Брюховецкий, Иван Мартынович
- Подробности
- Просмотров: 70099
Брюховецький (Бруховецький), Іван Мартинович - Брюховецкий Иван Мартынович - (р. н. невід. - 8 /18.06.1668) - державний і військовий діяч, гетьман Лівобережної України (1663-1668 рр.).
Народився поблизу Диканьки. Служив у козацькому війську. Був конюшим у Б. Хмельницького, виконував його дипломатичні доручення. Після смерті гетьмана деякий час тримався Ю. Хмельницького. У 1659 р. провів успішну агітацію за його кандидатуру на гетьманство серед запорожців. Наділений аналітичним розумом, хистом актора, оратора й публіциста, відзначався цілеспрямованістю, енергійністю, здатністю інтуїтивно відчувати настрої мас. Водночас був спритним інтриганом і цинічним демагогом. Чітко усвідомивши, що в тодішній розбурханій політичній ситуації Запорожжя залишилося єдиною авторитетною силою, за допомогою якої можна захопити владу в Україні, колишній гетьманський служка домігся обрання кошовим отаманом. а згодом "кошовим гетьманом". Вступивши в 1661 р. у боротьбу за гетьманську булаву, зумів створити собі імідж палкого поборника інтересів "черні" (називав її "святою") і борця за соціальну справедливість та громадянське примирення. Пропагована ним ідея скликання чорної ради знайшла цілковите схвалення з боку запорожців та незаможного козацтва, котрі горіли бажанням відібрати на ній у старшин посади й "доходи". Водночас І. Брюховецький постійно підкреслював свою вірність Росії, навіть пропонував царському уряду ліквідувати гетьманство. Йому вдалося заручитися підтримкою російського князя Г. Ромодановського, який з військом перебував на Лівобережній Україні, а також єпископа Методія. Своїх суперників І. Брюховецький ганьбив, обливав брудом, звинувачуючи в "зрадницьких" намірах. Врешті Москва завважила І. Брюховецького як найвигіднішого кандидата на гетьманство і забезпечила йому підтримку на виборах, керувати якими прибув князь Д. Великогагін.
На чорній раді 17-18 червня 1663 р. на околиці Ніжина в обстановці великої метушні, суперечок і кривавих сутичок запорожці нав'язали силове рішення, І. Брюховецький був проголошений гетьманом Лівобережної України. Його суперники були заарештовані й згодом страчені, а їхні прибічники вислані до Сибіру. На місце страченої й висланої старшини І. Брюховецький поставив своїх людей, які в жадобі збагачення й утисках народу перевершили своїх попередників. Обіцяні перетворення в інтересах низів суспільства не були проведені в життя. Гетьманську булаву І. Брюховецький намагався тримати за допомогою страху й жорстокостей, караючи найменший протест конфіскаціями, ув'язненнями й стратами. Популярність І. Брюховецького в суспільстві швидко падала. Цьому сприяла його відверто промосковська орієнтація. І. Брюховецький повів курс на зміцнення впливу Росії на Лівобережній Україні. Він відмовився взяти участь в чорній раді на Росаві для обрання єдиного гетьмана, зірвавши реалізацію програми П. Дорошенка. Першим із українських гетьманів у вересні-жовтні 1665 р. І. Брюховецький відбув державний візит до Москви, де йому за царським велінням було надано титул боярина, пожалувано у власність міста і села Шептаківської сотні й дозволено одружитися з дочкою князя Д. Долгорукого. Підписав Батуринські 1663 р. і Московські 1665 р. статті, які значно обмежили державні права Гетьманщини, зокрема, погодився на розміщення в козацькій державі 11,5 тис. московського війська на утриманні українського Державного Скарбу.
Політика І. Брюховецького викликала масове невдоволення українського населення. В цих умовах гетьман став потроху відходити від курсу на безумовну підтримку Росії і умов укладеного з нею договору. Він дистанціювався від заходів воєвод, почав шукати порозуміння із Запорожжям і обережно згуртовувати навколо себе незадоволених політикою Москви старшин, нарешті, ухилявся від дійових заходів проти покозачення селян і міщан.
Зрозумівши, що йому несила стримати хвилю народного гніву, і побачивши, що спалахи невдоволення загрожують перерости у великий виступ, І. Брюховецький зважився на круту зміну політичної орієнтації й очолив антимосковський рух. На поч. 1668 р. в гетьмана вже була сформована якісно нова політична програма. На зібраній 19 січня в Гадячі таємній старшинській раді він заявив про розрив з Росією і вигнання воєвод із залогами. Хоча не всі відразу повірили в щирість цих намірів, старшини підтримали гетьмана й склали взаємну присягу добиватися реалізації його програми. Майстерно провівши повстання, до середини березня 1668 р. змусив російські підрозділи майже без опору покинути територію України. У відповідь російські війська під командуванням Г. Ромодановського в другій половині квітня вторглися на Лівобережжя. В цій ситуації І. Брюховецький пішов на переговори з правобережним гетьманом П. Дорошенком, але відмовився віддати тому булаву. Загинув у таборі П. Дорошенка неподалік від Опішні, убитий юрбою. Похований у Гадячі, в Богоявленській церкві, в якій він був титарем.
Позитивною стороною діяльності гетьмана І. Брюховецького було впорядкування фінансових справ держави (в 1666 р. були скасовані усякі самовільні реквізиції й встановлені постійні податки), а також прагнення зміцнювати гетьманську владу й обмежити охлократію козацьких низів. Мав непогані полководницькі здібності, які виявилися у війні 1663-1664 рр. із правобережним гетьманом П. Тетерею і польськими військами. Деякі джерела приписують І. Брюховецькому перемогу над королем під Глуховим. Поваги заслуговує те, що І. Брюховецький спромігся переосмислити політичні погляди й набратися мужності виступити за незалежність України. Він першим проторував шлях, що його згодом повторив І. Мазепа. На думку деяких істориків, той факт, що у пам'яті свідомого українства постать І. Брюховецького посьогодні уособлює лакейське служіння Росії, тоді як І. Мазепа став символом служіння Батьківщині, є історичною несправедливістю.
Джерело:
Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 129-130
Ссылки на эту страницу
1 | Академик Орест Иванович Левицкий
[Академік Орест Іванович Левицький († 9 травня (26 квітня) 1922 року) - Василенко М. П. // К. : Юридична думка. Т. 2 - 2006. - 560 с. Стор. 169-214. |
2 | Батуринские статьи 1663 г.
[Батуринськи статті 1663 р.] |
3 | Вайнгортовские чтения - 2002
[Вайнгортівські читання] - материалы первой научной конференции |
4 | Гетман, Гетманата институт
[Гетьман, Гетьманату інститут] - высшее звено системы государственного управления в Гетманщине в 1649–1764 гг. |
5 | Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню |
6 | Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011. |
7 | Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528. |
8 | Значение полтавского боя для украинской государственности
[Значіння полтавського бою для української державности] – Андриевский Виктор. Речь на торжественной академии 10 июля 1927 г. в Украинской Станице при г. Калише // Варшава. 1927. Накладом "Табору" |
9 | Изучение истории Полтавского казацкого полка до 1917 года
[Вивчення історії Полтавського козацького полку до 1917 року] Мокляк Владимир, заместитель директора по научной работе Полтавского краеведческого музея |
10 | Кадетский корпус
[Кадетський корпус] – Микола Бутович // "Вестник". Нью-Йорк. Год XIII. Ч. 5 (127). Май 1959. Стор. 24-29; Ч. 6 (128). Июнь 1959. Стор. 19-22; Ч. 7-8 (129-130). Июль-август 1959. Стор. 19-23 |
11 | Котляревский
Кулиш П. Обзор украинской словесности. II. Котляревский. — «Основа», 1861, кн. 1, с. 235—262. |
12 | Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея. |
13 | Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина II: Наша "орієнтація" |
14 | Личности - Б
[Особистості - Б] - пункт меню |
15 | Многогрешный, Демьян Игнатьевич
[Многогрішний, Дем‘ян Гнатович] (?-?), государственный деятель, гетман Левобережной Украины (1669-1672) |
16 | Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949 |
17 | Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969 |
18 | Московские статьи 1665 г.
Московские статьи 1665 г. |
19 | На Украине. Путевые впечатления
Россиев П. А. На Украйне (К 200-летию Полтавской битвы). Путевые впечатления. — Исторический вестник, 1909, июнь. Стр. 901-965. |
20 | Поездка в Полтаву
[Поїздка у Полтаву] - А. Л. Поездка в Полтаву // Киевская старина. Ежемесячный исторический журнал. Апрель 1897 г. Стр. 67-77 |
21 | Руина
Руина |
22 | Русь-Украина и Московщина-Россия
[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916 |
23 | Самойлович, Иван Самойлович
[Самойлович, Іван Самійлович] (?—1690), политический, государственный и военный деятель, дипломат, гетман Левобережной Украины (1672—1687 гг.) |
24 | Сербин, Иван Юрьевич
[Сербин, Іван Юрійович] (?—1665), полковник Брацлавского полка |
25 | Сомко, Аким Семенович
[Сомко, Аким Семенович] (?—1663), наказной гетман Левобережной Украины (1660-1663) |
26 | Україна на переломі, 1657-1659
Вячеслав Липинський. Україна на переломі, 1657-1959. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. / Історичні студії та монографії; т. 3 – Відень ; Київ : Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України ("Дніпросоюз"), 1920. – 304 с. |