История Полтавы

Культурно-художественная жизнь Полтавщины середины ХІХ – начала ХХ столетий в зеркале периодики

• 

Подробности

Просмотров: 11943

Литвиненко Алла,
канд. мистецтвознавства,
доцент кафедри культурології
ПДПУ ім. В.Г. Короленка

Джерелознавчий метод – один із головних у вивченні історії культури і мистецтва. Наявність писемних даних, особливо про віддалені у хронологічному плані події чи явища, становлять неоціненне значення для всебічного історичного аналізу.

Культурне життя певного регіону найкраще представлено, на нашу думку, саме в періодичних виданнях як історичних джерелах. Адже якщо про значні факти минулого можна знайти відомості у хронікальних описах того часу, архівних документах, нормативно-законодавчих актах, спогадах, – то мистецько-культурні події місцевого значення досить точно відображені насамперед у тогочасній періодиці. З цього погляду зазначений друкований масив становить найбільший інтерес для дослідників.

Періодичні видання важливі й тим, що їх автори є безпосередніми свідками описуваних подій. Водночас вони репрезентують ці події з погляду не лише епохи, яку представляють, а й із погляду короткочасного суспільного настрою (бачення). Завдяки цьому можна визначити навіть емоційну реакцію і враження суспільства, переломлені через призму тогочасних смаків, ідеалів, моди, стереотипів тощо.

Отже, фактологічне навантаження й інформативна функціональність періодики як історіографічного джерела становить неабияке значення для фахівців, котрі досліджують культурно-мистецьке життя окремих регіонів.

Водночас, на відміну від інших писемних джерел, преса виявляється найбільш «вразлива» у розбурханому історією вирі часу. Навіть сама назва «періодичні» про це свідчить. Попри більші, ніж книжкові, тиражі, левову частку газет, журналів, а також нерідко і часописів викинуто було вже за тиждень-два після виходу – «вчорашня газета». З іншого боку, під час природних катаклізмів, суспільних переворотів і воєн було знищено багато бібліотек, книгозбірень й архівів. Але якщо примірники втраченої таким чином книги все ж десь залишалися (наприклад, у приватних колекціях), то періодику, з її тимчасовою актуальністю, а головне – громіздкістю (сотні чисел!), звичайно, майже ніхто не зберігав, тим більше не перевозив при зміні помешкання у непевні часи соціальної розрухи.

Щодо історії Полтавщини, то значна частка місцевих періодичних видань, особливо та, що знаходилася у Державному архіві Полтавської області, була втрачена під час Великої вітчизняної війни.

Проте певні масиви періодики збереглися, і найбільші з них зосереджені у фондах Центральної національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Полтавській обласній бібліотеці імені В. Г. Короленка, бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, Полтавському обласному краєзнавчому музеї та деяких інших культурно-мистецьких закладах регіону. Питання мистецтва найширше представлені у виданнях: «Полтавские губернские ведомости» (1838–1919); «Полтавский вестник» (1903; 1909; 1913–1915); «Рідний край» (1905–1907); «Киевская старина» (1882 –1906), «Русская музыкальная газета» (1894–1918); «Полтавщина» (1905–1906). Епізодично інформація про культурно-мистецькі події потрапляла на шпальти газет «Полтавская речь» (1912); «Полтавский край» (1912); «Полтавский день» (1913–1916); «Полтавский голос» (1914); «Кременчуцький голос» (1911); «Хуторянин» (1907); «Южанин» (1913–1914); «Руслан» (1899); «Правда» (1876), «Киевлянин» (1897); «Украинский вестник» (1906) та ін.

Мистецьке життя Полтавщини знайшло відображення як у періодиці суто регіонального характеру, так і на шпальтах центральних газет, журналів, тижневиків, і навіть у періодичних виданнях інших регіонів Російської імперії.

Серед регіональних видань у висвітленні культурно-мистецьких подій Полтавщини надзвичайно активно проявляла себе газета «Полтавские губернские ведомости» (1838–1919) – перша газета, яка почала видаватися у регіоні. Інтереси видання концентрувалися передусім на виступах місцевих музикантів, аматорських спектаклях, духовних концертах, звітах про випускні акти у навчальних закладах [1, 4, 5, 12, 13, 16].

1. Благородные спектакли в пользу Александровского детского приюта в Полтаве (в частности о концертных выступлениях) // Полтавские губернские ведомости. – 1847. – №6. – 8 февраля.

4. Известия [О концерте флейтиста Лемана в Полтаве] // Полтавские губернские ведомости. – 1842. – №15. – 11 апреля.

5. Известия. Полтава [Об оперном спектакле при участии местных любителей, прошедшем 28 февраля] // Полтавские губернские ведомости. – 1842. – №10. – 7 марта.

12. Концерт в пользу Александровского детского приюта в Полтаве // Полтавские губернские ведомости. – 1850. – №19. – 9 апреля.

13. Концерт в пользу бедных в Полтаве // Полтавские губернские ведомости – 1850. – №16. – 19 апреля.

16. Лотерея и благотворительный концерт в пользу детского приюта // Полтавские губернские ведомости. – 1844. – №41. – 7 октября.

Огляд тогочасної преси показує, що у висвітленні культурного життя жодна з губернських газет не мала настільки яскраво вираженого патріотичного спрямування, як «Полтавские губернские ведомости». Це періодичне видання, завдяки правдивому висвітленню сучасних проблем розвитку культури регіону, прагненню до повноти відображення мистецьких процесів у всьому розмаїтті їхніх проявів, отримало високу оцінку музикознавця Т. Ліванової [14].

14. Ливанова Т. Музыкальная библиография русской периодической печати ХІХ века. – Москва: Советский композитор, – 1974. – Вып. 6. – с. 41.

Така активна позиція газети стосовно мистецьких процесів складалася поступово, послідовно віддзеркалювала усі етапи культурного розвитку регіону. Перші публікації про культурне життя губернії мали переважно інформативний характер, були стислими, позбавленими аналітичності; часто друкувалися без підпису або під псевдонімом «Один із глядачів». Публікації без зазначення авторства були досить характерним явищем для регіональної публіцистики, яка на той час тільки зароджувалася. Водночас серед перших дописувачів «Полтавских губернских ведомостей» є й імена досить відомих постатей. В одному з номерів газети з рецензією на постановку полтавськими любителями опери «Наталка Полтавка» [19] виступив український письменник і педагог С. Стеблін-Камінський.

19. Полтава // Полтавские губернские ведомости. – 1868. – №26.

Події культурного життя губернії середини ХІХ ст. потрапляли також і на шпальти столичних і всеросійських періодичних видань, серед яких «Северная пчела» (1840), «Киевский телеграф» (1864), «Театральный и музыкальный вестник» (1858), «Московитянин» (1851), «Исторический вестник» (1851), «Санкт-Петербургские ведомости» (1858), а також до газет сусідніх регіонів: «Одесский вестник» (1868), «Rigache Zeitung» (1859). Найчастіше у коротких інформаційних замітках ішлося про проведення полтавського Іллінського ярмарку; коментувалися виступи повітових оркестрів та музикантів-солістів; повідомлялося про влаштування аматорських спектаклів і гастролей артистів італійської опери та ін. Проте, головною темою таких дописів були все-таки не мистецькі події, тому висвітлювалися вони побіжно. Загалом, характер інформаційних повідомлень тогочасних центральних видань мало чим відрізнявся від провінційних.

Серед авторів бачимо маловідомі імена Кудського (ініціали віднайти не вдалося), А. Кіcського, а також численні аноніми. На сторінках центральних газет висвітлювалися й окремі епізоди приватного життя полтавських шляхетних родин. Наприклад, «Исторический вестник» (1851) опублікував спогади небоги знатного поміщика Трощинського із села Кибинці, у яких ішлося про шляхетні розваги поміщиків. У газетах «Московитянин» і «Северная пчела» (1851) розповідається про діяльність повітового оркестру Ґалаґана.

Активну роботу стосовно висвітлення різноманітних подій мистецького життя Полтавщини наприкінці ХІХ ст. здійснював щомісячний журнал «Киевская старина» (1882–1906), останній рік – українською мовою під назвою «Україна».

Упродовж чверті століття часопис здобув славу найкращого в Європі. На його сторінках друкувалися історики Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Петро Єфименко, Микола Василенко; літературознавці Сергій Єфремов, Симон Петлюра, Володимир Науменко, Василь Горленко; мовознавці Кость Михальчук, Агатангел Кримський, Олександр Потебня, Микола Сумцов; письменники Іван Франко, Панас Мирний, Борис Грінченко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський та ін. Із перших днів заснування метою видання стало ознайомлення громадськості зі славною історією українського народу, його культурною спадщиною. Журнал існував на кошти, що надходили від передплатників, а також завдяки фінансовій підтримці громадського діяча і мецената, чернігівського поміщика Г. Ґалаґана та київського цукрозаводчика В. Симиренка. Першим редактором журналу був Ф. Лебединцев, по тому – О. Лашкевич та Є. Кивлицький. Розквіт «Киевской старины» пов’язаний з діяльністю Володимира Науменка, який упродовж 1897–1906 рр. був її видавцем і редактором. Саме за його керівництва на сторінках часопису з’являються перші публікації українською мовою: В. Іконникова, М. Костомарова, А. Крим­ського, О. Лазаревського та О. Левицького.

За оцінкою Михайла Грушевського, це видання було унікальним явищем української періодики ХІХ–ХХ ст. – справжньою енциклопедією українознавства [3]. На сторінках журналу зі своїми культурними розвідками виступали й полтавські дослідники – В. Милорадович, І. Павловський, В. Василенко, М. Кибальчич. Відомий фольклорист і етнограф Василь Милорадович публікував тут свої наукові праці з історії малоросійської демонології [17,18]. У публікаціях археографа І. Павловського йшлося про відкриття Полтавського інституту шляхетних дівчат, про історію розвитку повітових оркестрів [10,11]. Дослідник В. Василенко на шпальтах журналу порушив проблему культурного дозвілля села [2]. Діяльності двох пансіонів на Полтавщині були присвячені історичні розвідки М. Кибальчич [6]. Деякі найяскравіші події культурного життя Полтавщини висвітлювалися й засобами епістолярного стилю. Тут у нагоді ставали спогади знатних представників регіону. Зокрема, періодично друкувалися уривки з юнацького щоденника Г. Ґалаґана, у яких досить яскраво описувалися домашні концерти [9]. Про домашні розваги та гру на фортепіано, співи, танці йшлося у щоденникових записах повітового маршалка Булюбаша із села Гриньки, уродженцем якого є композитор Микола Лисенко (тепер – село Глобинського р-ну Полтавської обл.) [7] та інших полтавських поміщиків [8].

2. Василенко В. Деревня и её развлечения // Киевская старина. – 1904. – Апрель. – Т. 85 – С. 133.

3. Денисенко А. Енциклопедія українознавства // Історичний календар, 97. – Київ, 1996 – С. 30–31.

6. Кибальчич Н. И. В двух пансионах // Киевская старина. – 1892. – Июнь. – Т. 37. – С. 327–328.

7. Киевская старина. – 1888. – Октябрь. – Т. 23. – С. 152.

8. Киевская старина. – 1893. – Т. 16. – С. 405.

9. Киевская старина. – 1898. – Сентябрь. – Т. 62. – С. 197.

10. Киевская старина. – 1900. – Ноябрь. – Т. 71. – С. 289.

11. Киевская старина. – 1902. – Т. 78. – Отд. І. – Июль, август. – С. 10, 11, 100–103 ; – Отд. ІІ. – Октябрь, ноябрь. – С. 12, 84.

17. Милорадович В. Заметки о Малороссийской демонологии // Киевская старина. – 1899. – Т. ХVІ, авг. – С. 196 –209, сент. – С. 379–400.

18. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии // Киевская старина. – 1900. Т. 1. – С. 46–61; Т. ІІ. – 191–206; Т. ІІІ. С. 373–395; Т. V. – С. 160–173; Т. VІ. – С. 310–334; Т. VІІ–VІІІ. – С. 51–65.

Загалом, мемуаристика була на той час доволі поширеним жанровим явищем серед письменницьких кіл, тому, як бачимо, висвітлення культурного життя губернії у такий спосіб активно використовувалося пресою.

Аналізуючи періодичні видання зазначеного періоду в хронологічному аспекті, ми помітили, що матеріали мистецького спрямування набували все більш соціального, навіть ідеологічного, забарвлення. Якщо в середині ХІХ ст. це була інформація переважно розважального характеру, то в кінці століття й на початку ХХ крізь специфіку газетної обмеженості нарешті пробивається усвідомлення мистецтва як явища суспільно значущого, яке є підґрунтям соціального прогресу, навіть економічної незалежності. Мистецтво – і культура загалом – уперше в пресі починає розглядатися не як розвага, а нарівні з іншими найважливішими категоріями суспільного життя. Це розширило й тематичні межі: незабаром актуальними стали питання мови й навчання, просвітництва, відродження й дослідження фольклорної спадщини, історії, вшанування видатних діячів сучасності, захисту національного письменства.

На початку ХХ ст. значну роль у висвітленні культурних і мистецьких подій регіону почали відігравати українські національні видання. Перший україномовний часопис «Рідний край», заснований у Полтаві 1905 р. письменниками Панасом Мирним, Г. Коваленком та адвокатом М. Дмитрієвим, був справді національно зорієнтованим виданням. На його сторінках друкувалися літературні твори українських письменників; піднімалися проблеми школи, літератури, театру; обговорювалася доля інших українських часописів і нових україномовних видань. Та й не дивно, що у вирі культурного життя регіону тижневик (згодом – двотижневик) приділяв найбільшу увагу висвітленню саме національних культурних подій. Адже це був час патріотичного піднесення, коли питання національного самовизначення, державотворення, а отже необхідності підтримки й розвитку української музики, літератури, мистецтва загалом, – були чи не вперше усвідомлені співвітчизниками в повній мірі.

Зазначимо, що видавцем часопису був Григорій Маркевич (до цього працював інспектором Інституту шляхетних дівчат, але через конфлікт із попечителькою закладу, малоосвіченою графинею М. Апраксіною, у 1900 р. покинув освітянську роботу й зайнявся видавничою діяльністю) – культурний і громадський діяч, товариш Панаса Мирного й М. Лисенка. Саме він запросив до Полтави на викладацьку роботу музиканта і композитора, випускника Петербурзької консерваторії Леоніда Лісовського [15].

15. Лисовский Л. Десять лет в Полтаве (1899–1909). Из дневников и воспоминаний: В 10-ти выпусках. – 1900. – Вып. ІІ // Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Ф. І-39659, 251 арк.

У журналі висвітлювалися події з нагоди вшанування видатних діячів української культури, широко коментувалося перше святкування у Кременчуці роковин Тараса Шевченка 1906 р. [21]. Глибоко емоційно й поетично лунав на сторінках «Рідного краю» відгук української письменниці Олени Пчілки на проведення у Полтаві свята на честь І. Котляревського (1906) [20] та ін.

20. Пчілка Олена. Полтавське свято в пам’ять І. Котляревського // Рідний край. – 1906. – №37. – С. 10–11.

21. Українська література в 1906 році // Рідний край. – 1905. – №6. – 6 грудня. – С. 5.

У висвітленні музичних подій Полтавщини найавторитетнішим аналітичним виданням була «Русская музыкальная газета» (1894–1918). Увага одного з найбільших центральних видань була прикута до музичного життя провінції насамперед у зв’язку з відкриттям у Полтаві 1899 р. місцевого відділення ІРМТ. Саме у цей час у рубриці «Музика у провінції» почали з’являтися перші повідомлення із полтавського регіону. Впродовж усього періоду діяльності Полтавського ІРМТ газета не залишила поза увагою жодної важливої події у житті закладу: друкувався статут товариства й імена його керівників, висвітлювався репертуар чергових й екстрених симфонічних зібрань, коментувалися тексти пояснювальних програм, розміщувалися рецензії гастрольних виступів оркестру, святкування ювілеїв композиторів регіону. Не залишалися поза коментарем і події освітньо-музичного життя губернії: відкриття музичних класів і музичного училища; діяльність приватних музичних закладів, гуртків, клубів... Найчастіше зустрічаємо публікації за підписом: Консонанс; Т.Ж.; Нагмачи; N; Эльф, Музыкант, Z, Л., С‑Л., С.‑Л‑цкий; В. Під псевдонімом de-Вea; de-Wea друкувався організатор Полтавського відділення ІРМТ Дмитро Ахшарумов. Його публікації були здебільшого рецензентськими відгуками на власні концерти. На жаль, не всі псевдоніми вдалося розшифрувати.

У представленні гастрольного життя губернії найактивніше проявила себе газета «Полтавский вестник». Жодне її число не обходилося без висвітлення культурного життя регіону, яке на початку ХХ ст. було надзвичайно активним. Виступи численних гастрольних колективів, сольні концерти різноманітних за жанрами виконавців, спектаклі місцевих аматорів, реклами кіно, цирку, лекційних зібрань подавалися і коментувалися на сторінках газети у найширшому обсязі. Музичне життя цього періоду досить епізодично – та не менш вагомо – було представлено й на сторінках інших видань. Низка регіональних, центральних і навіть закордонних газет коментували гастрольно-концертну діяльність симфонічного оркестру Д. Ахшарумова.

Таким чином, завдяки аналізу періодичних видань ми змогли у цьому дослідженні відтворити панораму культурного життя регіону у широкому історичному та культурологічному контекстах. Як бачимо, найяскравіше і найґрунтовніше мистецьке життя Полтавщини віддзеркалено саме у регіональній пресі. Упродовж зазначеного періоду видання, які хоч і мали різне жанрове спрямування, поступово ставали більш аналітичними, ширшими у поданні матеріалів, і набували соціальних складових:

– інформативні повідомлення (про заснування і початок роботи навчального закладу, звітні концерти, випускні іспити тощо);

– афіші щодо різноманітних концертних акцій;

– оголошення про музично-освітні послуги приватних учителів-музикантів;

– рекламні повідомлення комерційного характеру стосовно продажу музичних інструментів, нотних видань;

– замітки мемуарного характеру;

– рецензії на концерти місцевих артистів-виконавців та гастролерів;

– коментарі до концертних програм;

– бібліографічні замітки про нові книги, нотні видання, підручники;

– документальні матеріали (статути, звіти про діяльність мистецьких товариств і концертних установ);

– історичні розвідки;

– аналітичні статті до ювілейних дат композиторів, музикантів-вико­нав­ців;

– праці підсумкового типу стосовно діяльності мистецьких закладів, творчих колективів тощо;

– огляди творчого доробку вітчизняних та зарубіжних композиторів.

Численні публікації місцевої та центральної преси свідчать насамперед про високий не лише соціальний, а й культурно-мистецький статус Полтавщини.

Аналізуючи жанрову специфіку газетних та журнальних публікацій досліджуваного періоду, можна простежити динаміку культурно-мистецького життя регіону. Характер публікацій на сторінках як регіональних, так і центральних видань поступово змінювався від коротких інформативних повідомлень (часто рекламного характеру) – до розгорнутих аналітичних оглядів. Періодика ставала популярною, серед усіх верств населення, тому висвітлення культурно-мистецьких подій, особливо національного характеру, було соціально значущим. Згодом шпальти газет стали заповнювати не лише ті, хто жив із журналістських гонорарів, а й авторитетні діячі з різних галузей культури й науки. Якщо авторами перших публікацій були анонімні дописувачі, то з часом до публіцистичної діяльності стали активно долучатися відомі науковці, історики, письменники, музичні критики Полтавщини.

Своїми статтями, науковими розвідками, публіцистичними виступами вони створювали на сторінках місцевої періодики своєрідний літопис мистецько-культурного життя губернії.

Список використаних джерел

1. Благородные спектакли в пользу Александровского детского приюта в Полтаве (в частности о концертных выступлениях) // Полтавские губернские ведомости. – 1847. – №6. – 8 февраля.

2. Василенко В. Деревня и её развлечения // Киевская старина. – 1904. – Апрель. – Т. 85 – С. 133.

3. Денисенко А. Енциклопедія українознавства // Історичний календар, 97. – Київ, 1996 – С. 30–31.

4. Известия [О концерте флейтиста Лемана в Полтаве] // Полтавские губернские ведомости. – 1842. – №15. – 11 апреля.

5. Известия. Полтава [Об оперном спектакле при участии местных любителей, прошедшем 28 февраля] // Полтавские губернские ведомости. – 1842. – №10. – 7 марта.

6. Кибальчич Н. И. В двух пансионах // Киевская старина. – 1892. – Июнь. – Т. 37. – С. 327–328.

7. Киевская старина. – 1888. – Октябрь. – Т. 23. – С. 152.

8. Киевская старина. – 1893. – Т. 16. – С. 405.

9. Киевская старина. – 1898. – Сентябрь. – Т. 62. – С. 197.

10. Киевская старина. – 1900. – Ноябрь. – Т. 71. – С. 289.

11. Киевская старина. – 1902. – Т. 78. – Отд. І. – Июль, август. – С. 10, 11, 100–103 ; – Отд. ІІ. – Октябрь, ноябрь. – С. 12, 84.

12. Концерт в пользу Александровского детского приюта в Полтаве // Полтавские губернские ведомости. – 1850. – №19. – 9 апреля.

13. Концерт в пользу бедных в Полтаве // Полтавские губернские ведомости – 1850. – №16. – 19 апреля.

14. Ливанова Т. Музыкальная библиография русской периодической печати ХІХ века. – Москва: Советский композитор, – 1974. – Вып. 6. – с. 41.

15. Лисовский Л. Десять лет в Полтаве (1899–1909). Из дневников и воспоминаний: В 10-ти выпусках. – 1900. – Вып. ІІ // Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Ф. І-39659, 251 арк.

16. Лотерея и благотворительный концерт в пользу детского приюта // Полтавские губернские ведомости. – 1844. – №41. – 7 октября.

17. Милорадович В. Заметки о Малороссийской демонологии // Киевская старина. – 1899. – Т. ХVІ, авг. – С. 196 –209, сент. – С. 379–400.

18. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии // Киевская старина. – 1900. Т. 1. – С. 46–61; Т. ІІ. – 191–206; Т. ІІІ. С. 373–395; Т. V. – С. 160–173; Т. VІ. – С. 310–334; Т. VІІ–VІІІ. – С. 51–65.

19. Полтава // Полтавские губернские ведомости. – 1868. – №26.

20. Пчілка Олена. Полтавське свято в пам’ять І. Котляревського // Рідний край. – 1906. – №37. – С. 10–11.

21. Українська література в 1906 році // Рідний край. – 1905. – №6. – 6 грудня. – С. 5.

© Литвиненко А.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.