История Полтавы

Вилинский, Александр Валерианович

Подробности

Просмотров: 22862

Вілінський, Олександр Валер’янович (04.09.1872, м. Сестрорецьк, Росія – 10.12.1928, м. Подєбради, нині Чехія) – політичний і громадський діяч. Чоловік В. О’Коннор-Вілінської.

Закін. Харків. технол. ін-т (1897). Під час навчання належав до укр. студент. громади, співпрацював у Харків. т-ві письменності. 1897–1905 служив нач. тех. відділу служби тяги у Харкові; 1905 виїхав до Берліна, де протягом року стажувався у Шарлоттенбур. політех. ін-ті; 1906-07 працював інж. у швейцар. фірмі; від 1907 – у Києві, де здійснив кілька проектів опалення Ун-ту св. Володимира, готелю «Прага», декількох комерц. банків; від 1908 – доц. Київ. політех. ін-ту. Належав до укр. громади, був чл. УНТ, де активно працював над розробленням укр. тех. термінології. Був чл. київ. громади ТУПу, входив до ради цього т-ва. Один із організаторів та викл. Т-ва поширення середньої тех. освіти. З метою підтримки незамож. талановитої молоді заснував приватну школу, якою керував до більшов. перевороту 1917. У 1913 увійшов до складу редколегії часопису «Сяйво» і фактично видавав його власним коштом. Від 1916 – інж., дир. майстерень Всерос. союзу міст у Києві. Разом із групою наук.-тех. інтелігенції та діячів кооперації 7 березня 1917 заснував Укр. тех.-агроном. т-во «Праця», від якого був делегов. до складу УЦР. 13 березня 1917 рекомендований УЦР до виконавчого ком-ту Ради об’єднаних громад. орг-цій Київщини; 5 грудня 1917 очолив департамент професійної освіти Ген. секретарства освіти. Під час більшов. окупації Києва разом з дружиною був заарештований і засуджений до розстрілу, якого вдалося уникнути. В часи Української Держави працював у Мін-ві освіти. 15 жовтня 1918 одержав призначення на посаду ген. консула у Цюриху і виїхав до Швейцарії. Після ліквідації консульства переселився до Відня. Від 1923 – доц., зав. каф. приклад. механіки, від 1925 – проф., проректор Української господарської академії у Подєбрадах.

Літ.: Хорунжий Ю. У тузі за Батьківщиною // ЛУ. 2001, 15 лют.

А. В. Портнов

Джерело:

Енциклопедія сучасної України