История Полтавы

Косиор, Станислав Викентьевич

Подробности

Просмотров: 70186

Косіор, Станіслав Вікентійович [6(18). 11.1889-26.2.1939] - більшовицький партійний і радянський діяч.

Н. у м. Венгруві (тепер Польща). Поляк за національністю. Член комуністичної партії з 1907. У 1907-18 - учасник більшовицького руху в Донбасі і на Дону. В березні-квітні 1918 входив до складу Народного Секретаріату як народний секретар у справах фінансів. Косіор був одним з організаторів КП(б)У. В 1922-28 займав керівні посади в органах РКП(б). У 1928-38 - генеральний секретар (з 1934 - перший) ЦК КП(б)У. В липні 1932 на III Всеукраїнській конференції КП(б)У Косіор, добре знаючи незадовільне становище із забезпеченням населення хлібом, активно підтримав вимогу Л. Кагановича і В. Молотова повністю виконати значно завищенні плани хлібоздачі в Україні. За його інціативою було створено колгоспні фонди (постанова ЦК КП(б)У від 18.11.1932). Вилучення на поч. 1933 цих фондів (включно з насіневими) за директивою Й. Сталіна і В. Молотова і при безпосередній підтримці Косіора, у залік виконання плану хлібозаготівель стало однією з головних причин голодомору 1932-33 в Україні. Косіор - безпосередній організатор і виконавець політики фізичного і духовного геноциду українського народу, що проявився в ліквідації "українізації" і проведенні політики русифікації, організації штучного голодомору 1932-33 в Україні, розгортанні протиукраїнського терору, сфабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції. Косіор - одна із найзловісніших постатей в українській історії. В 1939 Косіора було заарештовано, звинувачено у приналежності до Польської Військової Організації і розстріляно.

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Косиор, Станислав Викентьевич (06(18).11.1889 — 26.02.1939), член партии с 1907 г., член ЦК с 1924 г. (кандидат с 1923 г.), член Политбюро ЦК с 13.07.30 г (кандидат с 19.12.27 г.), член Оргбюро и секретарь ЦК 01.01.26—12.07.28 гг. Родился в г. Венгруве (Польша). Поляк. Окончил начальное заводское училище. В 1917 г. комиссар Петроградского ВРК. С 1918 г. нарком финансов Украины, на подпольной партийной работе на Украине, председатель Киевского подпольного губкома партии, ответственный секретарь ВУЦИК. В 1919 — 1920 гг. секретарь ЦК КП(б) Украины. С 1920 г. член коллегии Наркомпрода Украинской ССР. С 1922 г. секретарь Сиббюро ЦК РКП(б). В 1926— 1928 гг. секретарь ЦК ВКП(б). В 1928— 1938 гг. генеральный (первый) секретарь ЦК КП(б) Украины. С января 1938 г. зам Председателя СНК СССР и председатель Комиссии советского контроля при СНК СССР. Член ВЦИК и ЦИК СССР, депутат Верховного Совета СССР 1 созыва. Репрессирован в 1938 г., арестован, военной коллегией Верховного суда СССР 26 февраля 1939 г. приговорен к расстрелу и в тот же день расстрелян. Реабилитирован военной коллегией Верховного суда СССР 14 марта 1956 г., 22 марта 1956 г. КПК при ЦК КПСС восстановлен в партии.

Источник:

Официальная справка члена ЦК Известия ЦК КПСС, 7, июль, 1990 г.

Косіор, Станіслав Вікентійович (18(06).11.1889—26.02.1939) — партійний і радянський діяч.

Н. в м. Венгрув Седлецької губ. (нині місто в Польщі) в сім’ї польс. робітника. Невдовзі родина переїхала до Донбасу. 1899 закінчив 3-класне училище при металургійному з-ді. 1904 почав працювати слюсарем. Від 1905 брав участь у робітн. страйках, 1907 вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії. 1908—11 очолював орг-цію РСДРП Донецько-Юрієвського металургійного заводу. Задля приховування нелегальної діяльності створив популярний гурток футболістів. Не раз підпадав під адм. арешти, 1911 був висланий до Катеринославської губернії. 1912—14 вів нелегальну роботу в Харкові, Полтаві, Києві. 1915 переїхав до Москви, де був заарештований і висланий на 3 роки до Сибіру. Після Лютневої революції 1917 у берез. приїхав до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), став відп. секретарем Нарвсько-Петергофського райкому РСДРП(б). Був делегатом VI з’їзду РСДРП(б), що проголосив курс на збройне повстання. Очолював діяльність більшовиків з організації опору Корнілова заколоту 1917 проти Тимчасового уряду. Після того отримав призначення комісара Військово-революц. к-ту Петрогр. ради робітн. і сел. депутатів. На цій посаді брав активну участь у здійсненні Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. На поч. 1918 виступив проти лінії В.Леніна на укладання Брестського мирного договору РСФСР з державами Четверного союзу. Разом з Г.Пятаковим і А.Бубновим перебрався в Україну, щоб очолити тут опір німецько-австрійс. військам (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) та продовжити «світову революцію» (див. Експорт революції). Від берез. 1918 — нар. комісар фінансів Народного секретаріату (першого рад. уряду в Україні). Від квіт. 1918 — чл. оргбюро зі скликання першого з’їзду Компартії України. Від серп. 1918 — на нелегальному становищі, кер. підпільного Київського к-ту КП(б)У. У берез. 1919 — груд. 1920 — секретар ЦК КП(б)У, від лип. до груд. 1919 — кер. Зафронтового бюро ЦК КП(б)У, що координувало нелегальну роботу більшовиків у тилу Добровольчої армії та Армії Української Народної Республіки. Від груд. 1920 — чл. колегії нар. комісаріату продовольства УСРР, безпосередній учасник вилучення та відправлення продовольства з України до Росії. У жовт. 1922 — груд. 1925 — секретар Сибірського бюро ЦК РКП(б). У січ. 1926 — лип. 1928 — секретар ЦК ВКП(б). Активно підтримував групу Й.Сталіна у внутрішньопарт. боротьбі за владу. Від лип. 1928 до січ. 1938 — ген. (від лют. 1934 — 1-й) секретар ЦК КП(б)У. Був рішучим прихильником ліквідації куркульства як класу. Беззастережно підтримав ініційовану Й.Сталіним суцільну колективізацію сільського господарства, що супроводжувалася виселенням «куркулів» на північ СРСР. Після провалу першої хвилі насильницької колективізації (листоп. 1929 — трав. 1930) слідом за Й.Сталіним звинуватив у помилках та «перегинах» місц. партійно-рад. працівників. У наступні роки продовжував виступати за масові депортації «куркулів» до пн. р-нів Росії та Казахстану. Один із гол. винуватців голодомору 1932—1933 років в УСРР. На відміну від В.Чубаря та Г.Петровського, ін. керівників республіки ніколи не висловлював незадоволення політикою Кремля в Україні. Проте від січ. 1933 його дії за вказівкою Й.Сталіна контролював надісланий в УСРР секретар ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У П.Постишев. Брав активну участь у репресіях проти керівників УСРР 1935—37. На XIII з’їзді КП(б)У (трав. 1937) наполягав на необхідності пошуку «ворогів радянського ладу», водночас виправдовувався за «лівокомуністичні помилки» 1918. Підписував протоколи політбюро ЦК КП(б)У, що містять рішення про виключення з Компартії репресованих керівників УРСР. У січ. 1938 був відкликаний з УСРР до Москви і призначений заст. голови РНК СРСР та головою комісії рад. контролю при РНК СРСР. У трав. цього ж року заарештований, а 26 лют. 1939 засуджений до смертної кари.

Страчений у м. Москва. Реабілітований 1956.

Літ.: Мельчин А. Станислав Косиор 1889—1939. М., 1964; О Станиславе Косиоре: Воспоминания, очерки, статьи. М. 1989; Шикман А.П. Деятели отечественной истории: Биографический справочник. М., 1997; Залесский К.А. Империя Сталина: Биографический энциклопедический словарь. М., 2000.

В.Ю. Васильєв.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України