История Полтавы

Украинская вспомогательная полиция

Подробности

Просмотров: 4213

Українська допоміжна поліція (Українська поліція допоміжна; Ukrainische Hilfs-polizei) - назва охоронних з'єднань, створених для підтримання порядку серед місцевого населення під керівництвом німецьких поліційних органів на території Генеральної губернії (у т. ч. і Галичини) та окупованій території України в роки Другої світової війни.

Перші підрозділи УДП виникли наприкін. 1939 під назвою “Українська поліція” у Генеральній губернії. На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 на окупованих нацистською Німеччиною українських землях за ініціативою похідних груп ОУН та місцевих мешканців і з відома комендатур німецької армії організовувались загони української міліції. Після запровадження німецького цивільного управління в Україні осередки української міліції перейменовано в УДП або реорганізовані в охоронні загони (Schutzmannschaten).

Згідно з наказом райхсфюрера СС Г. Гіммлера від 27.7.1941 утворювались філіали УДП, підпорядковані керівникам СС і поліції окупованих східних територій. У Галичині підрозділи УДП створювались за розпорядженням уряду Генеральної губернії від 18.8.1941 на базі української народної міліції. УДП підпорядковувалась німецькій поліції порядку (Ordnungs-polizei - ORPO) та охоронній поліції (Schutz-polizei) і перебувала під політичним контролем нацистської служби безпеки (СД). Як і в інших окупованих Німеччиною країнах Східної Європи, чисельність такого типу допоміжних формувань німецької поліції в Україні не перевищувала 1% від загальної кількості місцевого населення.

У другій пол. 1941-42 у райхскомісаріаті “Україна” і на прилеглих до нього українських територіях під німецьким військовим управлінням було приблизно 14 тис. службовців УДП, у дистрикті Галичина - бл. З тис., у Генеральній губернії - понад 5 тис. чол. У кожному повіті (районі) створено повітові команди УДП, а в багатьох селах - пости УДП. Повітові команди підпорядковувались окружним командам УДП, керівники яких, у свою чергу, підпорядковувались лише окружним комендантам німецької поліції. У великих містах діяли комісаріати і пости УДП. З метою надання УДП характеру національних органів підтримання порядку її службовцям дозволялось носити синьо-жовті нарукавні пов'язки і кокарди із тризубами на шапках. Співробітники УДП були озброєні німецькою і трофейною зброєю, в основному карабінами.

У ряді випадків гітлерівські поліційні служби залучали УДП поряд з Єврейською допоміжною поліцією до антиєврейських акцій, зокрема, облав. Такі вимушені дії розходилися з переконаннями більшості особового складу підрозділів поліції та основними функціями, покладеними на УДП, головними з яких були підтримування порядку й охорона безпеки місцевих мешканців. Весною 1943 бл. 4 тис. співробітників УДП на території Волині із зброєю в руках приєдналися до частин Української повстанської армії. Невелика частина співробітників у 1944 -весною 1945 воювала у складі дивізії “Галичина” і Українського визвольного війська. Після закінчення німецько-радянської війни 1941-45 більшість із захоплених радянськими органами безпеки службовців УДП засуджено за співпрацю з німецькими окупаційними властями до смертної кари або на тривалий строк ув'язнення у концтаборах. У 1955 ті з них, хто не брав участі в каральних акціях, були амністовані.

А. Боляновський (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)