История Полтавы

Воссоздание Свято-Успенского кафедрального собора в Полтаве

• 

Подробности

Просмотров: 12696

Відтворення Свято-Успенського кафедрального собору
в Полтаві

У липні 2003 року на Соборному майдані Полтави відновилися роботи з відбудови Свято-Успенського кафедрального собору, яка здійснюється в рамках реалізації Державної Програми відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини України, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 700 від 23 квітня 1999 року.

Початку відтворення собору передував комплекс науково-дослідницьких та проектно-відтворювальних робіт, які фактично розпочалися у 1972 році виконанням автором цих рядків дипломного проекту "Історико-археологічний заповідник Полтави". Керівником та натхненником дипломного проекту був доцент Полтавського інженерно-будівельного інституту Л.С.Вайнгорт. В якості центрального об'єкту заповідника проектом пропонувалося створення підземного музею історії та археології Полтави, розташованого на місці зруйнованого Свято-Успенського собору. Про його відтворення з огляду на існуючий в СРСР на початку 1970-х років політичний режим не могло бути навіть мови. Відкриті фундаменти собору передбачалося використати як експозиційні поверхні музею. Одночасно відкриття фундаментів та їх консервація фактично означали музеєфікацію залишків собору. Проект також передбачав з'єднання підземного музею та існуючої соборної дзвіниці заскленим арковим переходом і створення у дзвіниці та підземній частині цілісної музейної експозиції.

Із виконання дипломного проекту розпочався шлях до відтворення головної православної святині Полтавщини, який можна поділити на декілька принципових етапів.

Протягом першого етапу (1973-1990 рр.) були здійснені попередні бібліографічні та історико-архівні пошукові роботи, які лягли в основу розробки першої, декларативної версії графічної реконструкції собору.

Перша версія реконструкції Соборного комплексу (1990-1991 рр.), виконана автором цих рядків за участю дипломниці Олени Одарич, ґрунтувалася на графічних побудовах ортогональних проекцій Собору за його перспективними фотографічними зображеннями. Ця версія досить точно відтворювала загальні маси, силует та членування Соборного об'єму, але мала певну гіпотетичність та неточність відтворення деталей, пластичних елементів стінового декору, планів та інших складових соборної композиції. Фізичні розміри Собору у першій версії відтворення суттєво відрізнялися від істинних.

Протягом польових сезонів 1995, 1996 та 2000 років експедиція архітектурного факультету Полтавського державного технічного університету ім. Ю.Кондратюка (керівник: кандидат архітектури, доцент Валерій Трегубов) виконала дослідження залишків Свято-Успенського кафедрального Собору в Полтаві.

Початок реального дослідження історичних фундаментів собору. Учасники розкопок під керівництвом В. Трегубова (на світлині – крайній праворуч. Липень 1995 р. Світлина В. Кожем'якіна.

Враховуючи те, що ділянка Собору розташована на території суворого режиму охорони, в місці можливого існування культурних шарів скіфської та давньослов'янської діб, дослідження проводились за участю фахівців Полтавського центру охорони та досліджень пам'яток археології Олександра Супруненка та Ірини Кулатової.

Основною метою досліджень було визначення точного розташування Собору, а також виконання архітектурно-археологічних обмірів та обстеження історичних фундаментів.

Визначення майбутніх місць шурфування показало високу точність першої версії наукової реконструкції Собору.

Шурфуванням відкрито історичні фундаменти Собору, котрі після його висадження у повітря у 1930-ті роки були поховані під землею.

В результаті досліджень встановлено наступне:

Історичні фундаменти Свято-Успенського кафедрального Собору збереглися практично за всім периметром будівлі. Судячи з обстеження, їх було розібрано поспіхом, в різних місцях на різну глибину. Зокрема, глибина залягання верхнього рівня фундаментів від денної поверхні коливається від 15-30 см до 180-250 см. Краще збереглися фундаменти XVIII сторіччя. Фундаменти прибудови XIX сторіччя демонтовані майже на всю глибину.

Під час шурфування знайдено велику кількість уламків архітектурних оздоб Собору (карнизи, віконна лиштва, капітелі пілястр), його металеві деталі (затяжки підпружних арок, дверні ручки, металеві карнизні кільця, сували тощо), керамічні деталі (плитки підлоги, зразки цегли різних періодів, футеровочні плитки пічок, пічні кахлі). Всі знахідки стратиграфовано, обміряно і збережено.

Дослідженням встановлено, що глибина залягання підошви фундаментів Собору становить близько 3,50 м від денної поверхні ґрунту. Підошва фундаменту має висоту близько 50 см і складена з гранітних брил різної фракції (від 0,012 до 0,2 куб. м.) на вапняному розчині. Ширина підошви фундаменту нефіксована і становить близько 3,5 метрів. На підошву спираються фундаменти комбінованої кладки (обпалена цегла із вкрапленнями гранітних брил) на тому ж вапняному розчині. Ширина фундаментів становить близько 3,0 метрів.

Суцільні стрічкові фундаменти закладено в траншеях, викопаних у материковому ґрунті. Шурфуванням поруч із зовнішнім боком фундаменту виявлено наступну послідовність шарів: 20-30 см – шар сучасного рослинного ґрунту, 30-100 см – шар привізного ґрунту-засипки, далі, до самої підошви фундаментів, – материкова глина без ознак ґрунтової вологи.

Цегла фундаментів XVIII сторіччя не має чіткої, правильної форми. Її розміри коливаються в межах 27-30 см(довжина), 14-16 см (ширина), 8-9 см (товщина), що характерно для цегли ручного формування часів будівництва Собору. Колір цегли – світло-вохристий, з ледь помітним рожевим відтінком.

Нерегулярно, з невисоким ступенем точності виконано й саму кладку. Розміри розчинних швів коливаються від 8 до 40 мм. Відхилення ложків окремих цеглин від горизонтальної площини (особливо в середині мурів) іноді перевищує 5 см.

Спираючись на обміри фундаментів колон середохрестя, пілястр вівтарної прегради та на результати побудовчого аналізу світлин інтер'єру Собору, встановлено габаритні розміри колон та інтерколумніїв, що дало змогу визначитися з розмірами поздовжніх нав Собору.

Шурфуванням встановлено місця штрабування фундаментів прибудови XIX сторіччя. Фундаменти прибудови було закладено на ту ж саму глибину, що й фундаменти об'єму XVIII сторіччя. Ширина фундаменту прибудови дещо менша і становить близько 2,1 метри. Фундаменти прибудови було складено на вапняному розчині з червоної випаленої цегли.

Неспівпадання розмірів цегли XVIII і XIX сторіч зумовило досить механічне, навіть брутальне штрабування західних стін Собору у перебігу прибудовування нартексу наприкінці XIX сторіччя. Поздовжня вісь Собору відхилена від напрямку "схід-захід" на 4о 36’ до півдня. Крім того, виявлено незначне неспівпадання поздовжньої осі Собору і дзвіниці (близько 3о 24’). Обриси фундаментів XVIII сторіччя в окремих місцях мають відхилення від регулярних напрямів (певні порушення правильності радіусів, прямих кутів, прямолінійності окремих відтинків стін).

Знайдені під час шурфування залишки фасадного декору виконані з вапняного розчину і профільовані традиційно до профілювання декору аналогічних за стилістикою та часом зведення храмів України.

Під час шурфувань було, крім того, знайдено, обстежено та обміряно фундаменти історичної огорожі соборної ділянки, а також здійснено повномасштабну фотофіксацію відкритих фундаментів.

Результати натурних досліджень дозволили з документальною точністю проектно відтворити історичні плани Свято-Успенського Собору та точно встановити межі соборної ділянки. Друга, уточнена версія реконструкції спиралася на результати розкопок, досліджень та обмірів історичних фундаментів. Матеріали обмірів дозволили з максимально можливою точністю відтворити планувальну структуру Собору. При цьому досить умовною залишалася деталізація фасадів.

Друга версія графічної реконструкції Соборного комплексу виконана кандидатом архітектури Валерієм Трегубовим (науковий керівник) та архітектором Оксаною Бєлявською за участю архітектора Сергія Шпіки в 1996-1997 роках.

Третя, підсумкова версія реконструкції виконана протягом 1997-2002 років на підставі новознайдених унікальних фотоматеріалів по Собору, висока якість і деталізація яких дозволили відкоригувати з дуже високою точністю найменші деталі фасадних композицій, відтворити декор, різьблені вхідні двері, архітектурні деталі інтер'єру. Авторами підсумкової реконструкції Соборного комплексу з максимальною вірогідністю відтворення його історичного вигляду станом на початок 1930-х років (напередодні знищення) є член-кореспондент Української академії архітектури, кандидат архітектури Валерій Трегубов (науковий керівник, головний архітектор проекту) та архітектор Оксана Бєлявська (1997-2002 рр.).

Порівняльний аналіз підсумкової реконструкції та обмірних креслень фундаментів і численних фотоматеріалів по Собору дає підстави для визначення отриманого результату як оптимального.

У збиранні історико-архівних, бібліографічних матеріалів та іконографії по Собору значну допомогу авторам надали член Національної спілки композиторів України, журналіст Лідія Івахненко, головний спеціаліст Полтавського обласного державного архіву Тарас Пустовіт та заступник директора з наукової роботи Полтавського краєзнавчого музею Володимир Мокляк.

Важливим етапом у підготовці до реального відтворення собору було створення 2 вересня 1994 року громадського Комітету відродження Свято-Успенського Собору, який об'єднав різних за поглядами полтавців, спільним прагненням яких було відтворення святині. Комітет активно формував громадську думку, нове ставлення полтавців до ідеї відтворення Собору. У пресі було надруковано десятки статей, зроблено численні радіо- та телепередачі, влаштовано ряд виставок, присвячених Соборній Програмі, тощо.

Діяльність Комітету, науково-проектні розробки авторів проекту відтворення собору врешті решт привернули увагу обласного та місцевого керівництва. У липні 1995 року навіть було повідомлено про рішення не закривати шурфи розкопок та починати відбудову. Але драматичні події під час похорону Патріарха УПЦ Київського патріархату Володимира в Києві 18 липня 1995 року призупинили практичне втілення Програми. У Полтаві погром похорону патріарха був розцінений як команда про припинення підтримки громад Київського патріархату на місцях. І все ж 28 серпня 1995 року, в день Успіння Пресвятої Богородиці, на Соборному майдані, незважаючи на перешкоди, які чинили громаді міська та обласна влади, були здійснені закладини першої цеглини відбудови Собору. Акт про цю подію та меморіальна мідна дошка були вмуровані в історичний фундамент (на початку земляних робіт влітку 2000 р. ці реліквії були відкриті і під час закладин та освячення наріжного каменю відбудови 20 серпня 2000 року покладені до сучасних акту та дошки).

5 грудня 1995 року Президент України Леонід Кучма видав Указ "Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини України". Відразу ж до Президентської Комісії Комітетом відродження Свято-Успенського собору було направлене подання щодо включення Собору до Державної Програми. І хоча формування Програми тривало понад три роки (вона була затверджена Постановою Кабміну лише у квітні 1999-го), Свято-Успенський Собор в Полтаві Комісія одностайно включила до переліку об'єктів, які підлягали безумовному відтворенню.

Відбудова цокольної частини собору. 26 червня 2001 р. Світлина В. Трегубова.

У 1996 році Комітет було реорганізовано в обласний Фонд відтворення видатних пам'яток. Одночасно продовжувалася робота над проектом відбудови Собору, не припинялася також і громадська діяльність, спрямована на популяризацію ідеї відродження пам'ятки.

Реальні кроки міської влади щодо початку відтворення Свято-Успенського собору були здійснені під час святкування 1100-літнього ювілею Полтави. Зокрема, 25 вересня 1999 року на Соборному майдані міністр оборони України Олександр Кузьмук та міський голова Анатолій Кукоба відкрили пам'ятний знак про започаткування відтворення Собору Президентом України Леонідом Кучмою. Знак освятив Патріарх Київський і всієї Руси-України Святійший Філарет.

Найголовнішим етапом відтворення Собору став практичний початок будівельно-відтворювальних робіт на Соборному майдані 20 червня 2000 р. Рішенням міськвиконкому було створено штаб відтворення, начальником якого було призначено ректора Полтавського державного технічного університету Олександра Онищенка.

Головним архітектором проекту відтворення Собору був призначений керівник та автор науково-проектної програми Валерій Трегубов, його заступником – архітектор Оксана Бєлявська. Головним інженером проекту став Марат Кашликов. Проектування фундаментів здійснили професори технічного університету, доктори технічних наук Микола Зоценко та Леонід Стороженко. Конструктивні рішення надземної частини собору належать інженеру-конструктору Олегу Кущинському. Будівельні роботи здійснювали полтавські будівельні організації "Полтаважитлобуд" (директор Валентин Єремєєв) та ПМК-64 (начальник Володимир Конопелько).

Під час земляних робіт фахівцями Полтавського обласного Центру досліджень та охорони пам'яток археології під керівництвом директора Центру, кандидата історичних наук Олександра Супруненка були здійснені археологічні дослідження ділянки, які дали масу цікавих знахідок.

У 1995, 1996 та 2000 роках провідними фахівцями Полтавського державного технічного університету ім. Юрія Кондратюка під керівництвом доктора технічних наук, професора Миколи Зоценка здійснено їх інженерне обстеження. У 2000 році виконано комплексні гідрогеологічні дослідження плато, на якому розташована ділянка відтворюваного Собору. За висновками спеціалістів, характер та ступінь руйнації історичних фундаментів (їх нерівномірна демонтованість, численні тріщини внаслідок впливу вибухової хвилі під час висадження Собору у повітря у 1934 році, тривале існування залишків фундаментів без навантажень, розмерзання та руйнація верхніх шарів цегляної кладки), а також суттєва зміна гідрогеологічних умов плато, на якому розташовано ділянку Собору (значне підвищення рівня ґрунтових вод, поява зсувів на прузі плато), унеможливили використання залишків історичних фундаментів для відтворення на них споруди Собору. Було розглянуто два альтернативних варіанти влаштування нових фундаментів відтворюваного об'єму. Обидва варіанти передбачали демонтаж залишків історичних фундаментів до рівня їх підошви (– 3,500 м) із збереженням та музеєфікацією фрагменту фундаментів західної стіни XVIII сторіччя.

Перший варіант передбачав влаштування збірно-монолітних фундаментів на 14-метрових забивних палях, з'єднаних монолітним залізобетонним ростверком.

Другим варіантом пропонувалося замінити забивні палі 6-метровими буронабивними палями з витрамбуваною основою.

У результаті порівняння двох варіантів другий варіант виявився приблизно на 40% дешевшим, ніж перший. Крім того, шестиметрові палі, на відміну від звичайних забивних паль, не перерізали потужні водоносні шари, що забезпечувало збереження гідрогеологічної стабільності плато. Використання буронабивних паль також захищало плато від потужних глибинних вібраційних впливів на шари ґрунтів соборної ділянки в разі використання звичайних забивних паль та запобігало виникненню зсувів. Висновки експериментально перевірені та підтверджені польовими випробувальними буріннями, витрамбовуванням основ та тривалими випробуваннями несучої спроможності трьох паль. Сейсмоапаратура, встановлена поруч з палями, під час витрамбовування їх основ, не зафіксувала небезпечних для плато та споруд, розташованих поруч з ділянкою Собору (в тому числі і соборної дзвіниці), коливань ґрунту.

В якості остаточного варіанту прийнято збірно-монолітні фундаменти (периметрально розташовані фундаментні блоки із заповненням внутрішніх об'ємів бетоном на залізобетонному ростверку, зіпертому на мережу буронабивних паль).

Оскільки в результаті реалізації цього варіанту під Собором було влаштовано підвальне приміщення, у ньому передбачено розташування музею церковної архітектури Полтави з експонуванням фрагменту історичних фундаментів, допоміжні та господарчі соборні приміщення. У частині підвального об'єму, яка розташована під вівтарем Собору, буде влаштований нижній храм преподобного Паісія Величковського. Зазначені підвальні приміщення на цей час уже вирішені на рівні проектних пропозицій.

До середини серпня 2000 року перша частина фундаментів майбутнього Собору піднялася до рівня землі. 20 серпня 2000 року у присутності міського голови Анатолія Кукоби, голови облдержадміністрації Євгена Томіна, голови обласної ради Олександра Полієвця, численних гостей Святійший Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України, разом з полтавським духовенством здійснив чин освячення та закладин наріжного каменю Собору.

Перший етап відтворення здійснювався виключно за кошти меценатів, левову частку яких надало Полтавське нафтогазовидобувне управління (начальник Володимир Козак).

Фінансування ж проектної частини Програми відтворення собору розпочалося лише у квітні 2001 року і тривало до грудня. До кінця 2001 року було повністю завершено спорудження підземної частини Собору та його цоколю. Після чого відбудова була заморожена аж до літа 2003 року.

У середині липня 2003 року розпочався другий етап відтворення собору. Новою підрядною будівельною організацією було визначено ЗАТ "Полтаватрансбуд" (директор Олексій Ландар). На фінансування будівельних робіт були виділені кошти із міського бюджету та надійшли благодійні внески від нафтогазовидобувного управління (начальник Ігор Копач). Проектні роботи частково було профінансовано лише у вересні. До грудня 2003 року стіни собору піднялися до рівня 4 метрів.

Стіни відтворюваного Собору споруджуються в цеглі. При цьому ретельно зберігаються внутрішні та зовнішні розмірні та об'ємно-композиційні характеристики Собору. Віконна лиштва першого та другого ярусів, декор вхідної групи, напівколони барабанів бань за проектом виконуються методом бетонного литва. Виготовлення декоративних бетонних елементів віконної лиштви здійснює полтавський підприємець Станіслав Московченко. Зовнішній об'єм Собору після тинькування передбачається пофарбувати у білий колір.

Трансепт та вівтарні нави перекриватимуться цегляними склепіннями. За документальними історичними свідченнями, Собор мав конструктивну основу даху у вигляді металевих ферм. У відтворюваному Соборі також передбачається використати сталеві ферми із дерев'яними латами з наступним покриттям сталевою бляхою, яка буде пофарбована у відповідності з історичною правдою у зелений колір. Проектом пропонується виконання сталевих каркасів куполів з обшивкою дерев'яними латами та покриттям мідною бляхою. Кулі під хрестами та самі хрести – металеві з наступною позолотою. Віконні та дверні заповнення – дубові з покриттям безколірним лаком, потрійного засклення.

Окрім Собору, передбачається відтворення історичної огорожі комплексу, наріжних каплиць та виконання комплексного благоустрою соборної ділянки. Усі пішохідні алеї та доріжки в межах соборної огорожі будуть вимощені гранітною бруківкою у відповідності з історичною правдою. На території соборного комплексу буде влаштовано газони з квітниками, декоративними низькорослими кущами та деревами. На ділянці планується розміщення мережі паркових лав та торшерних ліхтарів в історично відповідній стилістиці.

У межах храмової огорожі передбачаються символічне відтворення могили Іоана Величковського, похованого у ХVІІ ст. на цвинтарі Собору, та поховання всіх невідомих небіжчиків, останки яких було виявлено під час археологічних розкопок на соборній ділянці.

Об'єкти санітарно-гігієнічного обслуговування соборного комплексу, теплопункт та насосна станція зовнішнього пожежогасіння будуть розташовані за межами соборної ділянки в окремій будівлі.

У відповідності до перепланування Соборного майдану передбачається влаштування реконструйованої мережі алей парку навколо соборного комплексу із наступним наповненням парку елементами благоустрою: лавами, ліхтарями, декоративними малими формами.

Також передбачається відновлення дзвіниці Собору як прохідної із відтворенням теплої церкви Іоана Предтечі у правій частині першого поверху дзвіниці та влаштування хрестильні і сторожки у лівій її частині.

Незважаючи на безліч проблем, Свято-Успенський кафедральний собор поступово зростає. За умови продовження фінансування проектних та відбудовчих робіт завершення його відтворення може бути справою кількох років. Повернення головної православної святині Полтавщини до життя стане знаковою подією у духовному відродженні не тільки нашого краю, але й держави в цілому.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали II наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2003 р. – Полтава. 2003. Стор. 22-32.

---

© Трегубов В. О.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.