История Полтавы

Алёшин, Павел Федотович

• 

Подробности

Просмотров: 37147

  

Альошин, Павло Федотович (1881-1861), архітектор і педагог, дійсний член Академії архітектури УРСР, почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР, доктор архітектури.

Павло Федотович Альошин народився у м. Києві 15 (28) лютого 1881 р. в родині відомого київського підрядчика, київського купця другої гільдії (артіль стельмахів) Федота Олександровича Альошина, людини роботящої, хитрої, підприємницької. Дід П. Альошина, кріпак-умілець з Курської губернії, прийшов до Києва на «отхожий промысел».

У 1899 р. Павло Альошин одержує середню освіту. Під час навчання виявилися певні діяльнісні уподобання майбутнього зодчого: деякий час він відвідує знамениту київську рисувальну школу М. І. Мурашка (існувала у 1875-1901 рр.).

Неабиякі прибутки Ф. О. Альошина дозволили його синові вступити до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів (ПІЦІ) та одержати інженерний диплом. Серед вихователів Альошина були такі видатні люди, як академік архітектури Є. С. Кітнер, професор архітектури А. К. Красовський, професор історії архітектури Й. Б. Михаловський, професор М. А. Белелюбський (інженер-містобудівельник) та ін.

Уже студентом четвертого курсу ПІЦІ двадцятирічний Павло Альошин бере участь в конкурсі на проект зразкового чотирикласного училища ім. Н. А. Терещенка в Києві, в якому його проект перемагає проект цивільного інженера П. І. Голландського (1868-1939). Одним із перших помітних творів П. Ф. Альошина став проект будинку торговельно-промислового товариства Бажанова й Чувалдіної в С.-Петербурзі, що був здійснений в 1907-1909 рр. Молодий 26-річний архітектор здійснював авторський нагляд над зведенням цієї споруди. Слід зазначити, що в облаштуванні інтер'єру будинку Бажанова та Чувалдіної брав участь М. К. Реріх, листи якого до П. Ф. Альошина зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва України.

Протягом 1906-1909 рр. П. Ф. Альошин проектує будинок комерційного училища в Казані (отримав четверту премію на конкурсі), гімназію у Катеринбурзі, чотири типові школи для різних міст Російської імперії (друга премія на Всеросійському конкурсі), публічну бібліотеку в Києві.

Але головною роботою - і за архітектурними якостями, і за політико-історичною значущістю,що пов'язана з ім'ям П. Ф. Альошина, - став проект будинку Педагогічного музею Цесаревича Олексія, здійснений в 1909-1911 рр. та реконструйований 1937 р. Він змінив багато функцій: спроектований як «народний дім», був побудований як Педагогічний музей, навесні 1917 р. став штаб-квартирою Центральної Ради, потім протягом тривалого часу був українською філією Центрального музею Володимира Ілліча Леніна; в останні роки будинкові повернуто майже первинну функцію - тепер це Будинок учителя.

Восени 1913 р. Павло Федотович, склавши вступні іспити до Академії мистецтв, потрапляє до навчальної майстерні академіка архітектури Л. М. Бенуа (1856-1928). Паралельно з навчанням у Петербурзі Альошин продовжує практикувати: 1914 р. Ф. О. Альошин зводить за проектом сина семиповерховий житловий будинок у стилі "українського необароко" на Софійській площі (Володимирська, 19, зруйнований під час Другої світової війни). У рік шалених політичних подій П. Ф. Альошин закінчує другу вищу освіту, здобуваючи звання «архітектор-художник».

У 1917-1918 рр. П. Ф. Альошин разом з харківським професором Г. Д. Дубеліром виконує проекти розпланування двох географічно діаметральних поселень: генеральний план Мурманська та курорту-саду «Камперія-Сарич» поблизу Ласпі у Криму.

У 1918-1920 рр. П. Ф. Альошин обіймає посаду головного архітектора; у 1922-1924 рр. працює губернським архітектором, водночас беручи активну участь в організації київських архітектурних та художніх навчальних закладів. Саме П. Ф. Альошин (разом із колегами за цехом) був ініціатором створення Київського архітектурного та Київського художнього інститутів. 2-го грудня 1920 р. Рада з реорганізації Київського політехнічного інституту обрала 39-річного зодчого професором кафедри історії архітектури, а у 1921 р. його затверджують у вченому званні професора.

До 1927-1930 рр. відноситься праця П. Ф. Альошина над своїм найвидатнішим об"єктом післяреволюційної доби - житловим будинком кооперативу «Радянський лікар» по вул. Великій Житомирській, 17 (співавтор О. О. Колесниченко), що став символом добротного вітчизняного конструктивізму, у всій повноті відбивши витончений смак зодчого, його здатність працювати у будь-якому формологічному жанрі.

П. Ф. Альошин - делегат Першого з"їзду радянських архітекторів СРСР (1937 р.), дійсний член Академії архітектури УРСР (1945-1958 рр.), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958 р.), доктор архітектури honoris causa (1946), керівник персональної творчої майстерні Академії архітектури УРСР (з 1944 р.).

Павло Федотович відбув у вічність 7 жовтня 1961 р., похований на Лук'янівському кладовищі.

Споруди:

Житлові будинки:

Суспільні будівлі:

Містобудування:

Архітектурні конкурси:

Джерела:

Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного - http://www.dnabb.org

Альошин Павло Федотович - https://uk.wikipedia.org

Фотографії: http://1576.com.ua; https://twitter.com

 

Альошин, Павло Федотович (16.02.1881 р., м. Київ ‒ 07.10.1961 р., там само). Архітектор.

У творчості використовував різноманітні стильові напрямки, залежно від містобудівної ситуації та призначення будівлі.

1904 р. ‒ закінчив Петербурзький Інститут цивільних інженерів. Під час навчання стажувався в Австрії, Франції, Німеччині, Англії, Італії, Греції.

1913-1917 рр. _ навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, отримав звання художника-архітектора.

Творчу діяльність розпочав у Санкт-Петербурзі, далі жив і працював у Києві.

У Полтаві ‒ особняк збирача картин В. Булюбаша (вул. Спаська, № 11, 1912 р.).

Джерело:

Бєлявська О. Ю. АЛЬОШИН Павло Федотович. // Архітектори і місто [Текст]: [монографія] / Карюк М. В., Бєлявська О. Ю., Дмитренко А. Ю., Негай Г. А.; уклад. і ред. Бєлявська О. Ю.; Полтавська організація Національної спілки архітекторів України ‒ Полтава: ТОВ "АСМІ", 2018. ‒ 187 с.: іл. Стор. 106.