Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Кочубеи, князья и дворяне

Сыновья статского советника:

Кочубей Виктор Сергеевич, князь,

Кочубей Василий Сергеевич, князь.

Князя Василия Викторовича жена Елена Павловна,

дети их:

Мария,

Елена.

Князя Виктора Сергеевича жена Елена Константиновна,

дети их:

Виктор,

Надежда.

Василия Сергеевича сын Сергей.

Внесены в родословную книгу: часть 5, литера Н, стр. 1337. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 10 декабря 1863 г. № 6792.

Дело по архиву № 707.

Источник:

Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 319

Кочубей Семен Николаевич, коллежский советник,

жена его Мария Ананьевна,

дети их:

Андрей,

Василий,

Георгий.

Внесены в родословную книгу: часть 2, литера Н, стр. 423. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 16 мая 1886 г. № 2037.

Дело по архиву № 909.

Источник:

Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 360

Кочубей Василий Петрович, коллежский регистратор.

Внесен в родословную книгу: часть 6, литера О, стр. 634. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 11 июля 1841 г. № 8148.

Дело по архиву № 936.

Источник:

Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 366

Сыновья статского советника:

Кочубей Петр,

Кочубей Василий,

Кочубей Николай.

Внесены в родословную книгу: часть 6, литера О/2, стр. 1484. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 11 июня 1841 г. № 8148, определение о внесении в родословную книгу от 22 сентября 1901 г.

Дело по архиву № 954.

Пирятинского, Переяславского, Лохвицкого и Гадячского уездов.

Источник:

(2) Продолжение списка потомственных дворян, изданного Полтавским Дворянским Депутатским Собранием в 1898 году. Дворяне, сопричисленные и вновь внесенные в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии с 10 апреля 1901 г. по 1 июля 1904 г. Полтава, 1904. Стр. 53

 

Кочубеї. Представники козацької ген. старшини, пізніше російської аристократичної верхівки, благодійники.

За сімейними переказами походили від татарського мурзи Кучукбея, котрий у 17 ст. прибув до України.

Його внук – Кочубей Василь Леонтійович (1640–14/25.07.1708) – військовий канцелярист у гетьманів І. Брюховецького та П. Дорошенка, «уманський писар» (1675), військовий канцелярист (1679), реєнт Ген. військової канцелярії (1681–1687), ген. писар (1687–1699), ген. суддя (1700–1708). Фундатор дерев’яної Преображенської церкви Великобудищанського монастиря.

Лідер полтавської старшинської опозиції гетьману І. Мазепі. Разом з І. Іскрою склав донос на гетьмана. Цар не повірив доносові, а коли К. та Іскра під час слідства на тортурах зреклися своїх обвинувачень, наказав обох стратити. Трупи перевезли до Києва і поховали біля Трапезної церкви у лаврі. Після переходу І. Мазепи на бік шведів сім’ї К. повернули маєтності, його нащадкам гарантувалося просування по службі.

Портретів К. Василя чимало, одні з них були у дореволюційних зібраннях: В. Тарновського у Чернігові, церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, Ніжинського іст.-філологічного товариства (експонувався 1902 на виставці XII Археологічного з’їзду в Харкові); нині зберігаються у НХМ, Сумських КМ і ХМ роботи пензля Павла Петрашіва, Харківському ХМ, Дніпропетровському ІМ, Ермітажі у С.Петербурзі, Національному музеї Т. Шевченка в Києві роботи Тараса Шевченка за 1859. Прижиттєвий портрет К. найвірогідніше зберігається у ПКМ.

Син Кочубея Василя – Кочубей Василь Васильович (бл. 1680–1743) – бунчуковий товариш, полтавський полковник (1727–1743). У Хрестовоздвиженському монастирі у Полтаві замість дерев’яного спорудив величний мурований храм. Його плановопросторова організація становить собою своєрідне поєднання шести­стовпної, тринефної споруди з класичним укр. хрещатим п’ятибанням, а тому він має сім бань, з яких дві на кутах західного фасаду. Архітектурною особливістю стінних площин собору є три портали з розкішною рослинною рельєфною орнаментацією, багатством віконних просвітів і ніш різного, пластичного окреслення. 1741 зафондував дерев’яну Троїцьку церкву в с. Демидівка Полтавського полку. 1859 на ії місці Кочубей Лизавета збудувала нову. Згідно з «тестаментом» 1743, заповів 5 тис. крб. на монастирі, злиденні церкви і убогим людям; ще раніше надав войту Й. Марченку і міщанину І. Богдановичу з Полтави 1 тис. крб. «на реставрацію у Полтавському монастирі обветшалої мурованої церкви Воздвиження Честного Хреста Господня», 500 крб. на «репарацію» церкви Трьох Святителів у Києві при Софійському соборі, яку збудував його батько.

Портрет Василя Кочубея з дружиною Марфою зберігався у палаці Кочубей у Диканьці, звідти 1919 надійшов до ПКМ, нині – у ПХМ.

Традицію благодійництва продовжили сини Кочубея Василя Васильовича – Семен і Павло.

Кочубей Семен Васильович (1725–1779) – бунчуковий товариш (1743), ніжинський полковник (1746–1751), ген. обозний (1751–1779), ген.майор, член Малоросійської колегії, таємний радник. Його фундація: мурована одноверха, у вигляді корабля Покровська церква (1764–1770) в с. Жуки Полтавського полку. Попередня однопрестольна дерев’яна церква діяла на 1636 і розібрана 1763. Дерев’яна дзвіниця споруджена 1786. При храмі в склепі похов. з роду Кочубеїв: Василь Кочубей (? – 1743), його дружина Марфа (? – 1742), двоє дітей і фундатор. У скляній вітрині зберігалися жупан і шовкова сорочка страченого ген. судді Кочубея Василя Леонтійовича, яку 1837 перенесли до палацу в Диканьці (нині в експозиції ПКМ). 1868 храм поновили, 1876 на кошти Кочубей Єлизавети влаштували другий престол. 1881 біля церкви збудували каплицю в пам’ять царя Олександра II за проектом мистця В. Волкова. Покровський храм зображено на літографії (1852, друкарня М. Арандаренка, нині в експозиції ПКМ).

Кочубей Павло Васильович (? – 1786) – бунчуковий товариш (1759), полтавський підкоморій (1766–1772), надвірний радник (1774), статський радник, сухопутний полковник, гол. цивільної палати Катеринославського намісництва (1784). Уфундував муровані храми – Троїцький (1780) у с. Диканька у стилі українського бароко, Павлівський (1781) у с. Кочубеївка Полтавського полку (тепер Чутівського р­ну).

1794 Кочубеї перенесли Хрестовоздвиженську церкву з с. Старі Млини до с. Сідаківка й перейменували на церкву в ім’я мц. Євдокії (до 1869), згодом була названа Успенською.

Син Кочубея Семена – Кочубей Михайло Семенович (1751 – після 1793) – підполковник (1786–1791). Його фундація: Покровська дерев’яна церква (1793) у с. Стасівці (с. Стасі, тепер Диканського р-ну). 1865 цей храм переніс підполковник Микола Запольський до с. Запольщина (пізніше с. Мар’ївка, тепер Полтавського р-ну).

Син Кочубея Павла – Кочубей Аполлон Павлович (?–?) – дійсний камергер (1805), вчився в Англії, служив у лейб-гв. Преображенському полку. Уфундував дерев’яні церкви: Аполлонівську (1788) у с. Камличка Роменського пов. Чернігівського намісництва (тепер – с. Кимличка Липоводолинського р-ну Сумської обл.) і Улянівську (1803) у с. Берестівка Гадяцького пов. (тепер – Липоводолинського р-ну Сумської обл.). Первісно церкву називали Різдвяно-Богородицькою.

Син Кочубея Павла – Кочубей Віктор Павлович (1768–1834) – державний діяч, гол. Державної Ради (1827), кн. (1831), дійсний таємний радник. У головному зі своїх сіл – Диканьці на межі 18–19 ст. створив один з визначних садово-палацових комплексів на Полтавщині. До нього входили: двоповерховий палац із флігелями (арх. Дж. Кваренґі, інтер’єри малярів Марченка і Петрашіва), Миколаївську церкву як усипальницю роду Кочубеїв (1794, арх. М. Львов), дзвіницю (1827, арх. Л. Руска) у стилі класицизму і тріумфальну арку (1817, арх. Л. Руска) в честь приїзду царя Олександра І. Славною пам’яткою Миколаївського храму є чудотворний образ Миколая. 1851–1852 церква поновлена. Попередні дерев’яні церкви поч. 18 ст., 1754 зведена, 1794 розібрана. Уфундував дерев’яні церкви – Олександрівську (1795) у с. Чутове (попередня церква під назвою Трьохсвятительська, розібрана й продана до с. Орчикова Чернеччина) і Благовіщенську (1805) у с. Іскрівка Полтавського пов. (тепер Чутівського р-ну).

Портрет Кочубея Віктора, мальований німцем К. Ф. Кепке, зберігався у палаці в Диканьці 1919, переданий Полтавській картинній галереї (згодом – ПХМ, 1836, мініатюра на кістці). Садибу Кочубеїв змалював О. Кунавін (поч. 19 ст., Національний музей Т. Шевченка) і зафотографував Й. Хмелевський (альбом «Гоголь на родине». – К., 1902).

Син Кочубея Віктора Павловича – Кочубей Лев Вікторович (1810–1890) – кн., полтавський губ. маршалок (1853–1859), таємний радник (1859). Його фундація: мурована одноверха, хрещата в плані Захаро­Єлизаветинська церква (1847) у с. Піщане Полтавського пов. (тепер – Решетилівського р-ну). Дружина – Кочубей Єлизавета (1821–1897) – фрейлина двору її Величності, уфундувала муровану Троїцьку церкву (1859) із дзвіницею у с. Демидівка Полтавського пов. (тепер Решетилівського р-ну). 1876 своїм коштом влаштувала другий престол в ім’я св. Марії Магдалини у Покровській церкві у с. Жуки побл. Полтави.

Літ.: Арандаренко, 1849. – С. 276; 1852. – С. 29, 88, 108; Н. Тр… ій. Диканька: Из путевых записок // Москвитянин. – Москва, 1852. – Т. 2. – № 5. – Кн. І. – С. 6774; Памятная книжка…, 1865. – С. 85, 105­106, 443444; Затворницкий П. Церковь святителя Николая в селении Диканьке Полтавской губернии // ПЕВ.ЧН. – 1869. – № 6. – С. 145163; Курдиновский В. Столетие Диканской Троицкой церкви // ПЕВ.ЧН. – 1880. – № 24. – С. 11851187; Корсунский Н. Село Песчаное (Полтавского уезда) и его приходские храмы // ПЕВ.ЧН. – 1886.– № 24. – С. 908909; Мартынович П., Горленко В. Церкви старинной постройки в Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1888. – № 1718. – С. 653, 654; Материалы для истории монастырей Полтавской епархии в XVII и XVIII ст. // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 23. – С. 925; Мазанов П. Полтавский Крестовоздвиженский монастырь. – Полтава, 1891. – С. 4; Грановский, 1901. – С. 160, 188, 193195, 199, 200, 208, 212213, 214, 216, 219, 287, 330, 342; Клировая книжка…, 1902. – С. 28, 32, 38, 39, 44, 46, 73; Модзалевский, 1910. – С. 524526, 528530, 532533, 534, 535536, 536538, 544, 548; Павловский, 1912. – С.98; Павловский, 1914. – С. 87197; Бучневич В. Село Жуки, Полтавского уезда // Тр. ПУАК. – Полтава, 1916. – Вып. 14. – С. 3143; Рогозівський Гр. Історичний Диканський заповідник // Глобус. – К., 1927. – № 15. – С. 233; Памятники архитектуры Украины: Чертежи и фотографии. – К., 1954. – С. ЗЗ. – Табл. 125; Історія українського мистецтва: В 6ти тт. – К., 1969. – Т. 4. – Кн. І. – С. 45; Гладиш К.В. Свідки давнини і сьогодення. Пам‘ятники архітектури Полтавщини: Нариспутівник. – Харків, 1972. – С. 6267; Гладыш К.В. Архітектура й памятники Полтавщини: Путеводитель. – Харьков, 1982. – С. 4244; Памятники градостроительства…, Т. 3, 1985. – С. 288290; ЕУ, Т. 3, 1994. – С. 1155­1156; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 106, 242, 394, 531, 584, 909, 910.

В. М. Ханко

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

Ссылки на эту страницу


1 Список родов - К
[Список родів - К] — пункт меню

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654