История Полтавы

Лискевич, Дмитрий Ільич

Подробности

Просмотров: 15880

Ліськевич, Дмитро Ількович (01.10.1883 р., Ярослав, Західна Україна – 02.04.1974 р., м. Івано-Франківськ).

Автор цих рядків знав професора Д. Ліськевича добрих два з половиною десятки літ. Знав не по-недільному чи святковому, коли людина вважає на кожний свій рух і кожне слово, контролюючи їх безупину. Ми зналися з "горнила життя" – з усіх тих положень життя, "де дрова рубають і тріски летять"… Я знав цю людину як гімназійного професора (1923-1940 рр.), як управителя "Селянської бурси" для гімназійних учнів Станіславова (кінець 20-их і перша половина 30-их років), постійного бувальця українських спортивних змагань, як батька родини й суспільного робітника. Вже сам цей, далеко не повний перелік зацікавлень і занять професора вистачав би, щоб десь, колись, у згущенні обов’язків, чи внаслідок перевтоми, в нього заговорили нерви. Проте такого випадку ніхто ніколи не занотував. Завжди біблійно-спокійний, врівноважений, з добрим словом до ближнього і про ближнього, всякі незгоди і удари долі – особистої чи всенародної – сприймав цей істинно-християнський змагун життя, як завдання до виконання чи перешкоду до поборення. Ніжна вдача і вразливість на красу та все рідне зовсім не йшла врозріз ґранітної твердості духу фронтієрсмена – жителя окраїнної української землі. Коротко: людина на кожний сезон і на всяку погоду; людина, яка вкладається водночас у рамки образу праведного Йова, Св. Миколая і борця-воїна. Народжений 1 жовтня 1883 року в Ярославі, Західна Україна, Дмитро Ліськевич там же поладнав справу своєї початкової і середньої освіти матурою в 1902-му році. А п’ять літ пізніше, у Львові, покінчив філософічні студії славістики і класичних мов дипломовим екзаменом – і 1908 року почав свою вчительську працю в Яворові, в гімназії і вчительській семінарії СС Василіянок. Водночас працював суспільно, зокрема, в місцевій "Просвіті". Другий етап життя кидає його – молодого педагога – на Сибір: у час Першої світової війни московська окупаційна влада арештовує Д. Ліськевича й засилає в околиці Єнісейська. Після упадку царату засланець пробирається в Полтаву, де в 1917-1918 роках викладає в промисловій школі. Коли годинник історії вибиває 1 листопада 1918 року, Дмитро Ліськевич, очевидно, вже є в Яворові, в самозрозумілій ролі військового коменданта міста. А потім перехід з УГАрмією за Збруч, трагедія "Чотирикутника смерті", тиф (який щасливо перебув) – і цикл замкнувся знову вчительською посадою в гімназії "Рідної Школи" в Яворові. 1923 року професор Д. Ліськевич зв’язує свою і своєї родини долю з містом Станіславів, де отримує працю професора української державної чоловічої гімназії, веде згадану "Селянську бурсу" і працює суспільно в місцевих українських організаціях. Життєву наснагу черпає на щонедільних змаганнях футболістів клубу "Пролом", якому дав назву, а згодом теж і клубів Українського Спортивного Союзу, співтворцем якого був його молодший син Тарас. Катаклізм Другої світової війни приносить "тріски" і в житті професора. Назначений спочатку інвазійною більшовицькою владою на завідуючого навчальною частиною (переробленої на "десятирічку") гімназії – мусить 22 травня 1941 року із дружиною, невісткою та внуком поневільно вибиратися в другий маршрут на Сибір. Щойно 1949 року вертається до Львова, де як старший науковий співробітник працює на кафедрі української літератури в університеті імені Івана Франка. 1958 року переходить на емеритуру. Цей довгий свій вечір життя проводить у Станіславові. Досвідчення праведного Йова судились професору Д. Ліськевичеві на другу частину його життя: на початку першої більшовицької інвазії тратить сина Богдана (письменника і журналіста), якого вивезли і зліквідували східні "визвольники". Року 1952 в Чікаґо вмирає старша дочка – Ірина, заміжня Снігурович, а за кілька літ пізніше молодша дочка – Соня, заміжня Наконечна. Врешті 1967 року відійшла у вічність вірна товаришка життя і хресної дороги професора Д. Ліськевича, дружина Іванна (була сестрою Соломії Крушельницької). Але було б несправедливо супроти цього небіжчика та його життєвої постави закінчити згадку про нього пасивним образом страдника. З добродушного святмиколаївського обличчя професора Дмитра Ліськевича – крізь призму десятиріч і їхніх катаклізмів – мажорними нотами промовляє до нас християнський, а водночас і старогрецький девіз: Rebus in arduis aequam servare mentem!.. В українському варіанті:

Ти на ніч не дивись:
Яка б ніч взагалі
Не була на землі –
Прийде ранок колись!..

Джерело:

"Альманах Станіславівської землі". – Т. ІІ., Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, вид. ЦКС, 1985. – С. 442-443 (Українська гімназія № 1 м. Івано-Франківська)