винявши пів-кіпки, Шпурнув в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 24

16.		Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило; Було на світі все немило, Мисліте по землі писав, З нудьги охляв і ізнемігся, — В одежі ліг і не роздігся, Під лавкою до світа спав.
17.		Прокинувшися, ввесь трусився, За серце ссало, мов глисти; Перевертався і нудився, Не здужав голови звести, Поки не випив пів квартівки З імбером пінної горілки І кухля сирівцю не втер. З-під лавки виліз і струхнувся, Закашляв, чхнув і стрепенувся, "Давайте, крикнув, пить тепер!"
18.		Зібравшися, всі паненята Ізнов кружати почали; Пили, як брагу поросята, Горілку так вони тягли. Тягли тут пінненьку Троянці, Не вомпили Сициліянці, Черкали добре на-захват. Хто пив тут більш од всіх сивухи І хто пив разом три осьмухи — То той Енеєві був брат.
19.		Еней наш роздоброхотався, Ігрища здумав завести І п'яний зараз роскричався, Щоб перебійців привести. У вікон школярі співали, Халяндри циганки скакали, Іграли в кобзи і сліпці; Було тут різні чути крики, Водили в городі музики Моторні, п'яні молодці.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 25

20.		В присінках всі пани сиділи, На дворі ж в круг стояв народ, У вікна де-які гляділи, А инший був поверх ворот. Аж ось прийшов і перебієць, Убраний так, як компанієць, І звався молодець Дарес; На кулаки став викликати І перебійця визивати, Кричав, опарений мов пес:
21.		"Гей, хто зо мною вийде битись, "Покуштувати стусанів? "Мазкою хоче хто умитись? "Кому не жаль своїх зубів?.. "А нуте, нуте йдіте швидче "Сюди на кулаки лиш ближче! "Я бебехів вам надсажу, "На очі вставлю окуляри... "Сюди, поганцї-бакаляри! "Я всякому лоб розміжжу".
22.		Дарес довгенько дожидався, Мовчали всі, ніхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху всім задав. "Так ви, бач?, всі легкодухи, "Передо мною так, як мухи "І пудофети наголо!.." Дарес тут дуже насміхався, Собою чванивсь, величався, Аж слухать сором всім було.
23.		Абсест Троянець був сердитий, Згадав Ентелла козака, Зробився мов несамовитий, Чим дуж дав відтіль дропака. Ентелла скрізь пішов шукати, Щоб все, що бачив, росказати І щоб Дареса підцькувать. Ентелл був тяжко смілий, дужий, Мужик плечистий і невклюжий, — Тоді він п'яний вклався спать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 26

24.		Знайшли Ентелла сіромаху, Що він під тином гарно спав: Цього сердешного тімаху Будити стали, щоб устав. Всі голосно над ним кричали, Ногами всилу роскачали, Очима він на них лупнув: "Чого ви, що за вража мати, "Зібрались не давати спати?" Сказавши це, уп'ять заснув.
25.		"Та встань, будь ласкав, пане свату!" Абсест Ентеллові сказав. "Підіть лиш ви собі ік кату!" Ентелл на їх так закричав. А послі баче, що не шутка, — Абсест сказав, яка погудка, — Проворно скочивши, здригнувсь: "Хто, як, Дарес? — ну, стійте наші! "Зварю пану Даресу каші, "Горілки дайте лиш нап'юсь".
26.		Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув І од цієї він мокрухи Скрививсь, наморщивсь і зівнув, Сказав: "тепер ходімо, братця, "До хвастуна Дареса ланця! "Йому я ребра полічу, "Зімну всього я на кабаку, "На смерть зувічу, мов собаку: "Як битися — я научу!.."
27.		Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на сміх: "гай-гай! "Ховайсь, проклята неотеса, "Зарання відсіль утікай! "Я роздавлю тебе, як жабу, "Зітру, зімну, мороз як бабу, "Що тут і зуби ти зітнеш! "Тебе диявол не пізнає, "З кістками чорт тебе злигав, — "Уже від мене не влизнеш!"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 27

28.		На землю шапку положивши, По локоть руки засукав, І цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Із серця скреготав зубами, Об землю тупотав ногами І на Дареса налізав. Дарес не рад своїй лихоті, Ентелл потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав.
29.		В це врем'я в рай боги зібрались К Зевесу в гості на обід; Пили там, їли, забавлялись, Забули наших людських бід. Там лакомини різні їли, Буханчики пшенишні білі, Кислиці, ягоди, коржі І всякі-різні витребеньки, — Уже либонь були п'яненькі, Понадувались, мов йоржі.
30.		Як ось знечев'я вбіг Меркурій Засапавшися до богів; Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслі пирогів! "Ге! ге! оттут-то загулялись, "Що і од світа одцурались — "Диявол-ма вам і стида! "В Сицилії таке твориться, "Що вам би треба подивиться: "Там крик, мов підступа Орда".
31.		Боги, почувши, зашатались, Із неба виткнули носи, Дивитись на бійців хватались, Як жаби літом із роси. Ентелл там сильно храбрувався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в ніс кулак. Дарес ізвомпив сіромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 28

32.		Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес; Їй дуже це було не мило, Сказала; "батечку Зевес! "Дай моєму Даресу сили, "Йому хвоста щоб не вкрутили, "Щоб він Ентелла поборов. "Мене тоді ввесь світ забуде, "Коли Дарес живий не буде; "Зроби, щоб був Дарес здоров".
33.		Тут Бахус п'яний обізвався, Венеру лаяти почав, До неї з кулаком совався І так із-п'яна їй сказав: "Піди лиш ти к чортам, плюгава, "Невірна, пакосна, халява! "Нехай ізслизне твій Дарес!... "Я за Ентелла сам вступлюся: "Як більш сивухи я нап'юся, "То не заступить і Зевес.
34.		"Ти знаєш, він який парнище? "На світі трохи єсть таких: "Сивуху так, як брагу хлище, — "Я в парубках кохаюсь цих. "Уже заллє за шкуру сала, "Ні неня в бразі не скупала, "Як він Даресові задасть!... "Уже хоть як ти не вертися, "З своїм Даресом попростися, "Бо прийдеться йому пропасть".
35.		Зевес до речі сей дочувся, Язик на-силу повернув, Він од горілкі ввесь обдувся, І грізно так на їх гукнув: "Мовчіть!... чого ви задрочились? "Чи бач у мене росходились? "Я дам вам зараз тришія! "Ніхто в кулачки не мішайтесь, "Кінця од самих дожидайтесь: "Побачим — візьме то чия?"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 29

36.		Венера, облизня піймавши, Слізки пустила із очей. І як собака хвіст піджавши, Пішла к порогу до дверей І з Марсом у куточку стала, З Зевеса добре глузувала; А Бахус пінненьку лигав: Із Ганнімедопа пуздерка Утер трохи не з пів відерка, — Напивсь і тільки що крехтав.
37.		Як між собой боги сварились В раю, попившись в небесах, Тоді в Сицилії творились Великі дуже чудеса. Дарес од страху оправлявся І до Ентелла підбірався, Цибульки б дать йому під ніс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п'ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз.
38.		Розсердився і роз'ярився, Аж піну з рота попустив, І саме в міру підмостився, В висок Дареса затопив: З очей аж искри полетіли, І очі ясні соловіли, Сердешний об землю упав. Чмелів довгенько дуже слухав, І землю носом рив і нюхав, І дуже жалібно стогнав.
39.		Тут всі Ентелла вихваляли, Еней з панами реготавсь, З Дареса ж дуже глузували, Що силою він величавсь. Звелів Еней його підняти, На вітрі щоб поколихати Од ляпаса і щоб прочхавсь; Ентеллові ж дав на кабаку Трохи не цілую гривняку За те, що так він показавсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 30

40.		Еней же, цим не вдовольнившись, Іще гуляти захотів, І цупко пінної напившись, Ведмедів привести звелів. Литва на труби засурмила, Ведмедів зараз зупинила, Заставила їх танцювать. Сердешний звір перекидався, Плигав, вертівся і качався, Забув і бджоли піддерать.
41.		Як пан Еней так забавлявся, То лиха він собі не ждав, Не думав і не сподівався, Щоб хто з Олимпа кучму дав. Но те Юнона повернула І в голові так коверзнула, Щоб зараз учинить ярмис; Назула без панчіх патинки, Пішла в Ірисині будинки, Бо хитра ця була, як біс.
42.		Прийшла, Ірисі підморгнула, Черкнули в хижу разом вдвох, І на ухо щось їй шепнула, Щоб не підслухав який бог; І пальцем цупко прикрутила, Щоб зараз все те ізробила І їй би принесла лепорт. Ірися низько поклонилась І в ліжник зараз нарядилась, Побігла з неба як би хорт.
43.		В Сицилію як-раз спустилась, Човни Троянські де були, І між Троянок помістилась, Которі човнів стерегли. В кружку сердешні ці сиділи, І кисло на море гляділи, Бо їх не кликали гулять, Де чоловіки їх гуляли, Медок, сивушку попивали Без просипу неділь із п'ять.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 31

44.		Дівчата з лиха горювали, Нудило тяжко молодиць; Лиш слинку з голоду ковтали, Як хочеться кому кислиць. Своїх Троянців проклинали, Що через їх так горювали; Дівки кричали на ввесь рот; "Щоб їм хотілось так гуляти, "Як хочеться нам дівувати, "Коли б замордував їх чорт!"
45.		Троянці волокли з собою Старую бабу, як ягу, Лукаву відьму, злу Берою, Іскорчившуюся в дугу. Ірися нею ізробилась І як Бероя нарядилась І підступила до дівок: І щоб к ним лучче підмоститься І пред Юноной заслужиться, То піднесла їм пиріжок.
46.		Сказала: "помагай-Біг, діти!. "Чого сумуєте ви так? "Чи не остило тут сидіти? "Оце гуляють наші як! "Мов божевільних нас морочать, "Сім літ, як по морях волочать, "Глузують, як хотять із вас. "Але з другими бахурують, "Свої ж жінки нехай горюють... "Коли водилось це у нас?
47.		"Послухайте лиш, молодиці, "Я добрую вам раду дам; "І ви, дівчата білолиці — "Зробім кінець своїм бідам, "За горе ми заплатим горем — "А доки нам сидіть над морем? "Приймімось, човни попалім. "Тоді і мусять тут остаться "І нехотя до нас прижаться, — "Ось так на лід їх посадім!"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 32

48.		"Спасеть же Біг тебе, бабусю!" Троянки в голос загули; "Такої б ради, паньматусю, "Ми ізгадати не могли". І зараз приступили к флоту І принялися за роботу: Огонь кресати і нести Скіпки, тріски, солому, клоччя. Була тут всяка з них охоча, Пожар щоб швидче розвести.
49.		Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар! Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола. Поки Троянці огляділись, Що добре їх Троянки грілись, То часть мала човнів була.
50.		Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг, І бігти всім туди звелівши, Чим дуж до човнів сам побіг. На ґвалт у дзвона задзвонили, По улицях в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: "Хто в Бога вірує — рятуйте! "Рубай, туши, гаси, лий, куйте! "А хто ж таку нам кучму дав?"
51.		Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качавсь; І із цього свого задору Він, голову піднявши в гору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу, Свою і неню лаяв любу, Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 33

Еол "зібрав всіх вітрів до двора" (част. I, строфа 9).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 34

52.		"Гей ти, проклятий стариганю! "На землю з неба не зиркнеш, "Не чуєш, як тебе я ганю, "Зевес! — ні усом не моргнеш?!.. "На очах більма поробились, "Коли б до-віку посліпились, "Що не поможеш ти мені! "Чи це ж таки тобі не стидно, "Що пропаду, от лиш не видно? "Я ж, кажуть люде, внук тобі!
53.		"А ти, з сідою бородою, "Пане-добродію, Нептун! "Сидиш, мов демон, під полою. "Ізморщившись, старий шкарбун! "Коли б струхнув хоть головою "І цей пожар залив водою — "Тризубець щоб тобі зломивсь! "Ти базаринку любиш брати, "А людям в нужді помагати "Не дуже, бачу, поспішивсь.
54.		"І братік ваш Плутон, поганець, "Із Прозерпиною засів; "Пекельний, гаспидський коханець, "Іще себе там не нагрів? "Завів братерство з дьяволами "І в світі нашими бідами "Не погорює ні на час. "Не посилкується ні мало, "Щоб так палати перестало "І щоб оцей пожар погас.
55.		"І ненечка моя рідненька "У чорта десь тепер гуля; "А може спить уже п'яненька, "Або з хлоп'ятами ганя. "Тепер їй, бачу, не до соли: "Уже підтикавши десь поли, "Фурцює добре, навісна! "Коли сама з ким не ночує, "То для когось уже свашкує, — "Для цього тяжко поспішна!..

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 35

56.		"Та враг бери вас — що хотіте, "Про мене те собі робіть; "Мене на лід не посадіте, "Пожар лиш тільки погасіть; "Завередуйте по своєму "І будьте ласкаві, моєму "Зробіте лихові кінець. "Пустіть лиш з неба веремію "І покажіте чудасію, "А я вам піднесу ралець!"
57.		Тут тільки що перемолився Еней і рот свій затулив, Як ось із неба дощ полився, В годину ввесь пожар залив. Бурхнуло з неба, мов із бочки, Що промочило до сорочки, То драла вростіч всі дали. Троянці стали всі, як хлюща, Ім лучилася невсипуща, — Не раді і дощу були!
58.		Не знав же, на яку ступити, Еней і тяжко горював — Чи тут остатись, чи поплити, Бо враг не всі човни забрав. І миттю кинувсь до громади Просить собі у ней поради, Чого собою не вбагне. Тут довго тяжко рахували, І скільки не коверзували, Та все було, що не оне.
59.		Один з Троянської громади, Насупившися, все мовчав, І дослухавшись до поради, Ціпком все землю колупав. Це був пройдисвіт і непевний І всім відьмам був родич кревний, Упирь і знахарь ворожить: Умів і трясцю одшептати І кров христьянську замовляти І добре знав греблі гатить.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 36

60.		Бував і в Шльонському з волами, Не раз ходив за сіллю в Крим, Тарані торгував возами, Всі чумаки братались з ним. Він так здавався і нікчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох. Уже в чім, бач, порахувати, Що росказать — йому вже дати: Ні в чім не був страхополох.
61.		Невтесом всі його дражнили, По нашому ж те звавсь Охрім, — Мені так люди говорили, Самому ж не знайомий він. Побачив, що Еней гнівився, До його зараз підмостився, За білу рученьку і взяв, І вивівши Енея в сіни, Сам поклонився аж в коліни, Таку Енею річ сказав:
62.		"Чого ти сильно зажурився "І так надувся, як индик? "Зовсім охляв і занудився, "Мов по болотові кулик? "Чим більш журитися — все гірше, "Заплутаєшся в лісі більше, — "Покинь лиш горе і заплюй. "Піди вкладися гарно спати, "А послі будеш і гадати: "Спочинь та вже тоді міркуй".
63.		Послухавши Еней Охріма, Укрившись, на полу ліг спать; Но лупав тільки все очима, Не міг ні крихти задрімать. На всі боки перевертався, До люльки разів три приймався, Знемігся ж, мов і задрімав. Як ось Анхиз йому приснився, — Із пекла батечко явився І синові таке сказав:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 37

64.		"Прокинься, милеє дитятко! "Пробуркайся і проходись. "Це твій прийшов до тебе батько, "То не сполохайсь, не жахнись. "Мене боги к тобі послали "І так сказати приказали, "Щоб ти ні трохи не журивсь: "Пошлють тобі щасливу долю, "Щоб учинив ти божу волю "І швидче в Рим переселивсь.
65.		"Збери всі човни, що остались, "І гарно зараз іх оправ, "Придерж своїх, щоб не впивались "І цю Сицилію остав. "Пливи і не журись, небоже! "Уже тобі скрізь буде гоже. "Та ще, послухай, щось скажу: "Щоб в пекло ти зайшов до мене, "Бо діло єсть мені до тебе. "Я все тобі там покажу.
66.		"І по Олимпському закону "Уже ти пекла не минеш, "Бо треба кланятись Плутону, "А то і в Рим не допливеш. "Якусь тобі він казань скаже, "Дорогу добру в Рим покаже, "Побачиш, як живу і я. "А за дорогу не турбуйся, "До пекла навпростець прямуйся "Пішком, — не треба і коня.
67.		"Прощай же, сизий голубочок! "Бо вже стає на дворі світ; "Прощай, дитя! прощай, синочок!.." І в землю провалився дід. Еней зпросоння як схопився, Дрижав од страху і трусився, Холодний лився з його піт. І всіх Троянців поскликавши, І лагодитись приказавши, Щоб завтра поплисти, як світ.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 38

68.		К Ацесту зараз сам махнувши, За хліб подякував, за сіль; І там не довго щось побувши, Вернувся до своїх відтіль. Ввесь день збірались та вкладались І світа тільки що дождались, То посідали на човни. Еней же їхав щось не сміло, Бо море дуже надоїло, Як чумакам дощ в-осени.
69.		Венера тільки що уздріла, Що вже Троянці на човнах, К Нептуну на поклон побігла, Щоб не втопив їх у волнах. Поїхала в своїм ридвані, Мов сотника якого пані, Баскими конями, як звірь. І з кінними проводниками, З трьома назаді козаками, А коні правив машталір.
70.		Була на йому біла свита Із шаповальського сукна, Тясомкою кругом обшита, — Сім кіп стоялася вона; На-бакир шапочка стреміла, Далеко дуже червоніла, В руках же довгий був батіг; Їм грімко ляскав він із лиха, Скакали коні без оддиха, Ридван, мов вихор в полі, біг.
71.		Приїхала, загримотіла, Кобиляча мов голова; К Нептуну в хату і влетіла Так, як із вирію сова. І не сказавши ні пів слова — Нехай, каже, твоя здорова Бува, Нептуне, голова — Як навіжена прискакала, Нептуна в губи цілувала, Говорячи такі слова:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина II — 39

72.		"Коли, Нептун, мені ти дядько, "А я племінниця тобі, "Та ти ж мені хрещений батько — "Спасибі зароби собі: "Моєму поможи Енею, "Щоб він з ватагою своєю "Щасливо їздив по воді; "Уже і так пополякали, "На-силу баби одшептали, "Попався в зуби був біді".
73.		Нептун, моргнувши, засміявся; Венеру сісти попросив І після неї облизався, Сивухи чарочку налив; І так її почастувавши, Чого просила, обішавши, І зараз з нею попрощавсь. Повіяв вітр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею, Як стрілочка по морю мчавсь.
74.		Поромщик їх що-найглавніший З Енеєм їздив всякий раз, Йому слуга був найвірніший — По нашому він звавсь Тарас. Цей, сидя на кормі, хитався, По саме нільзя нахлестався Горілочки, коли прощавсь. Еней велів його приняти, Щоб не пустивсь на дно ниряти І в луччім місці би проспавсь.
75.		Но видно, що пану Тарасу, Написано так на роду, Щоб тільки до цього він часу Терпів на світі цім біду. Бо розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув і, не спитавши броду, Наввиринки пішла душа. Еней хотів, щоб окошилась Біда і більш не продолжилась, Щоб не пропали всі з коша.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 40

Частина III

1.		Еней-сподарь, посумувавши, На-силу трохи вгамувавсь; Поплакавши і поридавши. Сивушкою почастувавсь; Но все-таки його мутило І коло серденька крутило, Небіжчик часто щось вздихав; Він моря так уже боявся, Що на богів не полагався І батькові не довіряв.
2.		А вітри ззаду все трубили В потилицю його човнам, Що мчалися зо всеї сили По чорним пінявим водам. Гребці і весла положили Та сидя люлечки курили І кургикали пісеньок: Козацьких, гарних, запорожських, А які знали, то московських Вигадували бриденьок.
3.		Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ, Як в пікінери набірали, Як мандрував козак всю ніч; Полтавську славили Шведчину, І неня як свою дитину З двора провадила в поход; Як під Бендер'ю воювали. Без галушок як помірали, Колись як був голодний год.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 41

4.		Не так то діється все хутко, Як швидко кажуть нам казок: Еней наш плив хоть дуже прудко, Та вже ж він плавав не деньок. Довгенько по морю щось шлялись, І сами о світі не знались. Не знав Троянець ні один — Куди, про що і як швендюють, Куди це так вони мандрують, Куди їх мчить Анхизів син.
5.		Оттак поплававши не мало І поблудивши по морям, Якось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! До берега як-раз пристали, На землю з човнів повставали І стали тута оддихать. Ця Кумською земелька звалась, Вона Троянцям подобалась, Далось і їй Троянців знать.
6.		Розгардіяш настав Троянцям, Уп'ять забули горювать: Буває щастя скрізь поганцям. А добрий мусить пропадать. І тут вони не шанувались, А зараз всі і потаскались, Чого хотілося, шукать: Якому меду та горілки, Якому молодиці, дівки, Оскому щоб з зубів зігнать.
7.		Були бурлаки ці моторні, Тут познайомились той час, З диявола швидкі, проворні, Підпустять москаля як-раз. Зо всіми миттю побратались, Посватались і покумались, Мов зроду тутечки жили; Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенькету, Всі веремію підняли.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 42

8.		Де досвітки, де вечерниці, Або весілля де було. Дівчата де і молодиці, Кому родини надало — То тут Троянці і вродились; І лиш гляди, то й заходились Коло жінок там ворожить, І чоловіків підпоївши, Жінок, куди хто знав, повівши, Давай по чарці з ними пить.
9.		Які ж були до карт охочі, То не сиділи дурно тут; Гуляли часто до півночі В кіска, в парі, у лави, в жгут, У памфиля, в візка, і в кепа; Кому ж із них була дотепа, То в гроші грали в сім листів. Тут всі по волі забавлялись, Пили та грали, женихались, Ніхто без діла не сидів.
10.		Еней один не веселився, Йому не миле все було: Йому Плутон та батько снився І пекло в голову ввійшло. Оставивши своїх гуляти, Пішов скрізь по полях шукати, Щоб хто дорогу показав, Куди до пекла мандрувати, Щоб розізнати, роспитати, Бо в пекло стежки він не знав.
11.		Ішов, ішов, аж з русих кудрів В три ряди капав піт на ніс. Як ось забачив щось і уздрів, Густий пройшовши дуже ліс, — На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала І вся вертілася кругом. Він до тії прийшовши хати, Хазяїна став викликати. Прищурившися під вікном.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 43

12.		Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь; У двері стукав, добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть. Як вийшла бабище старая. Крива, горбатая, сухая, Запліснявіла, вся в шрамах, Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса І як в намисті — вся в жовнах».
13.		Еней, таку уздрівши цяцю, Не знав із ляку, де стояв: І думав, що свою всю працю, На-віки тута потеряв. Як ось до його підступила Яга ця і заговорила, Роззявивши свої уста: "Гай, гай же, слихом послихати, "Анхизенка у-віч видати! "А як забрів ти в ці міста?
14.		"Давно тебе я дожидаю, "І думала, що вже пропав; "Я все дивлюсь та визираю, "Аж ось коли ти причвалав. "Мені вже росказали з неба, "Чого тобі пильненько треба, — "Отець твій був у мене тут. Еней цьому подивувався І баби сучої спитався: Як відьму злую цю зовуть?
15.		"Я Кумськая зовусь Сивилла, "Ясного Феба попадя, "При його храмі посіділа, "Давно живу на світі я! "При Шведчині я дівувала, "А Татарва як набігала, "То вже я замужем була; "І першу сарану зазнаю; "Коли ж був трус, як ізгадаю, "То вся здригнусь, мов би мала.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 44

16.		"На світі всячину я знаю, "Хоть нікуди і не хожу, "Я людям в нужді помагаю: "Я їм на звіздах ворожу; "Кому чи трясцю одігнати, "От заушниць чи пошептати, "Або і волос ізігнать — "Шепчу, уроки проганяю, "Переполохи виливаю, "Гадюк умію замовлять.
17.		"Тепер ходімо лиш в каплицю, "Там Фебові ти поклонись "І обіщай йому телицю, "А послі гарно помолись. "Не пожалій лиш золотого "Для Феба світлого-ясного, "Та і мені що перекинь; "То ми тобі таки щось скажем, "А може в пекло шлях покажем... "Іди, утрись і більш не слинь".
18.		Прийшли в каплицю перед Феба; Еней поклони бити став, Щоб із блакитного Феб неба, Йому всю ласку показав. Сивиллу тут замордувало, І очі на лоб позганяло, І дибом волос став сідий; Клубком із рота піна билась, Сама ж вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в неї злий.
19.		Тряслась, кректала, побивалась, Як бубон, синя стала вся; Упавши на землю, качалась, У барлозі мов порося. І чим Еней молився більше, То все було Сивиллі гірше; А послі, як перемоливсь, З Сивилли тільки піт котився: Еней же на неї дивився, Дрижав од страху і трусивсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 45

20.		Сивилла трохи очуняла, Обтерла піну на губах І до Енея проворчала Приказ од Феба в цих словах: "Тана богів Олимпських рада, "Що ти і вся твоя громада "Не будете по смерть в Риму; "Но що тебе там будуть знати, "Твоє імення вихваляти, — "Но ти не радуйся цьому.
21.		"Іще ти вип'єш добру повну, "По всіх усюдах будеш ти; "І долю гірку, невгомонну "Готовсь свою не раз клясти, "Юнона ще не вдовольнилась, "Її злоба щоб окошилась "Хотя б на правнуках твоїх; "Но послі будеш жить по-панськи, "І люде всі твої Троянські "Забудуть всіх цих бід своїх".
22.		Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся — Не по йому ця річ була. "Трохи мене ти не морочиш, "Не росчовпу, що ти пророчиш", — Еней Сивиллі говорив: "Диявол знає, хто з вас бреше, "Трохи б мені було не лекше, "Як би я Феба не просив.
23.		"Та вже що буде, те і буде, "А буде те, що Бог нам дасть; "Не ангели — такії ж люде, "Колись нам треба всім пропасть, "До мене будь лиш ти ласкава, "Услужлива і нелукава — "Мене до батька поведи; "Я проходився б ради скуки "Побачити пекельні муки, — "А ну, на звізди погляди.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 46

24.		"Не перший я, та й не послідній, "Іду до пекла на поклон: "Орфей який уже негідний, "Та що ж йому зробив Плутон! "А Геркулес як увалився, "То так у пеклі росходився, "Що всіх чортяк порозганяв. "А ну, черкнім! А для охоти "Тобі я дам на дві охвоти... "Та ну ж — скажи, щоб я вже знав!"
25.		"Огнем, як бачу, ти іграєш", Йому дала яга одвіт; "Ти пекла, бачу, ще не знаєш, "Не мил тобі уже дєсь світ? "Не люблять в пеклі жартувати, "По-вік тобі дадуться знати, "От тільки ніс туди посунь! "Тобі там буде не до шмиги: "Як піднесуть із оцтом фіги, "То зараз вхопить тебе лунь.
26.		"Коли ж цю маєш ти охоту "У батька в пеклі побувать, "Мені дай зараз за роботу, "То я приймуся мусувать, "Як нам до пекла довалитись "І там на мертвих подивитись. "Ти знаєш — дурень не бере; "У нас хоть трохи хто тямущий, "Уміє жить по правді сущій, "То той, хоть з батька, то здере.
27.		"Поким же що, то ти послухай "Того, що я тобі скажу, "І голови соби не чухай... "Я в пекло стежку покажу. "В лісу великому, густому, "Непроходимому, пустому "Якеєсь дерево росте; "На нім кислиці не простії "Ростуть — як жар, всі золотії, "І деревце те не товсте.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 47

28.		"Із дерева цього зломити "Ти мусиш гільку хоть одну; "Без неї бо ні підступити "Не можна перед сатану; "Без гільки і назад не будеш, "І душу з тілом ти погубиш, — "Плутон тебе закабалить. "Іди ж та пильно приглядайся, "На всі чотирі озирайся, "Де деревце те заблищить.
29.		"Зломивши ж, зараз убірайся, "Як мога швидче утікай; "Не становись, не оглядайся, "І уха чим позатикай; "Хоть будуть голоси кричати, "Щоб ти оглянувся, прохати — "Гляди не озирайсь, біжи! "Вони, щоб тільки погубити, "То будуть все тебе манити; "Оттут себе ти покажи!.."
30.		Яга тут чорт-зна де дівалась, Еней остався тільки сам; Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам. Шукать її Еней попхався, Втомивсь, засапавсь, спотикався, Поки прийшов під темний ліс; Коловсь сердешний об тернину, Пошарпався ввесь об шепшину, Було таке, що рачки ліз.
31.		Цей ліс густий був несказанно І сумно все в йому було: Щось вило там безперестанно І страшним голосом ревло; Еней, молитву прочитавши І шапку цупко підв'язавши, В лісную гущу і пішов; Ішов і утомивсь чимало; І на дворі тоді смеркало, А яблуні ще не знайшов.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 48

32.		Уже він начинав боятись, На всі чотирі озиравсь; Трусивсь, та нікуди діватись: Далеко тяжко в ліс забравсь. А гірше ще його злякало, Як щось у очах засіяло: Оттут-то берега пустивсь! А послі дуже удивився, Як під кислицей опинився — За гільку зараз ухвативсь.
33.		І не подумавши ні мало, Нап'явсь, за гілечку смикнув — Аж дерево те затріщало, І зараз гільку одчахнув; І дав чим дуж із лісу драга, Що аж земля під ним дрижала. Біг так, що сам себе не чув, Біг швидко, не остановлявся, Увесь об колючки подрався, — Як чорт, у реп'яхах ввесь був.
34.		Прибіг к Троянцям, утомився І оддихати простягнувсь; Як хлюща, потом ввесь облився, Трохи-трохи не захлебнувсь. Звелів з бичні волів пригнати, Цапів з вівцями припасати — Плутону в жертву принести І всім богам, що пеклом правлять І грішних тормошать і давлять, Щоб гніву їм не навести.
35.		Як тільки темна та похмурна Із неба зслизла чорна ніч, Година ж стала балагурна, Як звізди повтікали пріч — Троянці всі заворушились, Завештались, закамешились На жертву приганять биків; Дяки з попами позбірались, Зовсім служити всі прибрались, Огонь роскладений горів.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 49

Нептун на ракові (част. I, строфа 11).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 50

36.		Піп зараз взяв вола за роги І в лоб обухом зацідив, І взявши голову між ноги, Ніж в черево і засадив; І виняв тельбухи з кишками, Росклав гарненько їх рядками І пильно кендюх розглядав. Енею послі божу волю І всім Троянцям добру долю, Мов по звіздам, все віщував.
37.		Як тут з скотиною возились І харамаркали дяки. Як вівці і цапи дрочились, В різницях мов ревли бики — Сивилла тут де не взялася, Запінилася і тряслася І галас зараз підняла: "К чортам ви швидче всі ізгиньте, "Мене з Енеєм тут покиньте, "Не ждіть, щоб тришія дала!
38.		"А ти, — мовляла ко Енею; — "Моторний, смілий молодець, "Прощайся з юрбою своєю, "Ходім лиш в пекло — там отець "Нас твій давно вже дожидає "І може без тебе скучає — "А ну, пора чемчикувать! "Возьми на плечі з хлібом клунок; "Нехай йому лихий прасунок, "Як голодом нам помірять.
39.		"Не йди в дорогу без запасу, "Бо хвіст од голоду надмеш; "А де-де иншого ти часу "І крихти хліба не найдеш. "Я в пекло стежку протоптала, "Я там не раз, не два бувала, "Я знаю тамошній народ; "Доріжки всі, всі уголочки, "Всі закоморочки, куточки "Уже не первий знаю год".

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 51

40.		Еней в цю путь як-раз зібрався, Шкапові чоботи обув, Підтикався, підперезався І пояс цупко підтягнув; А в руки добру взяв дрючину, — Обороняти злу личину, Як лічиться де од собак. А послі за руки взялися, Прямцем до пекла поплелися, — Пішли на прощу до чортяк.
41.		Тепер же думаю, гадаю — Трохи не годі і писать; Ізроду пекла я не знаю, Нездатний, далебі, брехать. Хиба, читателі, пождіте, Вгамуйтесь трохи, не галіте, — Піду я до людей старих, Щоб їх о пеклі роспитати, І попрошу їх росказати, Що чули од дідів своїх.
42.		Виргилій же, нехай царствує, Розумненький був чоловік, Нехай не вадить, як почує, — Та в давній дуже жив він вік. Не так тепер і в пеклі стало. Як в старину колись бувало І як покійник написав. Я може що-небудь прибавлю, Переміню і що оставлю, Писну — як од старих чував.
43.		Еней з Сивиллою хватались, До пекла швидче щоб прийти, І дуже пильно приглядались, До пекла двері як найти. Як ось перед якуюсь гору Прийшли і в ній велику нору Знайшли і вскочили туди. Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 52

44.		Ця улиця вела у пекло, Була вонюча і кальна; У ній і вдень було, мов смеркло, Од диму вся була чадна. Жила з сестрою тут Дрімота, Сестра же звалася Зівота; Поклон ці перші оддали Тімасі нашому Енею З його старою попадею, А послі далі повели.
45.		А потім смерть до артикулу Їм воздала косою честь, Наперед стоя калавуру, Який у її мосці єсть: Чума, війна, харцизство, холод, Короста, трясця, парші, голод; За цими ж тут стояли в ряд: Холера, шолуді, бешиха І всі мирянські, знаєш, лиха, Що нас без милости морять.
46.		Іще ж не все тут окошилось, Іще брела ватага лих: За смертію слідом валилось Жінок, свекрух і мачух злих: Вітчими йшли, тесті скуп'яги. Зяті і свояки мотяги, Сердиті шурини, брати, Зовиці, невістки, ятровки, Що все гризуться без умовки, — І всякі тут були кати.
47.		Якіїсь злидні ще стояли, Жували все в зубах папір, В руках каламарі держали, За уха настромляли пір. Це все десятські та соцькії, Началники, п'явки людськії, І всі прокляті писарі, Ісправніки все ваканцьові, Судді і стряпчі безтолкові, Повіренні, секретарі.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 53

48.		За цими йшли святі понури, Що не дивились і на світ — Смиренної були натури: Складали руки на живіт, Умильно Богу все молились, На тиждень днів по три постились І вслух не лаяли людей; На чотках мир пересуждали І вдень ніколи не гуляли, Вночі ж було не без гостей.
49.		Насупротив цих окаянниць, Квартал був цілий волоцюг, Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць І бахурів на цілий плуг; З обстриженими головами, З підрізаними пеленами Стояли хльорки наголо; І панночок філтіфікетних, Ласкавих, гарних і дотепних Багацько дуже щось було.
50.		І молодиці молоденькі, Що вийшли замуж за старих, Що всякий час були раденькі Потішить парнів молодих; І ті тут молодці стояли, Що недотепним помагали Для них сімейку росплодить; А діти гуртові кричали, Своїх пань-маток проклинали, Що не дали на світі жить.
51.		Еней хоть сильно тут дивився Такій великій новині, Та вже од страху так трусився, Мов сидя охляп на коні. Побачивши ж іще іздалі, Які там дива плазували, Кругом куди не поглядиш — Злякавсь, к Сивиллі прихилився, Хватавсь за дергу і тулився, Мов од кота в коморі миш.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 54

52.		Сивилла в дальший путь таскала — Не баскаличивсь би та йшов, І так швиденько поспішала — Еней не чув аж підошов, Хватаючися за ягою. Як ось уздріли пред собою Чрез річку в пекло перевіз. Ця ріпка Стиксом називалась, Сюди ватага душ збіралась, Щоб хто на той бік перевіз.
53.		І перевізник тут явився: Як циган, смуглой цери був, Од сонця ввесь він попалився, І губи, як арап, оддув; Очища в лоб позападали, Сметаною позапливали, А голова вся в ковтунах; Із рота слина все котилась, Як повстка, борода скомшилась, — Всім задавав собою страх.
54.		Сорочка зв'язана узлами Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дірках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець: Обутий в драні постоли, Із дір онучі волочились, Зовсім, хоть вижми, помочились; Пошарпані штани були.
55.		За пояс лико одвічало, На йому висів гаманець: Тютюн і люлька і кресало, Лежали губка, кремінець. Хароном перевізник звався, Собою дуже величався, Бо і не в шутку був божок: З крючком весельцем догрібався, По Стиксові, як стрілка мчався, — Був човен легкий, як пушок.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 55

56.		На ярмарку як слобожане, Або на красному торгу До риби товпляться миряне — Було на цьому так лугу. Душа товнала душу в боки І скреготали, мов сороки; Той пхавсь той сунувсь, инший ліз, Всі м'ялися, перебірались, Кричали, спорили і рвались, І всяк хотів, його щоб віз.
57.		Як гуща в сирівці іграє, Шиплять, як кваснуть, буряки, Як проти сонця рій гуляє — Гули ці так небораки; Харона плачучи прохали, До його руки простягали, Щоб взяв з собою на каюк; Но цей того плачу байдуже, На прозьби уважав не дуже: Злий з сина був старий дундук.
58.		І знай, що все веслом махає І в морду тиче хоч кому, Од каюка всіх одганяє, А по вибору своєму Потрошечку в човен сажає, І зараз човен одпихає, На другий перевозить бік. Кого не візьме, як затнеться, Тому сидіти доведеться, Гляди — і цілий може вік.
59.		Еней в кагал цей як убрався, Щоб зближитися к порому, То з Палінуром повстрічався, Штурманував що при йому. Тут Паліпур пред ним заплакав, Про долю злу свою балакав, Що через річку не везуть; Но баба зараз розлучила. Енею в батька за гвоздила, Щоб довго не базікав тут.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 56

60.		Попхались к берегу поближче, Прийшли на самий перевіз, Де засмальцьований дідище Вередував, як в греблі біс: Кричав буцім-то навіжений, І кобенив народ хрещений, Як водиться в шиньках у нас. Досталось родичам сердешним, Не дуже лаяв словом гречним, — Нехай же зносять в добрий час!
61.		Харон таких гостей уздрівши, Оскілками на їх дививсь, Як бик скажений заревівши, Запінивсь дуже і озливсь: "Відкіль такії це мандрьохи? "І так уже вас тут не трохи, — "Якого чорта ви прийшли? "Хиба щоб хати холодити! "Вас треба так одпровадити, "Щоб ви і місця не найшли!
62.		"Геть, преч вбірайтесь відсіль к чорту, "Я вам потилишника дам: "Поб'ю всю пику, зуби, морду, "Аж не пізна вас дідько сам: "Ійон же як захрабрували, "Живі сюди примандрували, "Бач, гиряві, чого хотять! "Не дуже я на вас покваплюсь, "Тут з мертвими ось не управлюсь, "Що так над шиєю й стоять".
63.		Сивилла бачить, що не шутка, Бо дуже сердиться Харон — Еней же був собі плохутка — Дала стариґаню поклон: "Та ну, на нас лиш придивися", Сказала: "дуже не гнівися, "Ми не сами прийшли сюди; "Хиба ж мене ти не пізнаєш, "Що так кричиш, на нас гукаєш? "Оце невидані біди!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 57

64.		"Ось глянься, що оце такеє! "Утихомирься, не бурчи: "Ось деревце, бач, золотеє, "Тепер же, коли хоч, мовчи". Потім все дрібно росказала, Кого до пекла провожала, До кого, як, про що, за чим... Харон же зараз схаменувся, Разів з чотирі погребнувся І з каючком причалив к ним.
65.		Еней з Сивиллою своєю Не мішкавши в човен ввійшли: Кальною річкою цією На той бік в пекло поплили; Вода в росколини лилася, Що аж Сивилла піднялася, Еней боявсь, щоб не втонуть; Но пан Харон так потрудився, На той бік так перехопився, Що нільзя й оком ізмигнуть.
66.		Приставши, висадив на землю, Узяв копійку за труди, За працьовиту свою греблю, І ще сказав, іти куди. Пройшовши відсіль гонів з двоє, Побравшись за руки обоє, Побачили, що ось лежав У бур'яні бровко муругий, Три голови мав пес цей мурий, Він на Енея загарчав.
67.		Загавкав грізно в три язики, Уже був кинувсь і кусать, Еней підняв тут крик великий, Хотів чим дуж назад втікать. Аж баба хліб бровку шпурнула І горло глевтяком заткнула, То він за кормом і погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так по-під рукою Тихенько от бровка убравсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 58

68.		Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсім на инший світ, Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд... Там тільки тумани великі, Там чутно жалібнії крики, Там мука грішним не мала. Еней з Сивиллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була...
69.		Смола там в пеклі клекотіла І грілася все в казанах Живиця, сірка, нефть кипіла, — Палав огонь — великий, страх! В смолі цій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли, Хто як за віщо заслужив... Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати, Яких було багацько див!
70.		Панів за те там мордували, І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали, І ставили їх за скотів; За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал. Чорти за ними приглядали, Залізним пруттям підганяли, Коли який з них приставав.
71.		Огненним пруттям оддирали Кругом на спину і живіт, Себе що сами убивали, Яким остив наш білий світ. Гарячим дьогтем заливали, Ножами під боки штрикали, Щоб не хапались умірать, Робили різнії їм муки, Товкли у мужчирях їм руки, Не важились щоб убивать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 59

72.		Багатим та скупим зливали Ростопленеє срібло в рот, А брехунів там заставляли Лизать гарячих сковород; Які ж із роду не женились, Та по чужих кутках живились, Такі повішені на крюк, Зачеплені за теє тіло, На світі що грішило сміло, І не боялося цих мук.
73.		Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам, Давали в пеклі добру хльору, Всім по заслузі, як котам. Тут всякії були цехмистри, І ратмани, і бургомистри, Судді, підсудки, писарі, Які по правді не судили Та тільки грошики лупили І одбірали хабарі.
74.		І всі розумні филозопи, Що в світі вчились мудровать; Ченці, попи і крутопопи, Мирян щоб знали научать, Щоб не ганялись за гривнями, Щоб не возились з попадями Та знали церкву щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не іржали, А мудрі звізд щоб не знімали — Були в огні на самім дну.
75.		Жінок своїх що не держали В руках, а волю їм дали, По весіллях їх одпускали, Щоб часто в приданках були І до півночі там гуляли, І в гречку де-коли скакали — Такі сиділи всі в шапках І з превеликими рогами, З зажмуреними всі очами, В кип'ячих сіркой казанах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 60

76.		Батьки, які синів не вчили, А гладили по головах, І тільки знай, що їх хвалили — Кипіли в нефті в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в ні-на-що, А послі чубили батьків І всею силою бажали, Батьки щоб швидче умірали, Щоб їм принятись до замків.
77.		І ті були там лигоминці, Піддурювали що дівок, Що в вікна дрались по драбинці, Під темний, тихий вечорок; Що будуть сватать їх, брехали, Підманювали, улещали, Поки добрались до кінця; Поки дівки од переносу До самого товстіли носу, Що сором послі до вінця.
78.		Були там купчики проворні, Що їздили по ярмаркам І на аршинець на підборний Поганий продавали крам. Тут всякії були пронози, Перекупки і шмаровози, Жиди, міняйли, шинкарі; І ті, що фиґи-миґи возять, Що в боклагах гарячий носять, — Там всі пеклися крамарі.
79.		Паливоди і волоцюги, Всі зводники і всі плути, Ярижники і всі п'янюги, Обманщики і всі моти, Всі ворожбити, чародії, Всі гайдамаки, всі злодії, Шевці, кравці і ковалі; Цехи: різницький, коновальський, Кушнірський, ткацький, шаповальський — Кипіли в пеклі всі в смолі.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 61

80.		Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики. Була тут шляхта і міщане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряне і попи.
81.		Гай, гай!.. та нігде правди діти, Брехня ж наробить лиха більш: Сиділи там скучні піїти, Писарчуки поганих вірш, Великії терпіли муки: Їм зв'язані були і руки, Мов у Татар терпіли плін. От-так і наш брат попадеться, Що пише, не остережеться... Який же втерпить його хрін?
82.		Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику. Гарячу мідь лили за шкуру І роспинали на бику: Натуру мав він дуже бридку, Кривив душею для прибитку, Чужеє оддавав в печать; Без сорома, без Бога бувши І восьму заповідь забувши, Чужим пустився промишлять.
83.		Еней як відсіль відступився І далі трохи одійшов, То на другеє нахопився, Жіночу муку тут найшов. В другім зовсім цих каравані Піджарювали, як у бані, Що аж кричали на чім світ; Оці то галас ісправляли, Гарчали, вили і пищали, Після куті мов на живіт!..

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 62

84.		Дівки, баби і молодиці Кляли себе і ввесь свій рід, Кляли всі жарти, вечерниці, Кляли і жизиь, і білий світ... За те їм так там задавали, Що через міру мудрували І верховодили над всім; Хоть чоловік і не онеє, Коли же жінці, бачиш, теє, Так треба угодити їй.
85.		Були там чесні пустомолки, Що знали ввесь святий закон, Молилися без остановки І били сот по п'ять поклон, Як в церкві між людьми стояли І головами все хитали; Як же були на самоті, То молитовники ховали, Казились, бігали, скакали І гірше де-що в темноті.
86.		Були і тії там панянки, Що наряжались на показ; Мандрьохи, хльорки і діптянки, Що продають себе на час. Ці в сірці і в смолі кипіли, За те, що жирно дуже їли І що їх не страшив і піст, Що все прикушували губи, І скалили біленькі зуби, І дуже волочили хвіст.
87.		Пеклись тут гарні молодиці, Аж жаль було на їх глядіть — Чорняві, повні, милолиці; І ці тут мусили кипіть, Що замуж за старих ходили І мишаком їх поморили, Щоб послі гарно погулять І з парубками поводитись, На світі весело нажитись І не голодним умірать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 63

88.		Якіїсь мучились там птахи З куделями на головах. Це чеснії, не потіпахи, Були тендітні при людях; А без людей — не можна знати, Себе чим мали забавляти, Про те лиш знали до дверей. Їм тяжко в пеклі докоряли, Смоли на щоки наліпляли, Щоб не дурили так людей.
89.		Бо щоки терли манією, А блейвасом і ніс, і лоб. Щоб краскою, хоть не своєю, Причарувать к собі кого б; Із ріпи підставляли зуби, Ялозили все смальцем губи, Щоб підвести на гріх людей; Піндючили якіїсь бочки, Мостили в пазусі платочки, В которих не було грудей.
90.		За цими по ряду шварчали В роспалених сковородах Старі баби, що все ворчали, Базікали о всіх ділах; Все тільки старину хвалили, А молодих товкли та били, Не думали ж, які були, Іще як сами дівували Та з хлопцями як гарцювали, Та й по дитинці привели.
91.		Відьом же тут колесували І всіх шептух і ворожок; Там жили з їх чорти мотали І без ветушки на клубок: На припічках щоб не орали, У комени щоб не літали, Не їздили б на упирях; І щоб дощу не продавали, Вночі людей щоб не лякали, Не ворожили б на бобах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 64

92.		А зводницям таке робили, Що цур йому вже і казать, На гріх дівок що подводили І цим учились промишлять; Жінок од чоловіків крали І волоцюгам помагали Рогами людський лоб квітчать; Щоб не-своїм не торгували, Того б на одкуп не давали, Що треба про запас держать.
93.		Еней там бачив щось не мало Кип'ячих мучениць в смолі... Як з кабанів топилось сало, Так шкварилися ці в огні: Були і світські, і черниці, Були дівки і молодиці, Були і пані, й панночки; Були в свитках, були в охвотах, Були в дулєтах і в капотах, — Були всі грішні жіночки.
94.		Но це були все осужденні, Які померли не тепер; Без суду ж не палив пекельний Огонь, недавно хто умер. Ці всі були в другім загоні, Як би лошата, або коні, — Не знали, попадуть куди. Еней, на перших подивившись І о бідах їх пожурившись, Пішов другими ворітьми.
95.		Еней ввішовши в цю кошару, Побачив там багацько душ, Вмішавшися між цю отару, Як між гадюки чорний уж. Тут різні душі похожали, Все думали та все гадали — Куди то за гріхи їх впруть? Чи в рай іх пустять веселитись, Чи може в пекло пошмалитись І за гріхи їм носа втруть?

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 65

Дидона і Троянці (част. I, строфи 21-25).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 66

96.		Було їм вільно розмовляти Про всякії свої діла, І думати, і мізкувати — Яка душа, де, як жила. Багатий тут на смерть гнівився, Що він з грішми не розлічився, Кому і скільки треба дать; Скупий же тоскував, нудився, Що він на світі не нажився, І що не вспів і погулять.
97.		Сутяга толкував укази, І що то значить наш Статут; Росказував свої прокази, На світі що робив цей плут; Мудрець же физику провадив І толкував якихсь монадів, І думав, відкіль взявся світ? А мартопляс кричав, сміявся, Росказував і дивувався, Як добре знав жінок дурить.
98.		Суддя там признавався сміло, Що з ґудзиками за мундирь Таке переоначив діло, Що може б навістив Сибірь, Та смерть ізбавила косою, Що кат легенькою рукою Плечей йому не покропив; А лікярь скрізь ходив з ланцетом, З слабительним і спермацетом І чванивсь, як людей морив.
99.		Ласощохлисти похожали, Всі фертики і паничі, На пальцях нігтики кусали, Росприндившись, як павичі; Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали, Що рано їх побрала смерть, — Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили, Не всім успіли морду втерть.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 67

100.		Моти, картьожники, п'янюги І ввесь проворний, чесний род, Лакеї, конюхи і слуги, Всі кухарі і скороход — Побравшись за руки, ходили І все о плутнях говорили, Які робили, як жили: Як паній і панів дурили, Як по шиньках вночі ходили І як з кишень хустки тягли.
101.		Там придзиґльованки журились, Що нікому вже підморгнуть, За ними більш не волочились, Тут їх заклекотіла путь. Баби тут більш не ворожили І простодушних не дурили; Які ж дівок охочі бить, Зубами з серця скреготали, Що наймички їх не вважали І не хотіли їм годить.
102.		Еневі уздрів свою Дидону, Осмалену, мов головня, Як-раз по нашому закону Пред нею шапочку і зняв: "Здорова! — глянь.., де ти взялася? "І ти, сердешна, приплелася "Із Карфагени аж сюда!.. "Якого біса ти спеклася? "Хиба на світі нажилася? "Чорт-мав тобі десь і стида!
103.		"Така смашная молодиця — "І глянь! умерла залюбки... "Рум'яна, повна, білолиця, "Хто гляне, то лизне губки; "Тепер з тебе яка утіха? "Ніхто не гляне і для сміха, "На-вік тепер пропала ти! "Я, далебі, в тім не виною, "Що так роз'їхався з тобою: "Мені приказано втекти.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 68

104.		"Тепер же, коли хоч, злигаймось "І нумо жить так, як жили, "Тут закурім, заженихаймось, "Не розлучаймось ніколи. "Ходи, тебе я помилую, "Прижму до серця — поцілую..." Йому ж Дидона наодріз Сказала: "к чорту убірайся, "На мене більш не женихайся... "Не лізь, бо розіб'ю і ніс".
105.		Сказавши, чорт-зна де пропала, Еней не знав, що і робить; Коли б яга не закричала, Що довго годі говорить, То може б там і застоявся І може той пори дождався, Щоб хто і ребра полічив: Щоб з вдовами не женихався, Над мертвими не наглумлявся, Жінок любов'ю не морив.
106.		Еней з Сивиллою попхався В пекельную подалі глуш; Як на дорозі повстрічався З громадою знакомих душ. Тут всі з Енеєм обнімались, Чоломкались і цілувались; Побачивши князька свого, Тут всяк сміявся, реготався: Еней до всіх їх доглядався, Знайшов з Троянців ось кого:
107.		Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харька, Леська, Олешка і Сізьона, Пархома, Їська і Феська, Стецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса; Були Денис, Остап, Овсій І всі Троянці, що втопились, Як на човнах з ним волочились; Тут був Вернигора Мусій.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 69

108.		Жидівська школа завелася, Великий крик всі підняли, І реготня де не взялася, Тут всяку всячину верзли; Згадали чорт-знає колишнє, Балакали уже і лишнє, І сам Еней тут росходивсь. Щось балагурили довгенько, Хоч ізійшлися і раненько, Та пан Еней наш опізнивсь.
109.		Сивиллі це не показалось, Що так пахолок застоявсь, Що дитятко так розбрехалось, Уже і о світі не знавсь, — На його грізно закричала, Залаяла, запорощала, Що аж Еней ввесь затрусивсь. Троянці так же всі здригнули І вростіч, хто куди, махнули, Еней за бабою пустивсь.
110.		Ішли, і як би не збрехати — Трохи не в пару добрих гін, Як ось побачили і хати, І ввесь Плутонів царський дім. Сивилла пальцем указала, І так Енеєві сказала: "От тут і пан Плутон живе "І з Прозерпиною своєю, "До їх то на поклон з гіллею "Тепер я поведу тебе".
111.		І тільки що прийшли к воротам, І в двір пустилися чвалать, Як баба бридка, криворота, "Хто йде?" їх стала окликать. Мерзенне чудо це стояло І било під двором в клепало, Як в панських водиться дворах; Обмотана вся ланцюгами, Гадюки вилися клубками На голові і на плечах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 70

112.		Вона без всякого обману І щиро без обиняків Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків; Кусала, гризла, бичувала, Кришила, шкварила, щипала, Топтала, дряпала, пекла, Порола, корчила, пиляла, Вертіла, рвала, шпигувала І кров із тіла їх пила.
113.		Еней, бідняжка, ізлякався, І ввесь, як крейда, побілів І зараз у яги спитався, Хто їй так мучити велів? Вона йому все росказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклі єсть суддя Еак; Хоть він на смерть не осуждає, Та мучити повелівав, І як звелить — і мучать так.
114.		Ворота сами одчинились, Не смів ніхто їх задержать, Еней з Сивиллою пустились, Щоб Прозерпині честь оддать І піднести їй на болячку Ту суто-золоту гіллячку, Що сильно так вона бажа. Но к ній Енея не пустили, Прогнали, трохи і не били, Бо хиріла їх госпожа.
115.		А далі вперлися в будинки Підземного цього царя, — Ні гіч, ні гаріля пилинки. Було все чисто, як зоря; Цвяховані були там стіни І вікна всі з морської піни; Шумиха, оливо, свинець, Блищали міді там і криці, Всі убрані були світлиці, — По правді, панський був дворець.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 71

116.		Еней з ягою розглядали Всі дива там, які були, Роти свої пороззявляли І очі на лоби п'яли; Проміж собою все зглядались, Всьому дивились, осміхались, Еней то цмокав, то свистав. Оттут то душі ликували, Що праведно в миру живали! Еней і цих тут навіщав.
117.		Сиділи, руки поскладавши, Для них все празиики були; Люльки курили полягавши, Або горілочку пили — Не тютюнкову і не пінну, Но третьопробну, перегінну, Настоянную на бодян, Під челюстами запікану, І з ганусом, і до калгану, В ній був і перець, і шапран.
118.		І ласощі все тільки їли: Сластьони, коржики, стовпці, Вареники пшенишні, білі, Пухкі з кав'яром буханці; Часник, рогіз, паслін, кислиці Козельці, терн, глід, полуниці, Крутії яйця з сирівцем, І дуже вкусную ясшню — Якусь німецьку, не тутешню, А запивали все пивцем.
119.		Велике тут було роздолля Тому, хто праведно живе, Так, як велике безголов'я Тому, хто грішну жизнь веде. Хто мав к чому яку охоту, Тут утішався тим до поту, — Тут чистий був розгардіяш; Лежи, спи, їж, пий, веселися, Кричи, мовчи, співай, крутися; Рубайсь — так і дадуть палаш.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 72

120.		Ні чванились, ні величались, Ніхто не знав тут мудрувать, Крий Боже! щоб ні догадались Брат з брата в чім покепкувать: Ні сердилися, ні гнівились. Ні лаялися і не бились, А всі жили тут люб'язно; Тут всякий гласно женихався, Ревнивих ябед не боявся; Було в-обще все за одно.
121.		Ні холодно було, ні душно, А саме так, як в сіряках, І весело і так не скушно, На великодних як святках; Коли кому що захотілось, То тут як з неба і вродилось, — Оттак то добрі тут жили! Еней. це зрівши, дивувався, І тут яги своєй спитався, Які це праведні були?
122.		"Не думай, щоб були чиновні", Сивилла цей дала одвіт: "Або що грошей скрині повні, "Або в яких товстий живіт; "Не ті це, що в цвітних жупанах, "В кармазинах, або сап'янах; "Не ті ж, що з книгами в руках, "Не лицарі, не розбишаки; "Не ті це, що кричать: "і паки", "Не ті, що в золотих шапках.
123.		Де бідні нищі, навіженні, "Що дурнями счисляли їх, "Старці, хромі, сліпорожденні, "З яких був людський глум і сміх; "Це — що з порожніми сумками "Жили голодні під тинами, "Собак дражнили по дворах; "Це ті, що Біг дасть получали, "Це ті, яких випроважали, "В потилицю і по плечах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 73

124.		"Це вдови бідні, безпомощні, "Яким приюту не було; "Це діви чесні, непорочні, "Яким спідниці не дуло; "Це — що без родичів остались "І сиротами називались, "А послі вбгались і в оклад; "Це — що проценту не лупили, "ІЦо людям помагать любили, "Хто чим багат, то тим і рад.
125.		"Тут так же старшина правдива, "Бувають всякії пани, — "Но тільки трохи цього дива, "Не кваплються на це вони! "Бувають військові, значкові, "І сотники, і бунчукові, "Які правдиву жизнь вели; "Тут люде всякого завіту "По білому єсть кілька світу, "Которі праведно жили."
126.		«Скажи ж, моя голубко сиза", Іще Еней яги спитав: "Чом батька я свого Анхиза "І досі в вічі не видав "Ні з грішними, ні у Плутона? "Хиба йому нема закона, "Куди його щоб засадить?" "Він божої, — сказала, — крови, "І по Венериній любові, "Де схоче, буде там і жить."
127.		Базікавши зійшли на гору, На землю сіли оддихать, І попотівши саме в пору, Тут принялися розглядать, Анхиза щоб не прогуляти, Обридло бо і так шукати. Анхиз же був тоді внизу, І похожавши по долині, Об миленькій своїй дитині Водив по мізку коверзу.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 74

128.		Як глядь на-гору ненароком, І там свого синка уздрів: Побіг старий не просто — боком І ввесь од радости згорів. Хватавсь з синком поговорити, О всіх спитатись, розпросити І повидатись хоть часок; Енеєчка свого обняти, По-батьківськи поцілувати, Його почути голосок.
129.		"Здоров, синашу, ма дитино!" Анхиз Енеєві сказав: "Чи це ж тобі таки не стидно, "Що довго я тебе тут ждав? "Ходім лишень к моїй господі, "Там поговорим на свободі, "За тебе будем міркувать." Еней стояв так, мав дубина, Котилась з рота тільки слина, Не смів мерця поцілувать.
130.		Анхиз цю бачивши причину, Чого синочок сумував, І сам хотів обнять дитину — Та ба! уже не в ту попав: Принявсь, його щоб научати, І тайности йому сказати, Який Енеїв буде плід, Якії діти будуть жваві, На світі зроблять скільки слави, Яким то хлопцям буде дід.
131.		Тоді то в пеклі вечерниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки та молодиці І там робили не пусте: У ворона собі іграли, Весільних пісеньок співали, Співали тут і колядок; Палили клоччя, ворожили, По спині лещатами били, Загадували загадок.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 75

132.		Тут заплітали джереґелі, Дробушечки на головах; Скакали по полу веґері, В тісної баби по лавках; А в комин сужених питали, У хатніх вікон підслухали, Ходили в північ по пустках; До свічки ложечки палили, Щитину із свині шмалили, Або жмурились по кутках.
133.		Одна дівча була гостренька І саме ухо прехихе (?), Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, — Було з диявола лихе. Вона тут тільки і робила, Що всім гадала, ворожила — Могуща в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так як-раз і додала!
134.		Одна дівча була гостренька І саме ухо прехихе (?), Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, — Було з диявола лихе. Вона тут тільки і робила, Що всім гадала, ворожила — Могуща в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так як-раз і додала!
135.		Привідця зараз ця шептуха І примостилась к старику, Йому шепнула біля уха І завела з ним річ таку: "Ось я синкові загадаю, "Поворожу і попитаю, "Йому, що буде, роскажу; "Я ворожбу такую знаю, "Хоть що, по правді одгадаю, "І вже ніколи не збрешу."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 76

136.		І зараз в горщечок наклала Відьомських різних-всяких трав, Які на Констнитина рвала, І те гніздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шевлію, Петрів батіг і конвалію, Любисток, просерень, чебрець, — І все це налила водою Погожою, непочатою, Сказавши скількись і словець.
137.		Горщок цей черепком накрила, Поставила його на жар І тут Енея присадила, Щоб огоньок він роздував. Як розігрілось, зашипіло, Запарилось, заклекотіло, Ворочалося зверху вниз — Еней наш насторочив уха: Мов чоловічий голос слуха, Те чує і старий Анхиз.
138.		Як стали роздувать пильніше, Горщок той дужче клекотав, Почули голос виразніше І він Енею так сказав: "Енею годі вже журитись, "Од його має росплодитись "Великий і завзятий рід; "Всім світом буде управляти, "По всіх усюдах воювати, "Підверне всіх собі під спід.
139.		"І Римськії поставить стіни, "В них буде жити, як в раю; "Великі зробить переміни "Во всім окружнім там краю; "Там будуть жить та поживати, "Покіль не будуть цілувати "Ноги чиєїсь постола... "Но відсіль час тобі вбіраться "І з пан-отцем своїм прощаться, "Щоб голова тут не лягла".

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина III — 77

140.		Цього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, І в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком. Та ба! вже нічим пособити, Енея треба відпустити, Із пекла вивести на світ. Прощалися і обнімались, Слізьми гіркими обливались — Анхиз кричав, як в марті кіт.
141.		Еней з Сивиллою старою Із пекла бігли навпростець; Синок ворочав головою, Поки аж не сховавсь отець. Прийшов к Троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку, Де їм велів себе пождать. Троянці покотом лежали І на дозвіллі добре спали, — Еней і сам уклався спать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 78

Частина IV

1.		Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить, І зараз тяглом закишкуєш І в буркоті закеньдюшить; Коли ж що напхом з'язикаєш, І в тереб добре зживотаєш, То на веселі занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, І ввесь забуд свій зголодуєш І біг до горя зачортить.
2.		Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ят; Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощі ааденежать; Коли давало сп'ятакуєш, То може чуло зновинуєш, Як що з тобою спередить: Куди на плавах човнувати, Як угодилі Юнонати І як Еней замінервить.
3.		Мене за цю не лайте мову, Не я її скомпонував; Сивиллу лайте безтолкову, Її це мізок змусував. Це так вона коверзувала, Енеєві пророкувала, Йому де поступатись як: Хотіла мізок закрутити, Щоб грошей більше улупити, Хоть бідний був Еней і так.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 79

4.		Та треба з лиха догадаться Як прийде узлом до чогось, А з відьмою не торгуваться, Щоб хлипати не довелось. Подякував старую суку Еней за добрую науку, Шагів з дванадцять в руку дав. Сивилла грошики в калитку, Піднявши пелену і свитку, — Ізслизла, мов лихий злигав.
5.		Еней, ізбувши сучу бабу, Як мога швидче на човни, Щоб не дала Юнона швабу, Що опинився б в сатани. Троянці в човни посідавши І швидко їх поодпихавши, По вітру гарно поплили; Гребли з диявола всі дружно, Що де-яким аж стало душно, По хвилі весельця гули.
6.		Пливуть — аж вітри забурчали І закрутили не шутя, Завили грізно, засвистали — Нема Енеєві пуття! І зачало човни бурхати, То сторч, то на бік колихати, Що враг устоїть на ногах; Троянці з ляку задрижали, Як лиху помогти — не знали, І грали тільки на зубах.
7.		Як ось став вітер ущухати І хвилі трохи уляглись; Став місяць з хмари виглядати, І звізди на небі блись-блись! Агу! Троянцям легче стало, І тяжке горе з серця спало, Уже бо думали пропасть. З людьми на світі так буває: Коли кого міх налякає, То послі торба спать не дасть.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 80

8.		Уже Троянці вгамувались, Могоричу всі потягли; І, мов меньки, повивертались, Безпечно спати залягли; Аж ось поромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував: "Пропали всі ми з головами, "Прощаймось з тілом і душами, "Остатній наш народ пропав!
9.		"Заклятий острів перед нами "І ми його не минемо, "Не пропливем нігде човнами, "А на йому пропадемо. "Живе на острові цариця "Цирцея, люта чарівниця "І дуже злая до людей; .Які лиш не остережуться, "А їй на острів попадуться, "Тих переверне на звірей.
10.		"Не будеш тут ходить на парі, "А підеш зараз чотирма; "Пропали, як сірко в базарі! "Готовте шиї до ярма! "По нашому хохлацьку строю "Не будеш цапом, ні козою, "А вже запевне що волом: "І будеш в плузі похожати, "До броваря дрова таскати, "А може підеш бовкуном.
11.		"Лях цвенькати уже не буде, "Загубить чуйку і жупан "І "не позвалям" там забуде, "А заблеє так, як баран. "Москаль — бодай би не козою "Замекекекав з бородою; "А Прус хвостом не завиляв, "Як, знаєш, лис хвостом виляє, "Як дуже Дойда налягає, "І як Чухрай у гонку дав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 81

Дидона та Еней (част. I, строфа 52.
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 82

12.		"Цесарці ходять журавлями, "Цирцеї служать за гусар "І в острові тім сторожами; "Італіянець же — маляр "Ісквапнішнй на всякі штуки, "Співак, танцюра на всі руки, "Уміє і чижів ловить, — "Цей переряжен в обез'яну, "Ошийник носить із сап'яну "І осужден людей смішить.
13.		"Французи ж дивнії сіпаки, "Головорізи-різники, — "Ці перевернуті в собаки, "Чужі щоб гризли маслаки. "Вони і на владику лають, "За горло всякого хватають, "Гризуться і проміж себе: "У них хто хитрий, то і старший, "І знай всім наминає парші, "Чуприну всякому скубе.
14.		"Повзуть Швейцарці черв'яками, "Голланці квакають в багні, "Чухонці лазять мурав'ями, "Пізнаєш жида там в свині. "Индиком ходить там Гишпанець, "Кротом же лазить Португалець, "Звіркує Шведин вовком там; "Датчанин добре жеребцює, "Ведмедем Турчин там танцює, — "Побачите, що буде нам!..."
15.		Біду побачив неминучу Троянці всі і пан Еней. Зібралися в одну всі кучу Подумать о біді своєй, І миттю тут уговорились, Щоб всі хрестились і молились, Щоб тільки острів їм минуть; Молебень же втяли Еолу, Щоб вітрам, по його ізволу, В другий бік повелів дмухнуть.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 83

16.		Еол молебнем вдовольнився І вітрів зараз одвернув, Троянський плав перемінився, Еней буть звїрем увильнув. Ватага вся повеселіла, Горілка з пляшок булькотіла, Ніхто ні краплі не пролив; Потім взялися за весельця І пригребнули всі од серця, Мов би Еней по почті плив.
17.		Еней по човну похожая, Романський тютюнець курив, На всі чотирі розглядая, Коли б чого не пропустив. "Хваліте, — крикнув, — братця, Бога, "Гребіте дужче яко-мога, "От Тибр перед носом у нас! "Ця річка Зевсом обіщана "І з берегами нам оддана. "Греби!... от закричу — шабас!"
18.		Гребнули раз, два, три, чотирі, Як на — у берега човни! Троянці наші чуприндирі На землю скіць — як там були! І зараз стали роскладатись, Копати, строїть, ташуватись, Мов їм під лагерь суд одвів. Еней кричить: "моя тут воля! "І скільки оком скинеш поля — Скрізь геть настрою городів!..."
19.		Земелька ця була Латинська, Завзятий царь в ній був Латин, Старий скупиндя — скурвасинська; Дрижав, як Каїн, за алтин. А также всі його підданці, Носили латані галанці, Дивившись на свого царя; На гроші там не козиряли, А в кітьки крашанками грали, — Не візьмеш даром сухаря.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 84

20.		Латин цей, хоть не дуже близько, А все Олимпським був рідня, Не кланявся нікому низько, Для його все була бридня. Мерика, кажуть, його мати, До Фавна стала учащати Та і Латина добула. Латин дочку мав чепуруху, Проворну, гарну і моргуху, — Одна у нього і була.
21.		Дочка була зальотна птиця І ззаду, спереду — кругом; Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом. Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода; Хоть хто на неї ненароком Закине молодецьким оком, То так її і вподоба.
22.		Така дівча — кусочок ласий, Заслинишся, як глянеш раз: Що ваші гречеські ковбаси, Що ваш первак грушевий квас!.. Завійниця од неї вхопить, На голову насяде клопіт, А може тьохне і не так; Поставить рогом ясні очі, Що не доспиш петрівськой ночі, — Те по собі я знаю сам...
23.		Сусідні хлопці женихались На гарну дівчину таку, І сватать де-які питались, Які хотіли, щоб смаку В Латиновій дочці добиться, Царя приданим поживиться, Геть, геть — і царство за чуб взять. Но ненечка її Амата, В душі своїй була строката: Не всякий їй любився зять.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 85

24.		Один був Турн царьок нешпетний, З Латином у сусідстві жив, Дочці і матері прикметний І батько дуже з ним дружив. Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок; І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, — Куди не кинь, був Турн царьок.
25.		Пан Турн щось дуже підсипався Царя Латина до дочки: Як з нею був, то виправлявся І піднимавсь на каблучки. Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата: Уже нашили рушників І всяких всячин напридбали, Які на сватанні давали, — Все сподівались старостів.
26.		Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє; Що буде, ти того не знасш, Утратиш може і своє. Не розглядівши, кажуть, броду, Не лізь прожогом перший в воду, Бо щоб не насмішив людей; І перше в волок подивися, Тоді і рибою хвалися, Бо будеш йолоп, дуралей.
27.		Як пахло сватанням в Латина І ждали тільки четверга, Аж тут Анхизова дитина Припленталась на берега Зо всім своїм Троянським плем'ям. Еней не марно тратив врем'я, По-молодецьку закурив: Горілку, пиво, мед і брагу, Поставивши перед ватагу, Для збору в труби засурмив.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 86

28.		Троянство, знаєш, все голодне Сипнуло рисьтю на той клик; Як галіч в врем'я непогодне, Всі підняли великий крик. Сивушки зараз ковтонули По ківшику — і не здригнули І докосились до потрав. Все військо добре убірало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав.
29.		Вбірали січену капусту Шатковану і огірки — Хоть це було в час м'ясопусту, — Хрін з квасом, редьку, буряки, Рябка, тетерю, саламаху — Як не було: поїли з маху І всі строщили сухарі. Що ни було, все поз'їдали, Горілку всю повипивали, Як на вечері косарі.
30.		Еней оставив із носатку Було горілки про запас. Но клюкнув добре по порядку, Розщедривсь, як бува у нас, Хотів посліднім поділитись, Щоб до кінця уже напитись, І добре цівкою смикнув. За ним і вся його голота Тягла, поки була охота, Що де-який і хвіст надув.
31.		Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки — Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки. Троянці з хмелю просипались, Скучали, що не похмелялись; Пішли, щоб землю озирать, Де їм показано селитись, Жить, будуватися, женитись, І щоб Латинців розпізнать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 87

32.		Ходили там, чи не ходили, Як ось вернулись і назад І чепухи нагородили, Що пан Еней не був і рад. Сказали: "люде тут бормочуть, "Язиком дивним нам сокочуть, "І ми їх мови не втнемо; "Слова свої на ус кінчають, "Як ми що кажем їм, не знають, — "Між ними ми пропадемо".
33.		Еней тут зараз взяв догадку, Велів побігти до дяків, Купить Піярськую граматку, Полуставців, октоїхів; І всіх зачав сам мордувати, Поверху, по словам складати Латинськую тму, мну, здо, тло; Троянське плем'я все засіло Коло книжок, що аж потіло І по-латинському гуло.
34.		Еней від них не одступався, Тройчаткою всіх приганяв; І хто хоть трохи лінувався, Тому субітки і давав. За тиждень так лацину взнали, Що вже з Енеєм розмовляли І говорили все на ус: Енея звали Енеусом, Уже не паном — домінусом, Себе ж то звали — Троянус.
35.		Еней Троянців похваливши, Що так лацину поняли, Сивушки в кубочки наливши, І могорич всі запили; Потім з десяток що-мудріших, В лацині що-найрозумніших З ватаги вибравши як-раз, Послав послами до Латина Од імени свого і чина, А з чим послав, то дав приказ.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 88

36.		Посли прийшовши до столиці, Послали до царя сказать, Що до його і до цариці Еней прислав поклон оддать І з хлібом, з сіллю і з другими Подарками предорогими, Щоб поанакомитись з царем; І як доб'ється панськой ласки Еней-сподарь і князь Троянський, То прийде сам в царський терем.
37.		Латину тільки що сказали, Що од Енея єсть посли: І з хлібом, з сіллю причвалали, Та і подарки принесли, Хотять Латину поклониться, Знайомитись і подружиться, — Як тут Латин і закричав: "Впусти! я хліба не цураюсь "І з добрими людьми братаюсь. "От на ловця звірь наскакав!"
38.		Велів тут зараз прибірати Світлиці, сіни, двір мести; Клечання по двору сажати, Шпалерів різних нанести І вибивать царськую хату. Либонь покликав і Амату, Щоб і вона дала совіт, Як лучче, краще прибірати, Де, як коврами застилати І підбірать до цвіту цвіт.
39.		Послав гінця до богомаза, Щоб малювання накупить, І также різного припаса, Щоб що було і їсти, й пить. Вродилось ренське з курдимоном І пиво чорнеє з лимоном, Сивушки же трохи не з спуст; Де не взялись воли, телята, Барани, вівці, поросята, — Латин прибравсь, мов на запуст.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 89

40.		Ось привезли і малювання Роботи первіших майстрів, Царя Гороха панування, Патрети всіх багатирів: Як Александр цареві Пору Давав і з військом добру хльору, Чернець Мамая як побив, Як Муромець-Ілля гуляє, Як б'є Половців, проганяв — Як Переяслів боронив;
41.		Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив; Як Соловей-харциз женився, Як в Польщі Желізняк ходив. Патрет був француза Картуша, Против його стояв Гаркуша, А Ванька-Каїн впереді; І всяких всячин накупили, Всі стіни ними обліпили, — Латин дививсь їх красоті!
42.		Латин так дома спорядивши, Кругом все в хатах оглядав, Світелки, сіни обходивши, Собі убори добірав: Плащем з клейонки обвернувся, Ціновим ґудзем застебнувся, На голову взяв капелюх; Набув на ноги кинді нові І рукавиці взяв шкапові, — Надувсь, мов на огні лопух.
43.		Латин, як царь, в своїм наряді Ішов в кругу своїх вельмож, Которі всі були в параді, Надувшись всякий з них, як йорж Царя на дзиґлик посадили, А сами мовчки одступили Від покутя аж до дверей. Цариця ж сіла на ослоні, В єдимашковому шушоні, В караблику із соболей.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 90

44.		Дочка Лавися чепуруха В німецькім фуркальці була, Вертілась, як в окропі муха, В верцадло очі все п'яла. Од дзиґлика ж царя Латина Скрізь послана була ряднина До самой фіртки і воріт; Стояло військо тут зальотне, Волове, кінне і піхотне І ввесь був зібраний повіт.
45.		Послів ввели к царю з пихою, Як водилося у Латин; Несли подарки пред собою: Пиріг завдовжки із аршин, І соли кримки і бахмутки, Лахміття різного три жмутки, Еней Латину що прислав. Посли к Латину приступились, Три рази низько поклонились, А старший рацію сказав:
46.		"Енеус ностер маґнус панус "І славний Троянорум князь, "Шмигляв по морю, як циганус, "Ад те, о рекс! прислав нунк нас. "Рогамус, доміне Латине, "Нехай наш капут не загине, "Пермітте жить в землі своєй, "Хоть за пекунії, хоть ґратіс, "Ми дякувати будем сатіс "Бенефіценції твоєй.
47.		"О Рекс! будь нашим Меценатом "І ласкам туам покажи, "Енеусу зробися братом, "О оптіме, не одкажи! "Енеус прінцепс єсть моторний, "Формозус, гарний і проворний, "Побачиш сам інноміне! "Вели акціпере подарки "З ласкавим видом і без сварки, "Що пристані через мене:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 91

48.		"Це килим-самольот чудесний, "За Хмеля виткався царя, "Літа під облака небесні, "До місяця і — де зоря; "Но можна стіл ним застилати "І перед ліжком простилати, "І тарадайку закривать. "Царевні буде він в пригоду "І то найбільш для того году, "Як замуж прийдеться давать.
49.		"Ось скатерть шльонская нешпетна, "Її У Липську добули; "Найбільше в тім вона прикметна — "На стіл як тільки настели "І загадай якої страви, "То всякі вродяться потрави, "Які на світі тільки єсть: "Пивце, винце, медок, горілка, "Рушник, ніж, ложка і тарілка. "Цариці мусим цю піднесть.
50.		"А це сап'янці-самоходи, "Що в них ходив іще Адам: "В стариннії пошиті годи, "Не знаю, як достались нам: "Либонь достались од Пендосів, "Що в Трої нам утерли носів, — "Про те Еней зна молодець. "Цю вещ, як рідку і старинну, "Підносимо царю Латину, "З поклоном низьким, на ралець".
51.		Цариця, царь, дочка Лавина Зглядалися проміж себе, Із рота покотилась слина, До себе всякий і гребе Які достались їм подарки, — Насилу обійшлось без сварки. Як ось Латин сказав послам: "Скажіте вашому Енею — "Латин і з цілою сім'єю, "Крий Боже, як всі раді вам!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 92

52.		"І вся моя маєтність рада, "Що Бог вас навернув сюди; "Мні мила ваша вся громада, "Я не пущу вас нікуди. "Прошу Енею покланятись "І хліба-соли не цуратись, "Кусок остатній розділю. "Дочка у мене одиначка, "Хазяйка добра, пряха, швачка, — "То може і в рідню вступлю."
53.		І зараз попросив до столу Латин Енеєвих бояр, Пили горілку до ізволу І їли бублики, кав'яр; Був борщ до шпундрів з буряками, А в юшці потрох з галушками, Потім до соку каплуни; З отрібки баба, шарпанина, Печена з часником свинина, Крохмаль, який їдять пани.
54.		В обід пили заморські вина, — Не можна всіх їх росказать, Бо потече із рота слина У де-кого, як описать: Пили Сикизку, деренівку І кримську вкусную дулівку, Що то литовкою зовуть. На віват — з мущирів стріляли, Туш — грімко трубачі іграли, А многоліт — дяки ревуть.
55.		Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито Опішнянськнх слив, Оріхів Київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п'ять кіп яєць; Рогатого скота з Лип'янки, Сивухи відер з п'ять Будянки, Сто Решетилівських овець.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 93

56.		Латин старий і полигався З Енеєм нашим молодцем, Еней і зятем називався, — Но діло краситься кінцем!.. Еней по щастю без поміхи Вдавався в жарти, ігри, сміхи, А о Юноні і забув, Його котора не любила, І скрізь за ним, де був, слідила, Нігде од неї не ввильнув.
57.		Іриса цьохля проклятуща, Завзятіша од всіх брехух, Олимпська мчалка невсипуща, Крикливіша із щебетух — Прийшла Юноні росказала, Енея як Латинь приймала, Який між ними єсть уклад: Еней за тестя мав Латина, А цей Енея — як за сина, І у дочки з Енеєм лад.
58.		"Еге! — Юнона закричала: "Поганець як же розібрав! "Я нарошно йому спускала, "А він і ноги розіклав! "Ого! провчу я висікаку "І перцю дам йому, і маку, "Потямить, якова-то я!.. "Проллю Троянську кров, Латинську, "Вмішаю Турна скурвасинську, — "Я наварю їм кісіля!.."
59.		І на! через штафет к Плутону За підписом своїм приказ: Щоб фурію він Тезифону Послав к Юноні той же час; Щоб ні в берлині, ні в дормезі, І ні в ридвані, ні в портшезі, А бігла б на перекладних; Щоб не було в путі препони, То б заплатив на три прогони, Щоб на Олимп вродилась в миг.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 94

60.		Прибігла фурія із пекла, Яхидніша од всіх відьом, Зла, хитра, злобная, запекла, Робила з себе скрізь содом. Ввішла к Юноні з ревом, стуком, З великим тріском, свистом, гуком, Зробила об собі лепорт, Як-раз її взяли гайдуки І повели в терем під руки, Хоть так страшна була, як чорт.
61.		"Здорова, люба, мила доню!" Юнона в радощах кричить: "До мене швидче, Тезифоню! І цілувать її біжить. "Сідай, голубко!., як ся маєш?.. "Чи пса Троянського ти знаєш? "Тепер к Латину завітав "І крутить там, як в Карфагені!... "Достанеться дочці і нені, "Латин щоб в дурні не попав.
62.		"Ввесь знає світ, що я не злобна, "Людей губити не люблю; "Но річ така богоугодна, "Коли Енея погублю. "Зроби ти похорон з весілля, "Задай ти добре всім похмілля, "Хоть би побрали всіх чорти. "Амату, Турна і Латина, "Енея, гадового сина — "Пужни по своєму їх ти!"
63.		"Я наймичка твоя покорна," Ревнула фурія, як грім: "На всяку хіть твою неспорна, "Сама Троянців всіх поїм: "Амату з Турном я з'єднаю "І цим Енея укараю, "Латину ж в тім'я дур пущу; "Побачать то боги і люде, "Що з сватання добра на буде, "Всіх, всіх в шматочки потрощу."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 95

64.		І перекинулась клубочком, Кіть-кіть з Олимпа, як стріла; Як йшла черідка вечерочком, К Аматі шусть — як там була! Смутна Амата пір'я драла, Слізки ронила і вздихала, Що Турн-князьок не буде зять; Кляла Лавинії родини, Кляла кумів, кляла хрестини, Та що ж? — против ріжна не прать!
65.		Яга під пелену підкравшись, Гадюкой в серце поповзла, По всіх куточках позвивавшись, В Аматі рай собі найшла. В отравлену її утробу Наклала злости, мов би бобу, — Амата стала не своя: Сердита лаяла, кричала, Себе, Латина проклинала І всім давала тришія.
66.		Потім і Турна навістила Пресуча, лютая яга І із цього князька зробила Енею лишнього врага. Турн по воєнному звичаю, З горілкою напившись чаю, Сказать по-просту — п'яний спав; Яга тихенько підступила І люте снище підпустила, Що Турн о тім не помишляв.
67.		Йому, бач, сонному верзлося, Буцім Анхнзове дитя, З Лавинією десь зійшлося І женихалось не шутя: Буцім з Лависей обнімався, Буцім до пазухи добрався, Буцім і перстень з пальця зняв; Лавися перше мов пручалась, А послі мов угамувалась, І їй буцім Еней сказав:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 96

68.		"Лависю, милеє кохання! "Ти бачиш, як тебе люблю; "Но що це наше женихання, Коли тебе на-вік гублю? "Рутулець Турн тебе вже свата, "За ним, бач, тягне і Амата, "І ти в йому находиш смак. "До кого хіть ти більшу маєш, "Скажи, кого з нас вибіраєш? — "Нехай я згину неборак!..."
69.		"Живи, Енеєчку мій милий," Царівна цей дала одвіт: "Для мене завжде Тури остилий, "Очам моїм один ти світ! "Тебе коли я не побачу, "То день той і годину трачу, "Моє ти щастя, животи!... "Турн швидче нагле околіє, "Ніж, дурень, мною завладіє, "Я вся — твоя, і пан мій — ти!"
70.		Тут Турн без пам'яти схватився, Стояв, як в землю вритий стовп; Од злости, з хмелю ввесь трусився І сна од яву не росчовп: "Кого? — мене... і хто? — Троянець!.. "Голяк, втікач, приплентач, ланець! "Звести?... Лавинію однять? "Не князь я — гірше шмаровоза, "І дам собі урізать носа, "Коли Еней Латину зять!...
71.		"Лавися — шмат не для харциза, "Який пройдисвіт єсть Еней; "А то — і ти, голубко сиза, "Ізгинеш од руки моєй! "Я всіх поставлю вверх ногами, "Не подарую вас душами, "А більш Енею докажу. "Латина же, старого діда, "Прижму незгірше, як сусіда, "На кіл Амату посажу."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 97

Сивилла та Еней (част. III, строфа 12).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 98

72.		І зараз лист послав к Енею, Щоб вийшов битись сам-на-сам, Помірявсь силою своєю, Достав од Турна по усам; Хоть на киї, хоть кулаками Поштурхатись по-під боками, Або побитись і на смерть. А также пхнув він драгомана І до Латинського султана, Щоб і цьому мордаси втерть.
73.		Яхидна фурія раденька, Що по її все діло йшло; До людських бід вона швиденька І горе миле їй було. Махнула швидко до Троянців, Щоб цих Латинських постоянців По своєму осатанить. Тоді Троянці всі з хортами Збірались їхать за зайцями, Князька свого повеселить.
74.		Но — "горе грішникові сущу", Так Київський скубент сказав: "Благих діл вовся не імущу!"... Хто божії судьби пізнав? Хто де не дума, там почує, Хотів де бігти, там гальмує, — Так грішними судьба вертить! Троянці сами то пізнали, З малої речі пострадали, Як то читатель сам уздрить.
75.		Поблизь Троянська кочування Був на одльоті хуторок, Було в нім щупле будування, Ставок був, гребля і садок. Жила Аматина там нянька, Не знаю — жінка, чи панянка, А знаю, що була стара, Скупа, і зла, і воркотуха, Наушниця і щебетуха, Давала чиншу до двора:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 99

76.		Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину, Три хунти воску на ставник, Льняної пряжі три півмітки, Серпанків вісім на намітки І двісті валяних ґнотів. Латин од няньки наживався, Зате ж за няньку і вступався, За няньку хоть на ніж готів.
77.		У няньки був біленький цуцик, Її він завжде забавляв; Не дуже простий — родом муцци, Носив поноску, танцював І панії лизав од скуки Частенько ноги скрізь і руки, І тімениці вигризав. Царівна часто з ним і гралась, Сама цариця любовалась, А царь то часто годував.
78.		Троянці в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі; Як тільки гончі заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався, Чмихнув, завив, до їх помчався. Стременний думав, що то звір: —
79.		"А тю його! гуджга!" і крикнув І з свори поспускав хортів; Тут муцик до землі прилипнув І дух від ляку затаїв; Но пси донюхавшись доспіли, Шарпнули муцика, іззіли І посмоктали кісточки. Як вість така дойшла до няньки, То очі вип'яла, як баньки, А з носа спали і очки.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 100

80.		Осатаніла вража баба І крикнула, як на живіт, Зробилась зараз дуже слаба, Холодний показався піт, Порвали маточні припадки, Істерика і лихорадки, І спазми жили потягли; Під ніс їй клали ассафету І теплую на пуп сервету, Іще клістир з ромну дали.
81.		Як тільки к пам'яті вернулась, То зараз галас підняла; До неї челядь вся сунулась Для дива, як ввесь світ кляла; Потім схвативши головешку І вибравшись на добру стежку, Чкурнула просто до Троян — Всі куріні їх попалити, Енея заколоть, побити І всіх Троянських бусурман.
82.		За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплію вхопила, Лакей тарілками шпурляв, З рублем там прачка храбрувала, З дійницей ричка наступала, Гуменний з ціпом скрізь совавсь; Тут рота косарів з гребцями Йшли битись з косами, з граблями, — Ніхто од бою не цуравсь.
83.		Но у Троянського народу За шаг алтина не проси; Хто москаля об'їхав зроду? А займеш — ноги уноси!.. Завзятого Троянці кшалту, Не струсять нічийого ґвалту І носа хоть кому утруть. І няньчину всю рать розбили, Скалічили, роспотрошили І всіх в тісний загнали кут.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 101

84.		В сіє то нещасливе врем'я І в самий штурхобочний бой, Троянське і Латинське плем'я Як умивалося мазкой — Прибіг гінець з письмом к Латину, Нерадісну привіз новину: Князь Турн йому війну писав! Не в пир, бач, запрошав напитись, А в поле визивав побитись; Гінець і на словах додав:
85.		"Царю Латине неправдивий! "Ти слово царськеє зламав; "Зате узол дружелюбивий "На-віки з Турном розірвав. "Од Турна шмат той однімаєш "І в рот Енеєві соваєш, "Що Туркові сам обіщав. "Виходь же завтра навкулачки, "Відтіль полізеш, мабуть, рачки, "Бодай і лунь щоб не злизав."
86.		Не так роасердиться добродій, Коли пан возний позов дасть, Не так лютує голий злодій, Коли не має що украсть — Як наш Латин тут розгнівився І на гінця сього озлився, Що губи з серця покусав. І тільки одповідь мав дати І гнів царський свій показати, Посел щоб Туркові сказав —
87.		Як виглянув в вікно зненацька, Прийшов Латин в великий страх: Побачив люду скрізь багацько По улицях і всіх кутках. Латинці перлися товпами, Шпурляли вгору всі шапками, Кричали в голос на ввесь рот: "Війна! війна против Троянців!.. "Ми всіх Енеєвих поганців "Поб'єм, — іскореним іх род."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 102

88.		Латин старий був не рубака І воюватись не любив, Од слова — смерть він неборака Був без душі і мов нежив. Він стичну тільки мав на ліжку, Аматі як не грав під ніжку, І то тоді, як підтоптавсь. Без того ж завжде був тихенький, Як всякий дід старий, слабенький, В чужеє діло не мішавсь.
89.		Латин і серцем, і душею Далекий бувши од війни, Зібравшись з мудрістю своєю, Щоб не попастись в кайдани, Зізвав к собі панів вельможних, Старих, чиновних і заможних, Которих ради слухав сам: І виславши геть-преч Амату, Завів їх всіх в свою кімнату, Таку сказав річ старшинам:
90.		"Чи ви од чаду, чи з похмілля? "Чи чорт за душу удряпнув? "Чи напились дурного зілля, "Чи глузд за розум завернув?... "Скажіть, з чого війна взялася? "З чого ця мисль вам приплелася? "Коли я тішився війной?!.. "Не звірь я — людську кров пролити, "І не харциз, людей щоб бити, "Для мене гидкий всякий бой.
91.		"І як війну вести без збруї, "Без війська, хліба, без гармат, "Без грошей?... Голови ви буї? "Який вас обезглуздив кат? "Хто буде з вас провіянтмейстер, "Або хто буде крігс-цалмейстер, "Кому казну повірю я? "Не дуже хочете ви битись, "А тільки хочете нажитись, "І буде все біда моя.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 103

92.		"Коли сверблять із вас у кого "Чи спина, ребра, чи боки, "На що просити вам чужого? — "Мої великі кулаки "Почешуть ребра вам і спину; "Коли ж то мало, я дубину "Готов на ребрах сокрушить. "Служить вам рад малахаями, "Різками, кнуттям і киями, "Щоб жар воєнний потушить.
93.		"Покиньте ж це дурне юнацтво "І розійдіться по домах, "Панове виборне боярство! "А про війну і в головах "Собі ніколи не кладіте, "А мовчки в запічках сидіте, "Розгадуйте, що їсти й пить. "Хто ж о війні проговориться, "Або кому війна присниться, "Тому дам чорт-зна що робить."
94.		Сказавши це, махнув рукою І зараз сам пішов з кімнат Бундючно-грізною ходою, Що всякни був собі не рад. Пристижені його вельможі На йолопів були похожі, Ніхто з уст пари не пустив. Не швидко бідні схаменулись І в ратуш підтюпцем сунулись, Уже як вечір наступив.
95.		Тут думу довгую держали І всяк компонував своє, І в голос грімко закричали: Що на Латина всяк плює І на грозьбу не уважає, Війну з Енеєм начинає, — Щоб некрут зараз набірать; І не просить щоб у Латина З казни його ані алтина, Боярські гроші шафувать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 104

96.		І так, Латинь заворушилась, Задумав всяк побить Троян; Відкіль та храбрість уродилась Против Енеєвих прочан? Вельможі царство збунтовали, Против царя всіх наущали. Вельможі! лихо буде вам. Вельможі! хто царя не слуха, Таким обрізать ніс і уха І в руки всіх оддать катам.
97.		О музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок; Нехай твоя научить ласка, Нехай твій шепче голосок, Латинь к війні як знаряжалась, Як армія їх набіралась, Який порядок в війську був; Всі опиши мундирі, збрую І казку мні скажи такую, Якої ще ніхто не чув.
98.		Бояри в миг скомпонували На аркуш маніхвест кругом, По всіх повітах розіслали, Щоб військо йшло під коругов; Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли, А ус в півлокоть би стирчав; Щоб сала і пшона набрали, Щоб сухарів понапікали, Щоб ложку, казанок всяк мав.
99.		Все військо зараз розписали По різним сотням, по полкам, Полковників понаставляли, Дали патенти сотникам. По городам всяк полк назвався, По шапці всякий розличався. Вписали військо під ранжирь; Пошили сині всім жупани, На спід же білії каптани, Щоб був козак, а не мугирь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 105

100.		В полки людей розпреділивши, І по квартирах розвели, І всіх в мундирі нарядивши, К присязі зараз привели. На конях сотники финтили, Хорунжі усики крутили, Кабаку нюхав асаул; Урядники з атаманами Новими чванились шапками І ратник всякий губу дув.
101.		Так вічной пам'яти бувало У нас в Гетьманщині колись. Так просто військо шикувало, Не знавши: "стій, не шевелись!" Так славнії полки козацькі — Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять — То мов мітлою все метуть...
102.		Було тут військо — волонтирі; То всяких юрбиця людей, Мов запорожці-чуприндирі, Що їх не втне і Асмодей. Воно так, бачиш, і негарне; Як кажуть то — не регулярне, Та до війни самий злий гад: Чи вкрасти що, язик достати, Кого живцем, чи обідрати — Ні сто не вдержить іх гармат.
103.		Для сильной армії своєї Рушниць, мушкетів, оружжин Наклали повні гамазеї, Гвинтівок, фузій без пружин, Булдимок, флинт і яничарок, А в особливий закамарок Списів, пік, ратищ, гаківниць. Були тут страшнії гармати: Од вистрілу дрижали хати, А пушкарі, то клались ниць.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 106

104.		Жлукта і улики на пушки Робить галили на захват: Днища, оснівниці, ветушки На принадлежность приправлять. Нужда перемінить закони!... Квачі, помела, макогони В пушкарське відомство пішли: Колеса, бендюги і кари І самії церковні мари В депо пушкарськеє тягли.
105.		Держась воєнного обряду, Готовили заздалегідь Багацько всякого снаряду, Що сумно аж було глядіть. Для куль — то галушки сушили, А бомб — то з глини наліпили, А слив солоних — для картеч; Для щитів ночви припасали, І дна із діжок вибивали І приправляли всім до плеч.
106.		Не мали палашів, ні шабель, — У них, бач, Тули не було: Не шаблею ж убит і Авель, Поліно смерть йому дало. Соснові копистки стругали І до боків поначіпляли На ватяних верьовочках; Із лик плетені козубеньки, З якими ходить по опеньки, Були, мов суми, на плечах.
107.		Як амуницю спорядили І насушили сухарів, На сало кабанів набили, Взяли подимне од дворів; Як підсусідків розписали І виборних поназначали, Хто тяглий, кінний, хто же пїш, За себе хто, хто на підставу, В якеє військо, сотню, лаву, Порядок як завівсь незгірш; —

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 107

108.		Тоді ну військо муштрувати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати, Ушкварить як на калавур. Коли пішком — то марш шульгою, Коли верхом — гляди ж, правою Щоб шкапа скочила вперед. Такеє ратнеє фиглярство Було у них за регулярство, І все Енеєві на вред.
109.		Мов посполитеє рушення Латина в царстві началось, Повсюдна муштра та учення, Все за жолнірство принялось. Дівки на прутах роз'їзжали, Ціпками хлопців муштрували, Старі ж учились кидать в ціль. А баб старих на піч сажали І на печі їх штурмували, Бач, для баталії в примір.
110.		Були Латинці дружні люди І воюватись мали хіть. Не всі з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летіть. З гаряча часу, перші три дні, Зносили всяке збіжжа, злидні І оддавали все на рать: Посуду, хліб, одежу, гроші Своєй отчизни для сторожі, Що не було де і дівать.
111.		Це поралася так Амата, К війні Латинців підвела; Смутна була для неї хата, На улиці все і жила. Жінки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать. Робили з Турком шури-мури, І затялись, хоть вон із шкури, Енеєві дочки не дать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 108

112.		Коли жінки де замішались І їм ворочати дадуть, Коли з росказами втаскались Та пхикання ще додадуть, — Прощайсь на-вік тоді з порядком, Пішло все к чорту неоглядком: Жінки поставлять на своє! Жінки! коли б ви більше їли, А меньш пащикувать уміли, Були б в раю ви за сіє!
113.		Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів; Коли Латин од поєдинків Сховавсь під спід своїх будинків І ждав, що буде за кінець; Коли Юнона скрізь літає, Всіх на Енея навертає Весільний збить з його вінець: —
114.		Гуде в Латії дзвін віщовий І гасло всім к війні дає, Щоб всяк Латонець був готовий К війні, в яку їх злість веде. Там крик, тут галас, там клепало, Тісниться люд і все тріщало... Війна в кровавих ризах тут; За нею рани, смерть, увічча, Безбожність і безчоловічча Хвіст мантії її несуть.
115.		Була в Латії синагога Збудована за давніх літ Для Януса сердита бога, Которий дивних був приміт: Він мав на голові дві тварі, Чи гарнії були, чи харі — Об тім Виргилій сам мовчить; Но в мирне врем'я запирався, Коли ж із храма показався, Як-раз війна і закипить.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 109

116.		По дзвону вся Латинь сунула До храма, з криком всі неслись, І навстяж двері одімкнула, І Янус вибіг, як харциз. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила. Завзятість всякого бере; "Війни, війни!" кричать, бажають, Пекельним пламенем палають І молодеє, і старе.
117.		Латинці військо хоть зібрали, Та треба ж к війську должностних, Які б на щотах класти знали, Які письменніші із них. Уже ж це мусить всякий знати, Що військо треба харчувати І воїн без вина — хом'як. Без битой голої копійки, Без сей прелестниці-злодїйки, Не можна воювать ніяк.
118.		Були златії дні Астреї І славний був тоді народ: Міняйлів брали в казначеї, А фиглярі писали щот; К роздачі порції — обтекзрь, Картьожник — хлібний добрий пекарь, Гевальдигером був шинкарь, Вожатими — сліпці, каліки, Ораторами — недоріки, Шпигоном з церкви паламарь.
119.		Всього не можна описати, В Латії що тоді було: Уже зволялися читати, Що в голові у них гуло. К війні хватались, послішались, І сами о світі не знались, І все робили назворот: Що строїть треба, те ламали, Що треба кинуть, те ховали, Що класть в кишеню, клали в рот.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 110

120.		Нехай турбуються Латинці, Готовляться против Троян, Нехай видумують гостинці Енею нашому в із'ян, — Загляньмо, Турн що коверзує, Троянцям рать яку готує, Бо Турн і сам дзіндзівер-зух! Коли чи п'є — не проливає, Коли чи б'є — то вже влучає, Йому людей давить, як мух!
121.		Та й видно, що не був в зневазі, Бо всі сусідні корольки По призьбі, мов би по приказі, Позапаляючи люльки, Пішли в поход з своїм народом, З начинням, потрухом і плодом, Щоб Турнові допомагать — Не дать Енеєві женитись, Не дать в Латїї поселитись, К чортам Енейців всіх послать.
122.		Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не галіч чорна поле вкрила, Не буйний вітер це шумить: Це військо йде всіма шляхами, Це ратне брязкотить збруями, В Ардею-город поспіша. Стовп пороху під небо в'ється, Сама земля, здасться, гнеться, — Енею! де тепер душа?
123.		Мезентій наперед Тирренський Пред страшним воїнством гряде, — Було полковник так Лубенський Колись к Полтаві полк веде Під земляні Полтавські вали, Де Шведи голови поклали, Полтаву-матушку спасать; Пропали Шведи тут прочвари, Пропав і вал — а булевари Досталось нам тепер топтать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 111

124.		За ним на бендюгах плететься, Байстрюк Авентій попадич, З своєю челяддю ведеться, Як з блюдолизами панич. Знайомого він пана внучок, Добродій песиків і сучок І лошаків мінять охоч. Авентій був розбійник з-пупку, Всіх тормошив, валяв на купку, Дивився бісом, гадом, сторч.
125.		Тут військо кіннеє валилось І дуже руччеє було; Отаман знався Покотиллос, А осаул — Карапсуло. Це гречеськії проскиноси, Із Біломор'я все пендоси, З Мореа, Дельта, Кефалос; Везли з собою лагомини, Оливу, мило, риж, маслини І капам а, кебаб калос.
126.		Цекул, Пренестський Коваленко, В Латію з війском также пхавсь; Так Сагайдачний з Дорошенком Козацьким військом величавсь. Один з бунчуком перед ратью, Позаду другий п'яну братью Донським нагаєм підганяв. Рядочком їхали гарненько, З люльок тютюн тягли смачненько, А хто на конику куняв.
127.		За цими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподарь Мезап, До бою був самий собака І лобом бився так, мов цап. Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака І дужий був з його хлопак; В виски, було, кому як впнеться, Той насухо не оддереться, — Такий ляхам був Желізняк.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 112

128.		Другим шляхом, з другого боку, Агамемноненко Талес Летить, мов поспіша до сроку, Або к воді гарячий пес; Веде орду велику, многу Рутульцеві на підпомогу; Тут люд був різних язиків: Були Аврунці, Сидицяне. Калесці і Ситикуляне І всяких-різних козаків.
129.		За цими панськая дитина, Тезеєвич пан Іпполит, — Надута, горда, зла личина, З великим воїнством валить. Це був панич хороший, повний, Чорнявий, красний, сладкомовний, Що й мачуху був підкусив. Він не давав нікому спуску, Одних богинь мав на закуску, Брав часто там, де не просив.
130.		Не можна, далебі, злічити, Які народи тут плелись, І на папір цей положити, Як, з ким, коли, відкіль взялись. Виргилій, бач, не нам був рівня, А видно, що начухав тім'я, Поки дрібненько описав. Були Рутульці і Сіканці, Аргавці, Лабики, Сакранці, Були такі, що враг їх зна.
131.		Тут ще наїздниця скакала І військо не мале вела; Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела. Ця звалась діва — царь Камилла, До пупа жінка, там — кобила, Кобилячу всю мала стать: Чотирі ноги, хвіст з прикладом, Хвостом моргала, била задом, Могла і говорить, і ржать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 113

Улиця до пекла (част. III, строфа 44-45).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина IV — 114

132.		Коли чував хто о Полкані, То це була його сестра; Найбільш блукали по Кубані, А рід їх вийшов з-за Дністра. Камилла — страшна войовниця І знахурка і чарівниця, І скора на бігу була; Чрез гори і річки плигала, Із лука мітко в ціль стріляла, — Багацько крови пролила.
133.		Така-то збірниця валилась, Енея щоб побити в пух: Уже Юнона де озлилась, То там запри кріпкенько дух. Жаль, жаль Енея-неборака, Коли його на міль, як рака, Зевес допустить посадить!.. Чи він ввильне од сей напасти, Побачимо те в п'ятій часті, Коли удасться змайстерить.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 115

Частина V

1.		Біда не по деревах ходить, І хто ж її не скоштував? Біда біду, говорять, родить, Біда для нас — судьби устав! Еней в біді — як птичка в клітці, Заплутався, мов рибка в сітці, — Терявся в думах молодець. Ввесь світ, здавалось, зговорився, Ввесь мир на його напустився, Щоб розорить його в кінець.
2.		Еней ту бачив страшну тучу, Що на його війна несла; В ній бачив гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа. Як хвиля хвилю проганяла, Так думка думку пошибала, — К Олимпським руки простягав, Надеждою хоть підкреплявся, Но переміни він боявся І дух його ізнемогав.
3.		Ні ніч його не вгамувала, Він о війні все сумував; І вся коли ватага спала, То він по берегу гуляв, Хоть з горя сильно ізнемігся; Мов простий, на піску улігся, Та думка спати не дала. Скажіть — тоді чи дуже спиться, Як доля против нас яриться І як для нас фортуна зла?

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 116

4.		О сон! з тобою забуваєм Все горе і свою напасть, Чрез тебе сили набіраєм, Без тебе ж мусіли б пропасть. Ти ослабівших укріпляєш, В тюрмї невинних утішаєш, Здодіїв снищами страшиш; Влюблепних ти до-купи зводиш, Злі замисли к добру приводиш: Пропав — од кого ти біжиш!...
5.		Енея мислі турбували, Но сон таки своє бере: Тілесні сили в кім охляли, В тім дух не швидко, та замре. Еней заснув і бачить снище: Пред ним стоїть старий дідище, Обшитий ввесь очеретом; Він був собі ковтуноватий, Сідий, в космах і пелехатий, Зігнувсь, підпершися ціпком.
6.		"Венерин сину! не жахайся", Дід очеретяний сказав: "І в смуток дуже не вдавайся, "Ти гіршії біди видав; "Війни крівавой не страшися, "А на Олимпських положися, "Вони все злеє оддалять. "А що мої слова до діла — "Лежить свиня під дубом біла "І тридцять білих поросят.
7.		"На тім то берлозі свиноти "Іул построіть Албу-град, "Як тридесять промчаться годи, "З Юноною як зробить лад. "Єднаково ж сам не плошайся, "З Аркадянами побратайся: "Вони Латинцям вороги; "Троянців з ними як з'єднаєш, "Тоді і Турна осідлаєш, "Все військо виб'єш до ноги.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 117

8.		"Вставай, Енею! годі спати! "Вставай і Богу помолись, "Мене ти мусиш также знати: "Я Тибр старий! — ось придивись. "Я тут водою управляю, "Тобі я вірно помагаю, "Я не прочвара, не упирь. "Тут буде град над городами — "Поставлено так між богами..." Сказавши це, дід в воду нирь.
9.		Еней пробуркався, схопився І духом моторніший став; Водою Тибрською умився, Богам молитви прочитав. Велів два човни знаряжати І сухарями запасати, І воїнів туди сажать, — Як млость пішла по всьому тілу: Свиню уздрів під дубом білу І тридцять білих поросят.
10.		Звелів їх зараз поколоти І дать Юноні на обід, Щоб цею жертвою свиноти Себе ізбавити од бід. Потім в човни метнувсь хутенько, Поплив по Тибру вниз гарненько — К Евандру помочі просить; Ліси, вода, піски зумились, Які це два човни пустились З одвагою по Тибру плить.
11.		Чи довго плив Еней — не знаю, А до Евандра він доплив; Евандр, по давньому звичаю, Тоді для празника курив, З Аркадянами веселився, Над варенухою трудився, І хміль в їх головах бродив. І тільки що човни уздріли, То всі злякалися без міри, Один к Троянцям підступив.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 118

12.		"Чи по неволі, чи по волі?" Кричить Аркадський їм горлань: "Родились в небі ви, чи долі? "Чи мир нам везете, чи брань?" "Троянець я, Еней одважний, "Латинців ворог я присяжний" Еней так з човна закричав: "Іду к Евандру погостити, "На перепутті одпочити, "Евандр царь добрий, я чував".
13.		Евандра син, Паллант вродливий, К Енею зараз підступив, Оддав поклон дружелюбивий, До батька в гості попросив. Еней з Паллантом обнімався І в його приязнь засталявся, Потім до лісу почвалав, Де гардував Евандр з попами, Зо старшиною і панами. Еней Евандрові сказав:
14.		"Хоть ти і Грек, та царь правдивий, "Тобі Латинці вороги; "Я твій товариш буду щирий, "Латинці і мені враги. "Тепер тебе я супплікую "Мою уважить долю злую "І постояти за Троян. "Я — кошовий Еней Троянець, "Скитаюсь по миру, мов ланець, "По всім товчуся берегам.
15.		"Прийшов до тебе на одвагу, "Не думавши, як приймеш ти: "Чи буду пити мед, чи брагу? "Чи будем ми собі брати? "Скажи, і руку на в завдаток, "Котора, бач, не трусить схваток "І самих зліших нам врагів. "Я маю храбрую дружину "Терпівших гіркую годину "Од злих людей і од богів.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 119

16.		"Мені найбільше доїдає "Рутульський Турн, собачий син: "І лиш гляди, то і влучає, "Щоб згамкати мене, як блин. "Так лучче в сажівці втоплюся "І лучче очкуром вдавлюся, "Ніж Турнові я покорюсь. "Фортуна не в його кишені: "Турн побува у мене в жмені; "Дай поміч — я з ним потягнусь!"
17.		Евандр мовчав і прислухався, Слова Енеєві ковтав; То ус крутив, то осміхався, Енеєві одвіт цей дав: "Еней Анхизович, сідайте! "Турбації не заживайте. "Бог милостив для грішних всіх; "Дамо вам війська в підпомогу "І провіянту на дорогу, "І грошенлток з якийсь міх.
18.		"Не поцурайтесь хліба-соли, "Борщу скоштуйте, галушок; "Годуйтесь, кушайте доволі, "А там з труда до подушок. "А завтра, як начне світати, "Готово військо виступати, "Куди ви скажете, в поход; "За мной не буде остановки, "Я з вами не роблю умовки; "Люблю я дуже ваш народ".
19.		Готова страва вся стояла, Спішили всі за стіл сідать; Хоть де-яка позастивала, Що мусіли підогрівать. Просілне з ушками, з грінками, і юшка з хляками, з кишками, Телячий лизень тут лежав; Ягни і до софорку кури, Печені різної три ґури, Багацько ласих тож потрав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 120

20.		Де їсться смачно, там і п'ється, — Од земляків я так чував; На ласеє куток найдеться, Еней з своїми не дрімав. І правда, гості доказали, Що жить вони на світі знали: Пили за жизнь, за упокой; Пили здоров'я батька з сином, І ґоль-ґоль-ґоль, мов клин за клином, Кричать заставив на розстрой.
21.		Троянці п'яні розбрехались І чванилися без пуття, З Аркадянками женихались, Хто так, а хто і не шутя. Евандр точив гостям роскази: Хвалив Іраклові прокази, Як злого Кака він убив; Якії Как робив розбої І що для радости такої Евандр і празник учредив.
22.		Всі к ночі так перепилися, Держались ледве на ногах; І на ніч в город поплелися, Які іти були в силах. Еней в керею замотався, На задвірку хропти уклався, Евандр же в хату рачки ліз; І там під прилавком зігнувшись І цупко в бурку завернувшись, Захріп старий во ввесь свій ніс.
23.		Як ніч покрила пеленою Тверезих, п'яних — всіх людей; Як хріп Еней од перепою, Забувши о біді своєй — Венера без спідниці, боса, В халатику, простоволоса К Вулкану підтюпцем ішла; Вона тайком к Вулкану кралась, Неначе з ним і не вінчалась, Мов жінкой не його була.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 121

24.		А все то хитрість єсть жіноча, Новинкою щоб підмануть; Хоть гарна як, а все охоча Іще гарнішою щоб буть. Венера пазуху порвала І так себе підперезала, Що вся на виставці була: Косинку нарошно згубила, Груднину так собі одкрила, Що всякого б з ума звела.
25.		Вулкан-коваль тоді трудився, Зевесу блискавку кував; Уздрів Венеру, затрусився, Із рук і молоток упав. Венера зараз одгадала, Що в добрий час сюди попала, Вулкана в губи зараз — черк! На шию скочила, повисла, Вся опустилась, мов окисла, Білки під лоб — і світ померк...
26.		Уже Вулкан розм'як, як каша, Венера те собі на ус: За діло ну: бере, бач, наша! Тепер під його підоб'юсь. "Вулкасю милий, уродливий! "Мій друже вірний, справедливий! "Чи дуже любиш ти мене?" "Люблю, люблю, божусь кліщами, "Ковадлом, молотом, міхами, "Все рад робити для тебе!"
27.		І прилабузнивсь до Киприди, Як до просителя писець. Їй корчив різні милі види, Щоби достать собі ралець. Венера зачала благати І за Енеєчка прохати, Вулкан йому щоб допоміг: Енеєві зробив би збрую Із сталі, міді, золотую — Такую, щоб ніхто не зміг.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 122

28.		"Для тебе?... ох, моя ти плітко!" Вулкан задихавшись сказав: "Зроблю не збрую — чудо рідке. "Ніхто якого не видав; "Палаш, шишак, панцирь зо щитом — "Все буде золотом покрито, "Як Тульськії кабатирки; "Насічка з черню, з образками "І з кунштиками, і з словами, "Скрізь будуть брязкальця, дзвінки".
29.		А що ж — не так тепер буває Проміж жінками і у нас? Коли чого просити має, То добрий одгадає час І к чоловіку пригніздиться, Прищулиться, приголубиться, Цілує, гладить, лескотить, І всі сустави розшрубує, І мізком так завередує, Що цей для жінки все творить.
30.		Венера в облако обвившись, Махнула в Пафос оддихать, Од всіх в світелці зачинившись, Себе там стала розглядать. Краси пом'яті розправляла, В волоссі кудрі завивала, Ну п'ятна водами мочить. Венера, як правдива мати, Для сина рада все оддати, З Вулканом рада в кузні жить.
31.		Вулкан до кузні дочвалавши, Будить зачав всіх ковалів; Свинець, залізо, мідь зібравши, Все гріти зараз і звелів. Міхи престрашні надимають, Огонь великий роспаляють, Пішов тріск, стук од молотів. Вулкан потіє і трудиться, Всіх лає, б'є, пужа, яриться, К роботі приганя майстрів.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 123

32.		І сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушував смачненько, Хто добре пінної лигнув; Уже онагри захрючали, Ворони, горобці кричали, Сиділи в лавках крамарі; Картьожники же спать лягали, Фіндюрки щоки підправляли, В суди пішли секретарі.
33.		А наші з хмелю потягались, Вчорашній мордував їх чад; Стогнали, харкали, смаркались, Ніхто не був і світу рад. Не дуже рано повставали І льодом очі протирали, Щоб освіжитись на часок. Потім взялись за оковиту І скликали річ посполиту — Поставить, як іти в поход.
34.		Тут скілька сотень одлічили Аркадських жвавих парубків І в ратники іх назначили; Дали їм в сотники панів, Дали значки їм з хоругвою, Бунчук і бубни з булавою, Списів, мушкетів, палашів, На тиждень сала з сухарями, Барильце з срібними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржів.
35.		Евандр Палланта підозвавши, Такі слова йому сказав: "Я рать Енею в поміч давши, "Тебе начальником назвав. "А доки в паці будеш грати? "З дівками день і ніч ганяти "І красти голубів у всіх? "Одважний жид грішить і в школі, — "Іди лиш послужи на полі; "Ледащо син — то батьків гріх.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 124

36.		"Іди служи, годи Енею, "Він зна воєнне ремесло; "Умом і храбрістю своєю, "В опрічнеє попав число. "А ви, Аркадці — ви не труси, "Давайте всім і в ніс, і в уси, "Паллант мій — ваш єсть отаман, "За його бийтесь, умірайте, "Енеєвих врагів карайте, "Еней мій сват, а ваш гетьман.
37.		"А вас, Анхизович, покорно "Прошу Палланта доглядать; "Воно хоть паруб'я, неспорно, "Уміє і склади читать, "Та дурень, молоде, одважне, "В бою як буде необачне, "То може згинуть неборак; "Тоді не буду жить чрез силу, "Живцем полізу я в могилу, "Ізгину, без води мов рак.
38.		"Беріте рать, ідіте з Богом, "Нехай Зевес вам помага!" Тут частувались за порогом, Евандр додав такі слова: "Зайдіть к Лидійському народу, "Вони послужать вам в пригоду, "На Турна підуть воювать. "Мезентій їх тіснить, зжимає, "На чинш нікого не пускає, — "Готові зараз бунт піднять."
39.		Пішли, розвивши короговку, І сльози молодіж лила: Хто жінку мав, сестру, ятровку, У инших милая була. Тоді найбільш нам допікає, Коли зла доля однімає, Що нам всього миліше єсть. За милу все терять готові: Клейноти, животи, обнови. Одна дорожче милой — честь!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 125

40.		І так, питейним підкрепившись, Утерли сльози із очей; Пишли, марш сумно затрубивши; Перед же вів сам пан Еней. Їх первий марш був до байраку, — Прийшовши стали на биваку, Еней порядок учредив. Паллант по армії діжурив, Трудивсь, всю ніч очей не жмурив; Еней тож по лісу бродив.
41.		Як в північ самую глухую Еней лиш тільки став дрімать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарі гарну мать. Венера білолика, красна, Курносенька, очима ясна І вся як з кров'ю молоко; Духи од себе ізпускала І збрую чудную держала, — Явилась так перед синком.
42.		Сказала: "милий, на, Енею, "Ту збрую, що кував Вулкан: "Коли себе устроїш нею, "То струсить Турн, Бова, Полкан; "До збруї що ни доторкнеться, "Все зараз ламнеться і гнеться, "Її і куля не бере; "Устройсь, храбруй, коли, рубайся "І на Зевеса полагайся, "То носа вже ніхто не втре."
43.		Сказавши, аромат пустила: Васильки, м'яту і амбре; На хмарі в Пафос покотила. Еней же збрую і бере, Її очима пожирає, На себе панцирь натягає, Палаш до бока прив'язав; На-силу щит підняв чудесний, — Не легкий був презент небесний! Еней роботу розглядав:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 126

44.		На щиті, в самій середині, Під чернь, з насічкой золотой, Конала муха в павутині, Павук торкав її ногой. Пооддаль був малий Телешик: Він плакав і лигав кулешик До його кралася змія Крилатая, з сім'ю главами, З хвостом в верству, страшна, з рогами, А звалася — Жеретія.
45.		Вокруг же щита на заломах, Найлуччі лицарські діла Були бляховані в персонах Іскусно, живо, без числа: Котигорох, Іван Царевич, Кухарчич, Сучич і Налетич, Услужливий Кузьма-Дем'ян; Кощій з прескверною ягою, І дурень з ступою новою, І славний лицарь Марципан.
46.		Так пан Еней наш знаряжався, Щоб дружби Турну доказать; Напасть на ворогів збірався, Знанацька копоти їм дать. Но зла Юнона не дрімає, На-вильот умисли всі знає, — Уп'ять Ірисю посила: Як можна, Турна роздрочити, Против Троянців насталити, Щоб викоренив їх до тла.
47.		Ірися — виль, скользнула з неба, До Турна в північ шусть в намет; Він дожидавсь тоді вертепа, Хлистав з нудьги Охтирський мед. К Лависі од любви був в горі, Топив печаль в питейнім морі. Так в армії колись велось: Коли влюбився, чи програвся, То пуншу хлись — судьба поправся! Веселля в душу і влилось!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 127

48.		"А що?" Ірися щебетала: "Сидиш без діла і клюєш? "Чи це на тебе лінь напала? "Чи все Троянцям оддаєш? "Коту гладкому не до мишки; "Не втне, бачу, Панько Оришки! "Хто б сподівавсь, що Турн бабак!... "Тобі не хист з Енеєм биться; "Не хист з Лавинієй любиться, "Ти, бачу, здатний бить собак.
49.		"Правдивий воїн не дрімає, "Без просипу же і не п'є; "Мудрує, дума, розглядає, "Такий і ворогів поб'є. "Ну, к чорту, швидче охмеляйся, "Збірать союзних поспішайся, "На нову Трою напади. "Еней в чужих землях блукає, "Дружину в поміч набірає, "Не оплошай тепер — гляди!.."
50.		Сказавши, столик ізвалила, Шкереберть к чорту все пішло; Пляшки і чарочки побила, Пропало все, як не було. Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютував неситий, Троянськой крови забажав. Всі страсти в голову стовкнулись, Любов і ненависть прочнулись; "На штурм, на штурм!" своїм кричав.
51.		Зібрав і кінних, і піхотних І всіх для битви шикував; І розбишак самих одборних Під кріпость задирать послав. Два корпуса до-купи звівши, А на зикратого сам сівши, На штурм їх не веде, а мчить; Мезап, Талес в другім отряді Пішли од берега к ограді, Побить Троянців всяк спішить.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 128

52.		Троянці в кріпості запершись, Енея ждали вороття; З нещастям тісно пообтершись, Біду встрічали, мов шутя. Побачивши ж врагів напори, У башт прибавили запори І на валу всі залягли; В віконця з будок виглядали І носа вон не виставляли, Щептались і люльки тягли.
53.		У них поставлено в громаді: Коли на їх пан Турн напре, То всім сидіть в своїй ограді, Нехай же штурмом вал бере. Троянці так і учинили: На вал колоддя накотили І різний приправляли вар — Олію, дьоготь кип'ятили, Живицю, оливо топили, Хто лізтиме, щоб лить на тварь.
54.		Турн в міру к валу приступивши, Скрізь на зикратому гасав; В розсипку кінних розпустивши, Сам, як опарений, кричав: "Сюди, трусливії Троянці, "На бой, шкодливії поганці! "Зарились в землю, мов кроти!.. "Де ваш Еней — жіночий празник? "Пряде з бабами набалдашник! "Не лепсько виглянуть сюди?.."
55.		І всі його так підкомандні Кричали, лаяли Троян; Робили глузи їм досадні, Гірш нівечили, як циган. Пускали тучами к ним стріли, А де-які були так смілі, Що мали перескочить рів. Троянці уха затикали, Рутульців лайки не вважали, Хоть битись всякий з них готів.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 129

Перевізник Харон (част. III, строфа 53-55).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 130

56.		Турн з серця скреготав зубами, Що в кріпості всі ні-гугу; А стін не розіб'єш лобами, Зпосилку гнися хоть в дугу. Злість, кажуть, сатані сестриця, — Хоть може це і небилиця, А я скажу, що може й так: Од злости Турн те компонує, Мов сатана йому диктує, Сам чорт заліз в його кабак.
57.		Од злости Турн осатанівши, Велів багаття розводить, І військо к берегу привівши, Казав Троянський флот спалить. Всі принялис я за роботу, — На злеє всякий ма охоту! — Огні помчалися к водам. Хто жар, хто губку з сірниками, Хто з головней, хто з фітілями Погибель мчали караблям.
58.		Розжеврілось і закурилось, Блакитне полум'я взвилось; Од диму сонце закаптилось, Курище к небу донеслось. Боги в Олимпі стали чхати; Турн їм ізволив тимфи дати, Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали, так, як кози; Зевес сам був, мов винокур.
59.		Венеру ж за душу щипало, Що з флотом поступили так: Од жалю серце заміряло, Що сяде син на міль, як рак. В жалю, в сльозах і в гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів купидон; Кобила їх везе кривая, Цибелла де жила старая, Щоб цій язі оддать поклон.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 131

60.		Цибелла, — знають во всіх школах, Що матіррю була богів. — Із-молоду була не промах, Коли ж як стала без зубів, То тільки на печі сиділа, З кулешиком лемішку їла І не мішалася в діла. Зевес їй оддавав повагу І посилав од столу брагу, Яку Юнона лиш пила.
61.		Венера часто докучала Зевесу самою бридней, За те в немилость і попала, Що нільзя показать очей. Прийшла Цибеллу умоляти І мусіла їй обіщати Купити збитню за алтин, Щоб тільки Зевса умолила, — Вступиться за Троян просила, Щоб флота не лишився син.
62.		Цибелла же була ласуха, Для збитню рада хоть на все; До того ж страшна говоруха, О всякій всячині несе. Стягли її на-силу з печі, Взяв купидон к собі на плечі, В будинки к Зевсу і поніс. Зевес свою уздрівши неню, Убгав ввесь оселедець в жменю, Насупив брови, зморщив ніс.
63.		Цибелла перше закректала, А послі кашлять начала, Потім у пелену смаркала І дух раз п'ять перевела. "Сатурнович, змилосердися, "За рідную свою вступися!" К Зевесу шокала стара: "Безсмертних смертні не вважають "І тільки що не б'ють, а лають, — "Осрамлена моя гора!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 132

64.		"Мою ти знаєш гору Іду "І ліс, де з капищем олтарь? "За них несу таку обиду, "Якой не терпить твій свинарь! "На зруб я продала Троянцям, "Твоїм молельщикам, підданцям, "Дубків і сосен — строїть флот. "Твої уста судьбам веліли, "Були щоб Ідські брусся цілі, "Нетліннії од рода в род.
65.		"Зиркни ж тепер на тибрські води, "Дивись, як караблі горять? "Їх палять Турнові уроди, "Тебе і всіх нас кобенять. "Спусти їм — то таке заноють, "І власть твою собі присвоють "І всім дадуть нам кісіля; "Сплюндрують ліс, розриють Іду; "Мене ж, стару, уб'ють, мов гниду, "Тебе прогонять відсіля".
66.		"Та не турбуйтесь, пані-матко!" Зевес з досадою сказав: "Провчу я всіх — і буде гладко; "Анахтем вічний — Турн пропав!" Зиркнув, мигнув, махнув рукою Над Тибром, чудною рікою — Всі вростіч караблі пішли; Як гуси, в воду поринали, Із караблів — сирени стали І різні пісні подняли.
67.		Рутульське військо і союзне Дрижало од таких чудес; Злякалось плем'я все окружне, Мезап дав драла і Талес. Пороснули і Рутуляни, Як од дощу в шатер цигани, А тільки Турн один оставсь, Утікачів щоб переняти, Щоб чудо їм ростолкувати, По всіх усюдах сам совавсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 133

68.		"Ребятушки, — кричав, — постійте! "Це ж ласка божая для нас; "Одкиньте страх і не робійте, "Прийшлось сказать Енею: пас!.. "Чого вогнем ми не спалили, "То боги все те потопили, "Тепер Троянці в западні. "Живцем в землі їх загромадим, "Разком на той світ одпровадим, "Богів це воля, вірьте мні."
69.		Великії у страха очі... Вся рать неслась, хто швидче зміг. Назад вертатись не охочі, Всі бігли, аж не чули ніг. Оставшись Турн один маячив, Нікого вкруг себе не бачив, Стьогнув зикратого хлистом, І шапку на очі насунув, Во всі лопатки в лагерь дунув, Що коник аж вертів хвостом.
70.		Троянці із-за стін дивились, Пан Турн як з військом тягу дав; Перевертням морським чудились, На добре всяк те толкував. Но Турнові не довіряли, Троянці правило це знали: В війні з врагами не плошай; Хоть утіка — не все женися; Хоть мов і трусить — стережися: Скиксуєш раз — тоді прощай!
71.		Для ночі вдвоє калавури На всіх поставили баштах, Ліхтарні вішали на шнури, Ходили рунди по валах. В обозі Турна тихо стало І тільки-тільки що блищало Од слабих блідних огоньків. Враги Троянські починали, Од трусів вилазки не ждали; Оставмо ж цих хропти соньків.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 134

72.		У главной башти на сторожі Стояли Евріал і Низ; Хоть молоді були, та гожі І кріпкі, храбрі, як харциз; В них кров текла хоть не Троянська, Якась чужая — бусурманська, Та в службі вірні козаки. Для бою їх спіткав прасунок, Пішли к Енею на вербунок; Були ж обидва земляки.
73.		"А що як, викравшись помалу, "Забратися в Рутульський стан?" Шептав Низ в ухо Евріалу: "То каші наварили б там!.. "Тепер вони сплять з перепою, "Не дриґне ні один ногою, "Хоть всім їм горла переріж. "Я думаю туди пуститься, "Перед Енеєм заслужиться "І сотню посадить на ніж."
74.		"Як — сам? мене оставиш?" Спитався Низа Евріал: "Ні! перше ти мене удавиш, "Щоб я од земляка одстав! "Від тебе не одстану зроду, "З тобою рад в огонь і в воду, "На сто смертей піду з тобой. "Мій батько був сердюк опрічний, "Мовляв — нехай покой му вічний: — "Умри на полі, як герой."
75.		"Пожди і пальцем в лоб торкнися". Товаришові Низ сказав: "Не все вперед — назад дивися, "Ти з лицарства глузд потеряв. "У тебе мати єсть старая, "Без сил і в бідності, слабая, "То і повинен жить для ней: "Одна оставшись без приюту, "Яку потерпить муку люту, "Таскавшись між чужих людей!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 135

76.		"От я — так чисто сиротина, "Росту, як при шляху горох: "Без нені, без отця дитина, "Еней отець, а неня — Бог... "Іду хоть за чужу отчизну, "Не жаль нікому, хоть ізслизну, "А пам'ять вічну заслужу. "Тебе ж до жизни рідна в'яже. "Уб'ють тебе — вона в гріб ляже; "Живи для неї, я прошу".
77.		"Розумно, Низ, ти розсуждаєш, "А о повинності мовчиш, "Которую сам добре знаєш, "Мені ж зовсім другу твердиш. "Де общеє добро в упадку, "Забудь отця, забудь і матку, "Лети повинність ісправлять; "Як ми Енею присягали, "Для його служби жизнь оддали, "Тепер не вільна в жизні мать".
78.		"Іноси!" — Низ сказав, обнявшись Со Евріалом земляком, І за руки любенько взявшись, До ратуші пішли тишком. Іул сидів тут з старшиною, — Змовлялись, завтра як до бою Достанеться їм приступать. Як ось ввійшли два парубійки, У брам змінившися од стійки, І Низ громаді став казать:
79.		"Був на часах я з Евріалом, "Ми пильнували супостат: "Вони тепер всі сплять повалом, «Уже огні їх не горять. "Дорожку знаю я окромну, — "В нічну добу, в годину сонну, "Прокрастись можна поуз стан "І донести пану Енею, "Як Турн злий з челяддю своєю "На нас налазить, мов шайтан.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 136

80.		"Коли зволяєтесь — веліте "Нам з Евріалом попитать; "Чкурнем — і поки сонце зійде, "Енея мусим повидать". "Яка ж одвага в смутне врем'я! "Так не пропало наше плем'я!" — Троянці всі тут заревли, Одважних стали обнімати, Їм дякувать і цілувати, І красовулю піднесли.
81.		Іул, Енеїв як наслідник, Похвальну рацію сказав, "І свій палаш, що звавсь побідник, До боку Низа прив'язав. Для милого же Евріала Не пожалів того кинжала, Що батько у Дидони вкрав, І посулив за їх услугу Землі, овець і дать по плугу, В чиновні вивесть обішав.
82.		Цей Евріал був молоденький: Так, годів з дев'ятнадцять мав: Де усу буть, пушок м'якенький Біленьку шкуру пробивав; Та був одвага і завзятий, Силач, козак лыцарковатий, Но пред Іулом прослезивсь. Бо з матіррю він розставався, Ішов на смерть і не прощався, — Козак природі покоривсь.
83.		"Іул Енеєвич! не дайте "Пань-матці вмерти од нужди, "Їй будьте сином, помагайте "І заступайте від вражди, "Од бід, напраснини, нападку; "Ви сами мали пані-матку, "То в серці маєте і жаль; "Я вам старую поручаю, "За вас охотно уміраю", — Так мовив чулий Евріал.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 137

84.		"Не бійся, добрий Евріале", Іул йому цей дав одвіт: "Ти служиш нам не за пропале, "На смерть несеш за нас живіт, "Твоїм буть братом не стижуся "І неню заступать кленуся, "Тебе собою заплачу: "Пайок, одежу і кватиру, "Пшона, муки, яєць і сиру "По смерть в доводьстві назначу".
85.		І так, одважна наша пара Пустилася в Рутульський стан. На те і місяць вкрила хмара, І поле вкрив густий туман. Було це саме о-півночі: Рутульці спали, скільки мочі, — Сивуха сну їм піддала; Роздягшися, порозкладались, В безпечності не сподівались Ні од кого ніяка зла.
86.		І часовії на мушкетах Поклавшись, спали на заказ; Хропли всі п'яні на пікетах, Тут їх застав послідній час! Переднюю побивши стражу, Полізли в стан варити кашу. Низ тут товаришу сказав: "Приляж к землі ти для підслуху, "А я задам Рутульцям духу; "Гляди, щоб нас хто не спіткав".
87.		Сказавши, першому Раменту Головку буйную одтяв; Не дав зробить і тестаменту, К чортам його на-вік послав. Цей на руках знав ворожити, Кому знав скільки віку жити, Та не собі він був пророк. Другим ми часто пророкуєм, Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 138

88.		А послі Ремових він воїв По одному всіх подушив І блюдолизів, ложкомоїв Впрах, в дребезги перемізжив. Намацавши ж самого Рема, Потиснув, мов Хому Ярема, Що й очі вискочили преч; Вхвативсь за бороду кудлату І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч.
89.		Вблизі тут був намет Серрана, На цього Низ і наскакав; Він тільки що роздягсь з каптана І смачно по вечері спав, Низ шаблею мазнув по пупу, Зад з головою сплющив в купу, Що із Серрана вийшов рак; Бо голова між ніг вплелася, А задня вгору піднялася, — Умер фигурно неборак!
90.		І Евріал, як Низ возився, То не гулявши простояв; Він также к сонним докосився, Врагів на той світ одправляв. Колов і різав без розбору І як ніхто не мав з ним спору, То поравсь, мов в кошарі вовк: І виборних, і підпомощних, І простих, і старших вельможних — Хто ни попавсь, того і товк.
91.		Попався Ретус Евріалу, Цей не зовсім іще заснув; Приїхавши од Турна з балу, Пальонки дома ковтонув І тільки-тільки забувався, Як Евріал к йому підкрався І просто в рот кинжал уткнув, І приколов його, як квітку, Що баби колють на намітку, — Тут Ретус душу ізригнув.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 139

92.		Наш Евріал остервенився, Забув, що на часок зайшов; В намет к Мезапу був пустився, Там може б смерть собі найшов; Но повстрічався з другом Низом, З запальчивим, як сам, харцизом, Цей Евріала удержав. "Покиньмо кров врагам пускати, "Пора нам відсіль уплітати" Низ Евріалові сказав.
93.		Як вовк овець смиренних душить, Коли в кошару завіта. Курчатам тхір головки сушить, Без крику мізок висмокта; Як добре врем'я угодивши І сіркою хлів накуривши, Без крику крадуть слимаки Гусей, качок, курей, индиків У Гевалів і Аммаликів, Що роблять часто і дяки, —
94.		Так наші смілії вояки Тут мовчки проливали кров; Од ней краснілися, мов раки, За честь і к князю за любов. Любов к отчизнї де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат, Там жизнь — алтин, а смерть — копійка, Там лицарь — всякий парубійка, Козак там чортові не брат.
95.		Так порався Низ з Евріалом, Дали Рутульцам накарпас: Земля взялась од крови калом. Поляк піднявся б по сам пас, Но наші по крові бродили, Мов на торгу музик водили І убірались на простор, — Щоб швидче поспішить к Енею Похвастать храбрістю своєю І Турнів роеказать задор.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 140

96.		Уже із лагеря щасливо Убрались наші смільчаки; Раділо серце нетрусливо, Жвяхтіли мокрі личаки. Із хмари місяць показався І од землі туман піднявся, Все віщувало добрий путь. Як ось Волсент гульк із долини З полком Латинської дружини... Біда! як нашим увильнуть?
97.		Дали як-раз до лісу тягу, Бистріше бігли од хортів; Спасались бідні на одвагу, Від супостатів, ворогів. Так пара горличок невинних Летять спастись в лісах обширних Од злого кібчика когтей. Но зло, назначене судьбою, Слідитиме скрізь за тобою, Не утечеш за сто морей.
98.		Латинці до лісу слідили Одважних наших розбишак І часовими окружили, Що з лісу не шмигнеш ніяк; А часть розсипавшись по лісу, Піймали одного зарізу: То — Евріала молодця. Тоді Низ на вербу збірався, Як Евріал врагам попався, Мов між вовків плоха вівця.
99.		Низ — глядь і бачить Евріала, Що тішаться ним вороги; Важка печаль на серце пала, Кричить к Зевесу: "помоги!" Коп'є булатне направляє, В Латинців просто посилає, Сульмону серце пробива. Як сніп, на землю повалився, Не вспів і охнуть, а скривився, В послідній раз Сульмон зіва.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 141

100.		Вслід за коп'єм стрілу пускає І просто Тагові в висок, Душа із тіла вилітає, На жовтий пада труп пісок. Волсент утратив воїв пару, Клене невидимую кару І в ярості, як віл реве: "За кров Сульмонову і Тага "Умреш, проклята упиряга! "За ними вслід пошлю тебе."
101.		І замахнувсь на Евріала, Щоб знять головку палашем: Тут храбрість Низова пропала, І серце стало кулішем. Біжить, летить, кричить що сили: "Пеккатум робиш, фратер милий, "Невинному морс задаєш: "Я стультус, лятро, розбишака, "Неквіссімус і гайдамака: "Постій! невинную кров ллєш."
102.		Но замахнувшись, не вдержався — Волсент головку одчесав: Головка мов кавун качався: Язик невнятно белькотав. Уста коральні посиніли, Рум'яні щоки поблідніли, І білий цвіт в лиці пожовк; Закрилися і ясні очі, Покрились тьмою вічной ночі, На-віки милий глас умовк.
103.		Уздрівши Низ труп Евріала, Од ярости осатанів; Всіх злостей випустивши жала, К Волсенту просто полетів. Як блискавка проходить тучу, Він так пробіг врагів між кучу І до Волсента докосивсь; Схватив його за чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент і духу тут пустивсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 142

104.		Як искра порох запаливши, Сама з ним вкупі пропада — Так Низ Волсентія убивши, І сам лишився живота: Бо всі на його і напали, На смерть звертіли і зім'яли І голову зняли з плечей. Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги На вічність пам'яти своєй.
105.		Латинці зараз ізробили Аби-як мари із дрючків; На них Волсента положили І понесли до земляків. А буйні голови поклали В мішок і теж з собой помчали, Мов пару гарних дубівок. Но в лагері найшли різниці, Лежали битих м'яс копиці, Печінок, легкого, кишок.
106.		Як тільки що восток зардівся, Світилка Фебова зійшла — То Турн тоді уже наївся, Уп'ять о битві помишляв. Велів тревогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало — Оддать Троянцям з баришком За зроблену вночі потіху; Для більшого ж з Троянців сміху Велів взять голови з мішком.
107.		Свого ж держася уговору, Троянці в кріпості сидять. Набилися, мов миші в нору, Лукаву кішку як уздрять. Но дать одпор були готові І до остатней каплі крови Свою свободу боронить І нову Трою защищати, Рутульцям перегону дати І Турна лютість осрамить.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 143

108.		На перву Рутулян попитку Троянці так дали в одвіт, Що Турн собі росчухав литку, Од стиду скорчило живіт. Звелів з досади, гніву, злости, На глум підняти мертві кості, На щогли голови наткнуть Нещасних Низа з Евріалом Перед самим Троянським валом, Щоб цим врагів своїх кольнуть.
109.		Троянці зараз одгадали, Чиї то голови стремлять: Од жалю сльози попускали. Таких лишившись паруб'ят. Об мертвих вість скрізь пронеслася, Вся рать Троянська потряслася І душі смутку предались. Як мати вість таку почула, То тільки вічно не заснула, Бо зуби у неї стялись.
110.		А одійшовши, в груди билась, Волосся рвала з голови, Ревла, щипалася, дрочилась, Мов ум змішався у вдови; Побігла з криком в-округ вала І голову коли пізнала Свого синочка Евруся, То на валу і розплаталась, Кричала, ґедзалась, качалась, Кувікала, мов порося.
111.		І диким голосом завила: "О сину! світ моїх очей! "Чи я ж тебе на те родила, "Щоб згинув ти од злих людей? "Щоб ти мене — стару, слабую, "Завівши в землю цю чужую, "На вічний вік осиротив? "Моя ти радість і одрада, "Моя заслона і ограда, — "Мене од всіх ти боронив.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 144

112.		"Тепер до кого прихилюся, "Хто злую долю облегчить? "Куди в біді я притулюся? "Слабу ніхто не приглядить! "Тепер прощайте всі поклони, "Що получала во дні они "Од вдов, дівчат і молодиць "За дивні брови соболині, "За очі ясні соколині, "Що здатний був до нечерниць.
113.		"Коли б мені твій труп достати "І тіло білеє обмить, "І з похороном поховати, "До ями з миром проводить. "О боги! як ви допустили, "Щоб і одинчика убили "І настромили на віху "Його козацькую головку? "Десь світ вертиться цей без толку, "Що тут дають і добрим тьху.
114.		"А ви, що Евруся згубили! "Щоб ваш пропав собачий рід, "Щоб ваші ж діти вас побили, "Щоб з потрухом погиб ваш плід!... "Ох, чом не звірь я, чом не львиця, "Чом не скажена я вовчиия — "Щоб мні Рутульців розідрать, "Щоб серце вирвать з требухою, "Умазать морду їх мазкою. "Щоб маслаки їх посмоктать?.."
115.		Цей галас і репетування Троян всіх в смуток привело: Плаксивеє з синком прощання У всіх з очей слізки тягло. Асканій більше всіх тут хлипав І губи так собі задрипав, Що мов на його сап напав. К старій з поклоном підступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 145

Низ і Евріал та Латинці (част. V, строфа 98-100).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 146

116.		А тут кричать та в труби сурмлять, Свистять в свистілки, дмуть в роги, Квилять, брат брата в батька луплять, В наскок яряться вороги! Тут ржання кінське з тупотнею, Там різний гомін з стукотнею, Скрізь клопіт, халепа, сто-лих! Так в мідні клекотить гарячий, Так в кабаці кричить піддячий, — Як кажуть, хоть винось святих.
117.		Гей музо, панночко цнотлива, Ходи до мене погостить! Будь ласкава, будь не спесива, Дай поміч мні — стишок зложить! Дай поміч битву описати І про війну так росказати, Мов твій язик би говорив. Ти, кажуть, дівка не бриклива, Але од старости сварлива; Прости! я може досадив.
118.		І в самій речі проступився — Старою дівчину назвав, Ніхто з якою не любився, Ні женихавсь, ні жартував. Ох, скільки муз таких на світі У всякім городі, в повіті, — Укрили б зверху вниз Парнас! Я музу кличу не такую: Веселу, гарну, молодую; Старих нехай брика Пегас.
119.		Рутульці дралися на стіни, Карабкалися, як жуки. Турн з ярости дрижав і пінив, Кричить: "дружненько, козаки!" В свою Троянці также чергу В одбої поралися зверху, Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння І враже так товкли насіння, Що у Рутульців хляв і дух.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 147

120.		Турн бачивши Троян роботу, Як рать Рутульськую трощать, Як б'ють їх, не жалія поту, Рутульцї мов в'юни пищать, — Велів везти зо всіх олійниць, Де тільки єсть, із воскобійниць, Як можна швидче тарани. Як-раз і тарани вродились, І воскобійники явились, Примчались духом сатани.
121.		Приставив тарани до брами, В ворота зачали гатить; Одвірки затряслись, мов рами, І снасть од бою вся тріщить, Турн сили вдвоє прикладає І тарани сам направляв, І браму рушити велить. Упала!... Стуком оглушила, Троян багацько подушила, — Турн в кріпость впертись норовить.
122.		Біда Троянцям!... Що робити? А муза каже: "не жахайсь! "Не хист їх Турну побідити, "В чужую казку не мішайсь". Троянці нап'яли всі жили Та вмиг пролом і заложили І груддю стали боронить: Рутульці бісом увивались, Но на пролом не насувались, А Турн не знав, що і робить.
123.		Троянець Геленор одважний І, як буряк, червоний Лик, Горлань, верлань, кулачник страшний І щирий кундель-степовик, — Цим двом безділля — всяке горе, Здавалось по коліна море, Потіха ж — голови зривать. Давно їм в голові роїлось І мов на поступки хотілось Рутульцям перегону дать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 148

124.		Так Геленор з червоним Ликом, Роздягшися до сорочок, Між вештанням, содомом, криком, Пробралися подуть тичок. Рутульців добре тасували І од Рутульців получали Квитанцію в своїх долгах. Лик тільки тим і отличився, Що як до Турна примостився, То з'їздив добре по зубах.
125.		Но Турн і сам був розбишака І Лика сплющив в один мах: Із носа бризнула кабака, У Турна околів в ногах. А также пану Геленору Смертельного дали затьору, І цей без духу тут оставсь. Рутульців це возвеселило І так їх серце ободрило, Що і негідний скрізь совавсь.
126.		Натиснули і напустились, Рутульці кинулись на вал; Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кости, ребра, боки, Летіли зуби, пухли щоки, З носів і уст юшила кров: Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто різав, хто колов.
127.		Завзятість всіх опанувала, Тут всякий пінив і яривсь; Тут лютість всіми управляла І всякий до надсаду бивсь. Лигар ударом макогона Дух випустив із Емфіона І сам на-віки зуби стяв; Лутецій б'є Іліонея, Ціней Арефа, цей Цінея, — Один другого тасував.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 149

128.		Ремул, Рутульської породи, Троюродний був Турну сват; Хвастун і дурень од природи, Що ни робив, то все не в лад. І тут начав що-сил кричати, Троянців лаять, укоряти, Себе і Турна величать; "Ага! проклятії поганці, "Недогарки, Троянські ланці! "Тепер прийшлось вам погибать!...
129.		"Ми вас одучим, супостати, "Морити вдов, дурить дівок, "Чужії землі однімати "І шкодити чужий садок!... "Давайте вашого гульвісу, "Я вмиг його одправлю к бісу "І вас подавимо, як мух! "Чого прийшли ви, голодрабці? "Лигать Латинськії потапці? "Пождіть — ваш витісним ми дух!.."
130.		Іул Енеєвич дочувшись До безтолкових цих річей, Як шкурка на огні надувшись, — Злість запалала із очей: Вхопив камінчик, прицілився, Зажмурив око, приложився І Ремула по лобу хвись! Хвастун бездушний повалився, Іул сердешно звеселився, А у Троян дух ожививсь.
131.		Пішли кулачні накарпаси, В виски і в зуби стусани; Полізли тельбухи, ковбаси, Всі пінили, як кабани. Всі роз'ярились через міру, По-сербськи величали віру; Хто чим попав, то тим локшив. Піднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 150

132.		Служили у Троян два брати, Із них був всякий Голіаф: Широкоплечий і мордатий, І по вівці цілком глитав. Один дражнився Битіасом І з Кочубейським він Тарасом Коли б заввишки не рівнявсь; Другий же брат Пандаром звався, І вищий од верстви здавався, Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь.
133.		Два брати, грізні ісполини, В бою стояли у ворот, Дрючки держали з берестини І боронили в кріпость вход. Вони к землі поприсідали, Троянці ж в город одступали, К собі манили Рутулян. Рутульці зрять — навстяж ворота, Прожогом в кріпость вся піхота — Спішить насісти на Троян.
134.		Но хто лиш в город показався, Того в яєшню і поб'ють; Битіас з братом управлявся, Безщадно кров Рутульську ллють. Рутульці з криком в город пруться, Як од серпа колосся жнуться: Як над пашней хурчать ціпи, Так ісполинськіі дрючини Мозчили голови і спини, І всіх молотять, мов снопи.
135.		Побачив Турн таку проруху, Од злости ввесь осатанів: Здригнувсь, мов випив чепуруху, К своїм на поміч полетів. Як тільки в кріпость протаскався, Тузити зараз і принявся, Хто тільки під руку попавсь: Убив він з Афідном Мерона І зо всього побіг розгона, Де Битіас в крові купавсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 151

136.		Знаскоку тріснув булавою По в'язах — великан упав, Об землю вдаривсь головою І кріпость всю поколихав. Реве і душу іспускає І воздух громом наповняє, — На всіх напав великий страх. Не спас ні рост, ні сила многа, Пропав Битіас, мов стонога: І ісполин єсть черв і прах!
137.		Пандар погибель бачив брата, Злякався, звомпив, замішавсь І од Рутульська стратилата Як-мога швидче убіравсь; Проміж оселею хилявся, Тини переступав, ховався, І щоб од Турна увильнуть, Ворота зачинив у брами І завалив їх колоддями, Хотів од бою оддихнуть.
138.		Но як же сильно удивився, Як Турна в кріпості уздрів!.. Тоді із нужди прибодрився І злостію ввесь закипів. "Ага ти, шибеник... попався... "Без зву к нам в гості нав'язався!" Пандар до Турна закричав: "Пожди, от зараз почастую, "Із тебе виб'ю душу злую, "До цього часу храбрував!"
139.		"А ну, приліз", Турн одвічає: "Келебердянськая верства! "Як б'ю я — брат твій теє знає, "Ходи, тобі вкручу хвоста." Тут Пандар камінь піднімає І в Турна зо всіх жил пускає, Нирнув би Турн на-віки в ад! Но де Юнона ни взялася, І перед Турком росп'ялася, Попав богиню камнем в лад.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 152

140.		Незриму чує Турн заслону, Бодриться, скаче на врага, На поміч призива Юнону, Пандара по лобу стьога І вовся з ніг його зшибає, До мізку череп розбиває, — Пропав і другий великан! Така потеря устрашила І серце бодреє смутила У самих храбріших Троян.
141.		Удачею Турн ободрився, По всіх усюдах смерть носив; Як кнур свиріпий, роз'ярився І без пощади всіх косив. Розсік на-двоє Філариса, В яєшню ростоптав Галиса, Крифею голову одтяв; Щолкав в виски, штурхав під боки І самії кулачні доки Ховались, хто куди попав.
142.		Троянці злеє умишляють, Щоб преч із кріпости втікать: Своє лахміття забірають — Куди удасться, тягу дать; Но їх Обозний генеральний, Над всіми остававсь начальний, Серест вельможний обізвавсь: "Куди? — вам сорома немає! "Хто чув — Троянець утікає! "Чого наш славний рід дождавсь!
143.		"Один паливода ярує, "А вас тут стільки — боїтесь; "В господі вашій вередує "Рутульський шолудивий пес!.. "Що скаже світ про нас, Трояне? "Що ми шатерники-цигане, "Що ми трусливіші жидів! "А князь наш бідний що помислить? "Адже ж за воїнів нас числить, "За внуків славніших дідів.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина V — 153

144.

"Зберіться, Турна окружіте,
"Не сто раз можна умірать:
"Гуртом, гуртом його напріте,
"Од вас він мусить пропадать."
Агу! Троянці схаменулись
Та всі до Турна і сунулись;
Пан Турн тут на слизьку попав!
Виляв, хитрив і увивався,
І тільки к Тибру що добрався,
То в воду стриб — пустився вплав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 154

Частина VI

1.		Зевес моргнув, як кріль, усами, Олимп, мов листик, затрусивсь; Мигнула блискавка з громами, Олимпський потрух зворушивсь. Боги, богині і пївбоги Простоволосі, босоногі Біжать в Олимпську карвасарь. Юпитер, гнівом роспалений, Влетів до них, мов навіжений, І крикнув, як на гончих псарь:
2.		"Чи довго будете казитись "І стид Олимпові робить? "Що день проміж себе сваритись "І смертних з смертними травить? "Поступки ваші всі не божі: "Ви на сутяжників похожі "І раді мордувать людей... "Я вас із неба поспихаю "І до того вас укараю, "Що пасти будете свиней!
3.		"А вам, Олимпські зубоскалки, "Моргухи, дзиґи, фиглярки, "Березової дам припарки, "Що довго буде вам в тямки. "Ох, ви на смертних дуже ласі, "Як грек на ніженські ковбаси, — "Все лихо на землі од вас! "Чрез ваші зводні, женихання, "Не маю я ушановання, — "Я намочу вас в шевський квас,

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 155

4.		"Або оддам вас на роботу. "Запру в смирительних домах; "Там виженуть із вас охоту "Содомить на землі в людях, "Або я луччу кару знаю, — "Ось як богинь я укараю: "Пошлю вас в Запорожську Січ; "Там ваших каверз не вважають, "Жінок там на тютюн міняють, "В день п'яні сплять, а крадуть в ніч.
5.		"Не ви народ мій сотворили, "Не хист создать вам черв'яка; "На що ж людей ви роздрочили? "Вам нужда до чужих яка?.., "Божусь моєю бородою "І Гебеною пеленою, "Що тих богів лишу чинів, "Які тепер в війну вплетуться! "Нехай Еней і Турн скубуться, "А ви глядіть своїх чубів..."
6.		Венера молодиця сміла, Бо все з воєнними жила І бите з ними м'ясо їла, І по трахтирах пуншт пила: Частенько на соломі спала, В шенелі сірій щеголяла, Походом на візку тряслась: Манишки офицерські прала, З стрючком горілку продавала, І мерзла в ніч, а в день пеклась.
7.		Венера по драгунськи — сміло К Зевесу в витяжку іде, Начавши говорити діло, Очей з Зевеса не зведе: "О тату сильний, величавий! "Ти всякий помисл зриш лукавий, "Тебе ніхто не проведе; "Ти оком землю назираєш, "Другим за нами приглядаєш, "Ти знаєш, що і як і де,

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 156

8.		"Ти знаєш для чого Троянців "Злим грекам попустив побить; "Енея з пригорщею ланців "Велів судьбам не потопить; "Ти знаєш лучче всіх причину, "Чого Еней приплив к Латину "І біля Тибра поселивсь. "Ти ж словом що опреділяєш, "Того во-вік не одміняєш, — "Відкіль же Турн тут притуливсь?
9.		"І що такеє Турн за свято, "Що не вважає і тебе? "Фригійське плем'я не проклято, "Що всякий єретик скубе; "Твої закони б ісполнялись, "Коли б Олимпські не мішались "І не стравляли би людей. "Твоїх приказів не вважають, "Нарошно Турну помагають, "Бо, бач, Венерин син Еней.
10.		"Троянців бідних і Енея "Хто не хотів, той не пужав, — "Терпіли гірше Прометея, "На люльку що огню украв. " Нептун з Еолом з перепросу "Дали такого перечосу, "Що й досі зашпори щемлять. "Другії ж боги... що казати? "Діла їх лучче мусиш знати, — "Енея тільки не з'їдять.
11.		"О Зевс! о батечку мій рідний! "Огляньсь на плач дочки своєй: "Спаси народ Фригійський бідний, "Він діло єсть руки твоєй. "Як маєш ти кого карати, "Карай мене, карай! — я мати, "Я все стерплю ради дітей!.. " Услиш Венеру многогрішну! "Скажи мні річ твою утішну: "Щоб жив Іул, щоб жив Еней."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 157

12.		"Мовчать, прескверна пащикухо!" Юнона злобна порощить: "Фіндюрко, ящірко, брехухо! "Як дам — очіпок ізлетить! "Ти смієш, кошеня мерзенне, "Зевесу доносить на мене, "Щоб тим нас привести в розлад!.. "За кого ти мене приймаєш? "Хиба ж ти, сучище, не знаєш, "Що Зевс мій чоловік і брат?
13.		"Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно, "Що пред тобою дрянь і прах "Базіка о богах обидно, "Мудрує о твоїх ділах?... "Який ти світа повелитель "І наш Олимпський предводитель, "Коли против фіндюрки пас?... "Всесвітня волоцюга, мерзька, "Нікчемна зводниця Цитерська, "Для тебе луччая од нас...
14.		"А з Марсом чи давно піймавши, "Вулкан їй пелену відтяв? "Різками добре одідравши, "Як сучку, в ретязку держав. "Но ти того, буцім, не знаєш, "Як чесную її приймаєш "І все робить для неї рад. "Вона і Трою розорила, "Вона Дидону погубила; "Но все іде для неї в лад.
15.		"Де ця підтіпанка вмішалась, "То верб'я золоте росло; "Земля б щасливою назвалась, "Коли б таке пропало зло! "Чрез неї вся Латинь возстала "І на Троян її напала, "І Турн зробивсь Енею враг. "Не можна бід всіх ізлічити, "Яких успіла наробити "На небі, на землі, в водах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 158

16.		"Тепер же на мене звертає, "Сама наброъвши біди: "І так Зевеса умоляє, "Мов тільки вилізла з води. "Невинничає, мов Сусанна, "Незаймана ніколи панна, "Що в хуторі зжила ввесь вік. "Не діждеш з бабкою своєю — "Я докажу твому Енею!.. "Богиня я — він чоловік!"
17.		Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить, І перепалка закипіла, — Одна другу хотіла бить. Богині в гніві — так же баби І так же на утори слабі, З досади часом і брехнуть, І як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять І рід ввесь з потрухом кленуть.
18.		"Та цитьте, чортові сороки!" Юпитер грізно закричав: "Обом вам обіб'ю я щоки, "Щоб вас, бублейниць, враг побрав! "Не буду вас карать громами — "По п'ятах виб'ю чубуками, "Олимп заставлю вимітать; "Я вас умію усмирити, "Заставлю чесно в світі жити "І зараз дам себе вам знать.
19.		"Занишкніть, уха наставляйте "І слухайте, що я скажу; "Мовчіть? роти пороззявляйте, "Хто писне — морду розміжжу. "Проміж Латинців і Троянців "І всяких Турнових поганців "Не сікайся ніхто в війну; "Ніхто ніяк не помагайте, "Князьків їх также не займайте, "Побачим, здасться хто кому".

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 159

20.		Замовк Зевес, моргнув бровами, І боги вростіч всі пішли. І я прощаюсь з небесами, Пора спуститись до землі І стать на Шведськую могилу, Щоб озирнуть воєнну силу І битву вірно описать; Купив би музі на охвоту, Щоб кончить помогла роботу, Бо нігде рифм уже достать.
21.		Турн осушивсь після купання І ганусною підкрепивсь, З намету виїхав зарання, На кріпость сентябрем дививсь. Трубить в ріжок! — уп'ять тревога! Кричать, біжать, спішать, як мога; Великая настала січ! Троянці дуже славно бились, Рутульці трохи поживились, Насилу розвела їх ніч.
22.		В цю ніч Еней уже зближався До городка, що Турн обліг; З Паллантом в човні частувався, Поїв всю старшину, як міг. В росказах чванився ділами, Як храбрував з людьми, з богами, Як без розбору всіх тузив. Паллант і сам був зла брехачка, Язик його тож не клесачка, В брехні Енею не вступив.
23.		А ну, старая царь-дівице, Сідая музо, схаменись! Прокашляйсь, без зубів сестрице, До мене ближче прихились! Кажи: якії там прасунки В Енеєві пішли вербунки, Щоб против Турна воювать. Ти, музо, кажуть всі, письменна, В Полтавській школі наученна, — Всіх мусиш поіменно знать.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 160

24.		Читайте ж, муза що бормоче: Що там з Енеєм плив Массик. Лінтяй, ледащо неробоче, А сильний і товстий, мов бик. Там правив каюком Тигренко, — Із Стехівки то шинкаренко, І вів з собою сто яриг. Близь цих пішли дуби Аванта, Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг.
25.		Пооддаль плив байдак Астура. Цей лежнем в винницях служив: На нїм була свиняча шкура, Котору він, як плащ, носив. За ним Азиллась плив на барці, Це родич нашій паламарці, — Недавно з кошельком ходив: Но, бач, безокая фортуна Зробила паном із чупруна, — Таких не мало бачим див!
26.		А то на легкому дубочку, Що роззолочений ввесь в прах, Сидить, розхриставши сорочку, З Турецьким чубуком в зубах? То Цинарис, цехмистр картьожний, Фигляр, обманщик, плут безбожний, З собой всіх шахраїв веде; Коли, бач, Турна не здоліють, То картами уже подіють, Що між старці Турн попаде.
27.		А то сидить в брилі, в кереї, З товстою книжкою в руках, І всім, бач, гонить ахинеї І спорить о своїх правах? То родом з Глухова, юриста, Він має чин канцеляриста І єсть добродій Купавон. Щоб значкового дослужиться І на війні чим поживиться, Вступив в Енеїв легіон.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 161

Еней перед поєдинком із Турном (част. VI, строфа 155).
Малюнок В. Корнієнка.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 162

28.		А то — беззубий, говорливий, Сухий, невірний, як шкелет, І лисий, і брехун сварливий? То вихрист із жидів, Авлет. Недавно на другій женився, Та, бач, в рахунку помилився, Із жару в полум'я попав; Щоб од яги як одв'язатись, То мусів в війско записатись І за шпигона на год став.
29.		Іще там єсть до півдесятка, Но дріб'язок і гольтіпа; В таких не буде недостатка, Хоть в день їх згине і копа. А скільки ж всіх? — того не знаю: Хоть муза я — не одгадаю По пальцям тож не розлічу; Біг-ме! на щотах не училась, Над карбіжем тож не трудилась, — Я, що було, те лепечу.
30.		Уже Волосожар піднявся, Віз на небі вниз повертавсь, І де-хто спати укладався, А хто під буркой витягавсь. Онучі инші полоскали, Другії лежа розмовляли, А хто прудився у кабиць. Старші, підпивши, розійшлися І дома за люльки взялися, Лежали боком, навзнич, ниць.
31.		Еней один не роздягався, Еней один за всіх не спав; Він думав, мислив, умудрявся, — Бо сам за всіх і одвічав, — Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромити І успокоїти народ. В цій думці смутно похожая І мислью Бог-зна де літая, Під носом бачить коровод.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 163

32.		Ні риби то були, ні раки, А так, як би кружок дівчат; І бовталися, як собаки, І в голос, як кішки, нявчать. Еней здригнувсь і одступає І "Да воскреснеть" в слух читає, Но цим ні трохи не поміг; Ті чуда з сміхом, з реготнею, Вхватились за поли з матнею; Еней аж на поміст приліг.
33.		Тоді одна к йому сплигнула Так, мов цвіркун або блоха, До уха самого прильнула, Мов гадина яка лиха. "Чи не пізнаєш нас, Енею? "Та ми ж з персоною твоєю "Троянський ввесь возили род; "Ми Ідської гори дубина, "Липки, горішина, соснина, "З яких був зроблений твій флот.
34.		"До нас було Турн докосився "І байдаки всі попалив; "Та Зевс, спасибі, поспішився, "Як бач, мавками поробив. "Була без тебе зла година, "Трохи-трохи твоя дитина "Не оддала душі богам. "Спіши свій городок спасати: "Ти мусиш ворогам тьху дати, "Ти сам, — повірь моїм словам."
35.		Сказавши, за ніс ущипнула, — Еней мов трохи ободривсь, — І на других хвостом махнула, Ввесь флот неначе поспішивсь; Мавки бо стали човни пхати, Путем найлуччим направляти, І тільки начинався світ, Еней уздрів свій стан в осаді; Кричить во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 164

36.		А сам матню прибравши в жменю, По пояс в воду з човна плиг, І кличе в поміч гарну неню І всіх Олимпівських богів. За ним Паллант, за цим вся сволоч Стриб-стриб з човнів, Енею в поміч, І тісно строяться на бой. "Ну разом! — закричав — напрімо! "І недовірків сокрушімо, "Рушайте, як один, шульгой".
37.		Троянці з города уздрівши, Що князь на поміч к ним іде, Всі кинулись, мов одурівши, Земля од топотні гуде. Летять і все перевертають, Як мух, Рутульців убивають, Сам Турн стоїть ні в сих, ні в тих; Скрізь ярим оком окидає, Енея з військом уздріває І репетує до своїх:
38.		"Реб'ята! бийтесь, не виляйте, "Настав тепер то січі час! "Доми, жінок, батьків спасайте, "Спасайте, любо що для вас! "Ступня не оддавайте даром, "Їх кости загребем тут ралом, "Або... но ми храбріші їх! "Олимпські нас не одступились, "Вперед! Троянці щось смутились, "Не жалуйте боків чужих!"
39.		Примітя ж Турн гармидер в флоті, Туди всю силу волоче; Скрізь йорзає, як чорт в болоті, І о поживі всім товче. Построївши Рутульців в лаву, Одборних молодців на славу, Пустився на союзних вскач; Кричить, рубає, вередує, Не б'ється, бач, а мов жартує, Бо був вертлявий і силач.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 165

40.		Еней — пройдисвіт і не промах, В війні і зріс, і постарів; Привідця був во всіх содомах, Ведмедів бачив і тхорів. Дитина хукає на жижу, Енею ж дур не вдивовижу, Видав він різних мастаків. На Турна скоса поглядає І на Рутульців наступає, Пощупать ребер і боків.
41.		Фарона першого погладив По тім'ю гострим кладенцем І добре так його уладив, Що цей вильнув наверх денцем; Потім Ліхаса в груди тиснув, Цей поваливсь і більш не писнув; За ним без голови Кісей, Як міх з пашнею, повалився І Фар на теє ж нахопився, — Росплющив і цього Еней.
42.		Еней тут добре колобродив І всіх на чудо потрошив, — Робив він із людей уродів І щиро всіх на смерть душив. Паллант був перший раз на битві, Кричав, жидки як на молитві, Аркадян к бою підтруняв; По фрунту бігав, турбувався, Плигав, вертівся, ухилявся, Як огер в стаді, ярував.
43.		Тут Даг, Рутулець прелукавий, Пізнав одразу новичка, Хотів попробувать для слави, Паллантові піддать тичка; Но наш Аркадець ухилився, Рутулець з жизнею простився, В Аркадцях закипіла кров! Одні других випережають, Врагів, як хмиз, трощать, ламають, — Така підданців єсть любов!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 166

44.		Паллант Евандрович наскоком Як-раз Гібсона і насів, Шпигнув в висок над правим оком, Гибсон і дутеля із'їв. За цим такая ж смертна кара І лютого постигла Лара. Ось Ретій в бендюгах летить! Цього Паллант стягнув за ногу, Ударив, як пузирь, об дрогу, Мазка із трупа капотить.
45.		Ось, ось яриться, бісом дише Агамемноненко Талес І бистрим бігом все колише, Неначе в гніві сам Зевес; В'округ себе все побиває, — Фарет з ним збившись, погибає, Душі пустився Демоток, Ладона сплющив, як блощицю, Кричить: "Палланта-ледащицю "Злигаю я в один ковток!"
46.		Паллант любесенький хлопчина Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб. І жде, яка то зла личина, Йому нам'яти хоче чуб. Діждавсь — і зо всього розгона Вліпив такого макогона, Що пан Талес шкереберть став. Паллант його поволочивши, Потім на горло наступивши, Всього ногами потоптав.
47.		За цим Авента пхнувши ззаду, Поставив раком на показ, І тут цього ж понюхав чаду Одважний парубійка Клавз. Хто ни сусіль — тому кабаки Давав Паллант і всі бурлаки, З Аркадії що з ним прийшли. Побачив Турн собі зневагу: Не мед дають тут пить, а брагу, І коси не траву найшли.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 167

48.		Зробився Турн наш біснуватим, Реве, як ранений кабан; Гаса, финтить своїм зикратим, — Що ваш против його Полкан! Простесенько к Палланту мчиться, Зубами скреготить, яриться І гамка їсти здалека. Уже шаблюкою махає, Коневі к шиї прилягає, Хитрить, як ловить кіт шпака.
49.		Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув і обіруч мечем Опоясав по поясниці, Що Турн аж поморгав плечем! І вмиг не давши схаменутись, Ні головою повернутись, Стьогнув ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився І був, як в шкаралупі боб.
50.		Так Турн Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув; За русі кудрі ухвативши, Безчуственна з коня стягнув; Кров з рани джерелом лилася, В устах і в носі запеклася, На двоє череп розваливсь; Як травка, скошенная в полі, Ув'яв Паллант, судеб по волі, — Сердега в світі не наживсь!
51.		Турн злобно сильною п'ятою На труп Палланта настоптав, Ремень з лядункой золотою З бездушного для себе зняв; Потім сам на коня схватився, Над мертвим паничем глумився І так Аркадянам сказав: "Аркадці! лицаря возьміте! "В ралець к Евандру однесіте, "К Енею що в союз пристав".

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 168

52.		Таку побачивши утрату, Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всі лягли. На щит Палланта положили, Комлицькой буркою прикрили, Із бою потаскали в стан. О смерті князя всі ридали, Харциза Турна проклинали... Та де ж Троянський наш султан?
53.		Но що за стук, за гомін чую? Який гармидер бачу я! Хто землю так трясе сирую І сила там мутить чия?... Як вихрі на пісках бушують, В порогах води як лютують, Коли прорватися хотять, — Еней так в лютім гніві рветься, Одмстить Палланта смерть несеться, Сустави всі на нім дрижать.
54.		До лясу, Турна розбишаки! Вам більше рясту не топтать! Вам дасть Еней міцной кабаки, Що будете за Стиксом чхать. Еней совавсь, як навіжений, Кричав, скакав, мов віл скажений, І супротивних потрошив: Махне мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п'ятки, — Так в гніві сильно їх локшив!
55.		В запалі налетів на Мага, Як на мале курча шулік; Пропав на-вік цей Маг бідняга, Порхне душа на другий бік; Видючой смерти він боявся, Енея у ногах валявся, Просив живцем в неволю взять; Но цей коп'єм наскрізь пробивши І до землі врага пришивши, Других пустився доганять.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 169

56.		Тут на бігу піймав за рясу Попа Рутульського полку. Смертельного задавши прасу, Як пса, покинув на піску. Погиб тут также храбрий Нума, Убив Сереста, його кума, Тарквиту голову одтяв; Камерта висадив з кульбаки, Ансура в ад послав по раки, А Луку пузо розплатав.
57.		Як задавав Еней затьору Всім супостатам на-заказ, Як всіх калічив без розбору І убивав по десять в раз, — Лігар з Лукуллом поспішають І в тарадайці напірають Енея кіньми потоптать. Но тут їх доля зла наспіла, І душі цих братів із тіла Пішли к Плутону погулять.
58.		Так наш Еней тут управлявся І стан свій чистив од врагів; Прогнавши супостат, зближався До городка свого валів. Трояне вилазку зробивши, Латинян к чорту протуривши, З Енеєм в купу ізійшлись. Здоровкалися, обнімались, Роспитувались, цілувались. А де-які пить принялись.
59.		Іул, як комендант ісправний, Енеєві лепорт подав, Як війська ватажок начальний, Про все дрібненько росказав. Еней Іула вихваляє, Потім до серця прижимає, Цілує люб'язно в уста. Енея серце трепетало, Воно о сині віщувало, Що він надежда не пуста.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 170

60.		В це врем'я Юпитер підпивши, З нудьги до жінки підмощавсь І морду на плече склонивши, Як блазень чмокавсь та лизавсь. Щоб більше ж угодить коханці, Сказав: "дивися, як Троянці "Од Турна вростіч всі летять! "Венера пас перед тобою: "Од неї краща ти собою, "До тебе всі лапки мостять.
61.		"Моє безсмертіє ярує, "Роскішних ласк твоїх бажа; "Тебе Олимп і світ шанує, "Юпитеру ти госпожа. "Захоч — і вродиться все зразу, "Все в світі жде твого приказу, "За твій смачний і ласий цмок... Сказавши стиснув так Юнону, Що трохи не скотились з трону, А тільки Зевс набив висок.
62.		Юнона, козирь молодиця, Юпитеру не піддалась: Бо знала, що стара лисиця На всякі штуки удалась, — Сказала: "о очей всіх світе, "Старий Олимпський Єзуїте! "З медовими річми сховайсь. "Уже мене давно не любиш, "А тільки п'яний і голубиш... "Одсунься геть — не підсипайсь.
63.		"Чого передо мной лукавиш, — "Не дівочка я в двадцять літ, "І теревені-вені правиш, "Щоб тільки заморочить світ?... "Нехай все буде по твоєму; "Дай тільки Турнові моєму "Хоть трохи на світі пожить: "Щоб міг він з батьком повидаться, "І перед смертю попрощаться, — "Нехай — не буду більш просить."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 171

64.		Сказавши в Йовиша вп'ялася І обняла за поперек, І так натужно простяглася, Що світ в очах обох померк. Розм'як Зевес, як після пару, І вижлуктив підпінка чару, На все ізвол Юноні дав. Юнона вкотика з ним грала, А в мишки так залоскотала, Що аж Юпитер задрімав.
65.		Олимпськії во всяку пору І грім пускающий їх пан Ходили голі без зазору, Без сорому, на кшталт циган. Юнона з неба увильнувши І гола, як долоня, бувши, По-паруб'ячу одяглась; Кликнувши ж в поміч Асмодея, Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась.
66.		Тоді пан Турн зіло гнівився І приступу к собі не мав, Що у Троян не поживився І тьху Енеєві не дав. Як ось мара в лиці Енея, В киреї бідного Сіхея Явилась Турна задирать: "А ну лиш, лицарю мизерний, "Злиденний, витязю нікчемний, "Виходь сто-лих покоштувать!"
67.		Турн — зирк, і бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не ґречі кличе к бою І явно в труси пострига. Осатанів і затрусився, Холодним потом ввесь облився, Од гніву сумно застогнав, Напер мару — мара виляє: Еней од Турна утікає!... І Турн в догонку поскакав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 172

68.		Той не втече, цей но догонить; От тільки-тільки не вшпигне! Зикратого мечем супонить, Та ба! мари не підстьобне. "Та не втечеш, — кричить, — паничу! "Ось зараз я тебе підтичу, "Це не в кукли з Лависей грать!.. "Тебе я швидко повінчаю, "І воронів потішу стаю, "Коли начнуть твій труп клювать."
69.		Мара Енеєва примчавшись До моря, де стояв байдак, Ні трохи не встановлявшись, Щоб показать великий ляк, — Стрибнула в нього, щоб спастися: Тут без числа Турн осліпився, Туди ж в байдак і сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться, — Тоді б Турн первий лицарь був!
70.		Тут вмиг байдак заворушився І сам одчаливши, поплив; А Турн скрізь бігав і храбрився І тішивсь, що врага настиг. Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула в вирій навпростець. Турн глядь — аж він уже средь моря... Трохи не луснув з серця, з горя, Та мусів плить, де жив отець.
71.		Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні-гугу; Бо на його туман пустила, Що був невидим нікому І сам нікого тож не бачив; Но послі, як прозрів, кулачив Рутулян і других врагів: Убив Лутага, Лавза, Орсу, Парфену, Палму витер ворсу, Згубив багацько ватажків.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 173

72.		Мезентій, ватажок Тирренський, Одважно дуже підступив І закричав по-бусурменськи, Що тільки пан Еней і жив! "Виходь! — кричить, — тичка подмімо, "Нікого в поміч не просімо, "Годящі парні: ти — і я! "А ну" і сильно так стовкнулись, Що трохи в'язи не звихнулись, Мезентій же упав з коня.
73.		Еней не милуя чванливих, В Мезентія всадив палаш: Дух вискочив в словах лайливих, Пішов до чорта на шабаш. Еней побідой утішався, Зо всіми добре частувався, Олимпським жертви закурив. Пили до ночі та гуляли І п'яні спати полягали, Еней був п'яний, єле жив.
74.		Уже світовая зірниця Була на небі, як п'ятак Або пшенишна варяниця, І небо рділося, мов мак. Еней Троянців в гурт ззиває І смутним видом об'являє, Що мертвих треба поховать; Щоб зараз принялися дружно, Братерськи і єдинодушно Троян убитих зволікать.
75.		Потім Мезентія доспіхи На пень високий насадив, І це робив не для потіхи, А Марса щоб удоволив. Шишак, панцирь і міч булатний, Спис з прапором, щит дуже знатний — І пень, мов лицарь, в збруї був. Тоді до війська обернувся, Прокашлявся і раз смаркнувся, І річ таку їм уджиґнув:

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 174

76.		"Козацтво! лицарі! Трояне! "Храбруйте; наша, бач, бере! "Оце опудало погане "Латинів город одіпре. "Но перше чим начнем ми битись, "Для мертвих треба потрудитись, "Зробить їх душам упокой; "Імення лицарів прославить, "Палданта к батькові одправить, Що наложив тут головой".
77.		За сим пішов в курінь просторий, Де труп царевича лежав; Над ним Аркадський підкоморий Любистком мухи обганяв. Троянські плакси тут ридали, Як на завійницю кричали, Еней зарюмав басом сам: "Гай! гай! — сказав, — ув'яв мій гайстер! "Який то був до бою майстер... "Угодно, бачу, так богам!"
78.		Звелів носилки з верболозу І з очерету балдахин Зготовить тіла для виносу. Щоб в них Паллант, Евандрів син, Вельможа, панськая персона Явилася перед Плутона Не як аби-який харпак. Жінки покійника обмили, Нове убрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак.
79.		Як все уже було готово, Тоді якийсь їх филозоп Хотів сказать надгробне слово, Та збився і почухав лоб, — Сказав: "Се мертвий і не дишет, "Не видит, то єсть, і не слишит, "Єй! єй!.. уви! он мертв... амінь!" Народ від річі умилився І гірко-гірко прослезився І мурмотав; "паноче, згинь!"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 175

80.		Потім Палланта покадили, К носилкам винесли на двір, Під балдахином положили — Еней тут убивавсь без мір. Накривши гарним покривалом — Либонь тим самим одіялом, Що од Дидони взяв Еней — Намостили воїни на плечі І помаленьку, по-старечи Несли в містечко Паллантей.
81.		Як вибрались на чисте поле, Еней з покійником прощавсь, Сказав: "о жизнь! бурливе море, "Хто цілий на тобі оставсь? "Прости, приятелю любезний, "Оддячу я за вид цей слезний, "І Турн получить з баришком." Потім Палланту уклонився, Облобизав і прослезився, Додому почвалав тишком.
82.		К господі тільки що вернувся Наш смутний лицарь, пан Еней, Уже в присінках і наткнувся На присланих к нему гостей: Були посли це од Латина, І всі ассесорського чина, Один армейський копитан; Цей скрізь по світу волочився І по-фригійську научився, — В посольстві був як драгоман.
83.		Латинець старший по породі К Енею рацію начав, І в нашім, значить, переводі Буцім-то ось він що сказав: "Не ворог, хто уже дублений, "Не супостат, чий труп нікчемний "На полі без душі лежить. "Позволь тіла убитой рати, "Як водиться, землі предати, — "Нехай князь милость цю явить."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 176

84.		Еней, к добру з натури склонний, Сказав послам Латинським так: "Латин ус рекс єсть невгомонний, "А Турнус пессімус дурак... "І кваре воювать вам мекум? "Латинуса буть путо цекум, "А вас, сеньорес, без ума: "Латинусу рад пацем даре, "Пермітто мертвих поховаре, "І злости корам вас нема.
85.		"Один єсть Турнус ворог меус, "Сам, ерго, дебет воювать; "Велять так фата, ут Енеус "Вам буде рекс, Аматі зять. "Щоб привести ад фінем беллюм, "Ми зробим з Турнусом дуеллюм, — "Про що всіх санґвіс проливать? "Чи Турнус буде, чи Енеус, "Укаже глядіус, вель Деус "Латинським сцептро управлять".
86.		Латинськії посли ззиркнулись, По серцю їм ця річ була; Знечев'я трохи схаменулись, Дрансеса смілість тут взяла: "О князю, — крикнув, — пресловутий! "Великим ти родився бути! "Ми все в Латинові уста "Внесем, дрібнесенько роскажем "І щиро, щиро те докажем, "Що з Турном дружба єсть пуста".
87.		І мировую тут зробили На тиждень, два, або і три, І в договорі положили, Щоб теслі і другі майстри Латинські помогли Троянам, Цим ланцям, голякам, прочанам, Достроїть новий городок; Щоб нарубать дали соснини, Клинків, дубків і берестини, На крокви годних осичок.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 177

Троянці (частина I, строфи 1-2).
Горельєф з пам'ятника Котляревському в Полтаві академіка Позена.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 178

88.		За сим тут началось гуляння І чарочка пішла кругом; Роскази, сміхи, обнімання, Ділились дружно тютюном. Які пили, які трудились І над убитими возились; В лісах же страшна стукотня. В коротке мировеє врем'я Латинське і Троянське плем'я Було як близькая рідня.
89.		Тепер би треба описати Евандра батьківську печаль І хлипання всі росказати, І крик, і охання, і жаль. Та-ба! не всякий так змудрує, Як сам Виргилій намалює, А я ж до жалю не мастак; Я сліз і охання боюся І сам ніколи не журюся; Нехай собі це піде так.
90.		Як тільки світова зірниця На небі зачала моргать, То вся Троянськая станиця Взялася мертвих зволікать. Еней з Трахоном роз'їзжає, К трудам дружину понуждає; Кладуть із мертвих тіл костри, Соломой їх обволікають, Олію а дьогтем поливають На всякий зруб разів по три.
91.		Потім солому підпалили І плам'я трупи обняло, І вічну пам'ять заквилили, Аж сумно слухати було. Тут кость і плоть і жир шкварчали, Тут инші смалець істочали, У инших репався живіт; Смрад, чад і дим кругом носились, Жерці найбільше тут трудились, Ізконебе халтурний рід.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 179

92.		Други, товариші і кревні, Батьки, сини, куми, свати, На віки-вічні незабвенні, А може хто із суєти — В огонь шпурляли різну збрую, Одежу, обув дорогую; Шаблі, ладунки, келепи, Шапки, свитки, кульбаки, троки, Онучі, постоли, волоки — Шпурлялись, як на тік снопи.
93.		Не тільки в полі так робилось, В Лавренті сумно тож було; Багацько трупа там палилось, Поспільство ж на чім світ ревло. Там батько сина парубійку Оплакував і кляв злодійку Війну і ветхого царя; Тут дівка вельми убивалась, Що без вінця вдовой осталась, Утративши багатиря.
94.		Жінки пороспускавши коси, Розхристані і без свиток, Ростріпані, простоволосі Галасували на ввесь рот. По мертвих жалібно кричали, По грудях билися, стогнали, Латинів проклинали рід; Про Турна ж всі кричали сміло, Що за своє любовне діло Погубить даром ввесь нарід.
95.		Дрансес на Турна тут доносить, Що Турн всім гибелям вина; Еней на бой його лиш просить, І так би й кончилась війна. Но і у Турна був сутяга, Брехун, юриста, крюк, підтяга, І діло Турна защищав; Та і Аматині пролази Пускали різнії роскази, Щоб Турн ні в чім не уважав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 180

96.		Як ось од хана Діомида Латинові прийшли посли І із охлявшого їх вида Не видно, радість щоб несли. Латин велможам з старшиною Велить явитись пред собою, Що все і сталося як-раз; Послів кликнули до громади, І виповнивши всі обряди, Латин прорек такий приказ:
97.		"Скажи, Венуле нежахливий, "Всю хана Діомида річ, "Здається, був ти небрехливий, "Таким тебе зна наша Січ." "Підніжок твій я і підданець, "Із слуг твоїх послідній ланець", Сказав Венул: "не прогнівись! "Мужича правда єсть колюча, "А панська на всі боки гнуча, "І хан сказав так, не сумнись:
98.		"Не з мордою Латина битись "Против Троянських розбишак; "Вам треба б перше подивитись, "Який то єсть Еней козак!.. "Під Троєю він дався знати "Нам всім, як взявся рятувати "Богів домашніх і рідню: "Він батька спас в злу саму пору, "На плечах зніс на Іду гору, "Цього не майте за бридню.
99.		"Против Енея не храбруйте, "Для нас здається він святим; "І так Латину ростолкуйте, "Щоб лучче помирився з ним. "Гай, гай! де діти єсть такії, "Щоб кудрі батькові сідії "Найвище ставили всього?... "Не ворог я царю Латину, "Но чту Анхизову дитину "І не піду против його.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 181

100.		"Прощайте, ломіні Латинці! "Поклон мій вашому царю; "Возьміть назад свої гостинці, "Одправте їх к багатирю "Енею і просить покою." Венул утерся тут рукою І річі цій зробив кінець. Збентежила ця річ Латина: Здавалось, близька зла година, — На лисині трусивсь вінець.
101.		Латин од думки схаменувся, Олимпським трохи помоливсь; Наморщивсь, сентябрем надувся І смутно на вельмож дививсь. "А що? — сказав, — чи поживились? "От з Діомидом ви носились, "А він вам фиґу показав!... "Заздалегідь було змовлятись, "Як з пан-Енеєм управлятись, "Поки лапок не розіклав.
102.		"Тепер не приберу більш глузду, "Як тут цих поселить прочан; "Землі шматок єсть не під нужду, "То їм з угоддями оддам. "Оддам нив'я і сінокоси, "І риболовні Тибрські коси, "То буде нам Еней сусід; "Коли ж не схоче він остаться, "А пуститься іще таскаться, "То все ж ізбавимся од бід.
103.		"А щоб з Енеєм лад зробити, "Пошлю послів десятків п'ять; "І мушу дари одрядити, — "Диковинки коли б достать: "Павидла, сала, осятрини, "Шалевий пояс і люстрини, "Щоб к празнику пошив каптан, "Сап'янці із Торжка новенькі, "Мальованії потибеньки, "А нуте — як здається вам?"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 182

104.		Дрансес був дивний говоруха І Турнові був враг лихий, Встає, ус гладить, в носі чуха, Дає одвіт царю такий: "Латине світлий, знаменитий, "Твоїми мед устами пити! "Всяк тягне в серці за тебе; "Но одізватися не сміють, "Сидять, мовчать, сопуть, потіють "І всяк мізкує про себе.
105.		"Нехай же та личина люта, "Що нас впровадила в війну "І ганьбою до всіх надута, "Походить більш на сатану, — "Що стільки болі причинила, "Що стільки люду погубила, "А в смутний час на-втікача!... "Нехай лиш Турн, що верховодить "І всіх панів за кирпи водить, "З Енеєм порівня плеча.
106.		"Нехай оставить нас в свободі, "Нехай царівні дасть покой, "Нехай живе в своїй господі, "А щоб в Латію ні ногой. "А ти, Латине, всіх благіший, "Прибав Енею дар смачніший: "Йому Лавинію оддай. "Цим сватовством нам мир даруєш "І царства рани урятуєш; "Дочці ж з Енеєм буде рай.
107.		"Тебе ж прошу я, пане Турне! "Покинь к Лавинії любов "І проясни чоло нахмурне, "Щади латинську нашу кров. "Еней тебе лиш визиває, "А нас, Латинців, не займає, — "Іди з Троянцем потягайсь! "Коли ти храбрий не словами, "Так докажи нам те ділами, "Побить Енея постарайсь".

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 183

108.		Од річі сей Турн роз'ярився, Як втопленик, посинів ввесь, — Дрижали губи, сам дрочився, Зубами клацав, мов би пес, Сказав: "О стара пустомеля! "Яхидств і каверз всіх оселя, "І ти тхором мене зовеш! "І небилиці вимишляєш, "Народ лукаво ввесь лякаєш, "На мене ж чорт-зна що плетеш,
109.		"Що буцім хочу я одтяти "Головку лисую твою: "Та згинь! — не хочу покаляти "Честь багатирськую свою. "А ти, Латине милостивий, "Коли такий став полохливий, "Що і за царством байдуже?.. "Так лізьте ж до Енея раком, "Плазуйте перед цим Трояком, — "Він мир вам славний устриже!..
110.		"Коли ж до мира я поміха, "Коли Еней мене бажа "І смерть моя вам єсть потіха — "Моя душа не єсть чужа "Од храбрости і од надії: "Іду, де ждуть мене злодії, "Іду і б'юся з втікачем! "Нехай хоть стане він Бовою — "Не наляка мене собою, "Поміряюсь з його плечем".
111.		Коли в конгресі так тягались, Еней к Лавренту підступав: На штурм Троянці шикувались, До бою всякий аж дрижав. Латин таку почув новинку, Злякавсь, пустив із рота слинку І вся здригнула старшина. "От вам і мир!" — сказав Турн лютий І не терявши ні минути, Пред війском опинивсь як на!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 184

112.		Уп'ять настав гармидер, лихо; Народ, як черв, заворушивсь. То всі кричать, то шепчуть тихо, Хто лаявся, а хто моливсь. Уп'ять війна і різанина, Уп'ять біда гне в сук Латина; Сердешний каявсь од душі, Що тестем не зробивсь Енею, І послі б з мирною душею Лигав потапці і книші.
113.		Турн миттю нарядився в збрую, Летить, щоб потрошить Троян; І роз'ярив дружину злую Побить Енеєвих прочан. Прискочив перше до Камилли, Як огер добрий до кобили, І став їй зараз толкувать, Куди їй з військом напірати; Мессап же мусить підкрепляти Цариці сей прокляту рать.
114.		Роспорядивши Турн, як треба, Махнув, засаду щоб зробить. На гору, що торкалась неба, І щоб Фригійців окружить. Еней построїв теж отряди, Де всім назначив для осади Без одступу на вал іти. Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно, Ідуть, щоб побідить поспішно, Або щоб трупом полягти.
115.		Троянці сильно наступали І тиснули своїх врагів, Не раз Латинців проганяли До самих городських валів. Латинці также оправлялись І од Троянців одбивались, Один другого товк на прах; Тут їх чиновники тузились, Як півні за гребні возились; Товклись кулаччам по зубах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 185

116.		Но як Арунт убив Камиллу, Тоді Латинців жах напав; Утратили і дух, і силу, Побігли, хто куди попав. Троянці з біглими змішались, Над їх плечами забавлялись І задавали всім сто-лих. Ворота в баштах запірали, Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих.
117.		Як вість така прийшла до Турна, То так мерзенно іскрививсь, Що тварь зробилась нечепурна І косо, зашморгом дививсь. Потім ярує од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс; І тільки що спустивсь в долину, То в тую ж самую годину Уздрів Енеєвих гульвіс.
118.		Пізнав пан Турн пана Енея, А Турна тож Еней пізнав; Вспалали духом Асмодея, Один другого б розідрав. Не обійшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз І не послав на землю ночі; Тут всіх до сна стулились очі І всяк уклався горлоріз.
119.		Турн облизня в бою піймавши, Зубами з серця скреготав; Од дуру, що робить, не знавши, Латину з злостію сказав: "Нехай злиденнії прочани, "Задрипанці твої Трояни, "Нехай своїх держаться слов! "Іду з Енеєм поштурхаться, "В моїх поступках оправдаться: "Убить і околіть готов.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 186

120.		"Пошлю Енея до Плутона, "Або і сам в ад копирсну; "Уже мні жизнь і так солона! "Оддай Енею навісну". "Гай! гай!" Латин тут обізвався: "Чого ти так розлютувався? "Що ж буде, як розсержусь я! "Уже мені брехати стидно, "А потаїть — богам обидно: "Святая правда дорога!
121.		"Послухай же: судьби єсть воля, "Щоб я дочки не оддавав "За земляка, а то зла доля "Насяде, хто злама устав. "Мене Амата ублагала, "І так боки натасувала, "Що я Енею одказав. "Тепер сам мусиш міркувати, "Чи треба жить, чи умірати; "А лучче, як би в ум ти взяв
122.		"І занедбав мою Лависю... "Чи трохи в світі панночок? "Ну, взяв би Муньку, або Прісю, "Шатнувсь то в сей, то в той куток: "В Івашки, Мильці, Пушкарівку, "І в Будища, і в Горбанівку, — "Тепер дівчат хоть гать гати: "Тепер на цей товар не скудно, "І замужню украсть не трудно, "Аби по норову найти."
123.		На слово це прийшла Амата І зараз в Турна і вп'ялась; Лобзала в губи стратилата І од плачу над ним тряслась. "В напасть, — сказала, — не вдавайся "І битися не поспішайся: "Як луснеш ти, то згину я: "Без тебе нас боги покинуть, "Латинці і Рутульці згинуть "І пропаде дочка моя."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 187

124.		Но Турн на це не уважає І байдуже ні сльоз, ні слов; Гінця к Енею посилає, Щоб битись завтра був готов. Еней і сам трусивсь до бою, Щоб сильною своєй рукою Головку Турну одчесать. А щоб повірить Турна слову, Тож посила зробить умову, Як завтра виставляти рать.
125.		На завтре тільки-що світало, Уже народ заворушивсь: Все вешталося, все кишало, На бой дивитись всяк галивсь. Межовщики там розміряли, Кілочки в землю забивали На знак, де військові стоять. Жреці молитви зачитали, Олимпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят.
126.		Тут військо стройними рядами В параді йшло, мов би на бой: В празничній збруї, з прапорами, Всяк ратник чванився собой. Обидві армії стояли На тих межах, що показали; Між ними був просторий плец; Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець.
127.		Юнона, як богиня, знала, Що Турну прийдеться пропасть, Іще в мізку коверзувала, Щоб одвернуть таку напасть; Кликнула мавку вод Ютурну, Бо ця була сестриця Турну, І росказала цій свій страх: Веліла швидче умудриться, На всякі хитрости пуститься, Щоб брата не строщили в прах.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 188

128.		Як так на небі дві хитрили, Тут лагодились два на бой; Всі за свого богів молили, Щоб власною своєй рукой Ізміг врага в яєшню зм'яти. Рутульці стали розмишляти, Що Турн їх може скиксувать: Уже заздалегідь смутився, Іще нічого, а скривився, — Не лучче б бой цей перервать?..
129.		На цей то час Ютурна мавка В Рутульський підоспіла строй І там вертілася, як шавка, І всіх скуйовдила собой. Камерта вид на себе взявши, Тут всіх учила, толкувавши, Що сором Турна видавать: Стид всім стоять, згорнувши руки, Як згине Турн, терпіти муки, Дать шиї в кандали кувать.
130.		Все військо сумно мурмотало, Сперва тихенько, послі в глас Гукнули разом: "все пропало! "Щоб розмир перервать в той час!" Ютурна фиглі їм робила, Шпаками кібця затровила І заєць вовка покусав. Такії чуда небувалі Лаврентці в добре толкували, Тулумній к битві підтруняв.
131.		І перший стрелив на Троянців, Гіллиппенка на смерть убив; А цей був родом із Аркадців, То земляків на гнів підвів, Оттак уп'ять зірвали січу! Біжать один другому в стрічу, Хто з шаблею, хто з палашем; Кричать, стріляють, бють, рубають, Лежать, втікають, доганяють, — Все вмиг зробилось кулішем.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 189

132.		Еней, правдивий чолов'яга, Побачивши такий нелад, Що вража зрадивши ватага, Послать Фригійців дума в ад, — Кричить" "чи ви осатаніли? "Адже ми розмир утвердили! "Ми з Турном поб'ємось одні." Но відкіль стрілка ни взялася І спотиньга в стегно вп'ялася І кров забризкала штани.
133.		Еней од рани шкандибає В крові із строю в свій намет; Його Асканій проважає, Либонь і під руку веде. Уздрів це Турн, возвеселився, Розприндився і розхрабрився, І на Троянців полетів: То б'є, то пха, або рубає, Із трупів бурти насипає, Хоть би варить на сто котлів.
134.		І перших Філа, Тамариса На землю махом поваляв; Потім Хлорея, Себариса Мов би комашок потоптав; Дарету, Главку, Ферсилогу Поранив руки, шию, ногу, На-вік каліками зробив; Побив багацько Турн заклятий, Не трохи потоптав зикратий, В крові так, мов в багні бродив.
135.		Коробилась душа Енея, Що Турн Троянців так локшив; Стогнав жалчіше Прометея, Бо був од рани єле жив. Япид, цилюрик лазаретний, Був знахур в порошках нешпетний, Лічить Енея приступав: По лікті руки засукає, За пояс поли затикає, Очками кирпу осідлав.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 190

136.		І зараз приступивши к ділу, Він шпеник в рані розглядав; Прикладував припарки к тілу І шилом в рані колупав. І шевську смолу прикладає, Но все те трохи помагає; Япид сердешний чує жаль! Обценьками питавсь, кліщами, Крючками, щипцями, зубами, Щоб вирвать проклятущу сталь.
137.		Венери серце засвербіло Од жалю, що Еней стогнав; Підтикавшись — а ну за діло! І Купидончик не гуляв. Шатнулись, різних трав нарвали, Сцілющої води примчали, Гарлемпських капель піддали, І все те вкупі сколотивши, Якісь слова наговоривши, Енею рану полили.
138.		Таке лікарство чудотворне Біль рани зараз уняло, І стрілки копійце упорне Без праці винятись дало. Еней наш знову ободрився, Пальонки кубком підкрепився, В пан-матчину одігся бронь. Летить уп'ять врагів локшити, Летить Троянців ободрити, Роздуть в них храбрости огонь.
139.		За ним Фригійські воєводи, Що тьху, на взаводи летять; А війско — в лотоках як води Ревуть, все дном на-верх вертять. Еней лежачих не займає, Утікачів ні за що має, А Турна повстрічать бажа. Хирить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 191

140.		На хитрости дівчата здатні, Коли їх серце защемить; І в ремеслі цім так понятні, Сам біс їх не перемудрить. Ютурна з облака злетіла, Зіпхнула братня машталіра І стала коней поганять; Бо Турн ганяв тоді на возі, Зикратий же лежав в обозі, Не в силах бігать, ні стоять.
141.		Ютурна кіньми управляя, Шаталась з Турном між полків; Як од хортів лиса виляя, Спасала Турна од врагів. То з ним наперед виїзжала, То вмиг в другий кінець скакала, Но не туди, де був Еней. Цей бачить хитрість тут непевну, Трусливість Турнову нікчемну, Нап'явсь в погонь зо всіх гужей.
142.		Пустивсь Еней слідити Турна І дума з ока не спустить, Но мавка хитрая Ютурна І тут найшлася кулю злить. К тому ж Мессап, забігши з боку, Зрадливо, зо всього наскоку, Пустив в Енея камінець; Но цей по щастю ухилився І камінцем не повредився, З султана ж тільки збив кінець.
143.		Еней таку уздрівши зраду, Великим гнівом розпаливсь; Гукнув на всю свою громаду І тихо Зевсу помоливсь. Всю рать свою вперед подвинув І разом на врагів нахлинув, Велів всіх сікти та рубать. Пішли Латинців потрошити, Рутульців шпигувать, кришити, Та-ба — як Турна б нам достать!

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 192

144.		Тепер без сорома признаюсь, Що трудно битву описать; І як ни морщусь, ни стараюсь, Щоб гладко вірші шкандувать, Та бачу по моєму виду, Що скомпоную панахиду. Зроблю лиш роспись іменам Убитих воїнів на полі І згинувших тут по неволі Для прихми їх князьків душам.
145.		На цій баталії пропали: Цетаг, Танаїс і Толон; Од рук Енеєвих лежали Порізані: Онит, Сукрон; Троянців — Гілла і Аміка Зіпхнула в пекло Турна піка... Та де всіх поіменно знать? Там вороги всі так змішались, Стіснились, що уже кусались, Руками ж нільзя і махать.
146.		Як ось і сердобольна мати Енею хукнула в кабак, Велів щоб штурмом город брати, Рутульських перебить собак. Столичний же Лаврент достати, Латину з Турном перцю дати, Бо царь в будинках ні-гугу. Еней на старших галасає, Мерщій до себе їх ззиває І мовить, ставши на бугру:
147.		"Моєї мови не жахайтесь, "Бо нею управля Зевес, "І зараз з військом одправляйтесь "Брать город, де паршивий пес, "Латин зрадливий, п'є сивуху, "А ми б'ємось зо всього духу. "Ідіть, паліть, рубайте всіх; "Громадська ратуш, зборні ізби "Щоб наперед всього ізслизли, "Амату ж зав'яжіте в міх."

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 193

148.		Сказав, і військо загреміло, Як громом, різним оружжам, Построїлось і полетіло Простесенько к градським стінам; Огні через стіну шпурляли, До стін драбини приставляли І хмари напустили стріл. Еней на город руки знявши, Латина в зраді укорявши, Кричить: "Латин вина злих діл!"
149.		Якії в городі остались, Злякались од такой біди, І голови їх збунтовались, Не знали, утікать куди. Одні тряслись, другі потіли, Ворота одчинять хотіли, Щоб в город напустить Троян. Другі Латина визивали, На вал полізти принуждали, Щоб сам спасав своїх мирян.
150.		Амата глянувши в віконце, Уздріла в городі пожар; Од диму, стріл затьмилось сонце, — Напав Амату сильний жар. Не бачивши ж Рутульців, Турна, Вся кров скипілася зашкурна І вмиг царицю одур взяв. Здалося їй, що Турн убитий, Через неї стидом покритий, На-вік з Рутульцями пропав.
151.		Їй жизнь зробилася не мила І осоружився ввесь світ, Себе, Олимпських кобенила, І видно їзо всіх приміт. Що глузд остатній потеряла; Бо царськеє убрання рвала, І в самій смутній цій порі, Очкур вкруг шиї обкрутивши, Кінець за жертку зачепивши, Повісилась на очкурі.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 194

152.		Амати смерть ця бусурменська Як до Лавинії дійшла, То крикнула "уви"! з-письменська, По хаті ґедзатись пішла. Одежу всю цвітну порвала, А чорну к цері прибірала, Мов галка нарядилась в мах; В маленьке зеркальце дивилась, Кривитись жалібно училась І мило хлипати в сльозах.
153.		Такая розімчалась чутка В народі, в городі, в полках; Латин же, як старий плохутка, Устояв ледве на ногах. Тепер він берега пустився І так злиденно іскривився, Що став похожим на верзун. Амати смерть всіх сполошила, В тугу, в печаль всіх утопила, Од неї звомпив сам пан Турн.
154.		Як тільки Турн освідомився, Що дав цариці смерть очкур, То так на всіх остервенився, Підстрілений мов дикий кнур. Біжить, кричить, маха руками І грізними велить словами Латннцям і Рутульцям бой З Енеєвцями перервати. Як раз противні супостати, Утихомирясь, стали в строй.
155.		Еней од радости не стямивсь, Що Турн виходить битись з ним; Оскалив зуб, на всіх оглянувсь І списом помахав своїм. Прямий, як сосна, величавий Бувалий, здатний, тертий, жвавий, Такий, як був Нечеса князь! На нього всі баньки п'ялили, І сами вороги хвалили, Його любив всяк — не боявсь.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 195

156.		Як тільки виступили к бою Завзята пара ватажків, То, зглянувшися між собою, Зубами всякий заскрипів. Тут хвись — шабельки засвистіли, Цок-цок — і искри полетіли; Один другого полосять! Турн перший зацідив Енея, Що з плеч упала і керея, Еней був поточивсь назад.
157.		І вмиг прочумавшись, з наскоком Еней на Турна наступив, Оддячивши йому сто з оком, І вражу шаблю перебив. Яким же побитом спастися? Трохи не лучче уплестися? Без шаблі нільзя воювать. Так Турн зробив без дальней думки, Як кажуть, відобравши клунки, А ну, чим тьху навтіки драть.
158.		Біжить пан Турн і репетує, І просить у своїх меча; Ніхто сердеги не рятує Од рук Троянська силача! Як ось іще перерядилась Сестриця і пред ним явилась, І в руку сунула палаш; Уп'ять шабельки заблищали, Уп'ять панцирі забряжчали, Уп'ять пан Турн оправивсь наш.
159.		Тут Зевс не втерпів, обізвався, Юноні з гнівом так сказав: "Чи ум од тебе одцурався? "Чи хочеш, щоб тобі я дав "По пані-старій блискавками?.. "Біда з злостливими бабами! "Уже ж вістимо всім богам: "Еней в Олимпі буде з нами "Живитись тими ж пирогами, "Які кажу пекти я вам.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 196

160.		"Безсмертного ж хто ма убити, "Або хто може рану дать? "Про що ж мазку мирянську лити, "За Турка щиро так стоять? "Ютурна на одну проказу, "І певне по твому приказу, "Палаш Рутульцю піддала. "І поки ж будеш ти біситься? "На Трою і Троянців злиться? "Ти зла їм вдоволь задала.
161.		Юнона в першій раз смирилась, Без крику к Зевсу річ вела: "Прости, паноче! проступилась, "Я, далебі, дурна була. "Нехай Еней сідла Рутульця, "Нехай спиха Латина з стульця. "Нехай поселить тут свій рід, — "Но тільки щоб Латинське плем'я "Удержало на вічне врем'я "Імення, мову, віру, вид."
162.		"Іноси! сількісь!" як мовляла, Юноні Юпитер сказав. Богиня з радіщ танцювала, А Зевс метелицю свистав. І все на шальках розважали, Ютурну в воду одіслали, Щоб з братом Турном розлучить; Бо книжка Зевсова з судьбами, Несмертних писана руками, Так мусіла установить.
163.		Еней махає довгим списом, На Турна міцно наступа, "Тепер, — кричить, підбитий бісом, — "Тебе ніхто не захова! "Хоть як вертись і одступайся, "Хоть в віщо хоч перекидайся, "Хоть зайчиком, хоть вовком стань, "Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду — "Я витягну тебе з-під-споду "І розмізчу погану дрянь!"

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 197

164.		Од сей бундючної Турн речі Безпешно усик закрутив І зжав свої широкі плечі, Енею глуздівно сказав: "Я ставлю річ твою в дурницю, "Ти в руку не піймав синицю, "Не тебе, далебі, боюсь. "Олимпські нами управляють, "Вони на мене налягають, "Пред ними тільки я смирюсь.
165.		Сказавши круто повернувся І камінь пудів в п'ять підняв, Хоть з праці трохи і надувся, Бо, бач. не тим він Турном став. Не та була в цім жвавість, сила; Йому Юнона ізмінила; Без богів ж людська моч — пустяк. Йому і камінь ізміняє, Енея геть не долітає, І Турна взяв великий страх.
166.		В таку щасливую годину Еней чим-дуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав; Гуде, свистить, несеться піка, Як зверху за курчам шульпіка, — Торох Рутульця в лівий бік! Простягся Турн, як щогла, долі, Качається от гіркой болі, Клене Олимпських єретик.
167.		Латинці од цього жахнулись, Рутульці галас підняли, Троянці глумно осміхнулись, В Олимпі ж могорич пили. Турн тяжку боль одоліває, К Енею руки простягає І мову слезную рече: "Не жизни хочу я подарка, — "Твоя, Анхизович, припарка "За Стікс мене поволоче.

Котляревський І. «Енеїда». Київ. 1909. Частина VI — 198

168.		"Но єсть у мене батько рідний, "Старий і дуже ветхих сил; "Без мене він хоть буде бідний, "Та світ мені цей став не мил. "Тебе о тім я умоляю, "Прошу, як козака, благаю, "Коли мені смерть задаси, "Одприв до батька труп дублений; "Ти будеш за сіє спасений, "На викуп же, що хоч, проси".
169.		Еней од речі сей зм'ягчився І меч піднятий опустив: Трохи-трохи не прослезився І Турна ряст топтать пустив. Аж зирк — Паллантова лядунка, І золота на ній карунка У Турна висить на плечі. Енея очі запалали, Уста од гніву задрижали, Ввесь зашаривсь, мов жар в печі.
170.		І вмиг вхопивши за чуприну, Шкереберть Турна повернув, Насів коліном злу личину І басом громовим гукнув: "Так ти Троянцям нам для сміха "Глумиш а Паллантова доспіха "І думку маєш буть живим? "Паллант тебе тут убиває, "Тебе він в пеклі дожидає, "Іди к чортам, дядькам своїм!"
171.		З цим словом меч свій устромляє В роззявлений Рутульця рот І тричі в рані повертає, Щоб більше не було хлопот. Душа Рутульська полетіла До пекла, хоть і не хотіла, К пану Плутону на бенькет. Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь.

Ссылки на эту страницу

1	Издания и переводы "Энеиды" Ивана Котляревского Видання і переклади "Енеїди" Івана Котляревського