История Полтавы

Стеценко, Николай Митрофанович

Подробности

Просмотров: 26237

Стеценко, Микола Митрофанович (5.07.1918 - 1999), письменник.

У моєму літературному архіві зберігається вирізка оповідання Миколи Стеценка "Планшет" з харківського журналу "Прапор" за 1968 рік. На ній рукою автора — напис червоним чорнилом: "Іду якось через парк Жовтневий (це у Полтаві. — П. Р.), дивлюсь — хлопчики з школи повертаються. У кожного дорогий, імпортний портфель, лише в одного — старенький потертий планшет керзовий... І згадалось пережите, фронтове... Так з’явилось це оповідання". І остання фраза — це вже до мене як читача: "Чи сподобалось воно Вам?".

Оповідання "Планшет" справді цікаве, хоч гірке "на смак", як і багато інших оповідань цього письменника, написаних на враженнях війни та перших повоєнних років. У Гриця свято: повернувся батько-фронтовик і дозволив піти в школу з планшетом та в офіцерському кашкеті. Андрійко, його товариш, теж міг би все це мати, але його батько не повернувся з війни. Вони з матір’ю у Грицевому селі випадкові люди.

Після уроків товариші заходять до Грицевої хати, і там, розглядаючи фронтовий альбом, Андрійко пізнав на одній фотокартці батька з матір’ю. Вияснилось, що він загинув у бою і Гриців тато був тим командиром, хто його замінив. І планшет належав батькові Андрійка, а тепер перейшов до нього. Цей сюжет не видається таким, що в нього не віриш. Навпаки, подібних несподіванок у ті роки траплялось чимало.

Немало зворушливих оповідань про дітей написав Микола Стеценко, вмістивши їх в десятки книжечок, що ними зачитувались школярі 60 — 80-х років. Головна суть цих нехитрих, часом аж надто простих творів, — це боротьба між добром і злом, показ складного світу, в який мають вступити діти. Оповідання приваблювали юних читачів тим, що не було в них карколомних сюжетів і моралізування, якого діти не сприймають, а старші люблять нав’язувати.

Микола Митрофанович Стеценко народився у селі Куторжиха 5 липня 1918 року на Хорольщині в сім’ї селянина-бідняка. З дитячих років, проведених у селі, виніс майбутній’письменник добре знання психології дитячої душі і багатство спостережень. В роках 1937 — 41 він навчався на історичному факультеті Харківського університету, але війна перервала навчання — мусив іти на фронт. В 1941 — 43 роках М. Стеценко як політпрацівник перебував у війську, пройшов Західний, Сталінградський та Донський фронти. Від жовтня 1943 року займався протягом кількох десятиліть партійно-пропагандистською та лекторською роботою, найдовше — у себе дома, в Полтаві та на Полтавщині. Одночасно займався й журналістикою, постійно друкуючи свої статті, політико-економічні огляди, нариси, рецензії на різні видання (в тому числі й літературні твори) в газетах і журналах. Від журналістики прийшов у дитячу літературу.

Перше оповідання "Щасти тобі, Надійно" ("У відрядженні") надрукувала газета "Зоря Полтавщини" в 1958 році (передруковане 1964 року в журналі "Прапор"). З того часу дитячі оповідання Миколи Стеценка стали з’являтися в журналах "Піонерія", "Барвінок", репертуарному збірнику "Хай завжди буде сонце" (1966), "12 місяців" (1965), а оповідання "Апельсинка" в 1969 році потрапило до шкільного "Букваря".

Перша збірка оповідань письменника вийшла в Полтаві в 1962 році під назвою "Бродяга". І хоч оцінка її була не . однозначна, але письменник сприйняв критику як урок для ще більш відповідальної праці над своїми творами. Від другої книжки — вона називалася "Льончина зупинка" і вийшла в 1969 — починається рівний творчий шлях письменника, на якому він в 70-х роках визначився як вправний творець дитячих книжок. Тоді ж, в 1969 році, оповідання М. Стеценка були перекладені на російську мову і видані в Москві під назвою "Федькины каникулы". Пізніше вийшли його книжки: "Планшетка" (1971), "Заяче озеро" (1972), "Про Ірину та морозиво" (1974), "Спалах серед ночі" (1978), "Заграва" (1979), "Гіркий апельсин" (1982, 1986), "Чи добре самому" (1986), "Фокус" (1988), "В дорозі" (1988). Окремі твори перекладалися на молдавську, болгарську, абхазьку та інші мови. Від 1973 року Микола Стеценко член Спілки письменників України. На жаль, тяжка хвороба, що прикувала письменника до ліжка і звузила світ до меж власної кімнати, позбавила його можливості активно працювати в літературі і навіть спостерігати за навколишнім життям.

Оповідання Миколи Стеценка захоплювали дітей і цікавими сюжетами, і, правдивим зображенням стосунків між героями творів, в них показувалась цінність кращих рис людської душі, і це давало правильні орієнтири дітям на майбутнє. Звичайно, час робить своє, і деякі твори вже застаріли, але багато з них залишаються свіжими й цікавими для дітей нових поколінь.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua