История Полтавы

Неизвестное о Котляревском

• 

Подробности

Просмотров: 800

П. Тернівський. Невідоме про Котляревського.

Подається за виданням: П. Тернівський. Невідоме про Котляревського // Літературно-науковий вісник. – Річник XXXIII. Січень-лютий 1949. – Мюнхен : Видавництво "Літературно-науковий вісник" , 1949. Книжка 2 (на чужині). - 160 c. Стор. 223-225.

Джерело: бібліотека "Діаспоріана".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Тернівський П. Невідоме про Котляревського — 223

П. Тернівський

Невідоме про Котляревського

Нижче містимо коротеньку звістку про сім'ю славетного автора "Перелицьованої Енеїди", що надіслав нам один з читачів ЛНВ.

Звістка ця походить від праправнука Івана Котляревського, п. Миколи К., що до останнього часу перебував в англійському полоні, в одному з таборів, де поселено перевезених з Італії українських полонених "Рімінців".

Коротенька ця звістка викликає сумні рефлексії. Скільки часу треба було чекати, щоб дістати оці скупі, та проте цікаві відомості про основоположника нової української літератури.

Треба було аж світового катаклізму, треба було потомкові славного полтавця опинитися в полоні, щоб ці відомості дійшли до ширшого загалу. Неначе за 110 років від смерти Котляревського не було кому подати значно ширші інформації про його рідню.

Сором сказати, але, що ми маємо за ці сто з гаком літ кращого за посмертну статтю про нього Ст. Стеблин-Каменського? Невже так тяжко було розпитати свого часу про життя Котляревського, його сучасників, людей, що його знали, розвідатися про нього у його рідні та й довідатися докладно і про саму цю рідню? В інших народів існують спеціяльні товариства імени видатних мистців рідного слова, які опікуються їх могилами, займаються вивченням їх життя, творчости тощо. А що є в нас? Є тільки товариство ім. Шевченка, але засноване в 1873 р., воно цілих двадцять років не озвалося ніже єдиним словом про свого патрона. Та й пізніше довго треба було ждати, щоб діждатися заснування окремої комісії при цьому товаристві, що мала студіювати все, про великого пророка України. А ще Шевченко був щасливіший за інших наших письменників, все ж про нього маємо трохи спогадів, хоч було б їх значно більше, якби сучасники його подбали завчасу про це. Все ж таки можна відмітити, як відрадне явище, той факт, що березневі числа "Київської Старини", а за нею і львівської "Зорі" все були присвячені Шевченкові і містили і статті і різні дрібні знадібки до його біографії, або творчости. На жаль, пізніше, коли ці часописи перестали виходити, ніхто не пішов за цим гарним звичаєм. Правда, ВУАН розпочала була спеціяльне видавництво, присвячене Шевченкознавству, та жорстокий московський мороз знівечив цей гарний почин. Але Шевченко, хоч як великий, та не один у нас. Чи не могло в Полтаві давним-давно існувати товариство ім. Котляревського, або Сковороди, або Гребінки, на зразок хоча б Музею ім. М. Коцюбинського у Винниці й Чернігові?

У нас, правда, засновано товариства імени родоначальника нового укр. письменства і в Галичині і навіть в Америці, але вони мали тільки вивіску його імени, а поза тим нічого не зробили для його культу. На жаль, такою неґацією пам'яті своїх власних предків грішила вся Собор-

Тернівський П. Невідоме про Котляревського — 224

на Україна. Певна річ, большевицька окупація Наддніпрянщини не сприяла такому культові, але ж до р. 1920, або й до р. 1930 можна було б зробити щось більше для увічнення пам'яти й Котляревського, і Гребінки, і Глібова й інших, списати спогади про них на місцях, позбирати всякі урядові матеріяли до їх біографії, подбати про охорону їх могил тощо. Сумом віє від вісток про занедбання на цьому полі, про зруйнування хутора й могили Гребінки, хатини Лесі Українки на Волині і т. д.

Щороку ми згадуємо про С. В. Петлюру, про Є. Коновальця і багатьох інших, а що ми знаємо більше про них, крім прізвищ? А на житті цих людей можна виховувати нашу молодь, воно може бути зразком для всіх майбутніх поколінь. Почитайте, напр., листи й твори Петлюри, скільки є там для нас, що хочемо йти його шляхом, повчального. Та ми настільки не цікавимося життям великого борця за волю України, що навіть забули, що він мав сім'ю, яка десь мусить жити, але з чого? І раптом довідуємося, що улюблена й талановита його донька Леся вмерла серед злиднів від сухот, а вдова — глуха й мало не сліпа, самітна жінка, доживає віку у нужді і горі. Але ж це не таємниця, що у великих ділах Петлюри не останню ролю відогравала і його, така скромна, дружина.

І хотілося б, щоб ця коротенька інформація про батька нової української літератури була для нас пригадкою, щоб ми не забували про пам'ять наших заслужених небіжчиків, а їх у нас на скитальщині вже чимало. Скільки видатних людей відійшло від нас ще перед війною, в часі війни і відходить тепер. А що ми знаємо про них? Озвуться, або й ні про них сухими рядками наші часописи й потім порох забутття прикриває їх славні імена. Ну, от, чи давно помер Юрій Клен, або Леонід Мосендз, а що ми знаємо про їх життя і творчість? Сумно стає і соромно. І хочеться гукнути: "Схаменімся! Не забуваймо тих, що протоптували нам шлях, а сумлінно фіксуймо все, що відноситься до їх життя і діяльности!"

ЛНВ радо дасть свої сторінки для увічнення їх пам'яти.

Редакція.

 

Як відомо, Іван Котляревський не був одружений і дітей не мав. П. Микола К. походить із роду поетового дядька Федора Котляревського. Свої цікаві відомості про рід письменника він подає на підставі родинних спогадів, що пильно зберігаються серед нащадків славетного поета.

Згідно з цими спогадами, рід Котляревських ще в XVII столітті жив на Полтавщині, між Золотоношею і Кременчуком. Дід письменника, диякон полтавського катедрального собору, Іван Котляревський, народився близько Золотоноші, звідки на початку XVIII ст. переїхав до Полтави. У нього було три сини: Федір, Петро і Степан. До Полтави він переїхав разом із Петром (поетовим батьком), а Степан залишився в Золотонощині, звідки згодом переїхав на Харківщину, в село Вільхівку. Син цього поетового дядька Петро Степанович Котляревський (1771—1831 рр.) разом із січовиками Харком Чепігою й Антоном Головатим був одним із основоположників Чорноморського Війська, і його ім'ям названо на Кубані станицю Котляревську.

Щодо старшого з братів поетового діда Івана — Федора, то він жив на Кременчуччині, в селі Пронозівка, де був спершу за диякона, а потім священиком.

Спиняючись докладніше на рідні Федора Івановича Котляревського, п. Микола К. згадує, що о. Федір мав кількоро дітей і серед них сина Вартоломія, що народився приблизно р. 1772, а помер у 1809 р., забитий

Тернівський П. Невідоме про Котляревського — 225

розбійниками, коли вертався додому з Полтави. Після нього залишилися діти — дочка Марія і син Дмитро.

Марія Вартоломіївна Катляревська (прабаба п. Миколи К.) вийшла заміж за заможнього чумака Тимофія Білаша з села Білаші на Миргородщині, що загинув у дорозі, вертаючись з Дону з чумацькою валкою. Донька Марії Вартоломіївни Котляревської — Білаш Параскева вийшла заміж за козака Федора Радченка з міста Крилова, що походив із стародавнього роду, покріпаченого за часів Катерини II генералом Галецьким. Дочка Параскеви Білаш — Радченко Марія є мати п. Миколи К.

Отже, згаданий вище Вартоломій Іванович Котляревський доводиться йому рідним прапрадідом, а поет (брат Вартоломія уперших) — прапрадідом нерідним.

На підставі тих же родинних спогадів відомо, що письменник знав Марію Вартоломіївну особисто, часто гостював у неї на хуторі, коло села Пронозівка і приятелював з її братом священиком, о. Дмитром Котляревським, який частенько відвідував письменника в Полтаві. Марія Вартоломіївна розповідала своїм нащадкам, що рід Котляревських нараховує вже 15 поколінь і за давніших поколінь мав свій герб і маєтності.

З пізнішого потомства роду Котляревських п. Микола К. згадує про о. Василя Котляревського, що був у Полтаві благочинним, і священика о. Івана Котляревського: обидва загинули на засланні в Соловках. За його словами, він знав двох своїх нерідних дідів, Котляревських, Степана й Олександра, братів у-перших його баби Параскеви Білаш-Радченко, при чому обидва були дуже схожі обличчям із письменником. У брата Марії Вартоломіївни Котляревської-Білаш — о. Дмитра Котляревського, було четверо дітей: Дмитро, Степан, Олександер і дочка Катерина, нащадки яких і досі живуть у Полтаві.