История Полтавы

Антонин (Грановский, Александр Андреевич)

Подробности

Просмотров: 54013

Антонін (Грановський, Олександр Андрійович) (21.11.1865, с. Хорішки Кобеляцького пов. Полтавської губ., тепер Козельщинського р-ну Полтавської обл. – 01/14.01.1927, м. Москва, Росія) – церковний діяч, митрополит.

Нар. в сім’ї псаломщика. Закінчив Полтавську духовну семінарію і Київську духовну академію (1891). Магістр богослов’я (1902). Студентом у 1890 прийняв чернечий постриг. Після закінчення академії уведений у сан ієромонаха і призначений пом. інспектора академії. Потім займав посади доглядача Московського (1891) і Києво-Подільського (1893) духовних училищ, інспектора Тульської семінарії (1895), викладача Холмської семінарії (1897). 1898 уведений у сан архімандрита і призначений ректором Благовіщенської (на Амурі) духовної семінарії. З 1899 – цензор (з 1901 – старший цензор) С.-Петербурзького духовного цензурного комітету. З 1903 – єпископ Нарвський, вікарій С.-Петербурзької єпархії. Співчутливо ставився до революційного руху. Входив до комісії з вироблення правил щодо свободи друку в Росії. У 1906 за відмову поминати у богослужінні імператора Миколу II як «самодержавнійшого» був увільнений з пенсією в 1000 руб. з місцеперебуванням у Троїце-Сергієвій пустині, а потім у Троїце-Сергієвій лаврі. У груд. 1913 призначений єпископом Владикавказьким і Моздокським. У січ. 1917 вийшов на спочинок за хворобою.

З початком Лютневої революції 1917 примкнув до обновленців, як їхній представник взяв участь у Всеросійському помісному соборі 1917–1918. Після собору залишився жити в Москві у Заіконоспаському монастирі без призначення. У 1920–1921 з А. листувалися представники ВПЦР, запрошуючи переїхати в Україну. На церковному з’їзді Київщини (трав. 1921) А. обрано заст. київського митрополита, однак до Києва він так і не прибув. 1922 очолив одну з течій обновленського руху – «Церковное возрождение», ставши її першим архієреєм. Налагодив видавництво однойменного журналу. У сані митрополита головував на Всеросійському з‘їзді ВЦУ в Москві (лип. 1922) та першому засіданні Всеросійського помісного собору (трав. 1923). 15.04.1924 патріарх Тихон заборонив А. священнослужіння і віддав до церковного суду.

А. належав до найосвіченіших російських ієрархів свого часу. Був знавцем мов, зокрема, давньоарабської й єврейської. Здійснив учений подвиг, відновивши текст книги пророка Варуха за першоджерелами. Ініціював велику кількість літургічних новацій, негативно сприйнятих більшістю сучасників.

Тв.: Киево-Подольская Успенская соборная церковь: историко-статистическое исследование. – К., 1891; Книга пророка Варуха. – СПб., 1902; Гнев Божий: Из слова Преосв. Антонина епископа Нарвского после панахиды по воинам, павшим при защите Порт-Артура (Произнесено в СПБ в Казанском соборе) // РП. – 1905. – № 3–4; Над пролитой кровью (о событиях 9 января 1905 года) // РП. – 1905. – № 6; Над бездною (о 9 январе) // РП. – 1905. – № 6; Речь к рабочим Путиловского завода // РП. – 1905. – № 6; Я есмь Альфа // РП. – 1905. – № 44); О наградах; Доклад о замене старого календарного стиля новым // Вестн. Всеросс. Союз. общ. др. апост. Церкви. – 1923. – № 1.

Літ.:  Павловский, 1912. – С. 10; Павловский, 1914. – С. 126-127; Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории русской церковной смуты. – М., 1996; Цыпин В. История Русской Православной Церкви. 1917–1997. – М., 1997; Архивы Кремля: В 2 кн. – Кн. 1: Политбюро и церковь. 1922–1925. – М.-Новосибирск, 1997; Іменний Звід…, 2005. – С. 55-57.

О. А. Білоусько

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

Фотография - http://ru.wikipedia.org/wiki/Антонин_(Грановский)

Антонин, епископ Владикавказский (в миру Александр Андреевич Грановский) род. 21 ноября 1865 г., в с. Хорошках, Кобелякского уезда, сын псаломщика. По окончании Полтавской духовной семинарии был отправлен в Киевскую духовную академию, где 22 февраля 1890 г. принял монашество. В 1891 г. окончил академию и назначен 16 августа того же года помощником инспектора той же академии. В этом же году был назначен смотрителем Московского Донского духовного училища, где пробыл до 1893 г., когда был перемещен на ту же должность в Киево-Подольское духовное училище. В 1895 г. инспектор Тульской семинарии, в 1897 г. преподаватель Холмской семинарии, а через год возведен в сан архимандрита и назначен ректором Благовещенской семинарии. В следующем 1899 г. цензор Спб-го духовного цензурного комитета, а в 1901 г. старший цензор. 15 января 1903 г. утвержден в степени магистра богословия. 22 февраля 1903 г. ему повелено быть епископом Нарвским, третьим викарием С-Петербургской епархии (со 2 марта 1903 г. епископ). 10 мая 1904 г. второй викарий той же епархии, а 31 октября 1905 г. первый викарий. 8 февраля 1908 года был уволен, по болезненному состоянию на покой, с пенсией в 1000 р. и местопребывание назначено в С.-Петербургской епархии, в Троице-Сергиевой пустыни. С 22 декабря 1913 г. епископ Владикавказский.

Источник:

Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.126-127