Кривенко, Евгений Иванович

Кривенко, Євген Іванович (3.02.1912 — 21.02.1960), поет

Десятки поетів писали про красу і принадність Полтави. Але не часто відчуєш таку щиру, гарячу любов до рідного міста, як у творах Євгена Кривенка. "Не могу я слышать без волненья о Полтаве..." — писав він у вірші "Ляля Убийвовк". Полтаві, де поет прожив 17 років, він присвятив багато поезій. Найбільше їх — цілий цикл — у збірці "Мечты сбываются". І написані вони після відвідання рідного міста в 1952 році.

В архіві покійного краєзнавця Володимира Самуйла зберігся напис автора на книжці "Мечты сбываются": "На память о совместных прогулках по Полтаве, которые способствовали появленню этой книги". Володимир Францович розповідав мені, як вони вдвох пройшли тоді по Пушкінській мимо колишнього індустріального технікуму, який у 1931 році закінчив Є. Кривенко, як потім стояли на Панянській горі, вдивляючись у синє Заворскля й новобудови Подолу. Поет був у задумі — здавалося, в його голові вже народжувалися нові поетичні рядки про юність, перше кохання, про улюблене місто:

Юность моя,
Песня моя, слава,
Как ти мне по-новому близка,
Все
Перетерпевшая Полтава,
Ворскла наша,
Милая река...

Повінь почуттів і спогадів, пережитих у Полтаві, розлилась чудесними віршами циклу "Улица юности моей". Ніжні, щирі слова знайшов поет для рідної Ворскли:

Над тобой в раздумье долгом
Я стою в тени ветвей.
Не Днепро ти и не Волга,
Только сердцу всех милей.

Вірш "Гора Панянка" Є. Кривенко присвятив Тамарі Залевській, з якою зустрічався тут в юності. З цієї гори видно Південний вокзал, звідки від’їжджав після закінчення технікуму до Туркменії. Дівчина не прийшла попрощатись, і дороги їх назавжди розійшлись. Через двадцять років поет прийшов на те місце, де чекав колись своє кохання...

На цю тему він написав багато хвилюючих ліричних віршів. "Как дела? В какой ты нынче роли?" (Т. Залевська стала актрисою), "Мачухи", "Зашумели, закачались клены". Всі вони, пройняті прозорим і вразливим смутком, в той же час дихають силою любові до життя, рідного краю, Полтави.

У поезії Євгена Кривенка щасливо поєднались ніжність і проникливість Єсеніна з могутніми ритмами Маяковського, якого він слухав у Полтаві. Поет сам говорив, що нема долі кращої, як

Душой быть нежным и певучим,
Неукротимым, как они.
Чтоб жить, трудиться не впустую,
Чтоб цветом цвесть, огнем гореть
И землю так любить родную,
Чтоб за нее лишь умереть.

Свою любов втілював він у кожне слово. Вона пульсує й у віршах, присвячених історичному минулому ("Среди редутов полтавских", "Герой Полтави" та ін.) Звичайно ж, ці вірші писалися в дусі сфальсифікованої історії того часу.

Є. І. Кривенко прийшов у літературу з багатим життєвим досвідом. Йому було що сказати і сказати по-своєму. Але не все, що хотів, виспівав до кінця: тяжка хвороба передчасно обірвала пісню. Роки, що минули після смерті поета, не зістарили кращі вірші його поетичних збірок "Иду к тебе" (1956), "Радость моя, Украина" (1957), "Ласточки летают высоко" (1960), "Станция Мечта" (1961), "Стихотворения и поэмы" (1965). Писав він і прозу — повісті "Ночной сигнал" (1959), "Там, где была тишина" (1960, 1973, 1982), "Наша Любушка" (1962).

Рідній Полтаві поет і письменник Євген Кривенко віддав своє любляче серце.

Highslide JS
Могила Євгена Івановича Кривенко.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua

Фото могили надав Заставенко Ігор

 

Ссылки на эту страницу


1 Личности - К
[Особистості - К] - пункт меню
2 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
3 Поэты
[Поети] - пункт меню
4 Родились в Полтаве
[Народилися у Полтаві] - пункт меню
5 Учились в Полтаве
[Вчилися в Полтаві] - пункт меню

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235