История Полтавы

Полтавский полк

Подробности

Просмотров: 58983

Полтавський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця на Лівобережній Україні в 2-й половині 17—18 ст. Створений у 1648 р. Після Зборівського договору 1649 р. до Полтавського полку була включена територія Гадяцького полку. У 1649—1654 рр. Полтавський полк на заході межував з Миргородським, Кропивенським і Чигиринським полками, на сході — з Російською державою. У цей період до Полтавського полку належало 19 сотень у 17 містах: Балакліївська сотня — м. Балаклійка (тепер Балаклія), слобідки Борки (Бурки) і Решетилівка; Багацька— м. Багачка, слобідка Білоцерківка; Борківські — м. Борки (Буки, тепер Бірки; дві); Веприцька — м. Веприк; Гадяцька — м. Гадяч; Зіньківська — м. Зіньків; Книшівська — Книшівка (у 1654 р. не згадується); Кобеляцька — м. Кобеляки (у 1654 р. не згадується сотник); Ковалівська — містечко Ковалівка (у 1654 р. сотника не було); Куземинська — містечко Куземин; Лукімська — м. Лукомль (тепер Лукім'я); Лютенська — с. Лютенька; Опішнянська — м. Опішня; Подільська — м. Подільськ (місцезнаходження невідоме); Полтавські (три, одна сотня без окремої назви, дві інші від імен сотників — Петрашова і Оксютина) — м. Полтава; Ряшівська — м. Ряшівка (тепер Рашівка). У 1654 р. згадуються ще 4 сотні: у містах Більську, Котельві, Старих Санжарах (тепер с. Решетники Новосавжарського району) і слободі Нових Саижарах, м. Черкаській Груні. За переписом 1654 р. в Полтавському полку було 19 міст і містечок. Значні зміни в складі Полтавського полку сталися після 1660 р., коли з нього виділилася Гадяцька волость в окремий Зіньківський полк. Тоді з сотень, що залишилися, було створено Полтавську полкову, Будянську (пізніше названа Великобудиською), Старосанжарівську, Новосанжарівську, Біликівську чи Білицьку, Кобеляцьку, Сокологірську чи Сокільську, Кишинську, Переволочанську, Келебердянську сотні. Крім названих сотень, що постійно входили до Полтавського полку, були в ній ще три сотні: Білоцерківська (замість попередньої Балаклійської), Яреськівська, Шишацька. У 1723 р. у Полтавському полку — 17 сотень, в яких налічувалось 4381 кінний і 753 піші козаки. У 1745 р. на території Полтавського полку діяло 98 початкових шкіл. Полтавськими полковниками були: Мартин Пушкаренко (чи Пушкар, з початку визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. до 1658 р.); Филон Горкуша (призначений І. Виговським, але не прийнятий полтавцями); Федір Жученко (1659—1663; 1679—1681, 1691 рр.); Дем'ян Гужель (Гуджель, 1663 і 1664, 1668—1673 рр.); Григорій Витязенко (1665—1668 рр.); Прокіп Левенець (поранений у Чигиринській битві, 1678 р.); Леонтій Черняк (1682—1687 рр., потім був генеральним осавулом); Павло Семенович Герцик (1687 р.), Іван Іскра (1687—1708 рр.), Іван Прокопович Левенець, Іван Леонтійович Черняк (до 1714 р.), Василь Кочубей (з 1727 р.), Андрій Горленко (до 1765 р.).

Козаки Полтавського полку брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. (в облозі Львова, Замостя у 1648 р., битвах під Зборовом у 1649 р., Берестечком у 1651 р., Жванцем у 1653 р., молдавських походах 1650 і 1652 рр.), у повстанні 1657—1658 рр., в антифеодальних виступах 1687, 1689 і 1691 рр. проти козацької старшини, в Азовських походах 1695—1696 рр., Північній війні 1700—1721 рр., російсько-турецьких війнах 1735— 1739, 1768—1774 рр.

У 1764 р. значну частину Полтавського полку (Білицьку, Келебердянську, Китайгородську, Кишеньківську, Кобеляцьку, Маяцьку, Нехворощанську, Орільську, Переволочанську, Сокільську, Старосанжарську, Царичанську сотні) приєднано до Новоросійської губернії. У 1775 р. Полтавський полк ліквідовано. Його територію (Будищанську, Решетилівську, першу, другу і третю Полтавські сотні) включено до складу Полтавського повіту Новоросійської губ.

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 770-771
 

Полтавський полк

Існував у 1648-1775 рр. Полковий центр - Полтава.

Сотенні міста: Багачка (Велика Багачка, до 1661 р.), Балаклія (до 1661 р.), Білики (1660-1764 рр.), Білоцерківка (1660-1661 рр.), Більськ (згадка 1654 р.), Будища (Великі Будища, від 1660 р.), Бірки (Бурки, 1649-1662 рр.), Веприк (1649-1662 рр.), Гадяч (1649-1659 рр.), Говтва (1667-1687 рр.), Грунь (Черкаська Грунь, 1654-1662 рр.), Зіньків (1649-1662, 1672-1687 рр.), Келеберда (1660-1764 рр.), Китайгород (1674-1764 рр.), Кишеньки (Кишинка, 1660-1661, 1663-1764 рр.), Книшівка (1649 р.), Кобеляки (до 1661, 1663-1764 рр.), Ковалівка (1649-1662, 1672--1687 рр.), Котельва (1654-1662 рр.), Куземин (Куэемине, 1649—1662 рр.), Лукім'я (Лукомль, Лукомля, 1649-1658 рр.), Лютенька (1649 р.), Маячка (1674-1764 рр.), Нехвороща (1674-1764 рр.), Нові Санжари (1660, 1663-1764 рр.), Опішня (Опушна, 1649-1662, 1672-1687 рр.), Орли (Орлик, 1674-1764 рр.), Перевалочна (1660, 1663-1764 рр.), Подольки (1649 р.), Полтава, Рашівка (Ряшівка, (1649-1662 рр.), Решетилівка (від 1700 р.), Соколець (Сокілка, 1660-1764 рр.), Стара Самара (згадка близько 1750 р.), Старі Санжари (1654-1764 рр.), Царичанка (1674-1764 рр.), Шишаки (1660 - можливо 1663, 1665-1687 рр.), Яреськи (1660-1665 рр.).

У Полтаві бувало по 2-3 сотні; в Гадячі, Бірках, Опішні - по дві.

Територію полку неодноразово перекроювали. В 1662 р. виділено Зіньківський полк. Деякі сотні передавалися до Гадяцького й Миргородського полків, інші переводилися з Зіньківського й Чигиринського. В 1764 р. Росія анексувала всі сотні, крім Великобудиської, Полтавської, Решетилівської. В 1775 р. полк першим в Гетьманській Україні був ліквідований, а його територія включена до імперії.

Владу на території полку зосереджував у своїх руках виборний або призначений полковник. Усього на полковницькому уряді в краї перебувало сотні старшин, причому всі вони вийшли майже виключно із народу, до якого були набагато ближчі, ніж чуже польське й російське панство.

"Старшина, яка складала правлячий клас у краї, вийшла головним чином з народної маси в найширшому розумінні цього слова. Лише дуже незначна кількість ... родів належить до нащадків "шляхти", що жила ... ще до Хмельницького, небагато и таких фамілій, що походять від достовірних вихідців у Малоросію в XVII—XVIII ст. з інших держав". (Історик-генеалог В. Л. Модзалевський)

Характерною особливістю державного апарату Гетьманської України було тісне родинне споріднення його членів. У принципі будь-який урядовець Гетьманщини був родичем якогось полковника, сотника, члена старшинської ради чи сотенного правління. Найвидатніші фамілії ріднилися між собою завдяки шлюбам. Впливи родинних зв'язків відбивалися на призначенні й виборі козацької старшини: родичі достойників негайно отримували важливі уряди; з переміною полковника змінювався й весь склад як полкової старшини, так і сотників, заміщених або родичами нового полковника, або його приятелями, друзями, земляками, довіреними.

Незважаючи на концентрацію в руках полковника військової, цивільної й судової влади, козацькі зверхники не були авторитарними правителями. Своєвладдя полковника гальмувала полкова рада. Демократичну суть полкового ладу вдалося значно обмежити лише в петровські часи, особливо після Полтавської катастрофи. На Україні з'явилися полковники, призначені царем, і навіть спадкоємні. У XVIII ст. серед полковників побільшало не українців: росіян - 8, сербів - 4, євреїв - 4, греків - 2.

Реєстр полковників:

Мартин Іванович Пушкар (1648-1658 рр.), Федір Іванович Богун (1658 р.), Филон Гаркуша (прихильник гетьмана І. Виговського, уперше, 1658 р.), Кирик Мартинович Пушкар (1658 р.), Филон Гаркуша (удруге, 1658 р.), Марко Мартинович Пушкар (1658-1659 рр.), Кирик Пушкар (удруге, 1659 р.), Федір Іванович Жученко (уперше, 1659—1661 рр.), Дем'ян Гуджоль (Гудзоль, Ґудзель, уперше 1661-1663 рр.), Сава Федорович Омельиицький (Омельченко, уперше, 1663-1665 рр.), Григорій Трохимович Витязенко (уперше, 1665—1667 рр.), Сава Омельницький (удруге, 1667 р.), Григорій Витязенко (удруге, 1667-1668 рр.), Дем'ян Гуджоль (удруге, 1668 р.), Кость Кублицький (уперше, 1668 р.), Филон Гаркуша (утретє, 1669—1670 рр.), Федір Жученко (удруге, 1670-1672 рр.), Дем'ян Гуджоль (утретє, 1672— 1674 рр.), Прокіп Іванович Левенець (уперше, 1674— 1675 рр.), Павло Семенович Герцик (Семенів, уперше, 1675—1676 рр.), Федір Жученко (утретє, 1676 р.), Павло Герцик (удруге, 1676-1677 рр.), Дем'ян Яковенко (1677 р.), Прокіп Левенець (удруге, 1677-1679 рр.), Федір Жученко (учетверте, 1679-1680 рр.), Леонтій Черняк (уперше, 1680—1683 рр.), Павло Герцик (утретє, 1683-1686 рр.), Федір Жученко (уп'яте, 1686-1687 рр.), Павло Герцик (учетверте, 1687 р.), Федір Жученко (ушосте, 1687—1689 рр.), Леонтій Черняк (удруге, 1689 р.), Федір Жученко (усьоме, 1689-1691 рр.), Павло Герцик (уп'яте, 1692-1695 рр.), Іван Іскра (1696—1700 рр.), Іван Прокопович Левенець (уперше, 1701-1702 рр.), Михайло Гамалія (одночасно генеральний хорунжий, 1702—1703 рр.), Іван Левенець (удруге, 1703—1709 рр.), Іван Леонтійович Черняк (1709-1722 рр.), Іван Левенець (утретє, 1725-1729 рр.), Василь Васильович Кочубей (1729—1743 рр.), Андрій Андрійович Горленко( 1743—1774рр.), Павло Ізмайлов (1774—1775 рр.). У 1722-1725 рр, — наказний полковник Сава Тарануха.

О. А. Білоусько, В. О. Мокляк. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVII століття. Стор. 154-158