Армия Украинской Народной Республики

Армія Української Народної Республіки (Наддніпрянська Армія, Дієва Армія) - Збройні Сили УНР в період українських національно-визвольних змагань 1917-21. Процес формування української армії розпочався відразу після повалення царизму в Російській імперії в лютому 1917 та одночасно з розгортанням національно-визвольного руху в Україні. 9(22).3.1917 у Києві за ініціативою М. Міхновського відбулися перші збори українських офіцерів і солдатів російської армії, які звернулися до Тимчасового уряду з домаганнями національно-територіальної автономії України і проголосили себе Тимчасовою Українською Військовою Радою.

16.(29).3.1917 на нараді військових київського гарнізону було створено першу військову організацію - Український Військовий клуб ім.гетьмана П.Полуботка. На цьому ж засіданні ухвалено приступити до створення національної армії, розпочати формування українських добровільних полків і першому з них присвоїти назву - Перший Український козачий ім. гетьмана Б.Хмельницького полк. Одночасно з військовим клубом було утворено Український Військовий Організаційний Комітет, що мав безпосередньо займатись формуванням національних збройних сил. 10.4.1917 у Києві відбулося віче українських солдатів-фронтовиків, яке ухвалило вимагати від Тимчасового уряду створення української армії, виділення на фронті солдатів-українців в окремі військові частини, формування в тилу полків, для яких державною мовою була б українська. В квітні 1917 у Мінську утворилася Українська Фронтова Рада для військ Західного фронту на чолі з С. Петлюрою. У травні 1917, незважаючи на опір російського командування, було сформовано Український козачий ім. гетьмана Б.Хмельницького полк, командиром якого призначено сотника Д. Путника-Гребенюка, згодом - підполк. Ю. Капкана.

Визначну роль у створенні української армії відіграли Всеукраїнські військові з'їзди 1917. В травні 1917 на першому Всеукраїнському військовому з'їзді було утворено Український Генеральний Військовий Комітет, який мав здійснювати керівництво усім українським військовим рухом. Водночас зі створенням українських військових організацій і формуванням добровільних полків проходив процес українізації тих фронтових частин російської армії, що складалася переважно з українців. В царській армії на початку першої світової війни було мобілізовано не менше 4 млн. українців, які по мірі поширення українського національного руху почали вимагати від російського командування виділення їх у окремі військові частини.

В серпні 1917 українізований 34 корпус російської армії під командуванням ген. П. Скоропадського був перейменований у Перший Український Корпус, а у вересні - з 6 російського армійського корпусу сформовано Другий Січовий Запорізький Корпус (ком. ген. Мандрика). На поч. листопада 1917 українські старшини і солдати піхотного Фінляндського полку створили Гайдамацький курінь під командуванням сотн. Пустовіта. Взимку 1917-18 деякі з цих частин брали участь в боях проти більшовицьких військ на Лівобережній Україні і під час оборони Києва. Проте значна частина українських військ (16 дивізій), які не були вчасно зняті з фронту урядом УНР, були розбиті більшовиками при спробі пробитися в Україну або в атмосфері всезростаючої анархії серед частин російської армії, самодемобілізувалися.

У листопаді 1917 комендант київської воєнної округи полк. В. Павленко поклав початок створенню української гвардії, сформувавши у Києві дві сердюцькі дивізії. Наприкінці 1917 з полонених галичан у Києві був створений Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, незабаром перейменований в Курінь Січових Стрільців (з березня 1918 - полк). Ще в квітні 1917 розпочався процес утворення частин Вільного Козацтва, які наприкінці 1917-поч. 1918 вели героїчну боротьбу проти наступаючих червоногвардійських загонів, сформованих з робітників Петрограду і Москви, а згодом продовжувало партизанську боротьбу на території, окупованій більшовиками.

В листопаді 1917 для управління всіма збройними силами України було сформовано Український Генеральний Військовий Штаб. Наприкінці грудня 1917 перед початком українсько-більшовицької війни 1917-21 УНР з ряду причин політичного і організаційного характеру не мала регулярної боєздатної армії. Тільки 3(16).1.1917 на засіданні Малої Ради було прийняте рішення про створення народної армії, яке однак через опір частини пробільшовицьки настроєних членів УЦР втілювалося в життя дуже повільно. Наприкінці січня - поч. лютого 1918 на підступах до Києва розгорнулися запеклі бої з наступаючими більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, які рвалися до міста. Столицю України обороняли Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців, Помічний Студентський Курінь, курінь Вільного Козацтва, полк ім. кошового К. Гордієнка, Окремий Чорноморський Курінь, Залізничний Курінь, Автопанцирний дивізіон та ін. невеликі військові загони. Залишивши Київ, всі українські частини крім Гайдамацького Коша в р-ні містечка Ігнатівці були об'єднані в Окремий Запорізький загін під командуванням ген. А.Присовського, чим було покладено початок формуванню регулярної армії.

Після укладення Берестейського миру 1918 27.2.1918 Армія УНР при підтримці німецьких частин розпочала наступ на Київ. В боях брали участь і сформовані у німецьких та австрійських таборах з полонених українців Синєжупанників дивізія і Козацько-Стрілецька дивізія (див. Сірожупанників дивізія). В ході боїв Окремий Запорізький Корпус перейменовано у Запорізьку дивізію, а з кін. березня - у Запорізький Корпус. 2-3.3.1918 місто було звільнено українськими військами, і 7.3.1918 до столиці повернувся уряд УНР. Розвиваючи успішний наступ на Лівобережній Україні, українські частини 9.4.1918 визволили Полтаву, а 19.4 - Харків. До кін. квітня 1918 вся територія України була звільнена від більшовиків. 13.4.1918 за наказом військового міністра О. Жуковського Кримська група Армії УНР, долаючи запеклий опір ворога, розгорнула наступ на Крим. 22.4.1918 республіканські війська зайняли Джанкой, а незабаром Сімферополь і Бахчисарай. Проте подальший наступ українських військ було зупинено на вимогу німецького командування.

У період Гетьманату німецько-австрійське командування в Україні перешкоджало формуванню українських військових частин, демобілізувало Синєжупанників дивізію та зменшило до розмірів кадрів Сірожупанників дивізію, роззброїло полк Січових Стрільців. У складі української армії у цей період залишився Запорізький Корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію: Запорізький і Чорноморський Коші. В липні 1918 було сформовано Першу Сердюцьку дивізію. На 1.11.1918 українська армія нараховувала 60 тис. чоловік.

В листопаді 1918, під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського, військові сили Директорії УНР складалися з Окремого Загону Січових Стрільців, під час боїв за Київ реформованого в Осадний Корпус Січових Стрільців (див. Січові Стрільці), Запорізького Корпусу, Дніпровської дивізії, Сірої дивізії і частин першої Сердюцької дивізії. Розбивши гетьманські частини в Мотовилівському бою 1918, республіканські війська 14.12.1918 зайняли Київ.

В грудні 1918 Армія УНР, за деякими даними, досягла 300 тис. чол. До її складу входили: Запорізький корпус. Окремий Загін Січових стрільців, Дніпровська дивізія, Селянська, або Київська дивізія, Запорізька Січ, Волинська дивізія, Подільська дивізія, Полк ім. І.Франка та інші невеликі військові частини. Начальником Генеральної булави (штабу) Армії УНР був призначений полк. О. Сливинський, першим генерал-квартирмейстером (оперативні справи) - ген. Дроздовський, другим (організаційні справи) - ген. М. Какурін. Після відходу українських військ з Києва в лютому 1919 діяльність військового міністерства була припинена. Армією УНР керував від імені Головного Отамана штаб, склад якого декілька разів змінювався.

Наприкінці 1918 УНР опинилася в оточенні ворожих фронтів. З півночі і сходу в Лівобережну Україну рвалися більшовицькі армії, Українське Причорномор'я окупували війська Антанти і денікінці, на заході країни українським частинам протистояли армії Польщі і Румунії. Молода українська дипломатія не змогла шляхом переговорів ліквідувати жоден з цих небезпечних фронтів. В цих надзвичайно складних умовах командуванню Армії УНР не залишалось нічого іншого, як вести воєнні дії проти інтервентів, в усіх чотирьох напрямках. В грудні 1918 було сформовано 4 армійські групи - Лівобережну (команд. от. П. Болбочан), Північну (Правобережну: от. В. Оскілко), Південну (ген. О. Греков) і Дністрянську.

Найбільшу небезпеку для української держави становив лівобережний фронт, де з поч. грудня 1918 без оголошення війни наступали московські війська під командуванням В. Антонова-Овсієнка (див. Українсько-більшовицька війна 1917-21). В січні-лютому 1919 українські частини деякий час стримували більшовицький наступ, але під натиском в декілька разів переважаючих сил ворога були змушені відступити. 5.2.1919 частини Армії УНР після триденних кровопролитних боїв з російською Червоною армією залишили Київ. В березні-квітні 1919 Наддніпрянська Армія, ведучи важкі оборонні бої, відступила спочатку на Правобережну Україну, а на поч. травня - на Волинь і Поділля. Після п'ятимісячних боїв у грудні 1918 - травні 1919 проти більшовиків, військ Антанти і Ю. Пілсудського, в Армії УНР залишилось 15 тис. бійців. Внаслідок реогранізації, проведеної в травні 1919, Армія УНР складалася з 5 армійських груп: Січових Стрільців (5 тис.чол.), Запорізької (3 тис. бійців), Волинської (4 тис. бійців), групи полк. О. Удовиченка (1,2 тис.чол.) і групи Ю. Тютюнника (1,5 тис. бійців).

На поч. червня 1919 Дієва Армія, провівши ряд наступальних операцій проти більшовицьких військ, визволила південно-східне Поділля і вийшла на лінію Староконстянтинів-Проскурів (тепер Хмельницький) - Кам'янець-Подільський. Таким чином було створено плацдарм для виступу Української Галицької Армії, яка під тиском польських військ 16-18.7.1919 була змушена залишити територію Західноукраїнської Народної Республіки і перейти р.Збруч. В липні на поч. серпня 1919 перед походом на Київ Армія УНР нараховувала 35 тис. козаків і старшин, 177 гармат, 533 куплети, 9 бронепоїздів, 26 літаків). В більшовицькому запіллі з Армією УНР взаємодіяли повстанські загони от. Зеленого, Сокола, Павловського, Шепеля та ін. заг. кількістю 15 тис. повстанців.

В серпні 1919 бойовими діями Армії УНР і УГА в ході спільного походу на Київ і Одесу керував Штаб Головного Отамана (створений 11.8.1919). Начальником штабу було призначено ген. М. Юнаківа, його заступником - ген. В. Курмановича. 31.8.1919 українські війська увійшли у Київ. Одночасно до міста вступили частини Добровольчої армії ген. А. Денікіна. Щоб не допустити збройного конфлікту між двома противниками більшовиків, українське командування вирішило вивести свої війська з Києва і розмістило їх на південному заході від міста.

24.9.1919, прагнучи припинити антиукраїнський терор, розв'язаний блогвардійцями, і допомогти українському повстанському рухові, Директорія УНР оголосила війну Добровольчій армії. Контрнаступ Армії УНР і УГА проходив у надзвичайно важких умовах - раптово вдарили морози і в частинах спалахнула епідемія тифу. Позбавлені через блокаду Антанти ліків і санітарних матеріалів, українські армії втратили бл. 70 відсотків особового складу. Крім цього, в середині жовтня, скориставшись браком набоїв в українських частинах, денікінці прорвали фронт і захопили Брацлав, Гайсин, Тульчин. За цих умов, всупереч волі президента ЗУНР Є. Петрушевича, Начальна Команда УГА 6.11.1919 уклала у Затківцях перемир'я з Добровольчою армією. В середині листопада 1919, втративши останнього союзника, частини Наддніпрянської Армії потрапили в оточення більшовицьких, денікінських і польських військ в р-ні Чорториї і Любара. 4.12.1919 на нараді членів уряду УНР і командування армії було вирішено перейти до ведення партизанської боротьби проти окупантів. 6.12.1919 частини Армії УНР вирушили у Перший Зимовий похід (див. Зимові походи Армії УНР 1919-1920 і 1921).

Відразу після укладення Варшавського договору 1920 між Польщею і УНР польські війська 25.4.1920 розпочали наступ на Київ. Разом з польськими військами наступали частини Армії УНР у складі двох стрілецьких дивізій під командуванням полк. М. Безручка і полк. О. Удовиченка. На поч. вересня 1920 після реорганізації українські формування складалися з 7 дивізій: Запорізької, Волинської, Залізної, Херсонської, Січової, Київської, Окремої кінної та кінно-гарматного дивізіону (див. Польсько-радянська війна 1920). У сер. жовтня 1920 частини Армії УНР, що налічували 25 тис. бійців, займали позиції по лінії Шаргород-Бар-Літин. З підписанням 12.10.1920 у Ризі радянсько-польського перемир'я стратегічна ситуація для Армії УНР стала надзвичайно складною. На протязі двох наступних місяців Армія УНР, вибиваючи всі наступальні операції противника з великими для нього втратами, утримувала під своїм контролем значну частину Поділля. В серед. листопада проти українських військ більшовицьке командування кинуло значно переважаючу їх у кількісному відношенні Чотирнадцяту армію. 21.11.1920 наступ більшовицьких військ змусив українські частини відступити у Галичину, де вони були роззброєні польською владою і інтерновані у таборах для військовополонених.

Дальші воєнні дії на території України велись у формі партизанської боротьби, якою керував Повстанський штаб, очолюваний Ю.Тютюником. В листопаді 1921 частини Армії УНР здійснили партизанський рейд по Правобережній Україні - Другий Зимовий похід (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Інтерновані вояки Армії УНР після тривалого перебування у польських таборах для військовополонених (Вадовіці, Каліш, Ланцуг, Стрілків. Петриків, Щеп'юрно та ін.) поступово перейшли на становище політичних емігрантів. В 20-50-х роках значна частина колишніх козаків і старшин Армії УНР стали учасниками українських національно-патріотичних організацій, збройних формувань (УВО, ОУН, УПА), які воєнно-політичними засобами продовжували боротьбу за незалежність України.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Ссылки на эту страницу


1 Армия
[Армія] - пункт меню
2 Всеукраинские воинские съезды
[Всеукраїнські військові з'їзди] - съезды представителей украинских фронтовых частей русской армии, Черноморского и Балтийского флотов, воинских организаций
3 Красная гвардия
Красная гвардия
4 Мешковский, Евгений Васильевич
[Мєшковський, Євген Васильович] (1882—1920), подполковник РА, генерал-хорунжий Армии УНР, награжден Георгиевским оружием
5 Неелов (Палий-Неело), Борис Васильевич
[Неїлов (Палій-Неїло), Борис Васильович] (1876—1956), полковник РА, генерал-хорунжий Армии УНР, Георгиевское оружие, воспитанник ППКК (1895)
6 Огий, Яков Родионович
[Огій, Яків Родіонович] (1892—1937), военный и государственный деятель, председатель Полтавского окрисполкома (1924—1925 pp.)
7 Сикевич, Владимир Васильевич
[Сікевич, Володимир Васильович] (1870—1952), генерал-майор, украинский военный деятель
8 Сотник
Сотник
9 Стааль, Герман Фердинандович
[Стааль, Герман Фердинандович] (1870—?), генерал-майор, генерал-хорунжий, орден св. Георгия 4 ст.
10 Шинкарь, Николай Ларионович
[Шинкар, Микола Ларіонович] (?-1920), политический и военный деятель

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598