История Полтавы

Жилко, Юрий Зиновиевич

Подробности

Просмотров: 42630

Жилко, Юрій Зіновійович — Жилко Юрий Зиновьевич — (1898, с. Головіно на Рівненщині — між 16 і 29.05.1938, Полтава) — поет, журналіст, педагог.

Народився в сім'ї лісника. Рятуючись від війни, родина в 1915 р. переїхала до Полтави. Тут Ю. Жилко закінчив гімназію й історико-філологічний факультет Полтавського інституту народної освіти. Працював учителем у міських школах, читав лекції в музичному технікумі, займався журналістикою. Восени 1922 р. виступив одним із організаторів Полтавської філії Спілки селянських письменників "Плуг". Друкувався у полтавських газетах "Известия", "Голос Труда", "Червоне село", "Червоний юнак", харківському журналі "Плужанин". Писав ліричні, гумористичні та сатиричні вірші, казки для дітей. Був палким співцем інтернаціонального єднання трудящих, вітав соціалістичне будівництво. Але під впливом трагічної дійсності 1930-х рр. розчарувався в комуністичних ідеалах. Був звинувачений у антирадянській діяльності і розстріляний в травні 1938 р.

Твори: оповідання — "Чудо", "Дніпрельстан", "Беатріче" (журн. "Плужанин", 1924—1927 pp.); поезії — зб. "Полустанок" (1930 p.); вірші в періодичній пресі.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 199

Юрій Жилко. Коротке, але славне життя

Мало хто знає тепер поета Юрія Жилка. Його життя було обірване енкаведистською кулею в 40-річному віці. Обірване нізащо...

Друзі Юрія Зіновійовича, які працювали разом з ним, згадують його виняткову скромність. "Був він тихий, непомітний, весь у праці", — так характеризувала його О. В. Бєлкова: вона знала поета по роботі в Центральній, науковій бібліотеці міста Полтави. "У нашій тодішній уяві поет — це пишний чуб, замріяність... Жилко був мало схожий на поета, скоріше на рахівника", — розповідав один із учасників літературного руху на Полтавщині в середині 20-х років Марат Октябрський (справжнє прізвище — Гінце).

У трудовому списку Ю. Жилка немало різних посад, які він займав протягом 1920 – 1937 років на ниві ревіти і культури. Був він, учителем, лектором, бібліотекарем, журналістом. Лише ніде не записано, що він поет. Але ним Юрій Жилко, безперечно, був. Поетом-громадянином, співцем нових днів, який дивився "туди, де сонце". Він вірив, що воно може світити усім людям...

Юрій Жилко народився 28 лютого 1898 року в селі Головіно колишнього Ровенського повіту в сім’ї лісника. Під час першої світової війни батьки переїхали з Вільно, де тривалий час жили, до Полтави. Тут Юрій закінчив гімназію, пізніше вступив до інституту народної освіти. У Полтаві він слухав лекції професорів Багалія і Сумцова. На "відмінно" склав Жилко курс історії української народної словесності. Теорію поезії він студіював у Л. Степанова (батька відомого російського літературознавця М. Л. Степанова), а польську мову — у філолога і вченого І. Капустянського. Як свідчить сестра поета, Юрій Зіновійович студіював також європейські мови. Ці знання вплинули на культуру творчості письменника, яка була досить високою.

Свою поетичну діяльність Жилко розпочав ще на студентській лаві. З 1922 року він друкується в полтавських газетах "Известия" і "Голос Труда". Один із кращих віршів цього періоду — пісня "Перше травня". "Ставай в ряди, хто серцем юний, на свято правди і труда!" — закликав поет. Весь цей твір пройнятий пафосом розкриленої волі, поетичною схвильованістю, почуттям єдності з народом і вірою, що то шлях до правди і мети:

Вперед, вперед, орлина зграє,
До сонця вічного лети!
Новий пас день уже вітає
Огнем осяйної мети!

Восени 1922 року разом із молодими тоді літераторами Г. Епіком, І. Капустянським Ю. Жилко організовує Полтавську філію Спілки селянських письменників "Плуг". У 1923 — 1924 роках його вірші публікуються в полтавських газетах "Червоне село" і "Червоний юнак", а наступного року — в харківському журналі "Плужанин". Поет жваво відгукується на події громадського життя. 13 січня 1924 року в газеті "Червоний юнак" з’являється його "Юнацький марш" на слова "Соколи, соколи...". "Нічна зміна", "Два заповіти", "Ми" — така тематика поетичних творів Юрія Жилка середини 20-х років. Він прославляє мозолясті руки, які творять новий світ, викриває і засуджує непманів.

У той же час Жилко починає виступати як фейлетоніст. Багато його сатиричних творів з’явилося 1926 року в газеті "Робітник". Його гуморески знаходимо на сторінках харківського журналу "Службовець". Ю. Жилку належать численні твори підписані псевдонімами: Жар-Птиця, Ю. Навісний, Шестерня, Остюк (у газетах "Робітник", "Шлях Леніна", "Ударник" та ін.).

У 1925 році Юрій Жилко підготував до друку збірку віршів "Туди, де сонце". З невідомих причин вона не вийшла. Лише в 1930 у Харкові побачила світ скромна книжечка поезій під назвою "Полустанок". На обкладинці по червоному тлі під відкритий семафор мчав паровоз. У майбуття спрямовував поет свої кращі думки і сподівання. Серед двадцяти віршів, які склали цю збірочку, було багато знайомих: вони друкувалися спершу в газетах.

У творчій особистості Ю. 3. Жилка щасливо поєднувалися лірик, публіцист і сатирик. Цей "стиль" підказував час. Як лірик це був поет праці, оновлення землі, яке рбіцяли більшовики. Проникливо відтворював поет пейзажі у віршах "Місячні ночі", "Пісня Купали" та ін. Ці пейзажі, як правило, не існували в його творах без сюжетів суспільних, соціальних. Малюючи злотноволошковий степ у вірші "Літні сни", Жилко каже:

Сниться, сниться житам:
Уже там,
Де вони сонно хилились,
Крицеве серце машин
Дзвінко забилось.

Так в дусі того часу малювався індустріальний пейзаж.

Є у Жилка і рядки про кохання, сповнені щирості і непідробного почуття. Але соціальні мотиви, звичайно, переважають. У невеликих творах поет уміє малювати виразні картини і образи. Як, наприклад, у вірші "Підпасич", де яскраво вихоплено з життя кінця 20-х років один типовий епізод. Зміст його простий: колишній підпасич їде у поїзді до міста на робітфак. За якусь мить перед ним проходить усе його минуле життя. Згадує він і "безверху хатину", і себе, "що зростав, мов під тином реп’ях". Революція посадила колишнього "наймита-харпака" до "столу президії" ("то збирала комса наймитів"). Й ось уже в його руках книжка, а "увечері — любий лікнеп, в КСМ політичні години". Тепер –

Вже хлоп’я — не хлоп’я,
З його жвавий юнак.
І колеса йому:
на робфак,
на робфак...

Деякі вірші Ю. Жилка були покладені на музику композиторами В. Верховинцем (теж був репресований), І. Михайленком, Я. Левіним.

Юрій Жилко розстріляний у Полтаві між 16 і 29 травня 1938 року, місце поховання невідоме. Його творчий спадок став документом трагічної епохи 20-30-х років.

Джерело:

Полтавщина літературна