История Полтавы

Рецензия на работу Н. Дашкевича "Малорусская и другие бурлескные (шутливые) Энеиды"

• 

Подробности

Просмотров: 662

Іван Франко. Рецензія на працю М. Дашкевича "Малорусская и другие бурлескные (шутливые) Энеиды.

Подається за виданням: Іван Франко. Рецензія на працю М. Дашкевича "Малорусская и другие бурлескные (шутливые) Энеиды // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1898. - Том XXVI. - [3] + 204 с. Розділ "Бібліографія", стор. 40-43.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

— 40 —

Н. Дашкевичъ — Малорусская и другія бурлескныя (шутливыя) Энеиды (Кіевская Старина 1898, сентябрь, стор. 145—188).

Третій раз уже вертає київський професор д. Дашкевич до дослїду над Котляревським: перший раз у своїм многоцїннім "Отзывѣ" на книжку Петрова він дав перший широкий образ народин нашого нового письменства на тлї понять, змагань і потреб часу і з незвичайною критичною бистротою визначив у тій картинї роль Котляревського. Другий раз (Кіевская Старина 1893 г.) він присьвятив окрему працю водвілеви "Москаль Чарівник", доказуючи, що тему і будову сего твору Котляревський узяв із французького водвіля "Le soldat magicien". А отсе тепер він роздивляє Енеіду, порівнюючи її з иньшими творами сего рода.

У вступі проф. Дашкевич розбирає, незалежно від д. Стешенка, питанє залежности Котляревського від Осипова. Сего питаня він доторкав ся ще в "Отзывѣ", але лишив його неполагодженим. І тепер він радить бути осторожним у відповідях на него, хоча сам очевидячки схиляєть ся до думки, що травестия Котляревського "з погляду на артистичний спосіб мальованя з усїх заграничних попередниць найблизша до Скаррона" (стор. 178). Нова публїкация, що має вийти в Росиї на основі рукописних текстів Енеіди, може кине деяке сьвітло на се питане, хоча думка проф. Дашкевича, немов би то Котляревський пишучи свою Енеіду мав перед очима Скаррона, а не Осипова, не видаєть ся мені правдоподібною. Д. Стешенко вказав досить детально не тілько те, чим близький Котляревський до Осипова, але також те, чим оба вони близькі до Блюмауера, а далекі від Скаррона.

Другий розділ праці проф. Дашкевича присьвячений західно-європейським травестиям Енеіди. Вони почали ся в Італії. Проф. Дашкевич починає їх ряд від поеми Ляллї "Eneide travestita" (1633 p.), але Ляллї підвів тілько, так сказати, суму давнїйшим пробам того рода. Ще Мантуанець Теофіль Фолєнґо пародіював Верґіля в своїй поемі "Bardo da Cipada" (1517). В початку XVII в. вийшла в Іспанії поема Космо де Альдани "L'Asneida" (Спів про осла) як травестия Енеіди, але всі примірники сеї книжки затратили ся. У Франциї травестував Енеіду сучасний Скарронови Ґійом де Бребеф (умер 1661). В Німеччині першу травестию Енеіди (під впливом Скаррона) зладив Иоган Ґеорґ Шмідт (умер 1730 p.), але его праця, два грубі фоліанти, зложена в рукописї в міській бібліотеці в Штрасбурзї, згоріла в 1870 р. Про Міхаелїса, що розпочав свою травестовану Енеіду коло 1771 p., згадує проф. Дашкевич; варто додати, що власне він був творцем тої строфи, яку приняв Блюмауер

— 41 —

у своїй травестиї. ^*) Проф. Дашкевич присьвячує особливу увагу тілько двом західно-європейським травестиям — Скарроновій, в котрій він бачить "добродушне насьміванє над клясичною старовиною з її слабими боками і разом з тим над сучасними авторови негарними моментами в висшім товаристві", щось немов "літературну фронду против напряму, який панував у французькій лїтературі XVII в." (стор. 161—2), і Блюмауеровій, в котрій автор бачить "літературну памятку ери Иосифа II з її просьвітно-полємічним напрямом", але при тім додає, що "з артистичного погляду вона стоїть не високо, а й ідейно перебирає через край, бо Блюмауер віддав у ній на наругу богато дечого високого" (стор. 167). Перелицьовану Енеіду Осипова проф. Дашкевич збуває дуже коротко, називаючи її "лихим наслїдуванєм Блюмауера, часто занадто балакучим" (стор. 168).

Найцїннїйша є третя частина статї проф. Дашкевича, присьвячена розборови Енеіди Котляревського. Автор ще раз вертаєть ся до питаня про те, чи Котляревський писав під впливом Осипова, чи нї, збирає до купи всї сліди "старої традициї", буцїм то працю над травестованєм Енеіди К-ий розпочав ще в семінариї, висловлює сумнів, чи звісні слова про мученє в пеклї "особи мацапури" відносять ся до Парпури, котрий певно не видавав Енеіди для зиску, чи може до Осипова, котрий діставши до рук початок укр. Енеіди переробив його по свойому — здогад, котрий мені видає ся зовсїм не правдоподібним; підносить з натиском, що Осипов, проворний компілятор, і свою Енеіду робив пе з одного взірця, повторяє своє твердженє про українізми у Осипова (д. Стешенко рішучо перечить їх істнованю!), висловлене вже в "Отзывѣ" і додає до їх реєстру ще слово "шаль", котре він уважає тілько друкарською помилкою замісць українського "паль" (у Котляревського в відповіднім місці на лихо є не паль, а стовп!) і зводить до купи декілька місць, котрі у Котляревського ніби то близші до Скаррона, ніж до Осипова. Доказної сили ті порівнаня, по моїй думцї, не мають; подібности в них або дуже далекі, або припадкові. Напр. вірші Котляревського:

Куди іому уже до Риму?
Хиба як здохне чорт в рові!

проф. Дашкевич зближує з віршами Скаррона:

A la fin du compte sera
Le diable qui l'emportera,

*) Див. Eduard Grisebach, Gesammelte Studien, 3. Aufl. Leipzig 1884, стор. 175—213. Die Parodie in Oesterreich.

— 42 —

(конець справи буде такий, що його чорт візьме). Що тут подібного крім слова чорт? Зрештою проф. Дашкевич занадто сумлїнний учений, аби мав рішучо твердити, що Котляревський писав початок своєї Енеідп на основі Скаррона; він висловляєть ся обережно, що "з правдоподібністю можна сю залежність признати тілько першій частинї Енеіди, себ то тій, що вийшла 1798 р., а в дальших частях вплив Осипова виднїйший, хоч і там він не є такий загальний і механічний, як се недавно твердив проф. Соболєвский". Щож до першої части, то проф. Дашкевич остаточно так формулує свою думку: "Може бути, що старий переказ вірний, що український поет задумав свою травестию ще в молодечих лїтах під впливом знайомости зі Скарроном і незалежно від Осипова і тодїж і почав свою працю, а коли вийшла "Виргиліева Енеида на изнанку", почав по троха переробляти і перемінювати первісний нарис; і навпаки міг Осипов познайомити ся в рукописї з текстом перших частей Енеіди" (стор. 175). Для розвязки сего питаня проф. Дашкевич радить провести детальне порівнанє не тілько Енеіди Котляревського з Осиповим, але загалом усіх иньших Енеід, якими могли користувати ся Котляревський і Осипов. По нашій думці навіть се порівнанє нїчого тут не докаже, а треба шукати нових рукописних материялів.

Далі проф. Дашкевич завважує зовсїм справедливо, що все отсе порівнюваннє — то тілько одна часть працї; щоб пізнати дїйсну вартість Енеіди Котляревського, треба розглянути в ній власне те, чим відріжнюєть ся вона від иньших травестованих Енеід. І він подає (стор. 177—185) дуже гарний розбір того, що можна би назвати основною ідеєю і льокальним кольоритом Енеіди Котляревського. Головною ідеєю, що лежить у основі Енеіди Котляревського, по думці проф. Дашкевича, є гуманізм характерний для XVIII віку, себ то "діяльна любов до чоловіка яко такого і до всего народа і почутє соціальної справедливости", що "не спиняло поета добачати хиби не тілько иньших національностей, але й темні боки в характері і житю власного народа" (стор. 177). При характеристицї місцевого, українського кольориту Енеіди Котляревського проф. Дашкевич підносить деякі поетичні описи природи, часті згадки про українську козацьку старовину иадихані щирою симпатиєю до тої старовини; в кінцї деякими віршами винятими з опису пекла він характеризує те живе почутє справедливости і щирого народолюбства, що кермувало пером Котляревського. Загальний вивід проф. Дашкевича висловлений отсими характерними словами: "Загалом Енеіда Котляревського безмірно більш народня від усїх своїх попередниць і богатша від них многотою ріжнородних рисів народности і сучасности" (стор. 186).

Сей осуд в устах такого обережного критика і вченого історика літератури, як проф. Дашкевич, для нас важний головно тим, що є здо-

— 43 —

бутком власне такої детальної і невсипущим скептицизмом подиктованої аналїзи. Проф. Дашкевич, а по части і д. Стешенко посунули своїми працями дослїд над первопочином нашої нової національно-народньої лїтератури значний крок наперед, і рівночасно відкрили нові широкі горізонти для дальшої працї — а се є прикмета і заслуга всякої справдї наукової працї, котра не може бути доґматична і нїде не повинна класти печаток, але все і всюди кликати з поетом: "Sucht! Sucht!"

Ів. Франко.