История Полтавы

Тимченко, Евгений Константинович

Подробности

Просмотров: 55439

Фото зроблено у день арешту Євгена Тимченко
 органами НКВС. 9 вересня 1938 р.

Тимченко, Євген Костянтинович (псевд. Богун; 27.10.1866, м. Полтава — 22.05.1948, м. Київ) — учений-мовознавець, історик української мови, діалектолог, лексикограф, педагог, перекладач, академік АН УРСР, член-кореспондент AH CPCP.

Народився у сім’ї чиновника. У 1889-1890 рр. — вільний слухач Санкт-Петербурзького університету. У 1891 р. переїхав до Києва; служив у київській удільній конторі, співробітничав з редакцією журналу «Киевская старина»; входив до складу літературного гуртка «Плеяда», а також до таємного товариства «Братство тарасівців», ради Всеукраїнської загальної організації, київської Старої громади, Українського наукового товариства в Києві, був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

У 1910 р. закінчив Київський університет [науковою роботою займався під кер-вом проф. В. Перетца]. З цього ж року викладав у навчальних закладах Варшави (приват-доцент, пізніше — доцент Варшавського університету). У 1911 р. склав магістерські іспити при Київському університеті; у 1914 р. захистив магістерську дисертацію на тему «Функції генітиву в південноруській мовній області», у 1915 р. обраний професором Варшавського університету; з 1918 р. — професор державних українських університетів — Київського ім. св. Володимира і Кам’янця-Подільського, з 1920 р. — Вищого УНО.

Громадський діяч доби української революції 1917-1921 рр. У 1917 р. — член Української Центральної Ради від Київщини та кодифікаційної комісії генерального секретарства судових справ. За гетьманату — член Комісії по виробленню законопроекту про заснування УАН та Комісії для вироблення української правничої термінології Міністерства юстиції Української Держави.

У 1919-1932 рр. — дійсний член УАН, керівник Постійної комісії з укладання історичного словника української мови ВУАН. З 1929 р. — член-кореспондент Академії наук СРСР. У 1930-1932 рр. — науковий співробітник Інституту мовознавства ВУАН. У 1932 р. звільнений з посади як «націоналіст». У 1938 р. заарештований за звинуваченням у «буржуазному націоналізмі»; засуджений до 5 років позбавлення волі й засланий до Красноярського краю. У 1943 р. повернувся у Київ. З 1944 р. — старший науковий співробітник Інституту мовознавства АН УРСР (на цій посаді працював до кінця життя).

Автор праць з історії української мови, підручників: «Російсько-малоруський словник» (т. 1-2, 1897-1899), «Українська граматика» (1907), «Причинки до української діалектології» (1908), «Програма для збирання діалектичних одмін української мови» (1910, у співав. з К. Михальчуком), «Українська граматика для шкіл середніх» (1918), «Вказівки, як записувати діялектичні матеріяли на українськім язиковім обширі», «Локатив в українській мові», «Номінатив і датив в українській мові», «Desiderata в справі нашого правопису» (усі — 1925), «Вокатив і інструменталь в українській мові» (1926), «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» (1927), «Акузатив в українській мові» (1928), «Одна діалектна особливість вживання морфеми „ся“» (1948) та ін. Очолював редакційну колегію видання „Історичний словник українського язика ХІV — ХVІІІ с.“ (вийшли випуски 1-2, 1930-1932). Тимченко переклав українською мовою карело-фінський народний епос „Калевала“ (1901), з французької мови — низку творів В. Гюго, М. Метерлінка, Г. Мопассана тощо.

ПРАЦІ. Монографії: «Причинки до української діалектології» (К., 1908); «Льокатив в українській мові» (К., 1925); «Номінатив і датив в українській мові» (К., 1925); «Вокатив і інструменталь в українській мові» (К, 1926); «Акузатив в українській мові» (К., 1928). Словники: «Русско-малороссийский словарь» (У 2-х т.; К., 1897–1899); «Історичний словник українського язика» (Т. 1–2; Х.–К., 1930–1932; перевидано 1985; редактор); «Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV–XVIII ст.» (У 2 кн.; К., 2002). Підручники: «Українська граматика» (К., 1907; 2-е вид. 1918); «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» (К., 1927; 2-е вид. 1930). Статті: Рід в українській мові // Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. – № 76-б, ч. 2. – 1928. – С. 125–138; Пам’яті Бориса Михайловича Ляпунова // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. – Т. 2–3. – 1946. – С. 242–248; Одна діалектна особливість вживання морфеми -ся // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. – Т. 6. – 1948. – С. 74–75.

Література: Життєпис Є. К. Тимченка (складений ним самим) // Записки Історично-філологічного відділу УАН. – 1919. – Кн. 1. – С. ХСІІ–ХСІІІ; Булаховський Л. А. Євген Костянтинович Тимченко // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. – Т. 6. – 1948. – С. 127–130; Жовтобрюх М. А. Є. К. Тимченко як дослідник української мови // Українська мова і література в школі. – 1966. – № 10. – С. 8–24; Тимченко Евгений Константинович // Булахов М. Г. Восточно¬славянские языковеды: Библиогр. словарь – Т. 3. – Минск, 1978. – С. 228–230; Жовтобрюх М. А. Євген Костянтинович Тимченко – вчений і педагог // Мовознавство. – 1991. – № 5. – С. 63–69; Кровицька О. В. Лексикографічна спадщина Є. Тимченка // Українська мова. – 2007. – № 1. – С. 74–81; Євген Тимченко – вчений і громадський діяч; Наукова спадщина Є. Тимченка як джерело мовознавчих досліджень [Добірки статей] // Українська історична та діалектна лексика. – Львів, 1996. – Вип. 3. – С. 4–188.

Джерело:

Проект "Українці в світі" - http://www.ukrainians-world.org.ua

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України - http://www.inmo.org.ua