История Полтавы

Лебедев, Амфиан Степанович

Подробности

Просмотров: 23494

Лебедєв, Амфіан Степанович (22(10).02.1833—09.02(27.01). 1910) — історик, магістр богослов’я (1858), дійсний статський радник (від 26 грудня 1891 за ст. ст.), доктор honoris causa «за праці з російської історії, здебільшого стосовно території Слобідської України», та засл. професор (1894), член Імператорського т-ва історії та старожитностей російських при Моск. ун-ті, член Еллінського філол. силогосу в Константинополі (див. Стамбул), дійсний член Імператорського Моск. археол. т-ва.

Н. в с. Карпов (Карпово, Карповка) Богородського пов. Моск. губ. (нині село Ногинського р-ну Моск. обл., РФ) в сім’ї священика. Середню освіту здобув у підмосковній Віфанській духовній семінарії (у Спасо-Віфанському монастирі, неподалік Троїце-Сергієвої лаври), вищу — у Моск. духовній академії. Захистив дис. на тему: «О нравственном достоинстве гражданских законов Моисеевых» (М., 1856). Від 27 (15) жовтня 1856 — пом. інспектора Моск. духовної семінарії, 1858 зайняв там посаду професора всесвітньої історії, 1859 переведений до Херсонської семінарії. 1860 виїхав за кордон Російської імперії на лікування, а також для набуття нових знань і підвищення пед. майстерності. Майже рік присвятив богословсько-філос. студіям у Женевській академії (Швейцарія).

Повернувшись до Москви, 4 грудня (22 листопада) 1861 був призначений професором церк. історії духовної семінарії. 1862 дебютував на шпальтах часописів «Душеполезное чтение» та «Православное обозрение» (побачили світ його статті: «Человеколюбивое участие церкви в судьбе угнетенных в IV-VI веках», «Краткие очерки из истории церкви Христовой» та «О благотворительности в первые века христианства»). Пізніше співробітничав із друкованими органами в Москві, Санкт-Петербурзі, Харкові, Києві («День», «Русский вестник», «Беседа», «Чтения в Обществе любителей духовного просвещения», «Журнал Министерства народного просвещения», «Христианское чтение», «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете», «Русская старина», «Киевская старина» та ін.). 1868 одержав відпустку для поїздки за рубіж на 4 місяці, знайомився переважно із церковно-реліг. життям сербів і чехів.

24 (12) березня 1869 рада історико-філол. ф-ту Харків. ун-ту (нині Харківський національний університет) обрала його (на пропозицію М.Лавровського) екстраординарним професором (міністерським наказом затверджений на кафедрі історії церкви в серпні цього ж року). Невдовзі приїхав до Харкова і восени прочитав вступну лекцію (надрукував її текст під назвою «История церкви как предмет университетского преподавания» в ж. «Вестник Европы», 1875, № 10). 1871 став ординарним професором. 1888 добровільно перейшов за штат ун-ту. Крім заг. курсу, викладав спецкурси, зокрема з церк. історіографії та історії розколу. Серед його учнів були В.Бузескул і М.Сумцов (саме Л. рецензував і рекомендував нагородити золотою медаллю студентську розвідку М.Сумцова з історії християн. демонології).

Від 1 лютого (20 січня) 1891 і до 1901 виконував обов’язки декана історико-філол. ф-ту Харків. ун-ту. Входив до кер-ва місц. товариства грамотності. Викладав на вищих жін. курсах і курсах для робітників.

У різні роки брав участь в археологічних з’їздах: 28 березня — 4 квітня (16—23 березня) 1861 — у Москві, 19 грудня 1871 — 1 січня 1872 (7—20 грудня 1871) — у С.Петербурзі, 27 серпня — 8 вересня (15—27 серпня 1902) — у Харкові, 1905 — у м. Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), 1908 — у Чернігові.

На актовому зібранні в Харків. ун-ті 24 (12) 1877 з нагоди сторіччя від дня народження імп. Олександра I оприлюднив доповідь «Обозрение русских университетов Александровского времени, их устройство и начальная деятельность». Виголосив промови на урочистостях, присвячених Г.Сковороді (текст уміщено в добірці ж. «Киевская старина», 1900, № 12, під заголовком «Юбилейное чествование памяти Григория Саввовича Сковороди») та Харківському колегіуму. Став одним із засновників Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, виступав на його засіданнях, друкувався на сторінках видань «Сборник Харьковского историко-филологического общества» та «Труды Педагогического отдела Харьковского историко-филологического общества». 1874 підготував проект популярного ж. «Церковно-общественный вестник» (видання не було дозволене цензурою). Велику увагу приділяв візантиністиці й слов’янознавству, минулому навч. закладів Слобідської України, постатям церковних ієрархів, освіт. і держ. діячів. Завдяки його зусиллям було обнародувано матеріали з рукописної спадщини Ю.Крижанича.

Увів до наук. обігу чимало документальних джерел, головно, з архівів духовних консисторій Слобожанщини і монастирів — Сумського Успенського, Путивльського, Бєлгородського, Миколаївського, курських Знаменського, Троїцького та Корінного Рождественського (Різдвяного), Глинської й Софроніївської пустиней. Написав і опублікував значну кількість біографічних та краєзнавчих розвідок. Серед них: «Новые исследования о времени и личности Константинопольского патриарха Фотия» («Православное обозрение», 1868, кн. 5—8); «Антон Антонович Дегуров» («Вестник Европы», 1876, № 3); «Молдавский митрополит Антоний Черновский на русских епископских кафедрах (в Чернигове 1740—1741 гг. и Белгороде 1742—1748 гг.)» («Древняя и новая Россия», 1880, № 9); «Монастырские записки о презентах архиереям» («Мир», 1881, № 1); «Церковные отлучения в Белгородской епархии в XVIII веке» (Х., 1881); «Отставные военные на монашеских порциях в монастырях» (М., 1881); «О борьбе духовенства в Слободской Украйне против вечерниц» («Мир», 1882, № 1); «Мандрованные дьяки в Слободской Украйне» («Харьковский календарь на 1886 г.» Х., 1885); «Исторические разыскания в южнорусских архивах», вип. 1—3 (М., 1884—86); «О брачных разводах по архивным документам Харьковской и Курской консисторий» (М., 1887); «Духоборцы в Слободской Украйне» (Х., 1890); «О борьбе духовных властей в бывшей епархии Белгородской с суевериями» («Киевская старина», 1890, № 1); «Вотчинный быт монастырей Курского Знаменского и Белгородского Николаевского» (Х., 1892); «Об участии харьковского общества в открытии Харьковского университета» («Записки Императорского Харьковского университета», 1893, кн. 1); «К истории низших духовных и общественных школ в Белгородской епархии в XVIII веке» (Х., 1894); «Феоктист Мочульский, архиепископ Белгородский (1787 —1799 г.) и Курский (1799—1818 г.)» (Х., 1896); «Кафедра богословия в Харьковском университете (1819—1896 г.)» (Х., 1896); «Выезд белгородских архиереев в епархию и езда их по епархии» (Х., 1898); «Иосаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский (с 2 июня 1748 г. по 10 декабря 1754 г.)» (Х., 1900); «Белгородские архиереи и среда их архипастырской деятельности» (Х., 1902); «Сведения о некоторых архивах духовного ведомства в губерниях Курской и Харьковской» (Х., 1902); «Землевладение и торговые промыслы духовенства Белгородской епархии в XVIII в.» (Х., 1905); «Первый научный труд профессора Н.Ф. Сумцова» (Х., 1908).

Читав доброчинні лекції на користь народних шкіл і на підтримку пд. слов’ян, підпалих під владу Османської імперії. 1908 Товариство взаємодопомоги студентів у Харкові літографувало витяги з його досліджень історії церкви.

Нагороджений кількома орденами, у т. ч. св. рівноапостольного кн. Володимира та св. Анни третіх ступенів, св. Станіслава 2-го ст.

П. у м. Харків.

Праці: Замечательные иностранные сочинения по истории славянства и его церковной жизни. «Православное обозрение», 1869, кн. 5; Евгений Булгарис, архиепископ Славенский и Херсонский. «Древняя и новая Россия», 1876, № 3; Архив Курского Знаменского монастыря. Там само, 1878, № 12; К вопросу о крепостном владении приходских церквей. «Чтения в Обществе любителей духовного просвещения», 1879, № 5; Любопытный документ о Мазепе [Х., 1881]; Из путевых воспоминаний [М., 1882]; Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украйны до учреждения в Харькове университета. М., 1886; Протестантство и протестанты в России до эпохи преобразований. Историческое исследование Дм. Цветаева. Москва, 1890. «Журнал Министерства народного просвещения», 1892, № 3; Г.С. Сковорода как богослов. «Вопросы философии и психологии», 1895, № 3; Церковная история: Лекции, читанные в Императорском Харьковском университете, ч. 1—3. Х., 1902; Записки по истории церкви. Х., 1908; Краткое извлечение из истории русской церкви. Х., 1908; Вероисповедное положение армян в России до времени Екатерины II (включительно). М., 1909; Лебедев [автобиография и список трудов]. В кн.: Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования. Х., 2007.

Літ.: Сумцов Н.Ф. Из слободско-украинской церковной истории. «Харьковские губернские ведомости», 1880, 1 марта; Халанский М.Г. Опыт истории историко-филологического факультета Императорского Харьковского университета. Х., 1883; Цветаев Д.В. Ответ критику. «Журнал Министерства народного просвещения», 1893, № 3; Местные известия. «Харьковские губернские ведомости», 1894, 8 мая; Чествование проф. А.С. Лебедева. Там само, 1901, 21 октября; Проф. А.С. Лебедев (к чествованию его как декана историко-филологического факультета): 1891—1901 г. Х., 1901; Сумцов Н.Ф. 25-летие Харьковского историко-филологического общества. Х., 1904; Профессор А.С. Лебедев: К 50-летнему юбилею. «Харьковские губернские ведомости», 1906, 19 сентября; Сумцов Н.Ф. А.С. Лебедев. «Южный край», 1906, 17 октября; Чествование проф. А.С. Лебедева. Там само, 7 ноября; Сумцов Н.Ф. Памяти проф. А.С. Лебедева. Там само, 1910, 28 января; Вязигин А.С. Памяти А.С. Лебедева. «Харьковские губернские ведомости», 1910, 5 февраля; Грисюк А. Профессор А.С. Лебедев (некролог). «Труды Киевской духовной академии», 1910, № 1; Филевский И. Памяти проф. А.С. Лебедева. «Церковный вестник», 1910, № 7; Памяти проф. А.С. Лебедева. «Записки Императорского Харьковского университета», 1910, кн 2; Бузескул В.П. А.С. Лебедев (некролог). «Журнал Министерства народного просвещения», 1910, ч. 26; Його ж. Исторические этюды. СПб., 1911; Багалей Д.И. Очерки из русской истории, т. 2. Х., 1913; Лаптева Л.П. Лебедев. В кн.: Славяноведение в дореволюционной России. М., 1979; Тодийчук О.В. Украина XVI-XVIII вв. в трудах Общества истории и древностей российских. К., 1989; Кунденко Л.В. Историк церкви профессор Харьковского университета Амфиан Степанович Лебедев. В кн.: Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Х., 2000; Кунденко Л.В., Посохов С.І. Професор Харківського університету А.С. Лебедєв: сторінки біографії та наукової творчості. «Віра і розум», 2000, № 1.

П. Г. Усенко.

Джерело:

Енциклопедія історі України // Інститут історії України НАН України / Видавництво "Наукова думка" НАН України. 2009. Том 6. Стор. 61-62