История Полтавы

Памяти Ивана Котляревского

• 

Подробности

Просмотров: 5057

Пам'яті Івана Котляревського.

Публікується за виданням: Памяти Івана Котляревского // Товариш: ілюстрований календар т-ва "Просвіта. - Львів, 1904. - Р. 3. - С. 206-213

Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Особливості авторської мови і правопису збережено.

Висловлюю подяку Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника за надані матеріали.

Товариш. 1904. Стор. 206

Памяти Івана Котляревского.

Велике сьвято обходила в Полтаві дня 30 серпня (12 вересня) вся Русь-Україна, бо того дня відбуло ся в тім містї відкритє памятника, поставленого тому, котрого духом наш нарід два рази відродив ся до нового житя. Тим, що так глубоко вплинув на наше народне житє, був Іван Котляревский, автор "Енеїди" перелицьованої на україньский язик. Перше виданє "Енеіди" появило ся в 1798 р. і тим розпочало ся відродженє нашої народної літератури; наша письменна мова віджила і ся важна подія лучить ся з особою Котляревского. А ось друга важна подія: В день відкритя єго памятника зібрали ся віддати честь великому покійникови єго земляки зі всіх сторін, закордонної України, з Галичини і Буковини. То

Товариш. 1904. Стор. 207

Іван Котляревский

дух Котляревского сполучив нас разом і як єго Енеіда влила нове житє в нашу словесність, так полтавске сьвято в честь єго памяти оживило в нас ідею єдности і спільности народної. То перший раз всї три части Руси-України обходили разом велике народне сьвято.

Іван Котляревский родив ся в Полтаві 29 ст. ст. серпня 1769.

Єго дїдо був діяконом соборної церкви а батько був малим урядником при полтавскім маґістратї. Родителям Котляревского жило ся бідненько і малий Івась часто голодував, але мав велику охоту до науки і батько віддав єго на науку до дяка а пізнїйше віддав в духовну семінарию. Котляревский учив ся добре, любив богато читати а передовсїм складати ритми, значить ся добирати слова до складу так, щоби они однаково кінчили ся. Товариші прізвали єго від того "ритмачем". Скінчивши семінарию і здавши добре послїдний іспит пішов в сьвіт шукати собі якогось зарібку і був домашним учителем у деяких поміщиків. Здає ся, що вже тодї зачав він писати свою "Енеіду". (Для поясненя треба тут додати, що римский поет Верґіль написав був довший стихотвір, в котрім описав, як Еней, син короля з міста Трої, блукав ся по збуреню сего міста Греками, аж до тої хвилї, коли поклав перші основи до пізнїйшої римскої держави. Сей стихотвір названо від головного в нїм героя Енея — "Енеідою", а Котляревский підхопив ту "Енеіду" з веселого, жартобли-

Товариш. 1904. Стор. 208

Памятник Котляревского в Полтаві

вого боку і поробивши з Троянцїв козаків, Українцїв, переробив єї, або як сам каже "перелицював" на нашу мову). Пізнїйше вступив він на службу до росийского уряду, до т. зв. "Новоросийскої канцеляриї".

Там служив він до 27 лїт а відтак в 1791 р. вступив до росийского войска і дослужив ся

Товариш. 1904. Стор. 209

ранґи капітана. Виступивши з войска поїхав до Петербурга і бідував знову, хоч єго "Енеіда" ще в 1798 р. була напечатана і всїм дуже сподобала ся. Тодї знайшов ся якийсь добрий чоловік, котрий виробив єму посаду надзирателя заведеня для виховуваня дїтий бідних дворян в Полтаві і Котляревский вельми урадований вернув знову до рідного міста, до своєї вітчини, на Україну. Під ту пору був в Полтаві ґенер.-ґубернатором кн.

Горорізьба з памятника Котляревского.
(Ілюстрация до початку "Енеіди":)

Товариш. 1904. Стор. 210

Лабанов-Рутовский і єму захотїло ся мати театр в містї. Він поручив се дїло Котляревскому, а той зробив все, що було потреба, і в театрі стали давати представленя, але все лиш по росийски. А Котляревский хотїв, щоби представляли і по нашому, по україньски, і він тодї написав свою Наталку-Полтавку, котра, як здає ся, була в 1818 р. перший раз виставлена на сценї. І ось друга заслуга Котляревского: як він своєю "Енеідою" оживив нашу народну українську лїтературу, так "Наталкою-Полтавкою" привів до житя нашу народну, українську сцену.

Друга горорізьба з памятника Котляревского.
("Сцена з Наталки-Полтавки").

В 1835 р. мусїв вже Котляревский задля недуги покинути службу. Він умер дня 29 ст. ст. жовтня 1838 р. проживши майже 70 лїт. Заплакала вся Полтава по смерти великого поета, заплакала і єго сестра Анна, котрої він був одинокою підпорою в єї біднотї. Товпи народа поступали за домовиною Котляревского і з сумом та тугою в серци розійшли ся домів, коли тїло великого покійника зложено в сиру могилу.

Щоби віддати честь великому поетї, котрий скромно і тихо довершив велике дїло, бо вернув свому народови єго образовані, суспільні круги, і щоби зазначити память столїтних роковин відродженя народної української лїтератури, постановила була рада громадска міста Пол-

Товариш. 1904. Стор. 211

Трета горорізьба з памятника Котляревского.
(Сцена з "Москаля-Чарівника").

тави виставити свому землякови памятник в 1898 р. Силою обставин славне се дїло опізнило ся і довершило ся аж дня 30 серпня (12 вересня). Сего дня при великім здвизї народа і при участи відпоручників з ріжних сторін України та представителїв Галичини і Буковини відкрито памятник Івана Котляревского роботи полтавского уроженця і академіка Ст.-Петербурґскої "Академії художества", Л. В. Позена. Годї тут описувати, як вяглядає памятник; наші ілюстрациї дають вірне о тім понятє. Додати лиш потреба, що з переду на крузї під бюстом поета вирізьблені лїта 1798—1898 а під ним на таблици виписано:

Іван Котляревский

1769—1838

Понизше лїт уродженя і смерти поета наведений цитат:

На самій долинї памятника уміщені з трох боків горорізьби, які показують наші ілюстрациї; перша з них уміщена з переду а дві другі по боках.

Торжество відкритя памятника Котляревского в Полтаві було великою манїфестациєю народною, котра, як вже сказано, не лиш сполучила всї три части Руси-України, але й по-

Товариш. 1904. Стор. 212

Л. В. Позен.

казала, що нарід наш жив і хоче жити своїм власним житєм та не дасть собі видерти того, що єму після божого і людского права належить ся, недасть собі відобрати своєї рідної мови і свого права до окремішного народного єствованя. З Галичини прибули на се торжество відпоручники: Пос. Романчук, проф. унїверситету др. Студиньский, директор народного театру п. Губчак, редактор п. Лопатиньский і п. Паньківский, а з Черновець пп. Кордуба і Сїмович. Они привезли були також кілька вінцїв, щоби їх зложити на памятнику Котляревского. Для наших відпоручників було в Полтаві велике одушевленє і ваші братя з України розривали їх поміж себе. Уряд росийский заборонив був промавляти по україньски; виїмково зробив велику ласку нашим відпоручникам та позволив промавляти на торжестві по свому.

Вечером відбуло ся торжественне засїданє ради громадскої в театральній сали а в льожі був навіть ґубернатор. На сценї зібрала ся була вся рада громадска. По прочитаню звіта комітету будови памятника і по промовах галицких і буковиньских делєґатів прийшла черга на адреси: харківского унїверситету і міст: Харкова, Києва, Чернигова, Лубен і др. За ними вийшов писатель Коцюбиньский і став читати адресу по українськи. Настало велике напруженє, бо всї знали, що Українцям не вільно по свому говорити. Але Коцюбиньский відчитав свою адресу а публика нагородила єго оплесками. Ґубернатор тодї вийшов. Відтак якась панночка [Андрієвська] хотїла так само читати адресу по українськи, а городский голова Трегубов сказав їй, що не можна. На сцену вийшов тодї присяжний повірений Міхновский і спитав, від кого вийшов заказ

Товариш. 1904. Стор. 213

уживаня української мови на українськім сьвятї. На то відповів єму городский голова, що від мінїстра Плєве. "Дивно — каже Міхновский — як міг мінїстер видати таке незаконне розпорядженє! Прошу о відпис протоколу нинїшного засїданя ради, щоби я міг внести рекурс, до сенату. В Росиї нема закона, котрий збороняв би людині уживати своєї рідної мови. У мене — казав він — є тоже українська адреса, а що я не можу єї прочитати, то беру єї собі назад". З сими словами вийшов із салї а за ним вийшла демостративно вся публика.

Торжество закінчило ся опісля приватною гостиною.