История Полтавы

Мстислав (Скрипник, Степан Иванович)

• 

Подробности

Просмотров: 86630

Мал. В. М. Брикульця

Мстислав (Скрипник, Степан Іванович) (10.04.1898, м. Полтава – 11.06.1993, м. Гремсбі, Онтаріо, Канада) – церковний діяч, патріарх.

Батько С. Іван Опанасович походив із старовинного козацького роду, мати Маріанна Василівна – з родини Петлюр. Охрещений Ф. Булдовським у Воскресенській церкві м. Полтава.

Навчався у Полтавській чоловічій гімназії, закінчив Оренбурзьку офіцерську козачу школу. Ще гімназистом брав участь у нелегальних гуртках учнівської молоді, великий вплив на зростання національної свідомості справив дядько – Симон Петлюра. У роки революції М. перейшов до українських військових частин. У 1919 – ад’ютант С. Петлюри. 1920 разом з ін. військовиками УНР інтернований у таборі в Каліші.

З 1921 до 1941 перебував на окупованій Польщею Волині. Працював у системі кооперації, навчався у Вищій Варшавській школі політичних наук, був депутатом польського парламенту від Волині (1930–1939), членом президії товариства ім. П. Могили у Луцьку, гол. товариства «Українська школа» у м. Рівне. Водночас брав активну участь в українському православному русі, неодноразово обирався членом єпархіальних церковних рад на Волині та Холмщині, а також митрополітарної ради, очолюваної митрополитом Діонісієм. Як депутат польського сейму протестував проти насильного окатоличення православних українців. З приходом гітлерівців, сподіваючись на відродження національної державності, очолив «Українську Раду Довір’я», редагував газ. «Волинь». Із перших днів окупації перебував під наглядом нацистських спецслужб. Після розпуску «Ради Довір’я» зосередив основну увагу на проблемі розбудови УАПЦ. Після смерті дружини прийняв чернечий постриг і 14.05.1942 в Андріївському соборі Києва висвячений на єпископа Переяславського УАПЦ. Перебував у м. Київ як заст. єпископа Ніканора (Абрамовича). Завдяки зусиллям М. до УАПЦ приєднались Полтавська та Харківська єпархії. У черв. 1942 відвідав Переяслав, Кременчук, Лубни, Хорол, Миргород, Полтаву, Харків. Лише у Полтаві у лип. 1941 висвятив бл. 20 священиків, брав участь у вид. діяльності Полтавської Єпархіальної Ради. За допомогою Українського Червоного Хреста роздобув папір для друкування євангелія та молитовника.

Активна діяльність М. з організації українського церковного життя викликала негативну реакцію з боку нацистів. Наприкінці верес. 1942 єпископу було наказано залишити м. Київ і не з’являтись на правому березі Дніпра. М. знехтував забороною і взяв дієву участь у нелегальному Луцькому Соборі єпископів УАПЦ (04.10.1942). Послідовно дотримувався ідеї єдності українського православ'я, був одним з ініціаторів переговорів з представниками Автономної Церкви. Взяв участь у підписанні в Почаївській лаврі «Акту поєднання» 08.10.1942. Після цього був заарештований і примушений до переїзду на Лівобережжя – до Чернігова і Прилук.

Напередодні наступу радянських військ виїхав спочатку до Луцька, а згодом – до Польщі. З 1944 до 1946 – єпископ УАПЦ у Німеччині. Весною 1947 Собором єпископів УАПЦ піднесений до сану архієпископа. Того ж року обраний архієпископом Вінніпега і всієї Канади УГКЦ. З 1950 – архієпископ гол. консисторії і заст. митрополита УПЦ у США.

Великим досягненням М. стала побудова «Українського Єрусалима» в Бавнд-Бруці біля Нью-Йорка, де церква спромоглася придбати собі велику ділянку. Відтоді тут постав осередок усього українського церковного життя в США. Сюди було перенесено консисторію та ін. духовні установи. 10.10.1965 у Бавнд-Бруці постав величний храм: Церква-Пам’ятник (арх. Юрій Кодак), а біля нього відкрито український пантеон – православний цвинтар, на якому знайшли вічний спочинок визначні українські діячі (урядовці, вчені, письменники, митці). До комплексу також увійшли: музей, б-ка, архів, видво з власною друкарнею, українська православна семінарія св. Софії. Поряд із розбудовою комплексу М. проводив активну громадську і політичну діяльність. Його полум’яні статті, протести і звернення в обороні автокефалії та захисту політв’язнів упродовж десятиліть поширювалися по всьому світу. Його слова сіяли зерна патріотизму, підтримували зневірених. М. став для багатьох співвітчизників символом нескореності українського духу. Багатолітню діяльність М. високо оцінив надзвичайний Собор УАПЦ 1969, на якому М. одностайно обрано митрополитом. З властивою йому енергією керував життям УАПЦ в Європі, Австралії та Північній Америці. Коли ж настав час – благословив третє відродження УАПЦ в Україні 1989. Саме в автокефальній церкві М. убачав символ і гарантію незалежності України.

05–06.06.1990 на Всеукраїнському Соборі духовенства і мирян був обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ (інтронізований 18.11.1990 у храмі св. Софії у Києві). М. став не тільки першим патріархом в Україні, а й найстаршим за віком патріархом, з найбільшим часом перебування у сані архієрея в історії християнської церкви. Патріарх був щедро обдарований світлим розумом і чудовою пам’яттю. Людей притягувала його простота і щирість при спілкуванні. У цьому пересвідчилося чимало віруючих Полтави під час зустрічей із святійшим у приміщенні обл. філармонії (трав. 1991), міській раді, урочистого церковного служіння в Успенській церкві на Соборному майдані (19.12.1992). Патріарх був глибоко переконаний що УПЦ «заслужила своїм мучеництвом на повагу та пошану. І треба далі усім миром старатися, аби розбудувати цю криницю, яка дає дуже чисту воду для більшої сили і наснаги». У своїх промовах він закликав християн до діалогу й порозуміння.

Пом. у 95-річному віці. Похов. у храмі св. ап. Андрія в Бавнд-Бруці, США.

У м. Полтава у 1995 р. відкрито меморіальний музей патріарха Мстислава.

Літ.: Степовик Дм. Патріарх Мстислав: Життя і архіпастирська діяльність. – К.: Мистецтво, 2007. – 448 с.: іл.

Т. П. Пустовіт

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

 

Скрипник, Степан (церковне ім'я - Мстислав; 10.4.1898 - 11.6.1993) - Глава Української православної автокефальної церкви, патріарх Київський і всієї України.

 Н. у Полтаві. Племінник С. Петлюри. Закінчив Першу класичну гімназію у Полтаві, брав участь в нелегальних гуртках української молоді. У роки Першої світової війни 1914-18 навчався у козачій офіцерській школі в Оренбурзі. С. брав участь в українських визвольних змаганнях 1917-21. У 1917 поранений, після одужання призначений дипломатичним кур'єром, а згодом - старшиною для особливих доручень Головного Отамана С. Петлюри. На поч. 1920 років перебував у таборі для інтернованих у Каліші (Польща). Згодом працював у кооперативних установах Галичини і Волині.

У 1930 роках належав до провідних членів Волинського українського об'єднання, навчався в Школі політичних наук у Варшаві. В 1930 обраний послом польського сейму, захищав національні права українців у Польщі. Брав участь у церковному та громадському житті Волині й Холмщини. У 1930 роках С. представляв мирян у єпархіальних радах, був членом Митрополичої ради на чолі з митрополитом Діонісієм, ініціатором і головою товариства “Українська школа” у Рівному. У 1940 С. обрано заступником голови Холмської єпархіальної ради, очолюваної митрополитом Іларіоном. У квітні 1942 прийняв сан священика, згодом - чернецтво, у травні 1942 висвячений на єпископа Переяславського УАПЦ.

Під час радянсько-німецької війни 1941—45 перебував на українських землях, заарештований гітлерівцями і на півроку ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук. З 1944 жив у Варшаві, згодом переїхав до Словаччини, пізніше - до Німеччини. Очолював православні єпархії в Гессені і Вюртенберзі.

Восени 1947 С. виїхав до Канади і був обраний Первоієрархом Української греко-православної церкви як єпископ Вінніпезький і всієї Канади. У 1949 став на чолі УПЦ в Америці і почав добиватися об'єднання з єпархією архієпископа І. Теодоровича, чого домігся у 1949 на соборі в Нью-Йорку. Владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а С. - заступником митрополита і головою Консисторії. Збудував постійні приміщення Консисторії у Саут Баунд Бруку (штат Нью-Джерсі), заснував друкарню і бібліотеку, духовну семінарію Святої Софії. Заходами С. розпочато видання журналу “Українське православне слово”.

З 1965 (в ін. 1969) після смерті митрополита Никанора очолив УАПЦ у США та діаспорі в Європі та Австралії. У жовтні 1965 стараннями С. відкрито церкву-пам'ятник мученикам за свободу України, створено музей. В листопаді 1963 і 1971 зустрічався з Константинопольським патріархом, ознайомив його з становищем в УПЦ, ставив питання визнання і повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686.

05.06.1990 обраний першим патріархом Київським і всієї України УАПЦ.

Помер в канадському містечку Грісбі. Похований у Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі, США).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

 

Скрипник Степан, фото 1970-х років
(фото з зібрання С. Білоконя)

Скрипник Степан (патріарх Мстислав) (10.04.1898-11.06.1993) - хорунжий Армії УНР.

Народився у Полтаві, закінчив Полтавську гімназію.

У березні 1918 р. вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918— 1919 рр. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920—1921 рр. був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР.

З 1923 р. перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук. У 1931—1939 рр. був послом до Варшавського сейму (від Волинського Українського об'єднання). У 1940 р. — повітовий інспектор у м. Хельм.

У 1942 р. прийняв постриг, ставши ченцем, був хіротонізований на єпископа Української православної церкви. У 1942-1943 рр. - переяславський єпископ УПЦ. Був заарештований гестапо.

З 1944 р — на еміграції у Західній Європі. У 1944-1946 рр. — єпископ УАПЦ у Німеччині. З 1947 р. жив на еміграції у Канаді. Був обраний правлячим єпископом Української греко-право-славної церкви. З 1950 р. жив у США, очолював УПЦ. 30.10.1989 р. був проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.

У 1992 р., після проголошення незалежності України, повернувся на Батьківщину та передав бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР (нині зберігається у Музеї Збройних сил України).

Джерела:

Біографічний довідник до історії українців Канади. Вінніпег. - 1986. - С 582

Джерело:

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007. - 536 с.: іл. Стор. 408-409