История Полтавы

Губарь, Владимир Михайлович

• 

Подробности

Просмотров: 11461

Губарь Володимир Михайлович
(автобіографія)

Народився 4 квітня 1953 року, українець.

Батько – Губар Михайло Никифорович, українець, орденоносець, учасник Великої вітчизняної війни.

Мати – Губар (Лиманець) Марія Гнатівна, українка, лікар-ветеринар і домогосподарка.

Старший брат – Губар Петро Михайлович, українець, водій-механік.

Молодша сестра – Крутько (Губар) Людмила Михайлівна, українка, журналіст.

Дружина – Губарь (Чернова) Світлана Борисівна, росіянка, співробітник УМВС України в Полтавській області.

Донька – Губарь Тетяна Володимирівна, українка, декан соціально-гуманітарного факультету Полтавського інституту економіки і права.

Онука – Шилова Поліна Юріївна, українка, учениця 11 класу ЗСШ № 4 м. Полтави.

У 1970 році закінчив Яреськівську середню школу Шишацького району Полтавського області і вступив на архітектурний факультет Полтавського інженерно-будівельного інституту (ПІБІ).

У 1975 році закінчив архітектурний факультет ПІБІ.

З 1975 по 1977 рік обіймав посаду асистента кафедри промислових і громадських будівель.

З 1977 по 1982 рік працював асистентом кафедри архітектурного проектування.

З 1982 по 1991 рік перебував на посаді старшого викладача кафедри архітектурного проектування.

У 1990 році присвоєний учений ступінь кандидата архітектури.

У 1991 році переведений на посаду доцента кафедри архітектурного проектування.

У серпні 1992 р. став заступником декана архітектурного факультету, а в жовтні 1992 році присвоєно вчене звання доцента.

У січні 1993 року призначений виконуючим обов’язки декана архітектурного факультету, а з вересня 1994 року – деканом Полтавського технічного університету.

У вересні 1994 року був призначений завідувачем кафедри дизайну архітектурного середовища та образотворчих дисциплін та науковим керівником аспірантури зі спеціальності 18.00.02 «Архітектура будівель і споруд», одночасно працюючи деканом архітектурного факультету за суміщенням посад.

У червні 1994 року заснував і став президентом Благодійного фонду Володимира Івановича Вернадського.

З січня 1996 року продовжував працювати завідувачем кафедри архітектурного середовища та образотворчого мистецтва, а з вересня 1998 року – завідувачем кафедри дизайну архітектурного середовища (ДАС), залишаючись одночасно деканом архітектурного факультету Полтавського державного технічного університету імені Юрія Кондратюка.

З вересня 1998 року, у зв’язку з розподіленням кафедри на дві випускові, призначений завідувачем кафедри ДАС, залишаючись одночасно деканом факультету.

У вересні 2000 року, у зв’язку із закінченням терміну обрання за конкурсом, звільнений з посади декана, залишений завідувачем кафедри ДАС.

У січні 2001 року звільнений з університету за власним бажанням.

За добросовісну та плідну роботу за період з 1975 по 2001 рік отримав 10 подяк ректорату, 1985 року занесений у Книгу Пошани, а 1986 року – на Дошку Пошани, 1994 року отримав подяку Полтавської обласної державної адміністрації, а 1999 року нагороджений Грамотою Полтавської облдержадміністрації.

З січня 2001 року по травень 2002 року призначений генеральним директором ТОВ ВТК «Полтавахлібопром».

З травня 2003 року – запрошений на посаду заступника декана економіко-гуманітарного факультету Полтавського інституту економіки і права (ПІЕП) вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», а з вересня цього ж року – переведений на посаду декана соціально-гуманітарного факультету та доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за суміщенням посад.

У липні 2003 року переведений на посаду проректора з навчальної роботи та професора кафедри, а з серпня 2004 року – на посаду першого проректора і завідувача, професора кафедри дизайну та проблем довкілля.

З 2003 по 2012 рік, обіймаючи ці посади, за вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти має 3 подяки ректорату ПІЕП, нагороджений грамотою Полтавської облдержадміністрації та отримав Почесне звання Заслуженого працівника Університету «Україна» з врученням посвідчення №3 та нагрудного знака.

У 2011 році став лауреатом міської премії імені В.Г. Короленка.

Протягом 10 років є редактором міжвідомчого науково-технічного збірника «Дизайн, архітектура, образотворче мистецтво», співавтором підручника з грифом МОН України, автором 95 публікацій та 25 реалізованих архітектурних проектів.

Захоплення – поезія, журналістика, історична архітектура, спорт і рибалка.

Дивіться збірку поезій Володимира Губаря "Усмішка старості. Вірші і не тільки..."

Основні віхи життєвого та творчого шляху

Губарь* Володимир Михайлович народився 4 квітня 1953 року в с. Петрівка Хорольського району Полтавської області в багатодітній сім’ї майстра-залізничника.

* Насправді "Губар", але пізніше, під час обміну паспорта, інспектор неправильно переклав прізвище Губарь з російської на українську мову.

Батько – Губар Михайло Никифорович – українець, комуніст, пройшов трудовий шлях від бригадира ремонтної бригади залізниці до начальника транспортного цеху; учасник Великої вітчизняної війни, нагороджений Орденом Червоної Зірки і 3-ма медалями.

Мати – Губар (Лиманець) Марія Гнатівна – українка, лікар-ветеринар за фахом, виростила і виховала трьох своїх дітей – Петра, Володимира, Людмилу та двох племінників Івана і Петра – дітей старшої сестри Поліни, яка рано пішла з життя.

З 1961 по 1964 рр. Володимир навчався в Петрівській початковій школі, з 1964 по 1966 рр. – у Семенівській середній школі №2, з 1966 по 1970 рік – у Яреськівській середній школі, яку закінчив зі срібною медаллю. У п’ятому класі захопився спортом, і відтоді займався у шкільних секціях з футболу, баскетболу та волейболу. З восьмого класу і понад 18 років поспіль виступав за футбольну команду Яреськівського цукрозаводу, а також за збірну Шишацького району з футболу та баскетболу на першості Полтавської області серед трудових колективів. Пізніше виконав нормативи кандидата в майстри спорту з баскетболу та першорозрядника з футболу.

Під час навчання неодноразово був переможцем і призером районних та обласних олімпіад з хімії, української та російської літератури, конкурсів малюнку та живопису, досконало оволодів технікою різьби по дереву, як площинної, так і об’ємної. Крім малярства, займався скульптурою і чеканкою по металу, захоплювався античною архітектурою. Любов до творчості йому ще змалечку прищепив батько Михайло Никифорович, який свого часу навчався в Московському художньому інституті, добре малював, грав на трьох струнних інструментах і гарно співав. Мистецькі здібності Володимира помітили і допомогли розкрити учитель малювання художник Іван Ріпка та місцевий народний майстер-різьбяр Анатолій Сергеєв.

З легкої руки учительки російської мови та літератури Зінаїди Іванівни Онопрієнко шестикласник Володимир Губарь захопився літературою, почав писати вірші, повісті, нариси і друкуватися в районній газеті "Сільське життя" та обласній – "Зоря Полтавщини". 1969 року юний талант заслужено переміг на всесоюзному конкурсі літературних творів старшокласників "Наш современник", за що отримав у нагороду комсомольську премію. Після цієї перемоги у складі п’яти кращих поетів-початківців брав участь у творчому семінарі Спілки письменників України, виступивши з добіркою власних віршів перед відомими українськими літераторами та на всесоюзному телебаченні й отримавши рекомендації щодо вступу в інститут журналістики від Юрія Збанацького та Наталі Забіли.

Після закінчення школи юнаку було дуже складно визначитися з майбутньою професією: журналістика, образотворче мистецтво чи архітектура? І тут своє вагоме слово сказала мати, яка завжди хотіла, щоб її діти були поруч з нею. Наполегливість та прагматизм Марії Гнатівни перемогли, і тому вибір припав на Полтаву, де в інженерно-будівельному інституті щойно відкрили архітектурну спеціальність.

У 1970 році Володимир Губарь вступив до Полтавського інженерно-будівельного інституту, після закінчення якого отримав спеціальність архітектора за фаховим спрямуванням «Архітектура».

Під час навчання на 1-2 курсах особливими успіхами не відрізнявся, тому що постійно виступав за збірні команди інституту з баскетболу та футболу. Суттєво змінила його ставлення до навчання робота у студентському проектно-конструкторському бюро (СПКБ) на 3-му курсі, і на старших курсах Володимир став одним із кращих на потоці з профілюючих предметів – архітектурного проектування, конструкцій, теорії архітектури та містобудування.

На останньому курсі навчання він одружився із Світланою Черновою, яка 12 травня 1975 року народила йому доньку Тетяну і всі турботи з її виховання взяла на себе. Володимир тим часом виконував дипломний проект, який захистив на "відмінно". Після проходження двомісячних військових зборів у м. Фастові Володимир Губарь отримав військове звання лейтенанта запасу.

Трудову діяльність він розпочав 1 жовтня 1975 року на посаді асистента кафедри архітектури промислових і громадських будівель Полтавського інженерно-будівельного інституту, 1977 року переведений на посаду асистента кафедри архітектурного проектування, а 1982 року обраний на посаду старшого викладача цієї ж кафедри.

На той час до складу архітектурного факультету, першим деканом якого був к.т.н., доц. М.М. Педько, входили чотири кафедри: кафедра архітектури громадських та промислових споруд (зав. каф. – д. т. н., проф. Могилат О.Н.; кафедра архітектурного проектування (зав. каф. – доц. Шумилін О.А., пізніше – доц. Котлярова З.О.); кафедра нарисної геометрії і графіки (зав. каф. – доц. Бідний О.П.); кафедра іноземних мов (зав. каф. – к. філол. н., доц. Зернова В.К.). З приходом на посаду завідувача кафедри архітектурного проектування відомого вченого к. т. н., доц. Сергія Карповича Саркісова, який згодом захистив докторську дисертацію, на факультеті були закладені підвалини наукової школи, пожвавилася господарсько-договірна, державно-бюджетна робота, що дозволило молодим викладачам накопичити відповідні знання і досвід для вступу в аспірантуру.

Починаючи з 1986-го року В.М. Губарь був відповідальним виконавцем двох господарсько-договірних тем та брав участь ще у двох наукових роботах під керівництвом С.К. Саркісова та М.І. Калініна.

Без відриву від виробництва у період з 1983 – 1987 рр. навчався заочно і закінчив аспірантуру в Полтавському інженерно-будівельному інституті (науковий керівник – доктор архітектури, професор Саркісов С.К.)

У 1989 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Оптимизация сети и типы лечебно-профилактических учреждений в условиях сельского расселения» за спеціальністю 18.00.02 «Архітектура будівель і споруд» у Центральному науково-дослідницькому інституті експериментального проектування житла (м. Москва).

1990 року Володимирові Михайловичу був присвоєний учений ступінь кандидата архітектури, а в 1991 році він обійняв посаду доцента кафедри архітектурного проектування.

З кінця 1991 року В.М. Губарь очолює свій напрям наукових досліджень при проблемній лабораторії кафедри архітектурного проектування, яку свого часу створив С.К. Саркісов. При розробці господарсько-договірної тематики, пов’язаної з формуванням індустрії туризму і відпочинку на теренах Полтавщини в період з 1992 по 1996 рік у виконанні двох господарсько-договірних тем взяли участь молодші наукові співробітники Ж.І. Іщенко та В.В. Шулик, ст. викладач кафедри О.А. Хлюпін, відомий археолог О.Б. Супруненко, головний архітектор м. Полтави Ф.В. Квас. Згодом Ж.І. Іщенко та В.В. Шулик стали аспірантами заочної форми навчання під керівництвом В.М. Губаря, а архітектор В.В. Русін, який брав участь у розробці іншої наукової теми, – аспірантом денної форми навчання.

З 1-го серпня 1992 року Володимир Михайлович призначений заступником декана архітектурного факультету, в жовтні цього ж року йому присвоєне вчене звання доцента, а з 4 січня 1993 року він призначається виконуючим обов’язки декана архітектурного факультету.

7-го квітня 1993 року на перших демократичних виборах викладачі та студенти обирають В.М. Губаря деканом архітектурного факультету. За його ініціативою в 1993 році на архітектурному факультеті вперше в Україні була відкрита нова спеціальність, яка спочатку мала назву «Художнє проектування міських, сільських і паркових ансамблів» (Дизайн архітектурного середовища ), а з 1994 року, коли Україна стала незалежною державою, спеціальність отримала назву «Дизайн архітектурного середовища».

29 червня 1994 року Губарь заснував Благодійний фонд Володимира Івановича Вернадського, президентом якого залишався до 2001-го року (а членом правління Фонду є й досі). Основна мета діяльності Фонду - відновлення садиби Вернадських на Бутовій горі поблизу селища Шишаки Полтавської області, відродження та збереження інших пам’яток історії, культури та архітектури регіону.

З 29 серпня 1994 року Полтавський інженерно-будівельний інститут отримав новий статус і був перейменований у Полтавський технічний університет, а вже з 1-го вересня 1994 року декан В.М. Губарь був призначений також першим завідувачем новоствореної кафедри дизайну архітектурного середовища і образотворчих дисциплін та науковим керівником аспірантури зі спеціальності 18.00.02 "Архітектура будівель і споруд".

Основу кафедри склали шість молодих викладачів-художників секції образотворчих дисциплін, яка перебувала у складі кафедри основ архітектури (майбутньої кафедри архітектури будівель і споруд), та два кандидати архітектури, доценти кафедри архітектурного проектування (в майбутньому кафедри містобудування).

Рівно через рік, за складних економічних умов, коли викладачі інституту по півроку не отримували заробітну платню, не виділялися кошти на розвиток матеріально-технічної бази факультету, який був переведений в один із корпусів розформованого артилерійського училища, В.М. Губарь наважився відкрити ще одну спеціальність на кафедрі – з підготовки художників-фахівців з кераміки.

Це рішення за тих обставин було ризикованим і суперечливим. Воно спочатку викликало значний супротив з боку кількох провідних викладачів новоствореної кафедри та сумніви окремих відомих полтавських художників щодо можливості кадрового забезпечення підготовки художників-керамістів.

Але все ж таки, спираючись на ентузіазм молодих викладачів, вдалося переконати опонентів у необхідності відкриття спеціальності 7.020506 "Декоративно-ужиткове мистецтво" за професійним спрямуванням "Образотворче мистецтво".

З 4 січня 1996 року кафедра була перейменована на кафедру дизайну архітектурного середовища та образотворчого мистецтва з метою подальшого її поділу на дві випускові кафедри для підготовки архітекторів-дизайнерів та художників-керамістів. У вересні 1996 року кафедра здійснила перший набір студентів художньої спеціальності, продовжуючи навчання архітекторів-дизайнерів 1-3 курсів.

Попри поточні складнощі В.М. Губарь бере участь у конкурсі заявок на виконання держбюджетної наукової тематики, яку фінансує Міністерство освіти України. Запропонована ним тема – "Дослідження й економіко-математичне моделювання мережі і типів лікувально-профілактичних закладів" - визнається актуальною й достатньо обґрунтованою для виділення державних коштів на її розробку. Протягом двох наступних років (1996 – 1998) цю тематику в рамках держбюджетної та господарсько-договірної робіт виконували к. фіз.-мат. н., доц. В.В. Наконечний; мол. наук. співробітник В.В. Русін, аспірантка Т.В. Губарь, студенти І.В. Букко та О.В. Пятікова.

У листопаді 1997 року Полтавський технічний університет перейменовано на Полтавський Державний технічний університет імені Юрія Кондратюка, а з 1 вересня 1998 року відбувся розподіл кафедри на дві випускові. В.М. Губарь був призначений завідувачем кафедри дизайну архітектурного середовища, залишаючись одночасно деканом архітектурного факультету.

Період з 1998 по 2001 рік насичений значними знаковими подіями як для архітектурного факультету в цілому, так і для його декана. Вагомі успіхи вдавалися з величезними труднощами, адже матеріальна база двох нових спеціальностей на кафедрі та ще двох на факультеті лише створювалася. Серед досягнень педагогічного колективу та особисто Володимира Губаря – планомірна науково-дослідна робота, керівництво аспірантурою, участь у реальному проектуванні та архітектурних конкурсах, вдала участь кафедр факультету у щорічних Всеукраїнських оглядах-конкурсах дипломних проектів випускників архітектурних факультетів України, ґрунтовна організація й успішне проведення VІІІ огляду-конкурсу в Полтаві 11 – 17 жовтня 1999 року, блискуче проходження акредитації архітектурних спеціальностей на ІІІ – ІV рівень.

Підготовка до акредитації проходила у складних умовах переходу на ступеневу освіту. З 1994 року в Україні була запроваджена освітньо-професійна програма вищої школи за професійним спрямуванням "Архітектура" (сукупність норм до обов’язкового мінімуму змісту та рівня підготовки бакалавра). ООП бакалаврату діяла як тимчасова норма до введення в дію держстандартів з 1 вересня 1997 року. Але Міносвіти вже через два роки після затвердження ОПП бакалаврату скоротило кількість спеціальностей за освітньо-професійною програмою V рівня з шести до трьох. Це внесло плутанину, насамперед у вибіркові навчальні дисципліни циклу самостійного вибору навчального закладу ОПП бакалаврату та в навчальні плани підготовки спеціалістів-архітекторів, де норми взагалі були відсутні, і тому кожен вуз розробляв свої тимчасові освітньо-професійні програми для підготовки спеціалістів-архітекторів.

Додатки і доповнення до розділу "Вибіркові дисципліни" ОПП бакалаврату для тимчасового використання в навчальному процесі архітектурного факультету ПДТУ імені Ю. Кондратюка були розроблені 1998 року безпосередньо деканом В.М. Губарем і діяли до введення державних стандартів. До складу розробників ОПП спеціаліста-архітектора ввійшли: завідувач кафедри архітектури житлових і громадських будівель, доцент, кандидат архітектури В.М. Лях; завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища В.М. Губарь та члени методичної комісії архітектурного факультету – кандидат архітектури доцент М.І. Калінін, старший викладач Т.В. Койнаш та асистент О.О. Перець. Фундаментальна і своєчасна розробка цих стратегічно важливих документів забезпечила оперативну підготовку викладачами кафедр навчально-методичних комплексів дисциплін та повного методичного забезпечення всіх трьох архітектурних спеціальностей факультету.

Залишалося за рік до акредитації вирішити ще дві проблеми: завершення формування матеріально-технічної бази за умови обмеження бюджетних коштів та формування якісного складу кафедр факультету відповідно до ліцензійних вимог. Якщо першу проблему вдалося вирішити в основному за рахунок спонсорських внесків та ентузіазму молодих викладачів кафедр, то друга, кадрова, проблема вирішувалася болісно, шляхом ротації існуючих кадрів та реорганізації факультету.

Відсутність докторів наук, професорів, недостатня кількість доцентів на окремих випускаючих кафедрах унеможливлювала проходження акредитації спеціальностей за ІV рівнем.

Особливо важка ситуація з викладачами вищої кваліфікації склалася на кафедрі містобудування, де залишилося всього два кандидати наук, а потенційно сильні викладачі (О.А. Хлюпін, О.Б. Обідний, А.Е. Конюк) практично припинили роботу над кандидатськими дисертаціями, зосередившись на практичній роботі у проектних фірмах. За п’ять років кафедра містобудування під керівництвом кандидата архітектури, доцента В.М. Вадімова не змогла покращити якісний склад і була об’єднана з кафедрою архітектури будівель та міського будівництва. Завідувачем об’єднаної кафедри став доктор технічних наук, професор О.Н. Могилат – ініціатор відкриття архітектурної спеціальності в інституті. Це дало змогу за рахунок науково-педагогічного потенціалу новоствореної кафедри успішно пройти акредитацію спеціальності "Містобудування".

Відповідний рівень акредитації отримали також інші архітектурні спеціальності: "Архітектура громадських та житлових будівель" та "Дизайн архітектурного середовища"

За добросовісну і плідну роботу на освітянській ниві в період з 1984 по 2000 роки В.М. Губарю 10 разів оголошувалася подяка ректорату, 1985 року він був занесений у Книгу Пошани інституту, 1986-го – на Дошку Пошани вузу, 1994 року отримав подяку Полтавської обласної державної адміністрації. За успішну участь у VІІ огляді-конкурсі дипломних проектів архітектурних факультетів України у м. Сімферополі (вересень 1998 р.) Володимир Михайлович отримав від ректорату університету символічну грошову винагороду в розмірі 50 гривень.

За вагомий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців, плідну науково-педагогічну діяльність завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища, декан архітектурного факультету В.М. Губарь у вересні 1999 року нагороджений Грамотою Полтавської облдержадміністрації.

Роки після розпаду СРСР для незалежної вже України були похмурими. Системна криза позначилася на всіх сферах життєдіяльності суспільства, особливо освітянській, що супроводжувалося різким скороченням бюджетного фінансування, суттєвим зменшенням набору до вузів, передусім на технічні і творчі спеціальності, зменшенням бюджетних місць та введенням у вищій школі контрактної форми навчання.

Низька зарплата, затримка з її виплатою спричинили відтік з вишів кращих викладацьких кадрів. Залишилися, як правило, ті, хто не зміг себе реалізувати на практиці, пенсіонери, а також заміжні жінки-викладачі, чоловіки яких займалися т. зв. бізнесом, а простіше спекуляцією. Були й такі, котрі поєднували практичну діяльність з роботою на кафедрі, однак віддаючи перевагу "заробітчанству". З часом це не могло негативно не позначитися на загальному рівні викладання та якості підготовки спеціалістів.

Усі ці негаразди соціально-економічного характеру спричинили розшарування серед викладачів, обмеження прав і свобод студентства, окремі прояви непотизму та перехід від демократичних до командних методів управління у вишах. Ці негативні явища, характерні для багатьох вузів країни того часу, особливо рельєфно почали виявлятися в периферійних навчальних закладах, які до останнього часу стійко витримували безлад за рахунок "залишкового патріотизму" старшого покоління. Зважаючи на обставини, які практично виключали перспективи подальшого еволюційного перетворення факультету в архітектурно-художній інститут у складі університету – стратегічної мети діяльності, В.М. Губарь після закінчення терміну перебування на посаді декана у вересні 2000 року подав у відставку. Він передав керівництво факультетом своєму учню, колишньому аспірантові, кандидату архітектури В.В. Русіну, залишившись завідувачем кафедри дизайну архітектурного середовища.

Безумовно, після таких титанічних зусиль і досягнутих вагомих результатів, особливо після успішної акредитації всіх спеціальностей, коли факультет працював, як відлагоджений механізм, і був, як кажуть, на ходу, морально важко було відмовитися від спокуси й надалі пожинати плоди власної праці, очолити в майбутньому омріяний архітектурно-художній інститут. Однак, будучи реалістом, Володимир Михайлович небезпідставно вважав, що його функція на посаді декана вже вичерпана. З огляду на те, що в багаторічній практиці навчального закладу не було жодного випадку, коли декан згодом обіймав посаду проректора, В.М. Губарь логічно вирішив задовольнитися посадою завідувача кафедри і зосередив свої зусилля на педагогічній і науковій роботі.

Але обставини склалися не на його користь, і Володимир Михайлович змушений був наприкінці січня 2001 року звільнитися з роботи за власним бажанням. Так закінчилася кар’єра В.М. Губаря в Полтавському державному технічному університеті імені Ю. Кондратюка, якому він віддав 25 років життя і безліч духовних та фізичних сил, плідно працюючи на різних посадах.

Після цього була спроба реалізувати себе як керівника у практичній діяльності, адже через тиждень по звільненні В.М. Губаря призначають генеральним директором ТОВ ВТК "Полтавахлібопром" – одного з трьох підрозділів "Полтавапродукт". У перший рік під керівництвом В.М. Губаря фірма досягла помітних успіхів за рахунок підвищення виробничої дисципліни, наукової організації праці з використанням сучасних логістичних методів та ефективного маркетингу. Але після того, як керівник асоціації Юрій Фастовець програв боротьбу за крісло мера Полтави, асоціація розпалася на окремі приватні підприємства, а більшість працівників були звільнені наприкінці квітня 2002 року.

Знову перед Володимиром Михайловичем постав нелегкий вибір: продовжувати свою практичну діяльність у виробничій сфері чи повертатися на освітянську ниву? Ще рік тому йому надійшла пропозиція від керівництва Сумської аграрної академії керувати роботою з відкриття архітектурної спеціальності на базі існуючого будівельного факультету та очолити кафедру архітектури з перспективою стати деканом архітектурного факультету. Після проведених переговорів наприкінці квітня 2002 року з ректором академії була досягнута домовленість про укладення відповідного контракту, згідно з яким з 14 травня 2002 року Володимир Михайлович мав розпочати виконувати свої функціональні обов’язки.

Проте доля розпорядилася по-іншому. Колеги, які працювали на той час завідувачами кафедр у Полтавському інституті економіки і права ВНЗ "ВМУРоЛ "Україна", рекомендували керівництву університету В.М. Губаря на посаду декана соціально-гуманітарного факультету, який планувалося виділити зі складу економіко-гуманітарного. Цього разу на вибір Губаря суттєво вплинула думка друзів-колег, родичів та членів сім’ї, які працювали в Полтаві і не були налаштовані на зміну місця проживання. Тож з 11 травня 2003 року Володимир Михайлович був призначений на посаду заступника декана економіко-гуманітарного факультету ПІЕП, а з 2 вересня 2003 року – переведений на посаду декана соціально-гуманітарного факультету та доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за внутрішнім сумісництвом.

За рік завдяки своєму багатому досвідові він налагодив роботу новоствореного факультету, чітко організував навчальний процес, планомірну науково-методичну та виховну роботу кафедр. Незабаром, 15 липня 2003 року, В.М. Губаря перевели на посаду проректора з навчальної роботи і призначили на посаду професора кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за суміщенням посад.

З метою підготовки відкриття нової спеціальності "Дизайн" (спеціалізація "Графічний дизайн") 29 липня Володимир Михайлович засновує кафедру дизайну і реклами, стає її завідувачем і професором, залишаючись проректором із навчальної роботи. З 31.08.2004 р. кафедра перейменовується на кафедру проблем довкілля та дизайну, В.М. Губарь, обіймаючи посаду завідувача і професора кафедри, переводиться на посаду першого проректора, проректора з науково-педагогічної роботи.

Працюючи на вищеназваних посадах до цього часу, Володимир Михайлович успішно поєднує педагогічну, науково-методичну й організаційну діяльність з проектною, громадською та благодійною роботою.

За сумлінну працю, вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, здобутки у навчанні та вихованні студентів, добросовісне виконання посадових обов’язків за період з 2002-го по 2012 рік Володимир Михайлович Губарь отримав три подяки від ректора Полтавського інституту економіки і права, нагороджений Грамотою Президента Університету "Україна" (2006 рік) та Грамотою Полтавської облдержадміністрації (2010 рік). Наказом президента Університету "Україна" № 137-к від 18 червня 2008 року йому було присвоєно почесне звання "Заслужений працівник Університету "Україна" із врученням посвідчення №3 та нагрудного знака.

Особливо плідною за 38 років науково-педагогічної діяльності була науково-методична і проектна робота Володимира Губаря: близько 95 публікацій, із них 15 – у фахових наукових збірниках, 80 – у періодичних виданнях; участь у 4-х читаннях Академії наук України, присвячених В.І. Вернадському, 5-ти міжнародних, 12-ти всеукраїнських науково-практичних конференціях; видання підручника з грифом МОН України, 8-ми конспектів лекцій, 11-ти методичних рекомендацій; публікація 5-ти авторських статей у періодиці; редагування упродовж 10-ти років міжвідомчого науково-технічного збірника "Дизайн, архітектура, образотворче мистецтво".

В.М. Губарь є автором 35-ти проектів, в т. ч. 25-ти – реалізованих проектів, 4-х варіантів проектних рішень відновлення садиби Вернадських на Бутовій горі поблизу Шишак та створення на її основі багатоцільового комплексу.

За проект реконструкції дачі В.Г. Короленка в с. Хатки Шишацького району, відновленої 2003-го року до 150-річчя від дня народження письменника, В. Губарю 2011 року присуджено міську премію імені В.Г. Короленка.

Протягом 25 років Володимир Михайлович, як керівник дипломного проектування, досяг визначних успіхів підготувавши понад 150 спеціалістів-архітекторів, 15 з яких на оглядах-конкурсах кращих дипломних проектів архітектурних факультетів СРСР, а потім – України отримали дипломи І-ІІІ ступеня: 3 дипломи І ступеня з відзнакою; 3 дипломи І ступеня; 8 дипломів ІІ ступеня; 1 диплом ІІІ ступеня. Близько 500 випускників різних років вважають його своїм учителем і наставником, два аспіранти під його керівництвом розпочали свій шлях у науку і досягли успіху.

Попри всі негаразди і труднощі на життєвому шляху Володимир Михайлович Губарь залишається достойним і шанованим педагогом, науковцем та архітектором. Його творчий потенціал досі невичерпаний, що підтверджують останні наукові та практичні доробки справжнього фахівця своєї справи, сподвижника і патріота.