История Полтавы

От Лалли до Котляревского: про эволюцию одной поэтической формулы

• 

Подробности

Просмотров: 403

Пиккио Рикардо. От Лалли до Котляревского: про эволюцию одной поэтической формулы.

Подається за виданням: Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського: про еволюцію однієї поетичної формули // Українське барокко: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27 серпня — 3 вересня 1990 p.). — К., 1993. — С. 177-188. Перша публікація: Вісник Міжнародної асоціації україністів. — К. 1991. — <Вип.> 2. — С. 3-12.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов. Коментарі продубльовані на відповідних сторінках.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 177

Ріккардо Піккіо
(Італія)

ВІД ЛАЛЛІ ДО КОТЛЯРЕВСЬКОГО
(Про еволюцію одної поетичної формули)

Факт, що травестія "Енеїди" становила перелом в історії української літератури, виправдовує велике зацікавлення україністів саме цією формою поетичної фабуляризації. Визначення природи літературної травестії є напевно більш важливим завданням для дослідника української літератури, ніж для дослідників інших літератур, у яких цей жанр (або піджанр чи літературний тип) ніколи не відігравав чільної ролі. Все ж таки, незважаючи на зусилля кількох науковців поставити щедевр Котляревського у ширшій порівняльній перспективі, наші знання на цю тему ще недостатні ¹.

Знаємо, що "Енеїда" Котляревського належить до літературної традиції, початки якої сягають італійської поеми "Eneide travestita" ("Переодягнена Енеїда"), котру Джованні Баттіста Лаллі видав у Римі в 1633 р. ². Існування італійського прототипу не є несподіванкою. Саме у ренесансовій Італії скодифіковано для європейських живомовних літератур більшість того, що можна назвати "правилами гри" ³. Крім суперечок про "мовне питання", багато дискусій італійських теоретиків риторики й поетики мали чималий вплив на літературну творчість у всій гуманістичній Європі. Цей взірець діяв ще протягом значної частини XVII ст. Тільки в добу зародження класицизму нова législation du Parnasse (законодавство Парнасу) у Франції Буало почала відсувати в тінь італійське провідництво у царині літературної кодифікації.

¹ Найкращі причинки походять із зламу століть: Дашкевич М. Малорусская и другие бурлескные "Энеиды" // Киевская старина. — 1989. — № 9; Стешенко I. "Енеїда" Котляревського і Котельницького в порівнянні з іншими текстами // ЗНТШ. — 1912. — Кн. 9; Єнсен А. Перелицьована "Енеїда" Котляревського. — Перемишль, 1921. Передрук у збірнику: Іван Котляревський у документах і дослідженнях. — К., 1969. — С. 467-474; Марковський Михайло. "Енеїда" Івана Котляревського // Записки Історично-філологічного відділу УАН. — К., 1926. — Кн. 9. — С. 78-155; Кн. 10. — С. 48-74. Щодо огляду новітньої критики див.: Кирилюк Є. Іван Котляревський. — К., 1981. — С. 200-259.

² Попри неприхильну оцінку більшості критиків "Eneide travestita" неодноразово передруковувалась до XIX ст. (1651, 1675, 1692, 1796, 1825), а це значить, що вона знайшла шанувальників принаймні серед частини читацької публіки. Дж. Б. Лаллі краще відомий як автор поеми "Franceide" (1629), "Moscheide" (1630) і "Tito Vaspesiano ovvero Gerasalemme Desoluta" (1630).

³ Щодо літератури як гри і правил поетики та риторики див. моє есе "Pour une etude comparee des systemes litteraires slaves romanes". — Флоренція, 1972. — C. 7-27.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 178

На жаль, здається, що італійське літературознавство не зовсім свідоме історичної важливості тих фактів. Наслідком переваги естетизму на протязі XX ст. став однобічний підбір "добрих авторів", а сотні "підрядних письменників" засуджено на забуття ⁴. У таких поспішних судженнях не береться до уваги те, що нібито безвартісні автори Seicento (XVII ст.) могли бути вельми популярні у свій час і що їхні твори могли бути взірцями для наслідування не тільки в Італії, а й (і дуже часто тим більше) за кордоном. Це значить, що речі, поспішно відкидані критиками естетичного спрямування, можуть ставати предметами новаторських досліджень для більш вдумливих істориків "літературної цивілізації". Випадок Дж. Б. Лаллі підтверджує такий висновок.

Ім'я Лаллі не згадується навіть у більшості історій італійської літератури. Годі про нього що-небудь знайти у великому збірникові студій, присвячених останніми роками "другорядним письменникам" (і minori) ⁵. Ті нечисленні критики, які ще пишуть про нього як про одного із юрби італійських авторів епічних чи псевдоепічних поем початку XVII ст., підкреслено наполягають на низькій якості саме цього тексту, котрий нас цікавить, "Eneide travestita". Читаємо, наприклад, в авторитетній історії літератури Seicento Антоніо Беллоні: "Щиро кажучи, травестія (Лаллі. — Р.П.) є профанацією... Гидко бачити такий прекрасний текст ("Енеїду" Вергілія — Р.П.) спотвореним у плебейському переодягненні... Хто б тішився, бачачи Вергілієвих героїв, перетворених у простаків або у добрячих сімнадцятивічних буржуїв?" ⁶.

У цьому місці не один український читач зауважить, що існує деяка спільність між цими звинуваченнями і тими, що їх висували проти Котляревського. Виникає питання, чи причиною таких нарікань і непорозумінь не було щось особливе, що могло характеризувати травестію від її першої появи як нової формули поетичного самовияву. Безперечно, дуже важливо знати, чим мала бути травестія (travestimento) і як слід сприймати те, що вона намагається передати ⁷.

Лаллі, якого можемо вважати винахідником саме такої форми Вергілієвої травестії, намагався з'ясувати суть своєї праці, кажучи, що "було б кривдою для такої видатної поеми (Вергілієвої

⁴ Франческо Флора, довгі роки провідний представник такого "вибіркового" підходу до історії літератури, твердить: "Італійське Seicento породило величезну кількість героїчних поем; ніхто їх більше не читає. Хто, бажаючи бути ретельним істориком, бере ці помпезні томи в руки і читає кілька сторінок, переконується, що не варто забирати собі з життя таку кількість часу, яку краще присвятити більш плідному читанню або просто відпочинкові" (Storia della letteratura italiana: II, II Seicento, il Settecento. — Мілан, 1945. — C. 742). У цій самій книжці він дуже швидко знецінює "Eneide travestita" Лаллі: "Не треба довгого аналізу, щоб показати безкрилу неохайність цієї книжки..." (там же. — С. 760).

⁵ І minori: Orientamenti culturali, Marzorati: У 4-х т. — Мілан, 1961, 1962.

⁶ Belloni А. Il Seicento // Storia litteraria d"Italia, Vallardi. — Мілан, 1952. — C. 287 (1-е вид. у 1929 p.).

⁷ Обговорення "Енеїди" Дмитром Чижевським у його "Історії української літератури" (Нью-Йорк, 1956. — С. 335-49) є проречистою синтезою непевностей, мішаних почуттів та й упереджень, що характеризували сприймання шедевру Котляревського патріотично настроєними українськими читачами, ритична реакція Юрія Грабовича на твір Чижевського (Toward, a history of Ukrainian literature. — Кембридж, Массачусетс, 1981) віддзеркалює потребу краще обгрунтованої оцінки жанру травестії та його функціональної адаптації до виникаючої літературної системи новітньої України. "Те, що думав Буало про пародійну епіку або що про це думали сучасники Котляревського або Шевченко чи Куліш, і вполовині не так важливе, як те, якою була її функція у розвитку української літератури та літературної свідомості", — пише Грабович (с. 52). З другого боку, не може бути великих сумнівів щодо цього, що ледве чи можна займатися тими проблемами, не досліджуючи також історії жанру або літературного різновиду з ширшого погляду порівняльної історії літератури.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 179

"Енеїди". — Р.П.) не перевести її також на жартівливий стиль (stile giocoso) відповідно до загального смаку (gusto piú universale)" ⁸. Поняття "загальніший смак" означає імпліцитно наявність дуже витонченої інтелектуальної настанови. Треба пам'ятати, що в ті роки італійська теорія літератури (на виразну противагу ідеалам італійського Ренесансу, що будуть частково відновлені в другій половині XVII ст. французьким класицизмом у полемічній реакції саме на "італійське божевілля" ⁹) зосереджувалась на "дивних і чудових" ефектах стилістичних (себто формальних) варіацій. Гра Вергілія на нових інструментах, із зовсім відмінною оркестровкою не була випадковим жартом. Це був піонерський експеримент у дусі своєрідної авангардної літератури.

Суть експерименту Лаллі полягала властиво не у stile giocoso (жартівливому або, у широкому значенні, бурлескному стилі), який був лише технічним інструментом, і нічим більше, або в особливому способі "перекладати", тобто переводити поетичне повідомлення з одного коду спілкування на інший. Оскільки травестія є формою "перекладу", яку Лаллі вибрав, щоб переодягнутися з одної "шати" в іншу, ясно, що "плебейське переодягнення", про котре так бідкався Беллоні (а також критики Котляревського), є основним знаряддям у цій грі.

Виходить,, що модерні критики не добачили й іншого аспекту експерименту Лаллі. "Eneide travestita" не розумілася як "мішаний жанр" на зразок "героїкомічної поеми". Її мистецькі співзначення не залежали від теми, і її спеціальні ефекти не випливали безпосередньо з оповіді. Вони радше залежали від співзначеневого віднесення до іншого тексту. Саме з огляду на цей міжтекстовий зв'язок травестія Лаллі ближча до пародії, ніж до глумливо-героїчної поезії. Не треба недооцінювати важливості цих класифікаційних особливостей, які можуть на перший погляд здаватися надто тонкими. "Героїкомічні" та "глумливо-героїчні" поеми народилися в тій самій інтелектуальній атмосфері, витвором якої була також travestita Лаллі. Тоді тривала полеміка про те, чи заслугу винаходу "героїкомічної поеми" приписати Алессандро Тассоні, який видав свою "Secchia rapita" ("Зґвалтування відра") у 1622 p., чи Франческо Брачолліні, що його "Scherno degli dei"

⁸ Belloni А. Цит. праця. — С. 287.

⁹ Пор.: Boileau. L"Art poetique, І, рядки 43-44: "Evitons ces exsés: Laissons á L'Italie/ de tous ces faux brillants l'éclatante folie ("Уникаймо цих перебільшень: облишим для Італії блискуче божевілля цих усіх фальшивих самоцвітів").

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 180

("Глум богів") з'явився кілька років раніше, в 1618 р. ¹⁰ Отже, травестію Лаллі можна було б розглядати як щонайбільше маргінальний варіант на загальну тему poesia del ridere (поезії сміху), що відіграла таку велику роль у письменстві італійського Seicento.

У кожному разі для нашого дослідження найважливіше те, що поетична формула Лаллі означала імпліцитно залежність від іншого тексту. Інакше ніж у глумливій поезії Тассоні або Браччоліні, у травестії Лаллі ні фабула, ні манера розповіді семантично не самостійні. Ніхто не може втямити, про що саме йдеться в цій риторичній співгрі, якщо одночасно не реагує на обидва тексти.

Лише кілька італійських авторів Seicento, серед яких можна тільки назвати таких малоталановитих віршописців, як Джан Франческо Лоредан, автора травестії перших шести книг "Іліади" (Венеція, 1653), пішли за Лаллі. Все ж таки формула Лаллі зайняла видатне і тривале місце в інших європейських країнах. Нема повного переліку травестій "Енеїди". В усякому разі те, що відомо, справляє враження усталеної низки конвенцій, котра діє як відповідник "жанру".

Пояснення цього успіху можна знайти у залежності Вергілієвої травестії від тривалого престижу "Енеїди" у школах. Тільки читачі, які вивчали напам'ять Вергілія в дитинстві або в ранній молодості, могли повністю насолоджуватись, споглядаючи найвищого поета у кумедному переодягненні, слухаючи, як він говорить простою мовою, стежачи, як сходить із свого академічного п'єдесталу, щоб діяти як реальна людина. Насправді небагато було б утішного у простакуватій, анахроністичній і абсурдній поведінці переодягненого героя, якщо б постійно не думалось про його справжні риси за маскою та його високу мову за грубуватими звуками, проріканими дивною постаттю, яку він удає. Фікція перестає існувати, коли припиняється "вдавання" і втрачається контакт із співвідносними умовами семантичної гри.

Було б деяким перебільшенням, але не надто далеким від правди сказати, що історична еволюція Вергілієвої травестії від Лаллі до Котляревського позначена поступовою втратою співвідносної двотекстовості, яка керувала первісною семантичною грою. І що фабулярну конвенцію, зрештою, замінив інший, однотекстовий підхід.

Поема Лаллі вперше встановила ключові літературні зразки не

¹⁰ Див.: Belloni А. Цит.праця. — С. 247-263.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 181

тільки на рівні текстового збереження постійно висуваючи на перший план Вергілієву фразеологію як основне семантичне віднесення, від якого має залежати всяке словесне чи тематичне перекручення), але також на рівні текстової іновації, властивої травестії. Вживання новітньої плебейської мови і перехід від класичного до новітнього довкілля — себто від напівміфічного світу Трої і Карфагена до світу сучасної Італії та Європи — виявляється найважливішим із цих взірців.

На перший погляд початкове речення поеми Лаллі справляє враження крайньої вульгарності. Рядок Вергілія "Arma virumque cano, Тгоіае qui primus ab oris..." ("Оспівую зброю і мужа, який перший від брега Трої..."), що її діти запам'ятовували на протязі століть у всіх цивілізованих країнах, передається ось як:

Іо canto l'arme, е"l bravo Capitano.
D'una Troia figliol... ¹¹

що дослівно значить: "Оспівую зброю і бравого Капітана, сина повії"... Ключовий ефект цієї "травестії" спирається на aequivocatio (однозвучність) назви міста Трої (Тгоіа) та її омографу-омофону troia, що означає, і "свиню", і "вуличну жінку" (повію, суку). Оскільки нема мовної опозиції, або розрізнення між латиною та італійщиною, які сприймаються як рівні однієї літературної конвенції, комічний ефект залежить від раптового переходу до семантичного світу невігласа і плебея.

Цей стилістичний стрибок з другого боку не має на меті підказувати, що вся гра в травестію буде вестися в площині вульгарності. Ключове слово "Capitano" дає семантичний сигнал кожному культурному читачеві. Годі добачити тут посилання на початкові рядки "Gerusalemme liberata" ("Визволеного Єрусалима" Тассо): "Canto l'arme pietose e'l capitano..." ("Оспівую побожну зброю і капітана"...), що в свою чергу засноване на іншому способі наслідувати Вергілія.

Отже, всупереч першому враженню в читача грубуватості і вульгарності, початкова заява Лаллі виявляється прекрасно висловленою з погляду риторики. Ключові слова "Тгоіа і Capitano" вказують, що нова розповідь "Eneida travestita" буде спиратись на опозицию між класичною латиною та простою мовою і водночас

¹¹ Lalli G.B. L'Eneide travestita. — Венеція, 1975. — С. 11.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 182

на комбінацію Вергілієвих мотивів із лицарськими мотивами італійської епіки, представником котрих був Тассо. Ця формула встановлює такий життєздатний зразок, суть якого триватиме століттями в рамках цього жанру. І справді, коли український спадкоємець Лаллі заявляє на самім початку, що

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак ¹²,

він дає розуміти, що головними мотивами, котрі він має намір використовувати є: 1) Еней як спритний парубок без скрупулів, себто такий, якого прості люди називають "спритний сучий син", і 2) Вергілієвий епос поєднаний із місцевою традицією.

Машкара слів та образів класичного світу як семантичних носіїв модерної цивілізації мусить відігравати важливу роль у риторичній конвенції травестії. У поемі Лаллі, коли Еней виходить на берег і зустрічає Венеру, він висловлює свої культурно-географічні турботи як сучасний італійський мандрівник або герой псевдо-середньовічного роману:

Dimmi s'io giunsi, da miei lunghi erroyi,
In paesi de' turchi о pur de' Mori ¹³

(Скажи мені, я прибув після довгих блукань
до країни турків чи маврів)

Ці слова, звичайно втратили б щонайменш половину сенсу, якби читач не усвідомлював собі, що вони є перекладом Вергілієвого

et quo sub coelo tandem, quibus orbis in oris
iactemur; doceas ¹⁴.

(і під яким усе ж таки небом, по яких сторонах
світу нас кидає, поясни.)

Поет італійського Seicento не міг пропустити нагоди, на яку тільки здалека натякнув йому Вергілій (... quinquaginta intus famulael...centum aliae totidemque pares aetate ministri, qui dapibus mensas onerent et pocula ponant...), (там п'ятдесят служниць... і сто інших та таке ж число слуг рівного віку, які заставлюють столи стравами і чарки ставлять), ¹⁵ щоб уяскравити сцену великого

¹² Котляревський І. Повне зібрання творів. — К., 1969. — С. 41 (І, 1).

¹³ Lalli G.B. Цит. твір. — С.17.

¹⁴ Там же. — І, 331-332.

¹⁵ Там же — І, 703-706.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 183

бенкету в палаці Дідони. В італійській версії кухня Дідони як частина спокушувальної гри типова для бароккового смаку:

Torte, paste e pasticci a varie usanze
Е vi fe far per fin la gelatina... ¹⁶

(Тортів, тіст і пиріжків різноманітних
і навіть солодких драглів наготувала...)

У травестійній традиції після Лаллі ця сцена не дуже буде мінятися, крім складників, аж до національного українського варіанту Котляревського:

... Свинячу голову до хріну
і локшину на переміну,
потім з підливою індик;
на закуску куліш і кашу,
із маком медовий шулик... ¹⁷

Жоден літературний твір не відіграв більш вирішальної ролі у поширюванні Вергілієвої травестії по Європі як "La Vergile travesti" ("переодягнений Вергілій") Поля Скаррона (1648). Французький поет, престиж якого у його країні був набагато вищий, ніж престиж Лаллі в Італії, спричинився уже до популярності глумливої епіки в італійському стилі, видавши в 1644 p. "Typhon, ou la Gigantomachie" ("Тифона або Велетнеборство"), коротку поему, написану за зразками XVI ст. — "Gigantea" ("Гігантеї") Джіроламо Амелонгі. Він делікатніше, ніж Лаллі, відчитує текст Вергілія (і вільно поширює його розповідь), щоб перевести його на жартівливий (bouffon) стиль. Лагідна усмішка постійно переважає над реготом:

Je chante cet homme pieux,
Qui vint, charge de tous ses dieux
Et de monsieur son pere Anchise,
Beau vieillard a la barbe grise...¹⁸

(Оспівую цю побожну людину,
що прибула, обтяжена всіма своїми богами
і паном татом Анхізом,
милим сивобородим дідком...)

¹⁶ Там же. — С. 41.

¹⁷ Котляревський І. Там же. — С. 27.

¹⁸ Scarron P. Le Virgile travesti en vers burlesque. — Париж, 1958. — С. 11.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 184

Все ж таки риторична техніка, далі оперта на мовні контрасти та на хронологічно-географічний перехід до модерних ситуацій і довкіль, залишається та сама.

Поряд із міццю виникаючої традиції на основі "двотекстовості" можна спостерігати поступове формування автономних тем, схем і фігур у тексті самої травестії. Можливо, найбільш проречисту документацію такого процесу можна знайти в англійському творі "Scarronides, or Vergil Travestie" ("Скарронід, або Переодягнений Вергілій"), що його почав друкувати Чарлз Коттон у 1664 р. ¹⁹ Головними складниками є грубувата мова і виразна англіцизація довкілля. Поема починається ось так:

І sing the Man (read it who list,
A Trojan true as ever pist)
Who from Trou-Town, by wind and weather
To Italy (and God knows whither)
Was pack'd, and rack'd, and lost, and tost... ²⁰

(Оспівую мужа, (розумій, хто слухає,
троянця такого, що правдивішого не знайдеш),
котрого з Троянівки вітер і негода
в дорозі до Італії (І бозна ще куди)
глотили, тягали, наморочили і підкидали...)

Бенкет Дідони описаний, очевидно, відповідно до місцевого британського кулінарного смаку:

Pease porridge, Bacon, Pudding, Sowse,
O"th'" very best she had i"'th House;
Butter, and Curds, and Cheeses plenty
To fill their Guts that were full empty... ²¹

(Горохову кашу, бекон, пудінг, підливу,
насправді все найкраще, що мала вдома,
масло, і сир, і багато сирів,
щоб заповнити кишки, вже зовсім порожні...)

¹⁹ Sembower Ch. J. The life and poetry of Charles Cotton. — Нью-Йорк, 1911. — C. 3.

²⁰ The genuine poetical works of Charles Cotton, Esq. — Лондон, 1734. — C. 2.

²¹ Там же. — С. 48.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 185

Навіть Купід (як і зукраїнізовані герої Котляревського понад сторіччя пізніше) стає частиною місцевого (себто англійського) міфу:

This Cupid was a little Tyny,
Cogging, Luing, Peewich Nyny...
But with a Bow the Sheet-breech Elf
Would shoot like Robin Hood himself... ²²

(Цей Купід був трішки малий,
хитрий, брехливий, злостивий дурень...
Але з лука цей ельф у штанцях із пелен
стріляв, як сам Робін Гуд...)

У другій половині XVIII ст., після видання "Virgilis Aeneis travestirt" ("Вергілієва переодягнена Енеїда") Алойса Блюмавера, все чіткішим стає те, що можна назвати поступовою "девергілізацією" травестій "Енеїди", себто тенденція розглядати текст Вергілія лише як "привід" і обмежувати його тлом, щоб висувати на перший план автономний зміст, який передається самим "травестатором". Блюмавера мало цікавлять жарти з класичних героїв. Він користується усталеними зразками жанру травестії виключно як фабулярними носіями його спеціального полемічного звертання до читачів. У цьому замаскованому памфлеті важливе не протистояння класичності модерності або Трої чи Карфагена Відневі, а полеміка з масонських натхнень з католицькою церквою. Коли Еней попадає в пекло,

Auf einem Berg erblickte man
Ein Schloss, so ungeheur
Und prachtig, als der Vatikan,
Und auch beynach so theuer... ²³

(На одній горі видно було
замок, такий несамовитий
і величний, як Ватикан,
та майже так само коштовний...)

²² Там же. — С. 51.

²³ Blumauer A. Sammtliche Werke, частина I, "Virgilis Aeneis". — Кенігсберг, 1827. — C. 129.

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 186

З погляду Блюмавера посадити в пекло тодішній австрійсько-католицький естаблішмент було набагато важливіше, ніж пародіювати класичні сцени Вергілія:

Als Richter sass hier Escobar,
Und Busehbaum, and Sanchez.
Dabey befand, als Auskultant,
Sich ein Auditor Rotae...

(За суддю сидів там Есковар,
і Бузенбавм, і Санчес.
Знаходився поруч як судовий стажист
з глухими вухами і розтуленими долонями
допитувач на тортурах...)

Таким чином поетична формула, що її вперше зреалізував Джованні Баттіста Лаллі у 30-х роках XVII ст., зазнала радикальних змін наприкінці XVIII ст., коли стала популярною в межах російської імперії. Не дивина, що російський досвід такого культурного літератора, як Микола Петрович Осипов, мали як і твори австрійця Блюмавера, вплив на українську версію Івана Котляревського. Проте не варто інтерпретувати твір Котляревського тільки на тлі середньо- і східноєвропейської культури кінця XVIII ст., до якої належав Осипов, як і Блюмавер. Полемічне використання Вергілієвої травестії Блюмавером фактично не багато внесло до вироблення основних поетичних конвенцій, яким Котляревський залишився вірний. Як показали, сподіваюсь, мої зауваження, історичну еволюцію цих конвенцій характеризує насамперед перехід від "двотекстовості" до "однотекстовості". Тоді як читачі Лаллі чи Скаррона не могли тішитися б травестією, не звертаючись постійно до латинського тексту Вергілія, українському читачеві "Енеїди" Котляревського досить було знати, що постаті поеми є тільки літературними машкарами. Проте в рамках семантичної автономії українського тексту ці машкари втрачають більшість своєї ваги віднесень до іншого тексту. Якщо з одного боку латинський текст "Енеїди" майже забутий, то українська історія, оповіджена Котляревським,

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 187

залежить іще від фабулярних віднесень, що їх може повністю оцінити тільки витончений читач. В основному "Енеїда" Котляревського вже не є травестією, дарма що її фабулярна система нагадує оригінальні зразки травестійного жанру. Ця ситуація може пояснити деякі труднощі, що їх зазнають сучасні читачі, коли намагаються вмістити цей знаменитий приклад стилістичної віртуозності на відповідному риторичному тлі.

¹ Найкращі причинки походять із зламу століть: Дашкевич М. Малорусская и другие бурлескные "Энеиды"//Киевская старина. — 1989. — № 9; Стешенко I. "Енеїда" Котляревського і Котельницького в порівнянні з іншими текстами // ЗНТШ. — 1912. — Кн. 9; Єнсен А. Перелицьована "Енеїда" Котляревського. — Перемишль, 1921. Передрук у збірнику: Іван Котляревський у документах і дослідженнях. — К., 1969. — С. 467-474; Марковський Михайло. "Енеїда" Івана Котляревського // Записки Історично-філологічного відділу УАН. — К., 1926. — Кн. 9. — С. 78-155; Кн. 10. — С. 48-74. Щодо огляду новітньої критики див.: Кирилюк Є. Іван Котляревський. — К, 1981. — С. 200-259.

² Попри неприхильну оцінку більшості критиків "Eneide travestita" неодноразово передруковувалась до XIX ст. (1651, 1675, 1692, 1796, 1825), а це значить, що вона знайшла шанувальників принаймні серед частини читацької публіки. Дж. Б. Лаллі краще відомий як автор поеми "Franceide" (1629), "Moscheide" (1630) і "Tito Vaspesiano ovvero Gerasalemme Desoluta" (1630).

³ Щодо літератури як гри і правил поетики та риторики див. моє есе "Pour une etude comparee des systemes litteraires slaves romanes". — Флоренція, 1972. — C. 7-27.

⁴ Франческо Флора, довгі роки провідний представник такого "вибіркового" підходу до історії літератури, твердить: "Італійське Seicento породило величезну кількість героїчних поем; ніхто їх більше не читає. Хто, бажаючи бути ретельним істориком, бере ці помпезні томи в руки і читає кілька сторінок, переконується, що не варто забирати собі з життя таку кількість часу, яку краще присвятити більш плідному читанню або просто відпочинкові" (Storia della letteratura italiana: II, II Seicento, il Settecento. — Мілан, 1945. — C. 742). У цій самій книжці він дуже швидко знецінює "Eneide travestita" Лаллі: "Не треба довгого аналізу, щоб показати безкрилу неохайність цієї книжки..." (там же. — С. 760).

⁵ І minori: Orientamenti culturali, Marzorati: У 4-х т. — Мілан, 1961, 1962.

⁶ Belloni А. Il Seicento // Storia litteraria d"Italia, Vallardi. — Мілан, 1952. — C. 287 (1-е вид. у 1929 p.).

⁷ Обговорення "Енеїди" Дмитром Чижевським у його "Історії української літератури" (Нью-Йорк, 1956. — С. 335-49) є проречистою синтезою непевностей, мішаних почуттів та й упереджень, що характеризували сприймання шедевру

Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського — 188

Котляревського патріотично настроєними українськими читачами, ритична реакція Юрія Грабовича на твір Чижевського (Toward, a history of Ukrainian literature. — Кембридж, Массачусетс, 1981) віддзеркалює потребу краще обгрунтованої оцінки жанру травестії та його функціональної адаптації до виникаючої літературної системи новітньої України. "Те, що думав Буало про пародійну епіку або що про це думали сучасники Котляревського або Шевченко чи Куліш, і вполовині не так важливе, як те, якою була її функція у розвитку української літератури та літературної свідомості", — пише Грабович (с. 52). З другого боку, не може бути великих сумнівів щодо цього, що ледве чи можна займатися тими проблемами, не досліджуючи також історії жанру або літературного різновиду з ширшого погляду порівняльної історії літератури.

⁸ Belloni А. Цит. праця. — С. 287.

⁹ Пор.: Boileau. L"Art poetique, І, рядки 43-44: "Evitons ces exsés: Laissons á L'Italie/ de tous ces faux brillants l'éclatante folie ("Уникаймо цих перебільшень: облишим для Італії блискуче божевілля цих усіх фальшивих самоцвітів").

¹⁰ Див.: Belloni А. Цит.праця. — С. 247-263.

¹¹ Lalli G.B. L'Eneide travestita. — Венеція, 1975. — С. 11.

¹² Котляревський І. Повне зібрання творів. — К., 1969. — С. 41 (І, 1).

¹³ Lalli G.B. Цит. твір. — С.17.

¹⁴ Там же. — І, 331-332.

¹⁵ Там же — І, 703-706.

¹⁶ Там же. — С. 41.

¹⁷ Котляревський І. Там же. — С. 27.

¹⁸ Scarron P. Le Virgile travesti en vers burlesque. — Париж, 1958. — С. 11.

¹⁹ Sembower Ch. J. The life and poetry of Charles Cotton. — Нью-Йорк, 1911. — C. 3.

²⁰ The genuine poetical works of Charles Cotton, Esq. — Лондон, 1734. — C. 2.

²¹ Там же. — С. 48.

²² Там же. — С. 51.

²³ Blumauer A. Sammtliche Werke, частина I, "Virgilis Aeneis". — Кенігсберг, 1827. — C. 129.