Самойленко, Владимир Иванович
- Подробности
- Просмотров: 98957
В. И. Самойленко.
Самійленко, Володимир Іванович — Самойленко Владимир Иванович — (літ.псевд. В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Смутний, Л. Сумний; 21.01./3.02.1864, с. Великі Сорочинці Миргородського повіту — 12.08.1925, Боярка, тепер смт Київської обл.) — поет, драматург, перекладач.
Був нешлюбним сином поміщика Івана Лисевича, тому носив прізвище своєї матері, колишньої кріпачки і панської служниці. Опікуванням хлопця займався родич поміщик Трохимовський. З дитинства відзначався спокійною, трохи флегматичною вдачею. Можливо через цю неквапливість не здобув закінченої вищої освіти, хоча після закінчення 1-ї Полтавської гімназії 6 років (1884—1890 рр.) провчився на історико-філологічному факультеті Київського університету. Студентом брав активну участь в громадсько-політичному житті, належав до Братерства тарасівців. Друкуватися почав з 1886 р. Перша збірка "З поезій Володимира Самійленка" вийшла в Києві у 1890 р., потім твори тричі виходили окремими виданнями в 1906, 1909, 1918 рр. Став непересічним новатором у гумористично-сатиричній поезії. В злободенних віршованих фейлетонах і гострих сатирах висміював самодержавство, а також ура-патріотизм і боягузтво сучасного громадянства: "Кожна піч українська — фортеця міцна, там на чатах лежать патріоти". Покинувши університет, працював здебільшого канцеляристом в різних установах, уриваючи крихти часу для власне літературної діяльності. Після повалення царизму пережив новий спалах творчої активності. Відступаючи перед більшовиками, в 1920 р. емігрував до Галичини. У вигнанні животів у злиднях, хронічно хворів, пережив смерть обох доньок. Виснажений фізично і морально, у 1924 р. повернувся до Києва. Помер на 62-му році життя, випередивши неминучу репресію.
У нижньому ряду: М. Коцюбинський, Леся Українка, Г. Хоткевич, В. Самійленко.
У верхньому ряду: В. Стефаник, Олена Пчілка, М. Старицький.
Джерело:
Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор.
Світлина українських письменників: https://bestin.ua
Самійленко, Володимир Іванович (3.02.1864 — 12.08.1925)
Читати й перечитувати Володимира Самійленка — велика втіха. Його поезії, віршовані сатири, п’єси (з-поміж них дуже близька нашим інтересам драма "Чураївна"), мовознавчі студії, оповідання, спогади — все те є значним скарбом нашої національної культури і культури загальнолюдської. "Се просто благотворно — смакувати духовні плоди такого поета", — писав Іван Франко, зазначивши при тому, що таких імен у всесвітній літературі небагато.
Авторитетна оцінка І. Франка привертає нас пильніше вдивитися в постать Володимира Самійленка. А зробивши це, помітимо талант великої краси і сили, справжній коштовний камінь, що сяє нам крізь пил часу. Перегорнувши нечасті видання його творів, глибше ознайомившись із біографією поета, доходимо висновку, що він гідний більшої шани, ніж мав її за життя. Такою славою в наш час є прекрасне двотомне видання його творів, що вийшло 1958 року в Києві, "Вибрані поезії" 1963 року, монографії, статті в журналах і газетах, нарешті, висока оцінка на сторінках 8-томної "Історії української літератури" (т. 4, кн. 2, стаття А. А. Каспрука).
Стаття І. Франка, присвячена Самійленкові, є кращою з усього, що писали на цю тему до того й пізніше. Великий Каменяр, що сам розумів свою працю як служіння прогресу і рідному народові, підкреслював національну свідомість Самійленка, його цілковиту відданість "своїй країні і своєму народові". Лише заглянувши до творчої скарбниці поета, переконуємося в справедливості слів Франка: "Нема такої народної болячки, яка б не збудила відгуку в його серці, яка б у тім чудотворнім серці не скристалізувалася в ясну, чисту перлину — перлину правдивої поезії...". Багато про що писав В. Самійленко. "Але є одна тема, — підкреслював М. Рильський, — якій був вірний Самійленко все своє життя. Ця тема — Україна". Сучасники Самійленка звернули увагу на мовну красу його творів, а той же Франко склав йому справжній поетичний дифірамб, кажучи так: "...Мова його поезії — се один великий комплімент для будущої національності і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій...". І нам, землякам В. Самійленка, приємно при цьому нагадати його ж власні слова про джерела цієї мови. Він розповідав: "З дитинства в дідовій хаті між своїми кревними я жив оточений українською стихією: слухав бабусині казки, яких вона знала багато, слухав чумацькі пісні... — і взагалі впивався чистою чарівною українською мовою Миргородського повіту".
Ставлення Володимира Івановича до рідної мови найвиразніше відбилося в одному з кращих віршів "Українська мова" (пам’яті Т. Г. Шевченка), що його він написав на самому початку свого літературного шляху. Цю мову він порівнював з діамантом дорогим, що довго був непомічений ніким десь на великому людському шляху, аж поки не підняв його Шевченко. В. Самійленко тут визначає роль Великого Кобзаря у становленні української мови, що обробив і вставив у "народний вінець, як в оправу", та підніс її, "як зорю ясну". Поет пророкував:
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Широку популярність мала сатирична творчість Самійленка. У ній він висміював порядки в царській Росії, її чиновників, попів; перепадало і краснобаям, продажним журналістам, які пишуть "сміливо, не боячись нікого — слабого" і про все, "що вказує... натура й цензура", висміював патріотів на слові. Такі його знамените "Ельдорадо", "Як то весело жить на Вкраїні", "Патріота Іван", "Ідеальний публіцист" тощо. Фейлетон "У Полтавщині" — то викривальна сатира на полтавських земців, які "вигадали спосіб, як задовольнити народ, щоб він не дивився на панську землю та не мав спокуси до злочинства". "Вони (земці) сказали: "Ідіть собі в Сибір, там вам буде просторо, там знайдете багато землі".
Полтавщина була улюбленим краєм Володимира Самійленка, колискою його дитячих і юнацьких літ. Тут він народився (в селі Великі Сорочинці), жив (на хуторі Михайлівка), навчався (у Миргороді та Полтаві). В час перебування в Полтавській гімназії (1875 — 1884) почав писати вірші і перекладати "Іліаду" Гомера. Саме тут, як сам він засвідчує, "почав свідомо писати українською мовою." Знайомство з поетом В. Александровим, що на той час жив у Полтаві, сприяло активній праці над власною і перекладною творчістю.
Не пориває Самійленко з рідним краєм і пізніше. З 1903 року він працює в Миргородській земській управі, тоді ж приїздить до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському і тут вливається в гурт передових письменників. У Миргороді Самійленко звернув увагу на талановитого співака Мишугу і влаштував його до музичної школи М. В. Лисенка.
В останні роки життя поет знайшов притулок у Галичині. Розчарувавшись в еміграції, він повертається на Україну. Одразу ж включається в творчу працю. Та тяжка хвороба скоро приковує письменника до ліжка. Він хоче покинути Київ і переселитись на Полтавщину. Пише листи до своїх родичів у село Савинці і просить їх підшукати для найму хату. За вісім днів до смерті Володимир Самійленко повідомляє племінникові П. Кучмиді: "Я думаю переселитися в Сорочинці, в свій край, як тільки скінчу тут деякі грошові справи, може, і в цьому місяці". Поет вірив у цілюще повітря рідної Полтавщини, не маючи й гадки, що так швидко обірветься його життя. Поховано В. Самійленка у Боярці поблизу Києва.
Демократична творчість Володимира Самійленка лишила помітний слід в українській літературі. Письменник ішов в одному ряду з передовими діячами свого часу М. Коцюбинським, Лесею Українкою, І. Франком, Б. Грінченком, і зерна, висіяні ним на ниву письменства, проросли і дали гарний врожай. Чи в оригінальній творчості, чи в перекладах, що їх немало зробив Самійленко, володіючи дев’ятьма мовами, — він явив зразки високого мистецтва. За все це дорогий письменник нашому сучасникові, людям нової незалежної України.
Джерело:
Самойленко, Владимир Иванович, украинский поэт, род. 22 Января 1864 г., в м. Сорочинцах Миргородского уезда Полт. губ. Гимназию окончил в Полтаве, и в 1884 г. поступил на историко-филологич. факультет Киевского университета. Служил несколько лет в должности секретаря редакции "Земского сборника Чернигов. губ.", затем — на Кубани, в войсковом управлении; в Миргороде, секретарем земской управы; теперь состоит нотариусом в Черниговской губ. С 1886 г. начал помещать в украинских журналах и сборниках свои статьи. В 1891 г. вышел небольшой сборник в Киеве: "З поэзии В. Самийленка", ч. I. В 1906 году издан большой сборник его стихов — "Украини". Кроме лирических стихотворений и переводов с греческого и французского, известны его произведения сатирические, а также драматические (из последних: "Маруся Чураивна", драма в стихах, "Дьякова хвороба"; "Химерный батько", — комедии, и проч.). Из более крупных поэтических переводов назовем перевод Дантова "Пекла" и комедий Мольера "Le medecin malgre lui". Литература: О. Огоновский, история лит р.-укр. т. II. — Ив. Франко, з остальних десятилить XIV ст. — "Лит.-наук. вистник", 1901, кн. IX. — "Вик" 1902, т. I.
Источник:
И. Ф. Павловский. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912. Стр. 175
