История Полтавы

Хрущов, Никита Сергеевич

Подробности

Просмотров: 50704

Хрущов, Микита Сергійович (5(17).4.1894-11.9.1971) - відомий партійний і державний діяч СРСР, генеральний секретар ЦК КПРС (1953-64).

Н. у с. Калинівці Курської губ. (тепер Дмитрівського р-ну Курської обл., Російська Федерація) у селянській сім'ї. У 1908 сім'я переїхала у Донбас, де оселилася неподалік від Юзівки (тепер Донецьк). У 1908 X. почав працювати слюсарем на заводі, потім - на шахтах Донбасу. У 1912-16 брав участь у робітничих страйках. У 1917-голова місцевої ради робітничих депутатів. У 1918 вступив у більшовицьку партію. У 1918-20 брав участь у громадянській війні. Протягом 1922-25 навчався на робітфаці Юзівського гірничого технікуму, 1929-30-у Московській промисловій академії. У 1920-28 - на партійній роботі в Донбасі, у 1928-29 - у Харкові та Києві. З 1931 - партійний функціонер у Москві. З 1935 - перший секретар Московського міського та обласного комітетів ВКП(6). З січня 1938 (з перервами у квітні-листопаді 1947) до грудня 1949 - перший секретар ЦК Компартії України. Під час німецько-радянської війни 1941-45 - член військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. У 1943 X. було присвоєно звання генерал-лейтенанта. З лютого 1944 - Голова Раднаркому (згодом - Ради Міністрів) України, а в грудні 1944 - перший секретар ЦК КП(б) України. З грудня по березень 1949 - секретар ЦК і перший секретар Московського обласного комітету партії. З березня 1953 - секретар, з вересня 1953 до жовтня 1964 - перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958-64 - Голова Ради Міністрів СРСР. З 1934 - член ЦК ВКП(6), 1938-39 - кандидат у члени Політбюро, з 1939 до 1952 - член Політбюро, з 1952 до 1964 - член Президії ЦК КПРС.

Історична роль X. є дуже суперечливою. Сучасники відзначали прагнення X. вирішувати масштабні проблеми, його бурхливу енергію, настирливість, яка межувала з грубістю. З іменем X. пов'язані широкомасштабні кампанії освоєння цілинних земель та повсюдного запровадження кукурудзи як “цариці полів”; “промивання мізків” радянській інтелігенції; продовольча криза поч. 1960 років; третя програма Комуністичної партії (прийнята у 1961 на 22 з'їзді КПРС), що поставила завдання побудови комунізму за 20 років; Карибська криза (жовтень 1962), яка ледве не призвела до початку атомної війни. Проведена за X. реформа шкільної освіти (1958) відкрила двері для прискореної русифікації неросійських республік, у першу чергу - Української РСР Найбільшою заслугою X. були викриття культу особи Сталіна, що дало можливість реабілітувати сотні тисяч колишніх жертв тоталітарного режиму в СРСР (реабілітація не поширювалась, однак, на засуджених за антирадянську і націоналістичну діяльність), та відносна лібералізація радянської системи у другій пол. 1950 - першій пол. 60-х років (т. зв. “відлига”). За ініціативою X. почалося скорочення озброєнь, відбувся перехід на п'ятиденний робочий тиждень, збільшилися масштаби виробництва легкої промисловості та житлового будівництва. X. пробував реформувати радянську адміністративну систему шляхом ліквідації галузевих міністерств й заміни їх територіальними органами управління (раднаргоспами, 1957) і введенням принципу ротації (регулярної заміни) партійного та державного керівництва. Усі реформи X. зазнали невдачі, що наочно продемонструвало принципову неможливість реформування радянської системи.

Значна частина життя X. була безпосередньо пов'язана з Україною. Стрімка партійна кар'єра X. у 1920-30-х роках була можлива завдяки підтримці Л. Кагановича і Й. Сталіна, які довіряли йому як виконавцю лінії Компартії в Україні та Москві. X. відповідальний за репресії та чистки 1930-40 років в Україні, зокрема за каральні дії спецпідрозділів МВС-МДБ проти цивільного населення західноукраїнських земель під час боротьби з формуваннями ОУН-УПА. Разом з тим під час голоду 1946—47 в Україні X. доповідав Й. Сталіну про неможливість виконання планових поставок зерна з України та просив допомоги з державних запасів. За це був усунутий з березня по грудень 1947 з поста першого секретаря ЦК КП(б)У і замінений Л. Кагановичем (за ін. версією, усунення X. було пов'язане з його невдачами у придушенні повстанського руху в Західній Україні). Піднесення X. після смерті Сталіна та його перемога у боротьбі з колишніми соратниками (Л. Берією, Г. Жуковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим та ін.) стали можливими завдяки підтримці української партійної та державної еліти, з якою X. єднали старі зв'язки. Це, в свою чергу, призвело до появи вихідців з українського істеблішменту на всесоюзній арені в період перебування X. у Кремлі. Одночасно критика X. українського керівництва спричинила виникнення опозиції у середовищі вищих партійних і державних функціонерів (М. Підзорний, Ю. Шелест та ін.), які відіграли важливу роль в усуненні X. та приходу до влади Л. Брежнєва. Помер у Москві. Похований на Новодівочому кладовищі.

М. Рожик (Львів).

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua