История Полтавы

Союз освобождения Украины (СОУ)

Подробности

Просмотров: 46778

Союз визволення України (СВУ) - політична організація емігрантів із Наддніпрянської України, що виникла 14.8.1914 у Львові. З вересня 1914 до 1918 діяла у Відні. Керуюче ядро СВУ складалося з провідних лідерів Революційної української партії, Української соціал-демократичної робітничої партії, “Спілки”, які в роки столипінської реакції емігрували з Підросійської України. Діяльність СВУ організовувала президія у складі Д. Донцова, В. Дорошенка, А. Жука, М. Меленевського, О. Скоропис-Йолтуховсь-кого. У серпні-вересні 1914 СВУ опублікував свої програмні документи - “Наша платформа”, відозви “До українського народу”, “До громадської думки Європи”, а також звернення до болгар, турків, румунів, шведів і чехів. У них підкреслювалося, що СВУ, представляючи інтереси українців Російської імперії, виступає оборонцем їхніх політичних і соціально-економічних інтересів і своєю головною метою ставить побудову Української держави. Створення Української самостійної держави діячі СВУ пов'язували з воєнною поразкою Росії у Першій світовій війні. У документі “Наша платформа” відзначалося, що “об'єктивна історична конечність вимагає, щоб між Західною Європою і Московщиною повстала самостійна Українська держава”. СВУ розгорнув широку інформаційну і дипломатичну діяльність у державах Четверного союзу і в деяких нейтральних європейських країнах, спрямовану на визволення України з-під гніту російського царизму. Центральним друкованим органом організації був щотижневик “Вісник Союзу визволення України” (виходив у Відні 1915-18; з 1918- “Вісник політики, літератури й життя”; ред. В. Дорошенко, А. Жук, М. Возняк). Програмні документи та інформаційні матеріали про різні сторони національного життя українського народу поширювалися також через іноземні періодичні видання, зокрема, “Ukrainische Nachrichten”, “La Revue Ukrainienne”. Розповсюдженню відомостей про Україну сприяли окремі видання СВУ англійською, французькою, шведською, болгарською, хорватською, чеською, турецькою мовами і окремих праць М. Грушевського, С. Рудницького, М. Возняка, Д. Донцова, Ф. Вовка, К. Левицького та ін. СВУ мав своїх повноважних представників у ряді європейських країн. Популяризували ідеї української державності і вели переговори на її підтримку в Туреччині - М. Меленевський, Болгарії - Л. Ганкевич, Італії - О. Семенов, Швеції і Норвегії - О. Назарук, в Німеччині - О. Скоропис-Йолтуховський. СВУ в захисті інтересів України тісно співпрацював з галицькими політичними організаціями - Головною українською радою, а з 1915 - Загальною українською радою (членами ЗУР були В. Дорошенко, М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський).

Одним із найважливіших завдань президія СВУ вважала захист інтересів полонених україців російської армії, проведення національно-просвітницької роботи серед них і українського населення Російської імперії. Завдяки СВУ значну кількість військовополонених українців переведено до окремих таборів у Австро-Угорщині (Фрайштадт, Дуна-Сардагель) та Німеччини (Вецляр, Зальцведель, Раштат). У цих таборах з допомогою відомих діячів науки і культури проводились різні форми національно-культурницької та політико-просвітницької роботи. У таборах, де перебувала значна кількість українців, відкрито читальні, школи, діяли хори, кооперативні й господарські курси. СВУ розповсюджував серед полонених українські газети, журнали, окремі друковані видання, випускав тижневик “Рідне слово”. Великим тиражем було видано “Кобзар” Т.Шевченка. За сприяння СВУ полонені допомагали збирати кошти для відкриття українських шкіл на Волині й Підляшші. У 1916-18 з допомогою СВУ і його Львівського бюро (очолював І. Крип'яке-вич) на Волині велася культурно-освітня діяльність, відкрито бл. 100 шкіл з українською мовою навчання на Підляшші. У 1918 за активної участі СВУ сформовано з українських полонених дві дивізії - Сірожупанників і Синьожупанників, які пізніше брали участь у боротьбі за незалежність Української держави.

С. Мовчан (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)