История Полтавы

Мирович, Василий Яковлевич

Подробности

Просмотров: 35092

Мирович, Василь Якович — Мирович Василий Яковлевич — (1740—15.09.1764) — політичний діяч, організатор т. зв. "шлиссельбургской нелепы" — невдалого палацового перевороту 1764 р. в Росії на користь Івана VI Антоновича.

Онук мазепинця Федора Івановича Мировича. Народився в Сибіру, куди був засланий батько. Служив підпоручиком Смоленського піхотного полку. "Прошедшее и настоящее тяжело лежало на нем" (С. Соловйов). Він уважав себе людиною знатного походження, але як "сын и внук бунтовщиков" не міг виставляти цього походження; незначний чин не давав йому жодних прав і відзнак; прохання повернути йому і трьом сестрам хоча б частку відібраних у діда маєтностей залишилось без відповіді; у пенсії для сестер було відмовлено. Перебуваючи одного разу в караулі в Шліссельбурзькій фортеці, В. Мирович дізнався, що таємничий в'язень №1 - не хто інший, як законний спадкоємець престолу Іван Антонович. Розміркувавши, В. Мирович наважився повторити "случай" 28 червня 1762 p., коли гвардійські офіцери посадили на російський трон Катерину II. Його план полягав у звільненні з фортеці Івана Антоновича і проголошенні його імператором. Єдиний, кому В. Мирович звірив свій план, був поручик Великолуцького піхотного полку Аполлон Ушаков. 13 травня 1764 р. в Казанському соборі обидва відслужили по собі панахиду як про померлих. Через тиждень після очікуваного від'їзду Катерини II для огляду прибалтійських областей A. Ушаков мав приплисти на шлюпці до Шліссельбургу під виглядом кур'єра і віддати В. Мировичу, як офіцеру змінної караульної команди, нібито маніфест від імені імператора Івана Антоновича. В. Мирович, у свою чергу, мав прочитати маніфест перед солдатами, звільнити в'язня і привезти його на шлюпці в артилерійський табір на Виборзькій стороні. Артилеристи, на думку змовників, мали відіграти таку саму роль, як Ізмайловський полк у подіях 28 червня 1762 р.

Розроблений план перекреслила несподівана загибель А. Ушакова: під час службового відрядження він 25 травня 1764 р. втопився в річці. B. Мирович вирішив діяти сам-один. У ніч з 4 на 5 липня 1764 р. він по тривозі підняв караульну команду, а коли на шум вийшов комендант Бередников, заявив солдатам: "Это злодей, государя Иоанна Антоновича содержал в крепости здешней под караулом, возьмите его! Мы должны умереть за государя!". Бередников був заарештований, а В. Мирович повів свій загін до казарми, де перебувала гарнізонна команда, і зробив спробу увірватися в тюремне приміщення, де утримувався Іван Антонович. Але на той час офіцери внутрішньої охорони капітан Власьєв і поручик Чекін, маючи чіткі інструкції нікому не віддавати "безымянного колодника" живим, убили в'язня. Побачивши мертве тіло, В. Мирович переконався, що справа програна, і здався коменданту. При обшуку в нього були знайдені власноруч написані "царські" маніфести, присяга і повеління. Очікуваних властями заворушень у столиці не відбулося. Над В. Мировичем було проведене слідство, яке підтвердило, що він діяв без спільників, "сам собою". Суд Сенату виніс В. Мировичу вирок смертної кари. 15 вересня 1764 р. на Обжорному ринку вирок був виконаний. За свідченнями очевидців, В. Мирович зійшов на ешафот "с твердостию и благоговением. <...> Народ, стоявший на высотах домов и на мосту, не обыкший видеть смертные казни и ждавший почему-то милосердия государыни, когда увидел голову в руках палача, единогласно ахнул и так содрогся, что от сильного движения мост поколебался и перила обвалились". Солдати, які діяли разом із В. Мировичем, були прогнані крізь стрій і розіслані у віддалені гарнізони. Власьєв і Чекін одержали по 7000 руб. винагороди і відставку з підпискою "никогда не говорить об известном событии".

Джерело:

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 208-209