История Полтавы

Феофил (Булдовский, Федор Иванович)

• 

Подробности

Просмотров: 65195

Феофіл (Булдовський, Федір Іванович) (1865—1944) — православний церковний діяч, митрополит всієї України Української православної церкви з канонічною послідовною ієрархією (1929—1937 pp.), митрополит Української автокефальної православної церкви (1942— 1943 pp.).

Народився у родині священика на Полтавщині. У 1917 p. — протоієрей Кладовищенської церкви в Полтаві [Срітенська або Всіхсвятська]. Був відомий прогресивними поглядами і українофільством. Після революції 1917 p. увійшов до оточення архієпископа Парфенія Левицького, який підтримував національно-український рух у церкві, але в канонічних формах. У травні 1917 р. взяв участь у Полтавському єпархіальному з'їзді, на якому виступив з доповіддю "Про українізацію церкви". Член Полтавського єпархіального управління. У 1920 p. двічі заарештовувався більшовицькою владою, але уник розстрілу. 14 січня 1923 p. висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського під юрисдикцією Московської патріархії. У червні 1925 p. виступив одним із організаторів Собору єпископів у Лубнах, на якому було проголошено утворення Української православної церкви з канонічною послідовною ієрархією (соборно-єпископська церква). Був обраний заступником архієпископа всієї України Павла Погорілка, а після його арешту (січень 1929 p.) — митрополитом усієї України з місцем перебування у Харкові, пізніше — у Луганську. Після того, як у 1937 p. комуністична влада закрила останній храм соборно-єпископської церкви, повернувся до Харкова, де проживав як приватна особа. Під час німецької окупації — митрополит Харківський УАПЦ.

Сини Булдовського - Олександр та Олексій - були репресовані у 1937-38 рр.

Із особистого листа про долю своїх дітей Ф.І. Булдовського патріарху Мстиславу (Степанові Скрипнику), 14.07.1942 року: «Промислу Божому угодно було зберегти мене від смерті в часи більшовизму, але останній забрав невідомо куди моїх любих дітей. Один, Віталій, загинув в часи громадянської війни, другого – доцента Владивостоцького університету – Олександра, забрали безвісти в 1937 році, третього – протоієрея Олексія заслали з Харкова в тому ж 1937 році теж безвісти» (Цит. по: Вадим Приходченко. Митрополит Феофіл Булдовський - організатор УАПЦ на Слобідській Україні: http://www.uaoc.org.ua). До кінця життя він так і не дізнався, що його двоє дітей були страчені в 1937-1938 рр.

Булдовський Олександр Теофілович / Булдовский Александр Теофилович. Родился в 1887 г., Полтавская губ.; украинец; образование высшее; б/п; заведующий гидробиологическим отделом в Дальневосточном филиале Академии наук СССР. Проживал: г. Владивостоке. Арестован 28 августа 1937 г. Приговорен: Верховный суд 21 августа 1938 г., обв.: в антисоветской деятельности. Приговор: ВМН. Расстрелян 21 августа 1938 г. Место захоронения - г. Владивосток. Реабилитирован 25 апреля 1957 г. определением Верховного суда (База данных о жертвах репрессий Приморского края).

Олександр Теофілович в 1917-1930 рр. — професор Полтавського учительського інституту (перейменованого на інститут народної освіти), визнаний в Україні фахівець в галузі методики навчання природознавства в школі й вузах.

Булдовський Олексій Теофілович / Булдовский Алексей Теофилович. Родился в 1891 г., Украина, Полтавская обл., г. Полтава; украинец; образование среднее; б/п; священник, кладбищенская церковь. Проживал: Украинская ССР, г. Харьков, Артема, 58. Арестован 2 августа 1937 г. Приговорен: тройка 15 сентября 1937 г., обв.: 54-10 ч. 2 (ведет контрреволюционную деятельность). Приговор: ВМН. Расстрелян 19 сентября 1937 г. Место захоронения - г. Харьков. Реабилитирован 5 февраля 1957 г. (База данных о жертвах репрессий Харьковской обл.).

Джерела:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 114

Фото: http://www.pravoslavie.ru/

Жертвы политического террора в СССР

Інформація Леоніда Миколайовича Булави

 

Феофіл (Булдовський, Федір) (1865-1944) - український православний церковний діяч, митрополит всієї України, Української православної церкви з канонічною послідовною ієрархією (1929-37), митрополит Української автокефальної православної церкви ( 1942-43). Н. у родині священика на Полтавщині. До Лютневої революції 1917 в Російській імперії служив священиком; був відомий прогресивними поглядами і українофільством. У травні 1917 брав участь у Полтавському єпархіальному з'їзді, на якому виступив з доповіддю “Про українізацію церкви”. Член Полтавського єпархіального управління. 14.01.1923 висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського під юрисдикцією Московської патріархії. У червні 1925 виступив одним із організаторів Собору єпископів у Лубнах (тепер Полтавська обл.), на якому було проголошено утворення Української православної церкви з канонічною послідовною ієрархією (див. Соборно-єпископська церква). Обраний заступником архієпископа всієї України Павла Погорілка, а після його арешту - митрополит усієї України (з січня 1929) з місцем перебування у Харкові, пізніше - у Луганську. Із закриттям у Луганську в 1937 останньої церкви повернувся до Харкова, де проживав як приватна особа. У 1942-43 - митрополит Харківський УАПЦ.

О. Ігнатуша (Запоріжжя).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Фото: http://www.pravoslavie.ru/arhiv/060114070247.htm

 

Митрополит Феофіл Булдовський

Майбутній митрополит Феофіл народився на Полтавщині 1865 р. Його хресне ім’я – Федір. До жовтневого перевороту о. Федір Булдовський служив настоятелем цвинтарної церкви, а потім інспектором духовної семінарії в Полтаві. Вже тоді він був відомий своїми патріотичними поглядами. На Полтавському єпархіяльному з’їзді 3-6 травня 1917 р. прот. Федір Булдовський робив доповідь “Про українізацію Церкви”, за якою було ухвалено перші в Україні рішення про запровадження української мови в богослужіння, відновлення українських чинів, звичаїв і обрядів, побудову храмів у національному стилі, українізацію духовних шкіл, заборону поставлення росіян на архиєрейські кафедри в Україні тощо. Але, як і архиєпископ Полтавський Парфеній, прот. Федір Булдовський прагнув утворення Помісної Української Церкви канонічним шляхом, що згодом викликало його конфлікт з учасниками Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1921 р.

14 січня 1923 р. колишній протоієрей Федір Булдовський після прийняття монашого постригу з іменем Феофіла був висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського Московського Патріярхату. Він відвідав свт. Тихона, Патріярха Московського, і дістав його благословення на дальшу працю для збереження Христової Церкви в Україні. Після смерти свт. Тихона в травні 1925 р. єпископ Феофіл очолив “соборно-єпископську” Церкву або “канонічну УАПЦ”, що мала шість єпископів і до 350 парафій (інші відомості – бл. 200 парафій), переважно на Полтавщині й Харківщині. Вона називала себе “Братським об’єднанням Українських Автокефальних Церков”. Центр “канонічної УАПЦ” знаходився в Мгарському монастирі, згодом закритому большевиками, потім у Харкові. Останнім осідком митрополита Феофіла була церква в Луганську, закрита 1937 р.

Волею Божого Провидіння митрополит Феофіл вижив під час Великого терору 30-х рр. і після відступу большевиків восени 1941 р. з’явився в Харкові. Він зумів врятувати й вивезти до Харкова головну святиню Мгарського монастиря – мощі свт. Афанасія, Патріярха Царгородського, Лубенського чудотворця. Юрисдикція митрополита Феофіла поширилася майже на всі відновлені парафії Слобожанщини. 15 липня 1942 р. митрополит Феофіл у співслужінні 10 священиків відправив у Благовіщенському соборі першу Службу Божу українською мовою.

Влітку 1942 р. до Харкова прибув місійний єпископ УАПЦ Мстислав. Нарада 27 липня 1942 р., яка пройшла в Харкові за участи митрополита Феофіла, єпископа Переяславського Мстислава, членів Харківського єпархіяльного управління та голови Полтавського єпархіяльного управління, ухвалила: “Визнати, що парафії, підпорядковані Високопреосвященнішому владиці Феофілу на терені Харківської, Полтавської, Сумської і Курської областей, становлять складову частину Української Православної Автокефальної Церкви на чолі з адміністратором архиєпископом Полікарпом. Надалі установити таку форму почитування: Високопреосвященнішого отця нашого митрополита Феофіла, архиєпископа Харківського і Полтавського, високопреосвященнішого отця нашого Полікарпа, архиєпископа Луцького і Ковельського”.

На жаль, воєнні лихоліття не дали можливість зібрати жодного собору й налагодити систематичну душпастирську працю єпархії. З поверненням 1943 р. Східної України в совєтську зону окупації православні парафії або знову закриваються, або переводяться під юрисдикцію створеної 4-5 вересня 1943 р. сергіянської Московської Патріархії. Митрополит Феофіл був єдиним з архієреїв УАПЦ, хто не виїхав на еміграцію. 23 серпня 1943 р. до Харкова вступає червона армія. 12 листопада 1943 р. митрополит був заарештований НКВД. 20 січня 1944 р. він помер в ув’язненні, перебуваючи під слідством.

Джерело:

http://uapc.org.ua/ua/news/?newsId=190

 

Феофил (Булдовский, Феофил Иванович) (1865-20.01.1944). Русская Православная Церковь (епископ), Григорианская, Украинская Автокефальная Православная Церковь (поликарповцы) (митрополит).

Родился в 1865 г. в Полтавской губернии в семье священника. В 1892 г. окончил Полтавскую духовную семинарию. Рукоположен в сан иерея вскоре после окончания семинарии.

Много лет состоял священником кладбищенской церкви г. Полтавы.

До революции 1917 г. служил священником в Полтавской епархии. Протоиерей. В 1918 г. председатель окружного совета Полтавского округа. При архиепископе Григории, в 1923 году хиротонисан во епископа Лубенского, но от кафедры отказался. Вскоре возглавил раскольническое движение по проведению автокефалии в Полтавской епархии.

Год возведения в сан архиепископа неизвестен.

Члены новой автокефальной группировки, прозванные "феофиловцами" сами возвели его в сан митрополита.

12/25 декабря 1924 года группа православных украинских архиереев (во главе с Экзархом митрополитом Киевским Михаилом) вынесла постановление о лишении сана и отлучении от Церкви Булдовского и его соратников. Это постановление было утверждено в 1926 году митрополитом Сергием, Заместителем Патриаршего Местоблюстителя.

С 1926 по 1937 гг. служил в Луганске и в Харькове.

В 1926 году он переехал в Луганск (Ворошиловградскую область, где феофиловское течение стало прозываться Лубенским расколом).

Феофил связался с группой поликарповцев и отошел от Православной Церкви.

С ноября 1941 г. - митрополит Харьковский.

Остался в Харькове после вступления в город советских войск.

Вскоре после освобождения Харькова он направил Патриарху Московскому и всея Руси Сергию (Страгородскому) приветственную телеграмму по случаю избрания на Патриаршество, в которой также излагал свою просьбу о принятии в юрисдикцию Московского Патриархата. 9 ноября 1943 г. Феофил получил телеграфный вызов в Московскую Патриархию для дачи объяснений. 10 ноября того же года он направил письмо митрополиту Киевскому и Галицкому Николаю (Ярушевичу), Патриаршему Экзарху Украины:

"Осмелюсь обратиться к Вашему Высокопреосвященству с покорнейшей братской просьбой. Давно уже мною с городским духовенством была послана Святейшему Патриарху Сергию приветственная телеграмма с избранием его в Патриархи и с просьбой принять мою епархию под свое окормление. Я хотел уже вслед послать и пояснительные письма Его Блаженству и Вашему Высокопреосвященству, но явилась некая задержка. Тем не менее я все время скорбел душой и горько каялся, вспоминая свои старые ошибки... Излагать свое дело на бумаге я не могу... И Вы, Владыко, это понимаете. И вот я, 78-летний старик, полубольной решаюсь ехать к Вам в Москву, чтобы у ног Его Блаженства сложить свои старые и новые ошибки и испросить себе у него прощения. Я не смел непосредственно обращаться к Его Блаженству и хотел просить Вас быть в данном случае братским посредником. Но вот вчера вечером неожиданно я получил от Святейшего Патриарха телеграмму, вызывающую меня в Патриархию. Приеду непременно, о чем сообщаю телеграфно... По поводу своего выезда считаю необходимым сообщить, что ввиду своего преклонного возраста и болезни вынужден взять с собой двух спутников: секретаря правления и для присмотра родную дочь, которая постоянно живет при мне и облегчает мои немощи. О дне выезда сообщу..."

Однако его покаяние так и не состоялось: 12 ноября 1943 г. Булдовский был арестован НКВД по обвинению в сотрудничестве с гитлеровцами. 20 января 1944 г. он скончался в заключении, находясь под следствием.

[Мануил: В 1944 году Святейший Патриарх Сергий окончательно утвердил прежнее постановление епископов от 12/25 декабря 1924 года о лишении сана и отлучении от Церкви Феофила и его сторонников].

Труды:

O vosrozdenii cerkvi. 1926.

Источник:

Благотворительный фонд "Русское Православие" - http://www.ortho-rus.ru