История Полтавы

Городовенко, Нестор Феофанович

Подробности

Просмотров: 22187

Городовенко, Нестор (* 1885), видатний хоровий диригент i педагог, родом з Полтавщини. 1907-17 викладав у гімназіях у Лохвиці, Переяславі, Ольгополі, керуючи хорами. 3 1917 Г. працював у Києві, спершу викладаючи в 2 Укр. Гімназії й диригуючи хором Київського Ун-ту, згодом як диригент капелі Дншросоюзу, перетвореної на капелю Київського Відділу Нар. Освіти, а незабаром на Державну Українську Мандрівну Капелю — ДУМКА. 1919-38 Г. лишався на чолі ДУМКА як мист. керівник i гол. диригент, об'їздив з нею Україну, виступав за кордоном, здобувши великий успіх. 3 1930 — проф. Київського Муз. Ін-ту (пізніше Консерваторії), керівник диригентського відділу. 1938 Г. був тимчасово усунутий владою від керування, а капеля з політ. причин реорганізована. 1942 керував у Києві хором з кол. співаків ДУМКА. На еміграції продовжує диригентську працю — в Німеччині хор «Україна», в Канаді — хор в Монтреалі.

Джерело:

Енциклопедія українознавства під ред. В. Кубійовича. Т. 2, стор. 417-418.

Городовенко, Нестор Феофанович (09.11.1885, с. Венслави, Полтавщина — 21.08.1964, м. Монреаль, Канада). Хоровий диригент і педагог. Заслужений артист України. Засновник і перший багаторічний керівник Державної академічної хорової капели України.

Нестор Городовенко навчався у Полтавській учительській семінарії, потім закінчив Глухівський учительський інститут. Живучи в українській глибинці, він рано пройнявся любов’ю до української народної творчості. Серед перших учителів музики Нестора Городовенка — відомий фольклорист, професор Петербурзької консерваторії О. Рубець, який у той час жив у Глухові. Вчителюючи у Лохвиці (тепер Полтавська обл.), Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький), Ольгополі (тепер Вінницька обл.), Н. Городовенко створював учнівські аматорські хори. З 1918 р. він жив і працював у Києві, де спочатку викладав уроки співу в Другій гімназії, керував хором Всеукраїнської вчительської спілки, а 1919 р. очолив Першу мандрівну капелу Дніпросоюзу, що 1920 р. була реорганізована у Державну хорову капелу, згодом — «Думку» («Державна Українська Мандрівна КАпела»).

Послідовно розвиваючи давні традиції українських мандрівних хорів, керівник нового колективу енергійно взявся за підвищення його професійної майстерності. Поряд з хоровими обробками українських народних пісень та оригінальними творами визначних українських композиторів (М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця) і композиторів молодшої генерації (зокрема М. Вериківського, П. Козицького, Л. Ревуцького), до репертуару «Думки» він включав і зразки світової музики різних епох — Й. Гайдна, Й. Брамса, Ш. Гуно, К. Дебюссі, М. Равеля. Музичні критики того часу відзначали пристрасний, темпераментний стиль диригування Н. Городовенка. Етапними в діяльності капели були гастролі у Франції (1929) та участь у першій Декаді українського мистецтва у Москві (1936). Сучасники останній концерт визначили як справжній тріумф «Думки».

Завдяки неймовірним зусиллям, кипучій енергії, великому патріотизмові Городовенкові вдалося зберегти національний репуртуар «Думки» у найчорніший період української історії XX століття — до кінця 30-х років. Більш як на вісімдесят відсотків тоді він складався з творів Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Олександра Кошиця, Станіслава Людкевича, Порфирія Демуцького, Якова Степового та інших українських композиторів. І в цьому є незаперечні заслуги Городовенка перед національною музичною культурою. Він боронив її від партійних функціонерів, котрі все більше втручалися в творчу діяльність його «Думки», щоб спрямувати її у виключно агітаційно-пропагандистське русло.

За вказівкою директивних органів у травні 1936 р. Нестора Городовенка було безпідставно звільнено з капели. Невдовзі він одержує призначення на посаду керівника вокальної групи Українського ансамблю пісні і танцю, з яким 1942 р. гастролював Північним Кавказом. Був диригентом Української національної хорової капели в Києві (1942–1943), організатором і керівником хору ім. М. Леонтовича при Інституті народної творчості у Львові (1943–1944). У 1944–1949 рр. перебував у таборах для переміщених осіб у Німеччині, де організував хор українців-емігрантів «Україна». Переїхавши 1949 р. до Канади, заснував у Монреалі хор «Україна», яким керував до кінця життя.

Основний кістяк хору складався з української робітничої молоді, що прибула до Канади з Європи у 1948-1949 роках. Вона була зайнята важкою фізичною працею, і на репетиції залишалися лише вечірні години. Через це у Городовенка іноді виникали конфлікти зі співаками. Вів дуже сердився за спізнення на співанки, за їх пропуски. Співаки терпеливо засвоювали науку Городовенка. Рідна пісня на своїх могутніх крилах переносила їх у рідний край, до якого завжди рвалися їхні серця. Завдяки неймовірним зусиллям, хормейстерській наполегливості, вмінню захопити людей своєю творчою стихією — пристрасною любов'ю до рідної пісні Городовенкові вдалося із цього, як він говорив, «сирого матеріалу» зробити чудовий хоровий колектив, який посів важливе місце в історії музичного мистецтва української діаспори Канади у 50-60-х роках XX сторіччя.

На еміграції Нестора Городовенка об'єдували дружні й великі патріотичні прагнення з уродженцем Кобеляк Григорієм Китастим, й особливо з письменником та громадсько-політичним діячем Івановм Павловичем Багряним (Лозов'ягою) (1907-1963).

Джерело:

http://www.ex.ua/17208462