История Полтавы

Речь на научной академии в юбилей возрождения русино-украинской литературы

Подробности

Просмотров: 165

Кобринская Наталья. Речь на научной академии в юбилей возрождения русино-украинской литературы.

Подається за виданням: Кобринська Н. І. Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-української літератури // Вибрані твори / Н. І. Кобринська. — К. : Держ. Вид-во худож. л-ри, 1958. — 417 с. 4 арк. Фотогр., портр. Стор. 349-351.

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

ПРОМОВА НА НАУКОВІЙ АКАДЕМІЇ В ЮВІЛЕЙ ВІДРОДЖЕННЯ
РУСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

При так великім святі, як святкуваня столітнього відродженя нашої літератури, годиться хоть коротко згадати і про становисько жінки в тій літературі.

В часах, коли мужчина став одиноким керманичем суспільного устрою, не дається заперечити факт, що в міру культурного розвитку мужчини підносився рівень культурності жінки, а властиво: чим в деяких епохах людського розвитку був мужчина, тим була і жінка. В часах великої строгості і чистоти звичаїв римлян виступали Лукреції, стоїчки за Катонів і Брутів, розпусниці за Неронів, мучениці у віках християнських.

Нарід, котрий відзначався великим геройством в обороні вітчизни, передав пам'яті і жінку-матір, котрій як невільник доніс, що єї син упав на побоєвищі, сказала: «Не питаюся, чи мій син жиє, але чи відповів обов'язкам взглядом своєї вітчизни». Коли розвинемо дальше карту історії культури, то узримо, що ві всіх великих еволюціях людського розвитку жінка брала живу участь. Під час французької революції так скрайні революціоністи, як консерватисти, мали репрезентанток жінок. В Росії в порі великого поступового ферменту в перших рядах стояла жінка. Поляки, звісні зі свого патріотизму, дали світу звісну польку патріотку. Від часів Сафо аж дотепер кожда епоха, що мала великих писателів мужчин, мала і великих писательок.

З померклої нашої старини лиш рідко доходить до нас яке жіноче ім'я, а се єсть наглядним доказом низької культури і освіти тих часів. Коли інші народи вже культурно організовувались, а рух жіночий щораз більше набирав прав до ширшого простору духа, наш нарід не мав того щастя, ним заволоділи вороги, і він упадав під їх гнітом. А коли здавалось, що той гніт зовсім вже убив духа вільного, впрочім, народа, зревольтувались його чувства і повстало в обороні своєї свободи славне українське козацтво. Тоді збудився і дух жінки і полялись тужні пісні за тими, що пішли на широкі степи, що лягли на побоєвищі, над котрих тілом не заплакала сердешна дівчина, не заголосила мати, лиш лютий ворон виклював очі і сумно закрякав. Та тужна жіноча пісня — то найкрасша частина нашої самородної літератури. Та не лиш плакала вона, мережила хустину, а виводила вороного коня, ладила сідла і виправляла до бою.

Коли упала козацька слава, коли одиноким репрезентантом народу став кріпак-невільник, і тогді не вмерла жіноча пісня, і тогді дала вона світу широкозвісну подію своєї любові: «Най він не буде ні її, ні мені, та най ся наїсть сирої землі». Так думати і співати могла лиш козача дочка. Се справді сила гамлетівського егоїзму і слова. Як вищі верстви відвернулись від свого народу, забули про живе слово, воно собі низом плило і пливе дотепер.

Перший тому чудовому хвильованю, тому живому слову прислухався Іван Котляревський, а за ним пішли і другі люди щирого серця і ума. В кількадесять літ потім той напрям заявився генієм світової слави Тарасом Шевченком.

Між ровесниками Шевченка, людьми не лише широкого серця і ума, але великого образованя, знаня, проколюючихся ідей, станула і жінка під псевдонімом Марка Вовчка. Вона пристала серцем до бідного закріпаченого люду і дала єму в дарунку цілий ряд чудових оповідань про єго неволю. Той почин зроблений був у щасливу годину. Друга з жінок підхопила те душею, і приложила ухо до уст народа наша звісна писателька Ганна Барвінок. А як на Україні збирався щораз більший гурт смілих борців, щоби будити народного духа, станула між ними і жінка, сміла і енергійна поборниця, справдішня козачка Олена, що пишесь Оленою Пчілкою. За нею розвинула крила пісень і взнеслась високо понад цілу Русь-Україну Леся Українка. Та не лиш вони світять на українськім літературнім овиді, а суть там ще і інші, як... Дніпрова Чайка і другі.

В Галичині перший Маркіян Шашкевич ударив палицею Мойсея у зледенілу скалу зціплених народних чувств. І бризнула струя живого слова і живої народної літератури.

Перша з жінок напилася тої живучої води і закувала зозулею про знесенє панщини — П. К. [можливо Климентина Попель - Т.Б.], поважна невіста, як єї тогдішні часописи назвали, а тота пісня відразу перейшла до уст люду і співаєсь дотепер. Хоть не усе та струя плила рівним руслом, дух жіночий збудився і почали появлятися в літературі жінючі імена, як: Головацька, Дідицька, Цибикова і другі..

Важнійший зворот в тім взгляді наступив доперва в другій половині 1870-х років, коли між нашою молодіжю повіяло дійсно живійшим і поступовійшим духом. Репрезентантками тих часів були Ольга і Михайлина Рошкевичі і Анна Павликівна, яко «Спомин тривожних років».

В тих часах розцвіла блідонька цвітка, зрошена глибоким чутям і поступовими ідеями — то «Prima vera» Юлія Шнайдер. З нею разом виступила і співала Клементія Поповичівна.

А знов, коли щораз більше будився дух народний і загальнопоступовий, коли виступало наверх щораз більше зревольтованих елементів, збунтувались і чувства галичанки — і в ній заграла козача кров, і вона забажала свободи, волі не лиш народної верстви, але і своєї власної волі жінки. На той поклик галичанки відгукнулись українки і станули всі разом під стягом літератури, чого плодом був «Жіночий альманах». Залунала зелена Буковина поступовішим народним і літературним духом, залунали імена жіночі Ольги Кобилянської і Євгенії Ярошинської. Спить лише Угорська Русь — із відти не доходить до нас ані одно жіноче ім'я. Але вже й там залітають наші звістуни весни і будять їх славною руською піснею. Удасться їм розбудити там правдивого народного і поступового духа, то, напевно, дійде до нас і звідти якесь жіноче ім'я.

Жінка все і всюди уміла зрозуміти дух свого часу і вимоги своєї суспільності. Невелика, отже, честь для народу, у котрого жінка низько стоїть, а зібрані тут мною імена свідчать, що ми розвиваємось не лише на полі народнім, але й на полі загального поступу, котрого мірою завсігди була література і жінка.