История Полтавы

Открытие памятника И. Котляревскому в Полтаве

• 

Подробности

Просмотров: 13621

Відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

Публікується за виданням: Відслоненє памятника І. Котляревського в Полтаві // Літературно-науковий вістник, Львів: том 23, кн. 8, серпень 1903 р., стор. 144-145; том 23, кн. 9, вересень 1903 р., стор. 229-230; том 24, кн. 10, жовтень 1903 р., стор. 51-59; том 24, кн. 11, листопад 1903 р., стор. 138-139; том 24, кн. 12, грудень 1903 р., стор. 233-234, 236-237

Опубліковано в форматі .pdf в Електронній бібліотеці "Чтиво".

Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Особливості авторської мови і правопису збережено.

ЛНВ. Том 23, кн. 8, стор. 144

Памятник І. П. Котляревському. Памятник І. П. Котляревському в Полтаві вже викінчений. Комісия по збудованню памятника постановила: 1) на лицевій сторонї памятника помістити: а) в горі піраміди, в полїрованому медальонї, роки столїття "Енеїди" (1878-1898), б) нижче бюста в горішній частинї піраміди — "Котляревський", роки народження і смерти його (1769-1838) і 4 стихи з "Наталки Полтавки": "Де згода... сторона" 2) на противному боцї: а) в горішній частинї піраміди надпис з "Кобзаря": "На вічну память Котляревському", а під ним імя автора, б) в нижній частинї піраміди дїловий надпис: хто робив і ким поставлений, 3) з правого боку, оберненого на південний схід, буде горельєф із "Енеїди" — похід Троянцїв.

Фонди на будованнє памятника в квітнї сього року виносили 13.868 р. 97 к., видатки — 14.268 р. 68 к.; окрім того ще треба буде виплатити за деякі роботи 400 рубл., на огорожу, вінок і иньші дрібні річи. Комісия постановила просити міського голову внести в раду, щоби урядженнє бульвару і ґратів було на кошти міста, за браком гроший, а також і з огляду на те, що міська рада, окрім призначення місця, досї нїякими грошовими датками на будову памятника Котляревському не спричинила ся. Що-ж до побільшення фондів — порішено замовити фотоґрафічні знимки з горельєфів памятника і почтові картки для продажі на користь будівничого фонду; знїмки продаватимуть ся по 1 руб., картки — 4-5 коп.

Нарештї комісия постановила: просити д. Хмєлевського (місцевого фотоґрафа) виготувати фотоґрафії з горельєфів, з кожного по 100 штук, цїною по 50 коп. за примірник, а як буде попит — побільшити до 1000, при тім просити дд. Л. Падалку і Н. Дмитрієва укласти для фотоґрафії належні поясняючі надписи. Розіслати потрібну кількість примірників почесним особам.

Талановитий наш композитор М. В. Лисенко поклав на музику для хору і орхестри кантату в честь поета; кантата ся друкуєсь ся і в скорі побачить сьвіт. Розумієть ся, пожадано, щоб сей новий утвір композитора був виконаний публично вперше в Полтаві, при відслоненню памятника. Місцьова (полтавська) часопись "Полтавскій Bѣстникъ" справедливо зауважає комісії, щоб вона як найскорше порозуміла ся як з

ЛНВ. Том 23, кн. 8, стор. 145

композитором, так і з місцьовими вокально-музикальними репрезентантами, а між иньшим і з д. Хоткевичем. В противному разї — сьвяткуваннє одслонення памятника народньому поетови — за браком народньої музики і співів на рідній мові — може вийти чимсь незвичайним, і ледви чи зможуть тодї комісия і міська управа рахувати на вдячність сучасників і нащадків.

О скільки нам відомо з приватних жерел, сьвяткуваннє, коли не буде яких перешкод, має бути досить величне: першого дня панахида на могилї і відчити про Котляревського: популярний і академічний; другого — саме сьвято відслонення, вистави в театрі, концерт і т. и. У всякім разї незабаром нарештї вже ми матимемо памятник першому українському художникови-письменникови!

В. Д.

ЛНВ. Том 23, кн. 9, стор. 229

Вистава образів у Полтаві. Думка про виставу образів у Полтаві виникла підчас нарад художників із приводу видання українського орнаменту ґуберським земством. На останнїй нарадї вироблено проґраму вистави, засновано комітет, і чимало художників, як міських, так і з иньших місцевостий прислали свою згоду взяти участь.

Виставу постановлено розпочати підчас сьвяткування відкритя памятника Котляревському і орґанїзувати її так, щоб і художники внесли свою долю участи в сьвяткуванню памяти рідного поета. Тому особливу увагу звернено на твори, що малюють природу, побут, звичаї і історію України і спеціяльно Полтавщини, а окрім того буде утворений і осібний віддїл, куди зберуть художничі утвори, що мають відносини до поета і його творів і наглядно малюють те окруження, в якому мешкав і творив великий поет.

Для сього до участи в виставі запрошують не лише місцевих художників, але й усїх, хто послужив своїм пензлем або різцем на користь художничого відтворення України (І. Рєпин, В. Маковский).

Окрім того бажалось би зібрати на виставу і образи прежнїх полтавських художників — Боровиковського, Левицького, Ярошенка, Казанцева і иньших —

ЛНВ. Том 23, кн. 9, стор. 230

меньш відомих: Зайцева, Каблукова, Пальми, Рязанова, Бориспільця, ґравера Сілїцессора, щоб бачити з одного боку, чим жила Полтава до сього часу в художничому розумінню, і з другого, які сили виставила вона досї на художничому полї.

Така вистава, окрім безпосереднїх цїлий: естетичної і сьвяткування Котляревського, матиме ще й те важне значіннє, що покаже ясно художникам те, що вони зробили для репродукції і обслїдування рідного краю і що їм ще лишаєть ся зробити в сьому напрямі; можливо, що така повірка зробленого з'єднає їх для дальшої жвавійшої, вельми потрібної працї.

Вистава буде при музеї ґуб. земства і дохід із неї буде ужитий на художничу прикрасу музея. Відкритє вистави — 23 серпня.

В. Д.

 

Відкритє памятника І. Котляревського в Полтаві. Памятник І. Котляревського буде вкінцї відкритий на днях 30 і 31 серпня (12 і 13 вересня н. ст. 1903). Привітні письма і телєґрами належить висилати на адресу: Россія, Полтава, ЕВ. Полтавскому Городскому Головѣ. Надїємось, що галицькі Русини поспішать численно з привітами, щоб пошанувати через те належно память поета, що став творцем нової нашої лїтератури.

В.

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 51

Відслоненє памятннка І. Котляревського
в Полтаві.

Вже близько десять лїт, як піднесено в полтавській городській радї думку поставити І. Котляревському памятник у його родиннім місци в ювилей 100-лїтнього відроджена української лїтератури. Наслїдком ріжних обставин, про які були згадки в хронїцї нашого журнала, справа перетягла ся поза ювилей на цїлих пять лїт, та все таки в половинї сього місяця дійшла до сповненя.

Ми подаємо отут короткий опис першого в своїм родї національного сьвята в Полтаві, черпаючи до нього звістки зі щоденної преси¹⁾ і надїємось, що незабаром подамо до нього докладнїйші доповненя.

Цїле сьвято було розложене на два дни, 12 і 13 вересня. Проґрама його була ось яка: Першого дня: І. Посьвяченє і відслоненє памятника о 1 год. в полудне. II. Сьвяточне засїданє городської ради о 7½ год. вечером із таким порядком: 1) Отворенє засїданя городським головою; 2) Відчит про споряженє памятника; 3) Науковий відчит про значінє і заслуги Котляревського; 4) Відчитанє привітів. — Другого дня була така проґрама: І. Лїтературно-музичний поранок о 1 год. рано з таким порядком: 1) Біоґрафія Котляревського з виїмками з його творів і відповідними картинами; 2) Співи з текстів Котляревського; 3) Кантата в честь Котляревского, написана М. Лисенком. II. Обід для гостий, виданий городською радою між 4-5 год. по полудни. III. Представ-

¹⁾ Пор. Дїло, ч. 198—199; Руслан, ч. 201 і дальші; Полтавскій Вѣстникъ, ч. 212—213; Кіевская Газета, ч. 243 і дрібні звістки з иньших ґазет.

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 52

ленє Наталки Полтавки. Наслїдком ріжних обставин ся проґрама улягла трошки змінї, в кождім разї здаєть ся не in minus.

Відповідно до проґрами сьвято зачало ся перед другою годиною панахидою на могилї Котляревського, яку відправив полтавський епископ Іляріон в асистї великого числа духовенства та процесиї. На панахидї були присутні делєґати з України (коло 150), в Галичини (9), з Буковини (2), з Чех (1), дворяни під проводом своїх голов (предводителїв) повітових і ґубернських, радні ґубернського земства і городської ради з головами і маси народа. По панахидї рушила цїла ся маса під памятник, довкола якого площу замкнено кордоном. В середину кордону впущено лише репрезентантів властий і делєґатів та виднїйших Полтавян, а поза кордоном стояли цїлі маси народа. Коло пів до третьої розпочав ся молебен при памятнику, після якого єпископ внїс многолїтя тим, яких заходом повстав памятник, почім відспівано ще й вічну память поетови. По сьому заст. ґубернатора Фон-Візін стягнув заслону з памятника, а очам усїх представив ся красний бюст поета, а далї цїла колюмна з чудовими горелєфами роботи академіка Позена, які представляють сцени з творів Котляревського. Невмовкаючі оплески та оклики "слава" і "гурра", що рознесли ся тепер довкола, трівали довгу хвилю, поки єпископ Іляріон міг приступити до осьвяченя памятника. Тимчасом делєґати складали вінцї, яких було понад 40, з чого з Галичини 12; сїм вінцїв було срібних, між ними один від Наукового Товариства ім. Шевченка. При вінцях виднїли ленти з написами, які на жаданє публики відчитувано прилюдно. Кождий відчитаний напис викликав у публїки грімкі оплески і радісні оклики. Коло 4 години скінчила ся церемонїя і гостї розійшли ся, але маси народа ходили довкола намятника до пізної ночи, любуючись його видом.

Коло 8-ої год. вечером почало ся продовженє сьвята урочистим засїданєм городської ради, присьвяченим патяти І. Котляревського. В удекорованій салї тов. ім. Гоголя засїла на сценї цїла рада з городським головою Трегубовим, а в партері і льожах делєґати, гостї і публїка. Був присутний також заст. ґубернатора, єпископ і командант донських козаків.

Перший промовив городський голова; в своїй бесїдї зазначив він велику вагу сьвята для українського народа, подав коротеньку історію збудованя памятника, а в кінцї привитав делєґатів і гостий, що прибули на се сьвято.

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 53

По сїм відчитав радний Маркевич записку про збудованє памятника, в якій вийменував тих, що причинили ся найбільше до сеї будови (Позен, Ширшов, Певний, Волков і ин.) та зазначив, що памятник сей, то перший справдї народнїй памятник поставлений народньому поетови, бо 54% усїх зібраних гроший на нього зложили прості селяни і козаки. Записка скінчила ся проголошенєм слави поетови, що перший дав право українському народови на признанє його учасником у культурнім поступі і рухови людськости.

По д. Маркевичу виголосив відчит про значінє Котляревського в українській лїтературі д. І. Стешенко. Він почав від змальованя стану української лїтератури в XVIII ст., вказав на перших провісників нового народнього напряму в українській лїтературі і скінчив розбором творів Котляревського та загальною його характеристикою.

По д. Стешенку промовляли ще надпроґрамово дві бесїдницї: українська письменничка О. Косачева, яка говорила про стан української лїтератури по Котляревськім, та відома авторка, Росиянка д. Єфименкова, яка вказала, в чім лежить головна вага Котляревського як поета для українського народа.

По сїм перейдено до останньої точки проґрами: до відчитаня адрес і привітів, надісланих на сьвято. При сїй точцї прийшло до демонстрациї і то чисто української, першої в своїм родї, якої не було в цїлім XIX ст., хоч у ньому придавлено найсильнїйше українське слово ріжними заборонами, між якими до нинї фіґурує на першім місцї указ із 1876 p., неможливий в нїякій державі, що має претенсию зачисляти себе до цивілїзованих. Цїла демонстрация скоїла ся ось як:

На кілька день перед відслоненєм памятника віднїс ся городський голова до мінїстерства з запитом, чи може допустити урядово українську мову в промовах і адресах. Мінїстер Плєве заборонив се, як кажуть одначе, заст. ґубернатора на власну руку позволив промовляти по українськи галицьким делєґатам, але більше нїкому. Розумієть ся, що такий поступок уряду обурив присутних до живого: сьвято чисто українське, відслонюєть ся памятник українському поетови, якого твори написані також по українськи і призначені для Українцїв, тимчасом вони не можуть у своїй мові віддати йому пошани! Щось подібне неможливе хиба в цїлому сьвітї. Тож сей факт повинен уже раз отворити всїм Українцям очи та

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 54

довести до того, щоб вони постарали ся про рівноправність української мови в Росиї з мовами польською, литовською, шведською, фінською, вірменською і т. д., на яких можна все друкувати і прилюдно говорити. Таж Українцїв по Москалях найбільше в Росиї, чому-ж їх мова має бути чимось нелєґальним, що терпить ся, але не може мати нїяких прав?

Перші при відчитуваню адрес прийшли до слова заграничні гостї, отже Галичани. Гучні оплески засипували кождого делєґата і деякі з них не могли довго прийти до слова. По Галичанах почали відчитувати адреси делєґати росийських наукових і культурних інституций, делєґати городів, ґубернських і повітових земств. Всї вони, розумієть ся, читали по росийськи. По них одначе прийшла черга на адреси від ріжних товариств написані по українськи. Перший виступив із адресою від чернигівського музично-драматичного кружка відомий письменник М. Коцюбинський. Він відчитав свою українську адресу без перешкоди, але коли по нїм почала читати делєґатка чернигівського драматичного товариства, голова перервав їй, говорячи, що не може дозволити читати по українськи. Між публїкою піднесли ся крики, щоб читано далї по українськи; голова одначе покликаючись на розпорядженє мінїстра, обстає при своїм. Тодї делєґатка складає адресу, а сама виходить із салї. На катедрі з'являєть ся харківський адвокат Міхновський. Він заявляє, що має адресу від харківських земляків написану також по українськи, супроти сказаного недавно не відчитає її одначе, просить натомісь втягнути інцідент у протокол і видати йому копію, щоб на її підставі міг внести до сенату жалобу на незаконну заборону мінїстра. Просьбу д. Міхновського піддержав також чернигівський адвокат І. Шраґ. Після сього почали підходити до голови всї ті, що мали українські адреси, з заявами, що вони також не будуть відчитувати їх і намісь адрес почали складати самі оправи і виходити з салї. Так зробили делєґати харківських і чернигівських Українцїв, київських українських письменників, київського "Общества грамотности", київського лїтературно-артистичного товариства, редакциї "Київської Старини" і "Кіевской Газеты" і ин. Потім виступив делєґат "Орловскаго Вѣстника" і заявив, що супроти заборони української мови він, хоч має адресу написану по московськи, не хоче її відчитувати. За ним пішли делєґати одеського лїтературно-артистичного товариства і иньші (разом коло 10) і зложили такі самі заяви, почім вийшли з салї. Публїка, що по заяві

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 55

Міхновського почала вже виходити з салї, тепер опорожнила її цїлком; лишила ся лише городська рада. Супроти сього голова чув себе приневоленим закрити засїданє, що й наступило коло 12-ої години в ночи.

Так скінчила ся перша демонстрация в користь рівноправности української мови з росийською: спокійно, розважно виконана — дала пізнати, що Українцї розуміють вповнї її вагу та що раз розпочате дїло поведуть далї, доки не уступить указ, що поставив кайдани на живе слово многомілїонового народа.

Другий день сьвята зійшов уже без усяких непорозумінь, а визначав ся тим, що був цїлковито українського характеру. Розпочав ся музикальним поранком коло l½ год. На першу точку припала деклямация Шевченкової поеми: На вічну память Котляревському, яку виголосив знаменито Мик. Садовський. Дальше співали: солїст Внуковський "Гомонїла Україна", мішаний хор "Пливе човен", Калиновська "Чого менї тяжко" і "Ой стрічечка до стрічечки", і хор "Гей не дивуйте". В перерві показувано сьвітляні образи з альбому Мартиновича, що представляли сцени з Енеїди. Другу частину проґрами розпочав мужеський хор піснею "Ой щож бо то тай за ворон" та "Ой сїв пугач". Опісля слїдували: мішаний хор: "Ой у полї озеречко", "Посїю я конопельки" та "Як писаря не любить" і деклямация М. Старицького виїмків із "Енеїди" та своєї поезиї "Нива". На кінець відспівав іще Внуковський: "У досьвіта встав я", а хор нову кантату Лисенка "На вічну память Котляревському". Розумієть ся, що всї точки випали зовсїм бездоганно, а хори під батутою Лисенка вправляли слухачів у нечуваний запал. У хорах брало участь коло 200 співаків, усї одягнені в українські строї. Поранок закінчив ся коло 4-ої години, почім наступив бенкет, виданий городською думою на честь гостий

В бенкетї взяло участь коло 200 осіб, а з Галичан дд. Романчук і Студинський. Промовляло дуже багато осіб, як Цертелев, Лизогуб, Багалїй, Сумцов і ин. Іменем галицьких делєґатів промовив д. Романчук і зложив заяву, що Галичани як австрийські горожани не могли брати участи в демонстрациї проти заборони українського слова в Росиї, вони годять ся одначе з нею вповнї, як і згодить ся ввесь український народ в Австрії, де українська мова здобула собі право горожанства і стоїть на рівнї із иньшими культурними мовами. Промова д. Романчука зробила дуже

   ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 56  

сильне вражінє на присутних і здаєть ся, що наслїдком її і демонстрациї була однодушна постанова городської ради в Полтаві з дня 23 н. ст. вересня зголосити протест до сенату проти мінїстерського розпорядженя в справі відчитуваня привітів по українськи. Рівночасно постановила городська рада непрочитані адреси, письма і телєґрами, надіслані на сьвято Котляревського, відложити до полагодженя справи сенатом і евентуально потім відчитати їх.

Вечером по 7-ій годинї почала ся сьвяточна вистава "Наталки Полтавки" з такою обсадою роль: Наталка — Л. Линицька; Терпелиха — С. Тобилевичева; Макогоненко — М. Кропивницький; Тетерваковський — І. Карпенко-Карий; Петро — А. Жулинський; Микола — М. Садовський. Всї ґазети, що писали про се сьвято, зазначують виразно, що вистава — як і хори попередні — випала знаменито та що артистів і співаків оплескувано без кінця. Один лише "Руслан" подав иньші думки. З того одначе, що автор відповідної статї в "Русланї" не лише ганить гру артистів, але порівнує її з грою в галицько-руськім театрі, та каже, що Осиповичева, Ґембіцький і ин. грають ті самі ролї далеко лїпше, ми, знаючи сю гру, перекопані вповнї, що иньші ґазети мають слушність та що автор статї в "Русланї" заїхав за далеко в приперчуваню своєї "критики". По представленю виконав хор іще дві продукциї, почім закінчено сьвято апотеозою Котляревського.

Подамо тепер текст тих привітів, надісланих на сьвято Котляревського, які маємо тепер у свойому розпорядженю. Наук. Тов. ім. Шевченка вислало такий привіт: "Українсько-руське Наукове Товариство імени Шевченка засилає свій щирий привіт на сьвято отвореня памятника Івана Котляревського — се знаменне сьвято української лїтератури і українського слова, що своєю силою злучило розсипані й напів винародовлені части українського народа і вливши в них почутє своєї єдности, відтворило історичну традицию та подвигнуло до працї коло національного відродженя. Ми згуртовані коло національної наукової й лїтературно-культурної роботи в Товаристві імени Шевченка, витаємо земляків зібраних на се сьвято в імя національно-української ідеї й кличемо: "Успіху й поступу невпинного в другім столїтю відродженої української лїтератури!"

Привіт редакциї нашого журнала звучить: "Редакция Лїтературно Наукового Вістника у Львові засилає свій щирий привіт

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 57

землякам зібраним на велике сьвято відкритя памятника батькови нової української лїтератури. Признаючи в Іванї Котляревськім першого талановитого поета, що промовив рідним українським словом і на українськім ґрунтї сполучив європейські поступові ідеї з національними українськими традициями, бачимо в тім власне запоруку його великої популярности, його історичне значінє. Простуючи шляхом, який зазначив Котляревський, а який протерли його наступники, ми в тім почутю солїдарности з кращими синами України і з чільними сїячами людського поступу знаходимо непохитну віру, що дїло розпочате Котляревским не вмре, не загине і кличемо з повної груди: Ще не вмерла Україна!"

Ґубернська цензура згодила ся на відчитанє сього привіту з тою зміною, що в місце слів: "Ще не вмерла Україна" вставила: "Ще не вмерла українська Русь".

Привіт товариства "Просьвіта" звучить: "Братя Полтавцї! Сердечна подяка Вам, що поставленєм памятника віддали належну честь мужеви, котрий визволив нашу лїтературу з 800-лїтних пут церковно-славянщини а відтак ще й польщини та дав почин новій україньско-рускій лїтературі народній. Лїтература для нас щось далеко більше як для инших народів, се нинї майже єдиний обяв всего нашого культурного житя...

"Галицкі Русини беруть живу участь в нинїшнім сьвітлім празнику народнім. Твори Котляревского мають для нас і специяльне значінє: вони перед сїмдесятьми роками причинили ся до розбудженя нового лїтературного руху серед нас, до нашого духового розвою і народної просьвіти, і коли ми нинї плекаємо спільну нам з Вами народну мову, коли через ню бнстрійше ширить ся просьвіта межи нашим народом, коли рідна наша мова змогла розвинути ся так, що знайшла приступ до шкіл, навіть до найвисших, до урядів, судів і тїл репрезентацийних, то в великій части завдячуємо се Вашому, але не менше і нашому Іванови Котляревскому.

"Товариство Просьвіта, що має своєю метою "просьвіту і піднесенє добробиту руского народу" в Галичинї, зі своїми 28 філїями і 1300 читальнями витає також щирим привітом усїх зібраних на сьвятї відслоненя памятника Іванови Котляревскому і кличе: Незабутна вічна память родоначальникови нової україньско-рускої лїтератури і народної просьвіти!"

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 58

Адреса від Українцїв-Кіян невідчитана наслїдком мінїстерської заборони:

Котляревському і Полтаві.
(30 серпня 1903 року.)

Привіт від київської полїтехнїки має ось який зміст: "Изъ матери городовъ русскихъ, сь береговъ дѣдушки Днѣпра, прославленныхъ громкими подвигами малорусскаго народа, кіевскій Политехническій в институтъ шлетъ привѣтъ и искреннія пожеланія г. Полтавѣ, родинѣ чествуемаго нынѣ народнаго писателя. Пусть его славное имя передается изѣ столѣтія въ столѣтіе, пусть его примѣръ вдохновляетъ новыхъ дѣятелей на служеніе своей прекрасной, богато одаренной родинѣ. Вѣчная память автору "Москаля Чаривныка", "Наталки Полтавки", которые и до сихъ поръ служатъ образцами малороссійскаго творчества."

Київський унїверситет вислав від себе також привіт, як видно з підписів, уложений звісним приятелем Українцїв і славістом Фльориньским. На скільки сей привіт відповідає хвилї, для якої його зладжено, і на скільки він розумний, най сьвідчить його текст: "Историко-филологическій факультетъ императорскаго университета св. Владиміра съ живѣйшимъ сочуствіемъ принимаетъ участіе въ

ЛНВ. Том 24, кн. 10, стор. 59

чествованіи и увѣковѣченіи достойной памяти славнаго украинскаго писателя Ивана Петровича Котляревскаго, возродившаго южнорусскую литературу, какъ младшую сестру общерусской, въ духѣ любовнаго единенія обоихъ великихъ племенъ русскаго народа на почвѣ взаимнаго уваженія южанъ и сѣверянъ и дружнаго служенія общенароднымъ идеаламъ устроенія жизни на началахъ высшей правды. Ректоръ Бобрецкій. Деканъ ист. филологическаго факультета Флоринскій."

Надїємось, що при доповненях до сеї статї подамо дальше ще деякі тексти привітів, які певно для наших читачів будуть цїкаві.

В.

ЛНВ. Том 24, кн. 11, стор. 138

В справі полтавського сьвята. По деяких ґазетах та журналах надруковано, ніби я на сьвятї Котляревського в Полтаві 30 серпня ст. ст., в засїданню "Думи", як заборонено читати українські адреси, протестуючи подрав адресу від українських письменників з Київа, від яких був я в Полтаві делєґатом. Я справдї, як і иньші делєґати, протестував проти заборони, але адреси не драв і був і є проти такого вчинку. В своїх привітаннях на вінках і на папері ми говорили не до того, хто їх заборонив читати, але складали свою шанобу Котляревському і витали з національним сьвятом рідний нарід, — через те привітання мусїли лишити ся цїлі і піти туди, куди вони мають іти — до сьвітлицї, призначеної Котляревському у полтавському музеї. Що моя думка була правдива, що полтавської "Думи", якій до рук давано привітання, не треба було ідентифікувати з адмінїстрацією, яка заборонила їх читати, — доводить і недавня постанова "Думи": жалїти ся сенатови за ту заборону. Через те я й не хотїв драти своєї адреси, і не подрав її, а цїлу віддав кому треба. Дуже прошу ті видання, які подали про мене иньшу звістку (напр. "Дїло", "Ruthenische Revue"), передрукувати сього мого листа.

Б. Грінченко.

 

Участь ґімназиястів Грузин у відслоненю памятника Котляревському. Ґімназиясти Грузини з Кутаісу надіслали на відслоненє памятника Котляревському у Полтаві телєґраму, яку подаємо тут в українському перекладї: "Ґімназиясти Грузини прохають Полтавську міську раду передати товаришам ґімназиястам Полтавцям своє щире витанє з відслоненєм памятника першому українському поетови І. Котляревському."

 

Вірменські розрухи та українське сьвято. На перший погляд, здаєть ся, нема нїчого спільного між вірменськими розрухами у Ба-

ЛНВ. Том 24, кн. 11, стор. 139

ку та українським сьвятом відслоненя памятника українському поетови І. Котляревському в Полтаві. Отже далекозора росийська цензура заборонила часописї "Баку", що видаєть ся на Кавказї у м. Баку, друкувати дописи свого специяльного кореспондента про сьвято в Полтаві, мотивуючи се тим, що, мовляв, дописи про національне українське сьвято будуть розпалювати й так неспокійних Вірмен та иньших кавказьких инородцїв.

П. Д.

ЛНВ. Том 24, кн. 12, стор. 233

Відголос сьвята І. Котляревського в Полтаві. В 276 ч. "Кіевс. Газеты" надруковано отсей комунїкат про одно з засїдань полтавської городської ради.

На засїданю полтавської городської ради дня 2 жовтня предложив радний Зїновєв такий проєкт повідомленя тих осіб і інституций, що прислали привіти на відслоненє памятника Котляревського, які одначе не були відчитані наслїдком відомої заборони:

"Дня 30 серпня с. р. город Полтава сьвяткував відслоненє памятника українському поетови і громадському дїячеви І. П. Котляревському. Теперішня рада, якій припали заходи над устроєнєм так дорогого для города сьвята, одержала з усїх, і найдальших кінцїв Росиї і з за границї масу привітів, між якими 230 були в українській мові. Та відчитанє українських привітів було перерване адмінїстративним розпорядком, одержаним на імя городського голови перед відкритєм сьвяточного засїданя. Рада на засїданю дня 9 вересня не вважала відповідним оголошувати публично привіти, не прочитані на сьвяточнім засїданю тому, що треба-б було всї привіти дїлити на дві катеґорії — дозволені і недозволені, що на гадку ради незаконне, а за тим і небажане. Супроти сього полтавська городська рада висловляючи щиру подяку за прислані привіти, має честь повідомити Вас, що присланий привіт буде предложений радї по полагодженю висшими інстанціями рекурсу на адмінїстративний розпорядок."

По прочитаню головою сього проєкту промовляв радний Григорєв проти того, щоби розсилати подібні комунїкати. "То називаєть ся — виносити сьмітє з дому... По що? Кому потрібний такий комунїкат?... Се домашня справа... Добре вихованє вимагає, щоби мовчати про се, що дїєть ся дома між своїми, а не розголошувати про те цїлому сьвітови...

ЛНВ. Том 24, кн. 12, стор. 234

Се навіть неприлично!" — Радний Старицький просить не закидати радї невихованости. — Радний Зїновєв: "Що скажуть усї ті, що прислали нам привіти, коли ми не роз'яснимо усього інцидента? Про нас будуть думати, що ми люди, які боять ся власної тїни... Формулки — "все обстоить благополучно" — не хотять слухати навіть урядові уха... Відслоненє памятника Котляревському — се історична подїя; і ми зачіпились за полу історії; нам, представителям города, належить показати себе не байдужними до ходу історії." — Радний Григорєв думає, що городські справи належить дискутувати без усяких тенденций. — Радний Сосновський протестує і думає, що про нїяку тенденцию не може бути й бесїди. Належить тільки чесно висловити свої гадки. Належить бути консеквентними і не насилувати льоґіки... Справа була така: сьвяточне засїданє було перерване, відчитуванє привітів застановлене, сього факту не сховати в кишеню. А коли сьвяточне засїданє перервано тому, що ми не згідні з адмінїстративним розпорядком, то як же нам тепер відчитувати привіти на росийській мові, як то пропонує дехто? Для города всї привіти, на якій не були би мові — дорогі, тому то й рада не може і не повинна віддїлювати з одержаних привітів недозволені для читаня. А коли так, то цїлком природно повідомити тих, що прислали привіти, чому вони доси не відчитані. — Радний Зїновєв: На нас лежить, так сказати, моральний обовязок пояснити тим, що прислали або привезли привіти в українській мові, що ми тут не винні. Інакше вийде так, що буцїм то ми піддурили людий! Коли-б ми були заявили, щоби не писали привітів на українській мові, що таких привітів ми, представителї города, який сьвяткував память І. Котляревського — не приймаємо, то їх не були-б присилали! — Город. голова думає, що полагодженє рекурсу в висших інстанциях потріває довший час. І коли рекурс буде відкинений, то що тодї? — Голоси: Тоді й будемо дискутувати над тою справою! — По короткій ще дискусиї рада постановила: Приймити предложений радним Зїновєвим проєкт повідомленя і розіслати його всїм особам і інституциям, яких привіти не були відчитані на сьвяточнім засїданю 30 серпня.

В.

ЛНВ. Том 24, кн. 12, стор. 236

З нагоди відслоненя памятника Котляревського в Полтаві помістили про нього статї між иньшим отсї часописи: Zlata Praha, ч. 47, ст. 564 (з портретом). — Новое Время, ч. 9870 (з портретом). — Neue Freie Presse (Beilage) ч. 14081. Ся остатня, хоч невеличка, зладжена чоловіком

ЛНВ. Том 24, кн. 12, стор. 237

тямучим і дає добре понятє про заслуги Котляревського.

 

Збірник у память І. Котляревського. Полтавська городська рада постановила видати збірник із описом сьвята відслоненя памятника І. Котляревського. До збірника ввійдуть також усї привіти, прислані на сьвято, в росийській і українській мові. Редакцію збірника поручила городська рада дд. Г. Маркевичу, Л. Падалцї, М. Дмитрієву і І. Рудченку.

В.