История Полтавы

Ковалив, Лев Борисович

Подробности

Просмотров: 38488

Ковалів, Левко Борисович (18.12.1894 - 26.10.1937) - український політичний і державний діяч.

Н. у Харкові. Навчався у Виборзькому комерційному училищі, з 1913 - у Київському комерційному ін-ті. В цей час був активним членом української студентської громади, згодом вступив до групи українських соціал-революціонерів. 31915 співпрацював у ж-лі "Боротьба". Внаслідок переслідувань російською владою змушений переїхати до Полтави, де працював інспектором у Полтавському губернському земстві. З поч. квітня 1917 К. - один з провідних членів Української Партії Соціалістів-Революціонерів, член ЦК партії. Входив до складу Української Центральної Ради. В січні-травні 1918 входив разом з Г. Михайличенком, О. Шумським, А. Приходьком, А. Заливчим, П. Любченком, Ю. Мазуркевичем, М. Литвиненком, Ф. Матіяшем та ін. до лівого крила партії. В березні 1919 став одним з ініціаторів створення Української Партії Соціалістів-Революціонерів (комуністів), очолював роботу підпільної контррозвідки. З приходом більшовиків К. активно співпрацював з ними. Після захопленням Києва денікінцями переїхав до Москви. В 1919 разом з Г. Гриньком вів переговори з керівниками Комінтерну про визнання партії єдиною комуністичною організацією в Україні. В 1919 К. редагував ж-л "Український Комуніст" (вийшов один номер у листопаді 1919) та газету "Пролетарська боротьба" (разом з І. Косачем та О. Шумським). У грудні 1919 К. підписав з КП(б)У угоду про співпрацю, однак в березні 1920 виступив проти злиття боротьбістів з більшовиками. З лютого 1921 К. - заступник наркома закордонних справ УСРР. У березні 1921 обраний членом ВУЦВК. У листопаді 1921 вийшов з КП(б)У і переїхав до Києва. Займався науковою роботою в галузі фототехнічних процесів та технікою кольорової фотографії. В середині 1920-х рр. повернувся до Харкова, очолив Українську філію товариства "Радіопередача". З поч. 1930-х рр. навчався в аспірантурі Московського фізико-хімічного інституту ім. Карпова, згодом - співробітник цього інституту.

05.11.1934 К. був заарештований у Харкові, звинувачений у причетності до контрреволюційної боротьбістської організації, яка нібито готувала замах на Й. Сталіна. Проходив по "Справі боротьбистів" разом з М. Полозом, Г. Епіком, М. Волобуєвим, В. Поліщуком, В. Підмогильним, М. Кулішем та ін. (всього 17 чол.). Під час слідства і на суді тримався особливо стійко, категорично відкидав всі звинувачення. В березні 1935 К. був засуджений до 10 років таборів (за ін.дан., до розстрілу, який був замінений на 20 років таборів). 26.10.1937 розстріляний у Бамлагу за постановою особливої трійки НКВС по Далекому Сходу. Реабілітований в серпні 1956.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Ковалів, Левко Борисович (18 (06).12.1894—26.10.1937) — політ. та громад. діяч, публіцист, журналіст, учений.

Н. в м. Харків у дворянській родині. Закінчив реальне уч-ще в Санкт-Петербурзі, там же навч. в комерційному уч-щі, а від 1913 — у Київ. комерційному ін-ті. Чл. Укр. студентської громади, Київ. групи укр. соціалістів-революціонерів. Від 1915 — інструктор с.-г. кооперативу Полтав. земства. 1917 — один із фундаторів Української партії соціалістів-революціонерів, чл. ЦК УПСР (1917—18), делегат Всеукраїнського національного конгресу 1917, чл. Української Центральної Ради. Заст. голови Полтав. земської управи і заст. губернського комісара. Депутат Всеросійських установчих зборів, делегат Першого Всеукраїнського з’їзду рад 1917 в Києві. В УПСР — один із кер. лівого крила, чл. Лівобереж. бюро, голова Полтав. губернського комітету. Після розколу УПСР (трав. 1918), серед ініціаторів якого був К., — чл. ЦК, один із лідерів УПСР (боротьбистів). Один з організаторів парт. протигетьман. підпілля — кер. контррозвідки УПСР(боротьбистів), а на офіц. рівні — гласний Полтав. міськ. думи. Співпрацював із більшовиками. 1919 — чл. виконкому Київради, колегії Київ. ЧК, ВУЦВК. За Денікіна режиму в Україні 1919—1920 — чл. Закордонного бюро УКП (боротьбистів), вів переговори з В.Леніним, Г.Зінов’євим та ін. кер. РКП(б) про вступ УКП (боротьбистів) до Інтернаціоналу Комуністичного. У Житомирі редагував газ. «Пролетарська боротьба». При злитті Української комуністичної партії (боротьбистів) з КП(б)У увійшов до останньої, поділяючи гасло УКП(б): «Віллємось, розіллємось і заллємо КП(б)У». Від лют. 1921 К. — заст. наркома закордонних справ УСРР, від берез. — чл. ВУЦВК. У листоп. 1921 вийшов з КП(б)У і РНК УСРР, мотивуючи цей крок хворобою та бажанням віддатися наук. діяльності. Працював у Києві, вивчаючи фотохімічні процеси. Піонер кольорової фотографії та радіомовлення в Україні. 1925—26 — голова Укр. філії т-ва «Радіопередача», 1928—29 — редактор «Універсального журналу», ж. «Фото для всіх», фундатор «Техно-мистецької групи А», автор наук. праць і наук.-популярних книг, художник, шахіст, знавець кількох іноз. мов. Від 1930 — аспірант у Харкові, потім у Моск. фіз.-хім. ін-ті ім. Карпова, від січ. 1934 — старший хімік цього ін-ту. 5 листоп.

1934 в Харкові заарештований органами НКВС УСРР. Разом з ін. колишніми діячами УКП(б) та відомими українськими письменниками звинувачений у належності до «Об’єднання українських націоналістів». Єдиний із заарештованих у цій справі не визнав провини і не назвав слідчим НКВС жодного прізвища. Засуджений до 10 років таборів, ув’язнений у БАМлазі (див. Гулаг); через деякий час страчений. Реабілітований у серпні 1956.

Літ.: Юренко О. Живим у небуття: Л.Б. Ковалів. В кн.: Реабілітовані історією. К.—Полтава, 1992; Його ж. Доля боротьбистів. «Рада» (К.), 1992, 27 листопада; Його ж. Левко Борисович Ковалів. «УІЖ», 1993, № 1.

О.П. Юренко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України