Кордуба, Мирон Михайлович

Highslide JS

Кордуба, Мирон Михайлович (псевдоніми та криптоніми — К. М.К., Кор. М., (ОО), Буковинець, Норим К., Омікрон, Фуфі та ін.; 02.03.1876 — 02.05.1947) — історик. Д-р філософії (1898), проф. (1920). Чл. Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Н. в с. Острів (нині село Тернопшльського р-ну Терноп. обл.) в сім’ї греко-катол. священика. 1893 закінчив гімназію в м. Львів. 1893-98 навч. у Львів., згодом — Віденському ун-тах. Учень М.Грушевського. 1898 захистив докторську дис. з філософії на тему: «Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві ХIII ст.» 1898-1900 — працівник б-ки Віденського університету. Від 1900 до берез. 1919 — викл. історії та географії 2-ї г-зії в м. Чернівці. Брав активну участь у громад. та політ. житті, був президентом студентського т-ва «Січ>»у Відні (1897), редактором його альманаху «Січ» (1898) та політ. час. «Україна» (1913-14). [У 1903 р. брав участь у відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві. Див. Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими - Т.Б.]. Діяльний співробітник Археогр. комісії НТШ. 1906-12 за дорученням М.Грушевського опрацьовував у архівах Бухареста (Румунія), Відня та Москви матеріали з історії Хмельниччини. За результатами роботи підготував 12-й том «Жерел до історії України-Руси» (1911). Досліджував історію Галицько-Волинської д-ви, історію козаччини, вітчизн. історіографію, спец. істор. дисципліни, зокрема історичну географію. У роки Першої світової війни співпрацював із «Союзом визволення України», друкувався в його виданнях, керував культурно-освітньою роботою серед 30 тис. укр. бранців у Зальцведельському таборі військовополонених (Пруссія). 1918 — чл. буковинського Крайового к-ту Української національної ради ЗУНР, згодом — радник посольства Західноукраїнської Народної Республіки у Відні (1918-19). У жовт. 1920 призначений екстраординарним проф. Кам’янець-Подільського держ. українського ун-ту (див. Кам’янець-Подільський державний університет), проте більшовицька окупація міста унеможливила це призначення. 1920-28 — професор Академічної гімназії у Львові. Одночасно 1921-25 — співорганізатор, проф., декан філос. ф-ту Львівського таємного українського університету.

Голова Історично-філософічної секції Наукового товариства імені Шевченка (1920-34) і чл. багатьох комісій НТШ. Від 1926 — чл. Археогр. комісії ВУАН, з 1928 — Істор. секції ВУАН, з 1927 — чл.-кор. Українського соціологічного інституту в Празі (Чехословаччина).

У берез. 1928 приїжджав до Києва, брав участь у жалобному засіданні Істор. секції ВУАН з приводу 20-річчя з дня смерті В.Антоновича (25 берез.). Після повернення до Львова оприлюднив свої враження від подорожі до УСРР, як на прикметну рису повсякденного побуту в рад. Україні вказав на «поліційну систему надзору і настирливої, дошкульної контролі приватного життя».

Був одним із авторів «Української загальної енциклопедії» (3 т., 1930—33).

У січ. 1929 — верес. 1939 — проф. історії України гуманітарного ф-ту Варшавського ун-ту (спершу — позаштатний екстраординарний, потім, з лютого 1934, — екстраординарний, з верес. 1937 — ординарний проф.). 1933 був делегатом 7-го Міжнар. конгресу істор. наук (проходив у Варшаві).

Завдяки спілкуванню з укр. (еміграційною й галицькою) та польс. політ. елітами в столиці Польщі, а також з польс. слухачами свого семінару у Варшавському ун-ті (серед них був і видатний польс. інтелектуал, речник польсько-укр. порозуміння Є.Ґедройц) налагодив контакти з тією частиною польс. інтелектуалів, які з огляду на засадничі інтереси своєї нації виступали за діалог з українцями перед обличчям імперської загрози Кремля. Не раз зустрічався зі своїм колиш. учнем по Академічній гімназії у Львові І.Кедриним-Рудницьким, у той час співредактором «Діла» (1922-39) й водночас варшавським кореспондентом цього щоденника й пресовим референтом (1925-31) Української парламентської репрезентації. І.Кедрин-Рудницький у своїх мемуарах згадує про нього як про людину, яка належить до гурту тих, хто «має почуття відповідальности за долю свого народу» і робить все, що в спромозі, щоб «долю тому народові облегшити».

Друкувався в «Biuletynie Polsko-Ukraińskim», знайшов особливий тон для викладу тем із сумного реєстру «найважливіших болячок української дійсності» у 2-й Речіпосполитій, що ними легковажила, нехтувала й водночас «спричинювала їх та помножувала польська національна політика». На шпальтах «Літературно-наукового вістника» ініціював дискусію про походження нації української, що дала поштовх вітчизн. історіософській та історіографічній думці (О.Пріцак). Публікувався у фахових європ. (нім., польс., франц.) виданнях: «Le monde slave», «Zeitschrift für osteuropäische Geschichte», «Kwartalnik Historyczny», «Przegląd Historyczny» та ін.

Від 1934 — дійсний чл. варшавського Інституту досліджень національних справ, з 1938 — почесний чл. Українського наукового інституту у Варшаві.

Листувався з І.Крип’якевичем, зокрема, у листі до нього від 3 лют. 1938 писав: «А тим часом наша продукція наукова зійшла до нулі, аж сором перед сусідами, коли від часу до часу спитають про наші новини з наукового поля. Ще 10 літ тому назад наша продукція на полі історичних дослідів перевисшала польську і чеську, а тепер зійшла до рівня білоруської. Фінансова кріза НТШ зійшлася фатально з розгромом Академії [наук у Києві] і крізою у Варш[авськім] Укр[аїнськім] Інституті, спричиненою непосильним видавництвом 16-томового Шевченка. Через те вже довгий час спочивають в редакційних теках ріжні праці без вигляду на виданнє у близшім часі […]. Та й от і я сам, хоч зовсім не належу до плідних авторів, не раз неодно написавби, колиб знав, що се матиме вигляд вийти у рідній мові на світ Божий. Але щож, до фейлєтону "Діла" не полізу зі своїми розвідками, впрочім там би їх і не приняли, як замало актуальний матеріял».

Посада проф. Варшавського ун-ту давала йому змогу репрезентувати укр. історіографію перед польс. та закордонним наук. світом, а активна участь у міжнародних конгресах дослідників історії та суміжних наук — поширювати «докладні дані про розвиток української історичної науки в усіх українських землях та за кордоном». Разом з тим він змушений був визнати силувану «екзильність» свого історіографічного доробку: «Приходиться писати для чужих і збогачувати чужі і без сього богаті літератури. Щоправда, се робить також прислугу нашій справі, і було се для мене великою сатисфакцією, що та сама Крак[івська] Акад[емія] Наук, котра перед війною признала нагороду Равіті-Ґавронському за його пасквілю про Хмельницького, тепер у своїм Słownik-у Biograficzn-ім опрацьованнє життєписів всіх Хмельницьких поручила мені і видрукувала так, як я зладив. Також прикликали мене до співучасти у т. зв. "Cambridge Edition" (англійській серії під-ручників історії різних держав), де саме ладиться виданнє "History of Poland" [т. 1, 1950]; тут я подав статтю про ґенезу і розвій козаччини аж до Переяславської умови 1654 р., насвітлюючи справу з нашого становиська. Але все ж таки приємнійше писати для своїх, ніж для чужих, хочби і у своїм дусі».

28 серп. — 4 верес. 1938 К. брав участь у 8-му Міжнар. конгресі істор. наук (відбувся у Цюриху, Швейцарія). Виголосив доповідь «Домінуюче становисько Галицько-Волинської держави на Сході Европи в другій половині 13 ст.» Окрім нього, з укр. істориків на цьому конгресі був присутнім лише Є.Перфецький.

Напередодні 8-го Міжнар. конгресу істор. наук у Цюриху відбулися наради Федерації істор. т-в Сх. Європи (Fédération des sociétés historiques de l’Europe Orientale), що об’єднувала 41 наук. т-во (у т. ч. укр. інституції — НТШ у Львові й Укр. наук. ін-т у Варшаві) з вивчення історії Сх. Європи і слов’янства. 26 серп. 1938 на заг. зборах делегати обрали виконавчий к-т федерації. К. став скарбником виконкому. Того ж року у Варшаві як 7/8-й том щорічника федерації («Bulletin d’information des sciences historiques en Europe Orientale») з’явився його розлогий огляд вітчизн. істор. літ. на рад. теренах, датований осінню 1932.

З початком Другої світової війни опинився в нім. зоні окупації. Із закриттям 1940 Варшавського ун-ту й ліквідацією Укр. наук. ін-ту переїхав до Холма (нині м. Хелм, Польща), викладав там історію в укр. г-зії. Найважливішою подією цього часу в житті К. стала публікація Українським видавництвом у Кракові його «Історії Холмщини і Підляшшя». Холмській тематиці частково присвячувалася і його брошура про останнього князя Галицько-Волин. д-ви Юрія Болеслава.

Від 1941 — дійсний чл. Українського історично-філологічного товариства у Празі.

У грудні 1941 переїхав до Львова, працював у Бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка, вчителював в укр. г-зії. З поверненням до міста рад. адміністрації був запрошений до роботи у Львів. ун-ті (нині Львівський національний університет) і 7 серп. 1944 призначений в. о. проф. історії України, а з верес. 1945 — зав. каф-ри історії пд. і зх. слов’ян. Одночасно 1944—46 був ст. н. с. Львів. від. Ін-ту історії України АН УРСР.

У повоєнні роки як представник істор. школи М.Грушевського став об’єктом морального терору, піддавався публічним інквізиціям, проте зберіг відданість науці, категорично відмовившися паплюжити пам’ять і спадщину свого вчителя.

Автор понад 500 наук. і науково-популярних праць.

П. у м. Львів. Похований на Личаківському цвинтарі.

Його неопубл. праця «Бібліографія історії України» (понад 50 тис. карток) зберігається в Інституті українознавства імені І.Крип’якевича НАН України.

Твори/праці:

Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві 13 ст., т. 1. Львів, 1900; Ілюстрована історія Буковини. Чернівці, 1906; Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого. В кн.: Науковий збірник, присвячений проф. М.Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці у Галичині (1894—1904). Львів, 1906; Венецьке посольство до Хмельницького (1650 р.). «ЗНТШ», 1907, т. 78, кн. 4; Жерела до історії України-Руси. Львів, 1911, т. 12: Матеріяли до історії української козаччини, т. 5: Акти до Хмельниччини (1648—1657); Боротьба за польський престіл по смерти Володислава IV. В кн.: Жерела до історії України-Руси, т. 12. Львів, 1911; Північно-західна Україна. Відень, 1917; Територія і населеннє України. Відень, 1918; Простір і населення України. Львів, 1921; Академик Михайло Грушевський як історик: З нагоди ювилею. «ЛНВ», 1926, кн. 12; Звязки В.Антоновича з Галичиною. «Україна», 1928, кн. 5 (30); Вражіння з поїздки до Київа. «Діло», 1928, 15 квіт., ч. 84; Найновіші теорії про початки Руси. «ЛНВ», 1929, кн. 12; В посольстві до гетьмана: Уривок із щоденника. «Літопис Червоної Калини» (Львів), 1930, ч. 10—12; Найважніший момент в історії України. «ЛНВ», 1930, кн. 6; Причинки до урядничої служби Куліша: Від губернського секретаря до надворного радника. «ЗНТШ» (Львів), 1930, т. 100, ч. 2; В обороні історичної правди. «ЛНВ», 1931, кн. 5; Ще кілька слів у справі «Найважнішого моменту в історії України»: Акад. Степанови Смаль-Стоцькому у відповідь. Там само, 1931, кн. 10; W sprawie uniwersytetu ukraińskiego we Lwowie. «Biuletyn Polsko-Ukraiński» (Warszawa), 1933, N 2 (4); Kilka dat z dziejów dążeń społeczeństwa ukraińskiego do uzyskania własnego uniwersytetu. Там само, 1934, N 4 (39); Michał Hruszewśkyj jako uczony: Wspomnienia. «Przegląd Historyczny», 1935, t. 32, z. 2; Rozwój imperjalizmu rosyjskiego. Warszawa, 1935; Brzuchowiecki (Brjuchowećkyj) Iwan Martynowicz (1623—1668); Chanenko Michal (ok. 1620 — ok. 1680); Chmielnicki Bohdan Zenobi (ok. 1595—1657); Chmielnicki Jerzy (1640 — ok. 1681); Chmielnicki Michal ( — 1620); Chmielnicki Pawel (um. po r. 1678); Chmielnicki Tymosz (1632—1653). В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 3. Krakόw, 1937; Два міжнародні історичні з’їзди в Ціріху. «Діло», 1938, 4 верес., ч. 195; La littérature historique soviétique-ukrainienne: Compte rendu 1917—1931. Varsovie, 1938; Що кажуть нам назви осель Львів, 1938; Болеслав-Юрій II: Останній самостійний володар Галицько-Волинської держави: З нагоди 600-ліття його смерти. Краків, 1940; Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині. Краків, 1941; Історія Холмщини й Підляшшя. Краків, 1941.

Література:

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923; К., 1996; Кравченко І. Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії: Акад. Грушевський і його школа після повернення з білоеміграції. «Записки Історично-археографічного інституту» (К.), 1934, № 1; Пісковий С. [Дашкевич Я.]. М.М. Кордуба та його «Бібліографія історії України». «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1963, № 6; Кедрин І. Життя—події—люди: Спомини і коментарі. Нью-Йорк, 1976; Bączkowski W. Karta z historii stosunków polsko-ukraińskich: Biuletyn Polsko-Ukraiński. «Niepodległość» (New York — Londоn), 1986—91, t. 19, 21, 24; Пріцак О. Мирон Кордуба і його життя. «Дзвін», 1990, № 7; Його ж. Мій шлях історика. В кн.: Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. К.—Кембрідж, 1991; Giedroyc J. Autobiografia na cztery ręce. Warszawa, 1994; Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті рр. ХХ ст.). К., 1994; Культурне життя в Україні: Західні землі: Документи і матеріали, т. 1. К., 1995; Антонюк Н.В. Українське культурне життя в «Генеральній губернії» (1939—1944 рр.): За матеріалами періодичної преси. Львів, 1997; Гирич І.Б. Організація М.С. Грушевським археографічної роботи у львівський період життя й діяльності (1894—1914 рр.). «УІЖ», 1997, № 1; Пріцак О. Мемуаристика Мирона Кордуби. «Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету», 1997, вип. 1; Його ж. Краєзнавча діяльність Мирона Кордуби. Там само, 1999, вип. 2; Чорній В. Заснування та перший період діяльності кафедри історії слов’ян Львівського університету ім. І.Франка. (1945—1947). «Вісник Львівського університету. Серія історична», 1998, вип. 33; Maternicki J. Warszawskie środowisko historyczne w okresie II Rzeczypospolitej. Rzeszów, 1999; Історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1940—2000). Львів, 2000; Купчинський О. З листів Мирона Кордуби до Михайла Грушевського (1927 р.). В кн.: На службі Кліо: Збірник наукових праць на пошану Любомира Романа Винара, з нагоди 50-ліття його наукової діяльності. К.—Нью-Йорк—Торонто—Париж—Львів, 2000; Рубльов О.С. З історії наукових контактів Галичини і Наддніпрянщини 1920-х рр.: відвідини УСРР львівськими істориками М.Кордубою та І.Крип’якевичем. В кн.: Історія України: Маловідомі імена, події, факти, вип. 14. К., 2001; Дашкевич Я. Мирон Кордуба зблизька. «Пам’ять століть», 2001, № 6; Федорів І. Мирон Кордуба в історії України (кінець ХIХ — перша половина ХХ ст.). Тернопіль, 2001; Зайцева З.І. Мирон Кордуба й українські наукові товариства. «УІЖ», 2002, № 6; Рубльов О. Мирон Кордуба та Іван Крип’якевич: спроба паралельних біографій у загальноукраїнському науковому контексті 1920—1930-х рр. В кн.: Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004; Юсова Н. Питання щодо «спільноруськості» Київської Русі у доробку Мирона Кордуби. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.), вип. 4. К., 2004; Листи М.Кордуби до М.Грушевського і Ф.Вовка. Запоріжжя, 2005; Великопольська У. Малознана праця Мирона Кордуби «Методольогія історії»: спроба аналізу. «Вісник Львівського університету. Серія історична», 2005, вип. 39/40; Дашкевич Я. Мирон Кордуба зблизька. В кн.: Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. Львів, 2007; Піх О.М. Картотека Мирона Кордуби «Бібліографія історії України»: структура та принципи складання. «УІЖ», 2007, № 4; Pedycz W. Myron Korduba (1876—1947). В кн.: Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku. Rzeszów, 2007.

О.С. Рубльов.

Джерело:

Енциклопедія історії України

 

Ссылки на эту страницу


1 Большой народный праздник в Полтаве
Велике народне сьвято в Полтаві // Газета "Буковина", Чернівці: чис. 92, 03.(16.).08.1903, стор. 3, чис. 93, 06.(19.).08.1903, стор. 3, чис. 97, 15.(28.).08.1903, стор. 3, чис. 99, 20.08.(02.09.).1903, стор. 3, чис. 104, 31.08.(13.09.).1903, стор. 2, чис. 106, 05.(18.).09.1903, стор. 1, чис. 107, 07.(20.).09.1903, стор. 2, чис. 109, 12.(25.).09.1903, стор. 1, чис. 110, 14.(27.).09.1903, стор. 2, чис. 110, 14.(27.).09.1903, стор. 3
2 Воспоминания юношеских дней: 1897-1906
[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972
3 Дневник Василия Кравченко
Василь Кравченко. Щоденник // Неопалима купина : літературно-художній та історичний журнал / Видавництво "Генеза" ; Інститут системних досліджень освіти України. - К. : Генеза, 1995, № 7-8, стор. 25-48
4 К открытию памятника И. П. Котляревскому
[До відкриття пам'ятника І. П. Котляревському] // Газета "Южный край", Харьков: № 7835 - 30.08(12.09).1903, стр. 2-3; № 7836 - 31.08(13.09).1903, стр. 2, 5; № 7837 - 01(14).09.1903, стр. 1-3; № 7838 - 02(15).09.1903, стр. 2; № 7844 - 08(21).09.1903, стр. 3.
5 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
6 На открытии памятника И. Котляревскому
Публікується за виданням: Андрій Жук. На відкритті пам'ятника І. Котляревському // Сучасність (література, мистецтво, суспільне життя). № 12 (36). Грудень 1963. Мюнхен. Стор. 84-94.
7 Открытие памятника И. Котляревскому в публикациях "Полтавского вестника"
[Відкриття пам'ятника І. Котляревському в публікаціях "Полтавського вісника"] // Газета "Полтавский вестник", Типография Полтавского Губернского Правления, арендуемая Д. Подземским. Редактор-Издатель Д. Иваненко. Полтава: № 207 - 24.08(06.09).1903, стр. 1-3; № 208 - 26.08(08.09).1903, стр. 1-2; № 209 - 27.08(09.09).1903, стр. 1, 2, 4; № 210 - 28.08(10.09).1903, стр. 1, 2, 4; № 211 - 29.08(11.09).1903, стр. 1, 3, 4; № 212 - 30.08(12.09).1903, стр. 1-4; № 213 - 31.08(13.09).1903, стр. 1-4; № 214 - 02(15).09.1903, стр. 1-4; № 215 - 03(16).09.1903, стр. 1-4; № 216 - 04(17).09.1903, стр. 1-4; № 217 - 05(18).09.1903, стр. 1, 2, 4; № 218 - 06(19).09.1903, стр. 1-4; № 219 - 07(20).09.1903, стр. 3, 4.
8 Памяти Ивана Котляревского
Памяти Івана Котляревского // Товариш: ілюстрований календар т-ва "Просвіта. - Львів, 1904. - Р. 3. - С. 206-213
9 Перша революція
Олександер Лотоцький. Сторінки минулого. Частина друга // Серія мемуарів, книга 3. Варшава. 1933. Стор. 276-284
10 Праздник в Полтаве
Сьвято в Полтаві // Газета "Руслан", Львів: чис. 196, 30.08.(12.09).1903, стор. 1, чис. 198, 02.(15.).09.1903, стор. 2, чис. 201, 05.(18.).09.1903, стор. 1, чис. 201, 05.(18.).09.1903, стор. 2, чис. 202, 06.(19.).09.1903, стор. 1, чис. 202, 06.(19.).09.1903, стор. 2, чис. 203, 07.(20.).09.1903, стор. 1, чис. 203, 07.(20.).09.1903, стор. 2, чис. 203, 07.(20.).09.1903, стор. 3, чис. 204, 10.(23.).09.1903, стор. 2, чис. 204, 10.(23.).09.1903, стор. 3, чис. 205, 11.(24.).09.1903, стор. 2, чис. 205, 11.(24.).09.1903, стор. 3, чис. 208, 14.(27.).09.1903, стор. 3, чис. 209, 16.(29.).09.1903, стор. 1, чис. 209, 16.(29.).09.1903, стор. 2, чис. 210, 17.(30.).09.1903, стор. 1, чис. 210, 17.(30.).09.1903, стор. 2, чис. 211, 18.09.(01.10).1903, стор. 1, чис. 211, 18.09.(01.10).1903, стор. 2
11 Праздник Котляревского в Полтаве
Сьвято Котляревского в Полтаві // Газета "Діло", Львів: чис. 143-28.06.(11.07.).1903, стор. 2, чис. 180-12.(25.).08.1903, стор. 3, чис. 195-30.08.(12.09.).1903, стор. 1, чис. 195-30.08.(12.09.).1903, стор. 2, чис. 198-03.(16.).09.1903, стор. 1, чис. 198-03.(16.).09.1903, стор. 2, чис. 199-04.(17.).09.1903, стор. 1, чис. 202-09.(22.).09.1903, стор. 1, чис. 202-09.(22.).09.1903, стор. 2, чис. 203-10.(23.).09.1903, стор. 1, чис. 261-18.11.(01.12.).1903, стор. 3
12 Праздник украинской интеллигенции [к открытию памятника И. П. Котляревскому]
[Свято української інтелігенції (до відкриття пам'ятника І. П. Котляревському)] - Ефремов Сергей // Киевская старина. - 1903, 10, с. 168-202
13 Україна на переломі, 1657-1659
Вячеслав Липинський. Україна на переломі, 1657-1959. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. / Історичні студії та монографії; т. 3 – Відень ; Київ : Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України ("Дніпросоюз"), 1920. – 304 с.
14 Фотография со многими неизвестными
[Фотографія з багатьма невідомими] - Юрій П'ядик // Вітчизна. 1989, № 2. Стор. 194-205

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235